16-24 вересня в Ужгороді пройшла артрезиденція «ЄС — Україна: стійкий взаємозв’язок, єдина спадщина, спільне майбутнє», у якій взяли участь 20 митців з України, Німеччини, Бельгії, Румунії, Латвії та Литви. Під час резиденції вони створили мистецькі проєкти, які 22 вересня презентували на виставці в артпросторі «Ліс».
Мистецький діалог про спільні цінності України та ЄС
Артрезиденція — фінальна частина проєкту культурного обміну, організованого за підтримки Євросоюзу. У його межах митці з України та ЄС відвідали Київ, Львів, Берлін і Потсдам та взяли участь у мистецьких подіях та обговореннях, що стосуються культурної дипломатії. Створені ними під час артрезиденції роботи вчергове підкреслили — ЄС та Україна мають спільну спадщину та спільне майбутнє.
Україна належала до європейського культурного простору багато століть. Українські митці творили в контекстах і тенденціях Заходу та досягали успіху за кордоном. «Залізна стіна» СРСР обмежила цей взаємообмін, однак після здобуття незалежності Україна отримала змогу повернутися у звичне середовище.
«Задумуючи артрезиденцію, ми хотіли, щоб учасники поділилися своїм баченням культурних зв’язків України з країнами ЄС. Але коли ми побачили фінальні роботи, вкотре переконалися, що основні людські цінності, які ми також називаємо європейськими цінностями, є універсальними для всіх — незалежно від того, народилася людина у Харкові, Брюсселі, Сумах, Берліні чи Вільнюсі», — каже радниця з питань преси та інформації Представництва ЄС в Україні Вікторія Давидова.
Даніель Лоаґар на тлі своєї інсталяції «Boxes of Humanity / Шухляди суспільства». Фото: Михайло Мельниченко
Про сам проєкт, роботу з митцями та рух українського мистецтва на захід розповіли кураторка артрезиденції Тетяна Домненко, модераторка Анна Верещака та мисткиня Олена Куліш.
Протягом семи днів митці співпрацювали, навчалися одне в одного та обмінювалися досвідом. А проведення артрезиденції в Україні допомогло учасникам з Євросоюзу глибше зануритися в місцеві контексти.
«Митці з країн ЄС дуже цікавляться тим, що відбувається в Україні, і деякі речі для них досі незрозумілі. Під час артрезиденції ми мали змогу говорити з ними, пояснювати щось —наприклад, тему радянського мистецтва. Митцям поза контекстом складно зрозуміти, чому для України це таке болюче питання, а тут ми могли пояснити їм напряму», — розповідає мисткиня Олена Куліш.
В Ужгороді учасники не лише працювали над індивідуальними роботами, а й брали участь у проєктах колег.
«Не памʼятаю, хто перший обʼєднався з іншими митцями для роботи, але після цього всі учасники почали співпрацювати. Це навіть не було умовою проєкту — колаборації з’являлися самі собою», — розповідає кураторка артрезиденції Тетяна Домненко.
Олена Куліш біля серії колажів «Мій дім, твій дім». Фото: Михайло Мельниченко
Наприклад, у проєкті Олени Куліш «Мій дім, твій дім» взяли участь одразу семеро митців: Дідьє Шьорен, Артур Де Корт, Олександра Клод, Юлія Берковіца, Вікторія Телетьєн, Вікторія Тарабан та Валентина Романова. У своїх колажах мисткиня використала їхні зображення та роздуми про дім.
«Я хотіла показати, що дім — це те, що має для нас значення. Неважливо, звідки ми, чи маємо фізично цей дім, чи ми подорожуємо. Але цінність дому для нас є спільною», — підсумовує авторка. Цей проєкт також підкреслює бачення Європи як своєрідного дому, де разом ми будуємо спільне майбутнє.
Поєднання сенсів, підходів і практик
Попри належність до спільного європейського простору, в ідеях та підходах митців з України і ЄС є відмінності, що й показала артрезиденція.
«У країнах ЄС митці дуже вільні. Вони звикли, що немає кордонів, і для них це норма, тому вони хочуть, щоб так було скрізь. А нам нинішні умови й минуле іноді диктують інші правила. І під час артрезиденції ми мали змогу донести, що також хочемо бути вільними, але й прагнемо зберегти своє», — пояснює Олена Куліш.
Частина виставки.Фото: Михайло Мельниченко
Під час проєкту митці працювали в одній майстерні, ділилися знаннями й мережувалися.
«Думаю, митці з ЄС свідомо чи несвідомо надихнули українських учасників бути відкритішими. Деякі із них мають свої галереї та пропонували українцям виставляти свої роботи там. Або ділилися можливостями для митців в інших країнах. Це про те, щоб розвивати звʼязки, робити своє мистецтво видимим не лише в Україні, а й за її межами», — додає Тетяна Домненко.
Як Україні зміцнювати позиції на культурній мапі Європи
«Українське мистецтво має свої особливості. Так, ми більш закриті та, можливо, небагатослівні, ніж митці з ЄС. Але це особливість нашої школи», — коментує модераторка артрезиденції Анна Верещака.
За останні 2,5 роки український контекст став привертати більше уваги в країнах ЄС — не в останню чергу завдяки митцям, які виїхали за кордон через війну. Вони несуть українські досвіди та перспективу в загальноєвропейський культурний простір, однак працювати ще є над чим.
Артур Де Корт і проєкт «MetEuro. Єдина мережа столиць Європи». Фото: Михайло Мельниченко
«Нам потрібно ставати глибшими. Концептуальне мистецтво передбачає масив сенсів, який виражений так, що може зрозуміти й дитина. У нас цієї глибини іноді бракує, а таке відразу помічають», — додає Анна Верещака.
На думку модераторки артподії, це лише питання часу, коли український мистецький ринок стане достатньо потужним, аби бути широко представленим у країнах ЄС. А для цього критично важливим є налагодження комунікації та співпраці між митцями. Артрезиденція в Ужгороді довела — така взаємодія є ефективною і здатна посилювати звʼязки між Україною та Євросоюзом.
Артрезиденція є частиною проєкту «Культурна дипломатія: ЄС — Україна», що фінансується Представництвом Європейського Союзу в Україні.
У столиці 22 листопада відбулася конференція «Презентація реєстру Музейного фонду України» для збереження та відновлення української культурної спадщини.
Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.
Як зазначили у відомстві, найголовніша ціль проєкту в тому, аби зібрати в єдиному цифровому місці дані про весь музейний фонд України. Також його відкриють для всіх користувачів та фахівців. На сьогодні з 652 музеїв доєдналося понад 300 закладів.
«росія не просто нищить наші пам’ятки — вона використовує культуру як зброю. Викрадення артефактів, включення їх до російських реєстрів, пропаганда “спільної історії”, зміна та викривлення історичних фактів — це ознаки культурного геноциду, спроба стерти українську ідентичність. Система електронного обліку Музейного фонду, яку ми сьогодні презентуємо, — це наш внесок у збереження і відновлення. Вже сьогодні ця система дозволяє нам детально фіксувати та документувати, а в майбутньому повертати те, що було викрадено», — зазначила заступниця міністра Анастасія Бондар
Цей захід став підсумковим у межах проєкту «Впровадження системи електронного обліку Музейного фонду України». Його впроваджують після підписання меморандуму між Міністерством культури та стратегічних комунікацій України, Українським центром культурних досліджень та Фондом міжнародної солідарності, за підтримки уряду Республіки Польща.
Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.
На львівському залізничному вокзалі стартує серія музичних перформансів «Інструмент» від мисткині Жанни Кадирової. Особливий акцент — на органі, чиї труби поєднані з уламками російських ракетних снарядів, що падали в Київській області. В Україні цей унікальний інструмент звучатиме вперше.
До участі у проєкті долучилися як українські, так і закордонні музиканти. Перформанси проходитимуть щотижня, починаючи з 22 листопада і до 19 січня 2025 року.
Перший виступ належатиме українській композиторці Олесі Борсук, яка гратиме 22 листопада. Початок — о 18:30, трансляція відбудеться онлайн. Розклад наступних виступів організатори обіцяють опублікувати згодом.
Символіка органа, створеного з поєднання музичних труб і залишків війни, підкреслює силу мистецтва навіть у найважчі часи. Львівський вокзал на цей час стане простором, де зустрічаються пам’ять, творчість і спільна віра у відновлення.
Нагадаємо, що в Україні запустили освітній проєкт з родоводу.
Головною героїнею ролика стала італійська супермодель Вітторія Черетті. У сюжеті вона проводить час у затишному будиночку серед засніжених гір, мріючи про ідеальну зимову казку. Під звуки «Щедрика» її бажання здійснюється: сніг починає падати, і світ довкола оживає в чарівній атмосфері свята.
Написана Миколою Леонтовичем у 1919 році, мелодія давно стала різдвяним символом у багатьох країнах світу. В англомовному світі вона відома як «Carol of the Bells» і неодноразово використовувалася у фільмах, рекламах та концертах, продовжуючи захоплювати серця слухачів.
Нагадаємо, що у Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО).
Коментарі