Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Речі за просто так. Як працює проєкт «Кенгуруш», який безкоштовно одягає дітей у селах

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Не секрет, що у багатьох родинах ледь вистачає коштів на їжу. Водночас їхні діти ростуть і щоразу потребують нового одягу. Таким сім’ям допомагає соціальний проєкт «Кенгуруш», який виступає посередником між охочими віддати вже не актуальні для них речі та тими, хто їх потребує. Засновниця цієї ініціативи Євгенія Озкан свого часу зіштовхнулася з потребою віддати кудись одяг своїх дітей. Дитбудинкам він був не потрібен, а на сайтах продажів навіть безкоштовно не хотіли забирати. Та згодом вона таки знайшла місця, де залюбки все розбирали. Про це дізналися друзі, знайомі, а потім і незнайомі люди. Всі почали віддавати Євгенії свої речі, щоб вона їх також передала у добрі руки. Проєкт масштабувався — і тепер щотижня родини по всій Україні отримують по 1,5-2 тони одягу, побутових товарів, їжу та ліки.

Євгенія Озкан
Євгенія Озкан

Засновниця соціального проєкту «Кенгуруш»
Раніше займалася проєктним менеджментом у банку, а також працювала в IT-компанії

Подарований одяг не поміщався вдома

У мене двоє діток. У 2019 році одному сину було п’ять років, а іншому — два з половиною. Всі друзі та знайомі, коли приходили до нас у гості, постійно їм щось дарували. Для мене було краще, щоб вони купили щось практичне, а не просто цукерки. Тому я одразу казала, що якщо хочете щось подарувати, то краще якісь футболки, джинси або реглани. Ми навіть з чоловіком сміялися, що заощадили в цьому плані, тому що реально майже нічого не купували. Але ж діти дуже швидко ростуть. Тим паче це такий вік, коли вони ще не зношують одяг, і він залишається майже як новий. Тому в якийсь момент речей було вже настільки багато, що вдома просто було не пройти. Й виникла потреба кудись його передати.

Я почала виставляти одяг на сайти типу ОЛХ безкоштовно. Але й з цим не вийшло. Від охочих поступало занадто багато прохань: «Сфотографуйте з усіх боків» чи «Дайте мені поміряти кофточку». Я собі думаю, та просто приїдьте заберіть речі, це ж безкоштовно. Ви ж приблизно розумієте розмір на такий вік. Мене це, чесно кажучи, дуже дратувало.

Дитбудинки не хотіли одягу — їм краще гроші

І тоді я почала звертатися до дитячих будинків у Київській області, щоб вони забрали речі. І — знову невдача. Вони відмовлялися брати вживаний одяг. Казали, що їм потрібен лише новий, з етикетками й бажано з чеками. У деяких дитбудинках взагалі не захотіли одягу, мовляв, краще допоможіть грошима. Але я не зупинилася і почала писати та телефонувати дитячим будинкам, які розташовані в інших областях, зокрема, по селах. І лише у 28 з приблизно 260 мені відповіли, що готові взяти наші речі.

Фото: www.facebook.com/KengurushKiev

Ось так я почала відправляти перший одяг. Про це дізналися мої друзі та знайомі, приносили мені свої речі, щоб я їх теж передала. Але коли мені вже почали дзвонити реально незнайомі люди, я зрозуміла, що щось треба робити інше. Тому що вдома вже місця не вистачало. Навіть попросила у подруги її гараж. Але коли й там закінчилося місце, я вирішила взяти приміщення в оренду і зробити це як маленький соціальний проєкт. Але потрібно було деякі речі залишати на продаж, щоб якимось чином покривати цю оренду.

Проєкт «Кенгуруш» почав набирати обертів. І вже телефонували не з дитячих будинків, а просто люди з сіл. За принципом «сарафанного радіо» люди дізнавалися про нас від своїх знайомих та з соцмереж. Просити, щоб ми їм теж відправляли. І в цьому був сенс. Адже яким чином діти взагалі опиняються в дитячих будинках? Серед ситуацій — батьки п’ють, у родин немає коштів на утримання діток. Тому краще з самого початку допомагати. Не витрачаючи гроші на одяг, батьки можуть купити їжу. Тобто, я зрозуміла, що можу допомогти бідним родинам, щоб їхні малюки не опинилися на вулиці. Тому почали відправляти й у села.

