На одному з полігонів в районі проведення операції Об’єднаних сил морські піхотинці вдосконалювали навички з водіння та практичного виконання вправ стрільб на бронеавтомобілях «Козак-2».
Про це повідомили у пресслужбі Командування морської піхоти ВМС ЗС України.
Зокрема, заняття з бойової підготовки проводились з навідниками та водіями.
«Протягом двох днів з нашим підрозділом проводились заходи бойової підготовки у межах допідготовки водіїв та навідників бронеавтомобілів «Козак-2», які ми нещодавно отримали на озброєння, – зазначив керівник занять».
Морпіхи здійснили багатокілометровий марш до визначеного району, де відпрацювали вправи стрільб з обладнаних та необладнаних позицій, а також під час руху.
Крім того, свої навички вдосконалювали командири машин, які мали здійснювати управління рухом та вогнем в умовах обмеженої видимості.Слід зауважити, що отримана техніка розширила бойові можливості морських піхотинців. За словами ж самих військових, ці машини мають певні переваги у порівнянні з іншими подібними зразками.
На станції метро «Звіринецька» з колійних стін демонтували стару назву «Дружби народів» та встановили два з чотирьох комплектів літер нової. Перші написи на колійній стіні облаштували у ніч на 2 травня.
Один комплект назви станції «Звіринецька» має 13 символів, а вага однієї літери становить від п’ятьох до шести кілограмів. Загалом для цієї станції виготовили 52 символи.
Проводити роботи можна лише вночі, оскільки відсутній рух поїздів та напруга на контактній рейці.
Людмила Висоцька все життя досліджує рідний Луцьк і для цього навіть стала історикинею та гідесою. А коли в місті почали проводити гендерний аудит безпеки, вирішила подивитися ще й з цього боку. Про те, як у Луцьку Український Жіночий Фонд за підтримки Уряду Канади реалізовує програму Коаліції 1325, що треба зробити, щоб власники аптеки прибрали небезпечну арматуру та до чого тут підземелля, дивіться в новому випуску ШоТам!
Вчителька історії з Луцька досліджувала підземелля із смолоскипом. А тепер збирає фото старого міста та досліджує бруківку та пандуси. Аби молоді мами безперешкодно могли користуватися аптеками та бібліотеками. Дитинство Людмили минуло на відомій вулиці у Луцьку Братковського.
Разом з друзями вони часто пробиралися у підземелля замку Любарта. Де знайомилися із старим містом та його історією. Уже дорослою Людмила зрозуміла, що досліджувати Луцьк може не лише із старих світлин. Тож без вагань стала однією із 36 осіб Коаліції 1325.
“Коаліція для мене – це вир жінок, які є дуже активними. Які піклуються про оточуючих та про своє місто. І тому я розуміла, що йду в те середовище, яке не залишається байдужими”, – розповідає Людмила.
Революцію 1325 Рада ООН ухвалила у 2000 році. А з 2022 року Український Фонд Жінок підтримав її реалізацію у Волинській області. Одним із інструментів роботи став гендерний аудит безпеки.
Людмила разом із однодумцями пройшлися знайомими із дитинства вулицями. Під час таких “рейдів” зрозуміла, що часто таких речей не помічала.
“Коли ми побачили на дорозі коріння дерев, які вросли в асфальт і відповідно, проривали його. Здавалося б нічого, але я зараз дуже часто їду автомобілем, і часто не помічаю таких речей, бо вони мене не торкаються. А коли спілкуєшся і проходиш тими вулицями з людьми, то які щодня долають ту чи іншу вилучку, то розумієш, наскільки актуальна кожна деталь”, – ділиться Людмила.
Зараз аудит провели лише в одному районі міста. Але міські депутатки розширили аудит програми. Такі аудити можливі завдяки Коаліції “Волинь 1325”. Людмила переконана – щоб вирішити проблему про неї варто говорити!
Нагадаємо, анонсували створення навчальної програми по розмінуванню для жінок.
Ґео Шкурупій – український письменник, який відчинив свою дорогу в літературне життя у 20-х роках. Він виступав як поет-футурист, талановитий прозаїк та неординарний репортер. Його друзі звали Жоржем, а критики визнавали вундеркіндом. Шкурупій був максималістом у творчості: він прагнув спробувати все, і в його випадку це завжди було досить успішним.
Артист промовляє повість “Штаб смерти”, яка відкриває нові шляхи та перспективи для української прози, стаючи маніфестом в культурній революції. Автор, Шкурупій, знаходиться в залі. Йому всього двадцять років, а він вже називає себе королем футуропрерій.
Редакція ШоТам зібрала 10 фактів з життя митця, які можуть бути вам цікавими.
Дитинство та перший важливий вибір
20 квітня 1903 року народився майбутній король. Справжнє ім’я – Георгій Данилович Шкурупій. Батько, Данило Омелянович Шкурупій, працював на залізниці, а мати, Ольга Владиславівна, була вчителем. Хлопчика назвали Георгієм; вдома його кликали Жорою, а друзі – Жоржем.
У Києві десятирічний Жора вступив до чоловічої гімназії. У школі товаришував із Олексієм Шимковим, якому потім присвятить поему. Коли у Петрограді цар зрікся престолу, а в Києві проголосили УНР, п’ятикласники опинилися у вирі революції. Георгій зробив свій перший важливий вибір. Вибір на користь українства.
***
Відвага пригод нас у море жене, відвага пригод нас турбує, пече вогнем… Крізь ніч і туман іде наш флагман, крізь ніч і туман.
Нема, нема нам спокою в шинках, парує кров на ножах.
Літературне угруповання “Ґроно”
У редакції “Більшовика” Шкурупій познайомився з письменниками Валер’яном Поліщуком і Сергієм Пилипенком. Поліщук заснував угруповання “Ґроно”, до якого приєднався і сімнадцятирічний Георгій.
Вони видавали літературно-мистецький збірник “Ґроно”, де Шкурупій опублікував свої твори. “Ґроністи” прагнули створити новий стиль у літературі, відповідний соціальним змінам. Хоча Шкурупій був наймолодшим, він відігравав важливу роль у групі. Участь у вечорі пролетарської поезії підтвердила його позицію. “Ґроністи” швидко видавали другий збірник, який висвітлював революційні події.
***
Під сліпим ліхтарем… Зламано невинности шкиви, вогнем не спалахує горн.
Тихше, тихше, місто! Зупинись, анархії хода! Довіку здивована свистом на розі стоїть свята…
Журнал “Семафор у майбутнє”
Уосени 1921 року Михайло Семенко прибув до Києва, і літературне життя розцвіло. Редакція “Більшовика” стала центром українського футуризму. Шкурупій і його друг Шимков працювали в “Більшовику”, але також спробували створити власну футуристську групу “Комкосмос”.
Згодом до Києва приїхав Семенко і заснував Асоціацію панфутуристів, яка об’єднала тих, хто виступав за революцію у літературі. Вони зібралися у редакції “Більшовика”, де обговорювали свою творчість і виступали перед аудиторією. У травні 1922 року з’явився журнал “Семафор у майбутнє”, що став викликом для української літератури та мистецтва.
“Семафор у майбутнє” — це виклик. Не тільки для української літератури, а й для театру, образотворчого мистецтва. Режисер Марко Терещенко обґрунтовував “мистецтво дійства”. Метамаляр Оле Шимков обіцяв засобами джіуфарбджитсу покласти на лопатки всіх художників світу.
Полювання на російську поезію
У той самий час Гео Шкурупій оголошував небачене полювання на російських поетів. Він заявляв:
“Я дуже спритний команч у преріях футуризму і в мене безкінечне ласó дотепности, яким я виловлю вас, як буйволів”.
Він мріяв зробити смичок зі скальпа Маяковського, флейту з хребта Камєнського, а шкуру Єсєніна натягнути на барабан у звукестрі свого кінематографу.
***
У бій, у бій, іде наш іде наш флагман,
Е-гей! Вітер співає в щоглах, посвист у линвах застряг, хвилює, розпалює погляд чорний корсарський стяг. Крізь ніч і туман іде наш флагман, крізь ніч і туман. Кров’ю заллято палубу вщерть, борт продірявив таран, очима лякає смерть зарізаний капітан.
Жаль, жаль нам високих рей… Е-гей!
Збірка “Психетози”
У 1922 році вийшла його перша збірка “Психетози” з підзаголовком “Вітрина третя” і авторським визначенням “Король футуропрерій”. Між віршами були вставлені фотографії різних механізмів з гаслами “Двигунами, двигунами розуму знищимо упередження серця” або з підписом “Ось такими двигунами двигати по голові міщан”.
Шкурупій – поет міста. Він поет заводів і семафорів, індустріального й робітничого міста, де панують “натовпи пацанів і трампів”.
Плідні 20-ті
З його 19 років почали виходили його збірки віршів: “Барабан” (1923), “Жарини слів” (1925). Театр Гната Михайличенка ставить свою другу прем’єру – “Небо горить” – на вірші Семенка, Шкурупія і Слісаренка, везе її на гастролі до столиці, Харкова.
Редакція “Більшовика” випускає двотижневий ілюстрований універсальний журнал “Глобус”. Його майже повністю віддано в руки футуристів. Вони розсилають запрошення до співпраці київським літераторам, зокрема своїм ворогам неокласикам, за підписами Семенка й Шкурупія.
Виходить “Жовтневий збірник панфутуристів” (1923). Семенко написав гасла, а Гео Шкурупій і Нік Бажан зробили колаж – вони, міняючи й компонуючи шрифти, розташували ці гасла на сторінках та обрамили ними тексти інших авторів.
***
Він барабанить про світову печаль, за ясність твоїх очей… Ти не можеш збагнуть барабанщика, ти здивуєшся, коли він не візьме тебе.
Бий, бий, одбивай похоронні такти, барабане печалі! Стукай, серце, про скорий кінець! Оплесків не буде засміяному барабанщику, велетенському барабанові всіх сердець.
Промови та перше визнання
Повість “Штаб смерти” звучить на літературному вечорі в Харкові, спровокувавши полеміку: це щось нове, свіже і абсолютно відмінне від стилю Хвильового.
У Києві, на вечорі в театрі Шевченка, Шкурупій виступає з вступною промовою про нову українську прозу. Нарешті, у 1925 році виходять дві його збірки прози, і професор Олександр Білецький визнає його “вундеркіндом української літератури”. Королю футуропрерій всього 22 роки.
Військові табори та маніфест
Улітку 1927 року Гео Шкурупій провів місяць у військових таборах. На полігоні під Києвом хлопці проходили муштру і слухали лекції. Шкурупій із тих навчань зробив репортажне оповідання “Місяць з рушницею”.
“Місяць…” — це, мовляв, творчий маніфест Гео Шкурупія, короля, який очолив революцію в літературі. Шкурупій узагалі не боявся і сміливо ламав звичні рамки й усталені правила. Він експериментував, і експерименти йому вдавалися. “Місяць з рушницею” — суміш белетристики і документа — нова фішка панфутуристів. Вони писали репортажні оповідання, повісті й романи — і хто добере, де там вигадка, а де факти.
“Коли вулицями проходить з музикою або з піснями загін червоноармійців, я несамохіть починаю йти в ногу. Тоді я сам собі нагадую циркового коня, що при перших звуках вальса починає танцювати”, – так починається повість.
ВУФКУ та ВАПЛІТЕ
Восени 1924 року Семенко покинув київських панфутуристів і перебрався до Харкова, щоб працювати у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ).
За собою він потягнув Шкурупія, Бажана, Яновського й інших. Шкурупій став редактором недовговічного “Журналу для всіх”, з якого вийшло тільки одне число. Пізніше Шкурупій працював у харківській газеті, але через фінансові труднощі змушений був повернутися до Києва. Він продовжував працювати в ВУФКУ і до кінця 1930 року був редактором на Київській кінофабриці. У 1926 році були представлені на екрани два фільми за його сценаріями — “Синій пакет” і “Спартак”, але жоден з них не зберігся.
У Харкові Шкурупій і Бажан приєдналися до Всеукраїнської асоціації пролетарських літераторів і мистецтв (ВАПЛІТЕ), яка мала дуже авторитарні засади. Коли в 1927 році в Києві з’явився журнал памфлетів “Бумеранг”, зібраний і виданий Семенком, від Шкурупія і Бажана вимагали пояснень: чому вони публікуються у футуристичних виданнях? Після цього вийшла “Зустріч на перехресній станції” (1927), де знову були представлені твори Семенка, Шкурупія і Бажана.
Кінець футуропрерій
3 грудня 1934 року, на третій день після вбивства в Ленінграді Сергія Кірова, Гео Шкурупія був заарештований.
Це спричинило початок так званих “кіровських” арештів — першу масову хвилю терору. 27 квітня 1935 року Гео був засуджений до десяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і відправлений на Соловки. 25 листопада 1937 року “особлива трійка” переглянула його справу і винесла засудження до смертної кари.
Гео Шкурупія було розстріляно 8 грудня біля Ленінграда, але місце його загибелі досі залишається невідомим. На той час королю футуропрерій було 34 роки.
