Нерідко ми ходимо по вулицях і навіть не замислюємося, хто ці люди, на честь яких вони названі? Через роки насаджування російської культури та історії кожен українець знає, хто такий Лєнін, Пушкін і Щорс, імена яких носили, а деколи досі носять вулиці майже в кожному населеному пункті України. А хто такий Болбочан, чи чим була відома Теліга, чи ким були Махов із Ратушним, на жаль, досі відомо далеко не всім.
Але саме вони є справжніми героями України, які, на відміну від вищезгаданих катів і чужинців, справді заслуговують на свою честь. І саме заради того, щоб розповідати українцям про достойних, але недостатньо відомих синів і доньок України, чиї імена носять вулиці наших міст, ШоТам та “Стріткод” розпочинають спільний проект “Незламні назавжди”! І наш перший випуск про Олександра Махова, чиєю прізвищем з 2022 року названо вулицю та станцію трамвая у Києві.
Сюжети “Незламні назавжди” будуть використані на “Уроках незламності” – всеукраїнському освітньому проекті для школярів, розробленому ГО “Історична платформа” спільно з Освіторією.
Історія Саши Махова
Вихованець луганської “Зорі”, підкорювач гір, марафонець та висвітлювач миротворчих місій України! І це лише маленька частина історії Сашка Махова, який поклав своє життя за Україну.
Початок карʼєри
Він народився в Луганську у 1986-му, зростав у зросійщеному оточенні та говорив російською. 3 дитинства захопився футболом, навчався у дитячо-юнацькій спортивній школі “Зоря”. Але за фах обрав саме журналістику: як репортер зростав на телеканалах Луганська. А згодом продовжив карʼєру і на центральних телеканалах: “Україна”, “Україна 24” та “ДІМ”.
Окупація рідного міста
Ті, хто знав Махова до 2014, запам’ятали його скромним, в окулярах і костюмі з краваткою. Та початок війни в Україні і окупація росіянами рідного Луганська кардинально його змінили… Прапор та шарф “Зорі” лишився в офісі, а окуляри пізніше розібʼють – на акції проросійських активістів. 3 початком російської агресії Сашко як український журналіст був змушений покинути Луганськ.
3 2015 Олександр їздив репортером на фронт, висвітлював події в зоні бойових дій. І в якийсь момент вирішив, що інформаційного поля бою для нього замало. У тому ж 2015 взяв до рук зброю і в лавах 57-ої бригади пішов бити ворога. Воював під Горлівкою. Спочатку був навідником зенітної установки, потім – кулеметником.
“Живи на повну”
Після демобілізації повернувся в журналістику, але продовжував їздити на схід. Так він був ближче до дому. Разом з цим Саша став цінувати кожен день і втілювати власні мрії: купив кеди Converse і перше в житті пальто, здолав Чорногірський хребет та стрибнув із парашутом!
Махов часто писав, що війна навчила його брати від життя максимум. І він це робив! В 2017 році як спецкор побував в Антарктиді разом з українською експедицією. А це теж він – єдиний журналіст у літаку, що евакуював українців із китайського Уханя – осередку пандемії!
За пів року до повномашстабної війни Сашко відправився як спецкор до Республіки Конго. Робив репортаж про український миротворчий контингент у найбіднішій країні світу.
А 24 лютого 2022 просто з редакції пішов до військкомату й став до лав 95 десантно-штурмової. Між боями Сашко зробив пропозицію коханій Анастасії. Це був його 36-й День народження.
“У мене, на жаль, немає зараз обручки для тебе, але є кільце від гранати. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Виходь за мене”, – промовив він на відеозверненні.
Смертельне поранення
Кохана погодилася. А через три тижні Сашко отримав смертельне поранення… 4 травня біля села Довгеньке, де Сашко освідчився коханій, він пішов із життя. Сашка поховали у Києві, посмертно нагородивши Орденом “За мужність” III ступеня.
А віднедавна в столиці зʼявилася вулиця, що носить імʼя Олександра Махова. А на ній – інтерактивна табличка проєкту “Стріткод”, який розповідає, на честь кого названі наші вулиці. Достатньо лише навести камеру на QR-код та перейти за посиланням.
Про проєкт
“Стріткод” вже розмістив 81 табличку в Києві, незабаром зʼявляться ще 50, а попереду тисячі по всій Україні!
За своє життя Сашко говорив: “Якщо і вмирати, то тільки героєм на полі бою”. Так і сталося.
У Махова залишився син Владислав від першого шлюбу. Який обовʼязково побуває на площі імені тата в його рідному звільненому Луганську!
Нагадаємо, що Бельгія виділить €200 млн та ракети ППО для України.
Також ми повідомляли, що на книжковому ярмарку в Буенос-Айресі представили український стенд.
Перед російським вторгненням Яна проживала в місті Енергодар, займалася ручною виготовленням сувенірів і виробів із дерева. Після окупації міста разом із чоловіком переїхала до Запоріжжя.
Пані Яна швидко освоїлася на новому місці: волонтерство, соціальні проєкти, а також навчання у школі підприємництва. Написала бізнес-план, взяла участь у конкурсі та отримала мікрогрант – 1,5 тисячі євро.
За отримані кошти придбала лазерний станок для роботи з деревом. За словами майстрині, цей інструмент дозволяє виконувати замовлення більш швидко та ефективно.
Наразі Яна вже повноцінно відновила роботу виробництва та продовжує займатися улюбленою справою.
“Важливо ніколи не сумніватися в собі та своїх силах, бо при будь-якій поразці треба завжди йти далі”, – каже жінка.
Нагадаємо, що в Бучі відкриють оновлену школу бойових мистецтв.
24-річна дівчина готує їжу на цілу 9-поверхівку, де немає газу. Щодня Марія попутками їде 50 км, аби пекти хліб у Харкові.
“Люди йдуть на звук генератора, і ми їх годуємо”, – розповідає дівчина.
Початок своєї справи
Харківʼянка Марія Корнієнко навчилася пекти хліб у 16 років. А з 18 пішла працювати пекаркою в супермаркет. Швидко виросла від пекарки до завідувачки виробництвом. Мріяла відкрити власну пекарню, але бракувало коштів. Зранку 24 лютого 2022 року Марія вперше не стала до тіста. З мамою та сестрою поїхали подалі від вибухів – у Валки. Там знайшла роботу піцейолою, але серце тужило за Харковом. Тож вирішила, що мусить втілити мрію про пекарню.
В мережі побачила новину про програму для підприємців «Курс на Незалежність». Марія захопила своєю ідеєю рідних і подругу, разом написали грант.
“Нервували, дуже нервували, але дуже хотіли цю пекарню”, – згадує Марія.
Створення бізнесу
Проєкт переміг, і Марія отримала обладнання для випікання та генератор. Пекарню Bulkinsky відкрили в Харкові в січні 2024 з командою мрії. Мама Марії готує обіди, сестра пече здобу, подруга займається маркетингом.
У березні 2024 року обстріли Харкова посилилися. Місто часто залишалося без електрики. Тому генератор, отриманий за грантом, став порятунком для цілого мікрорайону.
“У цій 9-поверховій будівлі немає газу – вона повністю електро. Тому коли в цьому районі немає світла, в них зовсім немає нічого, і вони не можуть приготувати собі їжу”, – розповідає Марія.
Пекарня почала готувати обіди, аби люди мали де купити свіжу й гарячу їжу. У холодну пору мешканці приходили сюди з термосами по гарячу воду. Аби готувати для харківʼян, Марія встає о 5 ранку та долає 50 км. 3 Валок до Харкова добирається попутками чи автобусами.
Марія не хоче залишати громаду, яка теж стала їй рідною. Щомісяця вона пече булочки спеціально для 350 пацієнтів місцевої лікарні. Попри тяжкий графік і життя на два міста, дівчина щаслива.
“Кожного дня прокидаємося на роботу з радістю, бо це наш бізнес, це наша справа. І кожного дня робити хліб – це для нас радість”, – наголошує вона.
Нагадаємо, що «Укрпошта» розповіла, що робить із неврученими посилками.
На другому Міжнародному саміті міст та регіонів представив проєкт Мінветеранів із розбудови ветеранських просторів. Це будуть безбар’єрні центри, в яких ветерани зможуть отримати широкий спектр послуг.
Про це повідомив тимчасовий виконувач обов’язків міністра у справах ветеранів Олександр Порхун.
Яку допомогу надаватимуть
В центрах можна буде отримати:
інформаційно-консультаційну підтримку;
соціально-психологічну та спортивну реабілітацію;
юридичну допомогу;
навчання і перекваліфікацію;
дозвілля.
“Ветеранський простір – точка входу для швидкого доступу до якісних послуг і відповідно швидкої комунікації. А, отже, і максимально оперативного вирішення проблеми”, – пише Олександр Порхун.
