Героїзм українських “кіборгів”, відвага “Черкас”, дружба та кохання та фронті, боротьба за свою землю – в Україні з’являється все більше фільмів про війну та бійців АТО. Мова кіно надзвичайно потужна. Саме тому фільми, які показують події на Сході є дуже важливим для українського суспільства.
До Дня захисників та захисниць України ми підібрали для вас фільми про війну на Донбасі, які варто побачити кожному.
1. Документальний фільм “Зошит війни” (2020)
“Зошит війни” — це особливий документальний фільм, який змонтований з відеозаписів з телефонів та камер українських військових та добровольців. Тут використані лише особисті кадри: про себе, друзів, людей, які й уявити не могли, що їх подвір’ї буде війна. Це сюрреалістична подорож на фронт війни з Росією, де панують закони, відмінні від звичайного світу. Герої прокидаються та засинають, радіють та плачуть, знімають відео, та завжди відчувають, що запис може закінчитись у будь-яку мить.
“Я відбирав матеріал, бо хотів показати побратимство як явище. Професійним документалістам потрібно було б провести місяці у компанії героїв, щоб здобути такий рівень довіри, такий рівень психологічного доступу. Цей матеріал минає цей громіздкий процес. Тож мені важливо було вихопити моменти, які показують стосунки між людьми, саме побратимство. Це явище, з яким ми познайомились нещодавно”, — каже режисер Роман Любий.
Фільм отримав приз глядацьких симпатій та дві спеціальні нагороди на кінофестивалі Docudays-UA 2020 року, а також здобув перемогу на Kharkiv Meet Docs. Документальна стрічка “Зошит війни” Романа Любого доступна на онлайн-платформі Takflix мовою оригіналу з субтитрами на території України. 10 гривень з кожного придбаного квитка творці фільму перерахують у Благодійний фонд допомоги армії “Повернись Живим” на закупівлю мобільних комплексів спостереження.
2. Фільм-антиутопія “Атлантида” (2019)
Фільм-антиутопія “Атлантида” Валентина Васяновича вийшов у світ у 2019 році. У цій стрічці немає жодного професійного актора. У зйомках брали участь колишній розвідник та волонтер благодійного фонду “Повернись живим” Андрій Римарук, парамедикиня Людмила Білека і доброволець Василь Антоняк. Фільм знімали в Києві та Маріуполі.
Цей фільм розповідає про життя України після війни. За сюжетом, на вулиці 2025 рік — пройшов рівно рік після перемоги України у війні з Росією. Але країна стала непридатною для життя – все навколо зруйновано, а люди почувають себе спустошеними. Однак, позитивні зміни ще чекають країну попереду, а на фоні катастрофи зароджується справжнє кохання.
Фільм був номінований на Оскар у 2021 році, а також отримав безліч міжнародних нагород.
3. Художнє кіно “Кіборги” (2017)
Про історію, про подвиг, про самопожертву, про батьківщину. Саме цьому присвячений художній фільм режисера Ахтема Сеіаблаєва, який вийшов в кінопрокат ще у 2017 році. У стрічці мова йде про добровольців та військових, які 242 дні захищали Донецький аеропорт у вересні 2014 року. Українських захисників самі окупанти прозвали “кіборгами” за їх відвагу та сміливість. Це слово і стало назвою фільму. Сценарій до фільму був написаний на основі свідчень українських військових, які обороняли Донецький аеропорт.
Але найбільше зачіпає у цьому фільмі саме історії людей. Всі ці бійці різні, говорять різною мовою, мають різну мотивацію, але вони разом в одному місці з однією ціллю. Ось молодий хлопець подався на війну мститись за загиблого однокласника, ось син заможних батьків, який втік сюди, а не поїхав на міжнародний конкурс. А ще тут є комбат з позивним “Серпень”, він вчитель історії, має маленьку донечку і постійно наспівує мотив “Гуцулки Ксені”. У фільмі є багато філософських розмов про мотивацію, за що любити Україну, а також чи можна назвати Гоголя українським письменником.
Всього за два місяці прокату створений фільм зібрав рекордний для національних фільмів бокс-офіс розміром 22 млн.
