Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Хто такий Ґео Шкурупій? 10 цікавих фактів про українського короля футуризму

Опубліковано

Ґео Шкурупій – український письменник, який відчинив свою дорогу в літературне життя у 20-х роках. Він виступав як поет-футурист, талановитий прозаїк та неординарний репортер. Його друзі звали Жоржем, а критики визнавали вундеркіндом. Шкурупій був максималістом у творчості: він прагнув спробувати все, і в його випадку це завжди було досить успішним.

Артист промовляє повість “Штаб смерти”, яка відкриває нові шляхи та перспективи для української прози, стаючи маніфестом в культурній революції. Автор, Шкурупій, знаходиться в залі. Йому всього двадцять років, а він вже називає себе королем футуропрерій.

Редакція ШоТам зібрала 10 фактів з життя митця, які можуть бути вам цікавими.

Дитинство та перший важливий вибір

20 квітня 1903 року народився майбутній король. Справжнє ім’я – Георгій Данилович Шкурупій. Батько, Данило Омелянович Шкурупій, працював на залізниці, а мати, Ольга Владиславівна, була вчителем. Хлопчика назвали Георгієм; вдома його кликали Жорою, а друзі – Жоржем.

У Києві десятирічний Жора вступив до чоловічої гімназії. У школі товаришував із Олексієм Шимковим, якому потім присвятить поему. Коли у Петрограді цар зрікся престолу, а в Києві проголосили УНР, п’ятикласники опинилися у вирі революції. Георгій зробив свій перший важливий вибір. Вибір на користь українства.

***

Відвага  пригод
нас  у  море  жене,
відвага  пригод
нас  турбує,  пече
вогнем…
Крізь  ніч  і  туман
іде  наш  флагман,
крізь  ніч  і  туман.

Нема,  нема  нам  спокою  в  шинках,
парує  кров  на  ножах.

Літературне угруповання “Ґроно”

У редакції “Більшовика” Шкурупій познайомився з письменниками Валер’яном Поліщуком і Сергієм Пилипенком. Поліщук заснував угруповання “Ґроно”, до якого приєднався і сімнадцятирічний Георгій.

Вони видавали літературно-мистецький збірник “Ґроно”, де Шкурупій опублікував свої твори. “Ґроністи” прагнули створити новий стиль у літературі, відповідний соціальним змінам. Хоча Шкурупій був наймолодшим, він відігравав важливу роль у групі. Участь у вечорі пролетарської поезії підтвердила його позицію. “Ґроністи” швидко видавали другий збірник, який висвітлював революційні події.

***

Під  сліпим  ліхтарем…
Зламано  невинности  шкиви,
вогнем  не  спалахує  горн.

Тихше,  тихше,  місто!
Зупинись,  анархії  хода!
Довіку  здивована  свистом
на  розі  стоїть  свята…

Журнал “Семафор у майбутнє”

Уосени 1921 року Михайло Семенко прибув до Києва, і літературне життя розцвіло. Редакція “Більшовика” стала центром українського футуризму. Шкурупій і його друг Шимков працювали в “Більшовику”, але також спробували створити власну футуристську групу “Комкосмос”.

Згодом до Києва приїхав Семенко і заснував Асоціацію панфутуристів, яка об’єднала тих, хто виступав за революцію у літературі. Вони зібралися у редакції “Більшовика”, де обговорювали свою творчість і виступали перед аудиторією. У травні 1922 року з’явився журнал “Семафор у майбутнє”, що став викликом для української літератури та мистецтва.

“Семафор у майбутнє” — це виклик. Не тільки для української літератури, а й для театру, образотворчого мистецтва. Режисер Марко Терещенко обґрунтовував “мистецтво дійства”. Метамаляр Оле Шимков обіцяв засобами джіуфарбджитсу покласти на лопатки всіх художників світу.

Полювання на російську поезію

У той самий час Гео Шкурупій оголошував небачене полювання на російських поетів. Він заявляв:

“Я дуже спритний команч у преріях футуризму і в мене безкінечне ласó дотепности, яким я виловлю вас, як буйволів”.

Він мріяв зробити смичок зі скальпа Маяковського, флейту з хребта Камєнського, а шкуру Єсєніна натягнути на барабан у звукестрі свого кінематографу.

***

У  бій,
у  бій,
іде  наш
іде  наш  флагман,

Е-гей!
Вітер  співає  в  щоглах,
посвист
у  линвах  застряг,
хвилює,
розпалює  погляд
чорний  корсарський  стяг.
Крізь  ніч  і  туман
іде  наш  флагман,
крізь  ніч  і  туман.
Кров’ю  заллято  палубу  вщерть,
борт  продірявив  таран,
очима  лякає  смерть
зарізаний  капітан.

Жаль,  жаль  нам  високих  рей…
Е-гей!

Збірка “Психетози”

У 1922 році вийшла його перша збірка “Психетози” з підзаголовком “Вітрина третя” і авторським визначенням “Король футуропрерій”. Між віршами були вставлені фотографії різних механізмів з гаслами “Двигунами, двигунами розуму знищимо упередження серця” або з підписом “Ось такими двигунами двигати по голові міщан”.

Шкурупій – поет міста. Він поет заводів і семафорів, індустріального й робітничого міста, де панують “натовпи пацанів і трампів”.

Плідні 20-ті

З його 19 років почали виходили його збірки віршів: “Барабан” (1923), “Жарини слів” (1925). Театр Гната Михайличенка ставить свою другу прем’єру – “Небо горить” – на вірші Семенка, Шкурупія і Слісаренка, везе її на гастролі до столиці, Харкова.

Редакція “Більшовика” випускає двотижневий ілюстрований універсальний журнал “Глобус”. Його майже повністю віддано в руки футуристів. Вони розсилають запрошення до співпраці київським літераторам, зокрема своїм ворогам неокласикам, за підписами Семенка й Шкурупія.

Виходить “Жовтневий збірник панфутуристів” (1923). Семенко написав гасла, а Гео Шкурупій і Нік Бажан зробили колаж – вони, міняючи й компонуючи шрифти, розташували ці гасла на сторінках та обрамили ними тексти інших авторів.

***

Він  барабанить  про  світову  печаль,
за  ясність  твоїх  очей…
Ти  не  можеш  збагнуть  барабанщика,
ти  здивуєшся,
коли  він  не  візьме  тебе.

Бий,
бий,
одбивай  похоронні  такти,
барабане  печалі!
Стукай,  серце,
про  скорий  кінець!
Оплесків  не  буде
засміяному  барабанщику,
велетенському  барабанові
всіх  сердець.

Промови та перше визнання

Повість “Штаб смерти” звучить на літературному вечорі в Харкові, спровокувавши полеміку: це щось нове, свіже і абсолютно відмінне від стилю Хвильового.

У Києві, на вечорі в театрі Шевченка, Шкурупій виступає з вступною промовою про нову українську прозу. Нарешті, у 1925 році виходять дві його збірки прози, і професор Олександр Білецький визнає його “вундеркіндом української літератури”. Королю футуропрерій всього 22 роки.

Військові табори та маніфест

Улітку 1927 року Гео Шкурупій провів місяць у військових таборах. На полігоні під Києвом хлопці проходили муштру і слухали лекції. Шкурупій із тих навчань зробив репортажне оповідання “Місяць з рушницею”.

“Місяць…” — це, мовляв, творчий маніфест Гео Шкурупія, короля, який очолив революцію в літературі. Шкурупій узагалі не боявся і сміливо ламав звичні рамки й усталені правила. Він експериментував, і експерименти йому вдавалися. “Місяць з рушницею” — суміш белетристики і документа — нова фішка панфутуристів. Вони писали репортажні оповідання, повісті й романи — і хто добере, де там вигадка, а де факти.

“Коли вулицями проходить з музикою або з піснями загін червоноармійців, я несамохіть починаю йти в ногу. Тоді я сам собі нагадую циркового коня, що при перших звуках вальса починає танцювати”, – так починається повість.

ВУФКУ та ВАПЛІТЕ

Восени 1924 року Семенко покинув київських панфутуристів і перебрався до Харкова, щоб працювати у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ).

За собою він потягнув Шкурупія, Бажана, Яновського й інших. Шкурупій став редактором недовговічного “Журналу для всіх”, з якого вийшло тільки одне число. Пізніше Шкурупій працював у харківській газеті, але через фінансові труднощі змушений був повернутися до Києва. Він продовжував працювати в ВУФКУ і до кінця 1930 року був редактором на Київській кінофабриці. У 1926 році були представлені на екрани два фільми за його сценаріями — “Синій пакет” і “Спартак”, але жоден з них не зберігся.

У Харкові Шкурупій і Бажан приєдналися до Всеукраїнської асоціації пролетарських літераторів і мистецтв (ВАПЛІТЕ), яка мала дуже авторитарні засади. Коли в 1927 році в Києві з’явився журнал памфлетів “Бумеранг”, зібраний і виданий Семенком, від Шкурупія і Бажана вимагали пояснень: чому вони публікуються у футуристичних виданнях? Після цього вийшла “Зустріч на перехресній станції” (1927), де знову були представлені твори Семенка, Шкурупія і Бажана.

Кінець футуропрерій

3 грудня 1934 року, на третій день після вбивства в Ленінграді Сергія Кірова, Гео Шкурупія був заарештований.

Це спричинило початок так званих “кіровських” арештів — першу масову хвилю терору. 27 квітня 1935 року Гео був засуджений до десяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і відправлений на Соловки. 25 листопада 1937 року “особлива трійка” переглянула його справу і винесла засудження до смертної кари.

Гео Шкурупія було розстріляно 8 грудня біля Ленінграда, але місце його загибелі досі залишається невідомим. На той час королю футуропрерій було 34 роки.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі

Шопочитати

Суспільство10 години тому

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці...

Військо3 дні тому

Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро

Четверо українських військових з протезами нижніх кінцівок і військова, яка пережила важкі бойові поранення, здійснили...

Економіка і бізнес5 днів тому

Ремонтував техніку знайомому, а потім співпрацював із «Запоріжсталлю»: історія успіху підприємців із Сум

Випускники інженерного факультету Сумського державного університету Віталій Липовий і Дмитро Казнієнко успішно розвивають власні підприємства:...

Культура6 днів тому

Чи пробували купити книгу наосліп? Ці дівчата зробили бізнес на таємних обкладинках

«Детектив, у якому все одразу очевидно, а потім не зрозуміло, що в біса відбувається» або...