Український ЛГБТІК-рух у російській пропаганді зображують як «західних агентів». Як війна вплинула на виклики спільноти

Повномасштабна російсько-українська війна змінила життя мільйонів українців та українок. За даними ООН, близько 6 мільйонів людей були змушені виїхати за межі України через постійні обстріли та окупацію своїх міст, ще 7 мільйонів стали внутрішньо переміщеними особами. Мільйони українців та українок стали до лав Збройних Сил України та долучилися до волонтерства для допомоги військовим та постраждалим від наслідків війни. 

Як ЛГБТІК-спільнота стала частиною національного опору 

Не є винятком і українська ЛГБТІК-спільнота. Попри війну, активістки та активісти ЛГБТІК-руху організовують благодійні збори на потреби військових, вимагають посилення підтримки для України на міжнародних правозахисних конференціях та іноземних Прайд-маршах, адвокатують за рівні права для ЛГБТІК-військових та допомагають постраждалим від наслідків війни.

«Наш напрям квір-руху в Україні – це не тільки боротьба за демократичні цінності, права людини, це за свободу – свободу України й всієї Європи від імперіалістів», – пояснює виконавча директорка ГО «Gender Stream» Ольга Полякова. 

Повномасштабна війна створила також нові виклики для української спільноти. Ще у 2014 році ЛГБТІК-люди, так само як й інші українці та українки, зіткнулися з окупацією Криму та початком бойових дій на Сході України, а правозахисні організації почали працювати з темами воєнних злочинів та допомагати ВПО з тимчасовим житлом і гуманітарною допомогою. Однак, з 24 лютого 2022 року ризики постраждати чи втратити дім внаслідок обстрілів, опинитися в окупації або в умовах ведення бойових дій навколо міста стали набагато масовішими та охопили майже всю територію України. 

«Традиційні цінності» й інші наративи росії щодо ЛГБТІК-людей

По-перше, це загрози в умовах російської окупації. Російська пропаганда створила наративи про «західну пропаганду через ЛГБТІК-людей» та «загрозу з боку ЛГБТІК-людей для традиційних цінностей», які просувалися в росії ще з початку 2000-х років, і, зрештою, у 2013 році трансформувався у закон про так звану «заборону ЛГБТІК-пропаганди». Загалом він є частиною концепції так званого «русского мира», якій характерна ксенофобія, показна релігійність, агресивне протиставлення росії країнам Заходу через наратив про «вищість та обраність росії», імперіалізм щодо сусідніх країн, а також акцент на важливості збереження так званих «традиційних» гендерних ролей. 

Український ЛГБТІК-рух у російській пропаганді зображували та досі продовжують зображувати як своєрідних «західних агентів» та антиросійську силу. З іншого боку, російські пропагандисти намагалися грати на упередженнях серед самих українців та українок. 6 березня 2022 року, коли російські війська обстрілювали українські міста та чинили воєнні злочини проти цивільного населення на окупованих територіях, патріарх російської православної церкви виступив з проповіддю, в якій, фактично, виправдовував війну росії проти України словами про те, що «на Донбасі не приймали нові цінності» та «не хотіли бачити гей-парадів». Схожі наративи були знайдені і в методичках, які роздавали російським військовим на Київщині: для посилення твердження про те, що українці та росіяни є так званими «братніми народами» російським окупантам пропонували говорити про неприйняття Маршів Рівності. 

Фото: InformNapalm

Російські військові вдиралися до приміщень ЛГБТІК-організацій та проводили обшуки

Як наслідок, в умовах окупації, ЛГБТІК-люди стали ще однією мішенню для переслідувань з боку російських військових. Особливо тарґетувалися саме ЛГБТІК-організації та звичайні волонтерські ініціативи, які займалися темами просування прав людини та демократичних цінностей – за свідченнями активістів та активісток з Херсона та Маріуполя, російські військові просто вдиралися до приміщень організацій, проводили обшуки. Особлива увага приділялась пошуку баз контактів, за якими потім могли шукати людей. Листівки та книжки про права людини і недискримінацію ставали частиною пропагандистських сюжетів про «нав’язування ЛГБТ-пропаганди з боку країн Заходу». 

Однак, навіть ЛГБТІК-люди, які не належали до організацій та не займалися активізмом, могли зіткнутися з катуваннями, незаконними затриманнями, психологічним, фізичним і сексуальним насильством з боку окупантів через «негетеронормативний» зовнішній вигляд, проживання з особою однієї статі чи наявність з собою ліків проти ВІЛ. Попри те, що росія, фактично, повністю заблокувала доступ до окупованих територій, українські ЛГБТІК-організації знаходили можливості допомогти людям з релокацією, а також прямою гуманітарною допомогою. 

«Дуже складно було з організацією релокації звідти. Нам, які знаходилися тут, не в Херсоні, ще й в умовах обмеженого зв’язку, знайти машину чи маршрутку було нереально. Ми пішли іншим шляхом – знайшли там волонтера, який цим займався, і через нього це організовували. Але це не було дуже довго, бо ситуація там ставала гіршою і гіршою. Після закриття цього “вікна можливостей”, ми перейшли на пряму фінансову допомогу спільноті в Херсоні, Одесі та Миколаєві. На початку повномасштабного вторгнення змогли допомогти людям такою прямою допомогою на понад два мільйони гривень. Ці кошти отримувачі витрачали на необхідне – переїзд, продукти, ліки», – зазначає керівник ВП ГО «ЛІГА» в Одесі Іван Терещук.

Іншими викликами, з якими зіткнулися ЛГБТІК-люди, стала втрата житла та необхідність залишити свій дім через бойові дії, фінансова нестабільність і соціальна ізоляція в новому місті. Особливо ситуація була та є складною у регіонах, які перебувають під постійними обстрілами.

«Ми приїхали в Миколаїв дивитися офіс якраз, і нам каже ком’юніті-менеджерка місцева, що там тихий район, і все спокійно… Ми ніч ночуємо, вранці йдемо дивитися офіс. Приїжджаємо, подивилися офіс, все влаштовує.  Але відходимо, і  я бачу багато скла. Питаю в рієлторки, чи приліт був, а вона відповідає – “Не тут, а за кутом”. Вибило дерев’яні вікна в тій самій будівлі, а метрів за 200 звідти, знесло пів будинку», – згадує волонтерка ГО «Гей-Альянс Україна» Євгенія Квасневська. З початку повномасштабної війни організація допомагає ВПО в Одесі.

Фото: Євгенія Квасневська

Активісти та активістки з різних регіонів України допомагають як ЛГБТІК-людям, так і ВПО загалом, надаючи гуманітарну, фінансову, психологічну допомогу, а також організовують спеціальні програми з ресоціалізації та профорієнтації, спрямовані на допомогу з адаптацією у новому місті. 

ЛГБТІК-люди мають мати рівні права з іншими громадянами

Насамкінець, українська ЛГБТІК-спільнота досі, фактично, невидима для національного законодавства, а тисячі людей не мають можливості укласти шлюб і мати рівні права з гетеросексуальними сім’ями. У той час, як у 2022 році кількість шлюбів зросла порівняно з 2021 роком, ЛГБТІК-люди в Україні досі залишаються юридично «ніким» через неможливість одружитися. Зокрема, це стосується і ЛГБТІК-військових. Ця проблема вкотре підняла суспільну дискусію щодо важливості шлюбної рівності в Україні. Водночас петиція на сайт Президента України щодо запровадження цивільних партнерств, набрала необхідні 25 000 підписів. Наразі відповідний законопроєкт перебуває на розгляді комітетів Верховної Ради України. 

Попри всі виклики та проблеми, українські ЛГБТІК-люди є частиною національного спротиву російській військовій агресії – волонтерського руху, Збройних cил України, руху опору в умовах окупації. На світових Маршах Рівності можна побачити українські колони з жовто-блакитними прапорами та закликами підтримувати Україну. Навіть в Україні, в умовах регулярних обстрілів, у вересні 2022 року в Харкові пройшов Марш Рівності в метро. 
За даними опитування КМІС, 67% респондентів погоджуються з тим, що ЛГБТІК-люди мають мати рівні права з іншими громадянами. Україна зробила і щодня робить свій вибір на користь демократичних цінностей, поваги до прав людини і людської гідності та незалежності. У цьому майбутньому мають бути безпека і рівні права для ЛГБТІК-людей, адже гомофобія і нетерпимість – це те, що намагається нав’язати росія, зокрема і на окупованих українських територіях.

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Дзенислави Щерби. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.