Тепер жителі українських сіл не рвуться в міста, а навпаки — відроджують місцеву сакральну історію колись забутих і покинутих сіл. Ба більше — диджиталізують сільські бібліотеки та нищать радянські пожитки, які століттями відбирали в нас можливість творити власну культуру. «Смарт Простір» у Козельщині став прикладом успішного перетворення занедбаної бібліотеки в новий коворкінг.
Як село може стати осередком культурного й інноваційного розвитку? Чому важливо відкривати культурні простори в громадах? Як стати прикладом для інших і створити європейський хаб у селі? Про це розповіла для ШоТам директорка Смарт Простору Наталія Баришпольська.
Громадам потрібні простори для саморозвитку
«Смарт Простір» — це відреставрована й оновлена бібліотека в селищі Козельщина Полтавської областіі. Головною метою його створення було стати прикладом для інших громад — прикладом того, що в маленьких регіонах є аудиторія, є запит на створення інтелектуальних і культурних осередків, які потрібно розвивати для місцевого населення. Саморозвиток громади — цю ідею три роки тому засновник простору, підприємець та меценат Микола Сушко заклав у створення в рідному селищі унікального громадського культурно-освітнього центру.
Спочатку була ідея створити щось на кшталт літературного кафе, де можна, наприклад, за горням кави взяти в руки книжку під час зустрічі з друзями. Але якщо зробити таке кафе в селищі, де в самому центрі стоїть стара бібліотека, що на той час уже була занедбана, то вона просто «помре», бо не витримає конкуренції. Тоді ми вирішили перетворити цю бібліотеку на сучасне місце, де можна буде посмакувати запашною кавою, почитати топові українські книги, пройти навчання в комп’ютерному класі. А головне — це буде безкоштовно для всіх відвідувачів.
Коли наш фонд тільки зайшов у регіон, ми побачили стару радянську районну бібліотеку. Вона була в занедбаному стані, у неї був дуже застарілий книжковий фонд. Ми розуміли, що для створення чогось нового, для розвитку регіону, необхідне повне оновлення. Найголовніше — ми маємо наповнити цей простір, який колись стояв як припала пилюкою книгозбірня, сенсами.
Необхідно відроджувати культуру в селах
Звісно, коли в нас виникла ідея створити такий простір у Козельщині, то запиту на це не існувало — люди не чекали, що стара бібліотека має перетворитися на якийсь там громадський простір. Безперечно, люди читали книжки, але вибір був невеликий. Малі регіони, в яких дефіцит культурних подій, не можна сказати «змушені», але зіштовхуються з тим, що з розваг особливо молодь обирає, вибачте, наливайки та посиденьки з пляшкою алкоголю. У нас була ідея створити щось інше, що зможе замінити, повністю витіснити таке дозвілля.
З великих міст здається, що в селах немає аудиторії, немає запиту, але в нас постійно відбуваються події для дітей і дорослих. Це навчання, лекції, виставки, ігри, й наші зали повні. Культура, знання, виховання молоді в ігровій формі — все це повертає життя маленьким містам. Тепер тут чи не щодня вирує життя, бо люди отримали змогу мати у своєму селищі дозвілля.
У «Смарт Просторі» діє кілька напрямків навчання. На постійній основі — гуртки з англійської мови, шахів, математичний клуб Остроградського. Короткотривалі курси — навчання для дорослих та підлітків історії українського мистецтва, домедичної допомоги, пілотування агродронами, «Шукачі» — курс для підлітків з основних soft skills, програмування для підлітків, курс із SMM окремо для підлітків і дорослих. У планах цього літа запустити другий курс із домедичної допомоги, а восени — базовий курс з історії України для дорослих.
Крім цього, у нас проходять заняття з йоги. Також у нас є можливість займатися скандинавською ходьбою, бо в просторі завжди можна взяти для цього палиці. Ще є безкоштовний прокат велосипедів (але з обмеженням 14+) — він має попит у сімей з дітьми для спільних прогулянок на вихідних.
Люди наповнюють бібліотеку життям
У просторі працюють ті самі бібліотекарі, які були там до реконструкції. Для них це теж був розвиток — великий книжковий фонд, івенти, електронний облік. Розвиваються всі. До того ж вони бачать сенс у своїй роботі. Найбільша допомога для нас — це їхня активна участь у тих подіях, які ми організовуємо. Вони й самі проводять свої власні події.
Одна з можливих проблем розвитку культурних осередків у громадах — відчуття меншовартості. Усі тягнуться до великих міст, і це зрозуміло, але насправді децентралізація інтелектуального й культурного розвитку надасть громаді можливість оживати в цілому.
Зараз відчувається культурний прорив у нашій країні. Це пов’язано з тим, що, по-перше, Україна стала відома у всьому світі. Зараз ми почали дізнаватися про свою культуру, про свої надбання, про своїх митців. Українська бібліотека у своєму класичному розумінні вже змінюється — вона перетворюється на такі громадські центри, на коворкінги, на великі місця, де проходить життя громади та її жителів.
Ми маємо попит на українську культуру
У Козельщині ми бачимо, як виріс рівень дискусії жителів з гостями-інтелектуалами, які є постійними відвідувачами нашого простору. Ми бачимо й наш вплив на людей, які приїжджають. Це для них прояв того, що в малих регіонах теж є запит на культуру, на цінності, на розвиток.
Відомі люди, які відвідують Козельщину зараз, приїжджають у простір, зустрічаються з простими людьми, беруть участь не тільки в лекціях і навчанні, але й дискусійних панелях. Люди дійсно почали більше читати: вони цікавляться історією, культурою. Крім того, беруть участь у прикладних тренінгах, які проходять. Ми розуміємо, що побачити результати нашої роботи за рік, два чи навіть п’ять неможливо — має змінитися щонайменше покоління для того, щоб було видно суттєві зміни. І ми до цього готові, бо бачимо, як люди сім’ями зростають у нашому просторі. Приходять батьки з дітьми, й усі займаються різними справами — для кожного є заняття: діти граються, навчаються, проводять час разом, а дорослі читають, відвідують лекції, майстер-класи.
Ми намагаємося показати людям, що нема сенсу шукати життя в кращому місці — є сенс створювати його самостійно. Ми не даємо, як то кажуть, рибу — ми намагаємося дати вудку для того, щоб люди зрозуміли, що робити кращим свій регіон, свою громаду — це і є розвиток країни.
Повномасштабна війна вплинула на розвиток української культури, бо зараз нам як ніколи потрібна самоідентифікація, розуміння нашої величі, розуміння нашої держави. Без минулого немає майбутнього, і це правда. Треба знати, вивчати свою історію, яка полягає і в культурі, і в мистецтві, і в мові, і в звичаях. Це великий пласт нашої держави.
Для наших читачів доступні найбільш популярні книги
Ми постійно оновлюємо книжкові фонди, до цього долучається громада. Дуже багато зараз виходить бестселерів українською мовою, і кожна культурна людина має бути знайома з сучасною літературою.
Переважно аудиторія нашого простору — це діти та підлітки, але й дорослі, навіть літні люди охоче беруть участь у всіх подіях, які ми організовуємо. Це у великих містах дуже великий вибір подій, івентів, заходів, лекцій, навчання. У селищах і взагалі маленьких містах це не дуже розповсюджене явище. Через це для деяких людей похід на зустріч з якоюсь відомою особистістю, письменником або митцем — це справді подія. Це як сходити в театр родиною в неділю, наприклад.
До нас приїжджають інтелектуали, митці, історики, письменники, журналісти. Іноді жителі самі просять когось запросити. Вони чекають, я думаю, всіх подій, які відбуваються в нас. Найголовніше, що зараз не тільки жителі громади є постійними відвідувачами, але й приїжджають люди з інших міст, навіть з великих: Полтави, Кременчука, Дніпра, навіть зі Світловодська.
Ми наповнили бібліотеку соціальними проєктами
А ще в нас є спільний проєкт з українським ПЕН, коли щомісяця до нас із творчими зустрічами приїздять відомі письменники та журналісти. У Смарт Просторі побували Андрій Курков, Сергій Жадан, на жаль, покійний вже Ігор Козловський, Мар’яна Савка, Андрій Любка, Катерина Калитко, Галина Крук, Анатолій Дністровий, Володимир Єрмоленко з Тетяною Огарковою, Ірина Славінська з Юрієм Макаровим, Мирослава Барчук з Дмитром Крапивенком, мистецтвознавиця Діана Клочко й інші. Звісно, найбільші відгуки ми отримували після зустрічей із Сергієм Жаданом, Мирославою Барчук і Віктором Андрієнком.
Для популяризації читання в нас діють два проєкти. Читацький клуб Смарт Простору (для дорослих) у червні відсвяткував свою першу річницю. До речі, його модераторкою є одна з найкращих літературознавиць в Україні Ганна Улюра. Другий — проєкт для діток «Родинні читання». Він став продовженням ще одного нашого чудового проєкту «Читаємо разом з татом», коли ще до повномасштабного вторгнення щосереди приходив тато зі своїми дітьми та читав казку для наших наймолодших відвідувачів, які збирались у дитячій читальній залі.
У просторі ми ведемо виставкову діяльність — це фотовиставки, презентації місцевих майстрів. Нині нашою чи не найбільшою гордістю є виставка картин українських художників 19-20 століть. Цей проєкт ми створили спільно з Національним художнім музеєм України. Щомісяця ми змінюємо експозицію, щоб охопити якомога більше творів нашої культурної спадщини та познайомити відвідувачів з найвидатнішими митцями. Зараз у просторі представлені репродукції оригінальних робіт українських імпресіоністів. Ми намагалися відтворити атмосферу справжнього музею, тому всі фотокопії надруковані на полотнах. Подивитися на картини зараз приїжджають діти з усіх навколишніх шкіл, де тривають літні табори — для них це ще одна можливість вивчати історію.
Щороку ми проводимо також «Книжкового Миколая», тож у межах цього проєкту до наших дітей приїжджали, зокрема, Андрій Кокотюха, Сашко Дерманський, Катерина Єгорушкіна й інші письменники.
Цієї весни ми провели кілька заходів з медіаграмотності для дорослих, бо це також важлива зараз тема. З цікавою лекцією виступила відома медіаекспертка Оксана Мороз та окремо свою розробку-гру з інформаційної гігієни «НотаЄнота» презентувала Альона Романюк.
Попри війну й часті тривоги, люди йдуть навчатися, здобувати нові навички. Вони цікавляться історією та мистецтвом, не виїжджаючи зі свого маленького селища — це надихає створювати ще більше проєктів для українців, які вирішили наповнювати Україну в її маленьких містах і селах. Наш простір — це вже реалізована модель перетворення старих бібліотек на зручні освітні простори для громад. Робота нашої команди може бути прикладом для відбудови культурної інфраструктури на деокупованих територіях.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Чому ми його робимо?
Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.
Галина Ковальчук — бібліотекарка з Красненської громади, що на Львівщині. Жінка знайшла спосіб, як позбутися пропагандистської російської літератури разом з іншим сміттям, а виручені кошти направити на підтримку ЗСУ. Ця ініціатива швидко розрослася й об’єднала односельчан задля прибирання сміттєзвалища та рівчаків.
Як зі звичайного збору макулатури виникла благодійна акція, яка охопила декілька сіл і принесла нові донати для армії, розповідає ШоТам.
Російської літератури не має бути на наших полицях
Ідея позбутися російської літератури прийшла від керівництва бібліотеки, де працює Галина Ковальчук. Донедавна ці книги зберігали в закритому фонді й не видавали читачам.
«Книг було досить багато. Цієї літератури вже не має бути на наших полицях», — каже бібліотекарка.
Коли надійшла рекомендація списати російські видання, Галина вирішила використати цю можливість для благодійності. Бібліотекарка опублікувала оголошення в соцмережах громади, закликаючи односельчан здавати російські книги та журнали. Вона навіть пропонувала забрати їх особисто, якщо хтось не міг принести сам.
«Мене дуже вразило, коли в перший день збору прийшла на роботу й побачила, скільки всього односельчани принесли. Перший наш такий збір — це близько 4500 гривень. Долучилися також підприємці з магазинів, які приносили опаковання, щоб здати на макулатуру», — пригадує Галина.
Загалом у селі вдалося зібрати близько 2 тонн російських видань. Гроші зі збору передали місцевим волонтерам на закупівлю дронів.
Ми спокійно йдемо на смітник у рукавичках
Після першого успіху Галина зв’язалася з організацією, яка займається переробкою вторсировини. Виявилося, що вони приймають не тільки макулатуру, але й скло, пластик і плівку. Бібліотекарка й інші жінки села почали очищати місцеві сміттєзвалища та рівчаки. Так розпочався масштабний збір вторсировини, що охопив не тільки Куткір, але й сусідні села.
«Попри те, що ми працюємо у сфері культури, ми спокійно йдемо на смітник у рукавичках, підносимо пляшки, сортуємо, складаємо в мішки. Жінки, які співпрацюють зі мною, розуміють для чого це все. Для когось це може бути неприємним заняттям, хтось, може, і сміється з нас, але в нас є результати», — ділиться бібліотекарка.
Жителі громади біля зібраної вторсировини. Фото надала героїня
Один такий збір сміття — це майже вартість дрона
Зі зборів вторсировини волонтерам вдається накопичити різні суми, які передають на підтримку ЗСУ. Приміром, останній збір приніс понад 31 тисячу гривень — майже стільки, скільки коштує дрон.
«Зібрані гроші я передаю волонтерці з нашої громади Марії Бужович, яка співпрацює з багатьма бригадами. Наші донати йдуть на налагоджене виробництво, де закуповують складові для дронів», — пояснює Галина.
Жінка розповідає, що, окрім підтримки ЗСУ, її також мотивує можливість зробити рідну громаду чистішою.
«Ми зібрали 25 тонн скла та пластику. І не йдеться про те, що наше село таке забруднене, така проблема з екологією всюди. Левова частка того, що ми збирали, є на смітниках чи в ровах. Боюся уявити скільки всього все ще лежить у землі», — розповідає бібліотекарка.
Зібрані мішки з пластиком і склом. Фото надала героїня
Інші села вже підхопили ініціативу
Ініціатива Галини щодо того, як позбутися російської літератури, не залишилася непоміченою. Інші села почали наслідувати її приклад, організовуючи власні збори сміття та макулатури.
Водій забирає пляшки на переробку. Фото надала героїня
«Мені часто телефонували з пропозиціями приїхати та забрати вторсировину в інших селах. На місцях вже організовувалися люди, які підхопили цю ініціативу», — пояснює жінка.
Галина вже планує наступні благодійні збори, а також мріє, щоб у її громаді були потужності для переробки сміття.
«Від цього можна отримувати дохід, якщо правильно все опрацювати. Це прибуткова справа. Потрібні люди, приміщення та переробні станки. Це доволі вартісна інвестиція. Можливо, з часом нам вдасться це реалізувати», — сподівається Галина Ковальчук.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Чому ми його робимо?
Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.
Людмила Кузьменко та її колеги з громадської організації «Глобальний погляд» з початком війни переселилися з Херсона до Радомишля, що на Житомирщині. У новій громаді їм вдалося відновити свою роботу та відкрити хаб «Незламна_Я», який став місцем, де жінки знаходять підтримку та натхнення.
Як вийшло запустити проєкти та знайти фінансування, читайте в ШоТам.
Повернулася в рідне місто та відновила організацію
Громадська організація «Глобальний погляд» до повномасштабного вторгнення понад 10 років працювала в Херсоні, об’єднуючи викладачів і молодь у різних соціальних та освітніх ініціативах. Вони займалися написанням проєктів, реалізували екологічні й історичні ідеї. Навесні 2022 року команда вирішила покинути окупований Херсон і релокуватися до безпечнішого місця.
Одна з засновниць організації Людмила Кузьменко виїхала у своє рідне місто Радомишль. Раніше жінка не думала, що повернеться на малу батьківщину. За словами Людмили, переїжджати було складно, проте вона відважилася. Незабаром до неї приєдналася грант-менеджерка Людмила Абсава, а також інші члени команди. Разом вони вирішили відновити роботу «Глобального погляду» та зареєструвати організацію на новому місці.
Керівниця проєкту Людмила Кузьменко. Джерело: фейсбук-сторінка Радомишльської міської ради
Майже все майно залишилося в Херсоні
Релокація не пройшла без труднощів — майже все майно громадської організації залишилося в Херсоні. Проте завдяки фонду Східна Європа за сприяння Швейцарії ГО змогла отримати грант на 600 тисяч гривень на закупівлю ноутбуків та іншої техніки.
Місцева влада Радомишльської громади надала приміщення на базі мистецької школи. За ще один грант на суму понад мільйон гривень від цього ж фонду Людмила та її команда відремонтували простір і вже в березні цього року запустили хаб «Незламна_Я».
Останні приготування перед відкриттям хабу «Незламна_Я». Фото надала Людмила Кузьменко
Хотіли підтримати жінок у громаді
Спершу в команді вирішили знову працювати з молоддю, як це робили до великої війни, проте згодом сфокусувалися на допомозі переселенцям і жінкам.
«Ми хотіли підтримати громаду, особливо жінок. Щоб вони мали простір, де зможуть відвідати корисний тренінг чи розповісти про те, що болить», — описує Людмила Кузьменко.
Хаб «Незламна_Я» — це простір, зокрема, для переселенок, жінок з родин військовослужбовців, жінок з інвалідністю чи волонтерок. Тут проводять психологічні тренінги, творчі майстер-класи та надають умови для комфортної роботи.
Арттерапія зі створення малюнків кавою. Джерело: фейсбук-сторінка «Глобального погляду».
«Нашим учасницям дуже відгукнулися психологічні тренінги. На деякі з них ми запрошуємо тренерку, яка є переселенкою з Херсона. Це дуже сильні враження — спостерігати, як учасниці цих зустрічей перевтілюються та відкриваються. Вони зізнаються, що хочуть ще й ще відвідувати наші події», — розповідає Людмила.
Тут можна попрацювати чи затишно провести час
Окрім тренінгів, у хабі є коворкінг з комп’ютерами та принтером. Тут можна працювати та зустрічатися з колегами. У простір жінки також можуть приходити з дітьми: поки мама зайнята справами, малеча може відволіктися розмальовками чи настільними іграми.
Зустріч у хабі за чашкою кави. Джерело: фейсбук-сторінка «Глобального погляду».
«Ще один захід, який був особливо цікавий для наших відвідувачок — “Кава з подругою”. Це невеличкі заходи, присвячені різним темам. Під час них ми плели ляльки-мотанки чи співали пісень. Також кожна учасниця мала можливість розповісти про себе, поділитися наболілим», — каже керівниця проєкту.
Майстер-клас зі створення ляльок-мотанок. Джерело: фейсбук-сторінка «Глобального погляду»
Хаб уже отримав багато позитивних відгуків від жительок громади.
«Спершу я скептично поставилася до відкриття такого хабу в нашому місті. Проте коли прийшла, мені сподобалося, що тут учасниці різного віку можуть знайти коло спілкування. Як мати військового я отримала тут моральну, емоційну та просто людську підтримку», — ділиться Марія, яка відвідує хаб.
Організація хоче й надалі продовжувати свою роботу в Радомишльській громаді. У хабі вже планують творчі зустрічі, майстер-класи з арттерапії, а також нові психологічні тренінги.
Реконструкцію входу й виходу з підземного переходу з урахуванням принципів безбарʼєрності завершили на станції метро «Оболонь».
Про це повідомляє департамент транспортної інфраструктури КМДА.
Комунальники збільшили загальну площу виходу й розширили сходи. Також встановили ліфт для зручності маломобільних груп і людей з інвалідністю.
У межах ремонту у вестибюлі №2 замінили вхідні групи павільйону, оновили системи освітлення, провели гідроізоляційні роботи й відреставрували стелю і стіни.
«Це перший досвід спільної реалізації проєктів забудовником, інвестором, замовником і балансоутримувачем», – зазначають у КМДА. Перехід з’єднує станцію метро «Оболонська» й ЖК Obolon Plaza.
