fbpx
Звяжіться з нами
Баба Єлька Баба Єлька

Суспільство

Співає “Баба Єлька”: як три містянки відроджують українську сільську пісню

2019-03-15 17:20:45

На Кіровоградщині три активістки створили унікальний проект “Баба Єлька”, мета якого дослідити культурну спадщину їхнього краю. Етно-виконавиця Світлана Буланова, редакторка “Нової газети” Інна Тільнова, журналістка та піарниця Вікторія Семененко об’єднались, аби шукати автентичні пісні Кіровоградщини.

Команда проекту з Кропивницького заглядає в кожен куточок свого краю, шукає бабусь, які співають і знають старовинні пісні. Саме таких бабусь, яких неможливо уявити без народної пісні. Засновниці проекту “Баба Єлька” записують пісні, слухають людські історії та викладають у соціальних мережах. У їхньому доробку вже більше 200 відновлених народних пісень.

Кіровоградська народна “Понад лугом зелененьким”

Читайте також: Американський бандурист відроджує українські традиції на Полтавщині

Трушні представниці міської культури – елегантно вдягнені з незмінним смартфоном у руці та діловим тоном спілкування. Усі вони мають родини, дітей та серйозну роботу. Ще рік тому цим дівчатам важко було б уявити себе з диктофоном на сільському обісті. Що ж змусило їх жертвувати своїм вільним часом заради бабусиних співів та для кого вони роблять те, що роблять? Як у їхній команді опинився американець? А також – чого найбільше боїться команда “Баби Єльки”? В цьому ми і намагались розібратися.

Вікторія, Світлана та Інна (справа на ліво)

У кожного з нас є своя Баба Єлька

Ідея збирати пісні притаманні Кіровоградщині прийшла до Світлани Буланової (на фото – в центрі). Працюючи косметологом, вона поділилась мріями зі своїми клієнтками – Інною та Вікторією, які підхопили ідею. Виявилось, що всі троє з Маловисківського району, саме там і відбулася перша експедиція.

Назва проекту має свою історію. У селі Розсохуватка Маловисківського району проживала баба Єлька, за паспортом – Рибалкіна Олена Микитівна 1915 року народження. Жінка прожила 95 років, пережила голод, війну, колективізацію. Олена Микитівна виховала 10-х дітей, гарно співала, знала більше сотні народних пісень, а також лікувала людей травами. Ця жінка – бабуся Світлани, яка надихнулась її історією і зрозуміла, що хоче записувати пісні в пам’ять про свою бабусю.


Та сама Баба Єлька

“Я народилась й виросла в селі, багато часу проводила з бабусею. У нас завжди біля двору збиралась компанія бабусь та дідусів, які співали автентичні пісні, розкладали їх на багатоголосся. Це було неймовірно. Але я не придавала цьому значення, співаємо та й все. Мені здавалось, що бабуся буде жити вічно. Коли вона померла, мене не покидало відчуття туги та сорому перед нею, що я не записала ці пісні і втратила багато часу”, – розповіла Світлана.

Мрія збирати пісні не покидали Світлану, разом з Інною та Вікторією почали втілювати проект в життя в пам’ять кожна про свою бабусю. Пісні збирають під час експедицій селами Кіровоградщини. Чому саме тут? За словами організаторок проекту, саме цей край найменше досліджений і серед фольклористів має славу фольклорної дірки.

“Ми робимо важливу річ: шукаємо, збираємо і передаємо інформацію наступному поколінню, щоб наші діти знали, як звучить автентична пісня, як одягались наші предки і яких звичаїв дотримувались”, – розказує Вікторія.

Жінки розділили між собою обов’язки: Світлана відповідає за пісні, Інна за тексти в Фейсбуці та газеті, а Вікторія за піар проекту.

Спочатку бабусі боялись

Перша експедиція відбулась в рідне село Світлани – Розсохуватку. Згодом до команди долучилися фотограф та оператор Олександр Майоров (свого часу він їздив у подібні експедиції з проектом “Ukraїner”). Незвичайний проект зацікавив навіть американців. Волонтер Корпусу Миру США в Україні Майкл Ендрюс дізнався про “Бабу Єльку” з соціальних мереж і попросив поїхати хоча б в одну експедицію.

Майкл Ендрюс

“Вже 11 експедицій він з нами. Він робить круті фото і у нас з’явилась ідея зробити пересувну фотовиставку і показати в селах результат своєї роботи. Хочемо презентувати це і в американському посольстві”, – розказує Інна.

Читайте також: На Полтавщині 23-річний студент створив музей у дідовій хаті

Жінки поділились, що дуже переживали за свою першу поїздку, як їх зустрінуть бабусі і як все відбуватиметься.

“Бабусі спочатку нас боялись, думали, що ми якісь городські фіфи, а потім сприйняли нас як звичайних дівчат, які шукають автентичні пісні, люблять музику і є такими ж як вони. І контакт пішов”, – розказує Світлана.

Читайте також: В Івано-Франківську активісти збирають зі смітників столітні двері і реставрують

За словами Інни, бабусі дуже обділені увагою. І це дівчата відразу помітили після першої експедиції. Бабусі соромляться , не впевнені в собі і вважають, що їх спів нікому не потрібний.

“Часто просять не фотографувати, бо вони “спортять фотографію, або фотоапарат”. Вони щасливі, що ми звертаємо увагу на них. Ми вселяємо їм віру в себе, вони ніби молодіють і з палаючими очима починають заново жити”.

Команда “Баби Єльки” завжди привозить гостинці бабусям. Вони намагаються допомогти, якщо бабуся цього потребує.

Гостинний прийом та зібрані скарби

Організаторки “Баби Єльки” шукають контактних осіб різними способами: через соціальні мережі, знайомих, навіть обдзвонюють сільських голів.

“Бабусі нам влаштовують гарні прийоми. Хоча ми й кажемо, що нам нічого не потрібно, але вони все одно спечуть і хліб, і пампушки, і короваї. Це така щирість, від якої ми отримуємо неймовірне задоволення”, – розказує Світлана.


Під час експедиції у Копанках

Експедиції відбуваються в невимушеній атмосфері. Бажано, щоб бабусі були в простому повсякденному одязі, без бутафорських костюмів. За словами Світлани, якщо бабусі приймають їх в своїй хаті біля печі, то це неймовірна атмосфера і краса, де все у вишивках та рушниках.


Експедиція у Нижчі Верещаки
Пісня, яку співали на жнива

“Баба Єлька” збирає не лише пісні, а й етнографічні артефакти, старовинні світлини, одяг, знаряддя праці. “Ми називаємо це скарбами. У кожного з бабусь є своя скриня, де вони витягнуть як не сорочку, то рушник. Вони самі нам це дарують. Зараз у нас зібралась дуже велика колекція і ми хочемо звернутись до влади міста Кропивницький, щоб отримати приміщення для музею”, – поділилась планами Світлана.

Кожна з бабусь пережила важкі часи. Організаторки також фіксують відомості про Голодомор зі слів очевидців. Ще один пласт роботи, яку виконує проект “Баба Єлька” – це запис старовинних рецептів того, що готують їм гостинні бабусі. В планах – записати збірку кулінарних рецептів, які притаманні саме Кіровоградщині.

Встигнути зберегти минуле

Вікторія розповіла, що поїздка в село завжди окриляє і спілкування з відкритими людьми приносить лише позитив. Не можна зволікати і гаяти час – тільки діяти, записувати пісні і популяризувати культуру серед молоді.

“На жаль, наші атлантиди вилітають у вирій і забирають з собою цю культуру. Ми біжимо, намагаємось їх наздогнати. Часто приїжджаємо в село, а нам кажуть “була баба Ганна, пів року тому померла , знала більше 1000 пісень. От, якби ви приїхали на пів року раніше , то записали б”. І так майже всюди. Ми розуміємо, що втратили дуже багато часу”, – ділиться Світлана.

Одна із цілей цього проекту – розвіяти міфи про село і довести, що це джерело культури нашого народу.

“Хочеться показати, що село – це не кізяки, не п’яні трактористи, не болото і не гармошка. Це духовна колиска, безцінні вишивки і найкращі зразки культури”, – відверто поділились Світлана.

Читайте також: Село на Хмельниччині розмалювали унікальним розписом

За словами Інни, проект “Баба Єлька” є важливим способом інформаційного спротиву, зважаючи на ситуацію в суспільстві.

“Триває війна і прояви “русского мира” можуть бути і в Кропивницькому. Тому, щоб до нас не прийшли і не сказали, що це “исконно русские земли”, ми маємо показати, що тут споконвіку живуть українці і завжди панувала українська народна культура”, – ділиться Інна.

"Ой вербо, вербо". Світлана Фудар, Марія Пономаренко, Станіслава Мельничук

Пісню "Ой вербо, вербо" виконують Світлана Фудар (1940 р.н.), Марія Пономаренко (1948 р.н.), Станіслава Мельничук (1938 р.н.) із с.Осички Вільшанського району (Кіровоградщина).Ой вербо, вербоОй вербо, вербо,Де ж ти зросла,Чом твоє листячкоВода знесла?Ой знесла, знеслаТиха водаНе піду заміжЗа рік, за два.А піду заміжАж п'ятого,За п'яниченькуПроклятого.Люди кажуть,Що він не п'є.А він щовечораІз корчми йде.Щовечора, щоранечкуПропив коня й нагайочку…Експедиція проекту "Баба Єлька" 3 лютого 2019 року.Оператор – Aleksandr Maiorov #БабаЄлька #НоваГазета

Geplaatst door Баба Єлька op Donderdag 7 februari 2019

Щоб популяризувати свій проект серед молоді, організатори створили YouTube-канал, Facebook-сторінку та мріють записати диск з піснями. За словами активісток, вони планують осучаснити автентичні пісні і вже налагоджують співпрацю з продюсерами та музикантами. Світлана розповіла, що пісні вже використовуються у різних версіях. Наприклад молодий співак Андрій Хаят, учасник Національного відбору Євробачення та проекту “Голос країни” заспівав фольклорну пісню Кіровоградського регіону “В кінці греблі шумлять верби” і подав її у новому аранжуванні.

“Я, як виконавець, збираю пісні для свого майбутнього репертуару. Я записую, розшифровую та вчу їх. Вже можу виконати пісню акапельно, максимально наблизившись до автентичного стилю”, – розказує етно-виконавиця Світлана.

Частіше відвідуйте бабусь

Унікальність бабусь в тому, що вони є добрими, веселими, радіють життю і всьому, що в них є.

“Ми постійно жаліємось, то в нас батареї не такі теплі, то води немає цілий день, те-се, а погляньте як живуть люди. Вони топлять хату дровами, 80-річна бабуся сама ту хату білить, маже, хліб пече, бо живе десь на хуторі і до магазину йти три дні й три ночі”, – ділиться Світлана.

Організаторки розповіли, що дуже багато бабусь є самотніми, діти та внуки приїжджають рідко. Тому “Бабу Єльку” зустрічають дуже радо та гостинно.

“Хотілось би зробити заклик: частіше приїжджайте в село до своїх рідних, тому що час іде, а бабусі залишаються на самоті”, – закликає Вікторія.

Команда проекту перед Новим роком провели акцію “Напиши бабусі листа”. Ідея полягала в тому, щоб написати листа чи листівку з теплими побажаннями учасникам фольклорних експедицій. Кожна бабуся отримала листа.

“Після Нового року я отримала два листа від бабусь, вони подякували за цю ідею. Я читала ті рядки і просто руки тремтіли, тому що відчувається стільки душевності і радості”, – згадує Вікторія.

Приклад нинішньому поколінню

Кожна експедиція для Світлани, Інни та Вікторії є особливою. Бабусі є невичерпним джерелом народного духу та культури, вражають своєю щирістю та відкритістю.

