Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Обіцяла допомагати іншим, якщо виживу». Майстриня з Маріуполя навчає робити ляльки-мотанки в Івано-Франківську

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

У Маріуполі Людмила Балашова викладала фізику в коледжі й організовувала зі студентами дизайнерську майстерню при навчальному закладі. Завдяки Людмилі підлітки не тільки пізнавали закони природи, але й навчалися шити й виготовляти різні вироби. Серед них – ляльки-мотанки, які є українськими оберегами з давніх-давен.

Після початку нового етапу війни Людмила прожила під обстрілами в Маріуполі цілий місяць. Коли снаряд впав на її будинок, жінка вийшла з дому з рюкзаком і пішки подолала приблизно 20 км. Так почався її шлях до Івано-Франківська. За її ініціативи в центрі «ЯМаріуполь» з’явилася «Майстерня пані Людмили», де діти й дорослі навчаються робити своїми руками ляльки-мотанки.

Людмила розповіла ШоТам про особливості виготовлення оберегів, про життя у воєнному Маріуполі та про дві історії, які під час евакуації надихнули її допомагати людям.

Виграли зі студентами грант на створення майстерні

Я викладала фізику в Маріупольському фаховому коледжі ПДТУ. На заняття приходила в різних речах, які відрізнялися від того, що можна придбати в магазинах одягу. Студенти запитували мене: «Звідки ви це взяли? Нам дуже подобається, а в продажу такого не бачили». А я відповідала, що сама пошила. Потім підлітки попросили, щоб я їх також навчила. 

Невдовзі після цього я дізналася про проєкт Up Shift, в якому можна було виграти грант на реалізацію свого проєкту. Під моїм керівництвом студенти запропонували створити в нашому коледжі дизайнерську майстерню з такими напрямами, як малювання, шиття, гончарна справа, в’язання й вишивання. Наша команда виграла грант, і ми на ці гроші закупили швейні машинки, мольберти, планшети, а також зробили ремонт приміщення. Тож у 2019 році в коледжі з’явилася розкішна майстерня під назвою Best.

За правилами проєкту, у цій майстерні підлітки мали навчати щось робити своїх же однолітків. Так і відбувалося: у Best викладали наші студенти. Якось я дала відкрите заняття з виготовлення ляльок-мотанок, яке відвідали не тільки діти, а й колеги. Нещодавно дізналася, що цей урок пройшов недарма: моя колишня керівниця, яка нині мешкає в Німеччині, навчала дітей за кордоном робити мотанки, а одна моя студентка сказала, що виготовила собі ляльку-янгола проти війни.

Особливості виготовлення мотанок

Захоплюватися ляльками-мотанками я почала в 10 років – мене навчила їх робити бабуся. Згодом я про них забула та згадала в 1992 році, коли у мене народилася донька. У ті часи іграшок майже не було, тож я почала їх виготовляти самостійно. Так і повернулася до того, щоб робити щось власноруч.

Мотанки – це найстаровинніші українські ляльки, які досить часто використовуються як талісмани. Їх робили для новонародженої дитини, перед весіллям і практично перед кожним великим святом. Вважалося, що чим багатша сім’я, тим більше ляльок у будинку. Наші предки вірили, що вони є символами добра, щастя та благополуччя. Ці обереги бувають різних видів: для охорони сім’ї, міцного здоров’я, добробуту, хорошого врожаю, щасливого подружнього життя або здійснення найпотаємніших бажань. 

ляльки мотанки
Мотанки, створені Людмилою.

Під час їх виготовлення не використовують жодних голок, ножиць або клею – їх у давнину просто не було. Усі ляльки робляться намотуванням натуральних матеріалів: тканини, ниток, серветок або соломи. Ганчір’яні ляльки наших предків були безликі. Очі, носики, губки – нічого із цього не було у виробі, тому що вважалося, що через них може зайти злий дух. Щоб цього не сталося, лялькам на обличчя намотували хрест, який додатково захищав виріб. Процес намотування здійснювали тільки за годинниковою стрілкою, обов’язково супроводжуючи роботу позитивними думками..

