Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Будуємо разом. Це чотири волонтерські ініціативи, які відновлюють нашу країну

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Вони приходять на допомогу до міст та сіл, які найбільше постраждали внаслідок російського вторгнення. Розгромлені будівлі, понівечені квартири та сотні людей без домівок – волонтери роблять усе можливе, аби відновити бодай частину країни вже сьогодні.

У цьому тексті розповідаємо про Repair Together, «Будуємо Україну Разом», Sаve Ukraine life та «Добробат» – чотири волонтерські організації, завдяки яким міста та села відбудовуються навіть під час війни.

Repair Together

Repair Together відновлюють будинки, що постраждали внаслідок російської окупації. Ми поспілкувались із Вікторією Афанасьєвою — координаторкою будівельних робіт і прибирань на толоках. Також вона відповідає за зв’язки з пресою, фондами та благодійними організаціями.

волонтерські толоки
Толока 1.0 у селі Ягідне, Чернігівська область

Про організацію

Repair together — це ініціатива, що займається ремонтом і відбудовою помешкань у селах. Ми почали з Чернігівської області, і зараз працюємо в Ягідному та Лукашівці. Ці села були під окупацією та постійними обстрілами. Багато будинків повністю зруйновані, і чи не в кожному пошкоджені вікна, дах, стіни. Що ми робимо? Прибираємо, ремонтуємо або ж відбудовуємо, займаємось адресною допомогою.

Проєкти

Прибирання — це дводенні толоки, які ми влаштовуємо майже кожні вихідні. Охочих збираємо через соціальні мережі, орендуємо автобуси та їдемо з ночівлею в села. За одну поїздку ми можемо прибрати руйнації приблизно на п’яти подвір’ях. Останнього разу зібрали рекордні 250 волонтерів. Інвентар закупили за донати, їжу для учасників нам забезпечують волонтерські кухні, живемо в облаштованому нами наметовому містечку. 

Ремонт/відбудова. Ремонтом нині займаємось у селі Ягідне. В 13 будинках повністю відновили вікна, зараз ремонтуємо дахи ще в декількох. Також виконуємо різні внутрішні роботи, наприклад шпаклювання. Це був наш перший етап. З липня вже зосередимось на роботах із відбудови повністю зруйнованого житла та будемо влаштовувати будівельні толоки.

волонтери відновлюють місто
Толока 2.0 у селі Ягідне, Чернігівська область.

Адресна допомога — це не універсальна допомога, як «гуманітарка». Ми знайомимося з жителями села, дізнаємось, які в них є потреби — наприклад, інструменти, побутова техніка, меблі. Під час окупації російські військові грабували людей, тож потреб багато. Починаємо шукати необхідні речі серед волонтерських спільнот, через наших підписників, а потім відвозимо їх у села.

Команда

Команда складається з вісьмох людей. Дмитро Кирпа відповідає за загальні організаційні питання та фінанси, Саша Кучинський — за фото- і відеоконтент, візуальний стиль і безпеку на толоках, Даша Косякова — за візуальний дизайн, стратегію комунікацій і ведення соціальних мереж.

Крім того, Андрій Голота відповідає за координацію будівельних робіт і закупівлі, Оксана Гузь — за організацію поїздок, комунікацію із волонтерами та організацію культурної програми, Таня Бур’янова — за координацію толок, комплектацію необхідного спорядження, закупівлю адресної допомоги та розміщення волонтерів, Оля Костюкевич — копірайтерка.

Труднощі під час роботи

Найбільша складність — це відповідальність перед жителями сіл, яким ми допомагаємо, та обмеженість наших ресурсів. Коли ми започатковували ініціативу, то рушійною мотивацією було «робити хоч щось, аби допомогти і бути корисним». Але зараз, коли ми їздимо в ці села, особисто знаємо людей, чиє житло було зруйновано, знаємо їхні персональні історії, з кимось навіть дружимо, то вже не можемо сказати «ну я ж роблю хоча б щось».

Тепер це вже задача про те, щоб допомогти на максимумі наших можливостей. Тому буває дуже складно, коли не все виходить так швидко, як хотілося б. І не думаю, що колись буде момент, коли ми скажемо «ну все, ми зробили достатньо».

волонтерська толока
волонтерські заходи
Толока 3.0 у селі Ягідне, Чернігівська область.

А технічні труднощі в організації подій і роботи зазвичай не значні, оскільки не було ще таких проблем, з якими б нам не вдалось впоратись. І все завдяки підтримці ком’юніті та волонтерської спільноти.

Потреби організації

Дуже потрібні будь-які будівельні матеріали або можливість їх купити зі знижкою. Для адресної допомоги постраждалим можна віддати непотрібну техніку, інструменти або меблі. А ми знайдемо тих, кому вони дійсно потрібні, та доставимо.

Дуже потрібна інформаційна підтримка, щоб до нас могли долучитись ще більше людей. І потрібно багато людей із базовими будівельними вміннями. Ну і, звісно ж, нас можна підтримати фінансово.

волонтерські толоки
Толока 5.0 у селі Лукашівка, Чернігівська область.

Будуємо Україну Разом

Будуємо Україну Разом — це програма благодійної організації «Українська освітня платформа», яка функціонує з 2014 року. Ми поспілкувались із Юрком Дідулою — керівником програми «Будуємо Україну Разом».

керівник програми БУР
Юрко Дідула, керівник програми «Будуємо Україну Разом».

Про організацію

Ми займаємось розвитком молоді. Розвиваємо в молоді відповідальність. Хочемо, щоб вони відчували, що від них щось залежить у цій країні. Хочемо, щоб молодь включалась у суспільне життя, допомагала людям у потребі та брала на себе відповідальність за розвиток своїх громад. Кінцева мета БУРу — щоб українці допомагали одне одному та були включені в суспільне життя. 

Як ми це робимо? Через БУРтабори, через волонтерство. Розвиваємо в молоді довіру одне до одного та всередині громад знов-таки через волонтерство та через суспільну діяльність. І розвиваємо в молоді спроможність, щоб їхня включеність у суспільне життя була продуктивною. Спроможність викликаємо через навчання проєктному менеджменту, через менторство, через фінансування. Ми віримо у підхід, що треба «вчитися роблячи». Тим, кого ми вчимо менеджменту, ми стараємось дати гроші, щоб вони щось зробили — спробували, зафакапились, навчились і пішли далі.

Волонтери руху БУР

Проєкти

Волонтерство в БУРтаборах

БУРтабори — це однотижневі волонтерські заїзди. Туди з’їжджаються 25 людей із різних регіонів України, вони будують і проходять інформаційну програму з БУРом. Цей підхід називається «навчання в служінні». Ми його використовуємо як елемент формування відповідальності. Ключовим нашим напрямком є відновлення зруйнованої інфраструктури та створення/покращення житла для переселенців. БУРтабори проводимо в Макарові, де ми відновлюємо зруйновану частину ДСНС, у Дрогобичі, у Стрию, в Коломиї, де ми створюємо кращі умови для житла переселенців.

БУРлак — вчимо проєктному менеджменту

Запустили курс на Prometeus. Уже близько 250 людей його проходять. Вони пройдуть цей курс — і матимуть можливість запітчити свою ідею перед умовними партнерами, експертами та отримати від нас фінансування на реалізацію, отримати менторство на початку реалізації, щоб їх супроводжували в процесі. 

Це другий великий напрямок, яким ми намагаємось трошки покращити економічну ситуацію, створити потенційні робочі місця, підтримати наших підприємців зі спільноти БУР та поза нею. Він має компонент у напрямку бізнесу (підтримує бізнес-ініціативи) та освітньо-соціальний напрямок. Ми хочемо підтримати людей, які вирішують соціальні проблеми, що пов’язані з війною. Якщо в тебе є класна соціальна ідея чи проєкт, ти можеш прийти на БУРлак, пройти курс навчання, запропонувати ідею та реалізувати її.

Менторство

У час війни набуло актуальності, бо багато людей переживають емоційно кризу. Хтось потребує зміни професії, і коли ти це проживаєш у супроводі ментора, який вже мають досвід в цьому, робити це легше. Ми зараз формуємо 100 пар менторів і менторок, які впродовж року працюватимуть разом і взаємно допомагатимуть одне одному.

Волонтери
Локальні волонтерські активності

Люди з нашої спільноти мають ідею відновити будинок і поселити туди переселенців. Ми даємо їм кошти та будматеріали, і таким чином у своєму місті вони можуть облаштувати прихисток для переселенців. Наприклад, можуть знайти бомбосховище, переобладнати його, почистити, зробити якісь меблі, щоб будинок був готовий. Ці активності локалізовані. Без зовнішнього компоненту волонтерів.

Довгострокове волонтерство

Ми перед війною стартували цей напрямок. Люди з нашої спільноти можуть поїхати не на тиждень у БУРтабір, а, наприклад, на пів року чи на три місяці в якусь громаду, і там цілісно працювати над розвитком якоїсь молодіжної ініціативи чи молодіжного центру, чи просто підсилити якусь існуючу громадську організацію своїми навичками. Це український аналог Peace Corp.

Перші підсумки роботи

У перші півтора-два місяці відбулась зміна фокусу діяльності: ми закривали потреби армії та переселенців. Здебільшого це була підтримка ЗСУ. Пишаємось тим, що нам вдалось залучити близько пів мільйона доларів на закупівлю машин, бронежилетів, касок, тепловізорів, рукавиць і всього-всього, що було найкритичнішим. Забезпечили дуже багато волонтерів із нашої спільноти, які пішли воювати, та багато частин, які до нас звертались: близько 45 машин, близько 70 тепловізорів, понад 300 жилетів і касок. Дуже класно зреагували на найкритичніший виклик, який поставив нам час, у перші дні війни.

Потім ми поступово повернулись до нашого звичного режиму. З того часу з таких кількісних досягнень ми відновили цілий поверх гуртожитку в Дрогобичі (34 кімнати), які вже зараз на фінальній стадії облаштування, відновили два будинки в Демидівці, зараз відновлюємо станцію ДСНС в Макарові. У Коломиї та Стрию будуть великі проєкти з побудовою гуртожитків. В Івано-Франківську ми відновили одне крило в гуртожитку та в Калуші якесь приміщення. 

Волонтерські будні
Буртабір у макарові
БУРтабір у Макарові.

Найголовніше, що ми зрозуміли — масштаби руйнувань і бажання волонтерити у сфері відбудови настільки великі, що ми як БУР не можемо повністю задовольнити ці потреби. Тому ми запустили франшизу БУРу. Він називається «Табір з БУР».

Команди, які розуміють цінність підходу та філософію БУРу, можуть отримати від нас умовно методичку, навчання, фінансування і можливість провести табір самостійно з нашим мінімальним включенням і супроводом. Ми його зараз запустимо. Ще результатів немає, але ми напрацювали цю модель і маємо методологію, як це буде відбуватись.

Вплив війни на роботу організації

Зараз наша діяльність нічим не відрізняється від діяльності 2014 року, але суттєво відрізняється від того, щоб було 2021 року. У 2014 році ми багато будували: 70% займав будівельний компонент, і лише 30% — інформаційної, культурно-освітньої програми. 

Будівництво однаково для нас залишається інструментом, але, оскільки потреби будівництва шалені, ми розуміємо, що не може бути табір, умовно 50 на 50.

