Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Втекли з міста: як родина заснувала етнохату та відроджує традиції в селі на Одещині

Опубліковано

Хтось тікає з села у великі міста через відсутність робочих місць, а хтось робить навпаки та відроджує сільську місцевість. Так зробило подружжя Скориків, яке переїхало до села Грабово Кодимського району Одеської області з, власне, Одеси – через бажання жити серед природи, споживати натуральну їжу та воду, і, звісно, розпочати власну справу. За кілька років життя тут вони облаштували етносадибу “Білочі”, створили власний бренд та налагодили виробництво. А ще Дмитро та Надія активно працюють над відтворенням традицій рідного краю і намагаються змінювати свідомість селян.

Надія та Дмитро розповіли нам, чому і як відроджують українські традиції, про своє життя за старими устроями та чому місцеві селяни з них глузували. 

Дмитро та Надія Скорики

Дмитро та Надія Скорики

Дмитро та Надія Скорики. Дмитро Скорик за фахом – викладач біології, хімії, релігієзнавець та фотохудожник. Його дружина Надія Скорик за фахом – художниця кіно, поетка та фольклористка.

Про переїзд в село

У певний час свого життя ми зрозуміли, що філософія міста стала дуже напружувати.Та й ми з чоловіком були закохані у фольклор, традиції та культуру. Напевне, саме це нас і поєднало. У Дмитра була квартира в Одесі, яку він продав, щоб купити дачу в мальовничому селі Шершенці. Ми і весілля святкували саме у цій хатині, бо хотіли зробити традиційне свято.

Ще до нашого знайомства Дмитро вирішив зробити пошукову експедицію в Одеській області, бо цей регіон залишався білою плямою, про яку ніхто не знає і кажуть, що тут немає нічого українського. І під час експедиції ми і познайомились, бо я також дуже цікавилась такою справою.

У нас було величезне бажання жити на землі та розвивати власну справу, тому і переїхали. На той час у нас вже народився син Пантюша. Як зараз пам’ятаю наш переїзд: з маленькою дитиною на вокзалі, сніг летить прямо в обличчя і ми намагаємось сісти в будь-який потяг, щоб доїхати до села. З цього все і почалось.

Зелений туризм не позеленів

Вже в селі ми купили ще одну сільську хату і зайнялись реконструкцією. У цьому регіоні є певні особливості, які стосуються будівництва. Наприклад, у цих краях мало лісу, але багато вапняку, тому будинки роблять, зазвичай, з білого каменю. Далі будинок тинькують глиняною штукатуркою на кінському гної і білять. Стелі тут не обшивають, а просто забілюють разом з перекривними балками. Такі будинки є дуже колоритними.

От ми реконструювали сільську хату, зробили кілька гостьових номерів і вийшла екосадиба “Білочі”, названа в честь місцевої річки. Хата побудована з екологічно чистих матеріалів, у підніжжя пологого схилу, перед нею заплавний луг зі смородиновою галявиною і сімома джерелами кришталево чистої води. Позаду – підйом на терасу з оглядовим майданчиком, їдальнею і пічним комплексом. Дмитро сам робив пічки, а ще тут є коптильня та величезний мангал. 

Навіщо ми це робили? Бо переїжджали в село і думали, що будемо займатись зеленим туризмом. Але, туризм не позеленів. Ми витратили всі гроші від продажу квартири на ту хату, навіть ще влізли в борги на $10 000, щоб закінчити ремонт і будівництво. Але помилились в головному – про нас ніхто не знав і знайти клієнтів було дуже важко. Це стало для нас першим ударом, адже ми їхали сюди з таким романтичним настроєм, а реалії сільського життя дещо інші і менталітет людей також інший.

Ми розуміли, що потрібно щось вирішувати, адже грошей немає, а на руках маленька дитина і жити за щось потрібно. У районі роботи не було, а Дмитру, який має дві вищі освіти, пропонували перекваліфікуватись у тракториста. Але це не те, чим хотілось займатись. Тоді почали писали до міністрів, мовляв, от ми переїхали, хотіли заснувати власну справу, але не вийшло і роботи немає. Тоді нам запропонували вести гуртки в школі. Але знаєте як то в селі є величезне розподілення на свій і чужий. Ще коли у нас були гроші, то ми купували різні старовинні килимки та багато речей традиційного побуту. Тоді люди сприймали нас як циганів. І у школі так само реагували. Звичайно, зараз все змінилось і люди стали більш відкритими.

Читайте також: Cozy Farm: як молоде подружжя наважилось покинути місто і відкрити козину ферму у селі

Так от, ми вели гуртки і паралельно думали над власною справою. Розуміли, що туризм — нестабільна справа і має пройти час, щоб люди дізналися, що тут є зелена садиба, куди можна приїхати, відпочити. А жити ж за щось треба. Тому вирішили займатись власним виробництвом.

Бренд молочної продукції “Від Пантюші”

Ми вирішили зайнятись виробництвом та реалізацією екопродукції. Ще тоді, 5 років тому, цей напрямок тільки набував популярності. Ми почали з соління та квашення яблук і огірків. Але потім зрозуміли, що це не вигідна справа і краще займатись молочною продукцією. Бо молочку людина їсть кожного дня, а от яблука чи огірки – ні.

Головним фактором того, що ми зайнялись молочною продукцією став наш син Пантюша. Хотілось робити щось для нього натуральне, свіже і смачне.

Здавалося б, в селі молока вистачає. Так то воно так, а ось хороших молочних продуктів не дуже. То запах дивний, то присмак не такий. Тому прийняли рішення – навчитись робити самим. Так утворився бренд “Від Пантюші”.

Ми почали виготовляти сири та йогурти. Особливістю нашої продукції є те, що вона повністю натуральна, адже ми вкладаємо душу в кожну баночку і робимо, як для синочка.

Читайте також: Сирний бізнес на останні 300 гривень. Історія сироварні “Скажи Cheese”

Згодом про нас почали дізнаватись люди і приїжджати до нас у садибу. Саме туристи і стали нашими першими клієнтами. А ще ми реалізуємо продукцію в екокрамниці Одеси. Всю продукцію Дмитро відправляє вранці попутним поїздом у місто. Але це все робити вдвох дуже складно. Бо я з маленькою дитиною на руках була шеф-кухарем і готувала не тільки молочну продукцію, а й традиційні страви, якими пригощали гостей. Бувало, що приїжджали групи 50 осіб і приготувати було просто не реально. Тому ми найняли ще двох працівниць, які виконували технічну роботу. А зараз на виробництві вже працює до 10 осіб.

До речі, щоб зробити молочний цех, довелось повністю реконструювати стару хату знову, бо взимку було холодно, тому зробили капітальний ремонт даху. Фактично, переобладнали хату під молочний цех і отримали дозвіл на виробництво.

Асортимент продукції

З 2012 року ми працюємо в такому форматі і переробляємо близько 250 літрів молока в день. У нас є близько 20 видів молочної продукції: і кефір, і традиційний біойогурт, і йогурт з фруктами, і різноманітні сири.

Пам’ятаю, як Дмитро з трепетом робив перший йогурт для нас у невеличкій каструльці і був дуже радий, що у нього вийшло. Потім потроху почали робити йогурти та інші кисломолочні продукти на продаж. Таку продукцію в магазині не купиш, бо у нас все абсолютно натуральне. Намагаємось максимально зберегти структуру первинного молока, не втручаючись. Наприклад, для виробництва йогурту спочатку готуємо молочну суміш, яка береться пластом, а зверху викладаємо фрукти чи сироп, не перемішуючи. Тут немає ніяких консервантів чи стабілізаторів – просто йогурт з натуральними фруктами. І якщо продукт з полуницею, то там справді шматочки полуниці, а не її запах.

Ми постійно збільшуємо асортимент і знайомимо наших споживачів і з продуктами різних народів. Наприклад, у Середній Азії готують турахт і катик. Для останнього використовують кінське молоко, до якого додається сік вишні чи буряка. Така незвична страва. А турахт – це такий біостимулятор. А ще ми варимо згущене молоко, яке вже має своїх фанатів.

Ми дуже підтримуємо та намагаємось відроджувати українські традиції. От починали готували ряжанку не стандартним способом, а брали глечик, намазували його сметаною, заливали пряженим молоком, сметану клали зверху і ставили, аби воно скисало.

Пияцтво і лінь – найбільші проблеми села

Коли переїхали в Шершенці, то побачили, які величезні проблеми тут є. Село вимирає і скоро ці традиції вже буде нікому передавати. Спочатку здавалось, що тут жити буде набагато простіше, але ні. Є дуже велика проблема з птяцтвом місцевого населення. І тому дуже тяжко найняти людей на роботу. Ми настільки втомились від того, що працівники можуть приходити напідпитку, що Дмитро навіть купив алкотестер і ранок починається з перевірки.

Читайте також: Як карпатська бабуся зробила з хати музей-готель і заманює іноземців

Але найгірше – люди не хочуть брати на себе відповідальність. Ще з Радянських часів люди звикли працювати в колгоспі отримувати гроші. А самому щось робити – ні. І люди дивуються нам, мовляв, навіщо самому виробляти, якщо можна купити в магазині. Нащо воно потрібно? Краще десь так заробити гроші та купити все. Отак зараз люди мислять.

А на нас спочатку дивились як на чужинців і вискочок, які сюди приїхали зі свого міста і щось тут по-новому роблять.

Та й конфлікти з сусідами були не раз. От коли будували молочний цех, то він межував з територією сусідки. І для неї це виявилось величезною проблемою, мовляв, дим у хату валить і каналізація смердить. Хоча такого не було. Це така ціла детективна історія, яка тривала роками – сусідка подавала скаргу на нас у всі можливі інстанції, закривала виїзд з подвір’я, бігала робити якісь документи, що то її частина ділянки. В результаті – конфлікт вирішили. Звісно, не всі селяни негативно нас сприймали. Були й ті, хто підтримував і щиро вірив у те, що зміни можливі.

Бабусі сміялись з наших національних костюмів

Як я вже казала, ми просто закохані у традиції та фольклор. Тому і намагаємось жити за такими принципами і хочемо відновити зв’язок з тим справжнім, яке було багато років тому. От ми самі готуємо їжу, самі вирощуємо, носимо одяг, який вирощений, а не зроблений з хімікатів. А ще нас можна часто зустріти у національних костюмах. Міські жителі дуже далекі від цього.

От ми коли ще тільки перші роки тут жили, то багато спілкувались з бабусями. Вони є для нас взірцем того традиційного укладу. І якось ми поїхали в сусіднє село, де  споконвіку носили традиційний одяг. І не так давно ця традиція ще була жива. І ці бабусі мають у скринях костюми своєї молодості. І якось я одягла такий традиційний сарафан і хустину. І знаєте що, ці ж бабусі з мене сміялись, мовляв, що це я таке вділа старе. А що говорити про молодих людей, які далекі від традицій і живуть в зовсім іншому світі. Дуже шкода, що не відбулось цієї передачі традицій.

А ще ми прагнемо відновити комунікацію села та міста. Тому хочемо, щоб до нас приїжджали містяни і ми їм покажемо традиційну спадщину.

Ми проводимо екскурсії, влаштовуємо національні вечірки, пригощаємо традиційними стравами. Тут можна відчути зв’язок з землею, з предками, сприймаючи цінності народної культури, при цьому, не розлучаючись з сучасним комфортом.

Також ми створили дитячий хор і співаємо традиційні колядки, щедрівки, веснянки. Їздили навіть на фестивалі. Ще я навчаю дітей робити писанки і ляльки-мотанки. А Дмитро очолює гурток з народознавства.

Найголовніша наша філософія полягає в тому, що українська земля є незвичайним скарбом. То чому ми не можемо бути господарями цього скарбу? Хочемо, щоб якомога більше людей шанували традиції і розуміли, наскільки це важливо і цінно.

25.08.2020

Суспільство

Вишивку «білим по білому» готують до включення у спадщину ЮНЕСКО

Опубліковано

В Україні готують до включення вишивки «білим по білому» до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Про це повідомили у пресслужбі Полтавської ОДА.

Зазначається, що вишивка «білим по білому» має до 100 технік: гладь, мережка, рахункові техніки. Вишивка трудомістка.

Читайте такожКупують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Для популяризації вишивки в Полтаві проводитимуть зустрічі з майстрами, де городяни зможуть підвищити обізнаність серед мешканців Полтавської області.

Читайте такожЯк уряд реформує спиртову галузь

Нагадаємо, український борщ потрапить до переліку нематеріальної культурної спадщини.

Як ми повідомляли раніше, українську фортецю планують внести до списку ЮНЕСКО.

Усі фото: adm-pl.gov.ua

Читати далі

Суспільство

На Закарпатті презентували «Середнянський замок»

Опубліковано

У селищі Середньому на Закарпатті презентували арт-об’єкт «Середнянський замок», який дасть змогу познайомитися з історією пам’ятки та її первісним виглядом.

Про це повідомило Агентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва “Закарпаття” у Фейсбуці. 

Проєкт реалізується в межах Програми підтримки ініціатив місцевих карпатських громад, яка втілюється Асоціацією Єврорегіон “Карпати – Україна”.

Фінансується за кошти обласних бюджетів Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей.

Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

За інформацією ГО “Наше рідне Закарпаття”, раніше завдяки спеціальній інсталяції вдалося вперше показати первісний вигляд пам’ятки.

Інформацію для візуалізації унікального замку тамплієрів черпали з різних історичних джерел.

Читайте також: Як уряд реформує спиртову галузь

Нагадаємо, у Київській фортеці розпочалася реставрація.

Як ми повідомляли раніше, на Житомирщині відтворили у 3D-форматі Звягельський замок.

Усі фото: facebook.com.

Читати далі

Суспільство

Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Опубліковано

Ляльку-мотанку здавна вважали оберегом, відродженням жіночої сили та захистом від усього злого. Це ремесло з’явилось ще 7000 років тому! Сестри Тетяна та Наталія Катриченко вже понад 10 років разом творять ці прадавні обереги української родини. Кожна лялька-мотанка унікальна, адже жодна не повторюється між собою. Вироби сестер купують і як декор, і як оберіг. Українські ляльки-мотанки вже облетіли весь світ і дістались навіть до ПАР та Японії.

Наталія Катриченко

Наталія Катриченко

Родом з Києва. Навчалась у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка. Працювала журналістом.

Містичний ритуал

Ще здавна вважали, що лялька-мотанка встановлює зв’язок з живим і ненародженим. Мотанка завжди мала місце у скрині кожної дівчини. Лялька втілювала жіночу силу та слугувала оберегом для родини. Зазвичай, такі ляльки не мали обличчя. Вважалось, що в ляльку з рисами обличчя може вселитися сила, як добра, так і погана. Тому ні рота, ні, особливо, очей не зображували

Створення ляльки — кропітка справа, яка потребує особливих ритуалів. Найголовніше — позитивні думки під час роботи. Я навіть не сідаю робити ляльку, якщо болить голова, захворіла чи просто не маю настрою.

Тетяна та Наталя Катриченко



Мотанку робили без вузлів, бо вважалось, що так можна зав’язати погану енергетику. На самій ляльці ми не шиємо і не вишиваємо. Кожна деталь має значення. В ляльці багато символізму. Наприклад, тканину для голови скручуємо спіралькою, як символ Всесвіту та нескінченності. Створюючи хрест на обличчі, нитки викладаємо за сонцем. Хрест на обличчі ляльки – це символ Сонця, горизонталь і вертикаль – поєднання чоловічого і жіночого, духовного і матеріального.

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

Для створення ляльок використовуємо домоткане полотно XX століття, яке купуємо на ярмарках чи фестивалях. Ця тканина довго лежала у скринях і тепер її перепродають. Багато майстрів роблять ляльки з використанням старих рушників чи сорочок, але ми вважаємо, що це не правильно. Бо ти ніколи не знаєш, що це було за полотно і яка його історія, а відповідно і енергетика. Можливо, воно було залучено у поховальному ритуалі. Тому для ляльок я купую тканину, яка продається від 8-10 метрів, щоб точно розуміти, що такий матеріал не використовувався. 

