Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи

Вони втратили домівки, майстерні, магазини й офіси, але не опустили руки — маріупольські підприємці й активісти почали все з нуля в інших містах України: там вони відкривають кав’ярні, відновлюють бренди й допомагають іншим адаптуватися до нового життя.

Чим сьогодні живуть переселенці з Маріуполя та як вони змінюють свої нові міста, читайте в матеріалі ШоТам.

«Тепер в Івано-Франківську є море»: переселенка відкрила кав’ярню з душею свого міста

У Маріуполі Тетяна Васильєва працювала в банківській сфері, але через повномасштабну війну втратила все. Після евакуації до Дніпра, а потім і до Івано-Франківська, жінка нарешті змогла здійснити свою мрію — відкрила кав’ярню «Душа».

На це в неї майже не було грошей, але вона не здалась: отримала кілька грантів, відвідала курси бізнес-планування, знайшла підтримку серед місцевих і ВПО:

Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».

Кав’ярня швидко стала улюбленим місцем для людей, які потребували затишку й теплоти, а її приміщення відображає атмосферу морського Маріуполя в кольорах, деталях і фото.

Згодом Тетяна відкрила вже другу «Душу». Як їй вдалося знайти підтримку, створити бізнес та адаптуватися в новому місті, читайте за посиланням.

«У нас працюють переселенці, а земляків годуємо безкоштовно»: маріупольці відкрили в Києві «Шаурму на вугіллі» 

До повномасштабного вторгнення Максим Пустаков разом з партнером розвивали в Маріуполі мережу «Шаурма на вугіллі». За трохи більше ніж рік вони відкрили п’ять закладів, створили 40 робочих місць і планували виходити на нові міста. 24 лютого 2022 року партнери мали запускати шостий заклад, але почалась повномасштабна війна.

Три тижні Максим із сім’єю провів у заблокованому Маріуполі, рятуючись від обстрілів та ночуючи в укриттях. Коли з’явився шанс виїхати, родина скористалася ним і через Кропивницький дісталася Києва. Усе обладнання, яке вдалося врятувати, допомогли перевезти небайдужі люди.

Уже в Києві Максим разом з колишніми працівниками вирішив дати своєму бізнесу другий шанс. Вони знайшли приміщення, отримали підтримку від орендодавців і швидко відкрили новий заклад. Головна особливість мережі — приготування м’яса на вугіллі, що є рідкістю для України.

Згодом мережа розширилася до шести точок у Києві та однієї в Бучі. Після ребрендингу вона отримала назву «Центр Шаурми».

Крім відновлення бізнесу, команда вирішила підтримати маріупольців, які теж були змушені залишити рідне місто. У співпраці з гуманітарним центром вони запустили програму безкоштовного харчування — людям, які евакуювалися з Маріуполя, роздали тисячі флаєрів на безкоштовну шаурму.

Детальніше про шлях від втрати всього до нового старту — у матеріалі ШоТам.

«Місто — це не будинки, а люди»: активістка об’єднала переселенців і місцевих на Закарпатті

До великої війни Дар’я Маркович працювала в громадському секторі Маріуполя — допомагала адаптуватися в місті молоді та переселенцям. Разом з командою вона відкривала Центри підтримки родини та Молодіжні центри, щоб створити комфортний простір для навчання, зустрічей і розвитку.

Після початку вторгнення дівчина залишалась у Маріуполі, аж поки місто не почали бомбардувати. Дарія згадує:

«Перед тим, як стався приліт у Драмтеатр, скинули авіабомбу на басейн “Нептун”, який розташований за 200 метрів від мого будинку. Моя мама якраз піднялась у квартиру з підвалу, і вибуховою хвилею їй пошкодило очі. Це стало останньою краплею, тому я сказала, що в неї є пів години, аби зібрати речі».

Вона змогла евакуюватися до Мукачівської громади на Закарпатті, а там, трохи оговтавшись, вирішила використати свій досвід, щоб знову допомагати людям. Разом з місцевою владою та міжнародними партнерами Дар’я запустила Інтеграційний хаб — простір, що об’єднує переселенців і місцевих. Зокрема, у хабі працюють студія звукозапису, коворкінг, зала для тренінгів та переговорні кімнати.

Приміщення повністю доступне: є підйомник, кольори інтер’єру підібрані для комфортного перебування людей з підвищеною чутливістю до світла, встановлені тактильні вказівники.

Цей хаб — не просто місце, а символ єдності. Дар’я змогла не лише налагодити співпрацю між переселенцями та місцевими жителями, а й побудувати платформу для спільних ініціатив. Зараз вона мріє масштабувати проєкт на інші міста та колись показати своєму синові відбудований Маріуполь.

Детальніше про історію дівчини та створення хабу — на сайті ШоТам.

Відкрив у Херсоні цех і безкоштовно ремонтує спорядження для військових

Артем Болдирєв виріс у Новоазовську, але після 2014 року мріяв вирватися з окупованого міста. Він зміг переїхати до Маріуполя, де працював коком у порту Азовсталі й допомагав військовим, але війна знову наздогнала його. Виживши в окупації, чоловік чотири дні йшов пішки до Бердянська.