Ми беремо більші об’єкти. Ми робимо сантехніку, думаємо про те, щоб брати дахи, тобто беремо роботу, яку не зовсім можуть робити звичайні волонтери. Ми розуміємо, що цей компонент будемо перекривати більш спеціалізованими волонтерами або навіть давати на аутсорс підрядникам, щоб закрити цей об’єкт, бо він є суперважливим.

Ми повернулись з помістки Чернігівщини та Київщини. Там руйнування настільки великі, що ми не можемо просто прийти й пошпаклювати стіни. Ми мусимо розуміти, що зараз є величезна потреба, яку необхідно закривати чи то партнерством чи підрядом, чи то якимись спеціалізованими волонтерами.

Це, можливо, буде найбільшою відмінність від того, що було в минулому році. Будівельний компонент набирає ваги й масштабів, яких ми не практикували в минулі роки, але вже практикували 2014 року. 

волонтерські рукавички

Команда

Зараз в основній команді зараз БУРу 24 людини. У нас є напрямок фандрайзингу, в який включені троє людей. Вони займаються пошуком партнерів, щоб втілювати нашу діяльність. У нас є програмний відділ, який реалізує всі програми, проєкти, які БУРу робить. Це Настя Драчук, яка координує менеджерів проєктів. Є фінансовий відділ, який менеджить всі фінанси та робить звітності. Комунікаційний відділ, який робить так, щоб про нас знали і щоб до нас залучались волонтери. 

Труднощі під час роботи

Окрім великих масштабів будівництва, є також постійна внутрішня суперечність між тим, щоб усе дуже добре запланувати, підготуватись та почати, та іншим підходом — «нема часу думати, війна, треба робити». Ми завжди шукаємо баланс, щоб не робити складне планування, але при цьому розуміти критичність ситуації. Вибір між «візьми-і-зроби» та «подумай-проплануй-ще-раз-подумай-і-зроби». Ми балансуємо, десь посередині. Багато запускаємо пілотних швидких проєктів, десь нам це гарно вдається, десь є виклики. Загалом працює. 

Читайте також: «Це не просто шкарпетки, це цінності та ідеї». Засновники Dodo Socks про благодійність, недостатню русофобію та мільйони на ЗСУ

Друга складність пов’язана з тим, як вирішити, кому допомагати першочергово. Спершу відновлювати лікарню чи будинки, щоб люди могли туди повернутись і їм ця лікарня була потрібна? Зараз багато дискусій, чи БУР мусить відновлювати більше соціальну інфраструктуру, таку як станцію ДСНС, чи фокусуватись на приватній інфрастуктурі. Дилема, яка знаходить вирішення теж у балансі: ми робимо одне й друге, але невідомо, чи це правильне рішення.

Потреби організації

Можливо, поширення інформації — те, що ми зараз і робимо. Розказувати про БУР більшій кількості молоді та давати їм розуміння, що це класна можливість включитись у відновлення країни. Це не просто поїхав і побудував, покидав цеглу. Це будування нових соціальних зв’язків, це відчуття країни, в якій ми живемо, це можливість подорожувати в регіони, в яких ніколи не був. БУР дає можливість щиро полюбити країну, в якій ти живеш. Що більше людей до нас долучиться, то більше відповідальних громадян буде в країні, то менш вразливими ми будемо до зовнішніх фріків, як Росія.

Волонтерські організації: БУР

Sаve Ukraine life

Save Ukraine life — це благодійний фонд, який збирає і надає гуманітарну допомогу людям, які найбільше потребують допомоги під час війни. Детальніше про діяльність розповіла Міла Потапова — кураторка фонду, продюсерка міського івенту KYINESS. 

Початок діяльності

З перших днів повномасштабного вторгнення, коли все було паралізовано, почала волонтерити і допомагати людям пересуватись містом. Возила людей із берега на берег, із дому на вокзал тощо. Десь на п’ятий-шостий день долучилась до ініціативи «Київ Волонтерський». Розвозила обіди по місту, на блокпости, військовим та в лікарні. 

Далі почали з хлопцем Олексієм виїжджати в деокуповані села Київської області — розвозити продуктові набори та предмети гігієни. Олексій зареєстрував наш фонд «Збережи Україну», щоб ми могли офіційно вести документацію, приймати донати і звітувати.

Волонтери віддають допомогу
Волонтерські пакунки для деокупованих міст

Робота фонду

Ми зосередились на таких видах допомоги:

  1. Щотижнева допомога з продуктовими наборами (від 50 до 200 наборів за одну поїздку) адресно бабусям і дідусям, які фізично не можуть нормально пересуватися, тобто ми відвозимо їм продукти прямо до хат. 
  2. Відбудова домівок (заміна дахів, вікон).
  3. Допомога з речами. 
  4. Допомога з товарами гігієни.

Загалом було більше 50 поїздок у села з їжею в середньому 100 пакетів роздачі за раз. Вартість такого одного пакету — приблизно 500 гривень. Ремонт одного даху обходиться у 20 тисяч гривень, ремонт сету вікон — 40 тисяч гривень, збір хлопцю на лікування — 50 тисяч гривень.

Переважно їздимо в Мощун, Горенку, Бородянку, Гостомель та прилеглі малі села, що сильно постраждали від російських обстрілів. Також розширили сферу допомоги: відбудовуємо зруйновані хати, вікна тощо. Потреба велика. 

Панорами зруйнованих житлових будинків у Бородянці, 360war.in.ua, Дмитро Малишев

Допомога

Як визначаємо, кому допомагати? Їдемо та по факту дивимось, розмовляємо з людиною, щоб зрозуміти, хто це, яку підтримку має, вияснити всі необхідні деталі. 

Реконструкція відбувається в чотири кроки:

  1. Ми отримуємо запит на реконструкцію
  2. В’їжджаємо на місцину та оцінюємо що потрібно робити та скільки це коштуватиме.
  3. Збираємо гроші на реконструкцію, матеріали та кваліфіковану команду.
  4. Ремонтуємо.
Волонтерські організації

Команда

Два засновники: Олексій — голова фонду, та співзасновник Володимир. Я займаюсь комунікаціями, логістикою та менеджментом речей. До того ж до обов’язків входить кураторство родин переселенців і родин із Харківської та Донецької областей. Волонтерів — від п’ятьох до десятьох людей, які долучаються, коли можуть.

Труднощі під час роботи

Основне — це фінансування. Наразі під кожну поїздку намагаємось зібрати кошти серед знайомих та тих, хто хоче допомогти. Іноді наші друзі виділяють 500-700$ (це мінімум), щоб з’їздити з нами та профінансувати таким чином поїздку, бути причетними до хорошої справи. 

Збирати кошти дедалі складніше, а потреба все росте й росте, бо скоро осінь, а людям нема де жити.

Як допомогти організації?

Збором коштів і шером про нашу діяльність. Що більше людей будуть підписуватись, слідкувати і розповсюджувати, то більше добра ми зможемо зробити!

волонтери роздають хліб

Добробат 

Добробат — це добровольчий будівельний батальйон, який допомагає людям відновити їхнє житло, що постраждало від російської агресії. Ідея створення Добробату належить Віктору Андрусіву — раднику міністра МВС і керівнику Офісу президента, співзасновнику організації. Ростислав Смірнов — співзасновник Добробату — детально розповів про діяльність однієї з найбільших організацій, що займається відбудовою.

Історія організації

Почалось усе з Бородянки. Думаю, усі бачили ті будинки — повністю зруйновані. Ми бачили неймовірні масштаби руйнувань і допомагали ДСНСникам розбирати ті завали. Ми думали, що наша діяльність цим і завершиться, але отримали таку велику кількість охочих (допомогти — ред.), що зрозуміли: нам треба розширюватись, і тоді ми зможемо зробити набагато більше. 

Панорами зруйнованих житлових будинків у Бородянці, 360war.in.ua, Дмитро Малишев

Тоді ми почали відкривати (для відбудови — ред.) нові області, формувати нові батальйони. Ми, звісно, знали, що зберемо декілька сот, можливо, тисяч людей, але коли за перші три дні отримали близько 10 тисяч заявок, то трошки офігіли. Ми вирішили, що не можемо втратити цей шанс і нумо допоможемо ще більшій кількості людей. Ми почали формувати нові батальйони — Чернігівський і Сумський, тому що паралельно звільнили Київську, Сумську й Чернігівську області. Зокрема ми додали телеграм-бот, щоб мати можливість відбудовувати конкретні кейси.

Проєкти

Проєктів надзвичайно багато. Працюємо в чотирьох областях: Київська, Чернігівська, Сумська, Харківська. І зараз готуємо до старту Миколаївську. Більше сотні різних об’єктів уже відбудували. Це й соціальна інфраструктура — школи, будинки, амбулаторії.

Також ми взяли під відбудову ціле село Ягідне, що в Чернігівській області. Там 21 будинок, і всі вони були без дахів — усе зруйновано, бо вони перебували під обстрілами. Повністю відбудовуємо це село: перекриваємо профнастилом, вставляємо вікна тощо.

будівництво
Відновлювальні роботи в селі Ягідне, Чернігівська область.

По кількості у нас більше приватних об’єктів, але соціальні — глобально більші. Для їхньої відбудови ми шукаємо донорів. Наприклад, є IT-компанія, яка взяла під крило дві школи в Київській області. Є компанія, з якою ми відбудували амбулаторію в одному селі. Є школи, які ми запропонували одному велику банку, його назву я поки що не називатиму. Там на відновлення однієї школи потрібно 1,5 мільйона гривень.

Команда

Понад 32 тисячі людей задіяні у проєкті. Серед волонтерів є й іноземці. Наприклад, є жінка, яка працювала на хорошій роботі в США, а зараз повернулась і допомагає з відбудовою в селі Ягідному. Ми про неї навіть робили невеличкий репортаж.

Серед волонтерів є і звичайні, і професійні. Є два типи робіт, і залежно від цього формується склад. Коли ми починали, то бачили свою діяльність як розбір завалів, допомога ДСНСникам. Тобто будь-хто може прийти і фізично попрацювати. 

люди відбудовують дах житлового будинку

А була історія більш професійна, коли є об’єкт і нам потрібні майстри-покрівельники чи кошторисники, чи ті, хто вміють підмуровувати. Нам потрібні і ті й інші люди. Коли люди приєднуються до Добробату, вони заповнюють анкету в телеграм-боті: де вони хочуть працювати, у якому батальйоні, якими навичками володіють. І ми потім оголошуємо набори — нам потрібні такі-то й такі-то люди або робимо точкові розсилки. 

Для чого ми робили телеграм-бот? Наприклад, нам треба зробити розсилки саме для електриків, щоб не всіх постійно «пікати», а саме точково. Коли потрібні покрівельники, тільки ті, хто вказали, що вони майстри з покрівельних робіт, бачитимуть повідомлення.

Донори та партнери

У нас у команді є людина, яка займається комунікаціями з донорами і міжнародними фондами. Також на сайті є «Карта руйнувань». Це каталог зруйнованих об’єктів, на які ми шукаємо кошти і донорів. Ми не просто кажемо: дайте нам 300 тисяч. Там є кошторис кожного об’єкта — що потрібно для його відбудови. У цих кошторисах ми кажемо: ви можете навіть коштів нам не кидати, дайте просто будівельний матеріал. Є вже десяток компаній, які взяли об’єкти під своє крило, і ми їх відпрацьовуємо.

До кінця цього тижня або з наступного стартує наша міжнародна кампанія — Америка-Європа. До середи плануємо запустити сайт, там буде можливість задонатити на будь-який об’єкт. Це буде велика міжнародна кампанія, де будь-який європеєць чи американець зможе пожертвувати 10 доларів чи євро, 20, 30 — скільки завгодно. І там ми побачимо, чи буде з цього результат. Також хочемо зв’язуватись із діаспорами українців за кордоном.

Труднощі під час роботи

Першою складністю, яку ми вже подолали, було паливо. Коли почались проблеми з паливом, це нас дуже підкосило. Ми не могли виїжджати на роботи з відбудови, нам перестали давати автобуси.

А зараз ключова проблема, через яку ми й запускаємо міжнародну кампанію, — це кошти і будівельні матеріали. Для того, щоб відбудовувати ще більше, нам потрібні будівельні матеріали. Їх можна або придбати, або дати нам на них кошти. Це ключова складність. Ми могли би зробити більше, якби в нас були будівельні матеріали. 

Обмеження

Ми не беремо під своє крило будівлі, які повністю зруйновані. На це є дві причини: перша — у нас немає на це дозволів, друга — у нашому КПД. Наш умовний KPI — щоб якомога більше людей зустріли цю зиму в сухості та теплі. Який наш метод? Не один відбудований будинок (це одна сім’я), а краще відновити 20 будівель за ці кошти. Що таке відновити? Це перекрити частково, якщо у когось там просто в стіні діра, вікна вставити. Це електроенергія, газопостачання, труби тощо. Ми не клеїмо шпалери, не ставимо ламінати. Наша основна задача — якщо до нас у тій будівлі жити було неможливо, щоб після нас там можна було жити. 

волонтери відновлюють дах

Потреби організації

Найважливіше — це будівельні матеріали. З усією рештою ми вирішили: люди є, з інструментами і технікою нам допомагають. Потрібні кошти і будівельні матеріали. Кошти на бензин, на автобуси, і то — це ми й самі можемо знайти. Ключова історія — це будівельні матеріали. Якщо в нас буде більше будівельних матеріалів, ми ще більше зробимо, тому що ми працюємо повністю безкоштовно силами наших добробатівців, але купувати ще будівельні матеріали ми просто не спроможні.

Ми, звісно, це робимо, але не в тих масштабах, які б можна було собі уявити. Наприклад, нам зараз казахи допомагають, вони багато передають: генераторів, ще чогось. І десятки тисяч сухпайків для наших волонтерів.

Плани

Ключовим у наших планах на майбутнє є міжнародна кампанія зі збору коштів. Якщо вона буде успішною, тоді у нас будуть кошти на будівельні матеріали. Ми зможемо ще більше зробити у цих областях і, звісно, розширюватись. Ми вже зараз формуємо Миколаївський. Запорізький, Херсонський, Донецький і Луганський батальйони. Тобто вони готові починати, щойно там можна буде працювати.

волонтери Добробаду відбудовують київщину

Матеріал підготовлений у партнерстві з 360war.in.ua візуальним медіапроєктом, що показує, як виглядають українські міста і села після російського нападу. 

Авторка: Маргарита Брушневська.

Суспільство

На Рівненщині встановили станцію громадського моніторингу якості повітря

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Жителі Острога на Рівненщині самостійно контролюватимуть якість повітря за допомогою громадської станції моніторингу.

Про це на фейсбук-сторінці повідомили активісти громадської природоохоронної організації «Екоклуб».

Зазначається, що станцію встановили в Національному університеті «Острозька академія».

Пристрій дозволяє всім охочим у режимі реального часу відстежувати у повітрі вміст пилу, діоксиду азоту, озону, моноксиду вуглецю, аміаку, вологість, атмосферний тиск та погоду.

Читайте також: «Готові переробити весь пластик Волині». Історія релокейту запорізької компанії «Грін компані»

Оскільки місто розташоване неподалік від Хмельницької АЕС, станція моніторингу також вимірює вміст радіації у повітрі.

Екоактивісти відзначили, що цьогоріч «Екоклуб» спільно із міжнародним проєктом «Чисте повітря для України» за підтримки чеської громадської організації «Арніка» ініціювали розвиток мережі постів громадського моніторингу повітря на Рівненщині. Дев’ять постів моніторингу з’явилися у Рівному, Городку, Обарові та Острозі.

Що таке пости громадського моніторингу?

Це сучасні інструменти моніторингу та оцінки якості повітря, які самостійно та незалежно від держави встановлюють жителі населених пунктів. Порівнюючи із державним моніторингом, такі пости дозволяють оперативно дізнаватися інформацію про стан повітря, показують достовірні дані за кількома основними забруднювальними речовинами у режимі реального часу.

Громадський моніторинг повітря – це мережа постів, які встановлюють жителі населеного пункту на житлових будівлях, офісних приміщеннях, школах, церквах тощо. Мережа постів громадського моніторингу дозволяє більш якісно визначати якісь повітря у тому чи тому населеному пункті.

Нагадаємо, ЛУН створив iOS-віджет, що сповіщає про якість повітря у Києві та Львові у реальному часі.

Також ШоТам повідомляв раніше про запуск екологічного чат-боту для скарг на забруднення повітря, води і ґрунту.

Фото: facebook.com/Ecoclubrivne.org.

Читати далі

Суспільство

«Я не можу опускати руки». Дружина захисника «Азовсталі» відкрила у Львові квіткову крамницю

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Оксана Дубик – переселенка з Маріуполя, яка місяць прожила в облозі неподалік від «Азовсталі». Її чоловік приєднався до захисників міста в перші дні повномасштабної війни. Відтоді Оксана залишилася разом із батьком, пообіцявши коханому, що за першої нагоди покине Маріуполь.

Так минув місяць, допоки росіяни не знищили Драмтеатр, а пізніше – й домівку подружжя. Після цього Оксана з татом пройшли майже 11 кілометрів пішки, поки не зустріли незнайомця, який допоміг врятуватися з міста.

У Львові жінка знайшла в собі сили відкрити квіткову крамницю й поступово розвивати бізнес. Каже, це дозволяє триматися й не опускати руки. А ще вона чекає на свого чоловіка, який досі перебуває в російському полоні. Чекає й робить усе, аби повернути його додому.

Маріуполь – це місто, яке я робила красивим

Я будівельниця. Усе моє життя пов’язане з будівництвом, створенням чогось нового або реабілітацією старого. Будинки, школи, дитячі садочки – це те, що я зводила протягом всіх років. А Маріуполь – це місто, яке я робила красивим. 

До початку повномасштабного вторгнення у нього можна було закохатися. З першого погляду, з першої вулички. Доволі промислове місто зі своїм шармом та особливим стержнем, закутаним у тендітність. Саме таким я бачила Маріуполь.

Оксана Дубик, дружина захисника Азовсталі

Восени 2021-го року я розпочала свій останній проєкт. Хоча, звісно, про те, що це останній я дізналися лише у лютому 2022-го. Разом із командою ми взялися реконструювати місцеву лікарню. До кінця зими встигли встановити сучасні вікна, нові двері і почали утеплювати фундамент зі стінами. Кінця роботи ще видно не було, але ми майже дісталися половини задуманого.

Я не здогадувалася, яке пекло можуть зробити росіяни 

За роки життя у прифронтовому місті я звикла до залпів війни. Це було моєю буденністю. Десь якийсь вибух, десь щось розривалося. До цих звуків звикаєш і майже не звертаєш на них уваги. Бо живеш з думкою, що це ніби десь далеко. Не поруч, не в місті твого життя. 

До 24-го лютого у мене не промайнуло жодної думки про те, що може розпочатися повномасштабна війна. Ба більше, я не здогадувалася, яке пекло зможуть зробити росіяни замість мого виплеканого Маріуполя. За два дні до початку я разом з іншими маріупольцями вийшла до Драмтеатру на мітинг проти війни. Звичайна акція, все як завжди. І сумніву, що щось не так, у мене не з’явилося. 

Подружжя з Маріуполя, де чоловік - захисник Азовсталі
Оксана з чоловіком та дітьми. Архівне фото.

А 24-го події розгорталися дуже швидко. Я б навіть сказала, миттєво. З самого ранку, коли ми прокинулися, чоловік пішов говорити по телефону. І буквально за кілька хвилин він повернувся і сказав: «Почалася війна, Київ бомблять». Перше, що я почала робити – телефонувати доньці. Вона живе у столиці, додзвонитися я не змогла. Чи то мережі не було, чи то вона була перевантажена, але чоловік почав телефонувати до сина. 

Син був у Львові й якось через інтернет зміг зв’язатися з сестрою. Так я дізналася, що мої діти в порядку. Донька вже була у бомбосховищі, а син – на заході. 

Історія повторилася: мій чоловік пішов на війну

Тоді я зібралася на роботу. Приїхала до лікарні, де вже були співробітники. Переважно чоловіки і кілька жінок. Решта не прийшли, бо почалася війна. Ми з усіма переговорили, зачинили двері і навіть увімкнули сигналізацію. Я була впевнена, що це всього на кілька днів, що ми скоро повернемося на роботу і треба буде завершувати проєкт. Але цього не трапилося.

Коли я поверталася додому, помітила, що дуже багато людей вже стоять з валізами, спаковані. Вони їхали геть з міста. Не пам’ятаю, про що я думала, коли побачила усіх цих людей. Але доїхала додому і дізналася, що мій чоловік рушив до військкомату. Ми це не обговорювали, не радилися. Але я знала, що так буде, боротися з цим не було сенсу. Знала, що він піде. Бо ми встигли пережити щось схоже у 2014-му, коли росія вперше нас атакувала. Мій коханий взяв зброю до рук і пішов нас захищати.

Цього разу історія повторилася. Не знаю, що було у військкоматі, але чоловік ходив туди ще двічі. Може, його відмовлялися брати через вік: йому 59 років. Але свого він досяг і вже 26-го лютого прийшов додому на півтори години. Зібратися на війну. Я зібрала їжу, якісь речі. Ще встигли трошки посваритися, бо він не хотів багато брати з собою, а я все складала. На дворі було холодно, як його можна було відпустити без теплих речей? 

Було складно, але ми не голодували і не хворіли

Далі – все як в тумані. День за днем вибухи, бої, стрілянина. Я постійно була в будинку зі своїм батьком. Час від часу ми виходили на вулицю, йшли до Драмтеатру. Тільки там можна було дізнатися якісь новини і щось про можливу евакуацію. 

Ми жили прямо навпроти «Азовсталі» і періодично ходили туди. Там був мій чоловік, я знала, що він приєднався до «азовців», коли почалися потужні бої. Тато приніс хлопцям електрочайники, щоб вони могли бодай чаю попити. А чоловік того дня передав мені шоколад. Він знав, який саме я люблю. І я зберегла його до свого Дня народження. Їла, ніби подарунок від коханого.

Читайте також: Нас лякали «бандерівцями», а вони зустріли нас обіймами. Фотографка з Рубіжного переїхала до Львівщини й починає життя з нуля

Під канонадою вибухів ми прожили цілий місяць. Було складно, але ми не голодували і не хворіли. Я вже потім дізналася, що мій чоловік приготував купу дров, вони стояли охайні і готові до використання. Ми це помітили з батьком, коли вирішили запалити камін у будинку. 

Ним давно ніхто не користувався, ал,е оскільки вікна повибивало, стало холодно, тож ми вирішили зігрітися. Щойно запалили – з каміну почав валити дим, заповнюючи весь будинок. А потім щось раптово вибухнуло і камін запрацював. Ми заклеїли вікна, в будинку стало тепліше. 

Хліб заміняли оладками

Знаєте, як українські господині вдома роблять закрутки, харчі зберігають мало не гуртовими партіями? Отак і в мене було. Комора була забита кашами і дровами. Єдине, напевно, чого не мали, так це хліб. Хоча сусіди, у яких була мука, робили солодкі оладки й ділилися з нами. Оцими оладками хліб і заміняли.

А взагалі нам пощастило. Продукти були, воду набирали і готували собі на вогнищі. Трошки згодом люди почали виносити продуктові склади, ділилися одне з одним. Періодично і рибу їли, і м’ясо було. 

Але це траплялося тоді, коли в якийсь зі складів із харчами «прилітало». Хтось йшов, виносив і роздавав. Ще й хвороби не турбували. Але я думаю, що це від стресу. Бо взагалі встигла забути, що маю якісь проблеми зі здоров’ям. 

Від вибуху в Драмтеатрі нас врятувала доля

Зі своїм чоловіком востаннє я говорила 28-го лютого. Тоді й домовилися, що як буде можливість – я поїду до Львова. Мало не щодня ми з батьком ходили до Драмтеатру. Там був зв’язок і можна було дізнатися хоча б якісь новини. 

Місяць евакуація переносилася. Виїхати було неможливо, хіба що власними машинами, але в нас такої не було. Тому ми чекали на автобуси. Від вибуху в Драмтеатрі нас врятувала сама доля. Того дня батько пішов туди зранку і дізнався, що автобусів не буде. А вдень Драмтеатру не стало. 

Оксана зі світлиною Драмтеатру в Маріуполі
Фото: nta.ua.

Просто доля, яка врятувала нас від загибелі. Випадковість, яка мало не вартувала нам життя. Батько пішов без мене, все дізнався і повернувся. Хоча зазвичай ми ходили разом і в інший час. Тоді почали думати, як нам виїхати.  Довго вагатися не довелося. Ми прокинулися від того, що горіла хата сусідів. У неї прилетіло «Градами». Щойно встигли загасити – вогонь перекинувся на наш будинок.

11 кілометрів йшли пішки

Ця пожежа не залишала нам вибору. Ми вибігали з хати з двома рюкзаками, залишили там все, що було. Навіть частину документів. У нас був єдиний варіант – йти пішки. І пи пішли, як і всі люди, просто вздовж набережної. 

Дорогою намагалися зупиняти автівки. Але хтось був геть завантажений речами чи людьми, а хтось просто не хотів зупинятися. Разом із батьком ми пройшли десь одинадцять кілометрів. Йшли довго й так втомилися, що планували заночувати просто в полі.

І коли їхала чергова автівка, я просто махнула рукою. Без надії, без сподівання. А машина зупинилася: там сидів молодий хлопчик на ім’я Денис. Я сказала йому: «Дитино, вивези нас у будь-яке село, куди-небудь звідси». Він відповів, що їде до Запоріжжя. Ми мало не стрибали в ту машину. Після 11 кілометрів пішки – це була наша маленька перемога. 

Я виплакала хлопця у росіян 

Аби доїхати до Запоріжжя, нам довелося пройти 12 блокпостів. У дорозі до нас приєднався ще один хлопчик – Микола. Тож ми були вже вчотирьох. На кожному блокпосту хлопців витягали з машини, роздягали догола, перевіряли телефони. Дивилися, які речі мають з собою, що в машині. Нас із татом не чіпали. Думаю, по нам точно було видно, що ми не військові.

На одному з останніх блокпостів росіяни знову забрали хлопців. Ані Дениса, ані Миколу окупанти відпускати не хотіли. Їх кудись відвели, і я не знала, що там відбувається. Але бачила, що росіяни були вже геть п’яні, тож пішла до них. Просила відпустити хлопців, довго благала і, здається, я просто виплакала у росіян. Дениса відпустили. А от Миколу не захотіли, він залишився там. Лише згодом я дізналася, що його внесли у списки на обмін. Сподіваюся, що він повернувся додому. 

Ми сіли в автівку й поїхали далі. Нам вдалося дістатися до Пологів (місто в Запорізькій області, – ред.). Там нас погодували, і саме там я вперше за місяць їла хліб. На виїзд до Запоріжжя формували колони по п’ять автівок. Нам сказали, що роблять це, аби вбили не всіх одразу й хтось міг врятуватися. 

Не очікувала, що нас так зустрінуть у Львові

Як їхали, я розповідати не буду. Це надто складні спогади. Але ми дісталися Запоріжжя. А далі доїхати до Львова вже не було проблемою. На Заході нас зустрів мій син. Разом із батьком ми поселилися у нього. 

Два тижні я приходила до тями. Це була надто складна подорож для нас. Утім залишатися у сина на шиї мені не хотілося, та й руки вже свербіли починати щось робити. Тому я звернулася до Львівської міської влади. 

Оксана, переселенка з Маріуполя
Оксана в приміщенні, де згодом відкриється квіткова крамниця. Фото: suspilne.media.

Прочитала, що переселенцям з Маріуполя надають житло у модульних будиночках, тому надіслала заявку. У мене інвалідність, батько – пенсіонер, думаю, саме через це досить швидко отримали відповідь. Нам дали будиночок на двох. Чесно? Я не очікувала, що мене тут так зустрінуть. Не чекала таких теплих обіймів в геть іншому куточку своєї країни. 

