Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Червоні рюкзаки». Як створювали проєкт для підлітків, що розповідає про рідкісних тварин України

Опубліковано

Майже 60 годин відзнятого матеріалу, два тижні подорожей півднем України, понад 50 людей в команді та 5 рідкісних тварин, які перебувають на межі зникнення. Це – новий Youtube-проєкт, в якому 12-річний Андрій та його пес Рес знайомлять підлітків із унікальними червонокнижними жителями Придунав’я, місцевою кухнею та традиціями. Перша подорож охопила Бессарабію, а вже весною команда планує вирушити до Карпат, аби почати роботу над другою частиною.

Анастасія Матешко
Анастасія Матешко

Режисерка та сценаристка «Червоних рюкзаків»

Ми новачки, і нам пощастило

Ідея проєкту виникла з життя. Якось ми вирушили до друзів, які живуть в Бессарабії. І коли побачили цю природу, тварин – дуже здивувалися. Чесно, навіть не уявляли, що в Україні мешкають такі види. Почали все це фотографувати, розповідати знайомим, друзям, поділилися цим зі Світланою, нашою продюсеркою.  

Просто показували фото й розмовляли, і тут виникла ідея: давайте зробимо так, аби цю природу й цих тварин побачили якомога більше людей. Особливо ті, хто не здогадувався про таку флору й фауну в Україні. Тим більше під час карантину всі були дещо замкнені, почали мандрувати країною, відкривати нові місця. Тому ми вирішили поділитися власними враженням.

Вже під час підготовки виникла ідея зробити ведучим не лише Андрія, а й Рея. Адже він – представник тваринницького світу. Щоправда, коли почалися зйомки, виникла певна драматургія. Андрій – мандрівник і дослідник, йому все цікаво, він нічого не боїться: просто йде вперед повз болота та хащі. А Рей всього лякався, не міг плавати, боявся птахів, буйволів, усієї природи. І так вийшло, що представника цієї ж природи Андрію довелося інтегрувати в цей світ.

Читайте також: Врятувати Карпатського буйвола. Як працює перша та найбільша буйволина ферма на Закарпатті

Ми оптимісти, оскільки нічого про це не знали. Фактично новачки, а новачкам щастить. Напевно, якби ми почали готуватися зараз, то вже боялися б брати на себе такі зобов’язання. Не казали б, що нам вдасться сфотографувати диких тварин, дослідити невідомі місця. Взагалі, дитина – це завжди складно, тварина – також складно, а тут ще й дикі тварини! Люди по пів року фотополюють та мандрують, аби зафіксувати істот, яких ми вирішили відшукати за два тижні. І тут ми такі: «Поїдемо і знімемо!». І нам вдалося це зробити. Новачкам справді щастить.

Режисерка проєкту Анастасія Матешко та пес Рей.

Як мама – я дуже хвилювалася, як режисерка – була задоволена

Під час зйомок ми використовували дрони, і саме завдяки цьому вдалося зафільмувати червонокнижного білохвостого орлана та підсоколика. Там навіть орнітологи зраділи! Орлан – це взагалі величезний птах, і ми трохи налякали його дроном. Через це він покинув свою територію та залетів на місце, де гніздувався підсоколик. І вони почали битися між собою!

Ми стоїмо, спостерігаємо за цим, дрон завис над птахами, хтось навіть робив ставки, але, звісно, ми всі хвилювалися за птахів. І підсоколик переміг! Він прогнав уп’ятеро більшого орлана, який залетів на чужу територію. І підсоколик був правий. Потім ми всією командою вибачалися перед птахами, адже дрон – не найкорисніша річ для них.

Так само дрон налякав і тарпанів – диких коней. А ось щодо буйволів – вони б цей дрон і з’їли, напевно, якби він ще там повисів. Такі класні пофігісти! Але коли це стадо на нас побігло, ми не знали, що робити. Хапати Андрія, чи Рея, чи техніку. Вже уявляла, що будемо казати продюсерці. Вони просто біжать на нас, а Андрій – там, з ними! У мене, як у мами, серце калатало. Але як режисерка я була дуже задоволена.

