Суспільство
Волонтерять, захищають та рятують життя. Як українська молодь наближає нашу перемогу
12 серпня світ відзначає Міжнародний день молоді. За задумом ООН, цього дня варто говорити про можливості та здобутки, успішні кар’єри та освіту. Однак цьогоріч українська молодь має інший порядок денний.
Хлопці та дівчата з усієї країни були змушені докорінно змінити своє життя, а часом – покинути дім. Попри це молодь воює на передовій, волонтерить, організовує благодійні ініціативи та допомагає переселенцям. Разом із проєктом #ВліпиЗаСебе розповідаємо чотири історії про українську молодь, яка наближає нашу перемогу.
Сніжана Бурденюк, засновниця проєкту неформальної освіти
До 24-го лютого Сніжана працювала менторкою у приватній школі та була наставницею в Українській волонтерській службі в програмі «Агенти волонтерства 4.0». Вже через місяць після повномасштабного вторгнення вона заснувала проєкт СпівДія_діти, щоб організувати якісне активне дозвілля дітям-переселенцям та відновлювати їхній психоемоційний стан.
Волонтери створюють безпечний простір для неформальної освіти у школах, де живуть діти. Заняття проводять з понеділка по п’ятницю, кожного тижня навчання має свою тематику. Наприклад, проводять інтерактивні уроки про відомих українців, космос, динозаврів чи українську міфологію.
«Я хочу, щоб діти мали дитинство. Я показую, що Україні на них не байдуже. Я хочу, щоб вони жили тут, і щоб попри все у них було щасливе дитинствою. У цих дітях я виховую українську ідентичність. Через 10 чи 20 років вони згадають, що у ці тяжкі часи про них не забули, про них потурбувались».
За три місяці роботи понад 2 тисячі дітей та 200 волонтерів залучені до СпівДія_діти.
«Є люди, які думають, що, якщо я не можу робити щось велике, то я взагалі нічого не робитиму – це неправильно. 10 людей, які разом роблять маленькі речі, творять одну велику справу. Я б порадила молодим людям подивитися на свої сильні сторони й точково долучатися до різних ініціатив».
Анатолій Рибачок, адвокат
Толік працює у юридичній фірмі. Після початку повномасштабного вторгнення він зосередив свої зусилля на тому, щоб росія вже найближчим часом компенсувала завдані збитки, волонтерить та допомагає організувати аукціони з продажу трофеїв орків, щоб назбирати гроші на машини, тактику, медицину та інше необхідне для ЗСУ. А ще Толік – донор тромбоцитів, почав здавати кров ще у 2019-му.
«До донорства мене долучила дівчина. Вона особистим прикладом показала, що це прикольно і нічого страшного в цьому немає. Коли я вперше прийшов у донорський центр, у мене взяли аналіз для первинного дослідження крові. Тоді і з’ясувалось, що у моєї крові є особливість, вона kell-позитивна. Така кров приблизно у 5% людей, і це означає, що я не можу здавати цільну кров, бо вона не всім підійде. Але я вирішив, що все одно хочу бути донором, тому я здаю компоненти крові, тромбоцити і плазму».
За плечима Толіка вже дев’ять донацій. Переважно він здає кров в Охматдиті. Коли ти вперше здаєш кров, тебе вносять в базу. Потім, за твоєї згоди, рекрутер телефонує і запрошує на донацію, коли хтось потребує твоєї допомоги.
«В Охматдиті дуже привітні лікарі і персонал, я частково від цього отримую задоволення. А здебільшого – від того, що я долучений до глобального класного руху, який рятує людям життя. Одного разу я особисто бачив дитину, якій здавав тромбоцити. На мене вийшов її тато, і він нас познайомив. Дуже важко описати ці відчуття, я розумів, що мій компонент крові саме цій дитині може врятувати життя».
Іноді від Охматдиту донорам приходить приходить СМС з текстом: «Вітаємо! Сьогодні ваша кров врятувала чиєсь життя».
«Де б ти не був і що б не робив, у цю мить в тебе мурахи по шкірі і ти просто сяєш. Це дуже приємно. Якщо ти хочеш долучитися до ексклюзивного кола людей, які рятують життя іншим людям, донорство – один із найефективніших і найпростіших способів», – каже Толік.
Людмила Янкіна, волонтерка та правозахиниця
Ще до початку повномасштабного вторгнення Люда займалась правозахисною діяльністю.
«Для мене війна почалася у 2014 році. Я з Луганська. Тоді все почалося під моїм балконом, недалеко була прикордонна частина яку захоплювали бойовики».
Коли у січні 2022 року почали активно обговорювати повномасштабну війну в Україні, Люда вирішила залишатися в столиці за будь-яких обставин. Другий раз не хотіла тікати від війни.
Перша освіта у Люди медична, тому одразу пішла у центр крові в ролі медичної волонтерки. Паралельно, доставляла медикаменти та їжу маломобільним та немобільним людям. Всього у перший місяць у неї було понад 200 підопічних.
Після звільнення Київської області від російських військ Люда була першою цивільною волонтеркою, яка потрапила у звільнені міста та села – Бучу, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Бородянку, Горенку, Мощун. Упродовж місяця доставляла туди гарячу їжу – 2 тисячі порцій щодня плюс медикаменти.
«Війна – це страшна річ. Але саме завдяки гуманності та об’єднаності ми переможемо в цій війні. Ми маємо не залишити шансів ворогу нас перемогти».
Понад рік тому Люда дізналася, що в неї онкологія. Через це її прооперували. Бували дні, коли фізично було дуже зле. Не було сил підняти склянку з водою. Тоді брала один день відпочинку. Зараз вона обстежилася та отримала належне лікування. Люда каже, що не може почуватися як людина яка немає раку, але зараз їй значно краще.
Читайте також: Я волонтерила на 9-му місяці вагітності, і це мене рятувало. Історія харків’янки Марії Зайцевої
«Те навантаження з яким я маю справу не сприяє одужанню. Але я намагаюся не думати про себе в момент, коли іншим людям настільки складно».
Американський театр Theater of War Productions запросив Люду як українську волонтерку та правозахисницю зіграти біженку у виставі «Благальниці» (грецька трагедія) разом з голлівудськими акторами – Оскаром Айзеком, Вільямом Дефо та Девідом Стретейрном. Виставу дивилися у 65 країнах світу. Вистава про біженців, які приїздять в іншу країну, рятуючись від війни.
«Я побачила у виставі й себе, і українських біженців які виїхали в інші країни, але не з власної волі. Тепер вони мають бути “благальницями”, щоб їм надали роботу, житло та захист, щоби прийняли у нових громадах в інших країнах чи навіть в Україні».
Люда разом з іншими українськими акторами у виставі пояснювала, наскільки жахливою є війна.
«Війна проти України – це війна проти цивілізаційного світу, гарного рівня життя, цінностей прав людини, верховенства права, будь-якої свободи. Мені було важливо це донести, і мені це вдалося».
Після вистави Люду запросили на CNN. Це була ще одна можливість розповісти про війну. Зараз вона повернулася в правозахисну діяльність у центрі прав людини Zmina та продовжує допомагати військовим і лікарям як волонтерка.
Іра Рибінкіна, лікарка
До 24 лютого Іра була кардіоторакальним анестезіологом й займалася пересадкою серця та легень дітям і дорослим. Це дуже вузька спеціальність. Таких спеціалістів у світі не багато. 19 років Іра жила у Великій Британії.
Звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну застала її з сім’єю в Новій Зеландії, куди вони переїхали за місяць до війни. Коли Іра дізналася про напад росії, декілька днів не могла виходити на роботу. На той час у Клініці Окленда вона працювала три тижні. Колеги, щоб підтримати, закрили її чергування.
У перші сім днів повномасштабної війни Іра відновила контакти з колегами в Америці, Канаді, Європі та Новій Зеландії. Тоді ж уклала контракти на постачання тактично-медичного обладнання та почала онлайн вчити українців надавати медичну допомогу. Перші сім днів жінка не виходила з дому, спала по 2 години, а її діти жили на морозиві, шоколаді та мультиках.
Читайте також: Будуємо разом. Це чотири волонтерські ініціативи, які відновлюють нашу країну
На сьомий день Іра звільнилася й за годину вони разом із родиною зібралися на літак в Європу. Опісля зареєструвала в Україні свій благодійний фонд Smart Medical Aid та організувала команду.
Працюють у трьох напрямах: допомагають медичним обладнанням, евакуюють дітей й важко поранених та забезпечують тактичною медициною – привезли 80 тисяч турнікетів (турнікети САТ виробництва США) та тисячі аптечок. З військовими працюють напряму, щоб знати реальні потреби на фронті.
«Я завжди думала, що моя айдентіті – це бути медиком. Мої діти та моя кар’єра були показником того, ким я є. Але, коли почалася війна, я зрозуміла, що не можу бути людиною, якої немає в Україні. Усе відійшло на другий план».
Іра каже, що в Україні працюватиме до перемоги та навіть далі, бо країну треба відбудувати. У її фонді почали реалізовувати соціальні проєкти.
«Війна струшує всіх. Ми зараз робимо те, що досі здавалося неможливим. Зараз найбільше потрібні соціальні проєкти. Наприклад, скоро ми будемо вчити людей в Україні як робити серцево-легеневу реанімацію».
У Smart Medical Aid волонтерять студенти. Натомість Іра ділиться з ними своїм медичним досвідом та навчає їх.
«Допомагати може кожен. Не тільки залучати іноземні інвестиції, а й годувати, вантажити, займатися бухгалтерією. Ми зараз всі працюємо не за професією. Саме сьогодні формується українське суспільство, в якого буде боліти за те, що сталося. Багато дітей я евакуйовую за кордон і ми маємо зробити все, щоб українці в майбутньому поверталися додому».
Більше історій молодих українців можна знайти на сторінці #ВліпиЗаСебе.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
