Врятувати Карпатського буйвола. Як працює перша та найбільша буйволина ферма на Закарпатті

«Знайомся: це Монція, наша старожилка і лідерка, це – Катя, а от Каня, на честь нашого замку Канків… А де ж моя улюблениця Чічка?», – Інна Левдар веде нас посеред огрядних рогатих красунь-буйволиць. Ферма «Карпатський буйвіл» поблизу Виноградова – найбільший в Україні осередок унікальних тварин, які  прижилися на Закарпатті з XIII століття, лишившись у спадок від татаро-монголів й перетнувши Карпати, аби оселитися в передгір’ях навічно.

Спочатку буйволів було троє: Ромашка, Юля та Юрій Юрійович

На те, що буйволи оселилися справді навічно – сподіваються й на фермі. Її місія – не просто виробляти молоко та сири (про м’ясо тут не йдеться, бо друзів не їдять). Ціль – врятувати й відродити популяцію саме Карпатського буйвола. А прийом туристів і створення молочної продукції – лише засіб для цього. Доки проходимо між буйволицями, керуюча фермою пані Інна розповідає: все почалося з трьох тварин.

«Це були Ромашка, Юля і бичок Юрій Юрійович. Власник ферми, пан Роман (особа непублічна) з дитинства любив буйволів, адже невеличке стадо тримав його дід і заповідав зберегти. Спершу вони жили у нього на господарстві. Далі він придбав ще кількох, з’явилися буйволята, і вже йшлося про створення для них окремої локації. Сьогодні у нас стадо з 78 тварин, до цього ми йшли понад 5 років. І, так, тут рятуємо Карпатських буйволів від зникнення», – ділиться Інна.

В інших господарствах на Закарпатті буйволів усе менше. Колись стада, а тепер «жменьки» тварин дрібніють, буйволів продають за межі регіону, або ж вони просто завершують своє життя. А ще минулого століття в кількох селах буйвіл був не в дивовижу: як звичайна свійська тварина, «альтернатива» корові. Але з ними важче: молока дає менше (хоча воно й відмінної якості та багате на корисні речовини), а їсть більше за корову. Та й норов тварина має специфічний: буйволиця не дасть себе доїти нікому, крім того, кому довіряє. І як тяглова сила також не вельми стабільна: побачивши калабаню з водою – покине віз із вантажем та мерщій купатися.

Патріарх ферми Хан і SPA-процедури для буйволів

«О, наші красуні полюбляють SPA-процедури! Маємо на фермі спеціальний басейн, де вони приймають і грязьові ванни, також ходять купатися в найближчий потік (річка закарпатською говіркою). Мріємо про басейн з проточною водою. У нас тут багато роботи. Цьогоріч оновили дещо, але планів багато», – розповідає пані Інна під час екскурсії фермою.

А ось і Хан. Величезний рогатий – патріарх ферми і головний тато стада. Утім в буйволиному колективі панує матріархат, і саме головна буйволиця Монція є «ведучою», інші самиці можуть хіба що намагатися сперечатися за владу. Хан – один з улюбленців Інни: вона залюбки їздить на ньому верхи та милується пишними віями.

Майже 800-кілограмовий буйвіл і зараз «перший хлопець на селі», але  на підмогу придбали молодого бичка, обмінявши його в одному з господарств області на буйволицю і теличку. На фермі переконані, що кров (генофонд) треба оновлювати, і тому обміни буйволами – звична справа. 

«Ставати туристичним осередком спочатку й не планували. Я просто возила молоко в найближчі міста, сама стояла з ним на ринку. І тут нагодилася пані Олена, гідеса, з якою ми тепер товаришуємо. Сказала, що туристам може бути цікаво. І почала привозити перших гостей, далі – групи. Ми організували дегустацію, потроху створили всю інфраструктуру. Наша туристичні історія стартувала 2017-го року. Тепер, крім мене, працюють троє екскурсоводів», – ділиться керуюча фермою.