Природа змінювала сценарій та дарувала несподіванки

Нам чимало допомогли наші нові друзі. Ми потоваришували з багатьма місцевими науковцями, команду супроводжувала представниця WWF, керівниця напрямку «вода» Інна Гоч. Також до нас долучилися Тетяна Балацька з острову Єрмаків, Іван Русєв з Тузлівських лиманів, Михайло Жмуд, який став нашим лінійним продюсером та допоміг налагоджувати всі знайомства. І ще багато спеціалістів та науковців! І всі ці люди щиро допомагали нам та вболівали, аби все вдалося. Нашій вдачі ми завдячуємо людям з величезним досвідом.

Я була здивована, але Рей прислухався до всіх! Ми витрачаємо години на заняття з кінологами, а це, виявляється, було зайвим. Просто підходить Іван Русєв, каже «Рей, ходімо!», і він йде. Такий слухняний, нікого не лякає, сам не лякається. А з Андрієм Русєв взагалі домовився разом відстежувати браконьєрів на території національного парку. Було захопливо, цікаво, складно і пізнавально. Вау-ефект супроводжував нас під час всіх зйомок.

Ведучий проєкту Андрій Матешко та еколог Іван Русєв.

Та були й невдачі: як ми і передбачали, лісового кота відзняти не вийшло. Його й профільні фахівці не завжди можуть побачити. Але ми це обіграли, розповіли про фотопастку, показали, як Андрій її встановлював. Це запрограмовані невдачі, адже ми діяли як дослідники. І в цьому є певний шарм. Глядач разом із нами відчуває процес. Та й сценарій скоріше був путівником місцями, які ми хотіли показати. А вже в цих місцях природа дарувала нам якісь справді несподівані речі.

Читайте також: Збираємося в гори. Шість українських виробників туристичного спорядження

Усі люблять пухнастих тварин, а як же рідкісні риби?

Як ми обирали, про яких тварин розповісти? Це буде напівжарт і напівправда. Світлана Рудюк, наша продюсерка, – кошатниця. І, звісно, котів люблять усі. Але ж ми обрали лісового кота! Його не кожен може побачити, він доволі небезпечний і рідкісний. І якщо найбільш розповсюдженою хатньою твариною у нас є кіт, то найменш поширеною на Придунав’ї також є він. Щоправда, лісовий. Тому вирішили почати з нього.

Звісно, не могли оминути увагою пеліканів. Я взагалі думала, що їх можна зустріти лише в Африці. А тут цілих два види. І вони неймовірно красиві! Це своєрідний символ Придунав’я, він там практично повсюди. І весь цей час перехоплює подих. Якоїсь миті ми вже думали: «Ну коли нам набридне знімати цих пеліканів?». Але так і не набридло. На них можна дивитися вічно.

Перший випуск «Червоних рюкзаків». Прем’єра відбулася 12 жовтня.

А ще білуга. Знаєте, легко любити пухнастих тваринок, їх використовують як символіку, створюють символи, емблеми, збирають завдяки ним кошти. А риба таких теплих емоцій чомусь не викликає. Тому ми вирішили стати на захист білуги, створити окремий випуск. Відчули якийсь поклик, що маємо її захистити. Вона ж така цікава! Одна з найдавніших істот у світі, яка змогла пережити динозаврів, а тепер опинилися на межі зникнення. До речі, під час зйомок нам пощастило взяти участь у зарибленні і випустити до Дунаю 10 тисяч мальків стерляді – «родичів» білуги.

Цей проєкт – дивовижний досвід та маленьке диво. Бо власне захоплення невеликою подорожжю перетворилося на щось глобальне. І я вдячна, що доля обрала саме мене як інструмент, через який можна щось змінити, розповісти, показати іншим людям. Я лише провідник, і це дуже велика честь. І величезне свято – відчувати себе частинкою природи. Нам пощастило з класною командою, ми вийшли на дійсно планетарний масштаб. І від цього захоплює подих.

Андрій Матешко
Андрій Матешко

Актор, екоактивіст, ведучий проєкту «Червоні рюкзаки»

Усе почалося із завдання в дитячому садку

Моє захоплення природою почалося ще з гербарію в дитсадку. Аби виконати «домашнє завдання», нам з мамою та бабусею довелося разом ходити та збирати листя. І тоді я почав його роздивлятися, вивчати природу, рослинність, цікавитися екологією. 

Зйомки в проєкті «Червоні рюкзаки» стали для мене величезною відповідальністю, яка відчувалася практично щодня. Звісно, я розумів, який внесок в збереження природи можу зробити, і мені було від цього приємно. Але відповідальність перед глядачами справді була чималою.

До того ж зніматися було складно. Після кожного нового дня зйомок я приходив до номеру, сідав і думав: «Як же я виснажився». Але потім мої думки змінювалися. Я розумів, що це важливо й необхідно, це класна справа. І втома зникала. Я був готовий працювати й творити, був готовий на все.

Андрій та Рей.

Рей обирає диван, а не пригоди, але все одно долає власні лінощі

Домашня тварина мотивує тебе вийти на вулицю, відмовитися від гаджетів, цікавитися природою. І це те, чого я насправді прагну: аби кожна людина бодай трохи захопилася довкіллям та екоактивізмом. Наша країна поступово заповнюється хмарочосами, і зелених куточків з кущами та дерева стає все менше. Тому важливо цінувати природу, берегти екосередовище, в якому ми живемо.

Рей часто обирає диванчик замість пригод. Він трохи лінивий, постійно хоче додому, не демонструє якоїсь зацікавленості і навіть не любить плавати. Коли починається спека, всі сусідські собаки біжать до води, а Рей залишається на диванчику. Та попри це з ним справді цікаво. Я беру його з собою, і йому доводиться долати власні лінощі та любов до м’яких подушок. 

Пес Рей під час зйомок проєкту.

Він став невід’ємною частиною нашої команди, нашим талісманом. Це лише на перший погляд він здається страшним і великим собакою. Але в душі він дитина, трохи смішна, але завжди – людяна. Інколи кажеш йому щось, повертаєшся, а він дивиться ніби людина. Рей вже давно став частиною нашої родини. 

Удвох нам вдалося стати частиною програми, яка корисна для всіх: від школярів молодших класів до пенсіонерів. Я раджу подивитися всі п’ять випусків кожному. Це змінює уявлення про нашу країну та світ довкола.

Світлана Рудюк
Світлана Рудюк

Директорка компанії Dobranichfilm та продюсерка «Червоних рюкзаків»

«Червоні рюкзаки» об’єднали понад 50 людей

Проєкт став для нас викликом та дуже своєчасною історією. Якщо подібні програми ніхто не зніматиме, у нас залишається не так вже й багато шляхів. Варто говорити про природу. Просто й динамічно. Розуміти, що про такі речі слід розповідати з найменшого віку. Якщо ми не будемо оберігати довкілля, рано чи пізно ризикуємо зупинити своє існування на цій планеті. А переїхати на іншу – такої опції немає. Варто вже зараз щось робити. Саме тому «Червоні рюкзаки» – це велика відповідальність.

Відзнятий матеріал, напевно, варто рахувати годинами. Одна 15-хвилинна програма – це приблизно 5-6 годин запису. А оскільки працювали двоє операторів, то ці цифри можна помножити на два. Але це дало нам можливість монтувати більш динамічно, не втрачати важливі й цікаві моменти. Перед нами стояв виклик. Дитина-ведучий, собака, дика природа – це все було супер цікаво і супер відповідально. 

А ще в нас була команда, де кожен одне одного міг підстрахувати. Якщо подивитися на титри з усіма учасниками (а це й оператори, монтажери, експерти, екоактивісти, науковці, постпродакшн тощо), здається, що цей барабан крутиться нескінченно. «Червоні рюкзаки» об’єднали разом понад 50 людей.

Читайте також: Український кінопроєкт про Тузлівські лимани здобув головний приз у Чехії

Зараз ми починаємо готуватися до нового сезону в Карпатах. Вже стартували перемовини з фондом WWF, шукаємо експертів, і сподіваємося, що навесні 2022 року будемо знімати другу частину. А взагалі наша мета – об’їхати всю країну, кожен регіон, а згодом – вийти за межі України.

Фото надані командою проєкту

Коментарі

Суспільство

Укрзалізниця пришвидшить 38 рейсів та додасть вісім нових: які зміни чекати

Опубліковано

З 15 грудня українці зможуть їздити у гори п’ятьма новими маршрутами, а до Харкова створять три нових рейси. Укрзалізниця також зменшить час у дорозі для 38 потягів.

Про це повідомили в компанії.

Нові рейси до Карпат

Як повідомили у пресслужбі Укрзалізниці, до українських гір з’являться нові маршрути, серед яких:

  • поїзд № 33/34 Кривий Ріг — Ясіня: це нове додатково сполучення між Кривим Рогом, Львовом та популярними туристичними напрямками в Карпатах;
  • поїзд № 61/62 Дніпро — Рахів (через день): нове сполучення для людей, які подорожують із Придніпров’я до Львова та Карпат;
  • поїзд № 83/84 Київ — Солотвино (через день): на цьому напрямку збільшать кількість квитків на 50%;
  • поїзд № 125/126-129/130 Полтава, Кременчук — Ужгород (через день): рейс поєднає Полтавщину зі Славськом та Закарпаттям.
  • поїзд № 85/86 Запоріжжя — Львів — Рахів: маршрут продовжили до станції Рахів.
  • поїзд № 145/146 Харків — Чернівці (через день): це сполучення дозволить жителям Слобожанщини дістатися Буковини.

Читайте також: Прапор України в космосі: у перший туристичний вихід взяли синьо-жовтий стяг (ФОТО)

Потяги до Харкова

Компанія додасть потяг № 823/824 Харків – Дніпро: цей рейс стане новим способом доїзду між двома містами.

Поїзд № 165/166 Харків — Черкаси (через день): сполучення створили для пасажирів із Харкова, Дніпра, Черкас та низки інших станцій нового маршруту.

Маршрут поїзда № 105/106 (205/206) Одеса — Київ можуть продовжувати до Харкова у пікові періоди.

Читайте також: Урбаністичний трилер з Гордієнком та Вітовською-Ванца: вийшов трейлер «Дому за склом» (ВІДЕО)

Покращення маршрутів

Поїзд № 39/40 Запоріжжя — Солотвино відправлятиметься із Запоріжжя о 16:17, раніше він починав рух о 7:12.

«Це дозволить мешканцям міста проводити більше часу в дорозі вночі, вивільняючи день для інших важливих задач», — написали в Укрзалізниці.

Тепер потяг №113/114 Львів — Харків їздитиме щоденно. Також його продовжуватимуть у пікові періоди до Івано-Франківська.

Поїзд № 133/134 Київ — Рахів також курсуватиме щоденно.

Скорочення рейсів

Завдяки ремонтам залізниці, компанія пришвидшить такі потяги:

  • Поїзд №13/14 Київ — Солотвино на 1 годину 9 хвилин;
  • Поїзд №55/56 Київ — Рахів на 57 хвилин з Києва до Рахова;
  • Поїзд №45/46 Ужгород — Харків на 51 хвилин із Ужгородадо Харкова;
  • Поїзд №39/40 Запоріжжя — Солотвино на 45 хвилин із Запоріжжя до Солотвина та на 42 хвилин із Солотвина до Запоріжжя;
  • Поїзд № 3/4 Запоріжжя — Ужгород на 41 хвилин із Ужгорода до Запоріжжя.

Нагадаємо, що Укрзалізниця запускає пряме щоденне сполучення Київ — Будапешт: графік руху.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Укрзалізниці

Коментарі

Читати далі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі