Суспільство
Зірки Бродвею у райцентрі: як Тульчин став українською столицею опери
Як містечко Тульчин (Вінниччина) з розбитими дорогами, депресивними кварталами та маленьким бюджетом перетворилось на оперну столицю країни?
Чому місто завжди у виграші від фестивалю?
Як заманити натовпи туристів та бродвейських зірок до містечка, якому, на перший погляд, нічим похизуватись?
Про це арт-продюсерка міжнародного оперного open air фестивалю Operafest Tulchyn та директорка Українського центру культурних досліджень Ірина Френкель розповіла журналістці “ШоТам”.
«Поїхали за враженнями!» – головний девіз Operafest Tulchyn. Цьогоріч за 5 днів фестиваль відвідало понад 68 тисяч глядачів
Дев’ять гектарів опери і майже 70 тисяч глядачів
12 грандіозних постановок просто неба, 757 оркестрантів та хористів, 54 солісти з України, Польщі, Німеччини та США – таким був третій Operafest Tulchyn-2019, який у червні пройшов просто неба на території легендарного «Подільського Версалю» – палацу Потоцьких у містечку Тульчин Вінницької області.
Читайте також: Як це бути першим хостелом, де сортують сміття? Розповідають DREAM Hostel
За 5 днів фестиваль зібрав понад 68 тисяч глядачів, у тому числі 17 тисяч дітей, які стали глядачами першого у Європі дитячого оперного open air фестивалю KIDS OPERAFEST.
Загалом за три роки на сцені фестивалю виступили бродвейські актори та зірки Disney Entertainment, кращі солісти з Німеччини та Австрії, відбувся унікальний для України показ культових мюзиклів «Танець вампірів» Джима Стейнмана та «Чикаго» Джона Кандера, була представлена перекладена на українську опера Чайковського «Мазепа» і вперше в Україні виступила легендарна Польська Королівська опера.
Виступи світових зірок мали змогу відвідати усі бажаючі, адже вхід на Operafest Tulchyn для глядачів безкоштовний.
Не менше за відвідувачів та організаторів, щороку на фестиваль чекає тульчинська громада: на час Operafest Tulchyn багато закладів міста обзавелися спеціальним оперним меню, дороги були приведені до ладу, перед фестивалем тульчинці самостійно організували кілька толок, аби привести до ладу територію.
Проте три роки тому на самому початку до ідеї багато хто ставилися скептично, розповідає Ірина Френкель.
Як витягнути громаду з депресивного стану
З радянських часів життя маленьких міст будувалось навколо одного-двох найбільших підприємств – і Тульчин не був виключенням. Після розпаду Радянського Союзу підприємства, на яких трималися бюджети містечок, у більшості своїй були зруйновані. Роботи у малих містах зараз обмаль, молодь виїжджає до великих міст. Як у таких умовах не зникнути на фоні мегаполісів, не перетворитись у маргінальні поселення?
Рецепт виходу з цього замкненого кола – поєднання культури та економіки. Він і перетворив депресивний Тульчин на провінційну столицю опери, – каже Ірина.
Саме під час проекту «Plan Z» у 2016 році експерти вперше зібрали голів малих міст України з пропозицією продумати культурні ідеї, які б стали поштовхом для культурного та економічного розвитку малих територій.
У рамках нічної програми пройшов показ культового рок-мюзиклу «Танець вампірів», який за 22 роки побачили мільйони глядачів у Австрії, Німеччині, США, Японії, Угорщині, Польщі, Бельгії, Естонії та багатьох інших країнах
Тоді ж, у недалекому 2016 році до Ірини Френкель звернувся голова Вінницької ОДА Валерій Коровій з пропозицією за допомогою культурної ідеї «качнути Тульчин» та привернути увагу до занедбаного легендарного «Подільського Версалю» – палацу Потоцьких.
Вона погодилась і почала шукати «центрову» ідею для розвитку новоствореної об’єднаної територіальної громади Тульчина. З чотирьох ідей вибрали оперу.
Балет азербайджанського композитора Фікрета Амірова «Тисяча і одна ніч» ожив на фестивалі у Тульчині у виконанні артистів СХІД OPERA
Із ряду ідей ця була серед останніх – бо її неймовірно важко було реалізувати. Але Валерій Коровій серед усіх пропозицій обрав саме її,- каже Ірина Френкель.
Проведення оперного фестивалю просто неба на території парку палацу Потоцьких, де свого часу у 1787 році був відкритий другий у країні оперний театр (перший було відкрито у Харкові – авт.), було спрямовано не на популяризацію оперного мистецтва, а на інтеграцію «Подільського Версалю» у життя області.
