Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Щастя належить безстрашним: подружжя лікарів з Дружківки відкрило мережу перукарень у Донецькій області

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?

Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.

Чоловік їде за кермом авто. Дзвінок мобільного. Він зупиняється та бере слухавку: 

«Мережа перукарень “Шерлок”, слухаємо вас… На 17 годину, так. Скажіть, це Дружківка чи Костянтинівка? А в яку перукарню ви записалися? У нас у Дружківці їх чотири. То ви прийдете на 17:00 і хочете з собою взяти ще одну людину? Все добре, я скажу майстру та вам перетелефоную обов’язково. Щасливо, бережіть себе».

Це Вадим Федоренко — лікар і місцевий підприємець. Разом з дружиною Анастасією Яремчук минулого року вони відкрили в Донецькій області сім перукарень з фокусом на чоловічі стрижки. 

Для ШоТам подружжя розповіло, як у часи повномасштабної війни зважилося започаткувати бізнес за 12 км від лінії фронту, що постійно рухається.

Анастасія Яремчук

співвласниця мережі перукарень «Шерлок».

Коли потрапила під обстріл, сім’я вирішила евакуюватися

Я народилася та виросла в Горлівці. Потім вступила до Донецького національного медичного університету, де майже завершила навчання, коли почалася війна. У липні 2014 року я була в батьків у Горлівці та потрапила під обстріл прямо на вулиці. Це для мене був мій другий день народження.

Сім’я вирішила виїжджати. Тоді я з дитиною, мої батьки та старший брат спочатку жили в Слов’янському районі у знайомих.  Я працювала лікаркою в онкологічному диспансері Краматорська. Згодом ми переїхали в Дружківку. 

Професорка, яка вела інтернатуру, запросила Анастасію працювати в себе на кафедрі онкології та радіології. Фото надала героїня

Поїхати не проблема, проблема — повернутися

З чоловіком ми познайомилися в Дружківці на роботі. 5 років тому одружилися. Коли почалася повномасштабна війна, я була вагітна другою дитиною. Чоловік наполягав, аби я евакуювалася, та я дуже не хотіла, щоб наша сім’я розділялася. Це було непросте рішення, але я залишилася. 

«До цього часу з цим не погоджуюсь, що вона мене не послухала. Тому що ризикувати двома життями — це не зовсім правильно. Та я досить таки добре знаю свою дружину, і якщо вона вирішила не їхати, то не поїде», — розповідає Вадим Федоренко. 

Ще однією причиною не їхати було те, що ми не могли покинути свою лікарську роботу, бо потрібно й допомагати населенню, і підтримувати колектив, і працювати далі.

«Виїхати було б дуже неправильно. Багато лікарів виїхали, і це накопичувало проблеми. Тоді я казав дружині, що поїхати — не проблема, проблема буде повернутися й дивитися людям в очі після того, як ти їх покинув у тяжкий час, — згадує Вадим і додає, — 5 місяців води в місті не було взагалі, не було газу. Проблема зі зв’язком, з електрикою. А літо, спека. Ми живемо на п’ятому поверсі, й тягати воду в пляшках не так просто. Але все витримали».

Придумали маленький рай для чоловіків

Ідея створення «Шерлока» прийшла в перший рік повномасштабного вторгнення. Багато жінок і дітей поїхали, тому був дуже великий попит на чоловічі стрижки. Та майстри-перукарі також роз’їжджалися з міста.

Тому в мене виникла ідея відкрити чоловічі перукарні, якою я поділилася з чоловіком, і той мене підтримав. Ми завжди підтримуємо одне одного, якими б шаленими не здавались ідеї.

«Я знав про цю проблему, як то кажуть, зсередини. Сам підстригався досить-таки регулярно, і тоді були шалені черги. Я працював лікарем, робота була складна. Коли Анастасія пробувала записати мене на стрижку в якусь перукарню, нічого не виходило — або в мене не було часу, або там не було місця. І ми зрозуміли — це дійсно проблема. Тому вирішили розвивати цю ідею і дати людям доступ до цих послуг», — згадує Вадим. 

Як назвати новий бізнес, вирішили в дорозі. Перед тим гостювали в батьків чоловіка в Чернігівській області та були в маленькому кафе, присвяченому Миколі Гоголю. Подумали, що нам також назву потрібно прив’язати до якогось яскравого персонажа. Шерлок — це найулюбленіший герой і мій, і чоловіка. Тому почали вигадувати, які в перукарнях можуть бути асоціативні речі: Лондон, Англія, телефонна будка, трубка для куріння, скрипка. Щось таке дуже цікаве й чоловіче-чоловіче, аби створити такий маленький рай для чоловіків. 

Дизайн кожної перукарні продуманий до деталей. Усе концептуально пов’язанн з героєм книжок Артура Конана Дойля Шерлоком Голмсом, який є улюбленим персонажем підприємців. Фото: ШоТам

Шукали людей з хистом, вчили та надихали Ван Гогом

Ми почали підіймати телефонну книжку й шукати серед старих знайомих тих, хто залишився в місті та хоче працювати. Але перші спроби в нас не були дуже успішні, тому ми пішли в іншому напрямку — стали шукати людей, які втратили роботу чи хотіли б змінити професію. Обирали тих, хто має хист до перукарського мистецтва або є творчою людиною, наприклад, добре малює. 

Так ми знайшли Данила — він працював у лікарні з моїм чоловіком. У нього була потреба в новій спеціальності, і також він мав невеликий, але досвід. Окрім того, має талант і закоханий у свою професію, тому в нього це й виходить — він постійно вчиться нового, цікавиться трендами. Також ми Данила відправляли на курси, аби дізнався, як працюють барбершопи в Дніпрі та Києві. 

Першу перукарню ми відкрили 9 травня 2023 року. У Дружківці в нас чотири локації, а в січні ми зрозуміли, що нам потрібно розширитися до іншого міста. Так з’явилися ще три перукарні в Костянтинівці. 

Анастасія, Данило та Вадим стоять біля однієї з перукарень у Дружківці. Раніше Данило також працював у лікарні, але вирішив змінити професію на більш творчу. Так він став барбером у «Шерлоку». Фото: ШоТам

Зараз у нас працюють 16 майстрів. Данило навчає молодих спеціалістів, ми також їх відправляємо на професійні курси.

«Найбільша проблема, з якою ми зіштовхуємося — це майстри. Не тільки їхня наявність, а й якість — щоб вони були орієнтовані на людину, на надання послуги, і щоб клієнт насамперед залишався задоволеним.

Частенько я або наші діти бувають моделями. Під контролем майстра учень мене підстригає, і коли нормально все виходить, люди починають вірити в себе, вірити, що в них є хист до цього. Це має велике значення для людини»,
— ділиться Вадим. 

У нас навчалася дівчина, в якої щось не вдавалося, і вона перестала вірити в себе. Думаю: ні, так не має бути. І біля її робочого місця я зробила такий плакат з цитатою Ван Гога персонально для неї: 

«Якщо ти чуєш внутрішній голос, який говорить: “Ти не зможеш малювати”, малюй обов’язково. І прийде час, коли цей голос замовкне».

Анастасія читає цитату Вінсента Ван Гога, яку роздрукувала для своєї майстрині, коли дівчина втратила віру у власні сили. Фото: ШоТам

Коли клієнти вдячні — це до душі

Звісно, було страшно вкладати власні кошти в новий бізнес, що недалеко від лінії фронту. Та безпечних місць на території нашої держави немає. І якщо ти відкриваєш власну справу — це завжди ризик, а не тільки під час війни.

Ми дійсно закохані у свою справу. Це наше третє дитя, яке ми ростимо й насолоджуємося його розвитком. Для нас це перший такий крок у підприємництві, тому ми цінуємо й кожного клієнта, і кожного співробітника, і кожну деталь, пов’язану з нашою роботою. Складно поєднувати професію лікарів, бізнес і виховання дітей, але ми підтримуємо одне одного, і в нас є допомога наших батьків. Це все значно спрощує.

«Люди приходять до нас знову і знову. Якщо утворюються черги, ми вирішуємо ці питання. Наприклад, у нас є така послуга на нашій четвертій перукарні: раптом велика черга, я можу посадити на свій автомобіль декілька чоловіків і перевезти на іншу локацію, щоб їх там без черги постригли, і клієнти були задоволені. Це людям дуже подобається. Відповідно, це подобається й мені, коли клієнти вдячні. Це до душі», — каже Вадим. 

Барбер робить стрижку для чоловіка в одній з перукарень «Шерлок». Головне для власників — задоволений клієнт. Фото: ШоТам

«Шерлок» і стриже, і каву по-дружківськи робить

Біля однієї з дружківських перукарень є ще один наш маленький бізнес — кава з собою. Це моя мрія ще з підліткового віку.

Дуже люблю каву, солодощі, й мені хотілося, аби в нашому місті була якась впізнавана локація поряд з «Шерлоком». Хоча Англію асоціюють з чаєм, каву там також п’ють. Тому «Шерлок» у нас і стриже добре, і каву робить смачно.

Коли ми планували відкрити цю точку, Центр зайнятості запропонував написати грант для отримання допомоги на розвиток бізнесу, супроводжував нас. Так у січні ми вже перейшли у фінальну співбесіду й отримали грант на розвиток і на працевлаштування однієї особи.

Ми вирішили, що потрібно обирати надійну людину, й обрали Вікторію — мати-героїню, в якої шестеро дітей. Вона дуже талановита бариста. Ми разом вивчаємо нові рецепти й будемо радувати жителів новими смачними напоями. У нас уже є «Їж Пий» — кава в їстівному горнятку, і наша фірмова — кава по-дружківськи з секретним інгредієнтом-халвою, з якою асоціюється наше місто.

Анастасія замовляє каву в баристи Вікторії. Працевлаштувати жінку змогли за допомогою гранту на бізнес. Фото: ШоТам

Зберегти те, що маєш

Наша мрія з чоловіком — організувати професійний навчальний центр для майстрів і зробити ще й «Місіс Шерлок» — локацію виключно для жінок. 

«Взагалі хочемо збільшити кількість локацій, надавати послуги в Краматорську й Слов’янську, і ми це обов’язково зробимо. Але трошки стримує ситуація в регіоні з бойовими діями. За 12-15 кілометрів від нас Часів Яр. Дуже сподіваємося, що перемога буде, і ми зможемо розвиватися далі», — додає Вадим. 

Моя особиста мрія — це Венеція. Романтична подорож обов’язково, коли закінчиться війна. Ми здамо дітей бабусям і дідусям. Може, Португалія ще — хочу побачити океан (задумується на кілька секунд — прим. ред). Та насамперед, якщо чесно, я ціную своє місто, свою область. З 2022 року не хочеться нікуди їхати — хочеться зберегти те, що маєш. 

Анастасія та Вадим планують відкрити перукарні в Краматорську та Слов’янську. Але недалеко від цих міст бойові дії. Фото: ШоТам

Звичайно, якщо буде повна розруха, ми будемо діяти в інтересах наших дітей і їхати з Дружківки. Але зараз залишаємося тут. Щастя належить безстрашним, як писав Ремарк.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі