Що ти знаєш про легендарні бригади ЗСУ?

Новий рік — новий бюджет. Кілька порад про те, як спланувати персональні фінанси на 2025 рік, ШоТам дала фінансистка Ірина Обруч.

Ірина Обруч

фінансова радниця, бізнес-тренерка у сфері персональних фінансів і засновниця Fincode Academy

Зрозумійте, на що ви витрачали минулого року

Перед тим, як планувати фінанси в новому році, важливо озирнутися назад. Подумайте, наскільки змінилися ваші доходи, чи вдалося вам краще розпоряджатися своїми коштами та чи просунулися ви до своїх цілей. Такий аналіз допоможе побачити переваги вашого підходу, знайти слабкі місця та врахувати їх у планах на майбутнє. Цей своєрідний звіт перед самим собою дозволить вам впевненіше планувати на рік уперед.

Сформуйте фінансові цілі

Подумайте, чого ви хочете досягти: це може бути відпустка, ремонт чи невелике накопичення. Розділіть свої цілі на три категорії. У короткострокові (1–3 місяці) може входити покупка посудомийної машини чи нового дивана; у середньострокові (1–3 роки) — ремонт або покупка авто; довгострокові (5+ років) — накопичення на пенсію чи власне житло.

Після цього визначте, що для вас є найважливішим. Довгострокові цілі зазвичай потребують більше накопичень, тому краще починати з них. Короткострокові допоможуть вирішити нагальні потреби та покращити якість життя вже зараз. 

Плануйте витрати так, щоб на кожну ціль виділяти певну частину доходу. Регулярно переглядайте свій план, щоб адаптувати його до змін.

Почніть вести облік усіх доходів і витрат

Керування грошима починається з бюджетування — фіксації всіх наших доходів і витрат. Над веденням звіту треба працювати від 3 до 6 місяців. Це потрібно для того, аби визначити, які щомісячні витрати є основними, а які — додатковими. Ідеальною формулою вважається «60-20-20»: 60% доходів — витрати першої потреби (оренда житла, комунальні послуги, оплата за навчання дітей, їжа та засоби гігієни), 20% — планові витрати (донати, одяг, подушка безпеки + тривалі накопичення), 20% — дозвілля, а також емоційні покупки. 

Відкладайте гроші для непередбачуваних ситуацій

Фінансова подушка дорівнює 3–6 місяцям базових витрат — це ті гроші, які допоможуть вам пережити складний період, наприклад, втрату роботи чи переїзд. Не потрібно накопичувати дуже багато — головне, щоб цих грошей вистачило на необхідне: їжу, оренду, комуналку, базові потреби.

Щойно зберете цей резерв, починайте відкладати на інші важливі речі — наприклад, на ремонт.

Кредитка — швидка допомога, а не спосіб життя

Кредитна картка є корисним фінансовим інструментом, але тільки за правильного використання. Це не частина фінансового планування, а швидка допомога, коли вам потрібно покрити тимчасові витрати. Наприклад, якщо ви фрилансер, і вам затримують оплату за роботу, але гроші точно надійдуть, кредитка допоможе закрити цей розрив. Особливо вигідно користуватися нею в межах пільгового періоду (зазвичай до 55 днів), коли банк не стягує відсотки. Головне — повернути кошти вчасно, щоб уникнути додаткових витрат.

Однак якщо ви використовуєте кредитну картку для покриття регулярних витрат, це може призвести до боргів.

Імпульсивні покупки мають трохи почекати

Якщо хочете незаплановано придбати якусь річ, дайте собі день, аби обдумати покупку. За цей час емоції вщухнуть, і ви зможете оцінити, чи дійсно ця річ вам потрібна. Якщо йдеться про онлайн-шопінг, залиште товар у кошику. Такий підхід допомагає ухвалювати більш усвідомлені рішення, бо ви не відмовляєтеся від покупки назавжди, а лише на трохи її відкладаєте.

Для військових 31 грудня — це ще один день боротьби. Хтось зустрічає Новий рік в окопі, хтось — у польовому шпиталі, хтось — у глибокому тилу ворога. 

Та вони все одно намагаються накрити собі святковий стіл, прикрашають ялинки й загадують бажання. Українські захисники розповіли ШоТам, про що мріють у новому 2025 році, окрім перемоги.

Ігор Халус

командир третьої стрілецької роти 220-го батальйону 126-ї бригади 30-го корпусу морської піхоти.

Часто люди вважають, що на Херсонщині війна вщухла

До війни я працював виконавчим директором у великій компанії та відкрив власну студію звукозапису в Одесі. З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав Збройних сил України — завдяки військовій кафедрі в університеті я був резервістом та офіцером запасу.

Я потрапив до 126-ї бригади тероборони як головний сержант взводу. Навчав людей, які прийшли з цивільного життя і вперше тримали в руках автомат. Влітку 2022 року ми тримали оборону на Миколаївському напрямку. Після ротації повернулися в Одесу, а згодом вирушили на Херсонщину в складі роти вогневої підтримки. Нині я командую третьою стрілецькою ротою 220-го батальйону 126-ї бригади 30-го корпусу морської піхоти.

Ігор Халус з побратимами на черговому бойовому завданні. Фото надав військовий 

У 2023 році моя рота брала участь в операції в Козачих Лагерях. Крім того, ми постійно тримали оборону на правому березі Дніпра, виконуючи бойові завдання на острові Козацькому. Ця місія була маловідомою, але неймовірно складною.

У жовтні, після завершення операцій на острові, ми вийшли з позицій, а вже на початку листопада зайшли в Кринки. Часто люди вважають, що на Херсонщині війна вщухла, але це далеко не так: там так само гинуть бійці, багато хто втрачає здоров’я, виконуючи свої обов’язки.

Ігор Халус згадує, як самотужки з бійцями забирав на веслах з острова поранених і тіло загиблого: «Тоді люди побачили, що я нікого не кину, що мені можна довіряти». Фото надав військовий

Під бій курантів загадаю бажання частіше бачити доньку

З початком війни я жодного разу не зустрічав Новий рік удома. Святкуємо з хлопцями там, де застане служба. Готуємо кутю, бендерики, олів’є, крабовий салат, смажимо м’ясо — все з тих продуктів, що нам видали. Сідаємо, вечеряємо, а потім розходимося: хто спати, хто на бойове чергування. Ми навіть не чекаємо півночі.

Цього Нового року я загадаю бажання, щоб моя дитина не малювала ракети й частіше бачила мене вдома. Через службу це трапляється дуже рідко, а їй не вистачає моєї присутності.

Перед вторгненням я проводив з донькою багато часу. Коли в мене була студія, я мав вільний, гнучкий графік, тож стабільно першу половину дня гуляв з дитиною, займався з нею. У нас такий міцний зв’язок із самого її малку. Але тепер мене немає поряд уже тривалий час. Вона сумує, постійно чекає, коли я приїду, а приїжджати вдається дуже рідко.

Моя донька — справжня непосида: їй усе цікаво, особливо музика. Коли я вдома, ми підключаємо мікрофон, і вона з задоволенням співає, повторює за мною, вигадує щось своє. Я мрію водити її на уроки вокалу, можливо, навіть написати для неї пісню й записати в студії. Це було б щось особливе для нас обох.

У військового з донькою міцний зв’язок з самого її народження. Вони люблять разом гуляти, співати й займатися боротьбою. Фото надав Ігор

Мрію перетворити свій військовий досвід на реформи армії

Якби у 2025 році настав мир чи хоча б перемир’я, я б із задоволенням долучився до реформування Збройних сил України. У будь-якій сфері завжди є що вдосконалювати, і армія — не виняток. Я розумію, що перемир’я може бути лише тимчасовим, а це означає, що нам потрібно завжди бути готовими захищати себе.

Щоб забезпечити цю готовність, необхідно використати накопичений досвід, здобутий у найскладніших бойових операціях. Він повинен стати основою для реформ, які зроблять нашу армію сильнішою та сучаснішою. Адже якщо ми матимемо можливість ефективно захищати себе, можливо, нам вдасться уникнути майбутніх агресій з боку нашого сусіда.

Є багато емоцій і думок, які хочеться висловити

Паралельно я мрію займатися музикою — хочу писати та записувати в студії пісні. У мене є багато емоцій і думок, які хочеться висловити.

Нещодавно ми потрапили під мінометний обстріл і підірвалися на автомобілі. Дісталися позиції, сховалися в одному з будинків. І ось я сиджу, думаю: «А десь зараз на цій планеті хтось у студії створює музику, живе мирним прекрасним життям, яке ми так не цінували до війни».

За 20–30 хвилин я можу написати текст. Є люди, які створюють музику. Тож коли випадає нагода побувати в Одесі, я одразу йду на студію, щоб записати пісню.

Через низький попит Ігорю довелося закрити студію звукозапису в Одесі. Але зараз військовий шукає інше приміщення, аби відновити її роботу. Фото надав герой

Найуспішнішою стала пісня «Кринки». Мій побратим нашкрябав патроном на вході до підвалу декілька рядків вірша, і вони мене надихнули на створення нової пісні. Я теж патроном написав «Халус Кринки 2023». Це стало ідеєю для обкладинки пісні. Коли нас відпустили на декілька днів додому, я поїхав в Одесу й записав її буквально за пів години.

Пісню почули Влада та Костянтин Ліберови, і вона їх надихнула на створення документального фільму про Кринки. Ця пісня стала саундтреком.

Побратими, які були зі мною, кажуть: «Халус, слухаю пісню, і наче знову в Кринках побував». Вона передає все — атмосферу, емоції, відчуття того місця і часу.

Якщо правильно й раціонально мислити, то я маю вивезти сім’ю подалі від цієї загрози, подалі від цього всього. Але є друга сторона медалі — тут наші батьки, тут є люди, які на війні стали, як рідні. Тут я зовсім по-іншому себе відчуваю, і тут я на своїй землі. Хочу залишитись і побудувати країну мрії тут, а не просто поїхати кудись, де вже добре.

Олексій Краковяк

служить у першій самохідно-артилерійській батареї самохідно-артилерійського дивізіону третьої окремої штурмової бригади

Пів року намагався потрапити до війська

До війни я працював інженером-будівельником і відповідав за перевірку якості робіт, технологій та документації. Коли почалася війна, щодня намагався вступити до ЗСУ, але в перший місяць не брали тих, хто не служив раніше.

Тому я зайнявся волонтерством і постійно відвідував територіальний центр комплектування, проте мене все ще не брали. Влітку я подав заявку на відбір до ССО «Азов», але через проблеми з документацією процес затягнувся, і лише взимку я потрапив до війська — вже до третьої окремої штурмової бригади. Пів року ми тримаємо лінію оборони на Боровському напрямку — це Харківська область, — а перед цим були в Авдіївці. 

У мене є дві нагороди: «Золотий хрест» від Головнокомандувача і «Хрест пошани» від Міністра оборони. «Золотий хрест» я отримав за успішне виконання бойових завдань під час Бахмутської кампанії. «Хрест пошани» — за заслуги на Авдіївському напрямку. Ця медаль більше пов’язана з організаційною роботою.

Олексій виконував бойове завдання на Луганщині. Фото надав військовий

Новий рік — новий напрямок

Минулий Новий рік ми зустріли на полігоні. Нас після Бахмутської кампанії вивели на ротацію: наготували їжі, насмажили м’яса, прикрасили маленьку ялинку. Сіли, поспілкувалися, але без довгих застіль, бо всі розуміли, що треба рано вставати. 1 січня о шостій ранку весь підрозділ уже був готовий, і ми вирушили на новий напрямок — у Сіверськ. Так і почався для нас новий рік.

Цього року теж зустрічатиму свята на фронті, буду відзначати знову серед хлопців. 

Щодо бажань, які я буду загадувати, то перше — це відбудова країни. Зараз, коли багато будинків в Україні зруйновані, я думаю про те, що колись буду їх відновлювати. Мрію повернутися до своєї професії, розвиватися й працювати для відродження наших міст і сіл.  

Читайте також: Бути зі своїми: як українки, попри обстріли, влаштовують свята на Сході України

А ось і ялинка, яку військові прикрасили напередодні Нового року. Фото надав Олексій

Також я хочу поїздити Європою. Мрію побачити її архітектуру: будівлі, пам’ятники, музеї. Мене завжди зачаровували готика, бароко, і я хотів би побачити ці стилі наживо. Хочу потрапити до Австрії чи Баварії в Німеччині — там унікальний архітектурний стиль, який дуже мене приваблює. Також мрію відвідати Англію, особливо центральну чи північну її частини, де ще зберігся старовинний стиль забудови. Іспанія теж у моїх планах — хочу побачити їхній архітектурний стиль, де здається, що все створене з піщанику чи мармуру, з плавними формами, які ніби дихають життям. 

У мене є бажання нормально побачити Крим — я там був лише декілька разів у дитинстві. Мені розповідали, що Крим дуже гарний. Це частина нашої землі, яку хочеться повернути й відкрити по-новому.

Валерій Депутат

боєць 152-ї окремої єгерської бригади Сухопутних військ ЗСУ

Розумів, що треба зробити все, аби зупинити росіян

Мій військовий шлях розпочався ще у 2014 році. Тоді під час першої хвилі мобілізації мене призвали до лав Збройних сил, і протягом року я брав участь в АТО. 

Після повернення додому був зварювальником. Згодом вирушив за кордон і деякий час працював в Італії. Повернувшись назад у рідну Шепетівку на Хмельниччині, став менеджером з продажу нерухомості, а згодом — торговим агентом.

За декілька тижнів до війни я записався в Шепетівський батальйон тероборони — ніби щось відчував. Я вже знав, що таке війна, тому план евакуації для рідних був продуманий заздалегідь. Я пояснив усім, що робити, але оскільки ми живемо в Шепетівці, розумів, що матимемо трохи часу, щоб оцінити ситуацію та швидкість просування росіян. Від цього залежало рішення, чи треба буде терміново виїжджати дружині й бабусі, чи можна ще зачекати.

Я зібрав речі й пішов у батальйон — нам повідомили, що він лише формується й найближчим часом не висуватиметься. Тоді я вирішив перейти до підрозділу, який вже виконував бойові завдання, проте в ті дні військкомати не відправляли людей у віддалені частини.

Спочатку я служив у Шепетівській зенітній частині, охороняючи системи ППО. Згодом був на Харківщині, Херсонському напрямку, тримав оборону в Кринках. Зараз служу в 152-й єгерській бригаді, де продовжую виконувати бойові завдання на Покровському напрямку.

Це дуже цінно — святкувати разом з тими, хто поруч у найскладніші моменти

Уже три роки я не був у відпустці на Новий рік. Святкував завжди з побратимами — скромно, без розмаху, одноманітно. Але знаєте, коли ти поруч з людьми на війні, ви стаєте ближчими, ніж просто знайомі. Це особливий зв’язок, який складно пояснити — це не родинна близькість, а щось своє, унікальне. 

Звісно, хочеться зустріти Новий рік удома, в мирі, серед рідних. Але в якийсь момент розумієш, що це також цінно — святкувати разом з тими, хто поруч у найскладніші моменти, і ти навіть радий, що провів цей рік, познайомившись із такими людьми.

У кожному колективі завжди знаходиться військовий, який більше тягнеться до кухні — решта зазвичай не проти, навпаки всі раді. Такий «кухар» готує щось смачне: канапки, шашлик чи м’ясо, тож голодними на Новий рік ми ніколи не залишалися.

Хочу, щоб моя любов до солодкого переросла в бізнес

Моє велике бажання, яке я загадаю, — відкрити власну справу з виготовлення кондитерських виробів у рідній громаді. Мрію створити невеликий кондитерський цех, і планую скористатися грантом для ветеранів, щоб це реалізувати.

Я сам великий любитель солодкого, але справжньою майстринею в цій справі є моя дружина. Вона проходила курси, має талант і готує неймовірно смачні та красиві кондитерські вироби. Я впевнений, що у нас вийде створити сімейний підряд, де ми будемо працювати разом і дарувати людям солодкі моменти щастя. 

Маю ще одну мрію — можливо, колись написати книжку, як це зробив Валерій Маркус. Я теж хотів би поділитися своєю історією, своїм баченням, переживаннями й тим, як ми йшли через цей складний період. 

Читайте також: З перших вуст про війну: 7 книжок від українських військових і воєнних журналістів

Потяг у стилі всесвіту «Гаррі Поттера» завершив усі заплановані рейси у Львові. За весь час потяг перевіз 3324 пасажири.

Про це повідомили в «Укрзалізниці».

Пасажири «магічного експреса»

За сприяння Донецької обласної військової адміністрації місця у потязі отримали родини зі зруйнованих міст Донеччини, зокрема з Бахмуту. Також у потязі були діти:

• залізничників;
• рятувальників;
• поліцейських;
• з інших соціальних категорій.

«Раді були влаштувати свято для тих, кого найбільше торкнулась війна: залізничники щороку прагнуть зробити так, щоб дітям попри все залишилось ще трохи дитинства»‚ — написали в УЗ.

У компанії додали, що частину місць отримали пасажири, яких обрали випадковим чином серед усіх зареєстрованих на рейси.

Читайте також: На Львівщині створили найбільшу вишиту кулю України та встановили рекорд (ФОТО)

Рейси у Києві

У Києві «магічні експреси» їздитимуть з 1 по 5 січня, а подорож триватиме півтори години. Наразі реєстрацію вже закрили.

Час відправлення:

• по буднях — о 16:30 та 19:00;
• по вихідних — о 9:40 та 12:32.

Нагадаємо, що у Львові встановили головного дідуха міста висотою чотири метри (ВІДЕО).

Фото: фейсбук-сторінка «Укрзалізниці»