Наприкінці березня 2022 року росіяни відійшли з Чернігівської області. Директорка Анисівського ліцею в Іванівській громаді Наталя Ігнатенко пригадує, як після деокупації повернулася в рідні стіни — з тріщинами від обстрілів і вибитими вікнами:
«Я прийшла в школу, сіла й подумки рахувала, скільки дітей залишилося по селу, які не виїхали — всього до десяти. Боже, а чи повернуться учні? Мені так хотілося, щоб усі повернулися».
Мрія директорки потроху збувалася — до червня 2022 року близько 70% учнів повернулися. Почали відновлювати приміщення. Зараз у ліцеї вчаться 120 учнів — шкільне життя завирувало з новою силою, адже й діти, і вчителі пишуть гранти та створюють проєкти, які приносять кошти громаді.
Наталія Ігнатенко жартує, що не покидала свій Анисівський ліцей із семи років. Саме тут вона пішла в перший клас, сюди ж пішла працювати. 20 років була заступницею директора з навчально-виховної роботи, а у 2021 році стала директоркою. Та Наталія каже, що й не встигла відчути себе в новій ролі, як почалася війна — і навантаження зросло:
«Коли вже почалася війна, знайомі почали казати, що зі школи треба все виносити й ховати. А я думала: з чого мені почати? Я ж не можу всю школу заховати».
Наталія таки сховала документи та всю інформацію про випускників, що служили в ЗСУ з 2014 року:
«Стенди я познімала з ними й заховала. А решта: жодного комп’ютера, жодного телевізора — я нічого звідти не винесла. Тільки вийшла, перехрестила школу, помолилася Богу і все».
Наталія з сім’єю виїхала в сусіднє село, але час від часу навідувалася додому. Каже, треба було порося годувати й приглядати за школою.
«Хотіла пересвідчитися, чи все добре. Але й шукала, що ще може втрапити в очі. Прапори ховала — не хотіла, щоб об них хтось ноги витирав», — пригадує директорка.
В Іванівську громаду зайшли росіяни. Сусідня Лукашівка була окупована — а діти звідти ходять в Анисівський ліцей. Анисів обстрілювали постійно, бо через нього проходила «дорога життя» з Чернігова — до міста всього близько 20 кілометрів. Наталія розповідає, що люди отримували поранення, й багато волонтерів загинули на цій дорозі.
Та березень 2022 року скінчився, і ЗСУ звільнили область від окупантів. Прямих пошкоджень приміщення ліцею не зазнало, але поруч прилітали снаряди, тож вікна були вибиті вибуховою хвилею, а по другому поверху поширилися тріщини. Система опалення теж потребувала ремонту.
Читайте також: Я залишаюсь: як вчитель географії врятувався з окупації та повернувся в Україну
Та пошкодження рідної школи не зупинили Наталію, і вона вирішила — відбудова ліцею буде:
«От як людина, коли отримує дуже багато адреналіну, не відчуває болю, а починає щось робити, так сталося й зі мною: коли я побачила все це, то викликала завгоспа школи та почала роботу. Знайшли в селі майстра, він усе оглянув і сказав, що треба міняти систему опалення. Для початку треба було 30 тисяч гривень».
Це була непідйомна сума для школи, що тільки оговтувалася від потрясінь. Донька Наталії, яка працює в IT-компанії в Німеччині, звернулася до своїх директорів з проханням допомогти, і ті погодилися. За їхні кошти вдалося поміняти опалювальну систему, а пізніше й вікна, адже у двох класах вибухова хвиля видавила вікна досередини. Зиму ліцей зустрів з новими вікнами.
Наталія змогла відвідати доньку та поспілкуватися з благодійниками, завдяки яким вдалося почати відновлення школи.
«Це була не тільки матеріальна підтримка, але й моральна — саме в той момент, коли це було необхідно. І це настільки піднімало дух! Не пам’ятаю, хто сказав: “Дайте мені точку опори, і я переверну світ”. То для мене це була точка опори. Я зрозуміла, що ми не самі».
Це був лише початок змін — влітку 2022 року колектив школи взявся за ремонт укриття. Про них дізналися в благодійному фонді savED. Саме вони допомогли зробити в ліцеї сучасне укриття вже у 2023 році.
Найпростіше укриття складається з двох кімнат і вбиральні. Наталія каже, що робота була величезна, бо довелося переробляти каналізацію. Разом з укриттям відкрили й мультифункціональний освітній центр або ж «Вулик», як його називають у фонді. Тут проводили заходи, зустрічі, кіноперегляди, навіть створювали газету Анисівського старостату. Зараз його використовують як ще одну локацію для навчання.
Читайте також: Португалія допоможе відновити зруйнований під час війни ліцей у Житомирі
Наталія каже, що саме допомога від небайдужих стала поштовхом для змін:
«За 2023-24 навчальний рік ми поповнили бюджет нашої громади на півтора мільйона гривень шляхом участі в різних проєктах».
Це сталося завдяки ініціативній групі жінок, які пройшли навчання з написання проєктів, а невдовзі створили громадську організацію «Північна горлиця».
«Є таке правило: якщо ви почали якусь нову ідею, і вона у вас запрацювала протягом 72 годин, значить, усе вдасться. А якщо за цей час нічого не тьохнуло — то не ваше. У нас тьохнуло, і ми запрацювали», — ділиться героїня.
Так у ліцеї зробили кабінет робототехніки з 3D-принтером, де діти з учителем вивчають механізми та створюють цікаві вироби. А ще — «Простір підтримки» для психологічної допомоги, адже четверо вчителів отримали освіту арттерапевтів і тепер проводять заняття. Окрім цього, учні написали проєкт і побудували в парку зелену сцену для концертів і зустрічей.
Вчителі виграли грант і тепер з іншими жінками села шиють адаптивну білизну для поранених. Також у школі готують клас безпеки. На черзі — крафтова майстерня з переробки пластику.
«За ці два роки нам так допомогли, що я відчула — ми не просто село, яке ніхто не знає. Ми з’явилися на карті, про нас заговорили», — впевнена Наталія.
Усе це стало можливим, бо спочатку почали відновлюватися самі. Наталія каже, що вчителі ходили на арттерапевтичні заняття, заняття з музичної терапії: шукали, як звучить наше тіло, розслаблялися, малювали кавою, шили, плели з бісеру. Вони запросили й інших жінок села на заняття:
«Мені дуже важливо показати людям так, як і мені у свій час показали, що наша школа — не сама. Так і ми зараз намагаємося простягати руку допомоги нашим жінкам, дівчатам».
Тепер у ліцеї 120 дітей. Наталія сміється й каже, що в них — сільська приватна школа, бо так само є по 5-6 учнів у класі. Директорка зізнається, не всі батьки підтримували стільки нових проєктів:
«А я кажу: так а що, давайте ляжемо й будемо вмирати? У дітей же час іде — юність нікуди не дінеш».
Тож на Новий рік в укритті влаштували дискотеку. Кожен з проєктів теж робили заради дітей. Наталія зізнається, що дуже хоче не лише, щоб відбудова ліцею тривала, а й щоб діти виходили з депресивних станів, адже учні з Лукашівки були в окупації.
«У нас є один хлопчик — спочатку нічим не ділився, не хотів згадувати той період, а зараз розповів. Виявилося, що росіяни його на розстріл виводили, бо на 8 березня він подарував мамі первоцвіт з блакитною стрічкою, то окупанти й причепилися — поставили біля сараю, погрожували вбити. І такі моменти не поодинокі. Тож ми вирішили виводити дітей з такого стану», — розповідає Наталія.