Фестивальні труднощі
Починали на тлі несприйняття місцевою громадою ідеї фестивалю. Але коли запустили анонси й рекламу, тільки лінивий не зателефонував до інформаційного центру фестивалю і не запитав: «Що там у вас у Тульчині?».
Організатори зраділи першим успіхам, але коли поїхали оглянути територію для фестивалю, виявилось – там немає ні освітлення, ні комунікацій.
Уявіть: на календарі 9 травня, до фестивалю – місяць. Але ввечері, коли повинна починатись концертна програма фестивалю, на палац Потоцьких спускається суцільний морок.
Відразу на наступний день відбулась термінова нарада. Обласна влада здійснила неможливе, каже Ірина: за 3 тижні до палацу провели електроживлення, водопостачання, були відреставровані фасади і Золота та Блакитна зали.
На другий рік Operafest Tulchyn курйози траплялись уже зі співаками. Так, минулого року виконавиця ролі мами Мортон, наглядачки в’язниці у мюзиклі «Чикаго», приїхала на фестиваль без голосу.
Я намагаюсь уявити мюзикл без мами Мортон – і в мене все життя перед очима, – згадує Ірина Френкель.
Але американську діву все-таки вилікували і за 30 хвилин до початку мюзиклу – о 20.30 вона вже співала.
Все пройшло просто відмінно! Щоправда, посивів наш технічний директор. Він жартує, що «опера красить». Це дійсно так – адже тоді наша команда цілих два місяці працювала у режимі «нон-стоп».
Від неприйняття до очікування
«У нас дороги погані, палац Потоцьких руйнується, а ви тут із фестивалем», – чули організатори, коли починали організовувати перший фестиваль.
Читайте також: Як варення врятує Карпати. Підприємиця придумала дієве ноу-хау
Але ближче до дати проведення фестивалю дороги таки почали будувати – причому «по-дорослому». За тиждень до початку оперного фестивалю організатори потрапили за хештегом #OperafestTulchyn на 19 світлин нової дороги з підписом: «Ти все ще не любиш оперу»?
Я зрозуміла, що ми можемо працювати з цим містом. Ми бачили їх очі після першого фестивалю – Тульчин отримав друге дихання.
Що отримала громада Тульчина від Operafest
Окрім відремонтованих доріг, причепуреного палацу Потоцьких та слова «Тульчин» на устах усієї культурної спільноти країни, місто отримало ще багато профітів.
До другого оперного фестивалю розробили проект «Леонтович Арт Квартал» – адже саме тут композитор Микола Леонтович написав мелодію «Щедрика».
Подавали проект на конкурс від Мінкульту «Малі міста – великі враження» вже самі тульчинці.
Вони перетворили центр міста на галерею сучасного мистецтва під відкритим небом. Туристично привабливу зону, яку зараз відвідує десь 80 тисяч осіб на рік, – каже Валя.
Арт-квартал має 8 муралів на музичну тематику, які прикрасили будівлі міста, інтерактивну просторову інсталяцію «Щедрику» Леонтовича і ще багато інших цікавих арт-об’єктів.
Цьогоріч тульчинський бізнес точно так же чекав фестивалю, як і любителі опери – багато кафе та ресторанів навколо палацу Потоцьких розробили своє оперне меню. Це було єдиною вимогою акредитації для бізнесу на фестивалі. Як сказала одна з директорок ресторану: «Табличка «Рекомендовано OPERAFEST TULCHYN» – це більш вагома відзнака для закладу, ніж від Фреймут».
Навіть паркан навколо палацу Потоцьких став арт-об’єктом. Це був продуманий хід, аби любителі спиртного не проносили алкоголь на територію палацу Потоцьких – на минулих фестивалях примудрялись передавати через паркан.
А тульчинці у 2019 році вже самі займалися своїми туристами.
“Усі минулі роки інформаційний центр був у Вінниці. Цього ж року Вінниця займалась вінницькими туристами, а основний масив дзвінків приходився на тульчинський інформаційний центр”, – каже Ірина.
Міська рада забезпечувала порядок, магазини та ресторани знову готувались до великого напливу людей – скільки не закуповували, все-одно продукти закінчились у перший же день.
Громада не сприймала перший фестиваль, а ми просто взяли й зробили. Тепер маємо проект, який змінює пульс цілого міста, – зазначає Ірина Френкель.
Привезти фестиваль у місто. Складові успіху
Далі – зі слів Ірини Френкель
Культурний компонент – це 80% світового туризму. Часто чую таку думку, що культура має заробляти. Ні, культура має створювати передумови для того, щоби заробляв сервісний бізнес.
Читайте також: 7 неймовірних озер в Україні, про які ви не чули
І тоді вже ми з вами поговоримо про креативну економіку – коли бізнес починає працювати на основі креативної ідеї, а вже потім крок за кроком можуть з’являтись додаткові послуги безпосередньо на фестивалі.
Арт-родзинкою фестивалю-2019 стала гігантська світлова інсталяція, яку для Operafest Tulchyn створив всесвітньовідомий польський митець Ярослав Козяра
Це розробка ідеї, на яку працюють всі групи: від людей креативних професій до бізнесу та влади. Багато прикладів таких міст нині існує у Європі та на Американському континенті. Тепер уже можемо говорити про початок таких процесів і в Україні, а Тульчин – найяскравіший приклад цього.
Що робити місту, аби стати культурним стартапом?
- Має бути людина, яка понесе відповідальність за інтелектуальні ризики. У випадку Operafest нас троє: голова Вінницької ОДА, я і головний режисер Павло Третьяков.
- Життєздатна ідея, яку можна створити тільки з професіоналами. Коли ви робите такі речі, треба мати експертів ззовні, які мають досвід у реалізації проектів. Це мають бути проектні менеджери зі знаннями з маркетингу, менеджменту, історії культури, психології.
- Думайте, чим зацікавити тих, хто приймає рішення у місті. Депутати просто так коштів не дадуть. У нашому випадку була зацікавлена обласна влада, місцева ж приєдналась ідейно вже на другий фестиваль.
- Наразі ми думаємо, як примусити територію працювати на культурну ідею цілий рік. Раджу продумати і цей аспект також – аби місто постійно отримувало дивіденди у вигляді туристів від вашої ідеї.
Команда Food Train приготувала святкові обіди для жителів Харківщини Під час свят особливо важливо підклуватися про тих, хто поряд. Саме тому команда потягу-кухні Укрзалізниці – Food Train – приготувала близько 4300 великодніх обідів для мешканців Харківщини.
Про це повідомляє Міністерство відновлення України.
“Цього разу Food Train привіз до Харкова ще й 2300 власноруч спечених та прикрашених Великодніх пасок. Ними пригощали місцевих мешканців, серед яких – внутрішньо переміщені особи, багатодітні родини, пенсіонери, жителі знеструмлених будинків, пацієнтинти психіатричної для лікарні та будинку літніх людей. Прояв турботи одне про одного дозволяє українцям не втрачати віру та триматися попри складні часи”, – повідомили у Мінвідновленні.
Читайте також: Google запускає додаткову програму грантів для українських стартапів на 10 мільйонів гривень
Закупівля продуктів для поїзда-кухні фінансується нашими партнерами – Фондом Говарда Баффета – The Howard G. Buffett Foundation.
Нагадаємо, уряд запропонував виробникам дронів пільгові гранти.
Фото: Міністерство відновлення України
Воїн з Одеси віддав життя за Україну, але продовжує робити рідну землю красивішою навіть після загибелі… Ця сумна й водночас зворушлива та надихаюча історія про військового Бориса Айзенберга, , який усе своє життя займався озелененням рідного міста й країни. Разом з родиною він заснував власний розсадник, де вирощував понад 300 видів рослин. І зараз, коли Бориса не стало, справу продовжує його батько, а сакури та клени, які в пам’ять про героя саджають по всій Україні, радуватимуть українців і милуватимуть їхнє око. Детальніше у сюжеті ШоТам!
Після повномасштабного вторгнення Борис пішов на фронт добровольцем. Попри жахи війни він надихався природою і там: малював квіти та прикрашав ящики з боєприпасами. “Йде наступ – цвіте яблуня переможна….” – писав Борис під своїми фото з рослинами.
Читайте також: У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років
Так народилася ціла серія флори, яку українці побачили вже після загибелі захисника… Борис загинув 13 липня 2023 року поблизу села Біла Гора на Донеччині. Врятував пораненого побратима, наклавши йому турнікет, а сам потрапив під ворожий обстріл.
Після смерті Бориса його справу продовжив його батько, його також звати Борис. У родинному розсаднику він вирощує понад 400 рослин, які колись привіз його син. Груші, сливи, сакури, 18 кущів клену… Все цвіте у пам’ять про Бориса. А ще його сакури прикрашають Київську оперу, а клени ростуть на подвір’ї Одеського художнього музею.
Так справа Бориса продовжує жити й надихати українців дивовижним квітом.
Нагадаємо, у Мринській громаді відновили 155-річний ліцей-мазанку.