Сир як квиток у майбутнє

Буйволине молоко – дуже цінне. Мало холестерину, багато білку, вітамінів і мікроелементів, чудова здатність до перетворення у різні типи сирів: від молодих на кшталт рікоти – до благородних, витриманих. Кажуть, сир – це крок молока у вічність. А для буйволів Закарпаття – це квиток у майбутнє. Адже ферма заробляє саме на продажах сиру. 

«О, ні, ми ще не отримали ані гривні прибутку. Власник дотує ферму з власної кишені, а будь-яка зароблена копійка спрямовується на розвиток стада, умов для них і, звісно, запаси кормів. Та саме сир уже дає можливість покривати частину наших витрат. І гості – завдяки відвідинам туристів уже забезпечили буйволів харчом на зиму, тепер будуємо навіс для запасів», – продовжує Інна.

Інна Левдар сама навчилася сироварінню, і сьогодні в асортименті «Карпатського буйвола» сири стилів рікота, бринза, моцарела, панір, халумі, а також напівтвердий сир із травами та тверді сири, масло, і, власне, буйволине молоко. Бестселер – згущик із цукром. Мета – робити якомога більше найціннішого – витриманого твердого сиру (на зразок качоти та гауди), який і смачний, і добре зберігається. 

«Це для мене виклик, адже ціль – не використовувати “чужих” заквасок та інших спеціальних технологій, на кшталт латексного покриття. Продукт має бути саме таким, як могли б створити з молока буйволиць 100 років тому! Експериментую, вчуся, вдосконалююся. На тиждень ми переробляємо максимально до 750 літрів молока – це в осінній сезон і на початку зими, коли його найбільше. Позаминулого тижня переробили 660, а минулого – 720 літрів. З нього за 7 днів можемо зробити 15 голівок сиру на витримку, зварити до 150 баночок згущику, 3-4 кілограми масла і кількадесят кульок моцарели. Також щодня робимо голівку сиру панір, він теж популярний».

«Маємо проблему – влітку, коли молока мало, приїжджає багато туристів, а в холодний сезон молока багато, а гостей – менше. Тож витриманий сир і, звісно, якнайбільше замовлень – наш шлях», – зізнається працівниця ферми.

Карантин як стимул до розвитку

Як не дивно, позитивну роль у розвитку ферми відіграв карантин. Коли стався локдаун, йшло до розпачу, однак криза стала поштовхом. 

«Ми почали активно працювати онлайн: відкрили сторінки у соцмережах, де розповідали про буйволів і місію ферми, створили можливість замовити продукцію онлайн. Запровадили акцію: пропонували підтримати буйволів купівлею згущеного молока та сиру, дарували квиток на екскурсію після локдауну. Коли пішли замовлення, швиденько створили сайт з онлайн-крамничкою. Це вивело нас на новий рівень – про ферму дізналися більше, й тепер ми регулярно відправляємо сир та інші продукти по всій Україні».

Заглянути в очі буйволиці

«Про що я мрію? Про ферму з гарною інфраструктурою для буйволів і сучасним, просторим, обладнаним цехом для сироваріння, з великим власним полем для випасу навкруги. І, звісно, це все при великому, здоровому і щасливому стаді Карпатський буйволів.

Чи вірю, що місія врятувати Карпатського буйвола здійсненна? Ми на шляху. Але віримо! Була мить зневіри, але це був момент слабкості, який просто треба було пережити, аби зрозуміти, що ми без них не зможемо. Коли йшлося про продаж ферм, я казала, що заберу Хана додому. Не уявляю себе без них. Це не тільки моя робота – це моє життя. Он Катя – вона мені як кицька, глянь, як кладе голову на плече…  За що люблю буйволів? Вони добрі і мудрі. Я біля них спокійна. Поглянь, в їхніх очах – індивідуальність, душа. Не можуть бути Карпати без буйволів». 

Насамкінець сюрприз: нас знайомлять з найменшим, двотижневим, буйволеням, яке ще боязко, але з цікавістю освоює двір, ніжно тулиться до працівника ферми Павла та довірливо поглядає на гостей, виблискуючи чорною шерстю та круглими оченятами з фірмовими розкішними віями.

Фото – Сергій Гудак

Цей текст з’явився завдяки Добродіям ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!