4. Драма “Погані дороги” (2020)
П’ять розбитих доріг. П’ять історій про любов, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на фоні порушення кордонів державних. “Погані дороги” — це фільм режисерки Наталії Ворожбит. До речі, саме Наталія є сценаристкою фільму “Кіборги”. Під час роботи над цим фільмом у неї з’явилась ідея написати п’єсу, яка стала втіленням її особистих міркувань про те, як воєнні дії змінюють людей. А у 2017 році вийшла у світ екранізація п’єси – драма “Погані дороги”.
Фільм складається з п’яти новел. Події відбуваються на дорогах Сходу України протягом 2015 року. Кожна з новел розповідає про сильні стосунки між людьми, що виникають на фоні війни. Тут підіймається тема складних стосунків військових та цивільних, які вимушені співіснувати на одній території, часто не довіряючи одне одному. Наприклад, одна з історій розповідає про закохану в українського військового Віктора українську військову медсестру, яка після вбивства та обезголовлення Віктора російськими окупаційними військами, на пару з іншим військовим їде у машині та везе тіло до його дружини.
У 2020 році фільм “Погані дороги” отримав нагороду програми “Тиждень критики”, яка проходила в рамках Венеційського кінофестивалю. А також фільм Наталії Ворожбит висунуто на премію Оскар від України.
5. “Черкаси” — перший художній фільм про Воєнно-морські сили України (2019)
“Черкаси” — це перший художній фільм про Воєнно-морські сили України. Ця стрічка заснована на реальних подіях і розповідає про команду українського тральника “Черкаси”, який у 2014 році став єдиним з 13 кораблів, що втримав український стяг на своїй щоглі на озері Донузлав під час анексії Криму.
Головні герої фільму – звичайні сільські хлопці з села на Чернігівщині Мишко та Лев. Перший служить матросом на тральнику ВМС України U311 “Черкаси”, який базується на базі в кримському озері Донузлав. Влітку 2013 року Мишко, перебуваючи в рідному селі під час відпустки, пропонує своєму другу, який став сиротою, піти на службу. Лев не одразу, але погоджується. Після подій на Майдані Незалежності “Черкаси” виявились заблокованими через затоплені інші човни. Наші кораблі один за іншим переходять на сторону ворога, але тільки не “Черкаси”. Весь екіпаж стоїть на захисті своєї честі, на захисті своєї Батьківщини від ворога.
Консультантом фільму про війну був реальний командир тральника “Черкаси” Юрій Федаш, а до акторського складу увійшли моряки, які тримали оборону на кораблі навесні 2014 року. Зйомки стрічки розпочалися у квітні 2017 року і проходили в Очакові, Одесі та у невеличкому селі Чернігівської області.
6. Військова драма “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас” (2019)
Іловайськ. Серпень 2014 року. Ще нещодавно частина мешканців України могла й не чути про це невелике містечко на Донеччині. Влітку тут почались запеклі бої між українськими силами та проросійськими бойовиками. Відтоді назва “Іловайськ” стала однією з найкривавіших плям на карті.
У 2019 році у прокат вийшов фільм режисера Івана Тимченка “Іловайськ 2014. Батальйон Донбас”, який розповідає про бої за Іловайськ під час війни на Донбасі.
Найдраматичніша сцена фільму — це відомий “зелений коридор”, який російські окупанти надали українським військовим для виходу з “котла” неушкодженими. Але окупанти не стримали свого слова і колону українських бійців розстріляли.
Також глядачі можуть побачити, що відчуває головний герой – командир штурмової групи батальйону “Донбас” з позивним “Бішут”, коли опинився в захопленому місті. Його розшукує призначений комендантом Іловайська російський офіцер Рунков для якого ця війна перетворилася на особисту трагедію, і він жадає не справедливості, а помсти. Головний герой стрічки Тарас Костанчук зіграв у фільмі сам себе, а також виступив його продюсером.
Бійці батальйону “Донбас”, про яких розповідають автори фільму, загинули в реальному Іловайську у 2014 році. На тлі фінальних титрів один за одним показують їх фото: Шульц, Скіф, Самольот, Франко, Карат, Улибка (а далі — й інші бійці батальйону, які загинули пізніше, в різний час і за різних обставин).
7. Документальна анімація “Казка про коника” (2021)
Це історія про відомого українця в Естонії монаха Анатолія Лютюка, який живе у старовинній кам’яній вежі у самому серці Таллінна. Ще багато років тому він дав обітницю знаходити щось хороше у кожному дні. Початок війни на Донбасі змусив Анатолія покинути мирну естонську столицю і відправитись з волонтерською місією у прифронтові містечка. З 2014 року монах постійно їздить на схід України, передаючи допомогу від Естонії пораненим та постраждалим від бойових дій жителям “сірої зони”.
Дотримуючись своєї обітниці, він намагається знайти історії добра в умовах війни. У цьому йому допомагає саморобний коник, зроблений з гілки карпатського дерева. Цей коник стає героями казок про тварин на війні, написаних по мотивах реальних подій.
Режисери та продюсери фільму “Казка про Коника” — Денис Страшний та Уляна Осовська. Документальні кадри в картині чергуються з анімацією, яку виконали Ridni Animation: Родіон і Марія Шуб та Мара Забашта.
8. Драма “Іній” (2019)
“Іній” — це литовсько-французько-українсько-польська воєнна драма 2017 року про події на Донбасі. Фільм про війну зняв литовський режисер Шарунас Бартас за фінансової підтримки Державного агентства України з питань кіно.
В основі сюжету молодий литовець Рокас, якому випадає несподівана можливість побувати в Україні, щоб доставити гуманітарну допомогу з Литви. Чоловік зможе на власні очі побачити і зрозуміти справжню окупацію та війну. Але під час подорожі обставини змінюються і Рокас змушений їхати все далі і далі на Донбас, де доля зводить його з двома військовими журналістами. Одного з них зіграла відома французька актриса Ванесса Параді. Тріо змушене подолати свої психологічні межі та збудувати міцні відносини. Вони не погоджуються ні з чим, крім свого бажання бути там, де вони є, але кожний має для цього свої причини. І тут Рокас знаходить своє справжнє кохання.
Зйомки картини проходили безпосередньо на лінії фронту, за участю місцевого населення і українських військових, які в цей час несли службу у зоні АТО. Фільм отримав на Стамбульському міжнародному кінофестивалі премію Human Rights in Cinema Award (“Права людини в кіно”), засновану Радою Європи та інші міжнародні нагороди.
9. Сатирична комедія “Наші котики” (2020)
Ця українська неполіткоректна патріотична комедія режисера Володимира Тихого стала рекордною в українському кінопрокаті. Стрічку про війну на Донбасі показали у 219 кінотеатрах України, що для українського фільму стало найвищим показником переглядів.
Події у фільмі розгортаються у 2014 році на початку війни. Це трагікомічна історія пригод бійців АТО, що трапляється з ними під час бойового чергування на “найглухішій” з усіх можливих позицій фронту. За основу взяли реальні розповіді бійців добробатів та ЗСУ.
Головними героями фільму є інженер, актор, футбольний тренер та продавець квітів, які йдуть добровольцями на війну. До них на позиції приєднується журналістка, яка виконує секретне завдання. Жоден з них не має бойового досвіду, не вміє орієнтуватись на місцевості та нічого не знає про наміри командування. Їм дали те, що було. А тоді було не багато, порівняно з озброєними до зубів “сусідами”. Нехай війна далеко не веселе заняття, але тоді було над чим посміятися – наприклад, над тим, як ці волонтери, які вперше взявши зброю в руки, стали причиною грандіозного фіаско масштабної операції ворога.
10. Короткометражний фільм “Поза зоною” (2018)
Коли ми чуємо у слухавці “абонент поза зоною досяжності”, це завжди викликає тривогу. А що відчуває мама, чий син перебуває у зоні воєнних дій, якщо щоразу чує у слухавці цю фразу?
Саме про це українська короткометражна стрічка “Поза зоною” Нікона Романченко. Це історія жінки Люби, яка працює на кондитерській фабриці. Після того, як її син не виходить на зв’язок, вона вирішує сама податись на його пошуки на незнайому територію.
Війна тут майже невидима. Але передається завдяки невідомому і цій самій фразі. Стрічка отримала спеціальну відзнаку журі на фестивалі “Молодість” 2018 року. Нікон Романченко цього року здобув нагороду за “найкращу режисерську роботу” з фільмом “Leopolis Night” на Одеському міжнародному кінофестивалі.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі