Суспільство
Втекли з міста: як родина заснувала етнохату та відроджує традиції в селі на Одещині
Хтось тікає з села у великі міста через відсутність робочих місць, а хтось робить навпаки та відроджує сільську місцевість. Так зробило подружжя Скориків, яке переїхало до села Грабово Кодимського району Одеської області з, власне, Одеси – через бажання жити серед природи, споживати натуральну їжу та воду, і, звісно, розпочати власну справу. За кілька років життя тут вони облаштували етносадибу “Білочі”, створили власний бренд та налагодили виробництво. А ще Дмитро та Надія активно працюють над відтворенням традицій рідного краю і намагаються змінювати свідомість селян.
Надія та Дмитро розповіли нам, чому і як відроджують українські традиції, про своє життя за старими устроями та чому місцеві селяни з них глузували.
Дмитро та Надія Скорики
Дмитро та Надія Скорики. Дмитро Скорик за фахом – викладач біології, хімії, релігієзнавець та фотохудожник. Його дружина Надія Скорик за фахом – художниця кіно, поетка та фольклористка.
Про переїзд в село
У певний час свого життя ми зрозуміли, що філософія міста стала дуже напружувати.Та й ми з чоловіком були закохані у фольклор, традиції та культуру. Напевне, саме це нас і поєднало. У Дмитра була квартира в Одесі, яку він продав, щоб купити дачу в мальовничому селі Шершенці. Ми і весілля святкували саме у цій хатині, бо хотіли зробити традиційне свято.
Ще до нашого знайомства Дмитро вирішив зробити пошукову експедицію в Одеській області, бо цей регіон залишався білою плямою, про яку ніхто не знає і кажуть, що тут немає нічого українського. І під час експедиції ми і познайомились, бо я також дуже цікавилась такою справою.
У нас було величезне бажання жити на землі та розвивати власну справу, тому і переїхали. На той час у нас вже народився син Пантюша. Як зараз пам’ятаю наш переїзд: з маленькою дитиною на вокзалі, сніг летить прямо в обличчя і ми намагаємось сісти в будь-який потяг, щоб доїхати до села. З цього все і почалось.
Зелений туризм не позеленів
Вже в селі ми купили ще одну сільську хату і зайнялись реконструкцією. У цьому регіоні є певні особливості, які стосуються будівництва. Наприклад, у цих краях мало лісу, але багато вапняку, тому будинки роблять, зазвичай, з білого каменю. Далі будинок тинькують глиняною штукатуркою на кінському гної і білять. Стелі тут не обшивають, а просто забілюють разом з перекривними балками. Такі будинки є дуже колоритними.
От ми реконструювали сільську хату, зробили кілька гостьових номерів і вийшла екосадиба “Білочі”, названа в честь місцевої річки. Хата побудована з екологічно чистих матеріалів, у підніжжя пологого схилу, перед нею заплавний луг зі смородиновою галявиною і сімома джерелами кришталево чистої води. Позаду – підйом на терасу з оглядовим майданчиком, їдальнею і пічним комплексом. Дмитро сам робив пічки, а ще тут є коптильня та величезний мангал.
Навіщо ми це робили? Бо переїжджали в село і думали, що будемо займатись зеленим туризмом. Але, туризм не позеленів. Ми витратили всі гроші від продажу квартири на ту хату, навіть ще влізли в борги на $10 000, щоб закінчити ремонт і будівництво. Але помилились в головному – про нас ніхто не знав і знайти клієнтів було дуже важко. Це стало для нас першим ударом, адже ми їхали сюди з таким романтичним настроєм, а реалії сільського життя дещо інші і менталітет людей також інший.
Ми розуміли, що потрібно щось вирішувати, адже грошей немає, а на руках маленька дитина і жити за щось потрібно. У районі роботи не було, а Дмитру, який має дві вищі освіти, пропонували перекваліфікуватись у тракториста. Але це не те, чим хотілось займатись. Тоді почали писали до міністрів, мовляв, от ми переїхали, хотіли заснувати власну справу, але не вийшло і роботи немає. Тоді нам запропонували вести гуртки в школі. Але знаєте як то в селі є величезне розподілення на свій і чужий. Ще коли у нас були гроші, то ми купували різні старовинні килимки та багато речей традиційного побуту. Тоді люди сприймали нас як циганів. І у школі так само реагували. Звичайно, зараз все змінилось і люди стали більш відкритими.
Читайте також: Cozy Farm: як молоде подружжя наважилось покинути місто і відкрити козину ферму у селі
Так от, ми вели гуртки і паралельно думали над власною справою. Розуміли, що туризм — нестабільна справа і має пройти час, щоб люди дізналися, що тут є зелена садиба, куди можна приїхати, відпочити. А жити ж за щось треба. Тому вирішили займатись власним виробництвом.
Бренд молочної продукції “Від Пантюші”
Ми вирішили зайнятись виробництвом та реалізацією екопродукції. Ще тоді, 5 років тому, цей напрямок тільки набував популярності. Ми почали з соління та квашення яблук і огірків. Але потім зрозуміли, що це не вигідна справа і краще займатись молочною продукцією. Бо молочку людина їсть кожного дня, а от яблука чи огірки – ні.
Головним фактором того, що ми зайнялись молочною продукцією став наш син Пантюша. Хотілось робити щось для нього натуральне, свіже і смачне.
Здавалося б, в селі молока вистачає. Так то воно так, а ось хороших молочних продуктів не дуже. То запах дивний, то присмак не такий. Тому прийняли рішення – навчитись робити самим. Так утворився бренд “Від Пантюші”.
Ми почали виготовляти сири та йогурти. Особливістю нашої продукції є те, що вона повністю натуральна, адже ми вкладаємо душу в кожну баночку і робимо, як для синочка.
Читайте також: Сирний бізнес на останні 300 гривень. Історія сироварні “Скажи Cheese”
Згодом про нас почали дізнаватись люди і приїжджати до нас у садибу. Саме туристи і стали нашими першими клієнтами. А ще ми реалізуємо продукцію в екокрамниці Одеси. Всю продукцію Дмитро відправляє вранці попутним поїздом у місто. Але це все робити вдвох дуже складно. Бо я з маленькою дитиною на руках була шеф-кухарем і готувала не тільки молочну продукцію, а й традиційні страви, якими пригощали гостей. Бувало, що приїжджали групи 50 осіб і приготувати було просто не реально. Тому ми найняли ще двох працівниць, які виконували технічну роботу. А зараз на виробництві вже працює до 10 осіб.
До речі, щоб зробити молочний цех, довелось повністю реконструювати стару хату знову, бо взимку було холодно, тому зробили капітальний ремонт даху. Фактично, переобладнали хату під молочний цех і отримали дозвіл на виробництво.
Асортимент продукції
З 2012 року ми працюємо в такому форматі і переробляємо близько 250 літрів молока в день. У нас є близько 20 видів молочної продукції: і кефір, і традиційний біойогурт, і йогурт з фруктами, і різноманітні сири.
Пам’ятаю, як Дмитро з трепетом робив перший йогурт для нас у невеличкій каструльці і був дуже радий, що у нього вийшло. Потім потроху почали робити йогурти та інші кисломолочні продукти на продаж. Таку продукцію в магазині не купиш, бо у нас все абсолютно натуральне. Намагаємось максимально зберегти структуру первинного молока, не втручаючись. Наприклад, для виробництва йогурту спочатку готуємо молочну суміш, яка береться пластом, а зверху викладаємо фрукти чи сироп, не перемішуючи. Тут немає ніяких консервантів чи стабілізаторів – просто йогурт з натуральними фруктами. І якщо продукт з полуницею, то там справді шматочки полуниці, а не її запах.
Ми постійно збільшуємо асортимент і знайомимо наших споживачів і з продуктами різних народів. Наприклад, у Середній Азії готують турахт і катик. Для останнього використовують кінське молоко, до якого додається сік вишні чи буряка. Така незвична страва. А турахт – це такий біостимулятор. А ще ми варимо згущене молоко, яке вже має своїх фанатів.
Ми дуже підтримуємо та намагаємось відроджувати українські традиції. От починали готували ряжанку не стандартним способом, а брали глечик, намазували його сметаною, заливали пряженим молоком, сметану клали зверху і ставили, аби воно скисало.
Пияцтво і лінь – найбільші проблеми села
Коли переїхали в Шершенці, то побачили, які величезні проблеми тут є. Село вимирає і скоро ці традиції вже буде нікому передавати. Спочатку здавалось, що тут жити буде набагато простіше, але ні. Є дуже велика проблема з птяцтвом місцевого населення. І тому дуже тяжко найняти людей на роботу. Ми настільки втомились від того, що працівники можуть приходити напідпитку, що Дмитро навіть купив алкотестер і ранок починається з перевірки.
Читайте також: Як карпатська бабуся зробила з хати музей-готель і заманює іноземців
Але найгірше – люди не хочуть брати на себе відповідальність. Ще з Радянських часів люди звикли працювати в колгоспі отримувати гроші. А самому щось робити – ні. І люди дивуються нам, мовляв, навіщо самому виробляти, якщо можна купити в магазині. Нащо воно потрібно? Краще десь так заробити гроші та купити все. Отак зараз люди мислять.
А на нас спочатку дивились як на чужинців і вискочок, які сюди приїхали зі свого міста і щось тут по-новому роблять.
Та й конфлікти з сусідами були не раз. От коли будували молочний цех, то він межував з територією сусідки. І для неї це виявилось величезною проблемою, мовляв, дим у хату валить і каналізація смердить. Хоча такого не було. Це така ціла детективна історія, яка тривала роками – сусідка подавала скаргу на нас у всі можливі інстанції, закривала виїзд з подвір’я, бігала робити якісь документи, що то її частина ділянки. В результаті – конфлікт вирішили. Звісно, не всі селяни негативно нас сприймали. Були й ті, хто підтримував і щиро вірив у те, що зміни можливі.
Бабусі сміялись з наших національних костюмів
Як я вже казала, ми просто закохані у традиції та фольклор. Тому і намагаємось жити за такими принципами і хочемо відновити зв’язок з тим справжнім, яке було багато років тому. От ми самі готуємо їжу, самі вирощуємо, носимо одяг, який вирощений, а не зроблений з хімікатів. А ще нас можна часто зустріти у національних костюмах. Міські жителі дуже далекі від цього.
От ми коли ще тільки перші роки тут жили, то багато спілкувались з бабусями. Вони є для нас взірцем того традиційного укладу. І якось ми поїхали в сусіднє село, де споконвіку носили традиційний одяг. І не так давно ця традиція ще була жива. І ці бабусі мають у скринях костюми своєї молодості. І якось я одягла такий традиційний сарафан і хустину. І знаєте що, ці ж бабусі з мене сміялись, мовляв, що це я таке вділа старе. А що говорити про молодих людей, які далекі від традицій і живуть в зовсім іншому світі. Дуже шкода, що не відбулось цієї передачі традицій.
А ще ми прагнемо відновити комунікацію села та міста. Тому хочемо, щоб до нас приїжджали містяни і ми їм покажемо традиційну спадщину.
Ми проводимо екскурсії, влаштовуємо національні вечірки, пригощаємо традиційними стравами. Тут можна відчути зв’язок з землею, з предками, сприймаючи цінності народної культури, при цьому, не розлучаючись з сучасним комфортом.
Також ми створили дитячий хор і співаємо традиційні колядки, щедрівки, веснянки. Їздили навіть на фестивалі. Ще я навчаю дітей робити писанки і ляльки-мотанки. А Дмитро очолює гурток з народознавства.
Найголовніша наша філософія полягає в тому, що українська земля є незвичайним скарбом. То чому ми не можемо бути господарями цього скарбу? Хочемо, щоб якомога більше людей шанували традиції і розуміли, наскільки це важливо і цінно.
Суспільство
Львівʼянка Єлизавета Адамська здобула перемогу в номінації «Найкращий екокостюм» на Miss Eco International. Завдяки цьому вона вийшла до фіналу престижного міжнародного конкурсу, який відбудеться 19 квітня в єгипетській Александрії.
Про це повідомив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.
Про костюм
Костюм Єлизавети має назву «Пам’ять у пелюстках». Його присвятили темі збереження природи під час війни. Образ символізує 20 рідкісних видів українських рослин, які опинилися під загрозою зникнення внаслідок агресії росії. Усі квіти та ефектні рукави сукні виготовлені з переробленого пластику.
Єлизавета Адамська — активна громадська діячка та учасниця Young European Ambassadors. Вона реалізувала кілька соціальних ініціатив: проєкти на тему екофемінізму, сталого способу життя, а також розробила навчальну екологічну гру для дітей з порушенням зору.
Читайте також: У культовому ресторані українських емігрантів у Нью-Йорку зготували символічні паски (ФОТО)
Довідка про конкурс
Miss Eco International — це міжнародна платформа, що об’єднує представниць з різних країн навколо тем екологічної свідомості та сталого розвитку. Переможниця отримує статус Посланниці доброї волі ООН з питань довкілля. У 2024 році конкурс виграла українка Ангеліна Усанова.
Нагадаємо, що українка Адріана Пущак здобула титул Miss Petite USA Universe 2025.
Фото: фейсбук-сторінка Максима Козицького
Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища або спалюють, забруднюючи повітря. Однак їх можна переробляти, зокрема компостувати, що є екологічним і дешевим способом утилізації.
Проєкт «Кращі практики управління біовідходами в малих громадах України» допомагає 63 громадам розробити плани поводження з відходами та перетворити їх на добриво для місцевих парків і садів.
Громади, що взялися за компостування
Керівництво Білогородської громади (Київська область) до дій спонукали самі жителі: чимало людей виносили гілля й траву в яри та лісосмуги, перетворюючи їх на стихійні звалища. Це додавало навантаження комунальникам.
Послуги з подрібнення гілок і збору ялинок полегшили ситуацію, але потрібен був системний підхід. Тепер у планах громади — встановити великі компостери й навчити людей користуватися ними замість того, щоб викидати органіку абикуди.
«Ми рішуче налаштовані впоратися з цією проблемою», — каже завідувачка сектору екології Білогородської сільради Ольга Леонова.
Фото: Білогородська громада
Дехто ж вирішив почати з просвітництва. Наприклад, у Гірській громаді, що теж на Київщині, проводять лекції, тренінги та практичні заняття для учнів шкіл, вихованців дитячих садочків і жителів громади, на яких роз’яснюють переваги екологічних методів управління органічними відходами.
«Хочемо збільшити компостування біовідходів у громаді. Для цього плануємо встановити компостери в школах, соціальних закладах і багатоповерхівках, а також заохочувати жителів до компостування. Організуємо майстер-класи, екозаняття й інформаційні кампанії. Проте для успіху потрібен чіткий план на рівні громади, і спеціалісти вже працюють над його розробкою. Тренінги проєкту допомогли структурувати процес і врахувати важливі нюанси», — розповідає завідувачка сектору екології та охорони природних ресурсів виконкому Гірської сільської ради Олеся Карпенко.
На Одещині про проблему органічних відходів задумались у Красносільській громаді. Вона розташована в передмісті Одеси на березі унікального Куяльницького лиману, тож збереження довкілля тут особливо пріоритетне. Уже зараз комунальні служби централізовано збирають і вивозять опале листя й інші зелені рештки окремо від побутового сміття. Наступний крок — облаштувати повноцінний майданчик для компостування всіх біовідходів.
«Прагнемо не просто створити систему управління біовідходами, а інтегрувати її в екологічну політику громади», — пояснює головна спеціалістка відділу ЖКГ Красносільської сільради Юлія Волочан.
Фото: Красносільська громада
Беруть участь у проєкті й громади, що раніше не мали жодної практики збирання органіки. До прикладу, в Болехівській міській громаді на Івано-Франківщині до цього часу всі відходи возили на полігон в урочище «Криве» — тепер же там планують створити систему роздільного збору, аби зменшити навантаження на сміттєзвалище.
Як проєкт допомагає громадам
Уже цього року в проєкті планують навчальний візит до громад, які вже успішно впровадили роздільний збір відходів, аби перейняти досвід і надихнутися реальними прикладами.
П’ять найвмотивованіших громад-учасниць отримають сучасні компостери: грантові кошти покриють 70% вартості десяти секцій (контейнерів) для компостування в кожній з них, а решту дофінансують місцеві бюджети.
Їх планують встановити переважно біля об’єктів, де накопичується багато органіки: шкіл, лікарень, парків чи ринків. Там жителі зможуть залишати, наприклад, опале листя, харчові рештки або скошену траву, а комунальники контролюватимуть процес компостування.
Першу партію компосту громади використають для власних потреб — щоб підживити ґрунт у парках, скверах, на клумбах, — а наступні, можливо, роздаватимуть людям для приватних господарств.
Перші результати
У соцмережах Білогородської громади з’явилися поради, як облаштувати домашній компостер на подвір’ї. А в Гірській громаді на офіційному сайті регулярно повідомляють про екологічні заходи й закликають всіх охочих долучатися.
Майже 200 громад по всій Україні поширили на своїх сторінках матеріал про шкоду від спалювання органічних залишків «Не пали — компостуй!», який у межах проєкту підготував «Український альянс “Нуль відходів”». Людей поступово готують до змін: пояснюють, чому важливо відокремлювати органіку від іншого сміття, як правильно її складати для компостування, скільки часу та які умови потрібні, щоб отримати готове добриво.
Жителі й самі починають цікавитися: запитують, коли та куди можна буде здати відходи для компостування, пропонують свої ідеї. У деяких громадах вони організувалися на суботники — окремо зібрали торішнє листя, щоб не вивозити на смітник. Усе це — маленькі, але важливі кроки до великої мети.
Фото: Гірська громада
Можливості для всіх: долучайтеся та дійте
Історії цих громад доводять: навіть невелике місто чи село може впровадити європейські практики поводження з відходами. Компостування — це просто й недорого, треба лише згуртованість і план дій.
Якщо ви хочете, щоб і ваша громада перестала відправляти тонни органіки на звалище, варто діяти вже зараз. Для початку можна провести аудит відходів: скільки з них біо- і де їх утворюється найбільше (дворогосподарства, ринок, парк тощо). Далі — обрати доступний варіант компостування: можливо, це будуть індивідуальні компостери для кожного двору або ж один спільний майданчик з контейнерами для цілої вулиці чи кварталу. Важливо залучити людей: пояснити, навчити, показати приклади успіху.
Організатори проєкту готові ділитися напрацюваннями. На фінальному етапі планують створити відео про найкращі практики учасників і провести відкритий вебінар — за анонсами слідкуйте в спільноті Zero Waste Alliance Ukraine. А вже зараз по пораду можна звернутися до експертів ГО «Екологічні новини» ([email protected]), які координують проєкт.
Компостуючи біовідходи, громада вирішує одразу кілька проблем: зменшує навантаження на полігони, поліпшує екологію, економить кошти на вивезення сміття. Натомість отримує цінний ресурс — добриво, яке повертає поживні речовини в ґрунт. Так замість сміття з’являється нове життя.
У Києві почали квітнути тюльпани, зокрема ті, що столиця отримала безоплатно від Нідерландів. Загалом восени 2024 року у місті висадили понад 380 тисяч квітів, з яких Нідерланди передали 116 тисяч.
Про це повідомили в КМДА.
Цьогоріч кияни можуть побачити яскраве різнобарв’я тюльпанів у центрі міста та зелених зонах усіх районів. Загалом висади п’ять сортів квітів: Charade, Verona, Golden Apeldoorn, Powerpoint та Ben Van Zanten.
Де квітнуть тюльпани
Голосіївський район:
- сквер Миру;
- сквер Героїв Маріуполя;
- сквер на вулиці Івана Федорова;
- Голосіївський парк культури та відпочинку імені Максима Рильського;
- Голосіївська площа;
- вулиця Василя Касіяна.
Читайте також: Навколо — вибухи, а вдома — весна: подружжя з Сумщини вирощує тюльпани на другому поверсі будинку
Дарницький район:
- проспект Миколи Бажана;
- сквер імені Олександра Кошиця;
- парк Партизанської слави.
Деснянський район:
- парк «Кіото»;
- парк «Фестивальний»;
- проспект Романа Шухевича;
- сквер імені В’ячеслава Веремія;
- парк з водними об’єктами вздовж проспекту Романа Шухевича;
- Деснянський парк;
- парк «Молодіжний»;
- сквер на площі Анкари;
- вулиця Братиславська;
- транспортна розв’язка біля станції метро «Чернігівська».
Дніпровський район:
- бульвар Верховної Ради;
- Дарницька площа;
- парк «Перемога»;
- транспортна розв’язка біля станції метро «Лівобережна»;
- сквер біля будівлі Дніпровської РДА.
Оболонський район:
- парк відпочинку «Наталка»;
- парк «Пуща-Водиця»;
- парк відпочинку на проспекті Литовському;
- сквер на вулиці Федора Максименка;
- сквер на вулиці Олександра Архипенка;
- сквер на Оболонській площі;
- парк культури та відпочинку навколо озера Йорданське;
- сквер на розі проспекту Оболонського та вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на вулиці Прирічній;
- сквер на вулиці Вишгородській;
- сквер на вулиці Зої Гайдай;
- сквер на перетині вулиці Левка Лук’яненка та вулиці Героїв полку «Азов»;
- транспортна розв’язка на перетині проспектів Степана Бандери та Володимира Івасюка;
- транспортна розв’язка на вулиці Ярослава Івашкевича;
- бульварна зона на вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на проспекті Степана Бандери;
- вулиця Міська.
Читайте також: Київ цвіте! Де погуляти та зробити весняні фото: ботсад імені Гришка
Печерський район:
- Наводницький парк;
- вулиця Банкова;
- бульвар Миколи Міхновського;
- сквер імені Марії Заньковецької.
Подільський район:
- сквер на площі Щекавицькій;
- Куренівський парк;
- сквер № 1 на Контрактовій площі;
- сквер № 2 на Контрактовій площі;
- сквер на вулиці Вишгородська;
- парк «Березовий Гай»;
- вулиця Івана Виговського;
- сквер на проспекті Георгія Гонгадзе;
- сквер імені Кузьми Скрябіна.
Святошинський район:
- сквер на розі вулиць Григоровича-Барського та Симиренка;
- парк «Інтернаціональний»;
- парк «Гамбурзький»;
- парк «Совки»;
- вулиця Зодчих;
- парк імені генерала Потапова;
- сквер імені Михайла Реуцького;
- сквер біля Святошинської РДА на просп. Берестейському;
- вулиця Жмеринська;
- транспортна розв’язка між бульваром Жуля Верна та вулиці Якуба Коласа.
Солом’янський район:
- парк «Відрадний»;
- сквер імені Максима Шаповала;
- сквер біля Солом’янської РДА на проспекті Повітряних Сил.
Шевченківський район:
- Майдан Незалежності;
- поруч із Міністерством закордонних справ України;
- парк «Володимирська гірка»;
- парк імені Тараса Шевченка;
- сквер Анни Київської;
- сквер на вулиці Прорізній;
- парк «Веселка».
Нагадаємо, що у Києві на ВДНГ створюють терапевтичний сад: що в ньому буде.
Фото: Любов Голуб’ятнікова, КМДА