Читайте також: Колишній історик створив на Черкащині сільський луна-парк

У соцмережах команда проекту часто публікує людські історії, які надихають інших вміти цінувати кожен момент. Адже ці бабусі пережили складні часи і попри це змогли бути щасливими. Авторки проекту поділились, що їх найбільше вразило та зворушило під час візитів.

“Мене вразила експедиція в село Розумівка Олександрівського району. Я звернула увагу на одну бабусю і зрозуміла, що вона справді є носієм автентики, але їй важко одразу все згадати. Ця бабуся – Анастасія Павлівна Зеленько, баба Настя. Вона живе в кінці села і категорично не хотіла запрошувати нас до себе, каже, що “вдома москалі живуть”. Виявилось, що так кажуть, коли хата не побілена. І баба Настя постидалась нас запросити до себе. Ми вирішили приїхати ще раз навесні і записати ще більше пісень.


Анастасія Павлівна вже побілила хату і радо приймає гостей

Зараз бабуся телефонує нам майже щодня і каже, що згадала веснянку чи петрівчанку. Я прошу все записати на листочок, щоб не забула. Також пообіцяла показати нам і діткам обрядове весняне дійство. Що дуже вразило в бабі Насті, так це те, що коли ми приїхали вдруге, вона наготувала нам казанки з їжею. Два дні готувала, для неї було важливо нагодувати нас. Вона не має дітей, зовсім самотня. Це дуже високодуховна жінка, яка є онучкою панів. Після розкуркулення в неї залишився дукач 1787 року, корали, намисто від бабусі. Те, що несе ця жінка – на вагу золота. Я хочу привезти її в місто, щоб вона дала майстер-клас автентичної пісні”, – поділилась Світлана.

Анастасія Павлівна співає

Інна Тільнова також розказала історію, яка запала в серце.

“Бабуся з села Рівне розповідала про пережиті роки Голодомору. Було страшно слухати, як її мама ходила в ліс по бур’ян, той, що їсти, як їли жмут трави, а навесні – листочки вишні з сіллю, що і було сніданком. Це було найбільшим духовним потрясінням, яке ми відчули під час експедиції”.

"Помню все. Як ходили до матері в поле, а вони нам пшенички… Зав'яжуть нам (показує) і ми з поля приїжджаємо додому і не несемо в хату, а там у нас терник був і ми в той терник заховали зерничко. А потом вже приходять вони з роботи і наварять якогось супчику. А в школі, де Ірина Терентіївна жила, там була столовка, підкормлювали діток, які вже слабенькі. Там ото затірку варили. – А з чого затірку варили?- Пшениця. … З муки. Тільки затірку (показує) муки заколотять. Довго… я вмію. Тільки сильно довго треба, не так що живо. Потрошечку, потрошечку.- А варили затірку в молоці?- У воді, моя дитино. Вода, обикновенна вода. Вкинули, закипіло і нас годували затірку в школі. Так і вижили. І живемо до цих пір. Довгожителі".Валентина Дмитрівна Могильна 1937 р.н.Експедиція проекту "Баба Єлька" у с.Мошорине Знам'янського району (Кіровоградщина) 17 січня 2018 р.#БабаЄлька #НоваГазета #Мошорине

Geplaatst door Баба Єлька op Zaterdag 19 januari 2019

Вікторія Семененко планує створити збірку оповідань та новел з історіями кохання цих людей за результатами експедицій.

“Під час першої поїздки ми познайомились з бабусею та дідусем, які мали сімейне життя за плечима, але їх другі половинки померли. Вони живуть в хатинці, яка береже їх минуле – картина, яку вишивала бабуся, коли помер її чоловік, або сімейні фотографії дідуся. Мене вразили історії кохання цих людей. Попри свій вік вони зберегли ніжність. Бабуся, розповідаючи свою історію, говорила “мій золотушка”.

Від маленької ідеї до масштабного проекту

Проект “Баба Єлька” вже 8 місяців активно розвивається. В планах – об’їхати кожен куточок Кіровоградщини і записати якомога більше автентичних пісень для збереження скарбу їхнього краю.

“Можливо, “Баба Єлька” народиться на Поліссі чи Поділлі. Було б круто, якби в інших регіонах були такі філії”, – поділилась Світлана


Домашні архіви Марії Сірої

Команда проекту отримала нагороду від UA:Суспільного “Відкриття року. Історія, культура”. Також на медіафорумі представляли проект як локальний і проект місцевої преси. В арсеналі “Баби Єльки” є вже більше 200 пісен. Кінцева мета – записати диск, де будуть зібрані найкращі зразки автентичних пісень. Також організаторки залучають музичну студію, щоб записати співи бабусь.

“Плануємо зробити арт простір для молоді, де ми б могли зробити майстер класи автентичних пісень і танців”, – ділиться Інна.

Ще одним пластом роботи команди є запис маловживаних слів, з яких потім складуть словник. “Баба Єлька” збирає відомості про традиційне вбрання. Планують зібрати повний образ, щоб пошити репліки. Вже є чоловіча та жіноча сорочки і дві старовинні хустки. Зараз активно шукають грантові джерела фінансування, розвивають і пополяризують проект.

Коментарі

Коментарі

Суспільство

На Одещині бізнесмен вирощує мандарини та гранат у відкритому ґрунті

Юрій Дубинчук фірма "Азіміна"

Бізнесмен з Овідіополя Одеської області руйнує усі шаблони та стереотипи щодо агробізнесу в Україні. Він вирощує екзотичні рослини, які роками вважалися “заморськими”.

Крім того, він поділився з читатчами shotam.info лайфхаками, як відійти від культивування традиційних культур рослин, притаманних для нашої кліматичної зони. Як вирощувати екзотику, коли маєте не багато землі. Також відкрив таємницю, як зекономити на тепличному бізнесі, застосовуючи лише знання із області фізики та інженерії.

Читайте також:“Чорні лебеді” у бізнесі: як не здатися, коли продаєш органічні продукти

Поради від 64-річного власника фірми “Азіміна” Юрія Дубинчука стануть у пригоді тим, хто фанатіє від роботи на землі та хоче перетворити це на бізнес.

За словами підприємця, саме стереотипи, мовляв “у нас не виросте” – заважають українському бізнесу вийти на новий рівень. Ми не можемо розвиватися як висококласна аграрна країна, поки вирощуємо традиційні культури кукурудзи чи картоплі. Та чи варто відмовлятися від кукурудзи і гектарами вирощувати ківі – розбиралися разом із власником екзотичної ферми Юрієм Дубинчуком.


Юрій Дубинчук – власник фірми “Азіміна”

Просвітницька діяльність в основі бізнесу

“Моя мета – розширити кругозір садівників”.

Фірма “Азіміна”вже сьомий рік вирощує та реалізує саджанці екзотичних акліматизованих для України рослини: хурми, гранату, інжиру, актинідії та інші. Загалом, асортимент магазину має більше 1000 найменувань екзотичних рослин. Проте це не тільки саджанці, а й насіння.

Про свою справу Юрій говорить, що це просвітницька діяльність на основі бізнесу.

“Задача переді мною стояли просвітницька. Хотів познайомити населення з тими культурами, які, на мій погляд, мають безліч переваг перед тими, які традиційно вирощують в Україні. Це пов’язано і зі зміною клімату та умов життя. Мета – розширити кругозір садівників”, – каже про свою місію Юрій.

Читайте також: Кондитерка в стилі джазу: як одесит експортує пряники

Багато ідей Юрій черпає у американців та китайців. Сам селекцію не проводять. Проте знаходять селекціонерів по світу, купує у них найцікавіші екземпляри рослин.

Зараз Юрій проходить курс, де навчається, як правильно просувати свій бренд та збільшувати продажі рослин, як правильно доносити інформацію до покупця. Нині в місяць обробляє до 400 замовлень. Каже, що в його бізнесі грошовий оборот залежить не від розміру плантацій, а від якості саджанців.

Рослина азіміна, росте на Одещині

“Ми не тримаємо великих полів. Ті види рослин, які з командою вирощуємо – потрібно оберігати від перезапилення, щоб зберегти сорт. Ділянки з саджанцями у відкритому грунті розкидані по Україні. Акліматизуємо і вирощуємо рослини у шести зонах. Більшість розташовуються в Одеські області. Проте є і в Київській, Харківській та Полтавській областях. Дещо вирощуємо у вегетаріях (тип теплиць. – ред.)”, – каже Юрій.

Що екзотичного тепер росте на Одещині

Найчастіше купують хурму, ківі. Вартість саджанців – індивідуальна. Ціна стартує від 5 гривень, це якщо купувати насіння екзотичних рослин та роками чекати, допоки виросте. Найдорожче насіння коштує 30-40 гривень. У свою чергу, ціни на саджанці стартують від 150 гривень і сягають 350. Хоча деякі екземпляри можуть обійтися і в 4 тисячі гривень.

Гранат

“У нас всі зациклились на дешевому і не корисному”.

“Зараз люди більше починають цінувати час, а не гроші. Тому не готові чекати 5-7 років, допоки насіння виросте до розмірів дерева, почне плодоносити. Хоча є ентузіасти, яким подобається сам процес вирощування”, – каже Юрій.

На своїх плантаціях він роками вирощує екзоти. Наприклад, дерево “азіміну” в Україні культивує протягом 25 років. За словами підприємця, з кожним роком зацікавленість у цій культурі зростає.

Читайте також: Як заробити на лавандовому полі, Instagram та хіпстерах?

Також має 30 сортів інжиру, що були обрані з понад 150 видів з Європи і Китаю, які змогли акліматизуватися в погодних умовах України. Цікаво, що деякі кущі інжиру знаходили в горах Швейцарії. Звідти їх теж привозили.Садовод каже, що цей екзотичний фрукт близький родич звичної нам шовковиці.

“Дратує, коли продаєш клієнтам саджанець, даєш інструкцію по догляду. Але вони ігнорують правила, бо нібито мають 20 років досвіду в агросфері. Пояснюю їм, що посадити яблуню і інжир – різні речі. Не розуміють”, – зітхає Юрій. Проте він не опускає руки. Переконаний, що саме просвітницька робота допоможе садівникам відійти від традиційних посадок, сформованих століттями.

Гранат

До прикладу, раніше мало хто знав хурму. Нині, за словами Юрія, більшість українців досі не знають: кущ це чи дерево. Тож бізнесмен активно рекламує цей чудовий фрукт. Він не просто продає саджанець, а допомагає людям, який сорт краще обрати для їхньої місцевості. Підказує, як правильно її посадити, що з нею можна потім робити, як доглядати.

Зі свіжих експериментів фірми Юрія – на Одещині почали вирощувати цитрусові у відкритому грунті. Уже два роки збирають плоди з дерев мандарина. Акліматизовані рослини витримують морози до -17 градусів. Також є гранати у відкритому грунті, які витримують до -15 градусів морозу.

Читайте також: Як почати бізнес в підвалі: історія успіху ветерана

“Цитрусів існують десятки видів. Ми вирощуємо класну рослину кумкват. Він плодоносить двічі на рік. Його вартість у магазинах сягає 400 гривень за кілограм. Тоді для чого вирощувати не дуже корисну картоплю, яка коштує 5-10 гривень за кілограм?! Вирощуйте батат, який на порядок корисніший. Але у нас всі зациклились на дешевому і не корисному”, – переконаний підприємець.

Чому “вегетарії” вигідніші, ніж звичайні теплиці

Окрім екзотичних рослин у відкритому грунті, Юрій вирощує цілий рік баклажани, томати і перець у так званих вегетаріях. Це розробка київського фізика, спроектована ще у 1955 році. Не зовсім традиційна теплиця, яка максимально зберігає тепло, створює найкращі умови для рослин, завдяки накопиченню в ній вуглекислого газу. Розміри вегетерія одеського підприємця сягають до 100 м2. Кількість урожаю у вегетаріях перевищує тепличну норму у 5 разів мінімум.

