Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Замість Tinder – вечорниці. Як залицялися та фліртували наші предки? (ТЕСТ)

Опубліковано

Ви колись замислювалися, як знайомилися та залицялися наші предки 100 років тому? Ані тобі інтернету, аніж служби доставки квітів, та й вимоги одне до одного – зовсім інші. Це абсолютно незнайомий більшості, але вкрай цікавий та важливий пласт нашої історії й культури. До Дня святого Валентина ШоТам в ігровій формі розповідає про кохання, флірт та сватання наших предків.

Почнемо з найлегшого: що таке вечорниці?

Правильно! Неправильно!

Вечорниці – це зібрання молоді, хлопців та дівчат, де, як правило, ніколи не було дорослих.

Де зазвичай збиралася молодь під час вечорниць?

Правильно! Неправильно!

Коли збиратися на вулиці було вже надто холодно, молодь збиралася в хаті. Власне, саме тому вечорниці починалися восени. Як правило, житло належало вдові чи самотній жінці. «Оренду» за приміщення сплачували дівчата: харчами або роботою.

Для чого молодь ходила на вечорниці?

Правильно! Неправильно!

На вечорниці дівчата приносили із собою роботу – пряли, вишивали, плели. А між працею – танцювали, співали та жартували. Утім це не голова соціальна функція вечорниць. Туди приходили, аби познайомитися з представниками іншої статі та, як варіант, підшукати партнера(-ку) для шлюбу. Такий собі Tinder минулого. Крім звичайних загравань молодь практикувала й спільну ночівлю на вечорницях. Однак ночівля – це не синонім сексу. За спільним правилом, молодь могла хіба що цілуватися чи обійматися.

Чому вечорниці та подібні зібрання засуджували?

Правильно! Неправильно!

Вечорниці часом критикували й засуджували, оскільки вважали такі зібрання епіцентром розпусти. За даними, які відшукала дослідниця Ірина Ігнатенко, майже половина дівчат, які ходили на вечорниці, втрачали цноту до шлюбу. Особливо гостро молодь критикувало духовенство, а порушників навіть грозилися відлучити від церкви. То чи завжди вечорниці порушували якісь «етичні норми» тогочасного суспільства? Ні. На противагу осуду церкви є чимало спогадів, в яких вказано, що нічого «аморального» на цих вечорах не відбувалося.

А що таке «притула»?

Правильно! Неправильно!

Притула (або ж «гра в притулу») – це обійми, поцілунки та особлива техніка сексу, яка не передбачала позбавлення дівчини цноти. Пара імітувала статевий акт, адже погоджувалася, що повноцінний секс можливий лише після шлюбу. Однак через вже згаданий брак сексуальної освіти інколи дівчата все ж вагітніли. Вважалося, що в притулу варто «грати» лише з людиною, у якій ти вже точно впевнений(-а) та з якою заплановано весілля.

Як називали дівчину, яка народила позашлюбну дитину?

Правильно! Неправильно!

Дівчину, яка народила дитину поза шлюбом, називали «покритка». Термін пов’язаний з обрядом покривання голови хусткою. Після цього покритка не могла одягатися як незаміжня чи брати участь у вечорницях.

Що дозволялося робити молоді в громадських місцях?

Правильно! Неправильно!

Так, максимум, який могли собі публічно дозволити хлопець із дівчиною до шлюбу, – це привітання. За обійми ці поцілунки їх могли засудити. Натомість під час зібрань без «зайвих» очей (скажімо, на вечорницях), хлопці дозволяли собі значно більше. Вони могли залицятися жартами, натяками чи навіть фізичними контактами

Якого хлопця наші предки вважали ідеальною парою для дівчини?

Правильно! Неправильно!

Напевно, чесність та розум також відігравали чималу роль, але ключовим «показником» для юнаків була працьовитість, а отже – і заможність. Наші предки навіть намагалися перевірити її! Наприклад, під час оглядин представники нареченої приходили до жениха, аби оцінити його статки. Однак родина хлопця могли схитрувати: позичити худобу у сусідів, розвісити всюди ярма та збрую. Словом, робили все, аби показати: худоба у нас є, а працю він любить.

А якою мала бути «ідеальна» для шлюбу дівчина?

Правильно! Неправильно!

Батьки хлопця насамперед оцінювали статки майбутньої нареченою. Чим більше грошей – тим вищі шанси на заміжжя. Інколи заможність ставала вирішальним фактором. Крім того, представники нареченого мали дізнатися, наскільки дівчина хазяйновита та вправна господиня. Для цього з питаннями навідувалися до сусідів та знайомих. Ще один важливий момент – здоров’я, адже фізична праця вимагала чималої кількості сил та витривалості. Та якщо ви обрали варіант з «незайманою» – ви також були близькі до істини. Дівчата, які втратили цноту до шлюбу, мали вкрай мало шансів на подружнє життя.

Що хлопці найчастіше дарували дівчатам?

Правильно! Неправильно!

Найпопулярнішими подарунками в часи наших предків були хустки або намисто.

А що дарували хлопцям?

Правильно! Неправильно!

Дівчата могли подарувати парубкам вишиту річ, а на Великдень – писанку. Утім як з чоловічими, так і з жіночими подарунками, це лише найбільш поширені та доступні варіанти. Дарувати могли й будь-що інше.

З якого віку в українському суспільстві укладали шлюби?

Правильно! Неправильно!

За словами кандидатки історичних наук Ірини Ігнатенко, шлюби, як правило, укладали з періоду настання статевої зрілості. Для дівчат маркером був початок менструації, яка засвідчувала готовність до шлюбу та народження дітей. Орієнтовно, це 15-16 років. «Дедлайн» – 18-річчя. У такому ж віці до шлюбу вступали й хлопці.

Замість Tinder – вечорниці. Як залицялися та фліртували наші предки?
Схоже, вам краще поки не поспішати на вечорниці. А якщо серйозно, усі перелічені в тесті факти – це минуле. Добре було б його знати, але ще краще – розуміти, що всі негативні стереотипи, переконання та упередження залишилися там, у столітній давнині.
Йой, непоганий результат! Зіркою вечорниць ви б, напевно, не стали, але дещо про звичаї та традиції наших предків ви знаєте.
Здається, у часи наших предків ви могли б без проблем підшукати собі пару або стати зіркою вечорниць. Вашим знанням про звичаї та традиції українців можна хіба що позаздрити. Чудовий результат!

Поділіться своїми результатами:

Ідеальний подарунок для парубка – вишиванка, найкращий подарунок для ШоТам – ваш донат.

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі