Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Активістка з Маріуполя створила на Закарпатті Інтеграційний хаб та згуртувала місцевих і переселенців 

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Дар’я Маркович хотіла розвивати рідний Маріуполь та разом з командою об’єднала місцевих активістів. Вона досліджувала проблеми, які є в молоді — що вони хочуть змінити, яким бачать місто, а ще піклувалася про переселенців з Донеччини та Луганщини.

Навіть коли росіяни почали знищувати місто після 24 лютого, дівчина поїхала не одразу. Та коли авіабомба впала у 200 метрах від її будинку, наважилася виїхати. Нині Дар’я живе в Мукачівській громаді на Закарпатті. Там  вона продовжила робити те, що вміє найкраще — і за підтримки місцевої влади створила Інтеграційний хаб для місцевих і переселенців. 

Будувала в Маріуполі майбутнє для молоді

У рідному місті Дар’я працювала в громадському секторі — у Маріупольській Спілці Молоді. Коли у 2014 році почалася війна, в місто приїхали дуже багато переселенців з Донецької та Луганської областей.

«Ми відкрили Центри підтримки родини в Маріуполі, а за рік — Молодіжні центри. Це були такі доступні простори, де будь-яка молода людина могла прийти, абсолютно безкоштовно провести час, поспілкуватися з однолітками, відвідати тренінги», — згадує Дар’я. 

Дар’я в районі Драмтеатру в Маріуполі до повномасштабної війни. Фото надала героїня

За роки роботи утворилася група з 25 молодих активістів,  які хотіли змін для свого міста. Там навіть створили Молодіжну раду, обрали її представників, і вона успішно пропрацювала 2 роки до початку повномасштабного вторгнення.

У Маріуполі відчували наближення великої війни. 24 лютого деякі колеги Дарʼї поїхали, та вона — ні. 

«Я лишилася, бо в мене мама не хотіла виїжджати, а я не могла її покинути. Тому перші дні ми волонтерили,  допомагали військовим і людям, у яких уже були знищені будинки», — розповідає дівчина.

Виживали, як могли

За 4-5 днів росіяни почали все більше обстрілювати місто. Зникли комунікації — інтернет, світло, газ, тепло.

«Ми виживали, як могли: ходили по воду на місцеві річки й колодязі, готували їжу на польовій кухні. Мали дружній двір — люди одне одному допомагали, по черзі підтримували вогонь», — згадує Дар’я. 

12 березня з’явилася інформація, що десь у центрі міста є зв’язок. З друзями Дар’я вирушила пішки 10 кілометрів в одну сторону, аби поговорити з близькими з інших міст, бо росіяни розповсюджували чутки, що взяли Маріуполь і Київ. 

«Коли ми туди йшли, то бачили, що міста вже немає. Те місто, яке ми знали, вже не могли впізнати. До того ж ішли дорогою, де треба було просто переступати через трупи людей», — згадує активістка.

Пошкоджені від вибухів будинки в Маріуполі. Фото надала героїня

Тоді Дар’я змогла подзвонити близьким і сказати, що вона жива. Однією з таких людей була голова громадської організації Уляна Токарєва, яка запевнила, що треба якомога швидше їхати з міста, і розповіла про маршрути зелених коридорів. Та остаточно виїжджати Дарʼю змусила ситуація, яка відбулася за 4 дні:

«Перед тим, як стався приліт у Драмтеатр, скинули авіабомбу на басейн “Нептун”, який розташований за 200 метрів від мого будинку. Моя мама якраз піднялась у квартиру з підвалу, і вибуховою хвилею їй пошкодило очі. Це стало останньою краплею, тому я сказала, що в неї є пів години, аби зібрати речі».

Зруйнована будівля басейну «Нептун» після вибуху авіабомби. Джерело: телеграм–канал Mariupolnow. Фото надала героїня

Їхали якомога далі від Маріуполя

Так з мамою, подругою та трьома котами вони вирішили їхати з міста одним з маршрутів, про який Дар’я дізналася від колеги. До селища Мангуш, що за 20 кілометрів від Маріуполя, довелося їхати 9 годин. Активістка згадує: 

«Була черга машин, пролітали літаки, ми їхали через російські блокпости. Людей перевіряли, роздягали».