Кумкват

За словами підприємця, такі теплиці не потрібно опалювати. Взимку приміщення самостійно прогрівається завдяки розміщенню конструкції. Зазвичай, вегетарій розташовують на ділянці землі з нахилом у 10-15 градусів. Дах вегетарію не роблять дугою, навпаки, він має розміщуватися у вертикальній плоскості. Це допомагає максимально збирати кількість сонячного тепла та світла. Крім того, унікальна закрита система вентиляції допомагає не видувати провітрюванням із приміщення азот та вуглекислий газ, який накопичується там.

Читайте також: Купити каву і підтримати регіон. На Донбасі розвивається новий бренд

“Три сотки землі у вегітаріях можуть повністю забезпечити зеленню і овочами усі ресторани великого міста – така там інтенсивність росту. Те, що у звичайних умовах росте до півметра – у такій теплиці сягатиме чотирьох метрів. Пояснення просте – у вегетаріях накопичується велика кількість вуглекислого газу, що є головним джерелом “харчування” рослин. На таких кормах вони дають максимальний приріст зеленої маси”, – каже Юрій.

Для додаткового освітлення взимку можна використовувати дешеве Led-освітлення.

Власна справа відбирає час, проте приносить гроші

“Колись англійці встановили, що друга за подовженням життя людини професія – садівника, – сміється Юрій. – А у наші складні часи вирощувати троянди – злочин. Треба щоб твоє садівництво були красивим, смачним, корисним і приносило гроші”.

Шовковиця та інжир

З дитинства він цікавився теплицями. Але тоді більше захоплювався технічною стороною. У дорослому віці купив дачу, там почав експериментувати. Він має вищу технічну освіту, закінчив патентний інститут, а шість років тому, у віці 58 років закінчив ще й аграрний університет. Тож свій перший досвід з рослинами здобував на практиці.

Із труднощів, яких зазнавав його бізнес протягом всього існування – позапланове відключення води, що може стати фатальним для деяких рослин, відключення світла. Усе вдалося подолати.

Хурма

Через високу зацікавленість зі сторони клієнтів, робочий день підприємця триває 12 годин. Крім роботи біля рослин, доводиться також працювати і продавцем: контактувати з клієнтами, оформляти замовлення.

Читайте також: Цього року Україна вперше експортуватиме органічну лохину

“Думаю, що зможемо конкурувати з Китаєм. Там багато недобросовісних фірм, які підсовують покупцям непотріб, обманюють. А українські товари – такі ж дешеві по собівартості. Легко обійдемо конкурентів”, – переконаний Юрій.

“Хочуть відкрити власну справу, мабуть, 90% людей. Але тільки 10 відсотків втілюють свої плани і дають роботу іншим”.

Тож тепер у планах бізнесмена – вийти на рівень експорту рослин закордон. Хоча це, у свою чергу, вимагатиме карантину рослин та боротьби з системою, але підприємець не зупиняється. Юрій зізнається, що планує розширювати асортимент. Каже, що продаж його товарів на платформі Amazon – збільшить прибуток, мінімум, втричі.

Ківі

“Хочуть відкрити власну справу, мабуть, 90% людей. Але тільки 10 відсотків втілюють свої плани і дають роботу іншим. У нас у всіх однакові права, проте можливості реалізуватися маємо всі різні. Головне – не боятися помилок, бо це досвід.

Коментарі

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Як люди з інвалідністю у Києві годують кексами офіси Google та Ernst&Young

Так одразу незвичайну пекарню на ВДНГ і не знайти – вперше доведеться просити провести когось із працівників. Зате потім вже не заблукаєте – просто йдіть на запах бананового кексу.

У пекарні Good Bread from Good people люди з ментальною інвалідністю (розумова відсталість, аутизм та синдром Дауна) випікають кілограмові кекси та кіші (французький відкритий пиріг – авт.)

“Моя мета – не зробити Good Bread підприємством, де працевлаштовують усіх.  Скоріше, показати, що люди з інвалідністю – такі ж, як і ми, і можуть настільки ж ефективно працювати, як і люди без особливостей, – каже Владислав Малащенко, власник пекарні.

Команда Good bread from good people

Серед цікавинок пекарні –  “підписочний кекс” (сплачуєте певну суму, і протягом певного періоду вам доставляють свіжі кекси) та “підвішений кекс” (обираєте кекс, сплачуєте його повну вартість, і працівники Good bread потім передають нужденним).

“Люди з інвалідністю… можуть настільки ж ефективно працювати, як і люди без особливостей”

Сьогодні пекарня працює більш-менш стабільно, а серед постійних замовників у хлопців – Ernst & Young, Colgate та Google. Проте до цього команді два рази доводилось балансувати на межі закриття – через брак коштів та замовлень.

Владислав Малащенко розкрив рецепт першого кексу, з якого почалась пекарня Good bread from Good people, і розповів, кому точно не продасть свою франшизу.

Владислав Малащенко, власник особливої пекарні

Зі столярки у пекарню

Мама та сестра Владислава Малащенка – лікувальні педагоги. Тому хлопець працює із людьми з особливостями розвитку з 16 років. Аби створити робочі місця для людей з ментальною інвалідністю, покинув театральний інститут.

“Усе почалось саме з того, що виникло бажання працевлаштовувати людей з інвалідністю. Спочатку була ідея відкрити столярний цех, але за 2 місяці роботи різноробочим я усвідомив – ідея не для мене і хлопцям також не підійде”.

“Гроші для того, аби відкритися, я отримав від моєї однокурсниці…”

Владислав – не пекар. Просто коли зрозумів, що його майбутній бізнес – це пекарня, довелось самотужки вивчити справу зсередини.

“Треба було навчитись пекти кекси? Пік удома – і це було неважко, пекти кекси може будь-хто”, – знизує плечами Владислав.

Владислав розповідає: поставив собі за ціль відкритись у 2017 році, і після того, як завершив працювати у столярному цеху, йому прийшов на пошту лист від StartUp Ukraine.

Я описав свою ідею, і вже за 2 дні пішов туди вчитись. Із 26 проектів мій зайняв перше місце, але виграш не передбачав виділення коштів на розвиток справи. Гроші для того, аби відкритися, я отримав від моєї однокурсниці по StartUp Ukraine – близько 5 тисяч доларів.

Грошей вистачило, аби пропрацювати 2 перші місяці, а далі виживали як могли. Владислав каже, вистачало на найпотрібніше – аренду, грошову допомогу робітникам, обладнання.

Перші півроку були у мінусі, далі з’явились стабільні замовлення і справа пішла.

Як працює особлива команда

На сайті пекарні представлені 11 кілограмових кексів з різними начинками – шоколадно-банановою, манговою, моркв’яною і навіть лавандовою. Також 3 види кішів – з куркою, рубленим м’ясом та сьомгою. Випікають їх 5 пекарів, розвозять 2 кур’єри, наглядають за процесом адміністратор та директор. Такий собі маленький реабілітаційний центр, жартує Владислав.

“Зараз в пекарні усі, крім мене,- це люди з інвалідністю. І я цим дуже пишаюся. Тому що ми змогли налаштувати таку роботу, де вони б змогли працювати без супроводу”.

“У нас бракованих кексів майже нема – тільки якщо тестуємо нові рецепти”

Робочий день у пекарні починається так: адміністратор з вечора робить інвентаризацію, якщо потрібні продукти, купує вранці і їде сюди. Потім відкриває пекарню, пише на дошці завдання на день. О 9.00 на роботу приходять працівники пекарні Якщо багато замовлень, то працюють у 2 зміни – з 9 до 13.00, і з 13.00 до кінця. Кур’єри завжди приходять трохи пізніше, забирають кекси готові і розвозять містом.

“Нинішня команда працює у нас досить давно – близько півроку. А взагалі вони один одного підміняють – знову ж таки, кожен за своїми здібностями”.


Так чи інакше, усі працівники докладають зусиль до випічки одного кекса: хтось стоїть на мийці, хтось – на заготовках, хтось місить тісто, хтось – загортає пухку випічку у вощену бумагу.

“Бувало, якийсь інгредієнт не клали у кекс. Але 7% браку на виробництві – це нормально. У нас бракованих кексів майже нема – тільки якщо тестуємо нові рецепти. Кекс – це просто: взяв, замісив, далі головне – покласти у піч і вчасно вийняти”, – розповідає Владислав.

Кур’єр, випічка і Rammstein

Михайло уже близько року працює кур’єром у пекарні. Каже, що його діагноз “розумова відсталість” проявляється у тому, що іноді він не може повторити за співбесідником якихось фраз.

“Я – корінний киянин, коли не працював тут, вдома сидів. Вирішив влаштуватися кур’єром, щоб краще вивчити Київ. Люблю розвозити кекси, слухаючи рок-метал і симфонічну музику. Особливо люблю Nightwish та Rammstein, – розповідає Михайло.

До замовника чоловік дістається на громадському транспорті, або бере таксі – якщо замовлення надто велике.

Кур’єр Михайло (ліворуч) приймає замовлення

“Влад теж може довезти до  місця призначення, якщо нікуди не поспішає. От нещодавно допоміг відвезти одне велике замовлення, – каже Михайло, чекаючи, поки йому запакують кекси для замовлення на метро Олімпійській”.

Місячні обороти і замовники

Зараз серед замовників пекарні – компанії з іменем, на кшталт Colgate, Palmolive, Ernst & Young, Google, IdealSecrets. Найбільше замовлення, яке доводилося приймати – 550 кексів. Обороти, каже Владислав, дуже різні. В один місяць у пекарні може бути 100 тисяч гривень, в інший – 30 тисяч.

“На Новий рік ми добре заробили, в січні – взагалі нічого, лютий був ще гірше, ніж січень, а ось березень вже непоганий видався”, – розповідає Владислав.

Поки не виходить вибудувати замовлення так, аби забезпечити стабільність прибутку, але такі перепади вже не ставлять під загрозу існування пекарні.

Проблеми на виробництві

За словами Владислава, після першого місяця роботи пекарні ніхто не розумів механізмі її роботи: серед замовлень – 3 кекси на тиждень, стажери, які приходили на 2 дні, багато чого псували і йшли.

“І я розумів, що зазнав краху. Тут же захворів дуже серйозно, відпочив – за цей час і подумав – та ні, у мене ще є трохи грошей, давайте пробувати. Так усе прийшло до якоїсь норми”, – каже Владислав Малащенко.


“Коли хлопці з Good Bread запізнюються, замовники спочатку сваряться, потім бачать нашого Вітю-кур’єра, і вибачаються”

Проблеми із замовниками іноді виникають і сьогодні – через те, що у пекарні кур’єри також з особливостями розвитку, вони не завжди “вписуються” в логістику.

“Ми іноді запізнюємося, причому це «іноді» відбувається з величезними замовленнями – 20 кішів, 40 кексів. І ми їх привозимо на 3 години пізніше, а це якийсь величезний захід. Але в основному, коли хлопці з Good Bread запізнюються, замовники спочатку сваряться, потім бачать нашого Вітю-кур’єра, і вибачаються”.

У Good Bread from Good people намагаються не пояснювати проблеми тим фактом, що там працюють хлопці з ментальною інвалідністю.

“Проблем купа, насправді – і не на рівні пекарні. Проблеми з працевлаштуванням цих людей. Проблема з батьками – вони не розуміють, як ставитися до дорослої людини з особливостями. Проблеми із тим, що немає супроводжуючого персоналу в Україні – нормальних тьюторів, адекватних лікарів. А у пекарні як раз все більш-менш непогано: уже більше 2 місяців хлопці працюють повністю автономно. Навіть я можу уже не контролювати процес”.

Послідовники і вартість франшизи

Вінницька пекарня Good Bread from Good People – друга пекарня в Україні, де працюють люди з ментальною інвалідністю. Коли Владислав допомагав запускатися вінницьким колегам, франшиза коштувала “не так багато”. Зараз – близько 20 тисяч доларів.


“Не можна займатись бізнесом, якщо це твій особистий біль”

“Я дуже ретельно відбираю людей, – каже пекар із нотками твердої принциповості у голосі. – Адже, в основному, франчайзі (сторона, яка користується успішною торговою маркою на певних умовах – авт.) не надихатиметься темою допомоги людям з ментальними інвалідністю так, як я. Тема самої пекарні дуже чітко повинна звучати. І цю позицію не всі зможуть доносити. Також не схвалюю, якщо справу хочуть відкрити батьки людей з особливостями. Справа, якою ми займаємось – це історія про те, що потрібно заробляти гроші і виконувати зобов’язання. Не можна займатись бізнесом, якщо це твій особистий біль”.

Головне – не боятись дотиснути

Особиста мета Владислава – це створення 100 тисяч робочих місць для людей з ментальною інвалідністю через 5 років. Не обов’язково на потужностях самої пекарні. Серед найближчих планів – можливий переїзд.

“Цей офіс – наше єдине приміщення. Коли тут знаходяться одразу 10 людей, це треш. У моїх вінницьких колег, наприклад, є релаксаційна кімната, де можна відпочити. Тож ми, можливо, переїдемо в інше місце. – Владислав мрійливо зводить очі до стелі. – Це буде кафе разом з пекарнею, де ще можна буде гарно провести час. Поки ще думаю”.

“Для мене не було якимось страхом що-небудь зробити”

Щодо порад для підприємців-початківців, Влад каже, що головне – не боятись доробити справу до кінця.

“У кожного своя історія успіху, але особисто себе я не вважаю успішним чуваком. Але для мене не було якимось страхом що-небудь зробити. Дуже легко сидіти і думати: о, це ж документи потрібні, з податковою працювати, я ж не пекар, не технолог, немає грошей, не розбираюся. Коли у мене виникла ідея, я просто послідовно йшов до того, аби її втілити – по ходу розбираючись із необхідними деталями. Головне – не боятись дотиснути”.

Рецепт першого кексу пекарні Good Bread from Good People

“Наш найперший кекс – банановий. Візьміть півкіло бананів, масла вершкового –  грамів 100, борошна – грамів 300, розпушувача і соди трохи. Ще крохмалю і какао. Змішуєте усю цю справу, і додаєте на верхівку шоколадних крапельок. У піч, розігріту до 180 градусів, на 45 хвилин – і кекс готовий. Цей хедлайнер у нас до сих пір серед замовників”.

Коментарі

Коментарі

Читати далі

Суспільство

На Одещині виробляють унікальне органічне вино за міжнародними стандартами

Фермерське господарство “Перлина Струмка” ТМ V.Petrov на Одещині – єдине серед українських виноробів, яке отримало сертифікат “Органік Стандарт”.

Засновник підприємства Валерій Петров розповів про тонкощі органічного виноробства, пише Агробізнес із посиланням на Seeds.org.

Як розпочав справу?

За словами Петрова, все почалося ще у 90-тих. У 1984 році разом з друзями та сусідами заклали перші 0,4 га технічного винограду. Проте одразу виникли труднощі. У 1985 році вийшов горбачовський наказ про “сухий закон”. Тож, поки діяв цей закон, були спроби перейти на десертний виноград, але виходило не дуже ефективно.

“Зрештою ми все ж таки повернулися до виноробства і, як виявилося, не помилилися з вибором. Американський волонтер-науковець, який приїхав до нас по програмі USDI, зробив аналізи ґрунту, води в лабораторії міста Бостон, довів, що с. Струмок на Одещині є унікальною територією для виробництва вина, адже знаходиться на одній географічній паралелі з всесвітньо відомою французькою провінцією Бордо”, – розповів фермер.

Читайте також: Новий тренд: де в Україні роблять смачне вино

Чим може зацікавити виробник?

Як зазначив Петров, вони постійно намагаються вдосконалювати технології, слідкувати за всіма трендами, а також підвищувати власну кваліфікацію, переймаючи досвід в розвинених виноробних країнах світу: Франції, Італії, Іспанії, Німеччині, Угорщині, Румунії, Молдові, Грузії, Канаді, США, Чилі, ПАР, Ізраїлі, Новій Зеландії.

“Перлина Струмка” від V.Petrov поки що єдина в Україні компанія, яка отримала сертифікат “Органік Стандарт” на виноробство. За словами власника, саме за органічною продукцією майбутнє. Такий складний шлях був вибраний, щоб пропонувати споживачам справжнє вино, а не сумнівної якості напій, який складається лише з хімічних компонентів.

Читайте також: Полтавське підприємство отримало сертифікат виробника органічної продукції

Які плани на майбутнє?

За словами фермера, їхня кампанія ще не має достатніх обсягів для продажу у мережах супермаркетів, але виробництво розширюється.

“Ми почали відносно нещодавно, тільки отримали ліцензію на розлив, акцизну марку тощо, тож у нас не ті обсяги, які цікаві супермаркетам. Але в будь-якому разі ми не плануємо виходити в масмаркети – це не наш потенційний покупець. Наш споживач цінить якість, органічність та автентичність, і розуміється на тому, що саме є справжнім вином, а що – лише дешева підробка. Тож ми більше орієнтуємося на крафтові крамниці, кафе та ресторани”, – розповідає Петров.

Також він зауважив, що в Україні збільшується споживання органічної продукції, в тому числі і органічних вин.

Читайте також: “Чорні лебеді” у бізнесі: як не здатися, коли продаєш органічні продукти

Фермер також додав, що виноробство в України може бути дуже перспективним, враховуючи кліматичні умови. Однак, варто відзначити, що необхідно робити акцент на якості вина, а не на обсягах виробництва. Також, треба вдосконалювати законодавство. Для прикладу, якщо говорити про захист географічної назви, то французи дуже за цим слідкують, а в Україні ніхто не бореться з фальсифікатом, і це велика проблема. На думку фермера, якщо це не контролювати, що у захищеній географічній назві немає ніякого сенсу.

Нагадаємо, Одеська область стала першою в Україні, яка склала повний кадастр виноградників. Він містить повні дані про місце та площу насаджень, статус земельних ділянок, особливості ґрунту та мікроклімату, а також сорт і яке саме вино з нього виробляється.

Коментарі

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустять повноцінне медичне страхування: коли саме?

Повноцінне медичне страхування українці отримають, коли реформи буде впроваджено на усіх рівнях надання медичної допомоги – у 2020 році. Про це у Facebook повідомила в.о.міністра охорони здоров’я України.

Як це працюватиме?

“У 2020 році, коли нова система буде поширена на всі рівні медичної допомоги в Україні, ви будете справді застраховані. Звернувшись в будь-який заклад, що співпрацює з Національною службою здоров’я України, ви зможете отримати чіткий гарантований державою пакет медичних послуг. Саме таке реальне (а не формальне) страхування — мета нашої роботи”, – зазначила чиновниця.

Вона наголосила, що страхування в широкому сенсі слова — це гарантії надання медичних послуг.

“У Британії громадяни реально застраховані на випадок хвороби, не будучи застрахованими в юридичному сенсі. Вони просто звертаються в медичний заклад й отримують безкоштовну допомогу. Це і є страхування, що працює без надмірної бюрократії страхових компаній”, – зазначила в.о. міністра.

Читайте також: МОЗ встановить “стелю” цін для найпопулярніших ліків

Як працює медичне страхування за кордоном?

За словами чиновниці, якість охорони здоров’я — не в тому, як збирати кошти, а в тому, як їх використовувати.

“І Британія, і Німеччина мають ринкові, конкурентні, ресурсоефективні, надійні системи. Там якісна система надання послуг. Саме ця система реально страхує людей. А не те, яким способом зібрані кошти. У європейських країнах охорони здоров’я не є наслідком способу фінансування. Фінансування через механізм страхування в багатьох європейських країнах — скоріше данина історії, аніж свідомий вибір. Їх об’єднує принцип “гроші йдуть за пацієнтом”, вільний вибір лікаря, автономізовані заклади, які заробляють, а не утримуються, ринкова конкуренція за пацієнта. Самі ті принципи, які ми й впроваджуємо зараз в Україні”, – наголошує вона.

Читайте також: До eHealth вже приєдналися понад 1800 медустанов

Як повідомлялося раніше, в Україні створять незалежну від Міністрества охорони здоров’я агенцію, яка надасть змогу оцінювати лікарські препарати.

Коментарі

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Водойми Тернопільщини очищатимуть від сміття

23 березня працівники Держрибагентства та Тернопільського рибоохоронного патруля візьмуться за прибирання берегів водойм Тернопільщини, передає новинний портал “За Збручем”.

Акція присвячена Всесвітньому дню води.

“Чиста вода – запорука здорового життя! Від її якості залежить чисельність і популяція водних біоресурсів”, – ідеться в повідомленні.

Що передбачає акція?

У рамках даних заходів буде проводитись очищення дна водойм від пластику та сміття. До участі можуть долучитись усі охочі.

“Запрошуємо підводних мисливців, водолазів, рибалок, громадськість, школярів та представників ЗМІ долучитись до нашої акції!” – закликають у Держрибагентстві.

Для того, щоб визначити місця, де прибережні смуги водойм, найбільш забруднені сміттям, просять рибалок та усіх небайдужих ставити хештег #чистіводойми у своїх постах в соцмережах. А також писати коментарі з фото та геолокаціями під відповідним постом на офіційній сторінці Держрибагентства у мережі Фейсбук. За результатом, усі місця будуть нанесені на карту та визначені ділянки для прибирання, про які напередодні буде повідомлено додатково.

Читайте також: Киян запрошують приєднатися до популярного флешмобу з прибирання сміття

Нагадаємо, в Україні створять Фонд підтримки розвитку рибного господарства, який ініціювало Держрибагентство.

Коментарі

Коментарі

Читати далі

Суспільство

На Вінниччині заснували літературну премію для гумористів

На Вінниччині заснували нову літературну премію для гумористів імені відомого українського письменника Олега Чорногуза. Лауреатам вручатимуть дипломи, грошові премії і почесний приз – “СміхоОскар”, передає Укрінформ.

Хто ініціював створення премії?

Премію імені Олега Чорногуза заснували Вінницька обласна організація Національної спілки письменників України, редакція літературного журналу “Вінницький край” та Видавничий дім “Моя Вінниччина”.

“В нашій країні багато талановитих гумористів, і вони варті підтримки та визнання. Назвали її на честь відомого українського письменника, автора відомого сатиричного роману “Аристократ із Вапнярки”. Це логічно, адже Олег Чорногуз наразі мешкає на Вінниччині і радо погодився взяти участь у нашому задумі”, – повідомив голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України.

За яких умов вручатимуть премію?

За його словами, нову літературну премію вручатимуть у трьох номінаціях: за кращий гумористичний (сатиричний) роман українською мовою, за глибоке аналітичне дослідження жанрів гумору та сатири та за створення пам’ятників, меморіальних дощок героям гумористичних чи сатиричних творів.

Читайте також: Українську літературу перекладатимуть у США

Уперше премію імені Олега Чорногуза вручать 15 квітня, у день народження письменника, в Іванівській ОТГ (Калинівський район), де наразі у с. Іванів мешкає Олег Чорногуз. Лауреатів премії І та ІІ місця нагороджуватимуть грошовими призами, дипломами, а також вручатимуть їм спеціально розроблені для премії почесні призи – статуетки “СміхоОскара”.

Нагадаємо, “Книжковий Арсенал” здобув перемогу у номінації найкращий літературний фестиваль року на 48-му Лондонському книжковому ярмарку.

Коментарі

Коментарі

Читати далі

Тренди