Ви точно бачили ці відео в соцмережах, коли хтось купує продукти для літньої жінки, скуповує всі квіти в продавчині чи дарує цукерки двірнику, що від самого ранку прибирає місто.
Можливо, це були Михайло Дідушок з Рівного чи Любомир Малютин, який зараз живе у Львові. ШоТам поговорили з хлопцями про те, як вони почали робити добрі справи й знімати про це контент, аби надихнути інших.
Любомир Малютин
Возив їжу окупації та ховав українські прапори
Любомир Малютин зараз живе у Львові. 23-річний хлопець приїхав з Херсонської області — два місяці він з родиною прожив у російській окупації. Сім’я Любомира велика і дружня: семеро дітей. Хлопець каже, завжди старалися допомогти іншим, мама часто пекла на кілька буханок хліба більше, аби пригостити друзів родини. У окупації Любомир теж старався допомагати сусідам — возив їм їжу повз пости з окупантами.
Одного разу на блокпосту росіяни забрали телефон Любомира та побачили переписку зі знайомим військовим і фото близьких у військовій формі.
Розділи мене догола. Я присідав, відтискався — що тільки не робив
Та за щасливим збігом обставин його відпустили, й опинившись удома, Любомир поховав усі українські прапори, на випадок, якщо до них раптом завітають. Коли російська техніка почала ще частіше їздити вулицями, сім’я вирішила виїжджати й опинилася на Львівщині, де її прихистили знайомі.
«Мені стає краще, коли я зроблю добро»
У Львові Любомир пішов працювати в пекарню. Коли одного разу ніс додому хліб, побачив літню жінку, що продавала яблука:
«І так мені яблука захотілося! А грошей немає — тільки на дорогу 30 гривень. Чогось узяв телефон до рук і знімав це. Кажу: “Бабусю, я вас пригощу хлібом, а ви мені дайте яблучка”».
Дав жінці дві буханки, а вона йому — всі яблука. Так це й почалося — люди реагували на щемке відео, і за першу годину воно назбирало 40 тисяч переглядів.
«Просто хочеться від людей у такий час побачити якусь усмішку, щоб було комусь приємно. Бо я насамперед для себе це роблю — мені стає краще, коли я зроблю добро»,
— зізнається хлопець.
На добрі справи донатить «родинка»
Зараз блогер допомагає бабусям, дідусям, дітям, радує випадкових людей на вулиці, дякує за роботу двірникам квітами чи цукерками. Любомир каже, що кожна історія для нього особлива. Поступово зростає і його аудиторія. Підписників хлопець називає «родинкою» — часом вони теж закидають гроші на такі добрі справи в спеціальну «банку»:
Звик, що в нас удома класно, ми дружні й допомагаємо — тому й називаю підписників «родинка»
Окрім цього, Любомир постійно підтримує збори військових (для цього має посвідчення волонтера і постійно звітує перед аудиторією), бо вважає, що зараз нікому не можна лишатися осторонь.
Михайло Дідушок
Багато самотніх людей втратили віру в цей світ
23-річний Михайло Дідушок з Рівного працює маркетологом, але, крім основної роботи, також займається волонтерством:
В останні роки я вже точно знав, що я хочу волонтерити, і потихеньку відкладав кошти на донати, збирав однодумців, які б підтримали цю ініціативу
Перше відео про допомогу іншим хлопець зняв і виклав у січні 2023 року.
Я в першу чергу робив це відео для тата та своїх рідних, щоб показати, чим я хочу займатися.
Тато Михайла хворів на онкологію. Після його смерті хлопець вирішив допомагати іншим ще більше.
До того, як знімати відео, я донатив на військо, але це були ну зовсім малі гроші. А щойно я почав знімати й набирати обертів, то вже міг відкривати банки
Михайло їздить у дитячі будинки, щоб підтримати діток, а також у притулки для тварин, щоб привезти корм чи вигуляти хвостатих. Щоб знайти людей, яким потрібна допомога, хлопець зазвичай іде на ринок і дивиться, хто не має можливості купити щось для себе. Останнім часом і підписники можуть порадити, кому потрібна допомога, розповідають історії людей. Михайло каже, що, окрім зйомок на вулиці, почав їздити в гості до героїв своїх відео:
«Як маю вільний час, то заїду хоча б на 15-20 хвилин — поговорити, привезти продуктів, допомогти по дому. Це неймовірні емоції. Часто літні люди як діти себе поводять: їм хочеться тепла, вони ображаються, якщо ти приїхав пізніше, ніж обіцяв. Комусь бракує не так грошей, як уваги — є багато самотніх людей, які втратили віру в цей світ».
Всі історії унікальні, але хлопець пригадує одну з останніх — на ринку він зустрів літню жінку, яка виходила з м’ясного павільйону з малесеньким шматком сала. Під час знайомства виявилося, що в неї немає холодильника.
Блогер каже, що стосунки вдалося налагодити не одразу, адже жінка йому не довіряла, але за годин розмов усе змінилося. Згодом Михайло таки привіз їй холодильник і тепер час від часу приїжджає провідати:
Мені 23, їй 95 — це величезна різниця, але нам є про що поговорити. Вона дуже розумна жінка, і хочеться зробити її життя трішки кращим
Не сподівався, що люди будуть донатити
За час існування свого блогу хлопець встиг допомогти близько 300 людям. Серед них — не лише літні люди, а й військові чи мешканці дитбудинків.
Спочатку він робив добрі справи, використовуючи власні заощадження, але люди захотіли його підтримати.
«Я взагалі не сподівався, що люди будуть донатити, — я не створював ніякі банки, нікого не просив. Але підписники самі почали писати в коментарях, щоб я відкрив збір. За перший місяць вони надонатили близько 20 тисяч гривень».
«Вірю, що можна змінити долю багатьох людей»
Михайло зізнається, що досі боїться підходити до людей і пропонувати допомогу — не завжди може знайти слова, у нього трусяться руки:
«Спочатку отримував багато відмов, а потім почав знаходити підхід до людей і вийшов із зони комфорту. Треба в голові тримати те, що їм потрібна допомога, і вони найімовірніше не будуть про неї просити».
Тож він продовжує знімати відео й допомагати:
Вірю, що за допомогою такого контенту я можу змінити ситуацію в Україні, бо мене дивляться з різних міст і молодь, і дорослі люди, і літні. Вірю, що можна змінити долю багатьох людей
Зараз підписники часто пишуть Михайлові, що завдяки його відео самі йдуть на ринок і купують комусь продукти та самі роблять добрі справи, надихаючись його прикладом.
Тож тепер у хлопця є ідея додатку чи сайту, де можна буде прочитати історії людей, які потребують допомоги, та задонатити:
«Я хотів би масштабуватися в цьому й налагодити якусь систему. Наразі я один цим займаюсь, але поступово знаходжу людей зі свого міста, які готові підтримати ідеї. Я б хотів допомагати реабілітаційним центрам, де лікуються військові, а колись, можливо, і самому відкрити такий центр. Також хотілося б мати свій благодійний фонд».