«Я пішки вийшов з Маріуполя й дійшов до Бердянська за чотири доби. Чотири дні я нічого не їв — у мене навіть не було апетиту після того, що я побачив у Маріуполі» — розповів Артем.

Після складної дороги та пошуків безпечного місця Артем опинився в Херсоні, де почав допомагати переселенцям і волонтерити. Спочатку він працював кухарем у центрі для ВПО, готуючи по п’ять разів на день, а після деокупації міста хотів вступити до ЗСУ, але йому відмовили через проблеми зі здоров’ям.

Тоді він знайшов спосіб допомагати військовим по-іншому — разом зі знайомим відкрив магазин тактичного спорядження «Ефес». Згодом технології виробництва вдосконалили, і тепер тут:

• шиють тактичний одяг: штани, куртки, кітелі, рукавиці, бафи;
• виготовляють унікальні шеврони — зокрема ті, що носять військові, які переправляються човнами через Дніпро;
• безкоштовно ремонтують військове спорядження — інколи прямо в день звернення, якщо бійці терміново повертаються на фронт.

Зараз у команді працюють закрійниця, п’ять швачок, продавці та бариста. Сам Артем керує магазином, цехом і навіть кав’ярнею, яка стала частиною цього унікального простору.

Хоч у Херсоні війна зовсім поруч, Артем вирішив залишитися, бо саме тут відчуває свою максимальну користь.

Детальніше про його шлях, боротьбу та бізнес — у матеріалі.

«Переселенцям від переселенців»: ГО «Заходи» створює реабілітаційні простори

До повномасштабного вторгнення маріупольська організація «Заходи» займалася молодіжними ініціативами, розвивала громадський активізм та працювала над запуском першого молодіжного простору. Однак війна змусила команду переїхати: частина опинилася в Хмельницькому, а частина — в Мукачеві, де активісти адаптували роботу до нових реалій.

Там вони створили хаб Aware Zone — сучасний простір для відпочинку, роботи й навчання. У Хмельницькому ж відкрили коворкінг «Заходи хаб», що надає переселенцям 25 робочих місць, швидкісний інтернет, ноутбуки та доступ до участі в освітніх заходах. Також команда організовує школи активістів, тренінги з психології та події для інтеграції ВПО в місцеву громаду.

Наразі наймасштабніший проєкт ГО — реабілітаційний табір «Над Збручем»: активісти відновили покинутий табір на Хмельниччині, щоб переселенці могли там жити, допомагаючи табору по господарству, та отримувати психологічну підтримку (сьогодні всі місця в таборі розписані на кілька місяців вперед). Крім того, організація розвиває кампанію про психічне здоров’я, яка допомагає людям справлятися з пережитими травмами. 

Детальніше про ініціативи ГО «Заходи» — за посиланням.

Ветеран відновив свій бізнес в Івано-Франківську та знову пішов захищати країну

Микола Воропай шість років служив у Маріуполі, одночасно займаючись виробництвом сувенірів. Коли почалося вторгнення, він збирав розвіддані про ворожі цілі та допомагав обороняти місто.

На початку березня чоловік відпросився додому, але побачив лише руїни: будинок, фотостудію та майстерню знищили:

«Коли ми під’їхали до мого будинку, я побачив, що мого будинку немає. Все згоріло. Я не очікував, що моя мати ще там. Я просто її погукав, і вона зі згорілої будівлі мені відповіла. І так я вивіз матір»

Сам чоловік вибрався з оточеного Маріуполя до Івано-Франківська лише наприкінці травня.

Туди Микола та його донька релокували майстерню «АRTнація.Відновлення». Усі їхні верстати були втрачені, але Український ветеранський фонд допоміг відновити бізнес. Зараз у майстерні виготовляють сувеніри, підставки для телефонів, будиночки для тварин, брендовий одяг, вишиванки та шеврони.

Головна ідея бренду — розповідати світу про Україну через унікальні вироби. А його засновник Микола знову тримає фронт.

Детальніше про історію відродження майстерні читайте на сайті ШоТам.

Відроджує мистецтво виготовлення ляльок-мотанок в Івано-Франківську

Колишня викладачка фізики Людмила Балашова після пережитих обстрілів та вимушеного переселення до Івано-Франківська створила в центрі «ЯМаріуполь» «Майстерню пані Людмили». 

Тут вона навчає дітей і дорослих мистецтва виготовлення традиційних українських оберегів — ляльок-мотанок. Ці вироби, створені без використання голок чи ножиць, символізують добробут і захист родини, тому Людмила вірить, що через відродження ремесла можна не лише зберегти культурну спадщину, але й надати психологічну підтримку тим, хто постраждав від війни.

Центр «ЯМаріуполь» — це мережа підтримки переселенців, яка діє по всій Україні. Його мета — допомогти адаптуватися на новому місці та повернутися до повноцінного життя.

У кожному центрі «ЯМаріуполь» надають гуманітарну, юридичну, соціальну, психологічну та медичну допомогу. Тут працюють ігрові кімнати, де батьки можуть залишити своїх дітей з вихователями, щоб вирішити нагальні питання. Кожен центр співпрацює з місцевими громадами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, щоб забезпечити максимальну підтримку переселенцям.

Детальніше про «Майстерню пані Людмили» та її діяльність можна дізнатися в матеріалі.