Речі за просто так. Як працює проєкт «Кенгуруш», який безкоштовно одягає дітей у селах

Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Не секрет, що у багатьох родинах ледь вистачає коштів на їжу. Водночас їхні діти ростуть і щоразу потребують нового одягу. Таким сім’ям допомагає соціальний проєкт «Кенгуруш», який виступає посередником між охочими віддати вже не актуальні для них речі та тими, хто їх потребує. Засновниця цієї ініціативи Євгенія Озкан свого часу зіштовхнулася з потребою віддати кудись одяг своїх дітей. Дитбудинкам він був не потрібен, а на сайтах продажів навіть безкоштовно не хотіли забирати. Та згодом вона таки знайшла місця, де залюбки все розбирали. Про це дізналися друзі, знайомі, а потім і незнайомі люди. Всі почали віддавати Євгенії свої речі, щоб вона їх також передала у добрі руки. Проєкт масштабувався — і тепер щотижня родини по всій Україні отримують по 1,5-2 тони одягу, побутових товарів, їжу та ліки.

Євгенія Озкан

Засновниця соціального проєкту «Кенгуруш»
Раніше займалася проєктним менеджментом у банку, а також працювала в IT-компанії

Подарований одяг не поміщався вдома

У мене двоє діток. У 2019 році одному сину було п’ять років, а іншому — два з половиною. Всі друзі та знайомі, коли приходили до нас у гості, постійно їм щось дарували. Для мене було краще, щоб вони купили щось практичне, а не просто цукерки. Тому я одразу казала, що якщо хочете щось подарувати, то краще якісь футболки, джинси або реглани. Ми навіть з чоловіком сміялися, що заощадили в цьому плані, тому що реально майже нічого не купували. Але ж діти дуже швидко ростуть. Тим паче це такий вік, коли вони ще не зношують одяг, і він залишається майже як новий. Тому в якийсь момент речей було вже настільки багато, що вдома просто було не пройти. Й виникла потреба кудись його передати.

Я почала виставляти одяг на сайти типу ОЛХ безкоштовно. Але й з цим не вийшло. Від охочих поступало занадто багато прохань: «Сфотографуйте з усіх боків» чи «Дайте мені поміряти кофточку». Я собі думаю, та просто приїдьте заберіть речі, це ж безкоштовно. Ви ж приблизно розумієте розмір на такий вік. Мене це, чесно кажучи, дуже дратувало.

Дитбудинки не хотіли одягу — їм краще гроші

І тоді я почала звертатися до дитячих будинків у Київській області, щоб вони забрали речі. І — знову невдача. Вони відмовлялися брати вживаний одяг. Казали, що їм потрібен лише новий, з етикетками й бажано з чеками. У деяких дитбудинках взагалі не захотіли одягу, мовляв, краще допоможіть грошима. Але я не зупинилася і почала писати та телефонувати дитячим будинкам, які розташовані в інших областях, зокрема, по селах. І лише у 28 з приблизно 260 мені відповіли, що готові взяти наші речі.

Ось так я почала відправляти перший одяг. Про це дізналися мої друзі та знайомі, приносили мені свої речі, щоб я їх теж передала. Але коли мені вже почали дзвонити реально незнайомі люди, я зрозуміла, що щось треба робити інше. Тому що вдома вже місця не вистачало. Навіть попросила у подруги її гараж. Але коли й там закінчилося місце, я вирішила взяти приміщення в оренду і зробити це як маленький соціальний проєкт. Але потрібно було деякі речі залишати на продаж, щоб якимось чином покривати цю оренду.

Проєкт «Кенгуруш» почав набирати обертів. І вже телефонували не з дитячих будинків, а просто люди з сіл. За принципом «сарафанного радіо» люди дізнавалися про нас від своїх знайомих та з соцмереж. Просити, щоб ми їм теж відправляли. І в цьому був сенс. Адже яким чином діти взагалі опиняються в дитячих будинках? Серед ситуацій — батьки п’ють, у родин немає коштів на утримання діток. Тому краще з самого початку допомагати. Не витрачаючи гроші на одяг, батьки можуть купити їжу. Тобто, я зрозуміла, що можу допомогти бідним родинам, щоб їхні малюки не опинилися на вулиці. Тому почали відправляти й у села.

Приймаємо фарби, банки та білизну

За два роки наш проєкт «Кенгуруш» непогано розширився. Ми щотижня відправляємо вантажівку з приблизно 1,5-2 тонами речей. Приймаємо абсолютно все, не лише одяг. Наприклад, якщо у вас після ремонту залишилася фарба для стін, ви це можете запакувати й нам відправити. У селах потрібно все. Або, наприклад, ви переїжджаєте в іншу країну, й у вас залишається дуже багато речей, як от постільна білизна, подушки, посуд тощо. Це реально потрібно іншим людям. То чому б їх просто не відправити? Ми виступаємо як посередники між людьми, які віддають речі, й тими, кому він дістанеться.

У нас є волонтери, які приходять і допомагають сортувати речі. Люди передають навіть продуктові набори, які потрібно перевірити за термінами придатності. А ще почали приймати порожні банки після того, як одна жінка поскаржилася на ціни у 15-20 гривень за нову. Родинам потрібно на зиму закривати консервацію. І тоді я згадала, що й у мене банок вдома купа. Чи не у кожного є вони, роками просто стоять, займають місце на полицях. А в цей час в іншій частині країни хтось віддає останні гроші, щоб придбати кілька у магазині.

Фільтр на порядність: за доставку сплачує відправник

Нам можна відправляти поштою речі, які придатні для повторного використання. Головна умова — все повинно бути чистим та справним. Якщо ви хочете віддати нам речі, їх можна відправити «Новою Поштою» у 251 відділення в Києві (0674581003, Озкан Євгенія). Або ж «Укрпоштою»: ГО «Кенгуруш», 02105, Київ. А ще є можливість передати на таксі або принести особисто: проспект Миру 15А у Києві. Особисто ми є на місці з вівторка до неділі з 10:00 до 20:00. Ми приймаємо чистий, випраний дитячий та дорослий одяг і взуття, засоби догляду за дітьми, іграшки, книги, посуд, дрібну техніку, коляски, набори для різних видів спорту. Серед продуктів — крупи, печиво, цукор, чай, каву тощо. Також до нас можна відправити медикаменти з придатним строком використання, канцелярію, будівельні матеріали, подушки та ковдри.

Головна умова — за доставку сплачує відправник. Люди, які хочуть віддати речі, нормально до цього ставляться. Це такий собі фільтр якості речей та порядності людей. З самого початку, коли нас просили приїхати забрати речі, ми приїжджали. А там виявлялися пакети з дуже поганими рваними нечистими речами. Люди до цього серйозно не ставилися. І я помітила, що коли для когось робиш дуже легкий шлях, то люди цього взагалі не цінують. А коли людина витрачає свій час і сили, щоб спакувати й відправити тобі щось — це вже зовсім інше відношення. Мене дуже розчулила ситуація, коли прийшла на пошту забрати пакунок, а там записка: «Вибачте, я не встигла все випрасувати, але я все випрала і склала». Тішуся за таких людей. Звичайно, прасувати взагалі необов’язково, але це так мило, коли людина дійсно переймається. А коли хтось просто хоче позбутися речей за принципом «заберіть мотлох у мене з дому» — це дуже неприємно.

Одягти дитину в магазині «Кенгуруш» можна за 200 гривень

Деякий відсоток речей ми залишаємо на продаж, щоб мати фінансову можливість утримувати «Кенгуруш». Приміщення, де ми залишаємо речі, невелике — приблизно 100 квадратних метрів. Там треба все розвісити охайно. Тому ми можемо залишити максимум п’ять відсотків, хоча спочатку планували 10-15. Але необхідності у цьому немає, як і місця для зберігання. Кошти нам потрібні для того, щоб нарешті найняти персонал. Адже коли все тримається на волонтерах, доводиться під них підлаштовуватися. Тобто, якщо сьогодні ніхто не зможе прийти відсортувати речі, хтось не отримає очікуване відправлення.

Магазин наш розташований у Києві за адресою проспект Миру 15А. Речі ми там залишаємо за принципом брендовості. Наприклад, якщо принесуть штанці Dolce & Gabbana та LC Waikiki, то ми перші залишимо на продаж, а другі відправимо. А ще ми орієнтуємося за модою. Тобто, наприклад, штани з низькою посадкою ми відправимо, бо зараз їх вже ніхто не купує. Якщо це штани якогось крутого бренду, то на дорослого вони можуть коштувати у нас десь 120 гривень, а для маленьких діток, то приблизно 60-100. Ціна на звичайний бренд штанців для діток приблизно 35-50 гривень. Людина, яка не звертає увагу на бренд, може прийти до нас і повністю одягнути дитину за 200 гривень. І цим вона допоможе фінансово нашому проєкту. 

У магазині ми залишаємо дуже мало іграшок. Й то це якісь трендові штуки, як от глазастики — іграшки з великими блискучими очима. У магазинах вони коштують приблизно 160-400 гривень. У нас же — по 30-50. Я вважаю, що батькам немає сенсу витрачати значні кошти за такі іграшки, якими дитина грається кілька днів і забуде. Краще прийти до нас, купити дешевше, а коли малюку набридне, комусь віддати. Ми дотримуємося політики повторного використання речей. Чим більше люди купують нового, тим більше виробники його створюють. А потім все це просто нікуди дівати.

Зі сльозами згадую відправку інвалідного крісла

Проєкт займає дуже багато мого часу, тож паралельно я ніде не працюю. Кілька разів після різних невдач хотілося все кинути. Але щоразу трапляються ситуації, після яких бачиш реальний сенс від того, що робиш. Наприклад, в одного хлопця — цукровий діабет, але в батьків не було коштів придбати прилад, який вимірює рівень цукру в крові. І тут раптом хтось його нам передав. Жінка була безмежно щаслива, коли його отримала, вона й не очікувала, що це стане можливим.

Читайте також: «Підтримуємо матусь із важкими долями». Чим особлива BetiS — єдина фабрика в Очакові

А ще ми передавали милиці та інвалідну коляску у Луганську область. Там ситуація взагалі патова, люди по пів року не отримують зарплат. А найгірше те, що через такий стрес жінки народжують дітей з різними вродженими порушеннями. ДЦП та аутизм дуже складно лікувати чи підтримувати навіть у великих містах, а що вже можна казати про села, де в лікарнях немає нормального транспорту. Там такі речі як візочок — це щось на вагу золота. Від браку коштів там люди вигадували власні штуки: брали звичайний стілець, прибивали до нього колеса, щоб хоч якось перевозити дитину. Без сліз не можна було слухати слова подяки від тих батьків.

Допоможемо і вам за маленький крок назустріч

Зараз у нас черга на отримання речей на два місяці наперед. Ми відправляємо за принципом в одне село не частіше, ніж раз на півтора місяця. З початку роботи проєкту наші речі вже отримали люди у 60 різних містах, у деяких з них по декілька разів. Понад 40 разів ми вже надсилали все великими вантажівками з місткістю по п’ять тонн. Не в усі місця, де є потреба, ми можемо відправити, тому що є така проблема: люди не хочуть нічого робити. Навіть коли ми готові безкоштовно привезти речі, а від них вимагається лише допомогти знайти приміщення в селищі й покликати людей.

Принцип проєкту «Кенгуруш» — мотивувати людей до спілкування і до того, що не можна просто сидіти й очікувати допомоги. Тобто, допомогу треба організувати. Все, що ми просимо, — це домовитися з місцевою владою про виділення безкоштовного приміщення. У кожному бюджеті міської ради є закладені кошти на соціальний розвиток. Зазвичай чиновники готові йти на зустріч у таких ініціативах, але хтось має їм про це розповісти, зробити якусь презентацію. Активні люди є двигунами нашої країни. Ось таких громадян ми й виховуємо своїм проєктом.

Шукаємо донорів, щоб розвивати проєкт

«Кенгуруш» обов’язково треба монетизувати. Ми дуже потребуємо більшого приміщення, адже цього нам вже не вистачає для сортування речей. Також, як я вже згадувала, нам треба кошти для наймання персоналу. Це досить об’ємний шмат роботи, адже потрібно контролювати відправлення одягу, спілкуватися з представниками сіл, перевіряти фотозвіти. Тому зараз ми в пошуках донорів, які допомогли б розширитися проєкту «Кенгуруш».

Також хочемо розвивати й освітній напрямок. Шукаємо педагогів, які готові безкоштовно або хоча б за не дуже великі гроші читати лекції на різні тематики, корисні для людей, з якими ми працюємо. Починаючи від того, як користуватися Microsoft Word та Excel і створювати резюме, до вже складніших напрямів, як от IT-програмування. Важливо розвивати людей, особливо підлітків, які живуть у проблемних родинах. Молодь — наше майбутнє, і саме в неї треба вкладати кошти й зусилля. Від її освіченості залежить те, в якому соціумі ми будемо жити в майбутньому.