Бізнесмени на візках. Як працює крамничка товарів для людей з інвалідністю

Ніхто не застрахований від нещасного випадку, який може змінити звичний багатьом ритм життя. На жаль, люди щодня потрапляють в аварії, отримують травми під час падінь чи пірнань у водойми. Результат один — люди з інвалідністю та з травмами віч-на-віч зустрічаються з реаліями реабілітації. До прикладу, якщо відмовляють пальці, банально виникають питання, як почистити зуби чи випити води.

Щоб допомогти людям правильно боротися з подібними викликами, в Україні запустили проєкт, який пропонує товари, що допомагають людям з інвалідністю. До прикладу, спеціальні тримачі для зубних щіток чи стаканів для людей, у яких не працюють пальці. Двоє з трьох засновників підприємництва свого часу на собі відчули, як воно — оговтуватися після травми та звикати до візка. Тож переконують: як пристосуватися до нового життя, знають не з чуток.

Власники проєкту хочуть відкрити у Києві простір, куди за порадами та необхідними речами можуть звернутися люди з інвалідністю. Для відкриття центру вони запустили збір коштів на краудфандингу, де їх можна підтримати.

Віталій Пчолкін,

Ініціатор та співзасновник соціального проєкту «ІнваФішки»

Нас поєднав візок

Тринадцять років тому на морі я з’їжджав з гірки й невдало пірнув у воду. Цим я зламав собі шийні хребці, через що тепер пересуваюся на візку. Як і мій колега у проєкті Денис Майстренко — у нього також була травма спинного мозку. Познайомилися ми давно, коли стали учасниками табору активної реабілітації. Це табори, де людей навчають заново жити у новому для них світі.

З того часу ми з Денисом почали товаришувати й долучатися до роботи громадської організації «Група активної реабілітації». Спочатку ми були там стажистами, потім інструкторами, зараз організаторами. Група покликана навчати людей після травми жити заново у сьогоденні, не чекаючи примарних ідеальних часів. І ось в цій організації є люди, які живуть з травмами спинного мозку і вже мають певний досвід життя на візку. Тому вони й передають його, навчаючи тих, хто травмувався не так давно.

Виникають складнощі у побуті

Коли ми почали проводити такі табори, то виникла проблема у відсутності недорогих або ж наявності лише коштовних засобів для самообслуговування. Наведу приклад на собі: у мене не працюють пальці на руках, і для того, аби я міг робити у побуті багато різних речей самостійно, мені потрібні певні допоміжні засоби.

Переважно люди з інвалідністю, які прагнуть бути самостійними й не потребувати допомоги інших людей, вигадують собі засоби чи виробляють їх з підручних матеріалів. Однак ці предмети далеко не завжди є для них комфортними — це скоріше вимушені міри. Я дізнавався у людей, чим вони користуються, записував все це, збирав до купи й аналізував. 

І так з часом в мене почали з’являтися різні ідеї, як ці предмети покращити. Свої ідеї я знову ж таки записував і ділився з людьми. Порад я зібрав чимало, і зрозумів, що вони можуть знадобитися багатьом людям. Так я почав формувати проєкт «ІнваФішки», уявляючи це онлайн-платформою, де люди можуть ділитися своїми порадами з іншими.

Інформаційний проєкт запустився у 2014 році, коли це було актуалізовано війною. Це спонукало швидко все організувати. І потім за короткий термін з 200 порад вже стало приблизно 400. Поради були абсолютно різні. До прикладу, як зробити тримач для зубної щітки для людей, які не можуть рухати пальцями. Або як облаштувати дошку, за допомогою якої можна самостійно пересісти з візка, наприклад, на диван.

Люди хочуть готове і «на блюдечку»

Спочатку задум був у тому, аби дати людям можливість обмінюватися ідеями та досвідом на одній платформі. Кожен міг заходити й додавати свою фішку, приладдя — що завгодно. Інші ж люди, яким це корисно, мали б читати це і надихатися. Загалом це б підкидало людям ідеї для виготовлення виробів, які їм потрібні, щоб вони зверталися до майстрів і виготовляли. Наприклад, дошку для пересідання з візка.

Читайте також: 7000$ та виклик від Родрігеса: як це знімати фільм із людиною з ДЦП у головній ролі

Але, як виявилося, це так не працює. Люди почали писати: «Де це купити? Ми не хочемо ходити й шукати». Так зароджувалась ідея давати людям більш доступну продукцію, тобто одразу ж виготовляти все те, про що ми пишемо. Це припало якраз на період 2017-2018 років, коли в Україні дуже активно почало розвиватися соціальне підприємництво. З’явилося дуже багато різноманітних програм з розвитку цього бізнес-напрямку.

Спочатку я пішов на одну з таких програм у Львові зі своїм задумом. Згодом мені стало одному складно. За допомогою я звернувся до Дениса і нашого друга Олександра Кащєєва. Хлопці підтримали мою ідею, ми разом рік провчилися у Львові, і там вже повністю сформували концепцію соціального підприємництва «ІнваФішки».

3D-принтер здатен робити дива

Розробкою технічних засобів, які потім потрапляють на сайт, займається Денис. Свого часу він почав самостійно вивчати 3D-моделювання, а згодом завдяки одній з програм підтримки соціальних проєктів у нас з’явився власний такий принтер. Зараз Денис фактично може зробити будь-яку модель. Навіть просто зі слів. Йому лише потрібні розміри для розуміння, яким буде елемент. Після цього він з легкістю виготовляє 3D-модель і видруковує її.

Завдяки 3D-друку ми почали виготовляти предмети, які, наприклад, дозволяють зафіксувати вилку в руці, відкрити пляшку, переміщувати предмети. Окремо ми почали розбиратися з дошками для пересідання з візка, також у нас є рукавичка, що дозволяє тримати предмети у руці. Якщо не працюють пальці, то за допомогою цієї рукавички можна зафіксувати ніж чи гантелі у руці. Ми такі предмети розробляємо, друкуємо, тестуємо і генеруємо ідеї, як їх покращити.

Окремо ми поставили собі завдання проаналізувати, що є на українському ринку та за кордоном. Обираємо різну корисну продукцію і продаємо її на нашому сайті, аби люди з інвалідністю могли зайти й на одному ресурсі обрати все потрібне. Пробуємо робити це доступно за ціною, але вже теж зрозуміли, що у дистриб’юторів є офіційна ціна, яку ми не можемо зробити нижчою. Тому доводиться грати за правилами ринку.

Кошти з власної кишені

Кошти для запуску ми переважно інвестували власні — орієнтовно 70 тисяч гривень. Це відносно небагато. Водночас зазначимо, що ми багатьох людей залучали до нашого проєкту на безкоштовній основі. Навіть той же сайт у нас частково зроблений руками волонтерів.

Окремо ми постійно беремо участь у різних грантах. До прикладу, подавалися на участь в проєкті «Українського інвестиційного фонду», звідки нам виділили 42 тисячі гривень на вдосконалення сайту та купівлю програмного забезпечення. За рік ми маємо повернути їм 10% від цієї суми, щоб ці кошти дали комусь іншому на розвиток.

Ще до карантину ми прорахували, що «в нуль» мали б вийти через 9 місяців. Однак через пандемію в нас змінилися показники. Ми розписали фінансову модель на три роки, і цю межу маємо перетнути через півтора року. Однак враховуючи, що переважна більшість наших інвестицій тепер — це грантова допомога, і нам не потрібно їх повертати, то фактично ми швидше вийдемо на самоокупність.

Ніж вперше піддався

До нас переважно звертаються люди з інвалідністю, які прагнуть бути більш незалежними від допомоги інших. Також замовляють товари їхні родичі, які хочуть, аби їхні близькі почували себе комфортніше. Ще нам пишуть фахівці фізичної реабілітації. Вони дуже часто до нас звертаються і просять підібрати, розробити чи виготовити щось для них. Зараз вони є найбільшими партнерами, бо зацікавлені у збільшенні якості реабілітації.

Будемо відверті, клієнти в захваті від нашої продукції. У нас замовляли з реабілітаційного центру у Львові, то вони взяли багато різного приладдя. Тиждень тому дівчина писала, що їй потрібен такий ніж, як у тому центрі. Вона спробувала його, у неї вперше вийшло самостійно щось порізати й тепер вона хоче його собі.

Читайте також: Худі, мило та шкарпетки. Як діти-сироти заробляють прямо в стінах дитбудинків

Свого першого покупця ми добре пам’ятаємо. Це було ще до того, як ми запустили соціальне підприємство. Ми тоді заробили 30 гривень, вклавши їх одразу у майбутній проєкт — продали чоловікові сечоприймачі. Зараз це один із наших постійних товарів. Люди змушені їх купувати, тому ми вийшли на офіційного постачальника, і вони зараз на нас переправляють замовлення. Ми навіть змогли максимально знизити ціну: торгувалися, і нам пішли на поступки.

А як тримати чарку?

Одного разу ми робили приладдя для утримання стакана чоловікові, у якого не працюють пальці. І він каже: «Добре, що є тримач для великого стакана. А можна ще для маленького?». Ми написали про цю історію у Facebook, і хтось почав жартувати: «А для чарки тримач є?». Інший хтось віджартувався, що, мовляв, «люди з травмами не п’ють».