Приймаємо фарби, банки та білизну

За два роки наш проєкт «Кенгуруш» непогано розширився. Ми щотижня відправляємо вантажівку з приблизно 1,5-2 тонами речей. Приймаємо абсолютно все, не лише одяг. Наприклад, якщо у вас після ремонту залишилася фарба для стін, ви це можете запакувати й нам відправити. У селах потрібно все. Або, наприклад, ви переїжджаєте в іншу країну, й у вас залишається дуже багато речей, як от постільна білизна, подушки, посуд тощо. Це реально потрібно іншим людям. То чому б їх просто не відправити? Ми виступаємо як посередники між людьми, які віддають речі, й тими, кому він дістанеться.

У нас є волонтери, які приходять і допомагають сортувати речі. Люди передають навіть продуктові набори, які потрібно перевірити за термінами придатності. А ще почали приймати порожні банки після того, як одна жінка поскаржилася на ціни у 15-20 гривень за нову. Родинам потрібно на зиму закривати консервацію. І тоді я згадала, що й у мене банок вдома купа. Чи не у кожного є вони, роками просто стоять, займають місце на полицях. А в цей час в іншій частині країни хтось віддає останні гроші, щоб придбати кілька у магазині.

Фільтр на порядність: за доставку сплачує відправник

Нам можна відправляти поштою речі, які придатні для повторного використання. Головна умова — все повинно бути чистим та справним. Якщо ви хочете віддати нам речі, їх можна відправити «Новою Поштою» у 251 відділення в Києві (0674581003, Озкан Євгенія). Або ж «Укрпоштою»: ГО «Кенгуруш», 02105, Київ. А ще є можливість передати на таксі або принести особисто: проспект Миру 15А у Києві. Особисто ми є на місці з вівторка до неділі з 10:00 до 20:00. Ми приймаємо чистий, випраний дитячий та дорослий одяг і взуття, засоби догляду за дітьми, іграшки, книги, посуд, дрібну техніку, коляски, набори для різних видів спорту. Серед продуктів — крупи, печиво, цукор, чай, каву тощо. Також до нас можна відправити медикаменти з придатним строком використання, канцелярію, будівельні матеріали, подушки та ковдри.

Фото: www.facebook.com/KengurushKiev

Головна умова — за доставку сплачує відправник. Люди, які хочуть віддати речі, нормально до цього ставляться. Це такий собі фільтр якості речей та порядності людей. З самого початку, коли нас просили приїхати забрати речі, ми приїжджали. А там виявлялися пакети з дуже поганими рваними нечистими речами. Люди до цього серйозно не ставилися. І я помітила, що коли для когось робиш дуже легкий шлях, то люди цього взагалі не цінують. А коли людина витрачає свій час і сили, щоб спакувати й відправити тобі щось — це вже зовсім інше відношення. Мене дуже розчулила ситуація, коли прийшла на пошту забрати пакунок, а там записка: «Вибачте, я не встигла все випрасувати, але я все випрала і склала». Тішуся за таких людей. Звичайно, прасувати взагалі необов’язково, але це так мило, коли людина дійсно переймається. А коли хтось просто хоче позбутися речей за принципом «заберіть мотлох у мене з дому» — це дуже неприємно.

Одягти дитину в магазині «Кенгуруш» можна за 200 гривень

Деякий відсоток речей ми залишаємо на продаж, щоб мати фінансову можливість утримувати «Кенгуруш». Приміщення, де ми залишаємо речі, невелике — приблизно 100 квадратних метрів. Там треба все розвісити охайно. Тому ми можемо залишити максимум п’ять відсотків, хоча спочатку планували 10-15. Але необхідності у цьому немає, як і місця для зберігання. Кошти нам потрібні для того, щоб нарешті найняти персонал. Адже коли все тримається на волонтерах, доводиться під них підлаштовуватися. Тобто, якщо сьогодні ніхто не зможе прийти відсортувати речі, хтось не отримає очікуване відправлення.

Магазин наш розташований у Києві за адресою проспект Миру 15А. Речі ми там залишаємо за принципом брендовості. Наприклад, якщо принесуть штанці Dolce & Gabbana та LC Waikiki, то ми перші залишимо на продаж, а другі відправимо. А ще ми орієнтуємося за модою. Тобто, наприклад, штани з низькою посадкою ми відправимо, бо зараз їх вже ніхто не купує. Якщо це штани якогось крутого бренду, то на дорослого вони можуть коштувати у нас десь 120 гривень, а для маленьких діток, то приблизно 60-100. Ціна на звичайний бренд штанців для діток приблизно 35-50 гривень. Людина, яка не звертає увагу на бренд, може прийти до нас і повністю одягнути дитину за 200 гривень. І цим вона допоможе фінансово нашому проєкту. 

