Технології
“Живі” івенти перейшли в онлайн: історія стартапу з VR-платформою
Карантин на тлі пандемії зупинив роботу багатьох підприємств, особливо дотичних до івентів. Така ж доля спіткала й українську компанію ZLab, яка розробляє технологічні рішення для брендів. Та її засновник не розгубився. Вже через три дні він вигадав новий стартап zMEET, який менш ніж за місяць вже представили на ринку.
Його команда створила платформу, яка дозволяє провести будь-який масовий захід онлайн з максимальним ефектом присутності та занурення. Таке собі геймерське середовище, де можна подивитися справжній концерт, послухати конференцію чи провести корпоратив.
Від дня, коли платформа була лише ідеєю, і до мільйона гривень доходу за один захід, пройшло вже пів року. Засновник стартапу не зупиняється. У нашій розмові прямо у платформі zMEET він розповів, що в планах — створити соцмережу та адаптувати своє VR-середовище до роботи на всіх пристроях.
Олексій Мельник,
засновник, власник і генеральний директор компанії ZLab, автор ідеї створення проєкту zMEET
Все почалося з двох людей та ідеї
ZLab — це технологічна phygital компанія, що об’єднала в собі команду інженерів, програмістів та розробників. Ми вже протягом трьох років створюємо технологічні фото-зони, арт-інсталяції та різні рекламні інтеграції, націлені на «вау-ефект» та збільшення лояльності клієнта до бренду.
За роки свого функціонування ми попрацювали з найбільшими брендами українського та світового ринку, такими як Метінвест, Київстар, DTEK, IQOS, Limagrain, Syngenta, Mary Kay, створюючи для них креативні технологічні рішення. Наші арт-зони були на Kyiv Lights Festival, Atlas Weekend, UPark, Leopolis Jazz Fest.
Коли я лише запускав компанію, в нас була команда з двох людей. Наші перші клієнти ще пам’ятають, коли я приїжджав особисто як технік та реалізовував їхні проєкти. Потім вже штат розширювався до трьох, п’яти, десяти людей. Сьогодні нас кілька десятків — інженери, програмісти, дизайнери.
Й ось 13 березня цього року ми були вимушені закритися на карантин. У п’ятницю ми закрили офіс, а вже у вівторок мені в голову прийшла божевільна ідея. Я не міг уявити, що ми житимемо без івентів, і почав думати над створенням платформи, на якій можна робити все те, що ми робили до карантину. На якій дійсно можна робити селфі, спілкуватися, знайомитися, дивитися концерти.
Івенти «пішли» на карантин
Якби не було карантину, ця ідея, мабуть, і не з’явилася, бо не було б потреби у такому рішенні. Але пандемія підштовхнула. Я розумів, що мій бізнес і команда, принаймні на кілька тижнів, «закрилися». Ми ще не знали, що це затягнеться аж настільки довго. Також я розумів, що на ринку не тільки ми, а й наші клієнти: рекламні та івент-агенції. Вони також залишилися без роботи.
Ми опинилися у світі, в якому неможливо було влаштовувати масові заходи, а організатори, білетні оператори, дизайнери, артисти залишилися без можливості існування. Це ідея з’явилася як рішення. Це було так: я зідзвонився зі своїм другом і розповів про свій задум. Я був впевнений, що вже купа IT-компаній про це думають чи вже створюють. Але мій друг сказав: «Льоша, це треба брати й робити вже». Так ми почали створювати платформу zMEET.
Читайте також: Стартап на $10 млн: як українська компанія залучила інвесторів з Кремнієвої долини
Очі боялися, а руки робили — якось так можна описати те, що запускалися ми прямо в період жорсткого карантину. Ми розуміли, що перспектива цього проєкту — мільйонні інвестиції в будь-якому випадку. Коштів на розробку в нас було на кілька місяців і все. А потім потрібно самофінансуватися або шукати десь кошти. Тому дійсно було страшно.
Хотів квартиру, а вклався у стартап
У компанії є резервний фонд, який ми називаємо «подушкою безпеки». Ці кошти ми використали на розробку, також я додав власних грошей. Планував придбати нерухомість, але довелося собі відмовити й все вкласти сюди. Фінансування з інших джерел у нас не було. Тепер же ми заробляємо гроші самим цим продуктом, і всю «виручку» вкладаємо в розвиток проєкту.
Ідея ця в мене з’явилася 17 березня, а вже через три тижні ми влаштовували свій перший тестовий онлайн-захід. Ми тоді зібрали IT-спільноту і безкоштовно зробили для них декілька доповідей крутих спікерів. Тоді у нашому віртуальному середовищі був лише один зал, а замість персонажів — плюшеві ведмедики.