Цілодобово моніторила новини про «Азовсталь»

Трошки згодом я змогла зв’язатися зі своїми знайомими з Маріуполя та Бердянська. Це жінки, які виїжджали важче та довше за мене, але теж опинилися на заході України. Спершу вони були в Тернопільській області, але потім також переїхали до Львова. 

Саме ці люди й запропонували мені спробувати відкрити квіткову крамницю. Від бездіяльності я постійно сиділа в телефоні, просто цілодобово. Змусити себе відірватися від новин я не могла, бо періодично вискакували повідомлення про «Азовсталь», про азовців, про всіх героїв, які тоді перебували на заводі. А я знала, що мій чоловік – серед них. 

дружина захисника азовсталі
Фото: radiosvoboda.org.

Тому, коли пролунала пропозиція відкрити крамничку, я погодилася одразу. Це була можливість бодай трошки відволіктися і зайнятися чимось корисним для себе. Я ніколи не мала справи з квітами на якомусь професійному рівні. Лише вдома вирощувала щось для краси, бо чоловіку подобаються живі квіти. А він вирощував лимони. Тому не погодитися я не могла.

Так на залишки наших збережень ми з дівчатами знайшли приміщення. Знаєте, таке маленьке, захаращене. Зробили там косметичний ремонт, закупили квіточок, насіння. І відкрилися.

Наші квіти купували дорожче, ніж вони коштували

Я і не здогадувалася, як сильно львів’яни люблять квіти. До нас почали приходити відвідувачі. Спершу небагато, а потім все більше й більше. Прийшли журналісти, які зняли про нас матеріал. Про маленьку крамничку! І я розповіла їм свою історію. Тоді почався шалений потік клієнтів.

У нас навіть купляли квіточки дорожче, ніж вони коштували. І тихенько казали: «Це на розвиток». Звісно, що це наповнює силою. Спілкування з людьми, робота, клопоти, які не пов’язані з війною, додали мені енергії. Додали сили, щоб триматися у новій реальності. 

квіткова крамниця дружини захисника азовсталі

За цей час я полюбила Львів. Усім серцем я полюбила це місто і людей. Якою б я була без них? Без тих, хто приходить просто поговорити у крамничку? Просто підтримати? 

Я чітко зрозуміла, що не можна впадати у відчай. Сумніваюся, що мій чоловік хотів би бачити мене в депресії і з опущеними руками. 

Будемо кричати так голосно, щоб світ щодня чув нас

Зараз я маю дві задачі: зробити все, щоб мій чоловік повернувся додому і тримати квіткову крамничку. Я долучилися до спільнот, де жінки також чекають на своїх чоловіків. Ми почали влаштовувати мітинги, звертатися до влади усіма можливими способами, писати листи і чекати відповіді. 

Зараз комунікація з владою майже відсутня. На днях написали чергового листа, цього разу – до президента. Нам потрібно знати, що робляться бодай якісь кроки для визволення наших захисників та захисниць. Знаєте, розлючені жінки – це страшна сила. Я знайома з багатьма, хто чекає своїх синів, доньок, чоловіків, друзів – тих, хто захищав Маріуполь.

Оксана на мітингу дружин бійців азовсталі

Це люди надзвичайної сили. Ми люди надзвичайної сили. Ми мусимо зробити все, так само, як наші герої робили все для нашого захисту. Я не зможу змиритися з думкою, що їх просто залишать на тортури в росії. Ні, будемо кричати так голосно, щоб світ чув нас кожен день. Адже від цього залежить життя наших оборонців. 

Читати далі

Суспільство

На Запоріжжі під час ворожого нальоту солдат Нацгвардії збив Су-25 (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Під час ворожого нальоту на Запорізькому напрямку боєць Нацгвардії збив ворожий штурмовик Су-25.

Про це повідомили у пресслужбі Нацгвардії.

Український захисник вдарив по літаку із переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла».

Зазначається, що після враження цілі за лісосмугою відбувся вибух. Падіння ворожого літака на окупованій території було підтверджено, а ціль знищена.

Довідка

Національна гвардія — військове формування з правоохоронними функціями. Призначене для виконання завдань із захисту та охорони життя громадян України. Загальна чисельність — до 60 тисяч військовослужбовців.

Нагадаємо, за минулу добу, 9 серпня, російська армія втратила 9 літаків.

Також «Запорізький месник» із Нацгвардії збив ворожий штурмовик Су-25.

Фото: pixabay.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство5 днів тому

Фарбуємо так, щоб жоден окупант не побачив. Алік Мухін та його команда закамуфлювали понад 900 автівок для ЗСУ

Алік Мухін ще підлітком знав, ким буде, коли виросте. Він хотів, аби його життя обов’язково...

Технології1 тиждень тому

Двоє друзів з Донецька відкрили майстерню на Троєщині й збирають байки для ЗСУ. Ось їхня історія

Mechanics United заснували двоє друзів, які тривалий час працювали пліч-о-пліч. Якоїсь миті хлопці зрозуміли: час...

Суспільство1 тиждень тому

Зберегти історичні будівлі. Як волонтери «Мапи Реновації» рятують українську спадщину, пошкоджену окупантами

З початку повномасштабної війни окупанти зруйнували в Україні десятки історичних споруд. Російські снаряди знищують будівлі,...

Технології1 тиждень тому

«З’являється багі з мінометом, відстрілюється й зникає в нікуди». Криворізькі інженери створюють мобільні автівки для ЗСУ

До повномасштабного вторгнення український інженер з Кривого Рогу Віталій Бризгалов активно працював над стартапом Coolon...