25 сестер Незалежності

Чомусь вважають, що в Україні заведено вишивати лише хрестиком або гладдю. Але це зовсім не так. У нас є понад 200 технік, половину з яких ми також використовуємо при виготовленні ляльок. Для частини ляльок я відтворюю візерунки за старовинними фотографіями. При нагоді, ми їздимо в експедиції у міста та села України, де знаходимо натхнення.

Всі наші ляльки-мотанки відрізняються між собою, деякі мають певну приналежність до регіонів України. Все залежить від типу вишивки, візерунків. Але робимо і такі ляльки, які не притаманні українській вишивці. Наприклад, якось написала замовниця, яка хотіла мотанку у фіолетових тонах. У таких випадках я просто підбираю кольори і візерунок створюю інтуітивно.

Кілька років тому до 25-ї річниці Незалежності України ми створили 25 авторських робіт, які представляли 24 області України і Крим. Кожна лялька-мотанка мала елементи вишивки, які притаманні для певного регіону. Наприклад, для “кримської ляльки” ми використали стилізацію кримськотатарської вишивки, рослинні та геометричні орнаменти та ніжні кольори. А доповнили мотанку фесом — розшитий головний убір кримських татар. А от, наприклад, для ляльки, яка представляє Полтавщину ми використали колір індиго, який був притаманний для вишивки Гадяцького району, а для вінка створили помпони. Загалом для 25 ляльок використано понад п’ятдесят різноманітних технік вишивки та понад ста кольорів й відтінків.

На світлині лялі, які представляють різні регіони України – Черкащина, Франківщина, Чернігівщина, Житомирщина, Вінниччина!

Щоб зробити таку колекцію, ми довгий час збирали інформацію про особливості вишивки у кожній області. Але процес затягнувся, бо через війну на Сході ми не могли потрапити у тамтешні музеї, а інформації щодо вишивки цих регіонів в інтернеті практично не було. Раніше знайомі для нас спеціально ходили у музей в Донецьку, фотографували вироби і надсилали нам. Але зараз там все зруйновано. Пам’ятаю, що, наприклад, для ляльки, яка представляє Луганщину, візерунок ми знайшли в інтернет-архівах одного Канадського музею. Так по частинкам зібрали інформацію.

Ляльку і досі купують як оберіг

Ми позиціюємо свої роботи як інтер’єрну прикрасу, але часто мотанки купують як обереги. Ще здавна вважалось, що якщо дитина захворіла, варто покласти біля неї спеціально виготовлену ляльку. А коли одужувала, то це означало, що мотанка перебрала на себе всю хворобу і тоді її спалювали чи закопували. Лялька мала певне місце і в обряді весілля.  Часто мама чи хрещена мотали ляльку на весілля для своєї доньки та бажали так швидкого поповнення у родині.

Читайте також: Кинула роботу в Лондоні та створила бізнес в Україні. Історія Марії Бондарєвої

Люди часто хочуть бачити у таких речах магічні знаки чи символи. І досі вірять, що якщо заміжня жінка буде бавитись з лялькою, то скоро у неї з’явиться дитина. Нещодавно на замовлення робили мотанку з двома дітьми на руках. А через деякий час нам написали, що у дівчини народилась двійня. На фестивалях зараз деякі майстрині виготовляють ляльок і кажуть, що одна лялька на здоров’я, інша – на шлюб… Але все це вигадки, це більше рекламна обгортка.

Я не можу сказати, що лялька-мотанка зовсім нічого не несе і то все вигадки наших предків. Будь-яка річ, яка зроблена руками, має енергетику автора. Якщо робиш щось з позитивними думками — так і буде.

Мотанки робимо вже 11 років

Мотанки ми почали створювати ще у 2009 році. Пам’ятаю, як напередодні Нового року зробили 5 ляльок і тоді їх одразу розкупили. Чому саме мотанки? Я довгий час вишивала рушники, але на це витрачала дуже багато часу, мінімум три-чотири місяця. І тоді подумала, чому б не спробувати робити ляльки? Це така річ, яка гарно вписується в інтер’єр, її можна подарувати на різні події. Зараз ляльку ставлять не тільки вдома, а й в офісах. І ми з Танею вирішили спробувати робити саме мотанки.