Але ми вже настільки були задоволені тим результатом і казали клієнтам: «Зараз тут ведмедики, а потім будуть аватари, схожі на людей, в яких будуть анімовані рухи. Зараз лише один зал, а буде повноцінна карта з багатьма локаціями й більшим функціоналом».
Нам ніхто не вірив, що ми зможемо створити цілий світ. І це трохи розчаровувало, але ми вже закохалися у свій продукт і рухалися далі. Тож ми шукали клієнтів, а паралельно проводили безкоштовні заходи, щоб тестувати zMEET. До першого комерційного проєкту, в якому ми заробили кошти, пройшло ще два місяці. І після цього івентів вже було багато. Наша ракета злетіла.
Наші конкуренти вже 12-річні
Подібного 3D-світу в Україні немає — ми одні такі хлопці, які взяли й таке зробили. А ось у світі конкуренція є, і таким компаніям по 12-15 років. Однак ми вважаємо, що для українського ринку ми пропонуємо кращі умови. Перш за все, у цій платформі ми хотіли дати можливість нашим клієнтам створювати все, що хочуть вони. Те, як виглядають люди, якими вони грають, чи світ, в якому все проводять. Ми ставили акцент на можливості створити повноцінний бренд-світ.
Уявіть собі будь-який бренд, той посил, який він несе в маси. Ми можемо створити це в нашому ігровому світі. Змінити закони фізики, відправити людей на Марс — все це стало можливим завдяки нашій платформі. Оскільки це ігровий світ, ми можемо в ньому зробити що завгодно. Логотипи компаній як дощ з неба можуть сипатися на людей. Це неможливо зробити в реальному житті. Але є гра, в якій це реально.
Цим ми й відрізняємося від наших іноземних конкурентів. Ми більш клієнтоорієнтовані й пропонуємо багато можливостей. Така собі невелика стартап-компанія, яка готова зробити для клієнта те, що хоче саме він. Зараз я з гордістю можу сказати, що ми за пів року створили той продукт, який може конкурувати з 12-річними компаніями.
До нас приходять організатори заходів і кажуть, якими хочуть бачити сцену з артистами чи павільйон для лекції. Ми з ними домовляємося про всі зміни на платформі й створюємо нову програму. Далі вони збирають email учасників, які ми вносимо в базу та даємо посилання. У день заходу всі реєструються і потрапляють на платформу.
Селфі, танці та діджеї
У самій платформі можна переміщатися між локаціями, на сцену вивести якесь відео, наприклад, стрім зі студії з артистом, записану презентацію чи виступ діджея. Персонажі у zMEET, якими керують люди, можуть танцювати, пригати, веселитися, спілкуватися між собою, зустрічати своїх знайомих. Ми хотіли зробити все максимально так, як в реальності.
Захочете познайомитися з кимось — будь ласка, сфотографувати спікера — запросто. Павільйони можна називати так, як бажає клієнт, наприклад один буде «Кардіо», а інший — «Гастро». Й учасники можуть послухати лекцію там, де їм цікаво. Вони просто мишкою натискають на двері й заходять, а в середині можуть обрати будь-яке місце й сісти. Спікер може виступати перед трибуною, а потім хто захоче, може поаплодувати або поставити йому питання в чаті чи голосом.
Усе під секретом
На жаль, не про всі заходи ми можемо говорити через політику NDA про нерозголошення інформації. Переважно це закриті події, наприклад, для топ-директорів, де їм розказують про нововведення в компанії.
Серед тих, про які говорити можемо, — Український маркетинг-форум. Ми розробили для них афтепаті: люди заходили, слухали стріми артистів, сміялися, спілкувалися, знайомилися. Також організовували Форум нової доби «На кордонах».
Час адаптування платформи під конкретний івент залежить від кількості змін, які хочуть клієнти. В середньому, це кілька тижнів. Були в нас такі звернення, які потрібно було робити два місяці, а було й що за кілька днів до події.
Одночасно на платформі може проходити безліч заходів, аби в нас лиш вистачило людей, які будуть їх підтримувати. Наразі ми не можемо робити 100 проєктів на місяць, адже якість забирає багато часу. Згодом ми дійдемо до того, що система стане більш автоматизованою, дешевшою та доступною для учасників. Вони будуть самі створювати свою подію майже без нашого втручання.
Заробили мільйон за один захід
Клієнти в нас не змінилися — це ті ж люди, які були з нами рік-три тому. Ми давно знайомі, з багатьма вже друзі, тому переважно працюємо з ними. Хоча приходять і нові, які десь чують про нас, читають, були на наших івентах. Якоїсь масштабної рекламної кампанії ми не проводили.
Вартість одного заходу, по-перше, залежить від кількості відвідувачів, тому що ми орендуємо серверні потужності для того, щоб опрацювати конкретну кількість людей. Тобто, 10 учасників і 10 тисяч — це різні потужності. Друга складова — це кількість та якість тих змін, які клієнт хоче провести на нашій платформі.
Мінімальна квота для проведення заходу становить 1950 доларів. Найдорожчий захід клієнту коштував мільйон гривень, це був змішаний формат: концерт та лекційні частини. Так чи інакше, на самоокупність ми ще не вийшли. За реалістичного сценарію очікуємо цього досягти після Нового року.
Пальми в небі все ще літають
Наша цільова аудиторія переважно не є геймерами, тому здається, що робота з віртуальним середовищем — це досить складний процес. Хоча як показує практика, 5-10 хвилин у середовищі достатньо, щоб будь-який користувач не лише звикнув до керування, а й почав отримувати задоволення від гри. Можливо, ми трохи випереджаємо час, але за такими технологіями майбутнє.
Хоч платформа поки що є бета-версією, і в ній є певні недоліки у вигляді відсутності колайдерів, фейкових анімацій (уявних пальм в небі) тощо, але ми щоденно її дороблюємо, виправляємо та робимо максимально комфортною для відвідувачів.
Але була в нас і дійсно велика невдача: на одному заході обвалилися сервера, і люди під час заходу не змогли зайти на платформу. Причиною стала хакерська атака. Але це щось схоже на те, якби під час офлайн-заходу вимкнулося світло через аварію на електростанції. Тоді на вирішення проблеми ми витратили чотири години.
Після цього ми три місяці не стільки змінили зовнішній вигляд нашого 3D-всесвіту й додавали функціонал, скільки займалися безпекою. Після ситуації з серверами ми розробили власну систему, завдяки якій можна буде «гарячим» способом за 5-10 хвилин вирішити несправність. На це потрібно було десь 30% бюджету і половину часу. Але ця невдача дала поштовх вдосконалити систему.
Не все під зоною нашого контролю. Ті ж комп’ютери учасників, які можуть розрядитися, — ми не можемо на це вплинути. Чи, приміром, у спікера пропаде звук. Але ми пояснюємо, пишемо інструкції, як потрібно з цим всім працювати. Усіх ключових спікерів ми перевіряємо перед подією, чи все в них добре, чи працює мікрофон.
Виживемо й після карантину
Навіть якщо завтра в нас зупиняться замовлення або цей стартап не матиме розвитку, я все одно буду вдячний йому та всій команді. Ми отримали просто неоціненний досвід, навчилися робити речі, які не вміли раніше. Я дуже задоволений проробленою роботою і вважаю його вже успішним.
Сьогодні ж директори IT-компаній, де співробітників у десятки разів більше, ніж у нас, говорять мені: «Це неможливо». Їм важко уявити, що ми невеликою командою за такий термін створили цей проєкт. Запускали його приблизно п’ять людей, на деяких етапах залучали фрілансерів. Найбільша кількість працівників у штаті на піках була 16 людей.
Ми не ставили собі ціль запустити стартап, який працюватиме в період карантину. Наше рішення є дешевим замінником проведення якогось заходу офлайн. От уявіть, якби ви хотіли організувати конференцію з гостями з 5 країн світу — це кілька тисяч людей. Потрібно вкласти величезні кошти, щоб провести це в реальному житті. А наш продукт дає можливість провести захід в десятки або й в сотні разів дешевше.
Чекайте нову соцмережу
Коли карантин завершиться, ми повернемося до старого проєкту, паралельно розвиваючи zMEET. У нас є ще декілька крутих фішок, які ми хочемо туди додати: створити ще декілька світів, а цей простір підготувати до Нового Року з ялинками, сніговиками й катанням на ковзанах.
Також плануємо додати систему гардеробу, щоб кожен учасник формував свого гравця повністю під себе з такою ж зачіскою та одягом. Навіть думаємо під’єднати одяг відомих брендів. Паралельно розробляємо мобільний додаток, щоб заходити на платформу можна було з усіх пристроїв, включно з гральними приставками.
Мріємо, що ця платформа може стати соціальною мережею, в якій люди зможуть просто спілкуватися, вести свої сторінки, продавати свої товари, ділитися інформацією, грати в ігри. Є різні думки. Світ не стоїть на місці. Може й ми живемо в певній віртуальній реальності, а ця VR-реальність — в іншій реальності.
Міністерство цифрової трансформації почало розробляти українську LLM — велику мовну модель. Цей проєкт дасть можливість збільшити масштаби створення українських ШІ-інструментів.
Про це повідомив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.
Що відомо про українську LLM
Українські розробники планують створити LLM до листопада-грудня 2025 року. Модель тренуватимуть на українських даних, вона розумітиме національний контекст, діалекти та терміни.
Михайло Федоров зазначив, що на базі цієї LLM Мінцифри запускатиме ШІ-продукти для урядових організацій, оборони, медицини та фінансового сектору. Розробки інтегруватимуть у «Дію», «Мрію» та військо.
Читайте також: Проміняла вишивку на Counter-Strike: як 59-річна киянка стала кіберспортсменкою
«Дедалі більше країн активно й стратегічно розвивають ШІ в країні, створюють національні LLM, натреновані на локальних мовах. Тому Україна повинна діяти швидко, щоб не лише наздогнати світових лідерів, а й стати самостійним гравцем у цих технологічних перегонах»‚ — вказав Михайло Федоров.
Також зможуть застосовувати продукти на основі національної LLM підприємці, зокрема:
- чатботи для служби підтримки;
- ШІ-агенти для надання послуг;
- ШІ-асистенти для оцінки резюме;
- програми для моніторингу та аналізу різноманітних показників тощо.
Федоров відзначив, що мовну модель створюватимуть не за державні кошти, а за підтримки партнерів із бізнес-сектору.
Нагадаємо, що українські айтівці створили застосунок, що дозволить водіям уникати ям і небезпечних доріг.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Михайла Федорова
Пенсіонерка Тетяна Силенко шукала якесь заняття, яке б допомогло їй оговтатись у складний період життя, і натрапила на оголошення про набір команди для гри в Counter-Strike. Записалась, навіть не маючи уявлення, що це таке. Так програму для вишивки на комп’ютері 59-річної киянки замінила всесвітньо відома «стрілялка».
Відтоді кіберспорт став для Тетяни не просто хобі, а важливою частиною життя, де є адреналін, командний дух і жага перемоги.
«Усі мої знайомі та рідні знають, що зі мною можна спілкуватися тільки до 19 години. Опісля марно мені писати, телефонувати, бо я вся в грі», — ділиться жінка.
Як знайшла себе в кіберспорті та навіщо Counter-Strike потрібен у будинках престарілих, Тетяна розповіла ШоТам.
Тетяна Силенко
учасниця Ageless Shooters — першої в Україні кіберспортивної команди з CS:GO віком 60+
У мене залишились тільки вишивка й кицька
У 2017 році раптово помер мій чоловік — просто ліг спати і не проснувся. Це був дуже тяжкий удар для мене. Я не бачила сенсу вранці вставати з ліжка. І, мабуть, так би й злягла в депресії, але в мене на руках лишався хворий свекор — його треба було годувати, мити, переодягати.
Паралельно ще мала заробляти. Я професійна вишивальниця, маю вишивальну машину. Дуже багато українських політиків і публічних людей ходять у моїх вишиванках. Я розробляла під кожного окрему схему узорів, вивчаючи перед тим замовника чи замовницю: який у них характер, стиль життя, колір очей, волосся, статура, — все це важливо, аби вишиванка стала дійсно індивідуальною.
Вишивка й турбота про свекра трохи допомагали відволікатися, але за два роки я залишилась у своїй квартирі сама з кицькою Нафанею. Активно шукала, чим ще, крім вишивки, можна зайнятися на пенсії.
Взагалі не розуміла, що це за гра
У 2019 році я випадково побачила оголошення про набір команди з Counter-Strike (укр. «контрудар», скорочено CS — прим. ред.) серед людей, старших за 55 років.
Це був спільний проєкт компанії Lenovo та БФ «Життєлюб» з Гаріком Корогодським. Команду з CS у цій віковій категорії збирали спеціально для участі в шоу-матчі на фестивалі косплею та коміксів Comic Con Ukraine. До події лишалося кілька тижнів, часу на підготовку було обмаль, а тим більше на підготовку гравців з нуля.
Кіберспортсмени в 30 років зазвичай уже виходять на пенсію, а мені було 59, коли я прийшла на цей відбір.
На той момент я взагалі не розуміла, на що зголосилась. На відборі мене посадили за комп’ютер і поставили завдання стріляти по фігурках на картинці, як у тирі, — хто більше фігурок поцілив, той і переміг.
А я в школі на уроках військової підготовки дуже добре стріляла. У нас був спеціальний тир, і кожному учневі видавали по 10 пульок. Усі мої подруги ненавиділи ці уроки, а я їх обожнювала й вистрілювала пульки за всіх дівчат. Ну і потім, дорослою вже, коли траплявся тир десь, обов’язково заходила.
Завдяки цьому, гадаю, я й показала гарний результат на тих пробах, де ми стріляли по фігурках на картинці. Я собі так подумала, що це вже і є Counter-Strike. Телефоную доньці, кажу, що мене взяли в команду з CS, а вона мені: «Ти хоч знаєш, що це за гра? Це ж стрілялки жорсткі».
Тренери сварили за кожну зайву секунду
Коли я вперше спробувала саму гру, мене вразило, настільки вона реалістична. Ця фігурка, якою ти управляєш, — ти ніби відчуваєш себе нею, наче переносишся на всі ці локації. Це і страшно, і драйвово водночас. Мені сподобалось.
Готуючись до Comic Con Ukraine, ми тренувалися щодня по чотири години. Тут я вже зрозуміла, що просто влучно стріляти по мішенях, як у тирі, недостатньо — треба працювати в команді, орієнтуватися по картах, тримати таймінг. У правій руці в тебе ігрова мишка з купою кнопок, а ліва — на клавіатурі, де «грають» 17 клавіш! І треба, не дивлячись на кнопки, швидко задавати команди, аби твій персонаж вчасно пригинався, стрибав, кидав гранату.
Коли тренери казали: «Дуже, дуже повільно! Ти спізнилась на цілу секунду!», я спочатку не розуміла, що одна секунда може вирішити. Але в CS таймінг дуже важливий. Якщо ти бодай кинув погляд на клавіатуру, то все, вважай, тебе вже «стратили».
З першої битви стала Валькірією
Свою команду ми назвали Ageless Shooters — «Стрільці, які не старіють». Моя ігрове ім’я — Valkyria. Валькірії — це воїнки-божества в скандинавській міфології, помічниці Одіна.
Я знала, що наш перший серйозний командний матч буде зі шведами, і мені хотілося обрати ім’я, яке і їм передасть мій настрой.
У вересні 2019 на Comic Con у Києві наша команда зіграла шоу-матч із Silver Snipers зі Швеції. Це теж команда «дуже дорослих», але вони на той час уже були чемпіонами в Лізі сеньйорів і мали більше трьох років досвіду, а ми, нагадаю, лише два місяці як познайомились і взяли в руки ігрові мишки.
Ми старшенно боялися таких іменитих суперників, просто-таки мандраж у всіх був. Тренери нас підбадьорювали, як могли. І ми перемогли чемпіонів з рахунком 16:1!
В шоці були і Silver Snipers, і їхні фанати, і ми самі.
Стала піар-менеджеркою команди й знялась у рекламі
Від самого створення Ageless Shooters нас активно підтримувала компанія Lenovo: вони допомогли придбати необхідну техніку, найняли для нас менеджера та тренера. А в 2023 році ми вирішили, що будемо також і самоорганізовуватись.
Я взяла на себе роль PR-менеджерки. Почала активно шукати, хто міг би нас ще тренувати, і вийшла на Кіберспортивну академію The Champion. Розповіла їм, хто ми, чим займаємось і як сильно хочемо не збавити темп. The Champion безкоштовно надали нам тренера, який займається з нами двічі на тиждень.
А граємо ми практично кожного дня. У нас є три дні на тиждень, коли всі обов’язково мають вийти на тренування. В інші дні збираємось, хто може, і відпрацьовуємо ті домашні завдання, які нам дав тренер.
Також нас почали запрошувати для реклами — ми знялися в ролику для одного столичного кіберспортивного клубу.
Мене запросили й у рекламне відео для соцмереж українського виробника спортивних товарів. Там маю незвичну для мене роль: така собі бабуся Свєта в халаті, калошах. Я довго сумнівалась, чи братись, бо за характером цей персонаж мені не близький, але донька мене вмовила. І людям сподобалось!
Чому нам складно знайти нових гравців
Всі учасники Ageless Shooters — пенсіонери. Зрозуміло, що на саму пенсію комп’ютер, та й навіть ігрову мишку чи хороші навушники не купиш. Займатися кіберспортом у пенсійному віці в Україні важко — не через вік, а тому, що мало хто може дозволити собі придбати відповідну техніку.
Це одна з причин, чому нам так складно знайти нових гравців. Я розмістила пост на нашій сторінці в інстаграмі, що ми відкрили набір у команду. І от дивлюсь статистику — 479 тисяч переглядів!
Чимало є охочих серед молодих людей, але максимум, що можемо їм запропонувати, — це дружити онлайн і грати з нами на тренуваннях, адже ми орієнтуємось на участь у Лізі сеньйорів, а значить, вік усіх учасників команди має бути більше, ніж 50.
Мрію про CS у наших будинках для престарілих
Я мрію, щоб кіберспорт став популярним серед українців старшого віку, як він популярний серед шведських пенсіонерів.
Швеція менша за Україну територіально, населення теж у чотири рази менше. А в них аж чотири команди у віковій категорії старше 50!
Команда Silver Snipers, з якими ми грали перший наш професійний матч у 2019, зараз є більше медійною — вони практично не грають, але займаються популяризацією комп’ютерних ігор серед своїх однолітків. Їх дуже підтримує держава, і вони проводять майстер-класи в будинках престарілих. Хочу, щоб колись так було і в Україні.
Їх запрошують також на дитячі змагання, де вони грають з юніорами та просять хлопчиків і дівчаток розповісти про гру своїм дідусям і бабусям, навчити їх грати.
До речі, був такий випадок: онук моєї подруги Людмили побачив мене в рекламі й показує їй: «Ось, глянь — це Валькірія. Вона така крута кіберспортсменка! Ну чого ти в мене не граєш?». А та йому: «Так це ж моя подруга! Хочеш, познайомлю вас?».
Він був у захваті, і ми тепер з ним часто граємо. Подруга жартує, що коли треба, щоб онук до чогось дослухався, то вона каже, що це Валькірія, себто я, так сказала. Так що комп’ютерні ігри допомагають і краще порозумітися різним поколінням.
Таймінг на світлофорах і нові нейронні зв’язки
Зараз мені 65 років, і шість з них я граю в Counter-Strike. Я сама (та й близькі теж) помічаю, що за цей час у мене покращилось мислення, я швидше оцінюю якісь ситуації, ухвалюю рішення.
Навичка розраховувати час до секунди в грі перейшла і в реальне життя. Наприклад, я підходжу до світлофора, де є табло з відліком часу, й автоматично в думках прораховую: «Так, на десятій секунді я вже перейду, і ще пʼять секунд у мене залишиться». Це працює навіть на нерегульованих перехрестях: я тепер можу добре вирахувати, встигаю я зі своєю швидкістю перейти чи ні. А раніше, бувало, могла стояти по кілька хвилин, зважувати.
Завдяки грі в Counter-Strike мої реакції стали швидшими, а рухи — точнішими. Моя кицька Нафаня — це як додаткова перешкода в матчах: то вистрибне перед монітором у найменш підходящий момент, то на клавіатуру лапками стане.
Одного разу я залишила чашку з кавою біля комп’ютера — не встигла прибрати до старту гри. І Нафаня тут як тут: заскакує й ненароком штовхає чашку! Я кидаю мишку й вільною рукою встигаю перехопити горнятко, а інша продовжує контролювати клавіатуру. Сама від себе такого не чекала.
Геймерство допомагає мені втікати від старості. Коли ми граємо в такі багатозадачні ігри, як CS, у нас задіяні обидві півкулі головного мозку, утворюються нові нейронні зв’язки. Ця гра вимагає постійного навчання, вдосконалення навичок. Мозок увесь час активно працює.
Ми з хлопцями й дівчатами в Ageless Shooters жартуємо, що ставимо експеримент самі над собою, — цікаво, як довго ми будемо активно грати? Може, і до 100?
Технології
Розробників з Rovertech об’єднала війна, а тікток допоміг зустрітися. Усі довкола казали, що їхній задум нереальний — вони просто витрачають час і ресурси. Та тепер роботи «ЗМІЙ» очищують українську землю від мін і беруть участь у спецопераціях на фронті.
Співзасновник компанії — український айтівець Борис Дрожак — повернувся додому з-за кордону, аби його розробки змінювали правила гри на полі бою.Як побудувати технологічну компанію, що змінює підхід до розмінування, читайте в ШоТам.
Борис Дрожак
співзасновник компанії Rovertech, один з розробників «КНРО ЗМІЙ», ІТ-фахівець, автор патентів у сфері штучного інтелекту
Я був на піку своєї кар’єри
Я працюю DevOps-інженером у великій міжнародній американській компанії DataRobot, яка займається автоматизацією створення моделей штучного інтелекту. До цього співпрацював з такими гігантами, як Cisco, SoftServe та OpenDNS, створюючи для них ІТ-програми. У своїй сфері я став доволі впізнаваним: виступав на конференціях, ділився знаннями та піонерив новий напрямок — Engineering productivity. Зрештою, виріс до рівня архітектора.
На момент повномасштабного вторгнення я жив в Ірландії. Мій робочий контракт дозволяв працювати лише за кордоном, утім, за рік компанія зробила виняток і надала дозвіл на переведення в Україну.
У Львові залишався наш дім і ресторан, який ми оперативно переорієнтували на допомогу фронту, — люди приносили продукти, а ми готували їжу для військових. Також донатили на армію, шукали автомобілі для транспортування гуманітарної допомоги. Згодом я почав працювати з інженерами — багато хто розробляв важливі технологічні рішення, і я залучав відвідувачів ресторану до фінансування цих проєктів.
Паралельно займався інформаційною безпекою. Я звертався до Snapchat, щоб вимкнути геолокацію в Україні, але залишити її активною в росії, і мені це вдалося реалізувати.
Борис Дрожак. Фото надав Борис
Партнерів знайшов у тіктоці
Історія нашої військової компанії почалася з одного коментаря в тіктоці. Хтось із підписників написав, що є хлопці, яким потрібна допомога. Тоді я поділився їхнім дописом, і він зібрав велику кількість переглядів та відгуків. Так я дізнався про ветерана Василя, який воював з 2014 року та створював робота для побратима з фронту, і власника СТО Богдана Змия, який виявився неймовірним інженером.
Розробка самого розміновувача почалася з простого малюнка бійця з позивним Борода. Одного дня він намалював на аркуші квадрат з колесами й надіслав Василю, щоб той подумав, що можна з цього зробити. Борода хотів мати робота, який коситиме траву, щоб військові не ризикували життям під час розмінування, тож Василь і Богдан підхопили ідею та почали працювати над першим прототипом. Ця історія почалася з бажання одного військового врятувати своє життя, а сьогодні наші розробки допомагають берегти бійців з інших підрозділів ЗСУ.
Команда Rovertech: Борис Дрожак, Василь Кореневський і Богдан Змий. Фото надав Борис Дрожак
Ми створили компанію, яка розробляє роботизовані наземні дрони
Наша компанія залишається незалежною — без американських чи європейських інвестицій. Це дозволяє нам самостійно ухвалювати рішення та не переживати, що ми багато вкладаємо в підтримку донатами чи можемо мати збитковий бізнес.
І головне — усе, що ми створюємо, зроблене українськими спеціалістами.
Першим нашим прототипом стала невелика косарка для розмінування на дистанційному управлінні, яку ми назвали v0. За собівартістю матеріалів вона коштувала близько 250 тисяч гривень і могла очищати до 50 соток на день.
Далі одним з найважливіших досягнень стало те, що ми змогли зробити справжній робот для розмінування — комплекс наземного роботизованого очищення. Він значно легший, ніж аналогічні зразки, які зазвичай важать 16–20 тонн. Це кардинально змінює економіку розмінування: завдяки меншій вазі можна виготовити більше машин, а значить швидше очищати території. Ми створили модель вагою всього в одну тонну, але з такою ж ефективністю, як і в більших приладів.
Спочатку ми називали її по-різному — було кілька ідей, навіть думали над варіантом «Шлях». Але зрештою вирішили найменувати «ЗМІЙ» на честь Богдана Змия, який довів, що машина може витримати чотири танкові міни.
Зараз працюємо над ще одним важливим проєктом — навігацією на базі штучного інтелекту. GPS на полі бою майже не працює, тому нам потрібно створити альтернативну систему, яка дозволить наземним дронам виконувати бойові задачі. Ми розробляємо систему навігації без GPS, які допоможуть машинам працювати в умовах глушіння сигналів.
«ЗМІЙ» косить високу рослинність. Фото надав Борис Дрожак
«Ти перший, хто це зробив»
Коли ми тестували робот на протипіхотних мінах, то взагалі не переживали. Але якось під час випробувань розмінування танкових мін біля Миколаєва одна з наших машин ледь не перекинулась, а вал застряг у землі після падіння.
Ми зрозуміли, що конструкцію треба покращувати, щоб робот ніколи не могло перевернути, тож почали думати над новими ідеями. Дорогою додому просто взяли з собою в машину міну без тротилу та почали крутити її, аналізувати й шукати рішення. Саме так придумали ще один компонент і новий елемент в розмінуванні — це також стало нашим патентом трохи пізніше.
Річ у тому, що ми створили перший у своєму класі розмінувальний робот і першими в Україні сертифікували машину ланцюгового типу за стандартами НАТО. Нам довелося зібрати величезний пакет документів для комісії, щоб отримати дозвіл на введення її в експлуатацію в ЗСУ.
Окремо треба було пройти військові випробування й задокументувати їх. Зокрема, за технічними умовами наша машина мала витримати підрив на одній протитанковій міні.
Пам’ятаю момент, коли ми вперше успішно протестували так «ЗМІЯ». Я сидів на конференції, розповідав про розмінування та використання штучного інтелекту в цьому процесі, і тут мені дзвонить Богдан: «Вийшло!». Я взяв мікрофон і сказав: «Щойно мені подзвонили й повідомили, що тепер ми можемо розміновувати протитанкові міни».
Нам всі довкола казали, що це нереально, що ми просто витрачаємо час і ресурси. Але одного разу Богдану Змию наснилося, що робот витримає чотири вибухи поспіль. Це звучало нереально, але ми вирішили ризикнути й інвестувати ще більше коштів у випробування. І він справді витримав вибухи! Ми не могли повірити своїм очам і натхненно чекали, що скажуть на такі результати наші друзі-сапери.
Змінили підхід до розмінування
Розмінування великими машинами має свої проблеми. Вони можуть копати більш ніж на 30 см у глибину, але це руйнує структуру ґрунту: змішуються глина й чорнозем, піднімається пил, що шкодить екосистемі. Саперам теж складно працювати в таких умовах, та й використання пального в цих машинах просто колосальне.
Ми пішли іншим шляхом. Наш розміновувач працює на 15 см. Він не копає, а спрацьовує ударно, провокуючи детонацію. У традиційних великих машинах міни просто розбиваються, а ми робимо так, щоб тротил вибухав на місці, а не розлітався.
Борис Дрожак демонструє роботу «ЗМІЯ» історику Тімоті Снайдеру, віцепремʼєрці Юлії Свириденко та Міністру цифрової трансформації Михайлу Федорову. Фото надав Борис
У «ЗМІЯ» з’явився брат
Згодом у нас з’явилася ідея створити логістичний робот — ми зробили тестову модель і передали її 3-й ОШБр на випробування. З того моменту у «ЗМІЯ»-розміновувача з’явився брат «ЗМІЙ логістичний», який дозволяє перевозити поранених і боєприпаси. Наші розробки вже брали участь у деяких спецопераціях на лініях фронту.
На фото «ЗМІЙ логістичний» евакуйовує причіпною системою «Журавель» робот для розмінування. Фото надав Борис Дрожак
Наш робот намалював 24 картини
Одного разу ми продали картину за мільйон гривень — половину коштів витратили на дрон. Цим дроном намалювали 24 картини, що символізують області України, — замість ланцюгів для розмінування тимчасово поставили на нього швабри. А області, які постраждали від війни, пробили ланцюгами розміновувача. Це не просто мазня — на картинах закарбований рух очищення української землі.
Читайте також: Анонімний митець зі Львова зібрав понад 1 млн гривень на військо за допомогою картин
Одна з них потрапила до Міністерства економіки — потім її передали Женевському центру розмінування. Інші продали: одну за тисячу доларів, іншу за 2 тисячі. Деякі люди просто зберігають їх, бо зараз ціна вже виросла до 10 тисяч.
Окремо ми вдячні данському волонтеру Сьорену Людвігу, який створив франчайзингову платформу для допомоги в розмінуванні України. Зокрема, він залучає своїх громадян донатити й на наш розміновувач. Наразі його збір вже сягнув 176 559,69 данських крон (понад мільйон гривень).
Сьорен Людвіг керує «КНРО ЗМІЙ». Фото надав Борис Дрожак
«ЗМІЯ» придбала найбільша міжнародна організація з розмінування HALO Trust
Робот може розміновувати 0,7 га за день, з яких частина — бойове розмінування, а частина — гуманітарне. Наразі в середньому день в день використовують біля 20 наших роботів.
Rovertech співпрацює з міжнародними партнерами, які допомагають розміновувати українські території. Наприклад, HALO Trust уже придбали одну з машин і планують закупівлю нових. Вони проводять саперні операції по всьому світу й мають намір використовувати як наших роботів, так і великі машини.
«КНРО ЗМІЙ» та «ЗМІЙ ЛОГІСТИЧНИЙ». Фото надав Борис Дрожак
Ми також є партнерами ООН, яка працює над подоланням глобальної продовольчої кризи та зацікавлена у швидкому розмінуванні українських земель. За нашими підрахунками, якщо активно залучити роботи, Україна може повністю очистити більшість сільськогосподарських полів від мін за 10 років, а після закінчення війни роботи зможуть перекваліфікуватись на агросектор.
