Суспільство
Від парамедика до бізнесвумен. Як ветеранка війни створила власну справу на сушениках
На війні Сметанка, а в цивільному житті бізнесвумен. Це історія про парамедика Вікторію Ткач, яка після повернення з фронту заснувала власну справу. Ще на війні вона зрозуміла цінність здорового раціону, адже через відмову від м’яса харчувалась лише мівіною та сардинами. На допомогу прийшли сушені яблука та полуниця, які виготовляла мама Вікторії. А після повернення до мирного життя ветеранка вирішила розвивати сімейну справу та створила бренд Slice&dry’s. Все почалось з малого, а зараз сушені фрукти, овочі та м’ясо від родини Ткачів вже стали популярними серед туристів та військових.
Вікторія Ткач
Родом з Черкас. Навчалась в університеті Богдана Хмельницького на викладача хімії. За другою освітою – нанотехнологиня. Працювала парамедиком на фронті з 2015 року.
Все почалося з Майдану
Мені батьки не дозволяли йти на війну. Звісно, жоден батько чи мати не захочуть втратити свою дитину. Але мої батьки розуміли, що навіть якщо вони мене не підтримають, нічого не зміниться і я все одно піду. Моя сім’я ніколи не була осторонь соціальних чи політичних подій і завжди мала свою чітку думку щодо ситуацій, які виникають. З дитинства батько навчав нас з сестрою думати, аналізувати, а не просто бути “людиною-шлунком”, яку нічого не цікавить, крім поспати чи розважитись.
Насправді все почалось з Майдану. Я була вболівальницею черкаського футбольного клубу і разом з іншими друзями-фанатами поїхали на Майдан. Я щаслива від того, що знайшлись люди, які захотіли захищати свою мову, націю, суверенітет. Розвиток подій показував, що Революція гідності не закінчиться просто так і буде війна. Тому разом з хлопцями і дівчатами, з якими була на Майдані, ми почали готуватись до військового конфлікту.
Читайте також: “Страусенят можна купити по 100 доларів”. Як АТОвець заробляє на страусиній фермі
На базі 3-ї міської лікарні у Черкасах, куди звозили постраждалих, я пішла на курси, де нас знайомили з медициною катастроф, тактичною медициною та домедичною допомогою. Я почала більше читати, шукати протоколи, додаткові курси навчання тактичної медицини. Тоді почалася моя діяльність як парамедика. А оскільки я розуміла методику викладання, то вирішила, що коли я не буду на фронті, то буду навчати інших елементам порятунку.
На війні я була з 2015 року і по сьогоднішній день. Але зараз їжджу на фронт вже на так часто. У 2015 році я почала працювати як парамедик на лінії зіткнення та на етапі медичної евакуації. Першою локацією була Авдіївка, а далі Станиця Луганська, Троїцьке, Попасна, Красногорівка і так далі. Не була тільки в Маріупольському напрямку. Мої батьки спочатку вважали, що я була десь на полігонах, поки я не засвітилась на якомусь відео. Спочатку ображались, але потім змирились і підтримали мене.
Чи було страшно мені? Батькам було страшно, людям які мене люблять, які чекають вдома, а мені – ні. Ти працюєш за протоколами з тими людьми, які потребують твоєї допомоги, та ставишся до цього як до роботи. На будь-які стресові ситуації чи коли ми опинялись там, де не повинні бути, я реагувала голосним сміхом. І зараз, коли згадую, ніякого суму чи страху.
На війні харчувалась мівіною та сардинами, тому на порятунок пришли мамині сушеники
Десь у 2012 році друзі підтягнули мене до вегетаріанства. У мене були проблеми з судомами і треба було робити операцію. Тоді лікарі порадили їсти менше м’яса. А я або їм дуже багато, або не їм взагалі. Я вирішила прислухатись до лікарів і друзів. Але на війні людині, яка не їсть м’ясо, дуже важко. Бо все повинно мати енергетичну цінність, містити тваринні жири. Довгий час я харчувалась тільки мівіною, скумбрією в олії чи бичками в томаті. Так і зірвала собі шлунок. Тоді мама почала мені надсилати сушені яблучка, абрикоси та полуничку. Це був чудовий швидкий перекус, коли обмаль часу й напружена ситуація у секторі.
Після повернення з війни мої товариші подавалися на проєкт Kиївської школи економіки для ветеранів. Вони і мене потягнули, мовляв, спробуй, а потім вигадаєш бізнес. Для того, щоб вступити в KSE потрібно було написати мотиваційного листа. І я в останній день сиділа над тим папірцем, пила чай і їла мамину сушену полуницю. І тоді подумала, а чому те, що робить моя мама, не може стати бізнесом. Чому тільки я маю це смакувати?
Так я почала навчатись в KSE. Спочатку ми з мамою сушили тільки овочі та фрукти. А потім хтось сказав, чому ти сушиш м’ясо, спробуй. Я тоді вже перестала бути вегетаріанкою, і ми з мамою почали вигадувати різні маринади і куштувати сушене м’ясо. До того ж я активно займалася туризмом і зрозуміла, наскільки важливо мати з собою продукт, який не займає багато місця, але має велику енергетичну цінність.
Коли я захищала свій проєкт, замовила пакети, на принтері роздрукувала напис “курка з карі”, наліпила на клей і принесла. У мене не було нічого готового, окрім якісної продукції. Я захистила бізнес-план, і мені дали грант на 25 000 гривень. Я тоді подумала, які це класні гроші і можна розкрутитися. Я побачила, що люди в захваті від нашої продукції і повірила, що зможу побудувати сімейний бізнес.
Сімейний бізнес родини Ткачів
Наші сушеники – це повністю сімейний бізнес родини Ткачів. Більшість процесів виробництва тримається на моїй матусі. Вона у мене за освітою харчовик-технолог, мала свій бізнес, тому розуміється у всьому. Тато слідкує за технічними показниками, а сестра допомагає у юридичних питаннях. Половина моєї сім’ї – бізнесмени чи юристи. Виробництво розташоване у Черкасах. Це окреме приміщення, де є цех з обладнанням, м’ясна та фруктова зони.
Читайте також: Речі за просто так. Як працює проєкт «Кенгуруш», який безкоштовно одягає дітей у селах
Асортимент нашої продукції дуже великий. З українського продукту ми сушимо яблука, сливи, полуницю, груші та багато овочів. Для туристів робимо напівфабрикати, а також набори зелені, картоплі, буряка, моркви. Також сушимо гриби, переважно шампіньйони, бо білі гриби не всі сприймають. А з того, що не росте в Україні, наші клієнти полюбляють апельсини, грейпфрути, лимони, хурму, ківі, банани. У магазинах така продукція зазвичай продається смажена з купою олії та цукром, а в нас все натуральне і підходить до моди здорового харчування. І, звісно, працюємо з 4-ма видами м’яса – куркою, свининою, яловичиною та індичкою.
Частину овочів та фруктів ми вирощуємо самі, а ще закуповуємо у фермерів сертифіковану продукцію. Щоб був якісний продукт потрібна якісна сировина і робити все з любов’ю. Саме так ми і працюємо у Slice&dry’s.
До речі, ще під час навчання в КSE я проводила опитування у Фейсбуці стосовно назви бізнесу. І той, за чиєю назвою я буду працювати, мав отримати від нас смаколики. І десь серед 500 назв ми вибрали одну, яка не була ніде зареєстрована – Кусь. Але один з викладачів сказав мені, що з такою назвою я далеко не заїду, якщо хочу працювати не тільки в Україні, а й за кордоном. І, власне, він запропонував мені Slice&dry’s.
Було важко, бо я зовсім не розумілась у фінансах
На отримані гроші від гранту KSE я купила ще одну сушарку, вакууматор. Ми пакуємо у дой паки (крафт пакет з застібкою-зіпом), вакуум та звичайні прозорі пакети на застібці. Коли ми тільки починали, у нас було мінімальне обладнання, навіть не було слайсерів. Все різали руками, та хоч і працювали в рукавичках, але фруктові кислоти роз’їдали шкіру. Весь час руки були покоцані, втомлені. І мені було погано не від того, що у мене руки боліли, а що мама страждала, адже вона займалась основою частиною виробництва.
Я подалась на ще один грант для ветеранів і на отримані кошти придбала овочерізку. Пам’ятаю, коли вперше спробували обладнання, то плакала, що тепер ми можемо працювати набагато легше та швидше.
Читайте також: «Було 200 грн у кишені, а тепер успішний бренд». Історія майстрині, яка створює прикраси з сушених квітів
Найбільшою проблемою було те, що я не вміла працювати з грішми. Мені було важко повірити в те, що те, що я роблю, коштує грошей. Моя мама за другою освітою фінансист, тому вона почала мені показувати цифри та вираховувати собівартість. А мені ж раніше було навіть соромно брати кошти за якусь свою роботу. Тому я за те, щоб курси фінансової грамотності ще в школі викладали. Мене ніхто не вчив, і тому було трошки важко.
Працюємо з туристичними фірмами і робимо знижки для військових
Зараз наша продукція продається через Фейсбук та Інстаграм. Також ми співпрацюємо з туристичними фірмами, адже наші сушеники дуже часто люди беруть з собою у походи. Фірми мають у себе на базах нашу продукцію для реалізації, і вже людина, яка йде у похід, бере її з собою. А також гіди замовляють на групу, коли летять за кордон і вже там продають сушеники.
Ми маємо постійну знижку для військових, медиків, поліції та рятувальників. Якщо ми відправляємо велику партію на фронт, то завжди пропонуємо меншу ціну. Бо я відчуваю за це відповідальність. Також ми є спонсорами спортивних подій в Україні. Наприклад, скоро буде змагання з кросфіту в Одесі, там буде велика кількість військових. І нам дуже приємно подарувати свої сушеники тим, хто захищає нашу країну.
Ми потроху розвиваємось, і зараз найперше в планах – довести до ладу цех, оптимізувати виробництво та зайнятись сертифікацією. Нам потрібні час, сили та гроші, але я впевнена, що у нас все вийде. Я хочу поширювати наші смачні і корисні сушеники не тільки на території України, а й за кордоном.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі