Переселенцям від переселенців. Як активісти з Маріуполя розбудовують мережу підтримки ВПО

Юрій Давиденко – очільник маріупольської громадської організації «Заходи». До повномасштабного вторгнення його команда організовувала дозвілля для містян, розвивала громадський активізм та працювала над запуском першого в місті молодіжного простору. 

З початком великої війни більша частина організації переїхала до Хмельницького та Мукачева. На нових місцях маріупольці знову взялися за роботу: допомагають іншим переселенцям із адаптацією та соціалізацією, облаштовують коворкінги для роботи та запускають унікальні реабілітаційні центри. 

Юрій Давиденко

активіст, очільник маріупольської громадської організації «Заходи»

Створили ГО, аби підтримувати розвиток молоді

Я родом з Макіївки на Донеччині, у 2012 році переїхав на навчання до Маріуполя. У студентські роки був головою Студентської ради Маріупольського державного університету. Тому відвідував багато форумів, був у різних українських містах за програмами обміну. І завдяки цьому зрозумів: молодь створює дуже круті проєкти, і я також хочу цим займатися.

У нас не було розвитку молодіжного середовища, а відділ молодіжної політики з’явився лише в 2018 році. Тоді ми організовували брейринги, круглі столи, вечірки для молоді. Для цього гуртувались з активом різних вишів, але хотіли якось круто себе назвати, бо на афішах до наших подій були вказані Студрада та Профбюро студентів. Так ми вирішили створити громадську організацію, яка не погоджуватиме свої заходи з університетом. На початку роботи в ГО «Заходи» було 7 засновників та понад 30 активних учасників, які хотіли щось робити.

Працювали над запуском молодіжного простору в Маріуполі

Усі члени нашої команди мали свій напрям роботи. Мене, наприклад, спершу цікавило самоврядування, тому я займався цією темою. Ми навіть були одними з тих, хто започатковував в Маріуполі молодіжний парламент. Другий напрям нашої роботи – організація івентів, які ми проводили ще тоді, коли це не було мейнстрімом. Загалом ми підтримували різні ініціативи членів нашої команди та втілювали їхні ідеї. Створили своєрідний клуб за інтересами, де хтось відповідав за культурні події, хтось – за спортивні чи кіберспортивні, а хтось розвивав напрями, пов’язані з екологією.

У 2017 році ми організували перший Форум молоді, який відвідали більше 3 тисяч людей. Наступного року кількість учасників зросла до 5 тисяч. Останнім часом наша команда працювала в сфері креативної економіки – з центрами розвитку стартапів, а також розвивала демократію. 

Нас всіх об’єднувала ідея зробити молодіжний простір, утім активна робота почалася лише на початку 2022 року. Раніше нам постійного чогось бракувало: або приміщення, або коштів. Тож наш останній проєкт перед повномасштабною війною – запуск молодіжного простору на дві тисячі квадратних метрів. Але ці напрацювання не були даремними, ми обов’язково все втілимо в життя. Ще ми хотіли зробити на узбережжі Азовського моря готельно-ресторанний комплекс для фахівців з ІТ-сфери та молоді загалом. 

У підвалі залишилися пляшки для «коктейлів Молотова»

Коли в суспільстві почали поширюватись новини про можливе повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли, що може повторитися 2015 рік. А тому готувалися до можливих вуличних боїв, аби в разі чого допомагати та бути корисними.

Читайте також: Дім за тиждень. Як підприємець із Луганщини розробив унікальний модульний будинок для переселенців

Зранку 24 лютого мене розбудила дружина і спитала, що робитимемо. Напередодні їй пропонували переїхати до Львова, але ми відмовилися, адже я прагнув залишатися в Маріуполі. Навіть з початком повномасштабної війни ми не хотіли виїздити. Я їздив містом і збирав порожні пляшки, ацетон, бензин для «коктейлів Молотова». Ці речі так і лишилися в моєму підвалі – винесли все, крім них. Потім зник зв’язок та електроенергія, залишатися в місті ставало дедалі небезпечніше. 

Відкрили перший простір для переселенців у Мукачеві

Десь посеред березня, щойно з’явилася можливість, ми виїхали до Бердянська. Їхали зі швидкістю 15 кілометрів на годину. Дуже дивувались світлу, воді та свіжому хлібу. Зранку наступного дня вирушили до Дніпра, а через деякий час – до Мукачева.

Перший місяць я волонтерив, спілкувався з активістами. Поступово виникла ідея створити якийсь коворкінг, оскільки у нашому прихистку в Мукачеві не було стабільного інтернету. Власне, вже в червні ми з активістами запустили молодіжний хаб «Aware Zone». Він став сучасним та комфортним простором, якого раніше в місті не було. Сюди можна прийти, щоб відпочити, попрацювати, познайомитись з новими людьми чи навіть провести власний захід. Зараз там є осередок з 8 людей, які організовують дитячі заходи та навчають молодь активізму.

Допомагаємо переселенцям з адаптацією у Хмельницькому

Навесні інші мої колеги вже переїхали до Хмельницького та відновили діяльність ГО «Заходи». Спершу ми хотіли запустити всеукраїнський проєкт «Все буде добре, Хмельницький» зі створення прихистку для переселенців. Проте ця програма через певні причини не змогла втілитись. Тому з часом ми створили в місті коворкінг «Заходи хаб», щоб переселенці могли прийти та попрацювати. У хабі облаштовано 25 робочих місць зі швидкісним інтернетом, а також є ноутбуки для роботи. Ще зі зручностей – кухня, лаундж-зона з кавою та чаєм, а також куток для домашніх улюбленців.

Крім того, у нас є інтеграційний напрям: ми налагоджуємо можливість підтримувати контакти, розвивати спільноту та допомагаємо ВПО влаштовуватись на роботу. Також проводимо культурні та освітні заходи. Вже організували вісім лекцій про культуру, стільки ж тренінгів з психології та розвитку особистості, п’ять спортивних заходів. Провели вісім воркшопів з пошиття екоторбинок. Ці заходи ми робимо і для того, аби тимчасові переселенці мали більше можливостей комунікувати з місцевими. Також ми організували дві Школи активістів для ВПО та місцевих. Тобто створили платформу, що дозволяє розвивати людей, які тимчасово переїхали до Хмельницького.

Я дуже пишаюсь, що ми перетворили місце, де були голі столи, старі столи та стільці, на сучасний простір з інтернетом, опаленням та всіма зручностями. Звісно, ще є, над чим працювати, але ми реалізували дуже багато. У нас утворилася потужна команда членів ГО у самому Хмельницькому, також люди працюють з-за кордону, а всі обов’язки з бухгалтерії, адміністрування та залучення коштів – на мені.

Найбільша гордість – реабілітаційний табір в Мартинківцях

Влітку ми вирішили відремонтувати покинутий літній табір на Хмельниччині та облаштувати там реабілітаційний центр для переселенців «Над Збручем». У липні туди поїхали перші групи волонтерів від нашої ГО та організацій «Будуємо Україну Разом», «Razom for Ukraine» та NGO «Ukrainian Patriots», які відновлювали приміщення табору. Того самого місяця ми організували толоку для хмельничан, під час якої люди прибрали територію та відремонтували дитячий майданчик. 

Наразі там вже розпочався перший заїзд для переселенців, ми нарешті облаштували для них другий поверх. Зараз місця розписані на кілька наступних місяців. Ми надаємо людям прихисток, годуємо їх, а вони мають нам допомагати кілька годин на день по господарству. Крім того, забезпечуємо дозвілля – можливість порибалити та поплавати на човні для дорослих, а також дитячі кімнати та майданчик для ігор.

Плануємо організовувати й освітні заходи, зокрема лекції з прав людини. Ці заїзди тривають по два тижні. Іноді дорослі пишуть, що хочуть приїхати та допомогти, мовляв, навіть їхні діти можуть робити якусь легку роботу. 

Найскладніше – знайти фінансування 

Я найбільше пишаюсь саме цим реабілітаційним центром, адже ми пройшли дуже багато, аби його реалізувати. На початку – знайшли донорів, які хотіли його профінансувати, я підшукав приміщення, людей, але, на жаль, нам не виділили обіцяне фінансування. Тому ми шукали нові можливості для залучення коштів. 

Нам дуже допомогли гранти від «Будуємо Україну разом» та організації ПРООН, також ми залучили частину власних коштів і все ж втілили цей проєкт. Крім того, ми завдячуємо організаціям, які постачали гуманітарну допомогу, аби ми могли забезпечити цим людей. Із фінансуванням було дійсно складно, тому я дуже радію кожній людині, кожній компанії яка підтримує нас коштами, котлами та генераторами. Завдяки цьому наш табір запрацював.

Запустили кампанію про психічне здоров’я для переселенців

«Психічне здоров’я для України» – це проєкт про важливість психічного здоров’я людини. Він реалізовується за підтримки Швейцарії, а ми долучились до нього як партнери ще в Маріуполі. За день до вторгнення, 23 лютого, якраз підписали контракт. У рідному місті ми планували зробити мурали, влаштувати марафони та інші заходи на цю тему. Після виїзду адаптовували цей проєкт під переселенців – розміщували афіші в транспорті, створювали білборди. 

Цим проєктом ми хочемо переконати людей, що проживати різні емоції – це нормально. Коли я виїхав з Маріуполя, то часто докоряв, що зараз у відносній безпеці, а хтось – у дуже скрутних обставинах. Часто люди картають себе за те, що залишилися живими, а хтось – загинув. Це війна, яка дуже змінює нашу психіку, тому ми хочемо показати, що, крім здоров’я фізичного, потрібно дбати і про психологічний стан. Спочатку ми реалізовували цей проєкт на Закарпатті, а тепер працюємо над ним у Чернівецькій області.

Читайте також: Ліпимо вареники, аби грати у футбол. Як жіноча команда «Маріуполь» сама собі стає спонсором

Нещодавно ми мали стратегічну сесію, на якій вирішили, що робитимемо наступні три роки. Насамперед хочемо зробити самоокупними і реабілітаційний табір, і коворкінг, щоб можна було забезпечувати персонал гідною оплатою. Це наш головний виклик. 

Дуже хочемо розвивати наші проєкти в Хмельницькому та Мукачеві. Ще нам пропонували створити власний осередок в Києві. Я думаю про це, але спершу хочу максимально налагодити роботи тих проєктів, які вже існують. А найбільше мрію про нормальний відпочинок, стабільне світло у квартирі і, звісно, нашу перемогу.