Вночі дівчина та її близькі дісталися Мангуша, де переночували в місцевій лікарні. Наступного дня вирушили в Бердянськ, згодом до Запоріжжя й Дніпра. Кінцевою точкою маршруту було Мукачево. Керівниця Уляна запросила Дарʼю в село, в будинок бабусі та дідуся, де можна було прийти до тями після всього пережитого й обдумати подальші кроки.

«Ми їхали якомога далі від Маріуполя. Хотіли бути на відстані від того, що відбувалося там», — ділиться Дар’я.

Дар’я та одна з її евакуйованих кішок. Фото надала героїня

Уже за 1,5 місяці об’єднала місцевих і переселенців на Закарпатті

Трохи оговтавшись, у новому місті Дар’я та її колеги вирішили використати свій восьмирічний досвід роботи з переселенцями:

«Ми розуміли, що зараз Мукачево стає таким самим, як Маріуполь у 2014 році: є багато переселенців плюс різниця менталітетів. Місцеві мають розуміти, як правильно ставитися до тих, хто приїхав, а переселенці — що життя тут може відрізнятися від того, як вони звикли жити у своїх регіонах».

Аби дізнатися думку громадськості що їм потрібно, яких проєктів і сервісів не вистачає — Дар’я й Уляна вирішили зібрати всіх разом на зустріч. Об’єднати владу, громадський сектор і всіх інших в одному приміщенні було складно, бо такого приміщення не було.

Дар’я на зборах у Мукачеві. Фото надала героїня

За підтримки місцевої влади, людей вперше зібрали в актовій залі, аби обговорити ідею створення хабу. Присутні таку ідею підтримали, тому маріупольські активістки звернулися до партнерів, з якими вже працювали у своєму місті — Програми розвитку ООН в Україні й Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). 

У новому хабі — студія звукозапису та доступні приміщення

Проєктну заявку погодили, й жінки отримали грантову допомогу. Так почалося створення Інтеграційного хабу, приміщення для якого надала місцева влада:

«Цей будинок має історичну цінність, тому вони нас консультували щодо ремонтних робіт. А ще після завершення ремонту ми передали повністю приміщення хабу на баланс міста — влада фінансує заробітні плати працівникам, прибирання, комунальні послуги тощо».

Приміщення інтеграційного хабу. Фото надала героїня

Заступниця Мукачівського міського голови Юлія Тайпс розповідає: 

«Коли ми почули про ідею створення хабу, то зрозуміли, що це має бути в Центрі громадськості та національних культур. Це великий досвід насамперед для нас, як для органу місцевого самоврядування, у взаємодії між місцевою владою та громадянським суспільством. І саме повна назва “Інтеграційний хаб — платформа спільних дій” показує нам, що насправді надважливо кооперуватися між громадськими організаціями, активістами місцевого рівня й тими, хто приїхав до нас з інших регіонів. Тому що кожен з них — це унікальна людина, яка має свої креативні ідеї та може доповнювати інших».

Молодіжна рада Мукачева запропонувала, аби в цьому хабі була маленька студія звукозапису, бо в громаді є музичні гурти та виконавці. Тому тут зробили місце, де можна прийти та безкоштовно записати треки чи зняти ролик для Ютубу. 

Заступниця Мукачівського міського голови Юлія Тайпс у студії звукозапису інтеграційного хабу. Фото: ШоТам

Також у хабі є зала для тренінгів, щоб люди могли комфортно проходити навчання, і переговорна кімната, де можна працювати за комп’ютером. Ще одна кімната — для творчості: з інтерактивною дошкою та зручними сидіннями.

Усі кімнати можна переобладнати чи об’єднати, аби проводити там заходи. До того ж приміщення є повністю безбар’єрними. Дар’я додає:

«Хаб оснащений вказівниками зі шрифтом Брайля для людей, у яких є проблеми з зором. Також в інтер’єрі використані  кольори, які не викликають подразнення, якщо в людей є якийсь вид епілепсії, наприклад. Ну і, звичайно, є підйомник, на якому може людина на кріслі колісному піднятися на другий поверх».

«Я не бачу ніяких перешкод»

Новий простір у Мукачеві для місцевих і переселенців готували близько 9 місяців і відкрили 17 травня 2023 року. За тиждень Дар’я народила дитину, тож на деякий час Закарпаття для неї стало новим домом.

«Ми жили в промисловому місті, а тут воно більш туристичне. Люди спокійніші, і до цього треба було звикнути. Та місцеві відкриті до співпраці, одне одного справді підтримують, і я не бачу ніяких перешкод для втілення чогось подібного й надалі».

Нині Дар’я прагне створювати нові центри в інших містах. І мріє показати синові відбудований рідний Маріуполь. 

Суспільство

Втілюють мрії дітей з прифронтових сіл та міст: проєкт Behind blue eyes

Опубліковано

Відтепер діти з прифронтових і деокупованих сіл України можуть втілити свої мрії за допомогою… фотоапарата! А все завдяки волонтерам Артему та Дмитру, які надихнулися спілкуванням з дітьми біля лінії фронту й вирішили створити проєкт Behind Blue Eyes: роздали малечі камери, а знімки, що ті зробили, зібрали донати на сторінці проєкту та на виставках. За ці гроші діти отримали не просто подарунки, а власні маленькі мрії, на які заробили своєю творчістю. Нескінченна радість від першої поїздки селом на власному велосипеді BMX та найщиріша усмішка від омріяного кондитерського набору — в новому відео ШоТам!

Два друга з екшентусовки створили проєкт «Мрії для дітей».

«‎Я дуже мріяв, що хтось з’явиться і просто так мені подарить мопед або мотоцикл. Тепер ми, ці дорослі чуваки, які з’являються і втілюють в мрії, мрії дітей у реальність», – каже Дмитро Зубков.

Артем і Дмитро втілюють мрії дітей на деокупованих територіях, роздавши їм фотоапарати. Малеча знімає своє життя в прифронтових селах, а хлопці відправляють ці фото на виставки. За донати відвідувачів і підписників вони дарують дітям радість.

Історія друзів

«‎– Мене звати Зубков Дмитро.

Мене звати Скороходько Артем. І ми засновники благодійної організації «Сикхайм Блайк», – кажуть хлопці.

У 2018-му Артема та Дмитра об’єднала робота і любов до екшн-видів спорту. Скейта, BMX та інших. Вони працювали на фестивалях і вигадували маркетингові активності для брендів. Усе змінила повномасштабна війна. Після деокупації Чернігівщини хлопці поїхали туди з гуманітаркою. Їх дуже вразило село Лукашівка. Воно було найбільш зруйнованим і там було найбільше дітей.

«‎Все погано, а бачили цю розруху, ставало ще гірше. А потім приходили ці діти і якось все начебто знувалося дуже швидко. І ми знову якось веселилися, ми жартували, ми бучали м’ячь

Ці емоції хотілося передати іншим людям, і Артем з Дмитром привезли дітям фотоапарати.

«‎Показали їм, як це працює, і сказали, йоу, ого, тому буде цікаво взяти та спробувати. І, ну, всі діти, майже всі діти сказали, що їм буде цікаво. Оскільки вони геть по-іншому відчувають це все. Буде цікаво, що вони на плівку закапсулюють»

Найбільшим побоюванням було, що камери загубляться або їх по-дослідницьки розберуть на деталі. Але діти не тільки повернули всі до єдиного апарати, а й наробили безліч знімків, що чіпляють.

«‎Артем мене набирає, який чувак, це просто бенкер. Це не реально, це щось те, чого ми не очікували. І як тільки ми побачили вночі фотки, ми зрозуміли, що просто так ми не відпустимо все ці дні»

Хлопці організували виставку дитячих світлин з Лукашівки. Вражені відвідувачі лишали донати. На ці кошти Артем і Дмитро втілили мрії малечі, купили солодощі, телефони, іграшки. Вдячні очі та відчуття успіху рухало хлопців уперед до інших прифронтових сіл і міст. Кожне нове місце – це нові дитячі атмосферні фото, подарунки й емоції.

А це дівчата, розчулені від оригінальних карток K-pop, про які вони так мріяли.

‎З часом проєкт дійшов до ще одного формату – подкастів з дітьми

«А здійснили ми понад 500 мрій, мені здається, бо дитина просто своєю творчістю заробила на омріяні речі. Таким чином ми покахуєм, що творчість – це серйозний інструмент, який не тільки доносить повідомлення, а й заробляє гроші»

Читати далі

Суспільство

МОН оновили програму предмета «Захист України»: що змінилося

Опубліковано

У грудні 2023 року з державного бюджету виділили 1,74 млрд грн на оновлення предмета «Захист України». Кошти будуть спрямовані на підвищення кваліфікації вчителів та закупівлю необхідного обладнання. Вже цього року планується перезавантажити дисципліну «Захист України».

Про це повідомляє Комітет з питань освіти, науки та інновацій.

Деталі програми

Міністерством освіти й науки України підготовлено модельну навчальну програму інтегрованого курсу «Захист України» для 10–11 років навчання, яка є важливим кроком на шляху до трансформації допризовної підготовки в початкову загальновійськову підготовку та оновлення підходів до викладання навчального предмета «Захист України» в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти.

Міністр освіти і науки Оксен Лісовий зазначив: «Наша мета — не лише дати старшокласникам практичні навички з надання першої домедичної допомоги, орієнтування на місцевості, стрілецької підготовки чи управління БПЛА, але й розуміння, чому важливо захищати Україну».

Читати також: В застосунку Резерв+ скоро зʼявиться QR-код: коли саме

Нардеп Роман Лозинський пояснив: «Передбачається, що з вересня 2024 року багато шкіл зможуть закупити матеріали, підготувати простори, організувати ротації та працювати в межах нової програми. Повноцінний запуск у всіх школах країни відбудеться з 2027 року, коли буде запущена Нова Українська Школа в 10–11 класах».

Оновлена програма «Захист України» складатиметься з шести модулів, які включатимуть:

  • Домедичну підготовку в умовах бою з елементами тактичної медицини.
  • Військові технології: навички управління БпЛА, радіозв’язку тощо.
  • Озброєння та військову техніку, стрілецьку підготовку.
  • Орієнтування на місцевості та інженерну фортифікацію.
  • Комунікацію та взаємодію в бою.
  • Форми та методи ведення інформаційної війни: пропаганда, дезінформація, кібератаки, психологічні операції, інформаційні операції.
  • Цивільну безпеку населення: навички поводження в екстрених ситуаціях, формування плану виживання тощо.

Хлопці та дівчата вчитимуться разом, а поділ на групи відбуватиметься для відпрацювання певних навичок, а не за статтю.

Нагадаємо, що на станцію «Академіка Вернадського» завітав рідкий імператорський пінгвін: фото.

Також ми повідомляли, що в Київській області знайшли поле червонокнижних орхідей.

Фото: НУШ

Читати далі

Суспільство

Арагорн з Вододаря Перстнів відвідав Чернівці

Опубліковано

На цьогорічному третьому міжнародному фестивалі глядацького кіно Миколайчук Open у Чернівцях 16 червня відбулась урочиста церемонія відкриття. Початок заходу відзначився показом фільму «Мертві не завдають болю» режисера Віґґо Мортенсена, який особисто представив свою творчість!

В рамках заходу актор взяв участь у Q&A сесії з аудиторією і провів пресконференцію.

«З великою повагою до вашої мови я хочу почати свою промову українською: “Дякую, що запросили на ваш фестиваль. Це велика честь бути тут та дивитися нашу історію з усіма вами”», – розпочав Віґґо Мортенсен свою промову. Він висловив велику вдячність за можливість долучитися до цього культурного заходу в Україні, підкресливши гордість українського народу за його незалежність і силу.

Читати також: На станцію «Академіка Вернадського» завітав рідкий імператорський пінгвін: фото

Організатори фестивалю підкреслили, що фільм «Мертві не завдають болю» розповідає історію про період громадянської війни у США в 1860-х роках, фокусуючись на героїні Вів’єн Ле Куді, яка залишається самотньою та бореться за своє виживання у важкі часи. У фільмі взяли участь також відомі актори, серед яких Вікі Кріпс та Соллі Маклеод.

Фестиваль Миколайчук Open, ім’я якого звучить на честь відомого актора та режисера Івана Миколайчука, цього року представив у програмі 68 стрічок різних жанрів, включаючи українські короткі метри та роботи відомих майстрів кіноіндустрії.

Нагадаємо, що школярі з України отримали пʼять нагород за кінофільми у США.

Фото: Миколайчук Open

Читати далі