Коли жінка кохає жінку – це нормально. Якщо хлопець почувається дівчиною – теж. Як у медицині визначають ЛГБТІК-людей

ЛГБТІК-люди існують. Вони є незалежно від того, хочете ви цього чи ні. Незалежно від ваших переконань, упереджень, віри чи понять праведного і грішного. У всі часи та у всіх культурах завжди існували люди з різними гендерними ідентичностями та сексуальними орієнтаціями. Це те, з чого складається суспільство: з різних і рівних людей. 

Важливо зрозуміти відмінності між словами «однакові» та «рівні». Ми точно не однакові! Людство має багато проблем та недоліків за своєю суттю, але прекрасне у різноманітності. Усі спроби створити гомогенне суспільство, яке б жило у вузьких призначених кимось рамках без прояву індивідуальності, закінчується диктатурою (Північна Корея) та розпадом (СРСР).

Гомосексуальність – варіант норми

Звернімося до науки. Пів століття тому, у грудні 1973 року, після тривалих та всеохопних досліджень і дискусій Американська асоціація психіатрії визнала, що гомосексуальність не є розладом, а варіантом норми. Після років гонінь, в основному натхненних намаганнями церкви і держави контролювати особисте життя громадян, після кримінальних вироків та конверсійної терапії, що зламали життя безлічі людей, така офіційна позиція стала величезним кроком до рівності. 

Читайте також: Українські церкви та ЛГБТІК-спільнота: діалог (не)можливий

Хоча суперечки у суспільстві продовжувалися, у 1990 році ВООЗ у черговій, десятій редакції Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) затвердила, що гомосексуальна чи будь-яка інша орієнтація є просто індивідуальною особливістю та не має складу захворювання чи порушення. Такі зміни не відбуваються без достатніх наукових доказів, вони затверджуються після тривалих дискусій між науковцями та лікарями відповідних профілів і базуються на достатній базі клінічних досліджень та спостережень.

Трансгендерність більше не вважають захворюванням

Що ж стосується трансгендерності, то шлях до визнання був довшим, а втім, суспільство наближається до визнання транслюдей, що своєю чергою значно покращує їхню якість життя. У травні 2019 року ВООЗ презентувала анонс нової редакції МКХ, в якій різні варіанти гендерної ідентичності виключені з переліку психіатричних захворювань. 

Численні дослідження свідчать, гендерна ідентичність – це спектр, на якому людина може знаходитися в різних точках між «жіночим» та «чоловічим», що теж досить умовно. Трансгендерність та небінарність – явище незбіжності приписаної при народженні статі та ідентичності, в якій людина себе відчуває, є особливістю, що притаманна до 2-3% населення Землі. А це в перерахунку на популяцію досить багато. Але ще більше людей перебувають десь посередині між крайніми точками та не завжди легко вписуються в соціокультурні очікування від них.

Психіку порушує несприйняття оточенням, а не орієнтація 

Ознаками захворювання (й психічного також) є, зокрема, порушення якості життя внаслідок патологічного процесу. Але сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність не спричиняють проблем – життя псує несприйняття оточенням. Наслідки булінгу через гомофобію та трансфобію дійсно можуть підвищити ризик депресії, тривожності та суїцидальних думок у людей, які не вписуються в умовні стереотипні межі. Саме стрес від несприйняття суспільством визнано основною причиною вищого ризику психічних захворювань серед ЛГБТІК-людей, а не їхню ідентичність чи орієнтацію. 

ЛГБТІК-люди становлять, за різними оцінками, щонайменше від 4 до 10% загального населення. Результати опитувань логічно залежать від толерантності суспільства у країні проведення дослідження. Наскільки безпечно для життя відкрито чи навіть в анонімному опитуванні визнавати себе належними до ЛГБТІК-спільноти? Через страх викриття безліч людей роками живуть «у шафі», не проявляються, часто створюють «стандартні» гетеросексуальні сім’ї, бо того від них очікує суспільство. Але тут не йдеться про особисте щастя, реалізацію та психологічну стабільність. 

Український контекст

Цього року у Верховну Раду подано законопроєкт №9103 про реєстрацію цивільних партнерств, який передбачає новий формат для гетеросексуальних та гомосексуальних пар. Це ще не шлюбна рівність, але перший крок, який дозволить захистити свої права зокрема ЛГБТІК-військовим, що ризикують життям задля нашої незалежності. Днями у Харкові двоє дівчат – військова та активістка – провели символічну церемонію, і це прекрасна демонстрація актуальності запиту на шлюб для ЛГБТІК.

Українське суспільство, що рухається якомога далі від російських наративів, з кожним роком все більш відкрите та готове до рівності, хоча попереду ще дуже багато роботи. 

Трансгендерні люди також визнані законодавством. У 2016 році в Україні оновили процедуру трансгендерного переходу, яка включає медичний супровід та зміни у документах та є більш людяною за попередні, ще радянські стандарти. Протокол надання медичної допомоги передбачає гідне ставлення до особистості при все ще наявній необхідності у психіатричній експертизі. Очікується, що із перекладом та офіційним затвердженням МКХ-11 українська процедура також буде оновлена, однак це не значить, що трансперехід будуть дозволяти усім підряд. Процес визнання гендерної ідентичності, яка відрізняється від такої у паспорті, передбачає участь компетентних спеціалістів, але так чи інакше повинен проходити із дотриманням етики та поваги до людини.

Розуміння суспільством різних сексуальних орієнтацій та гендерних ідентичностей дуже важливе для благополуччя тисяч українців. Ми говоримо про визнання дійсності: ЛГБТІК-люди існують. Вони є навколо вас: на роботі, навчанні, це ваші сусіди, побратими чи посестри на фронті, й навіть родичі. Якщо ви не знаєте жодної ЛГБТІК- людини в оточенні, це говорить про те, що вони бояться відкриватися, адже очікують засудження та несприйняття. Вони не перестають бути ЛГБТІК – лише стають менш щасливими та набувають вищих ризиків депресії. 

Перегляньте свої упередження та поставте собі важливе запитання: до якого світосприйняття ви хочете наблизитися, російського чи вільного?

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторки і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Дарини Дмітрієвської. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.