У магазині ми залишаємо дуже мало іграшок. Й то це якісь трендові штуки, як от глазастики — іграшки з великими блискучими очима. У магазинах вони коштують приблизно 160-400 гривень. У нас же — по 30-50. Я вважаю, що батькам немає сенсу витрачати значні кошти за такі іграшки, якими дитина грається кілька днів і забуде. Краще прийти до нас, купити дешевше, а коли малюку набридне, комусь віддати. Ми дотримуємося політики повторного використання речей. Чим більше люди купують нового, тим більше виробники його створюють. А потім все це просто нікуди дівати.

Зі сльозами згадую відправку інвалідного крісла

Проєкт займає дуже багато мого часу, тож паралельно я ніде не працюю. Кілька разів після різних невдач хотілося все кинути. Але щоразу трапляються ситуації, після яких бачиш реальний сенс від того, що робиш. Наприклад, в одного хлопця — цукровий діабет, але в батьків не було коштів придбати прилад, який вимірює рівень цукру в крові. І тут раптом хтось його нам передав. Жінка була безмежно щаслива, коли його отримала, вона й не очікувала, що це стане можливим.

Читайте також: «Підтримуємо матусь із важкими долями». Чим особлива BetiS — єдина фабрика в Очакові

А ще ми передавали милиці та інвалідну коляску у Луганську область. Там ситуація взагалі патова, люди по пів року не отримують зарплат. А найгірше те, що через такий стрес жінки народжують дітей з різними вродженими порушеннями. ДЦП та аутизм дуже складно лікувати чи підтримувати навіть у великих містах, а що вже можна казати про села, де в лікарнях немає нормального транспорту. Там такі речі як візочок — це щось на вагу золота. Від браку коштів там люди вигадували власні штуки: брали звичайний стілець, прибивали до нього колеса, щоб хоч якось перевозити дитину. Без сліз не можна було слухати слова подяки від тих батьків.

Допоможемо і вам за маленький крок назустріч

Зараз у нас черга на отримання речей на два місяці наперед. Ми відправляємо за принципом в одне село не частіше, ніж раз на півтора місяця. З початку роботи проєкту наші речі вже отримали люди у 60 різних містах, у деяких з них по декілька разів. Понад 40 разів ми вже надсилали все великими вантажівками з місткістю по п’ять тонн. Не в усі місця, де є потреба, ми можемо відправити, тому що є така проблема: люди не хочуть нічого робити. Навіть коли ми готові безкоштовно привезти речі, а від них вимагається лише допомогти знайти приміщення в селищі й покликати людей.

Фото: www.facebook.com/KengurushKiev

Принцип проєкту «Кенгуруш» — мотивувати людей до спілкування і до того, що не можна просто сидіти й очікувати допомоги. Тобто, допомогу треба організувати. Все, що ми просимо, — це домовитися з місцевою владою про виділення безкоштовного приміщення. У кожному бюджеті міської ради є закладені кошти на соціальний розвиток. Зазвичай чиновники готові йти на зустріч у таких ініціативах, але хтось має їм про це розповісти, зробити якусь презентацію. Активні люди є двигунами нашої країни. Ось таких громадян ми й виховуємо своїм проєктом.

Шукаємо донорів, щоб розвивати проєкт

«Кенгуруш» обов’язково треба монетизувати. Ми дуже потребуємо більшого приміщення, адже цього нам вже не вистачає для сортування речей. Також, як я вже згадувала, нам треба кошти для наймання персоналу. Це досить об’ємний шмат роботи, адже потрібно контролювати відправлення одягу, спілкуватися з представниками сіл, перевіряти фотозвіти. Тому зараз ми в пошуках донорів, які допомогли б розширитися проєкту «Кенгуруш».

Також хочемо розвивати й освітній напрямок. Шукаємо педагогів, які готові безкоштовно або хоча б за не дуже великі гроші читати лекції на різні тематики, корисні для людей, з якими ми працюємо. Починаючи від того, як користуватися Microsoft Word та Excel і створювати резюме, до вже складніших напрямів, як от IT-програмування. Важливо розвивати людей, особливо підлітків, які живуть у проблемних родинах. Молодь — наше майбутнє, і саме в неї треба вкладати кошти й зусилля. Від її освіченості залежить те, в якому соціумі ми будемо жити в майбутньому. 

