Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Непустир»: як у Добропіллі мешканці перетворили звалище на публічний простір

Опубліковано

Пустир на околиці Добропілля навчив мешканців любити своє місто. Раніше це місце асоціювалося у людей хіба що з пияцтвом, брудом та крадіжками. Тепер же — з квітами, барбекю та концертами.

Ні, це не подарунок від чиновників чи місцевого бізнесмена. Це берлінський досвід, який один активіст вирішив повторити у своєму містечку. Йому вдалося сформувати у населеному пункті свідому громаду, готову змінювати себе і все навколо. На цьому вони не зупинилися, і вже будують нові плани.

Владислав Бурховецький,
Владислав Бурховецький,

Президент громадської організації «Творці історії», ініціатор створення публічного простору «Непустир»

Культура спільноти та її відсутність

Свого часу наш молодіжний центр проводив міжнародні обміни культурного активізму з берлінськими організаціями. І там молодим людям розповідали, як варто працювати з вуличним простором. Мене вразила ця культура і розуміння того, що таке спільнота. Я побачив, як це все там відбувається, і коли ми повернулися, я захотів і в нас у Добропіллі зробити щось подібне.

 

У нашому місті не було жодного публічного простору, де суспільство могло б проводити свій час з користю, культурно відпочивати та розвиватися. Натомість у нас багато молоді пиячить, і поняття «відпочинок» розуміє по-своєму. Ми ж подумали, що було б добре запропонувати їм якусь альтернативу. Захотіли встановили для них нові турніки, бруси, та й загалом зробити такий собі спортивний майданчик для занять спортом.

Турніки? Та ну, облиште

Спочатку, коли люди дізналися, що ми хочемо встановити турніки, не вірили нам. Мешканці чекали, що це має зробити влада. Чомусь у їхній уяві, що громадська організація — це те саме, що хтось десь при владі працює і, мовляв, нічого не робить. І люди постійно підходили, запитували, коли там вже щось буде. Я ж їм казав: «Давайте щось зробимо разом». Люди ж продовжували ставилися недовірливо.

Коли ми вже виграли мінігрант у 2018 році й матеріали були в нас, тоді вже люди не казали: «Ой, коли ж воно буде», а вже «Ось воно тут лежить, треба вийти і його поставити». Хто б міг подумати, що ці люди, яких ніколи не можна було помітити у якійсь допомозі місту, збиратимуться разом і допомагатимуть щось створювати. Вони справді почали об’єднуватися, бо з’явилося розуміння, що ми робимо.

Проблемна пляма на міській мапі

Після того, як у місті з’явився новий спортмайданчик, у нас виникла ідея зробити ще й платформу, де можна збиратися з друзями, сидіти, відпочивати. Побачивши свого часу берлінський досвід, я вже мав приблизне розуміння, як потрібно об’єднувати людей.  Адже створення публічного простору — це про ком’юніті, про те, як можна щось зробити своїми руками та силами для себе та своїх сусідів.

Локацію, де ми захотіли створити публічний простір, місцеві називали «пустирем». Річ у тім, що це приватний сектор з будинками й маленьким проміжком вулиці, де не давали дозволу на будівництво. Все через те, що там проходила магістраль води. І там все життя був той «пустир»: скрізь заросла трава, а ділянки — недобудовані. Це місце підходило хіба що для величезної концентрації пияцтва, бруду та крадіжок. Ми ж хотіли подарувати цьому йому нове життя.

Ми постійно говорили про пустир, і якось сама собою з’явилася і назва проєкту — «Непустир», і навіть слоган: «Перетвори життя на непустир». Втілити цю ініціативу ми змогли за допомогою проєкту «Код міста» — довгострокової програми формування креативної економіки та створення умов для сталого розвитку міст. Вони допомагають містянам виявити напрямки, за якими їм краще розвивати свої населені пункти. Добропілля стало одним з міст, яке вони досліджували. Ми змогли реалізувати цю ідею, аби показати людям, що це не проблема, а ресурс. І можна сказати, що це була наша ініціатива — перетворити пустир у щось прекрасне, — проте ідею ми підгледіли у Берліні.

Волонтерська команда — це завжди пошук 

Нові об’єкти самі по собі нічого не варті — зародження спільноти варте. Тобто, були люди, яких ми хотіли об’єднати. Разом з ними ми захотіли всьому тому засміченому, залишеному людьми дати життя і перетворити на щось нове. Захотіли створити атмосферу, аби там було приємно перебувати.

До цієї ініціативи ми підійшли серйозно, провівши дослідницьку роботу, як має виглядати наш простір, залучали архітекторів. Потім почали комунікувати з людьми, проводили різні культурні заходи. На першу зустріч з обговорення проєкту прийшли приблизно 70 мешканців сусідніх будівель, кожного дня десь 20 з них працювали. Люди почали більш відкрито до цього ставитися.

Читайте також: Забиваємо баки: як на Донеччині активісти навчають людей сортувати сміття і заробляти на цьому

Попри те, що ця ідея дуже зайшла містянам, це все-таки приватний сектор. І мало хто хотів щось робити на чужій вулиці, у всіх є свої справи. Особливо складно було на початку осені, коли потрібно було будувати, фарбувати, а ти нікого не знайдеш, бо всі займаються підготовкою до зими. Є тут певна така сезонність, і ситуації різні бувають. Наприклад, коли хворіли люди, які найактивніше нам допомагали, то інші також не хотіли нічого робити без них. Це не те, що у нас є постійна команда, яка цим усім займається. Тут завжди доводиться спілкуватися з людьми, шукати їх, підбирати зручний час. Це робота зі свідомістю, з серцем людини, яка має щось віддати, а не займатися своїми справами.

Хоча найбільша складність сьогодні з іншим. Попри те, що ми навчили людей разом щось для себе створювати, ми не можемо перейти на іншу стадію, коли суспільство починає піклуватися про те, що воно робить. Коли йдеться про піклування за простором, доводиться знову шукати людей, обговорювати з ними це. Немає охочих, хто б взяв за це відповідальність. Тут ми працюємо саме над розвитком суспільства.

«За тебе ніхто нічого для тебе не зробить»

Простір у нас таки з’явився. Ми розчистили пустир та встановили турніки. Замість амброзії тут з’явився квітник, замість смітника — сцена і зона барбекю. А волонтери привозять сюди круті концерти, влаштовують спортивні змагання. Люди, які були залучені до створення, дуже задоволені. Там граються їхні діти, онуки, вони самі туди приходять посидіти, молодь там спілкується.

Ми йдемо далі, й ставимо ціль, аби люди почали піклуватися про цей публічний простір. Аби їх ніхто не змушував, а вони самі знали, що треба прийти й щось полити чи почистити, щоб там знову не з’явився пустир. Тобто, мета не в тому, аби цей простір був гарний, а аби у нас інше суспільство було. Уявімо, що спочатку містяни це все робили, а потім перестали, і, наприклад, ті ж рослини, за якими вони доглядали, починають в’янути. Так от, ми хочемо, аби люди не думали, що хтось щось зробить за них і просто насолоджувалися красою. Ми будуємо спільноту, готову брати відповідальність на себе.

Зараз ми ще створюємо громадський простір за типом молодіжного центру. Він буде у гаражному приміщенні поруч з нашим «непустирем». Там протягом усього року можна буде працювати з людьми, обговорювати й розв’язувати різноманітні проблеми. Це один із наших найважливіших проєктів. Ми вже отримали фінансування від нашого партнера.

Рецепт успіху не тримаємо в секреті

Взагалі я думаю, що тільки спільноти можуть якісно покращувати життя у своїх населених пунктах, бо саме вони знають, що вони хочуть мати і як це має виглядати. Наприклад, якщо у нас є певна розбита вулиця, по якій тече вода, а влада не може чи не хоче нічого робити, то в таких тонкощах можуть розібратися лише мешканці. Якщо певна спільнота щось вирішить змінити, то так і буде — їх ніхто не повинен змушувати.

Сенс громадського простору у тому, аби зробити тих людей, об’єднаних навколо нього, більш спроможними, аби вони мали змогу навчитися розв’язувати свої проблеми. І якщо охочих буде більше, то влада почне змінюватися автоматично, бо від громадян буде зовсім інший запит. Не такий: «Оберу того, що щось нам зробив». Таким чином влада набирає обертів, а у суспільстві формується споживацтво. Зміни стоять саме за спільнотами. І ми готові ділитися нашим досвідом: як ми це побудували й де знайшли гроші. Бо це дуже гарне підґрунтя для розвитку. Ми можемо посіяти зерно, аби інші організації почали діяти.

29.11.2020
Реклама

Суспільство

Українська біатлоністка здобула срібло на Кубку світу

Опубліковано

Українська біатлоністка Юлія Джима виборола для нашої збірної першу медаль у гонці Кубка світу, пише kyiv.media.

Зазначається, що у четвер, 21 січня, в італійському Антгольці під час жіночої індивідуальньої гонки Джима здобула срібло.

Читайте також: Українка стала найкращою дзюдоїсткою світу

30-річна спортсменка закрила всі 20 мішеней і посіла друге місце. Вона програла тільки австрійці Лізі Терезі Гаузер, яка здобула дебютну перемогу в кар’єрі. Замкнула трійку призерок француженка Анаіс Шевальє-Буше.

 

Читайте також: Як один забіг країнами Європи перетворився на спортивний проєкт для «діток дощу»

“Джима – єдина біатлоністка в цій гонці, яка обійшлася без промахів. Гаузер і Шевальє-Буше заробили по хвилині штрафу, але були швидшими на лижні. Срібна медаль Джими – перша нагорода збірної України в цьому сезоні на Кубку світу”, – зазначено у повідомленні.

Завдяки успішному виступу Юлія Джима пройшла кваліфікацію до гонки з масовим стартом, що відбудеться у суботу, 23 січня.

Нагадаємо, Львівський велосипедний клуб потрапив у п‘ятірку найкращих у Європі.

Як ми повідомляли раніше, українка потрапила в трійку найкращих футбольних арбітрів світу.

Усі фото: kyiv.media.

Читати далі

Суспільство

Київські лісівники показали, як підгодовують диких козуль (ФОТО)

Опубліковано

У КП «Дарницьке лісопаркове господарство» в Києві триває підгодівля диких тварин, працівники лісництва проводять викладку кормів у спеціально відведених місцях.

Про це пише Вечірній Київ.

Зазначається, що найчастіше до годівниць приходять козулі. Їх «впізнають» за слідами на снігу, а от фотографій тварин немає — надто вони полохливі. Наближення людини чують здалека, і тікають.

Фото: facebook.com/dlpg.kyiv.ua

Найбільшу (до 70%) частку в кормовому раціоні сарни (так ще називають цих маленьких оленів) складають трав’янисті рослини. З дерев і чагарників найчастіше об’їдає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен. Взимку іноді годується хвоєю молодих сосен, але на відміну від оленя й лося не їсть кору, тому із задоволенням пригощаються «віниками», які для них готують люди. Цікаво, що козулі, які приходять до годівниць Дарницького лісництва, більше люблять саме березові віники.

 

Читайте такожЧитати та слухати одночасно. Як українські айтішники створили додаток для аудіокниг Lingart

Також для копитних тварин залишають штучні солонці — використовують спеціальну брикетовану сіль-лизунець для того, щоб копитні могли поповнити дефіцит натрію та кальцію.

Фото: facebook.com/dlpg.kyiv.ua

Про диких тварин на Київщині

Екологи стверджують, що фауна у місті і довколишніх лісах почуває себе досить непогано. Русанівку й Гідропарк уподобали хазяйновиті бобри, а Воскресенські сади та місцевість поблизу проспекту Свободи — лосі та косулі.

У Національному природному парку «Голосіївський» повідомляють, що у них основна концентрація великих тварин — у Конча-Заспі, на території Лісниківського відділення парку. Тут живуть лосі, кабани, борсуки, козулі, лисиці, зайці та кабани.

Читайте такожЯк один забіг країнами Європи перетворився на спортивний проєкт для «діток дощу»

Нагадаємо, на Тернопільщині сфотографували стадо плямистих оленів.

Як ми повідомляли раніше, у Києві в локдаун тварин із притулку привозитимуть новим господарям безкоштовно.

Головне фото: shostka-flora.in.ua.

Читати далі

Суспільство

Судноплавна компанія запускає в Україні контейнерні поїзди

Опубліковано

Судноплавна компанія Hapag-Lloyd запускає блок-поїзди в Україні, які курсуватимуть з Одеси до Києва, Дніпра і Харкова.

Про це пише ЦТС з посиланням на повідомлення комерційного директора підрозділу Hapag-Lloyd AG Med Agents Катерини Ковиляєвої.

Читайте такожКілька важливих правил. Як підприємцю домовитися про співпрацю з рестораном

Згідно з опублікованою інформацією, з Одеського порту поїзди вирушатимуть тричі на тиждень. Блок-поїзд матиме від 30 до 45 платформ.

 

Довідка

У 2020 році територією України перевезли понад 425 тис. TEU ( TEU – двадцятифутовий еквівалент), що на 10,7% більше показників 2019 року. При цьому в складі контейнерних поїздів було транспортовано 230 тис. TEU – на 41% більше, ніж роком раніше.

Читайте такожЯк заробити на перепродажу квартири в новобудові – поради Сергія Степенка

Нагадаємо, Укрзалізниця торік придбала 28 нових пасажирських вагонів.

Як ми повідомляли раніше, Донецька залізниця відремонтувала 133,16 км колії.

Усі фото: cfts.org.ua.

Читати далі