Режисер Євгенія Відіщева та проект «В.І.Д.Л.І.К.» створюють вистави з підлітками у східних регіонах України. Театр мандрує Донбасом від міста до міста. В ньому немає постійних акторів та вигаданих історій. В кожному населеному пункті – нова трупа та нова п’єса. З театральних підмосток молодь Донеччини та Луганщини розповідає глядачам історії свого життя: побачену наживо війну і все пережите під час неї.
Війна мовою мистецтва
Проект «Відлік» офіційно був створений в 2017 році. Проте, для режисера Євгенії Відіщевої все почалось ще в 2014-му. «Коли на Майдані були розстріли, потім війна, стільки людей загинуло… Я вирішила, що хочу працювати з постраждалими дітьми і молоддю, щоб дати їм можливість розповісти про свої переживання мовою мистецтва».
Читайте також: Бізнес на склі. Історія успіху з Лисичанська
Євгенія зібрала митців-однодумців, які поставили перед собою доволі амбітну задачу. «Ми вирішили поїхати на схід України і в кожному місті зібрати дітей та підлітків, щоб поставити з ними театральну п’єсу. Її мають написати і зіграти самі діти, розповідаючи про проблеми, які їх хвилюють» – каже режисер: «Ми хотіли дати їм можливість «виговоритися» і поділитися зі сцени досвідом свого життя «на лінії вогню».
Якби не війна – я б досі грав у стрілялки
Проект «Відлік» заїжджав в кожне місто всього на 10 днів. Це мізерно мало, щоб з нуля створити п’єсу, відрепетирувати її, знайти костюми і декорації. Проте, діти настільки активно включались в роботу, що подекуди хронометраж готової вистави складав аж сорок хвилин. «Всього за перше своє турне «Відлік» об’їздив шість міст і поселень.
Читайте також: Бізнес на брухті: як сміття може допомогти стати дизайнером
«На переглядах вистав всюди були аншлаги. Серед глядачів – друзі, родичі і просто зацікавлені люди. Середній вік учасників був десь 14-17 років. Проте, були міста де приєднувались і десятирічні діти. «Вони дуже різняться від своїх однолітків, скажімо, в Одеській області» – згадує Євгенія: «Там діти часто запитують: «А що ці всі воєнні дії і досі відбуваються?». Тут же, багато дітей вимушені спостерігати війну щодня. Це примушує їх ставати зрілими і думати про майбутнє. Хлопець з Авдіївки Марк після вистави зізнався митцям: «Якби не війна – я б досі грав у стрілялки на компі і уявлення не мав, яке життя насправді».
Анна Франк з Авдіївки
Завдяки зусиллям проекту «Відлік» найкращі твори підлітків були відправлені на міжнародний тиждень актуальної п’єси в Києві. Робота «Щоденник» п’ятнадцятирічної Поліни Пушкіної потрапила в четвірку найкращих п’єс. В ній лунає недитячий біль людини, для якої події на сході назавжди забрали безтурботні дні дитинства. П’єса, написана в форматі щоденика, в хронологічному порядку розповідає про воєнні будні. Відсутність електрики, обстріли і очікування на повернення мами – це повсякденна реальність, в якій живе героїня.
Читайте також: Співає “Баба Єлька”: як три містянки відроджують українську сільську пісню
Читаючи «Щоденник» неможливо стримати сльози. Поліна Пушкіна з дорослим спокоєм і відстороненістю описує своє повсякденне життя на фоні обстрілів і всюдисущої небезпеки. Героїня постійно переживає за маму, яка йде на роботу під обстрілами, але водночас хапається за кожну мить свого «вкраденого дитинсва»: грає в теніс, взимку з подругою смажить зефір на вогні і дивиться фільми з улюбленим актором. Поліна зізнається, що майже нічого не вигадувала, а просто записувала історію «з себе». У п’єсі показане життя, яке триває навіть на тлі смерті. Саме таку задачу ставила перед собою режисер Євгенія Відіщева.
Скелети з сімейної шафи
У п’єсі іншої учасниці проекту «Відлік» Анастасії Горлової під назвою «За что?» теж присутній мотив війни. Однак авторка зосереджується на тому, як конфлікт змінив її особисте життя і ситуацію в сім’ї. Героїня п’єси Женя – школярка, однак боїться залишатися вдома з батьком, який постійно п’яний і поводить себе неадекватно. Через війну Женя з матір’ю переїжджає з Луганська в Щастя. У матері з’являється особисте життя, однак дочка вкрай негативно реагує на цей вчинок матері, а пізніше коханець матері чіпляється і до неї.
Відсутність сімейного комфорту, досвід війни і переселенства теж творять загальну картину п’єси. Біль від безвиході, розчарування, замкненого кола робить текст вкрай емоційним і драматичним. Сімейне насильство стає політичним і віддзеркалює картину руйнації. Проте, не всі твори в проекті «Відлік» за жанром належать до драми. Підліткам вдавався і гумор з сатирою, навіть на найгостріші теми.
Антинаркотична трава в Теплодарі
Євгенія Відіщева згадує візит «Відліку» в місто Теплодар. Там підлітки створили дуже сильну сатиричну п’єсу «Теплодарське гетто». В ній піднімаються проблеми торгівлі наркотиками, що, нажаль є досить поширеним явищем серед тамтешньої молоді. Головний герой хоче зробити вечірку, але для цього має заробити грошей і збути іншим трохи трави. Говорячи на гострі соціальні теми, новоявлені актори привертають увагу своїх однолітків в залі, в кінці п’єси все ж доходячи висновку, що наркотики можуть вбивати не гірше війни, і показують це на прикладі своїх персонажів. Євгенія каже, що підлітки в залі більше дослухаються до своїх однолітків на сцені, ніж, скажімо, до якоїсь анти-наркотичної акції з екранів ТВ.
Читайте також: Життя без сміття. В Україні набирає обертів флешмоб #trashtag
“Авдіївка ФМ” на Великдень
«В середньому, в нас в команді над виставою працювало 20-30 дітей» – згадує режисер. «Ми плануємо зробити нашу акцію щорічною. Цього року будемо ставити виставу з студентами ПТУ. Радує, що часто не ми шукаємо людей, а вони дізнавшись про проект від знайомих, долучаються самі, приводять грати своїх друзів. Так в нас з’явились виконавці дорослих ролей – місцеві педагоги зі школи, робітники заводів. Звісно, в естетичному плані такий театр програє звичайному, проте нам вдається досягти фантастичної документальності, як у виставах європейських театрів. Там досить поширеною є практика так званого «одноразового актора», коли людина грає на сцені саму себе, і все, що від неї потрібно – бути щирою».
Читайте також: Бізнес із друзями – це можливо. Історія ветеранського СТО
Найкращі роботи учасників з усіх шести міст були продемонстровані на фестивалі «Авдіївка ФМ», де виступають щовесни театральні і танцювальні колективи. «Для мене особисто» – згадує Євгенія – «знаковою подією було знаходитись там під відкритим небом, поряд із самою лінією розмежування і слухати пісні Сергія Жадана, коли вдалині лунали постріли. Пам’ятаю, як Жадан співав «Я залишаюсь, це моя країна»… І мені так, знаєте, світло стало на душі. Тоді саме був Великдень. Я бачила усміхнені обличчя дітей із наших вистав и думала: все, що ми робимо – не дарма».
