Волонтерять, захищають та рятують життя. Як українська молодь наближає нашу перемогу

12 серпня світ відзначає Міжнародний день молоді. За задумом ООН, цього дня варто говорити про можливості та здобутки, успішні кар’єри та освіту. Однак цьогоріч українська молодь має інший порядок денний.

Хлопці та дівчата з усієї країни були змушені докорінно змінити своє життя, а часом – покинути дім. Попри це молодь воює на передовій, волонтерить, організовує благодійні ініціативи та допомагає переселенцям. Разом із проєктом #ВліпиЗаСебе розповідаємо чотири історії про українську молодь, яка наближає нашу перемогу.

Сніжана Бурденюк, засновниця проєкту неформальної освіти

До 24-го лютого Сніжана працювала менторкою у приватній школі та була наставницею в Українській волонтерській службі в програмі «Агенти волонтерства 4.0». Вже через місяць після повномасштабного вторгнення вона заснувала проєкт СпівДія_діти, щоб організувати якісне активне дозвілля дітям-переселенцям та відновлювати їхній психоемоційний стан.

Волонтери створюють безпечний простір для неформальної освіти у школах, де живуть діти. Заняття проводять з понеділка по п’ятницю, кожного тижня навчання має свою тематику. Наприклад, проводять інтерактивні уроки про відомих українців, космос, динозаврів чи українську міфологію.

«Я хочу, щоб діти мали дитинство. Я показую, що Україні на них не байдуже. Я хочу, щоб вони жили тут, і щоб попри все у них було щасливе дитинствою. У цих дітях я виховую українську ідентичність. Через 10 чи 20 років вони згадають, що у ці тяжкі часи про них не забули, про них потурбувались».

За три місяці роботи понад 2 тисячі дітей та 200 волонтерів залучені до СпівДія_діти.

«Є люди, які думають, що, якщо я не можу робити щось велике, то я взагалі нічого не робитиму  –  це неправильно. 10 людей, які разом роблять маленькі речі, творять одну велику справу. Я б порадила молодим людям подивитися на свої сильні сторони й точково долучатися до різних ініціатив».

Анатолій Рибачок, адвокат

Толік працює у юридичній фірмі. Після початку повномасштабного вторгнення він зосередив свої зусилля на тому, щоб росія вже найближчим часом компенсувала завдані збитки, волонтерить та допомагає організувати аукціони з продажу трофеїв орків, щоб назбирати гроші на машини, тактику, медицину та інше необхідне для ЗСУ. А ще Толік  –  донор тромбоцитів, почав здавати кров ще у 2019-му.

«До донорства мене долучила дівчина. Вона особистим прикладом показала, що це прикольно і нічого страшного в цьому немає. Коли я вперше прийшов у донорський центр, у мене взяли аналіз для первинного дослідження крові. Тоді і з’ясувалось, що у моєї крові є особливість, вона kell-позитивна. Така кров приблизно у 5% людей, і це означає, що я не можу здавати цільну кров, бо вона не всім підійде. Але я вирішив, що все одно хочу бути донором, тому я здаю компоненти крові, тромбоцити і плазму».

За плечима Толіка вже дев’ять донацій. Переважно він здає кров в Охматдиті. Коли ти вперше здаєш кров, тебе вносять в базу. Потім, за твоєї згоди, рекрутер телефонує і запрошує на донацію, коли хтось потребує твоєї допомоги.

«В Охматдиті дуже привітні лікарі і персонал, я частково від цього отримую задоволення. А здебільшого  –  від того, що я долучений до глобального класного руху, який рятує людям життя. Одного разу я особисто бачив дитину, якій здавав тромбоцити. На мене вийшов її тато, і він нас познайомив. Дуже важко описати ці відчуття, я розумів, що мій компонент крові саме цій дитині може врятувати життя».

Іноді від Охматдиту донорам приходить приходить СМС з текстом: «Вітаємо! Сьогодні ваша кров врятувала чиєсь життя».

«Де б ти не був і що б не робив, у цю мить в тебе мурахи по шкірі і ти просто сяєш. Це дуже приємно. Якщо ти хочеш долучитися до ексклюзивного кола людей, які рятують життя іншим людям, донорство  –  один із найефективніших і найпростіших способів», – каже Толік.

Людмила Янкіна, волонтерка та правозахиниця

Ще до початку повномасштабного вторгнення Люда займалась правозахисною діяльністю.

«Для мене війна почалася у 2014 році. Я з Луганська. Тоді все почалося під моїм балконом, недалеко була прикордонна частина яку захоплювали бойовики».

Коли у січні 2022 року почали активно обговорювати повномасштабну війну в Україні, Люда вирішила залишатися в столиці за будь-яких обставин. Другий раз не хотіла тікати від війни.

Перша освіта у Люди медична, тому одразу пішла у центр крові в ролі медичної волонтерки. Паралельно, доставляла медикаменти та їжу маломобільним та немобільним людям. Всього у перший місяць у неї було понад 200 підопічних.

Після звільнення Київської області від російських військ Люда була першою цивільною волонтеркою, яка потрапила у звільнені міста та села  –  Бучу, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Бородянку, Горенку, Мощун. Упродовж місяця доставляла туди гарячу їжу  –  2 тисячі порцій щодня плюс медикаменти.

«Війна  –  це страшна річ. Але саме завдяки гуманності та об’єднаності ми переможемо в цій війні. Ми маємо не залишити шансів ворогу нас перемогти».

Понад рік тому Люда дізналася, що в неї онкологія. Через це її прооперували. Бували дні, коли фізично було дуже зле. Не було сил підняти склянку з водою. Тоді брала один день відпочинку. Зараз вона обстежилася та отримала належне лікування. Люда каже, що не може почуватися як людина яка немає раку, але зараз їй значно краще.

Читайте також: Я волонтерила на 9-му місяці вагітності, і це мене рятувало. Історія харків’янки Марії Зайцевої

«Те навантаження з яким я маю справу не сприяє одужанню. Але я намагаюся не думати про себе в момент, коли іншим людям настільки складно».

Американський театр Theater of War Productions запросив Люду як українську волонтерку та правозахисницю зіграти біженку у виставі «Благальниці» (грецька трагедія) разом з голлівудськими акторами  –  Оскаром Айзеком, Вільямом Дефо та Девідом Стретейрном. Виставу дивилися у 65 країнах світу. Вистава про біженців, які приїздять в іншу країну, рятуючись від війни.

«Я побачила у виставі й себе, і українських біженців які виїхали в інші країни, але не з власної волі. Тепер вони мають бути “благальницями”, щоб їм надали роботу, житло та захист, щоби прийняли у нових громадах в інших країнах чи навіть в Україні».

Люда разом з іншими українськими акторами у виставі пояснювала, наскільки жахливою є війна.

«Війна проти України  –  це війна проти цивілізаційного світу, гарного рівня життя, цінностей прав людини, верховенства права, будь-якої свободи. Мені було важливо це донести, і мені це вдалося».

Після вистави Люду запросили на CNN. Це була ще одна можливість розповісти про війну. Зараз вона повернулася в правозахисну діяльність у центрі прав людини Zmina та продовжує допомагати військовим і лікарям як волонтерка.

Іра Рибінкіна, лікарка

До 24 лютого Іра була кардіоторакальним анестезіологом й займалася пересадкою серця та легень дітям і дорослим. Це дуже вузька спеціальність. Таких спеціалістів у світі не багато. 19 років Іра жила у Великій Британії.

Звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну застала її з сім’єю в Новій Зеландії, куди вони переїхали за місяць до війни. Коли Іра дізналася про напад росії, декілька днів не могла виходити на роботу. На той час у Клініці Окленда вона працювала три тижні. Колеги, щоб підтримати, закрили її чергування. 

У перші сім днів повномасштабної війни Іра відновила контакти з колегами в Америці, Канаді, Європі та Новій Зеландії. Тоді ж уклала контракти на постачання тактично-медичного обладнання та почала онлайн вчити українців надавати медичну допомогу. Перші сім днів жінка не виходила з дому, спала по 2 години, а її діти жили на морозиві, шоколаді та мультиках.

Читайте також: Будуємо разом. Це чотири волонтерські ініціативи, які відновлюють нашу країну

На сьомий день Іра звільнилася й за годину вони разом із родиною зібралися на літак в Європу. Опісля зареєструвала в Україні свій благодійний фонд Smart Medical Aid та організувала команду. 

Працюють у трьох напрямах: допомагають медичним обладнанням, евакуюють дітей й важко поранених та забезпечують тактичною медициною  –  привезли 80 тисяч турнікетів (турнікети САТ виробництва США) та тисячі аптечок. З військовими працюють напряму, щоб знати реальні потреби на фронті.

«Я завжди думала, що моя айдентіті  –  це бути медиком. Мої діти та моя кар’єра були показником того, ким я є. Але, коли почалася війна, я зрозуміла, що не можу бути людиною, якої немає в Україні. Усе відійшло на другий план».

Іра каже, що в Україні працюватиме до перемоги та навіть далі, бо країну треба відбудувати. У її фонді почали реалізовувати соціальні проєкти.

«Війна струшує всіх. Ми зараз робимо те, що досі здавалося неможливим. Зараз найбільше потрібні соціальні проєкти. Наприклад, скоро ми будемо вчити людей в Україні як робити серцево-легеневу реанімацію».

У Smart Medical Aid волонтерять студенти. Натомість Іра ділиться з ними своїм медичним досвідом та навчає їх.

«Допомагати може кожен. Не тільки залучати іноземні інвестиції, а й годувати, вантажити, займатися бухгалтерією. Ми зараз всі працюємо не за професією. Саме сьогодні формується українське суспільство, в якого буде боліти за те, що сталося. Багато дітей я евакуйовую за кордон і ми маємо зробити все, щоб українці в майбутньому поверталися додому».

 Більше історій молодих українців можна знайти на сторінці #ВліпиЗаСебе.