Читайте також: «Працюємо з березня й до перемоги». Закарпатці перетворили елітний ресторан на безкоштовну їдальню для переселенців

Призначення мотанки зашифроване в тому, що вона тримає в руках. Наприклад, якщо робиш ляльку для жінки, яка має скоро народити, то до рук мотанки прикріплюєш маленьку лялечку-новонародженого. Це буде оберіг для того, щоб дитина була здорова, щоб її охороняв Бог. Якщо мотанка тримає мішечки із зернятами, гречкою – це для того, щоб удома завжди була їжа. Нині найчастіше роблять ляльки для захисту. Залежно від розміру мотанки можна носити наче значок на одязі, прикрасити ялинку на Різдво або зробити частиною інтер’єру.

Воєнний побут у Маріуполі

Коли Росія оголосила повномасштабну війну, більшість маріупольців не покидали свої домівки, тільки деякі люди поїхали в перший день. Оскільки у нас із 2014 року перестрілюються на околицях, ми звикли до цього. Однак події розвивалися стрімко: місто швидко захопили з усіх боків, знищили міст і сполучення з Волновахою.

Згодом зникли вода, газ, електроенергія та мобільний зв’язок. Проте нашому району пощастило – у пішій доступності були криниця та джерело з водою. Хоч і з ризиком для життя, ми могли набрати воду неподалік від дому. Їжу готували на вогнищі, зробили одну пічку на всіх, якою користувався весь під’їзд. Приїжджали українські військові та привозили заморожені субпродукти. Мешканці двору жили дружно й забороняли сваритися одне з одним. Постійно повторювали: «Доживімо до кінця війни, а потім посваримося». 

розбитий російськими ракетами коледж
Зруйнована будівля коледжу, в якому викладала Людмила.

Перший крупний снаряд, який прилетів у наш двір, влучив у дах гаражів, не долетівши 100 м до мого під’їзду. Пощастило. Другий прямував у моє вікно, але не долетів завдяки чотирьом тополям, через які не пройшов. Дерева вибухнули й розлетілися немов тріски в різні боки. У той момент я була у дворі, і це мене врятувало. Коли зайшла до себе додому, там не було жодного вікна. Вдень у квартирі було -2, а вночі -10. 

«Мамо, тільки не зупиняйся»

Потім кількість обстрілів у нашому районі збільшилася. Якось снаряд прилетів на дев’ятий поверх, потім – на восьмий. Коли потрапив на шостий поверх, у цей час я із сусідами була на кухні, одну родину завалило на смерть. Тоді я вирішила піти з дому, взявши із собою тільки маленький рюкзак з документами та ноутбуком. Була впевнена: якщо піду протягом 20 хвилин, то виживу.

У той день я заночувала у своїй іншій квартирі, там змогла зловити зв’язок. Зателефонувала доньці, яка живе в Києві, і вона сказала: «Мамусю, їдь. Якщо не знайдеш машину, йди пішки. Тільки не зупиняйся». Вона знала, що я проходжу великі відстані. Автомобіль не знайшла – люди, які виїжджали, знизували плечима, показуючи, що все заповнено, немає куди сісти. Тож я пішла й покинула Маріуполь, в якому прожила перший місяць повномасштабної війни.

знищена будівля в Маріуполі
Будинок навпроти квартири Людмили після російських обстрілів.

Оскільки я добре знала місто, то йшла не по дорозі, якою їхали машини та яку обстрілювали, а через тихіші райони. У голові крутилися слова доньки: «Мамо, тільки не зупиняйся». Йшла одна порожніми вулицями, було дуже моторошно. Проходила повз драмтеатр, який на той момент горів уже вісім годин. На моєму шляху була гімназія, в якій я навчалася, і вона була зруйнована. Ішла між будинками, щоб вони прикривали мене від обстрілів. Наді мною літали кулеметні черги та крупні снаряди.

Історії людей, які надихнули мене не здаватися

Коли я вже йшла за містом, зупинився водій, який підвіз мене до селища Мангуш. Він і його дружина запропонували мені пожити у них, але я відмовилася, тому що хотіла до доньки в Київ. Потім мене підібрала на машині пара молодих хлопця та дівчини. Вони прямували до Бердянська, 70 км ми їхали протягом 13 годин. З Бердянська можна було дістатися автобусом до Запоріжжя, однак перший з них поїхав незадовго до того, як я прийшла. Потім на автобуси треба було записуватися – людей була сила-силенна.

Я підійшла до зупинки, там я познайомилася з одним подружжям. З’ясувалося, що в 2014 році вони виїжджали з Донецька, за ці роки збудували собі будинок. А ще у них обох були онкозахворювання. Їм потрібно було вирішити: або все кинути й вижити, або залишитися вдома. І вони виїхали з двома маленькими рюкзаками й продуктами на три дні, вдруге залишивши все, що мали. Вони обрали життя.

мотанки від Людмили

Моя донька знайшла місце, де я могла тимчасово пожити в Бердянську. Це був собор неподалік від місця, де відправлялися автобуси. Там можна було поїсти та погрітися. Я пробула там три дні. У першу ніч біля мене розмістився чоловік, який взагалі не рухався. Ми почали розмовляти. Я дізналася, що він підприємець, у нього був магазин будівельних матеріалів у Маріуполі. Чоловік розповів, що снаряд спочатку влучив у його будинок, а потім – у магазин. У нього залишився тільки паспорт і 178 грн.

Читайте також: Моє життя – це лють і боротьба. Волонтерка з Миколаєва про збори для десантників, трофейні БТР та благодійний магазин

У Маріуполі росіяни прийняли його за розвідника, сильно побили, він тричі непритомнів. Однак йому пощастило, що окупантам привезли обід, і вони пішли їсти, залишивши його лежати на землі. Тоді чоловік зібрався із силами й дійшов пішки до Бердянська. Він два тижні нічого не їв. Мене вразило те, що людина, у якої не було нічого взагалі, сказала, що поїде працювати на виноградниках на Захід України, а наступного року буде думати, як заробити гроші на свою справу.

Історії пари з онкозахворюваннями та чоловіка, який навіть не міг поворухнутися, мене мотивували не здаватися. Так, у мене також нічого не залишилося. Але в мене є донька. Якщо ці люди змогли зібратися й не занепасти духом, то і я зможу. Тоді я пообіцяла собі: якщо виживу й дістануся у відносно безпечне місце, то допомагатиму людям.

У поїзді згадала, що колись хотіла пожити на Івано-Франківщині

Зрештою я дісталася Запоріжжя, звідки відправлялися евакуаційні потяги. На Київ нічого не було, а на львівський не встигла. Планувала приїхати до Львова, а там вирішити, що робити далі. Я сіла на поїзд, який ішов до Івано-Франківська через Львів. Під час поїздки згадала, що років п’ять тому була на водоспадах у Шешорах. Тоді мені дуже сподобалася Івано-Франківська область, і я навіть думала, що хотіла б колись пожити там або на Закарпатті – головне, щоб були гори. Тож я вирішила, що поїду до Івано-Франківська.

Перші два місяці жила у мами своєї студентки, а потім орендувала квартиру. Мені подобається місто. Івано-Франківськ хоч і обласний центр, але порівняно з Маріуполем невеликий. Життя тут спокійне й неспішне. Мені завжди подобалися люди із Заходу України. Вони уважні, добрі та чуйні. Навіть коли собака гавкає, вони питають його: «Ти чемний собака?». Всюди до мене добре ставляться, тож адаптуватися мені не було складно. 

Продовжую працювати в коледжі в онлайн-режимі. Наш навчальний заклад переїхав до Дніпра, і з кінця березня ми вже проводимо заняття. Відчуваю, що ще потрібна своїм студентам. Я в Бердянську пообіцяла собі допомагати людям, і з першого ж дня в Івано-Франківську взялася за це. Раніше я організовувала психологічні семінари, тому почала надавати підтримку людям: друзям, знайомим, студентам і їхнім батькам. Вони телефонували мені й розповідали про свій біль і проблеми, я спілкувалася з ними й допомагала адаптуватися до нових умов. 

мотанки від української майстрині

Почала думати українською

Я давно працюю в коледжі, з 1994 року вела документацію українською мовою. Писати й читати я добре вмію, а от навичок усного спілкування не було. Коли переїхала на Захід, згадала фразу, яку колись чула на курсах: «Якщо хочеш швидше заговорити новою для себе мовою, то треба нею думати». Я так і зробила: почала мислити українською.

Мені підходить місцевий розтяжний діалект. Коли я спілкуюся з місцевими, то говорю швидко. Якщо десь проскочило російське слово і я помітила це, то одразу сама себе виправляю та кажу українське. Іноді мені кажуть: «Можете говорити російською». Відмовляюся, тому що хочу говорити українською, це мій вибір.

Найбільші компліменти щодо своєї української я отримала від колеги, яка вже давно працює у Львові, та від своєї сусідки. Такі слова мене мотивують. Багато хто каже, мовляв, я люблю українську, але не хочу калічити гарну мову, тому що говорю нею нечисто й погано. На це я відповідаю: «Ні, треба говорити, ви навчитеся гарно розмовляти. На це може піти місяці два, три, чотири – неважливо скільки. Важливо не боятися». 

Діти зробили янголів-охоронців для ЗСУ

З переїздом до Івано-Франківська моє коло спілкування стало дуже обмеженим. Мені пощастило, що тут живуть моя подруга та однокласниця, але дві людини – для мене це замало. Я звикла завжди перебувати серед людей різного віку, різних занять тощо. Тож вирішила розширити коло спілкування власноруч. 

майстер-клас для дітей
«Майстерня пані Людмили».

У соцмережах Івано-Франківська я знайшла оголошення, що відкривається центр допомоги переселенцям «ЯМаріуполь». Я прийшла туди й сама запропонувала щось організувати. Розповіла, що саме вмію робити, організатори зупинилися на ляльках-мотанках. Так з’явилася «Майстерня пані Людмили», куди приходять займатися діти зі своїми батьками. Вже півтора місяця ми робимо мотанки, далі перейдемо до складніших виробів – інтер’єрних ляльок. Минулого заняття ми з маленькими дітьми робили жовто-блакитних янголів-охоронців, і ціла коробка мотанок поїхала на фронт.

Читайте також: Імам Сєвєродонецька Тємур Берідзе: «Іслам забороняє бути рабом, тому ми боремось на боці України»

Батьки приводять дітей до мене в майстерню, тому що хочуть, щоб вони навчилися робити щось своїми руками. Однак цікаво, що діти п’яти-шести років через 20 хвилин після початку заняття починають відволікатися, і тоді їхні мами з великим задоволенням закінчують виготовляти мотанку. Для дорослих це справжня арттерапія. А для мене робота в моїй майстерні – це насамперед соціалізація та спілкування з новими людьми.

монтанка для ЗСУ
Мотанка, створена дітьми для воїнів ЗСУ.

Суспільство

Відбудова України: в Ірпені триває реконструкція дитячого садка

Опубліковано

В Ірпені триває реконструкція дитячого садка «Веснянка». До війни заклад відвідували 160 дітей. Нова будівля розрахована на 300 дітей. Навесні 2022 року освітній заклад було значно пошкоджено. Руйнувань зазнали опорні конструкції будівлі, інженерні мережі, дитячий майданчик. Один з корпусів не підлягав відновленню.

Про це повідомляє Київська ОВА.

“Реконструкція «Веснянки» розпочалася восени 2023 року з демонтажу зруйнованих елементів. Підрядник звів стіни 3-ого поверху. Встановлені вікна та двері, відновлені міжкімнатні перегородки. Облаштовано зовнішні інженерні мережі. Фахівці працюють над прокладанням електричних мереж, систем водопостачання, каналізації та встановленням пожежної сигналізації. Виконуються роботи з утеплення та оздоблення фасаду одного з корпусів”, – розповіли у Київській ОВА.

Читайте також: В Україні вдалося відновити понад 500 лікарень

Реконструкція передбачає будівництво нового корпусу замість зруйнованого, зведення спортивного та ігрових майданчиків з тіньовими навісами. Також в садочку буде побудовано протирадіаційне укриття та 15-метровий закритий басейн.

Нагадаємо, заяву в міжнародний реєстр збитків тепер можна подати через Дію.

Фото: КОВА

Читати далі

Суспільство

У Дії з’явиться каталог про підприємства та бізнес: про що варто знати

Опубліковано

Відтепер на порталі Дія.Бізнес доступний Каталог інноваторів енергоефективності України. Каталог — це онлайн-інструмент, який містить інформацію про бізнеси та підприємства, які мають ідеї або готові рішення для свідомого й ефективного використання енергетичних запасів.

Про це повідомляє Урядовий портал.

Вони також спрямовані на зелену трансформацію та впровадження змін у сфері використання енергоресурсів.

Наразі до Каталогу долучилося понад 50 компаній із 15 регіонів країни.

Серед них — інноваційні підприємства та організації, які працюють в енергетичному секторі України, а також:

Читайте також: У застосунку “Резерв +” зʼявиться електронний військовий квиток

  • дотичні до виробництва сонячної чи вітрової енергії;
  • розробляють IT-рішення для енергоефективності;
  • працюють над технологіями, які допомагають користувачам виробляти власну електроенергію та/або подавати її в мережу;
  • мають рішення щодо збільшення ефективності видобутку, зберігання чи транспортування газу;
  • знають, як удосконалити вимірювання та розподіл газу на місцевому рівні;
  • мають бізнес-план, як залучити приватні інвестиції у сферу генерації та розподілу енергії;
  • розробляють рішення, що дають змогу індивідуальним користувачам контролювати, скільки тепла вони споживають;
  • займаються енергоаудитом;
  • виробляють теплоізоляційні матеріали чи вдосконалюють технології ізоляції;
  • навчають людей енергоефективності на рівні місцевих громад.

Нагадаємо, заяву в міжнародний реєстр збитків тепер можна подати через Дію.

Фото:

Читати далі

Суспільство

Безкоштовно допомагають ДСНС. Навіщо громаді добровільна пожежна команда — досвід волинян

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Навіть опівночі після сигнала в додатку вони виїжджають на місце, де трапилось якесь лихо. Адже в селах Рожищенської громади на Волині часто виникають пожежі через торфові родовища поряд, а також громадою проходить траса, і на ній часто стаються аварії. 

Аби надавати місцевим допомогу до приїзду спеціалістів, 12 чоловіків з різних сіл Рожищенської громади зібралися в добровільну пожежну команду. ШоТам розповідає, як та чому добровольці допомагають професійній ДСНС.

«Відчуваю відповідальність перед місцевими, тому з хлопцями ми взяли на себе таку роль»

Віктор Лук’янчук є старостою 14 сіл Рожищенської громади, що на Волині. Чоловік каже, що ідея створити пожежну команду з місцевих в нього виникла кілька років тому, коли він ще був сільським головою рідного села Переспа. 

Понад два роки Віктор разом з колегами бере участь у добровільній пожежній команді, адже хоче, щоб люди з його села та громади почували себе в безпеці і знали, що звернутися по допомогу можна відразу до своїх.

Віктор Лук’янчук понад два роки є частиною команди добровільної пожежної охорони Рожищенської громади. Фото надав Віктор Лук’янчук 

«Коли стається якесь лихо, то часто люди панікують і не роблять необхідного. Та якщо серед них буде кілька людей, які згуртуються та скажуть іншим, що робити, то буде менше біди від пожежі чи негоди. Як староста я відчуваю відповідальність перед місцевими, тому з хлопцями ми взяли на себе таку роль», — ділиться Віктор.

35-річний Олег Бикирук є начальником добровільної пожежної команди. Високий кремезний чоловік, фермер і батько 3 дітей добровільно їхав з працівниками ДСНС гасити пожежі на місцевому торфовищі, адже розумів, що це потрібно для самих місцевих. 

Начальник добровільної пожежної команди Олег Бикирук. Фото: ШоТам

«Працівникам ДСНС складно було б робити всю роботу, особливо довозити самостійно воду. А ми, місцеві фермери, маємо власну сільськогосподарську техніку, якою цю воду доправляти легше», — каже Олег про мотивацію долучитися до пожежної охорони.

У Польщі 16 тисяч команд добровольців, в Україні — тисяча

Спочатку виїжджали на виклики разом з місцевими пожежниками та самостійно вивчали інформацію про домедичну допомогу в інтернеті, а згодом почали відвідувати навчання від фахівців служб — вчились, як користуватися гідрантами, розмотувати пожежний кран і використовувати пожежну драбину.

Віктор Лук’янчук розповідає: великий внесок у навчання команди зробили польські партнери, які співпрацюють з обласною владою. Вони приїжджали до Луцька, де проводили для місцевої ДСНС навчання з домедичної допомоги та діях при хімічному ураженні. Також добровольці Рожищенської громади відвідали п’ятиденне навчання в Польщі. 

Рожищенські добровольці під час навчання. Фото надав Віктор Лук’янчук 

У цій країні добровільні пожежні команди були створені ще на початку минулого століття. Зараз у Польщі працюють понад 16 тисяч таких команд, а це понад 200 тисяч людей. В Україні ж наразі є понад тисяча добровільних підрозділів пожежної охорони.

Отримали форму та професійне обладнання безплатно

Завдяки співпраці з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА» пожежники-добровольці тепер мають великий домкрат, яким можуть підняти авто до 40 тонн, та спеціальні ножиці, якими можна розрізати двері автівки та врятувати людей після аварії. З допомогою розтискача пожежна команда може відчинити залізні двері під час пожежі, а мотопомпа, яка плаває, допомагає перевезти воду чи викачати її з приміщення. 

Добровільна пожежна охорона отримує рації та інше обладнання від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА». Фото надав Віктор Лук’янчук 

Навіть відсутність мобільного зв’язку чи інтернету не завадить команді працювати, адже тепер у них є 4 потужні рації вартістю по 1000 євро кожна, завдяки яким чоловіки завжди безперебійно можуть зв’язатися один з одним.

Деякі речі команда закупила власним коштом, наприклад, ще одну мотопомпу та 2 потужні генератори.

«Наша робота не оплачується, більше того — ми вкладаємо власні кошти»

Брат одного з працівників місцевої ДСНС розробив спеціальний застосунок, який повідомляє про надзвичайні ситуації — пожежі чи аварії — на території громади. Сповіщення з локацією приходить кожному з учасників команди, і хто має можливість, той повідомляє в застосунку, що виїжджає на допомогу.

«Кожен з нас має власну автівку, тому ми виїжджаємо на них. Наша робота не оплачується, більше того — ми вкладаємо власні кошти, адже заправляємо наші автівки. Проте люди оцінюють нашу роботу позитивно, адже ми можемо бути корисними та вберегти від небезпеки», — каже Віктор Лук’янчук. 

«Під час гасіння пожеж завжди треба робочі руки, які гаситимуть вогонь, розбиратимуть завали, подаватимуть приладдя. Час іде на секунди, тому оперативність місцевих пожежників-добровольців допомагає врятувати життя та речі людей», — каже очільник Луцького районного управління ГУ ДСНС України у Волинській області Руслан Базека.

За кілька років роботи не зневірилися

Крім гасіння пожежі, команда допомагає жителям громади вирішувати побутові проблеми — прибрати дерево, яке впало через грозу та ускладнило рух на дорозі, обрізати дріт після грози тощо. «Нещодавно хлопці виїжджали опівночі після грози, аби прибрати обірваний кабель до того, як приїдуть ДСНС», — пригадує Віктор Лук’янчук.

2 місяці тому добровільна пожежна команда створила власну громадську організацію та підписала меморандум з місцевою владою та ДСНС. Служба має надати їм автомобіль, а влада — забезпечити запчастинами та пальним до нього.

Добровільна пожежна охорона Рожищенської громади у повному складі. Фото надав Віктор Лук’янчук 

 Команда планує збудувати власне приміщення та проводити на власній території заняття з дітьми, аби ділитися з ними досвідом. Також Віктор планує оформити страхування для хлопців, аби у випадку поранення була гарантія від держави. А ще члени добровільної пожежної команди часто чергують біля важливих об’єктів, аби у випадку обстрілів вчасно зреагувати на ситуацію.

«Пишаюся, що за кілька років ми не зневірилися та продовжуємо свою роботу. Ми б дуже хотіли, аби до нас ще долучилися добровольці, і щоб цей напрямок далі розвивався в нашій громаді. Нам важливо зберегти цю ініціативу та підбадьорювати людей, адже робимо потрібну справу.

Ця робота не може буквально подобатися, бо ми працюємо з проблемами людей і намагаємося вирішити їх, але мені дуже до вподоби, що ця діяльність об’єднала небайдужих людей, які готові допомагати іншим», — підсумовує Віктор Лук’янчук. 

Читати далі