У 2009 році на одному з етнофестивалів я купила першу ляльку, але вона була дуже примітивно зроблена. Тоді Таня пішла на майстер-клас по створенню ляльки. І трохи згодом вже вдвох ми спробували зробити перші вироби. Але поставили перед собою умову — працюємо тільки з натуральними матеріалами і не використовуємо старі речі – рушники, сорочки, підзорники…

Нас дуже радує, що зараз дуже змінилось ставлення до традиційних ремесел. Десь 10 років тому люди підходили і питали що це таке, чи це лялька на пляшку, чи це якась матрьошка. Людей дуже хвилювало чому немає обличчя та очей, що та за хрести — про традиції ніхто не знав. Зараз українці більш свідомі, відвідують багато майстер-класів і зі створення ляльок, і з виготовлення керамічного посуду. І ми радіємо, коли люди підходять на фестивалях і кажуть “о, а у нас дитина такі ляльки у школі робила”.

Мотанки поїхали і в Америку, і в Японію, і в ПАР

Ми часто проводимо майстер-класи і намагаємось популяризувати цю традицію. Колись навіть на фестивалі в Туреччині показували дітям, як робити мотанки. Взагалі, за кордоном дуже полюбляють українських майстрів і у нас часто іноземці замовляють ляльки. Наші мотанки вже поїхали у Канаду, Америку, Японію, Корею, Китай, Португалію, Італію та навіть у ПАР. Пересилали виріб англійцю українського походження, у нього знайомі в Африці. Він замовляв ляльку в кольорах прапора ПАР. Ляльки є по всьому світу, крім Антарктиди.

Мотанки сестер Катриченко на міжнародній виставці

Пам’ятаю цікавий випадок, коли на фестивалі турок дуже захотів купити у нас ляльку. Але його збентежив хрест, мовляв, Туреччина – мусульманська країна, родичі чи гості не зрозуміють такої прикраси інтер’єру. Ми пішли на зустріч і при ньому намотали ще ниток, щоб хрест візуально закривав все обличчя ляльки, і виглядав більш декоративно.

Читайте також: Українська кераміка: як вироби київських гончарів підкорюють світ

Наші ляльки знаходять через соціальні мережі, а також за допомогою хештегів. А також ми виставляємо свої роботи на платформі Etsy, через яку, зазвичай, нас і знаходять іноземці. Ціни на вироби різні — є ляльки і за 70 гривень, і за $200. Жодна лялька не повторюється між собою, навіть якщо просять скопіювати вже готову, то я все одно або додаю у вишивку якісь інші елементи, або змінюю кольори. Хочу, щоб кожна лялька була індивідуальною. За 11 років і не порахувати скільки ляльок ми з сестрою зробили. Та і зупинятись не збираємось, адже українські ремесла потрібно відроджувати та популяризувати.

Читати далі

Суспільство

У Києві з’явився новенький затишний сквер (ФОТО)

Опубліковано

У Голосіївському районі Києва після капремонту відкрили сквер біля житлових будинків № 9-В, 9-Г, 9-Д на проспекті Академіка Глушкова.

Про це повідомляє пресслужба Київзеленбуду.

“Сквер, що сховався за багатоповерхівками, виглядає затишним. Більше 1000 кв. м. ФЕМ було використано для влаштування доріжок”, – розповіли у Київзеленбуді.

 У сквері площею 1,44 га знайшлося місце і для дитячого майданчика з гумовим покриттям, і для простору для вигулу собак.

Читайте також: У Дніпрі завершили реконструкцію скверу: який він має вигляд (ФОТО)

Тут висадили платани, катальпи та шовковиці – загалом 24 дерева. Територія розбита на зони за допомогою зелених огорож: однорядної з 675 кущів дерену, дворядної із 445 кущів спіреї та дворядної з 445 кущів пухироплідника. Також висаджено 20 кущів гортензії, 315 туй, лаванда, декоративні злакові трави, влаштовано більше 2000 кв. м. газону.

Фото: facebook.com/zelenbud

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.