І от через деякий час до нас звернувся хлопець, у якого не працюють пальці, і розповів, що часто з друзями виїжджає на відпочинок, і йому треба якось випивати. Це теж певна самостійність. Це надихнуло нас таки зробити тримач для маленького стакана, і ми ще й написали всім тим, хто теж таким цікавився.

Напевно, саме з цього й почалося наше навчання редагувати вже готові 3D-моделі. Бо створити модель — це одне, а от відредагувати її — зовсім інше, тут потрібні глибші знання. Нас такий маленький запит стимулював до великих кроків.

Так само було з розробленою нами ручкою для тих, хто не може писати. Такі люди просто вдягають її на палець і пишуть, плюс вона згинається і може підходити для людей з різними пальцями. І перший запит був такий: «У мене дитина купила ручку, одягнула, а вона спадає». І довелося зменшувати цю модель. І так у нас виникло ще дві ручки, менші за розміром.

У кризу людям не до самостійності

У нас багато процесів дуже розтягнуті у часі. Хотіли зробити публічну презентацію нашого проєкту 27 березня — випало на початок жорсткого карантину. Домовився на заводі про виробництво деякої продукції й вже замовили першу партію — підприємство повністю розвалилося, а люди звільнилися. І от починаємо знову шукати фахівців, які мають потужні станки. І знову ми втрачаємо в часі.

Навіть з цією рукавичкою, в якій можна фіксувати предмети типу ножа, ми вже багато людей змінили, які мали нам їх виготовити. То вони маски шиють, то ще щось, і на нас постійно бракує часу. Бо все ж ми маленьке підприємство, яке часто відкладають на задній план.

Але найбільша проблема — це те, що у нашої аудиторії низька платоспроможність. Навіть зараз у час пандемії люди переважно купують лише базові речі, як от їжу і не дуже переймаються за свою самостійністю. Відчувається у людей брак коштів, через що ті показники, які ми собі ставили в завданні на цей рік, не встигають виконуватися.

Часом нас підводить і те, що деякі наші гіпотези не справджуються. Ми ставили на цей проєкт високі ставки, що людям буде цікаво ставати самостійнішими, прагнути до чогось більшого — до життя без допомоги. Як виявилося, не всім це потрібно. Люди інертні й хочуть, аби їх розхитували. Вони скаржаться, але їх все одно все влаштовує. Це стиль життя, який теж потрібно змінювати. Людям варто ментально змінити підхід до своєї інвалідності. Ми намагаємося їх переконувати, показуючи переваги самостійного життя.

Зараз сайт — а буде простір

Коли ми прописували стратегічний план, то закладали собі ціль за рік вийти з онлайну в якийсь фізичний простір. Ми хочемо для початку створити в Києві центр, куди люди з інвалідністю могли б звернутися, щоб обрати собі все необхідне на місці. Дуже важливо, зокрема, правильно підібрати візок, і ми могли б людей обстежувати, давати рекомендації, підбирати все необхідне.

Читайте також: ІТ-освіта для людей з інвалідністю: як працює проєкт BeQA

Люди з інвалідністю — абсолютно звичайні люди, які не мають розуміння, що таке візок, яким він має бути, як правильно його обрати. І коли приходить час його купувати, то продавці їм просто радять придбати той, який потрібно швидше продати. Наш підхід буде зовсім інший. Ми хочемо підбирати, розуміючи потребу людини, й своїм прикладом показувати іншим організаціям, наскільки це важливий аспект.

Якщо нам вдасться зібрати на краудфандингу 138 тисяч гривень, то фонд «Відродження» подвоїть нам цю суму. У них є проєкт з соціального підприємництва, на який ми подали заявку. Нам її розглянули позитивно, сказали «Назбираєте, і ми подумаємо».

Конкурентів обходимо ментальністю

Ми ставили собі за мету зробити це бізнесом, але з великою соціальною метою. Частину прибутку — 10% — ми скеровуємо на діяльність громадської організації. Як мету ми ставимо, аби це був повноцінний проєкт, що генерував би такий прибуток, щоб ми повністю могли забезпечувати свою діяльність. У майбутньому ми ще хочемо працевлаштовувати в нас людей з інвалідністю.

Ми вважаємо, що наш проєкт унікальний, тому що в такому форматі ніхто на ринку ще не рухався. Нашими конкурентами є крамниці медтехніки та магазини здоров’я. Єдина різниця між нами — у ментальному розумінні. Ми пропонуємо товари для людей, які будуть робити їх самостійнішими. Медтехніка ж та інші пропонують товари з догляду за хворими. Але ми не вважаємо себе хворими, тому що це не лікується. Це стан, який не змінити. Ми пропонуємо людині товари, які роблять з людини людину.