Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

“Глядачі полюбили нас за українську виставу”: як харківський лялькар лікує депресію у військових

Опубліковано

Там, де болю не видно зовні, всередині він може бути гострішим. Українські воїни, які щодня боронять нашу країну, отримують не лише фізичні поранення, але й душевні. Та в арсеналі ЗСУ є казковий лялькар, який навчився зцілювати біль своїх побратимів. Його інструменти — не чародійні ліки, а ляльки. З початку повномасштабного вторгнення актор театру маріонеток Валерій Дзех став військовослужбовцем. Він продовжує свою роботу по всій лінії фронту, займаючись терапією та підтримкою тих, хто цього вкрай потребує. Своїм перформансом чоловік допомагає військовим і цивільним знайти своє місце у світі повного абсурду.

Як українська мова подарувала друге життя харківському театру маріонеток? Як ідея навчати людей мудрості переросла в лікування понівечених душ цієї страшної війни? Про те, як сила кохання та зв’язок з рідними дає нам шанси на перемогу й навчає світ любити по-українськи, в Міжнародний день театру, розповів ШоТам лялькар Валерій Дзех. 

Маріонетки — головний реквізит у моєму житті

Задовго до війни я працював вихователем у дитячих садочках і центрах розвитку дітей в місті Харків. Потім вступив до Харківського національного університету мистецтв і там почав займатися театром ляльок. У більшості областей України не було театру маріонеток, тому в мене виникла ідея створити театр такого формату. 

Маріонетка — це найстаріший вид ляльки, яка несе в собі не лише культурну спадщину, але й глибокі сакральні та релігійні символи. Ця лялька, керована зверху нитками, відображає віру в те, що існує керівництво чи контроль над долею або діями окремої особи чи навіть цілої групи людей. У сучасному світі термін «маріонетка» часто використовують у класичному контексті геополітики, щоб вказати на те, що хтось може бути маніпульований або керований іншими силами чи особами.

Я прихильник ідеї, яка прагне звільнити людей від невидимих ниток, які нас утримують. Через свій перформанс я відображаю боротьбу за власну волю. З філософського погляду ми всі, як маріонетки. Усі ми залежні — чи то від грошей, чи то від соціальних зв’язків. Але ось що важливо: ми маємо свідомість і здатність розрізняти ті нитки, які хочемо розірвати, від тих, які обираємо залишити. Наприклад, коли людина приходить на роботу, виконує свої обов’язки й отримує за це винагороду. Проте навіть під час робочого часу можна жити своїм власним життям, і в цьому наша справжня свобода.

Валерій Дзех на виставі театру маріонеток

Валерій Дзех — лялькар, актор театру маріонеток, військовослужбовець 59 ОМПБр, учасник об’єднання “Культурний Десант”

Реквізити для театру шукали буквально по смітниках

У нас не було бізнес-плану — ми просто ризикнули. Першу виставу наш театр зіграв 31 травня 2012 року. Проте ми призупинили нашу діяльність і лише за рік змогли відновити роботу. Спочатку театр складався з чотирьох людей, і з часом до нас приєдналися ще декілька лялькарів. 

Театр усе більше залазив у борги, бо ми не влаштовували комерційних вистав, проте наша щирість дозволила нам завоювати свого глядача навіть без реклами. Єдине, що ми власноруч створювали афіші та розклеювали їх по місту. Грошей не було, а потрібно було щось показувати людям. Ми перекуповували різні вживані інструменти, брали кредити. Для однієї з вистав я навіть узяв штори з власного будинку та використав їх як декорацію, а потім знову повісив у своїй квартирі. Якось, наприклад, знайшли розібрану тумбочку на смітнику, яку пофарбували й використали для вистави. 

Тоді ми грали російською мовою. Ми були в тіні, не отримували належного визнання. Намагалися робити вистави Чехова, Шекспіра, але в нас нічого не виходило. 2021 рік нас змінив — ми зрозуміли, що треба виходити на велику сцену та працювати перед великою аудиторією. За якихось два тижні розробили нову п’єсу, засновану на українських міфах. Це сучасна українська легенда про хлопчика Леля — сина богині Лади, — який зустрів Оріану (давня назва нашої країни). Лель почав вважати себе богом, припустився помилок і втратив Оріану через свою самовпевненість. Це вистава про те, як необхідно поважати та любити своє коріння, Батьківщину та край, і як ненавмисні помилки можуть зруйнувати все, залишивши тільки можливість почати спочатку. Ми почали спочатку — з того часу наші вистави проходять українською мовою. 

Один з виступів акторів театру маріонеток

Вистави актора театру маріонеток Валерій Дзех проходять українською мовою

Глядачі полюбили нас за українську виставу

Щойно ми сіли зробити своє, рідне — воно запрацювало. Про це ж і Григорій Савич Сковорода говорив: «Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним». Якщо щось складне, то, ймовірно, не варто залишатися при ньому. Проте все, що відчувається легко, — це те, чим ти маєш займатися. Тому ми слухали свій внутрішній голос. 

Виставу присвятили маленьким глядачам. Люди полюбили цю п’єсу та почали купувати квитки, а ми нарешті отримали довгоочікуваний успіх. Потроху почали віддавати борги, бо до того ми навіть не отримували зарплатні — всі актори та художники працювали безкоштовно. Однак, коли ми поставили «Міф про Лея», то нарешті почали отримувати повну зарплатню за свою роботу. Але, як виявилося, ці гроші ми заробили недаремно, адже почалася війна, і наша команда стала волонтерити.

Команда театру маріонеток

Команда театру 

Моє волонтерство завершилося — час мобілізуватися

24 лютого я прокинувся в будинку, що розташований найближче до лінії фронту — всього за 5 км від зони зіткнення. Тоді зрозумів, що моя місія — допомагати людям, які перебувають поруч зі мною. Кожен з членів нашого колективу вибрав свій шлях: деякі встигли евакуюватися, дехто знайшов притулок, проте більшість співробітників стали волонтерами.

Я допомагав евакуйовувати людей з інвалідністю на Північній Салтівці, де було найбільше обстрілів. Пересуватися машиною було небезпечно, тож ми з дружиною ходили пішки — так хоча б могли швидко сховатися від обстрілів. Від мене залежала доставка харчування військовим, ліків людям з інвалідністю, з діабетом. Щодня ми брали з дружиною пакети з продуктами першої необхідності й розносили по будинках, а потім поверталися назад. 

Після вдалого харківського контрнаступу мене запросили поїхати на деокуповану територію працювати з дітьми, які були в окупації. Там я познайомився з Колею Сєргою, який запропонував зробити виставу для дорослих на Донеччині. Моя волонтерська робота в Харкові завершилася, тому я ухвалив рішення мобілізуватися. Коля сказав: «Приєднуйся до нас. Ти мені дуже потрібен, і ми разом можемо створювати важливі речі». Тому ми об’єдналися, щоб лікувати душі наших військових. Разом об’їхали деокуповані території Херсонщини, Харківщини. Це рішення показало мені, що не лише я є важливим для Колі, але й він є важливим для мене. Окрім цього, у своєму підрозділі я служу військовим медиком.

Вистава Валерія Дзеха в лялькою

Один з виступів Валерія Дзеха

Культурний десант — це високоефективна аптечка

Культурний десант — це об’єднання багатьох військовослужбовців, які колись були митцями, але пішли захищати країну від ворога. Зараз ми всі приєдналися до морально-психологічного забезпечення. 

Коли ми зіштовхуємося з фізичними пораненнями, то знаємо, що робити — накласти турнікет, тампонаду чи пластир. Але коли мова йде про психологічні травми, то їх часто навіть не помічають — сама людина не розуміє, що страждає від таких травм. Наша місія — працювати на цьому непомітному рівні, де потрібна психологічна допомога бійцям, які пережили воєнні травми. Це дуже складна та відповідальна робота, бо ми працюємо з тим, що не можна побачити зовні.

Тож ми використовуємо культуру як основний засіб лікування. Тут є народні пісні, бандури, лялькова терапія, спілкування, книги, вірші — все, що може допомогти відновити емоційний стан. Ми допомагаємо людям вибратися з депресії та навіть переосмислити намір скоїти самогубство.

Культурний десант з маріонеткою

Коля Сєрга та Валерій Дзех

Тепер ця граната твоя…

Одного разу нас запросили до підрозділу, який відверто на нас не чекав. Вони навіть зробили маленький бунт, буцімто наша присутність їм не потрібна. Утім, деякі військові залишилися. Ми провели з ними декомпресію — спілкування та соціалізацію, що є важливим для тих, хто перебуває в стані депресії чи постійного стресу. Несподівано за короткий час цей підрозділ знову запросив культурний десант, так би мовити, в гості. Виявляється, після нашого візиту їхні втрати зменшилися, а бойові досягнення зросли. Це було на Авдіївському напрямку, коли ще територія Авдіївки була під нашим контролем. Військові працювали в дуже відповідальній зоні, де могли тримати позиції впродовж 3 місяців.

Але є один випадок, який, певно, закарбується на все моє життя. Якось я приїхав з виставою до військових, які готувалися до бойового виїзду. Під час перформансу помітив, що на мене дивиться військовий зі сльозами на очах. Я підійшов до нього, аби запитати, що йому болить. Він витягнув гранату з кишені та сказав: «Забирай собі». Я запитав, чому він мені її віддає, і він відповів: «Тому що я хотів себе нею підірвати. Тепер не буду цього робити».

Кожен з нас має крила — їх просто треба відчути

У моєму випадку, коли я застосовував лялькову практику, я розмовляв про те, що в кожної людини є сила. Людина має крила й може бути сильнішою, ніж собі уявляє. Наприклад, як в історії про янгола, в якого було лише одне крило. Янгол ставив собі питання, хто він такий, але потім зустрів людину, яка постійно падала. Він простягнув їй руку, допоміг піднятися, дав крило та надихнув її, щоб вона мала фундамент стояти й більше не падати. Ми говоримо, що з того часу в кожної людини з’явився свій власний янгол-охоронець, який піднімає, надихає та підтримує. У мене немає демонів, у мене є янголи — це моє життєве кредо. Є янголи, що відповідають за мої риси, показують мої недоліки, і є такі, які підказують, як з ними впоратися. 

Ми навіть з нашою художницею з початку повномасштабної війни робили янголів і передавали військовим. І ви не повірите, але наші іграшкові янголи рятували. Моя подруга з 80-тої бригади — капітан — якось надіслала мені повідомлення: «Сьогодні твій янгол урятував мені життя». В той день до неї приїхали журналісти, і разом вони потрапили під обстріл. Тоді знімальну групу дуже сильно посікло, а її не зачепило, бо куля потрапила в бронежилет і зупинилася саме на янголі. Тому наша віра є також нашою суперсилою. 

Найсильніша зброя — то є наша любов до рідних

Моя фішка — передавати вітання військовим від дітей. Щоразу перед виставою я виходив і вітався з дітьми, махаючи руками. А потім діти попросили мене передати вітання військовим. Тепер, коли я приїжджаю до підрозділів, кажу: «Діти передають вам вітання. Хочете побачити, як?». І починаю махати руками. Незалежно від того, чи буде п’ятеро військових, чи п’ятсот, вони махають руками у відповідь. Іноді я приїжджаю до них і вмикаю відео з дітками на телевізорі, проєкторі або навіть на планшеті. Радію, бо мені вдалося створити сильний зв’язок між дітьми та військовими. Любов до рідних здатна витягнути тебе з будь-якого місця. Ти можеш бути де завгодно, але коли заплющуєш очі, ти вже поруч з тими, кого кохаєш, або у своєму рідному місті, вдома.

Ворог керується раціоналізмом, диктаторством — він дає нам 2-3 дні й каже, що нас захопить. Та він не розуміє, що для нас наша рідна земля — це не просто територія, а рідний край, який ми відчуваємо серцем. Це дає нам силу боротися далі. Ті міста, які наші вороги колись вважали своїми, зараз їм пройти не вдається. Вони не зрозуміли, наскільки сильно ми можемо любити.

Театр маріонеток Валерія Дзеха

Валерій Дзех з однією зі свої ляльок

Театр маріонеток перестав бути харківським

Моя лялькова терапія допомагає нашим військовим, тому надалі я планую розвиватись у військовій психології. Нині в нашій команді театру маріонеток залишилися лише троє, однак приєдналися люди з Києва та Львова. Вони активно допомагають у роботі, відвідують нас на передовій і беруть участь у створенні вистав. Це означає, що мій театр перестав бути харківським — тепер він всеукраїнський.

У майбутньому хочу розробити універсальну й ефективну лялькову практику, щоб інші люди також могли грати мої терапевтичні вистави. Планую створювати історії, виготовляти ляльки й передавати їх навіть капеланам. На жаль, мене не вистачить на всіх, тому цю практику треба масштабувати, бо після завершення війни буде ще багато роботи. Навіть якщо війна закінчиться завтра, все одно мине багато років, щоб ми могли відновитися. 

Підтримати Валерія та його побратимів ви можете – тут

Суспільство

Стартує Всесвітній тиждень імунізації: як долучитися до подій

Опубліковано

З 25 квітня розпочинається Всесвітній тиждень імунізації. ЮНІСЕФ, МОЗ та партнери запрошують свіх доєднатися до подій, щоб подбати про захист себе та дітей від хвороб.

Про це повідомляє ЮНІСЕФ.

Про ініціативи

25-28 квітня (з 11 по 17 годину) у дітей і дорослих буде змога безоплатно вакцинуватися в дитячих точках “Спільно” на залізничних вокзалах у Києві, Харкові, Одесі, а також у середмісті Львова та Дніпра.

“Там вакцинальні бригади Міністерство охорони здоров’я України зроблять вам чи вашій дитині планові щеплення, яких бракувало, та бустер від COVID-19. Всесвітній тиждень імунізації – це ще й гарний привід дізнатись більше про наш імунітет, захист від хвороб, віруси, бактерії і отримати прикольні призи”, – відзначають в ЮНІСЕФ.

Читати також: Українка потрапила в книгу рекордів Гіннеса за найдовше волосся

Вікторини

25 та 26 квітня освітян запрошують реєструвати свої класи для участі в інтерактивних вікторинах. Посилання для реєстрацію тут.

27 та 28 вікторини будуть для всіх охочих.

Ознайомитися з повним перелікам місць, де прозодитиме вікторина, можна тут.

Також ми повідомляли, що дитяча залізниця розпочинає сезон в містах України: де та коли.

Нагадаємо, що два українські фільми демонструватимуть на міжнародному кінофестивалі у Польщі.

Фото: ЮНІСЕФ

Читати далі

Суспільство

Українка потрапила в книгу рекордів Гіннеса за найдовше волосся

Опубліковано

Українка Алія Насирова увійшла до Книги рекордів Гіннеса як володарка найдовших волосся у світі, яке має довжину 257,33 см.

Про це повідомляється на сайті рекордів.

фото: Guinness World Records

Про пані Алію

При зрості 165 см, довжина волосся Алії на 92 см перевищує довжину її тіла.

Читати також: Укрзалізниця розігрує п’ять книг для юних мандрівників: як взяти участь

Алія, якій наразі 35 років, майже ніколи не стриглася, обмежуючись лише підстриганням посічених кінчиків. За її словами, на цей крок її надихнули мати та бабуся, які також мали довгі пасма, які часто порівнюють з волоссям казкової героїні Рапунцель.

“Сподіваюся, моя історія надихне читачів полюбити їхню природну красу. Я художниця і вважаю, що кожна людина прекрасна, навіть якщо вона виглядає “інакше”, – відмічає дівчина. 

Зараз дівчина мешкає у Словаччині, працює художницею та ілюстраторкою, а також моделлю з довгим волоссям.

Нагадаємо про 10 українських серіалів на Netflix: про історію, про кохання та про війну.

Також ми повідомляли про те, що рада ухвалила законопроєкт, який адаптує українську освіту до європейських стандартів: які зміни очікуються.

Фото: Guinness World Records

Читати далі

Суспільство

Дитяча залізниця розпочинає сезон в містах України: де та коли

Опубліковано

Дитячі залізниці розпочинають новий сезон у Києві, Львові, Рівному та Дніпрі.

Про це повідомляє Укрзалізниця.

Розклад залізниці

Сезон руху поїздів стартує в Києві, Львові, Рівному, Дніпрі.

Київ

Відкриття сезону – 27 квітня. Рух поїздів у травні, вересні та жовтні в суботу та неділю з 10:00 до 19:00. У червні-серпні – по четвергах та п’ятницях з 11:00 до 17:00, у вихідні дні з 10:00 до 19:00.

Дніпро

Відкриття сезону – 4 травня. У травні, вересні та жовтні поїзди відправляються у вихідні дні з 10:00 до 18:00. Літній графік: щоп’ятниці з 12:00 до 18:00, у вихідні з 10:00 до 18:00.

Читати також: Укрзалізниця розігрує п’ять книг для юних мандрівників: як взяти участь

Львів та Рівне

Відкриття сезону 11 травня. У Львові рух поїздів по п’ятницях, суботах та неділях. На вихідних з 11:00 до 13:45 та з 15:00 до 17:45, по п’ятницях з 12:00 до 16:45. У Рівному: по п’ятницях з 11:00 до 16:30, щовихідних з 10:00 до 17:30, у травні, вересні та жовтні – лише по суботах та неділях.

“Перед відкриттям нового сезону наші початківці пройшли теоретичне навчання, а працівники Укрзалізниці зробили ремонти, щоб подорожі були безпечними для відвідувачів. Понад 2,5 тис. юних спеціалістів уже готові почати свою роботу”, – повідомляють в УЗ.

Що таке дитяча залізниця?

Дитяча залізниця – це місце, де малеча з батьками можуть проїхатися вузькоколійкою в міських парках та ближче познайомитися зі світом залізниці. Але це також важливий напрям соціальної діяльності Укрзалізниці. Тут перевезенням та обслуговуванням пасажирів займаються юні залізничники. Вони вчаться стати професійними машиністами, колійниками, провідниками та черговими.

Нагадаємо, що Рада ухвалила законопроєкт, який адаптує українську освіту до європейських стандартів: які зміни очікуються.

Також ми повідомляли, що в МОЗ нагадали про важливість вакцинації.

Фото: УЗ

Читати далі