Суспільство

«Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Історія Cantona Pub почалася з дружньої інвестиції, яка за сім років перетворилася на легендарний футбольний паб у центрі Львова. Тут збираються вболівальники, айтівці, артисти філармонії та оперного театру. А тепер – ще й волонтери, які допомагають ЗСУ.

З 24 лютого Cantona Pub перетворився на волонтерський центр, який упродовж перших двох тижнів був радше пунктом обігріву, ніж закладом із крафтовим пивом. Сьогодні команда пабу відновила роботу, але продовжує допомагати військовим. Адже частина з них напередодні війни сиділа за одним із столиків, а вже за тиждень вирушила на передову.

Енді Марковець 

Засновник та власник львівського футбольного пабу Cantona Pub 

Вболіваю за львівські «Карпати» з шести років

Я дуже люблю футбол, переглядаю матчі за будь-якої нагоди, та й сам раніше грав за аматорські команди. А почалося все, мабуть, ще в 1993 році. Тоді в шестирічному віці батько вперше взяв мене на матч львівських «Карпат». І відтоді я почав вболівати за «левів». Ця любов триває й донині – вже майже 30 років.

А трохи згодом, у травні 1999 року, я почав слідкувати за грою «Манчестер Юнайтед». Тоді на стадіоні «Камп Ноу» в Барселоні відбувся знаменитий фінал Ліги чемпіонів УЄФА. «Манчестер» програвав із рахунком 0:1, але на останніх хвилинах забив два голи й вирвав перемогу в німецької «Баварії».

Власник Cantona Pub у футболці Манчестер Юнайтед

Із відкриттям пабу допомогли друзі

До відкриття пабу я протягом чотирьох років працював на «24 каналі». Був інженером, технічно забезпечував, аби у наших редакторів було відео для сюжетів. Але сталося так, що я втратив роботу.

Коли я вже був безробітним і все йшло, скажімо так, не дуже добре, до мене звернулися друзі. Вони чомусь повірили в мене й запропонували інвестувати свої заощадження. Так, кошти були невеликі, але це все одно неабияк надихнуло.

І одного ранку я прокинувся з чітким усвідомленням того, що маю робити далі і як це все виглядатиме. Тоді й з’явилася й назва нашого пабу і концепція – яким має бути заклад. Це все було сім років тому – в 2015.

Власник Cantona Pub Енді Марковець

Паб, у якому збираються і вболівальники, і артисти оперного театру

Коли ми лише починали роботу над відкриттям пабу, головною ідеєю було зробити місце, в якому можна буде подивитися будь-який матч. У Львові багато барів, але футбольних – практично не було. Тому ми прагнули створити заклад, де могли б збиратися любителі футболу, дивитися та обговорювати матчі й пити смачне крафтове пиво.

Ми не були першим футбольним пабом у Львові. Але інші паби дуже швидко зачинялися. Сьогодні, напевно, подібних закладів у місті вже немає.

Чому назвалися на честь Еріка Кантони (легендарного нападника «Манчестер Юнайтед», – ред.)? Через його харизму, характер та щирість. Мені здається, це дуже пасує і футболісту, і пабу. Якщо в тебе є власний стиль, якщо ти маєш харизму, завжди залишаєшся собою й любиш те, що робиш, – на тебе точно чекає успіх.

Відвідувачі Cantona Pub

Ідуть не в заклад, а до людей, які там працюють

Ми позиціонуємо себе як локальний паб. До нас ходять або наші друзі, або ті, хто мешкає чи працює неподалік. Наприклад, практично весь оркестр Львівської національної філармонії, артисти балету оперного театру, айтівці тощо. Тобто немає такого, щоб у пабі сиділи лише футбольні фанати. І тим більше ніхто не дивитиметься на тебе косо, якщо ти просто прийшов випити пива чи поїсти.

Думаю, найбільший наш актив – це команда. Я хоч і власник, але щодня працюю як бармен. Тобто кожен із нас – універсальний солдат. І якщо я не можу з якихось причин бути барменом, на моє місце без проблем стає офіціантка Катя або кухар Руслан.

Наша команда дуже згуртована, адже ми працюємо разом практично з самого початку. А отже, плинності кадрів у нас немає. Це важливо, бо часто відвідувачі ходять не в конкретний заклад, а до персоналу. До людей, які тебе обслуговують, наливають пиво й готують їжу.

Сплячі люди в нашому Instagram – володарі Кубка Гаскойна

До 24 лютого у нас була традиція: кожен, хто випивав так багато, що засинав, отримував уявний Кубок Пола Гаскойна. Це англійський футболіст, гравець збірної, який «поховав» свою кар’єру через алкоголь. Після гри він міг прямо в формі й бутсах бігти зі стадіону в паб, аби випити свіжого пивка.

Люди сплять в пабі

Через деякий час у нас в пабі з’явилася книга з його біографією. І ми вирішили, що будемо публікувати в Instagram лише світлини людей, яку беруть цей Кубок Гаскойна. Але це все було до війни. Сьогодні ми вже не дозволяємо, аби подібне траплялося.

Перші два тижні працювали як пункт обігріву

Неможливо бути готовим до повномасштабного вторгнення в 21-му столітті. Тим більше, коли світ дуже медійний. І уявити, що в центрі Європи може спалахнути така війна, – було дуже складно.

Але коли це почалося, ми всі зібралися й вирішили працювати далі. Ніхто не хотів нікуди їхати, всі залишилися на своїх місцях. Перші дні у Львові було дуже багато переселенців з інших регіонів, людей, яких зачепила війна.

Ми почали їх безкоштовно годувати, якось втішати. Вже 25-го лютого ми з моєю дівчиною Катериною забрали кота й перехали на два тижні до паба. Просто, щоб завжди бути тут і допомагати. 

Якоїсь миті у нас було дуже багато людей, почали сходитися волонтери, приносити різні речі, які необхідно було передати на фронт. Адже це зручно – наш заклад розташований у центральному районі міста.

Волонтери Cantona Pub

Ті, хто вчора пив у нас пиво, сьогодні вже на війні

Водночас ми почали думати над тим, як допомогти нашим друзям, які з першого дня вирушили на війну. Уявіть, ще минулої п’ятниці вони сидять в пабі й п’ють пиво, а вже через тиждень усі ці, умовно, п’ятнадцять чоловіків у складі одного підрозділу воюють десь на сході нашої країни. Ми не могли не підтримати їх. Хотілося, аби в хлопців було все найкраще – каски, броники, приціли, медицина. Це все – розхідний матеріал, і його потрібно постійно поповнювати. 

Наразі ми допомагаємо, перш за все, тим, кого знаємо особисто. Але ніколи не відмовляємо, якщо до нас звертаються. Наприклад, якщо була потреба знайти 25 аптечок, а ми закупили 50 – відправляємо всі 50 до різних підрозділів. Туди, де цього потребують.

Насправді, більшу частину роботи беруть на себе саме волонтери. Ми надаємо частину приміщення, допомагаємо переносити коробки, але саме вони роблять практично неможливі речі. Це 10-15 людей, які шукають усе необхідне, знаходять, пакують та відправляють на передову. І більшість із них – наші постійні відвідувачі. 

Працюємо далі, аби донатити на ЗСУ

Перші два тижні повномасштабної війни ми працювали як столова та пункт обігріву. Але коли на барі мене почали запитувати не про допомогу, а про односолодовий віскі, я зрозумів, що можна знову працювати, заробляти гроші та допомагати армії. 

Сьогодні ми на 80% працюємо як звичайний паб, а на 20% – як база для волонтерів. Ми виділили для них певну частину приміщення, де можна зберігати допомогу для військових. Також у наших волонтерів завжди є місце для обіду чи відпочинку. Але решта площі – це паб, у якому приймають замовлення та показують футбол.

Волонтери Cantona Pub

Коли про нас написав Кантона, я два дні не міг перестати усміхатися

У перші дні війни до нас завітав французький журналіст, який приїхав, аби висвітлювати війну. Його дуже зацікавив наш заклад, адже Кантона – також француз. Цей журналіст тусувався у нас майже тиждень. А згодом на сторінках провідного французького спортивного видання L’Еquipe вийшла його стаття, де було згадано й Cantona Pub.

За кілька днів після цього з нами зв’язався рідний брат Кантони – Жан-Марі. Мовляв, Ерік хотів би опублікувати в Instagram кілька світлин на нашу підтримку.

Коли він справді запостив наші фото, я, чесно кажучи, два дні не міг перестати усміхатися. І навіть не так важливо, чи приїде він сюди після перемоги. Важливо, що він знає про нас, підтримав нашу роботу і Україну загалом. А отже, ми не самі в цій війні проти величезної імперії.

Завдяки цьому допису у нас збільшилася кількість пожертв на допомогу армії. А ще люди почали просити шеврони, які ми зробили для наших воїнів. Тож тепер, аби отримати шеврон Cantona Pub, достатньо кинути на рахунок будь-яку суму. І це також дає свій результат.

Патчі для військових

Не шкодуйте зусиль та грошей для нашої перемоги

Звичайно, коли в твоїй країні війна, ніхто не може почуватися в безпеці. Ніхто не може бути впевненим, що побачить наступний світанок. Тому треба всіма можливими способами та силами допомагати нашим захисникам. Аби в них було абсолютно все. І не варто шкодувати жодних грошей та жодних зусиль. Бо саме так день нашої перемоги настане якомога швидше.

Якщо Кантона справді приїде святкувати нашу перемогу – це буде неймовірна подія. Але спочатку нам потрібно перемогти. А вже потім будемо домовлятися, як все влаштувати. Адже з війни повернуться й наші друзі. Напевно, буде якась програма, екскурсії. Але це все буде вже згодом, після. Після нашої перемоги.

Боєць ЗСУ з патчем Cantona Pub

Як підтримати волонтерів Cantona Pub

Номер карти для переказів по Україні

5168745322065381 (ПриватБанк)

ANNA LEVCHUK

UA513052990000026205738702315

SWIFT / BIC CODE: PBANUA2X

Bank name: PRIVATBANK

Bank Address: 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

PayPal: [email protected]

Читати далі

Суспільство

30 ОМБр по-мистецьки розгромила танк окупантів (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Воїни 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького знищили ворожий танк і захопили трофейну зброю.

Атмосферні фото опублікували на фейсбук-сторінці бригади.

«Російська техніка виглядає краще коли вона вщент знищена, а зброя окупанта стріляє влучніше  проти них самих у власності українських військових», — написали бійці 30-ї бригади ЗСУ.

Про 30 ОМБр

30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького — формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. За організаційно-штатною структурою входить до складу ОК «Північ».

Під час війни на сході України бригада у 2014 році вела важкі бої. З 2018 року бригаді присвоїли назву князя Костянтина Острозького — полководця Великого князівства Литовського середніх віків.

Дивіться відеоХаризматичний військовий ЗСУ пише пісні і вірші прямо на фронті

Нагадаємо, 30 ОМБр розгромила ворожі БТР, замасковані в кущах.

Також ЗСУ знищили ворожі склади боєприпасів на Харківщині і Херсонщині.

Фото: facebook.com/30brigade.

Читати далі

Суспільство

ЗСУ знищили ворожі склади боєприпасів на Харківщині і Херсонщині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Збройні Сили України ліквідували склади боєприпасів окупантів в Ізюмі на Харківщині та в селищі Давидів Брід на Херсонщині.

Про це повідомили у вечірньому зведенні Генерального штабу ЗСУ у понеділок, 16 травня.

Зазначається, що Сили оборони нанесли вогневе ураження по ворожих складах у місті Ізюмі, внаслідок чого знищено значний запас боєприпасів.

Також Сили оборони України здійснили вогневе ураження польового складу боєприпасів противника в районі населеного пункту Давидів Брід на Херсонщині.

Окрім того, на Харківському напрямку ворог намагався вести бойові дії в напрямку населеного пункту Тернова, успіху не мав.

Дивіться відео: Прикордонник, який послав російський корабель, став найцитованішим автором України

На Сєвєродонецькому напрямку окупанти вели бої в районі населеного пункту Борівське, зазнали втрат.

На Бахмутському напрямку в районі Гірського російські окупанти зазнали втрат та відійшли.

На Курахівському напрямку ворог наступав в районі Марʼїнки та Новомихайлівки, успіху не мав.

Нагадаємо, бойова група К2 зупинила наступ ворожих танків на Донеччині.

Як ми повідомляли раніше, прикордонники на Сумщині відігнали диверсантів, які проривалися на територію України.

Фото: facebook.com/kmp.vmsu.ua.

Читати далі