«Генеалогія доступна кожному». Як дослідити історію свого роду?

Понад 13 років тому в сільській хатині своєї прабабусі Світлана переглядала старі світлини в родинному альбомі. Тоді й вирішила остаточно здійснити юнацьку мрію — дослідити історію свого роду. З того часу незмінними помічниками в її житті стали диктофон, звернення до архівів, безліч контактів генеалогів, дослідницькі спільноти та велике бажання зберегти свою родинну історію для нащадків. Зараз Світлана Столбюк уже знає про десять поколінь своїх предків і надихає інших шукати своїх.

Для ШоТам Світлана Столбюк розповіла, як понад десятиліття досліджувала свій рід і написала про нього книгу, а потім ще одну — з порадами для тих, хто хоче вивчати родинну історію.

З дитинства закохана в рідну Вінниччину

Світлана Столбюк народилася в місті Бар, а майже весь її рід походить із села Будьки, що на Вінниччині. Світлана — з роду залізничників, проте їй дали свободу вибору, тому стала журналісткою. 

Після університету вона працювала в трудовому архіві, а потім поїхала жити в Київ та влаштувалася в невелике приватне видавництво. Там навчилася найважливішого: спілкуватися з людьми, телефонувати будь-куди за коментарями — та зрозуміла, що нема нічого неможливого. 

Згодом Світлана стала редакторкою і є нею дотепер. Навіть згодом працюючи в юридичній фірмі редагувала тексти. Вона каже, що про «роботу зі словом» мріяла з першого курсу. Тепер Світлана працює на фрилансі та допомагає подрузі розвивати видавництво «Гутенберг», де є редакторкою.

​​

З дитинства жінка обожнює читати твори української літератури та пише сама. А ще залюбки вивчала історію України — це її захоплює дотепер, особливо історія Вінниччини. Своє рідне місто Бар вона називає «міксом культур» і каже, що в ньому є на що подивитися. Також Світлана любить фотографувати та мандрувати Україною. Та найбільшим захопленням є дослідження власного роду, чим жінка займається більше 13 років.

Усе почалося з сімейної історії

Ідея досліджувати рід виникла, ще коли Світлана вчилася в школі. Канікули проводила у своїх бабусь у селі. Каже, що в їхніх хатах «під рушниками, засклені у рами, наче картини, жили родинні світлини з малими дітьми, весіллями чи проводами в армію».

Якось вона потрапила в хату прабабусі, побачила старий альбом з фото і відтоді вирішила, що займатиметься цим серйозно. 

Світлані було 22 роки, відколи вона почала збирати документи про свій рід і ходити за родичами з диктофоном, аби записувати їхні спогади. «Все почалося з сімейної історії, з бажання її зберегти, щоб це не було втрачене для моїх нащадків», — каже жінка.

Родина Закупнів проводить в армію сина Олександра. Фото з соцмереж Світлани Столбюк

Перекази родичів дали уявлення про життя предків. Бабуся Катерина розповіла про своїх бабусю Фотину та дідуся Степана — ким вони були та як жили. Тоді ж Світлана знайшла в хаті бабусі старі фото та документи, щоб їх дослідити.

Тим, хто хоче вивчати свій рід, Світлана радить опитати всіх своїх родичів та зробити записи, дізнатися, як звали прабабусь і прадідусів, а також їхніх родичів. А ще бути готовими лазити по горищах, адже в сільських хатах саме там можуть зберігатися цікаві документи.

Після опитаних родичів і знайдених фото можна йти до архіву

У 2017 році жінка почала шукати інформацію через архіви. Тоді вона була підписана на спільноту UAGenealogy і через неї познайомилася з працівницею Вінницького архіву, яка допомагала складати перші запити. 

Світлана каже, що серед документів варто починати з ревізьких казок і сповідних розписів, а ще погосподарських книг, якщо це радянський період, адже в них вказані дані про склад всієї сім’ї. 

«Я завжди виписую собі всіх членів сім’ї, навіть якщо їх багато в цих документах. Наприклад, мій рід Килимників дуже великий, і я маю чітко шукати всіх людей, бо можу знайти якогось Івановича, а це зовсім не той, хто мені треба», — ділиться Світлана Столбюк.

Багато оцифрованих документів зараз є у вільному доступі на вікіджерелах. Їх сканером оцифровують самі працівники архіву. А Центральний історичний архів Києва в співпраці з платформою Family Search оцифровує документи та формує власну базу.

Які ще документи можуть допомогти в дослідженні?

Світлана Столбюк каже, що важливим джерелом є призовні списки до армії. За 1874 рік жінка знайшла запис про те, що один з братів її прапрадіда зник під час російсько-японської війни в конкретному році та місці. 

«Призовні списки можуть мати інформацію про об’єм грудної клітки, зріст, колір очей чи волосся. Це просто фантастика, адже зазвичай селян тоді ніхто не фотографував», — зауважує Світлана. 

Також в архівах вона знайшла сповідальні відомості, в яких йдеться, коли та чи інша сім’я ходила в церкву до сповіді або чому їх пропускала. А ще цікавим джерелом є дошлюбні обшуки. Це документи, в яких перед весіллям записували свідчення молодих про те, чи є між ними родинні зв’язки, тому тут є згадки про дівочі прізвища жінок.

Зразок архівної справи репресованого. Фото з соцмереж Світлани Столбюк

«Коли пишете запити в архіви, треба бути дуже уважними. Якось я надіслала запит щодо свідоцтва про одруження батьків мого предка, який народився 1867 року. В архіві чесно перевірили зазначені мною роки, коли б вони могли одружитися, проте не знайшли ніяких даних. Виявилося, що вони одружилися аж за 11 років до народження дитини», — пригадує Світлана.

Велике значення варто приділити зверненням до Державної міграційної служби. Так подруга Світлани знайшла фото свого прадіда, якого чомусь не було вдома.

Жінка радить: якщо потрібно перевірити точні дані людини, яка ще жива, то можна також звертатися до місцевого РАЦСу. Проте важливо підтвердити, що ви є родичем того, про кого шукаєте інформацію. 

Написала дві книги про власний рід і не планує зупинятися

У 2021 році Світлана видала книгу «Де бере початок ріка» про власний рід, в якій зібрала всі свої напрацювання за десять років. Тираж цієї книги дуже маленький, бо вона призначена лише для рідних. 

​​

А восени вийде друком книжка «Де бере початок ріка, або Як написати свою родинну історію», яку жінка вже планує розповсюджувати серед читачів. Спершу Світлана не планувала писати щось іще, але навесні 2023 року після численних прохань щодо консультацій у соцмережах наважилася. Так вирішила зібрати всю інформацію в одному місці.

«Це буде такий собі путівник чи посібник для тих, хто хоче досліджувати свій рід, але не знає, з чого почати, як писати запити в архіви та де шукати джерела в інтернеті», — каже Світлана Столбюк.

Її книга присвячена прабабусі Меланії, яка й надихнула жінку на ретельні пошуки. Та пережила голодомори, війну, колгоспну каторгу, але народила і виховала чотирьох дітей та залишилася в памʼяті односельчан доброю достойною людиною. Світлана каже, що такий досвід предків може стати стрижнем для нас тепер. 

«Я дуже рада, що завершила дослідження роду та довела цю справу до кінця, адже це тривало понад десять років. Можливо, зараз я б щось викинула з книги, а щось додала, наприклад, про братів, які загинули у 2022 році. Проте я написала книгу та сподіваюся, що вона знайде відгук у читачів. Когось надихне на щось подібне, а хтось знайде в цій книзі для себе теплу сімейну історію», — вірить авторка.

Крім двох книг про рід, уже протягом кількох років Світлана працює над власним романом. Головна героїня є її прототипом — вона шукає себе та своїх предків. Також тут буде історія про прабабусю Меланію та розповідь про місцевий храм, який у 1930-х знищили совєти.

«Люди пишуть, що мій блог надихає вивчати свій рід»

Багато сил і часу Світлана Стоблюк вкладає у свій власний блог, в якому ділиться власним досвідом та результатами генеалогічних пошуків. Каже, що серед її читачів є багато людей, які пишуть, що вона надихнула їх досліджувати свій рід: 

Блог надихнула вести подруга. Тут Світлана розповідає про те, як шукати інформацію в архівах, на які джерела варто звернути увагу, з чого почати вивчення роду.

«Чоловік іноді питав, що мені з того, що я знаю ці імена. Так, це не хліб з маслом, але це про щось набагато більше. Мені важливо знати, хто мої предки та що вони робили», — ділиться жінка. 

Про що ми б не знали, якби не генеалогія

Вивчаючи рід, Світлана Столбюк дізналася, що її прабабуся по татовій лінії мала сестру-близнючку, хоча про неї в сім’ї не знали. Вони мали однакове ім’я, найімовірніше, вона померла, а от прабабуся прожила до 90 років. 

А ще зʼясувала, що її прадід, який воював під час Другої світової, був у засланні за вкрадений мішок вугілля, і вижив там під час епідемії тифу. Прадіда Світлани по маминій лінії теж посадили до в’язниці за мішок ячменю, який він вкрав, бо сімʼя голодувала — вдалося знайти його обвинувачувальний вирок. Обидва прадіди сиділи у вʼязниці після Другої світової війни.

Також жінка знайшла серед своїх предків багатьох родичів, яких репресувала радянська влада, хоча про них казали, що вони поїхали на заробітки. Дослідниця каже, що кожен може знайти списки репресованих, увівши в пошуку державний архів своєї області та «список репресованих». А ще варто звертати увагу на списки реабілітованих людей.

Вона ділиться, що завдяки дослідженням роду звернула увагу на певні речі, зокрема, на вишиту сорочку своєї прабабусі, в якій Світлана запрошувала гостей на власне весілля, колекцію вишитих рушників і дерев’яні ікони з будинку родичів. Кілька ікон та старі вінчальні подільські вінки жінка віддала на реставрацію та планує залишити вдома в Києві. 

«Історія роду — це історія країни під мікроскопом»

Світлана сподівається, що через історію свого роду люди більше цікавитимуться історією країни: 

«Люди замисляться, чому їхні предки так жили, і через це багато на що розплющать очі. Колись мій викладач в університеті казав, що якщо ми хочемо знати історію, то маємо йти до архівів. І коли я почала працювати з ними, то зрозуміла, що це правда».

На її думку, для того, аби дослідити рід, потрібно мати велике бажання, терпіння й бути дуже уважним до деталей. А ще для Світлани дослідження роду неповноцінне без експедиції на малу Батьківщину предків та на старий цвинтар, де можна знайти фото, прізвища та імена, а також дати.

«Я люблю досліджувати все та перечитувати все. Як каже моя бабуся, люблю знайти щось на свою голову. Досліджувати рід треба, щоб знати, ким ми є», — вважає Світлана Столбюк.

Світлана мріє зберегти родинну історію для своїх нащадків, аби ті цінували рід та поважали родинні традиції. А ще мріє надихати інших вивчати свою історію.

«Я писала свою книжку під гаслом: “Генеалогія доступна кожному!”. Якщо ви думаєте, що історія — це сухі дати та події, то почніть з генеалогії, і ви побачите, що історія вашого роду — це і є історія країни, тільки під мікроскопом. Головне — мати бажання: це та справа, якою можна займатися все життя», — підсумовує дослідниця роду Світлана Столбюк.