Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
donate shotam
Baba YEl ka Baba YEl ka

Суспільство

Співає “Баба Єлька”: як три містянки відроджують українську сільську пісню

Опубліковано

На Кіровоградщині три активістки створили унікальний проект “Баба Єлька”, мета якого дослідити культурну спадщину їхнього краю. Етно-виконавиця Світлана Буланова, редакторка “Нової газети” Інна Тільнова, журналістка та піарниця Вікторія Семененко об’єднались, аби шукати автентичні пісні Кіровоградщини.

Команда проекту з Кропивницького заглядає в кожен куточок свого краю, шукає бабусь, які співають і знають старовинні пісні. Саме таких бабусь, яких неможливо уявити без народної пісні. Засновниці проекту “Баба Єлька” записують пісні, слухають людські історії та викладають у соціальних мережах. У їхньому доробку вже більше 200 відновлених народних пісень.

Кіровоградська народна “Понад лугом зелененьким”

Трушні представниці міської культури – елегантно вдягнені з незмінним смартфоном у руці та діловим тоном спілкування. Усі вони мають родини, дітей та серйозну роботу. Ще рік тому цим дівчатам важко було б уявити себе з диктофоном на сільському обісті. Що ж змусило їх жертвувати своїм вільним часом заради бабусиних співів та для кого вони роблять те, що роблять? Як у їхній команді опинився американець? А також – чого найбільше боїться команда “Баби Єльки”? В цьому ми і намагались розібратися.

Вікторія, Світлана та Інна (справа на ліво)

У кожного з нас є своя Баба Єлька

Ідея збирати пісні притаманні Кіровоградщині прийшла до Світлани Буланової (на фото – в центрі). Працюючи косметологом, вона поділилась мріями зі своїми клієнтками – Інною та Вікторією, які підхопили ідею. Виявилось, що всі троє з Маловисківського району, саме там і відбулася перша експедиція.

 

Назва проекту має свою історію. У селі Розсохуватка Маловисківського району проживала баба Єлька, за паспортом – Рибалкіна Олена Микитівна 1915 року народження. Жінка прожила 95 років, пережила голод, війну, колективізацію. Олена Микитівна виховала 10-х дітей, гарно співала, знала більше сотні народних пісень, а також лікувала людей травами. Ця жінка – бабуся Світлани, яка надихнулась її історією і зрозуміла, що хоче записувати пісні в пам’ять про свою бабусю.


Та сама Баба Єлька

“Я народилась й виросла в селі, багато часу проводила з бабусею. У нас завжди біля двору збиралась компанія бабусь та дідусів, які співали автентичні пісні, розкладали їх на багатоголосся. Це було неймовірно. Але я не придавала цьому значення, співаємо та й все. Мені здавалось, що бабуся буде жити вічно. Коли вона померла, мене не покидало відчуття туги та сорому перед нею, що я не записала ці пісні і втратила багато часу”, – розповіла Світлана.

Мрія збирати пісні не покидали Світлану, разом з Інною та Вікторією почали втілювати проект в життя в пам’ять кожна про свою бабусю. Пісні збирають під час експедицій селами Кіровоградщини. Чому саме тут? За словами організаторок проекту, саме цей край найменше досліджений і серед фольклористів має славу фольклорної дірки.

“Ми робимо важливу річ: шукаємо, збираємо і передаємо інформацію наступному поколінню, щоб наші діти знали, як звучить автентична пісня, як одягались наші предки і яких звичаїв дотримувались”, – розказує Вікторія.

Жінки розділили між собою обов’язки: Світлана відповідає за пісні, Інна за тексти в Фейсбуці та газеті, а Вікторія за піар проекту.

Спочатку бабусі боялись

Перша експедиція відбулась в рідне село Світлани – Розсохуватку. Згодом до команди долучилися фотограф та оператор Олександр Майоров (свого часу він їздив у подібні експедиції з проектом “Ukraїner”). Незвичайний проект зацікавив навіть американців. Волонтер Корпусу Миру США в Україні Майкл Ендрюс дізнався про “Бабу Єльку” з соціальних мереж і попросив поїхати хоча б в одну експедицію.

Майкл Ендрюс

“Вже 11 експедицій він з нами. Він робить круті фото і у нас з’явилась ідея зробити пересувну фотовиставку і показати в селах результат своєї роботи. Хочемо презентувати це і в американському посольстві”, – розказує Інна.

Жінки поділились, що дуже переживали за свою першу поїздку, як їх зустрінуть бабусі і як все відбуватиметься.

“Бабусі спочатку нас боялись, думали, що ми якісь городські фіфи, а потім сприйняли нас як звичайних дівчат, які шукають автентичні пісні, люблять музику і є такими ж як вони. І контакт пішов”, – розказує Світлана.

За словами Інни, бабусі дуже обділені увагою. І це дівчата відразу помітили після першої експедиції. Бабусі соромляться , не впевнені в собі і вважають, що їх спів нікому не потрібний.

“Часто просять не фотографувати, бо вони “спортять фотографію, або фотоапарат”. Вони щасливі, що ми звертаємо увагу на них. Ми вселяємо їм віру в себе, вони ніби молодіють і з палаючими очима починають заново жити”.

Команда “Баби Єльки” завжди привозить гостинці бабусям. Вони намагаються допомогти, якщо бабуся цього потребує.

Гостинний прийом та зібрані скарби

Організаторки “Баби Єльки” шукають контактних осіб різними способами: через соціальні мережі, знайомих, навіть обдзвонюють сільських голів.

“Бабусі нам влаштовують гарні прийоми. Хоча ми й кажемо, що нам нічого не потрібно, але вони все одно спечуть і хліб, і пампушки, і короваї. Це така щирість, від якої ми отримуємо неймовірне задоволення”, – розказує Світлана.


Під час експедиції у Копанках

Експедиції відбуваються в невимушеній атмосфері. Бажано, щоб бабусі були в простому повсякденному одязі, без бутафорських костюмів. За словами Світлани, якщо бабусі приймають їх в своїй хаті біля печі, то це неймовірна атмосфера і краса, де все у вишивках та рушниках.


Експедиція у Нижчі Верещаки
Пісня, яку співали на жнива

“Баба Єлька” збирає не лише пісні, а й етнографічні артефакти, старовинні світлини, одяг, знаряддя праці. “Ми називаємо це скарбами. У кожного з бабусь є своя скриня, де вони витягнуть як не сорочку, то рушник. Вони самі нам це дарують. Зараз у нас зібралась дуже велика колекція і ми хочемо звернутись до влади міста Кропивницький, щоб отримати приміщення для музею”, – поділилась планами Світлана.

Кожна з бабусь пережила важкі часи. Організаторки також фіксують відомості про Голодомор зі слів очевидців. Ще один пласт роботи, яку виконує проект “Баба Єлька” – це запис старовинних рецептів того, що готують їм гостинні бабусі. В планах – записати збірку кулінарних рецептів, які притаманні саме Кіровоградщині.

Встигнути зберегти минуле

Вікторія розповіла, що поїздка в село завжди окриляє і спілкування з відкритими людьми приносить лише позитив. Не можна зволікати і гаяти час – тільки діяти, записувати пісні і популяризувати культуру серед молоді.

“На жаль, наші атлантиди вилітають у вирій і забирають з собою цю культуру. Ми біжимо, намагаємось їх наздогнати. Часто приїжджаємо в село, а нам кажуть “була баба Ганна, пів року тому померла , знала більше 1000 пісень. От, якби ви приїхали на пів року раніше , то записали б”. І так майже всюди. Ми розуміємо, що втратили дуже багато часу”, – ділиться Світлана.

Одна із цілей цього проекту – розвіяти міфи про село і довести, що це джерело культури нашого народу.

“Хочеться показати, що село – це не кізяки, не п’яні трактористи, не болото і не гармошка. Це духовна колиска, безцінні вишивки і найкращі зразки культури”, – відверто поділились Світлана.

Читайте також: Село на Хмельниччині розмалювали унікальним розписом

За словами Інни, проект “Баба Єлька” є важливим способом інформаційного спротиву, зважаючи на ситуацію в суспільстві.

“Триває війна і прояви “русского мира” можуть бути і в Кропивницькому. Тому, щоб до нас не прийшли і не сказали, що це “исконно русские земли”, ми маємо показати, що тут споконвіку живуть українці і завжди панувала українська народна культура”, – ділиться Інна.

"Ой вербо, вербо". Світлана Фудар, Марія Пономаренко, Станіслава Мельничук

Пісню "Ой вербо, вербо" виконують Світлана Фудар (1940 р.н.), Марія Пономаренко (1948 р.н.), Станіслава Мельничук (1938 р.н.) із с.Осички Вільшанського району (Кіровоградщина).Ой вербо, вербоОй вербо, вербо,Де ж ти зросла,Чом твоє листячкоВода знесла?Ой знесла, знеслаТиха водаНе піду заміжЗа рік, за два.А піду заміжАж п'ятого,За п'яниченькуПроклятого.Люди кажуть,Що він не п'є.А він щовечораІз корчми йде.Щовечора, щоранечкуПропив коня й нагайочку…Експедиція проекту "Баба Єлька" 3 лютого 2019 року.Оператор – Aleksandr Maiorov #БабаЄлька #НоваГазета

Geplaatst door Баба Єлька op Donderdag 7 februari 2019

Щоб популяризувати свій проект серед молоді, організатори створили YouTube-канал, Facebook-сторінку та мріють записати диск з піснями. За словами активісток, вони планують осучаснити автентичні пісні і вже налагоджують співпрацю з продюсерами та музикантами. Світлана розповіла, що пісні вже використовуються у різних версіях. Наприклад молодий співак Андрій Хаят, учасник Національного відбору Євробачення та проекту “Голос країни” заспівав фольклорну пісню Кіровоградського регіону “В кінці греблі шумлять верби” і подав її у новому аранжуванні.

“Я, як виконавець, збираю пісні для свого майбутнього репертуару. Я записую, розшифровую та вчу їх. Вже можу виконати пісню акапельно, максимально наблизившись до автентичного стилю”, – розказує етно-виконавиця Світлана.

Частіше відвідуйте бабусь

Унікальність бабусь в тому, що вони є добрими, веселими, радіють життю і всьому, що в них є.

“Ми постійно жаліємось, то в нас батареї не такі теплі, то води немає цілий день, те-се, а погляньте як живуть люди. Вони топлять хату дровами, 80-річна бабуся сама ту хату білить, маже, хліб пече, бо живе десь на хуторі і до магазину йти три дні й три ночі”, – ділиться Світлана.

Організаторки розповіли, що дуже багато бабусь є самотніми, діти та внуки приїжджають рідко. Тому “Бабу Єльку” зустрічають дуже радо та гостинно.

“Хотілось би зробити заклик: частіше приїжджайте в село до своїх рідних, тому що час іде, а бабусі залишаються на самоті”, – закликає Вікторія.

Команда проекту перед Новим роком провели акцію “Напиши бабусі листа”. Ідея полягала в тому, щоб написати листа чи листівку з теплими побажаннями учасникам фольклорних експедицій. Кожна бабуся отримала листа.

“Після Нового року я отримала два листа від бабусь, вони подякували за цю ідею. Я читала ті рядки і просто руки тремтіли, тому що відчувається стільки душевності і радості”, – згадує Вікторія.

Приклад нинішньому поколінню

Кожна експедиція для Світлани, Інни та Вікторії є особливою. Бабусі є невичерпним джерелом народного духу та культури, вражають своєю щирістю та відкритістю.

Читайте також: Колишній історик створив на Черкащині сільський луна-парк

У соцмережах команда проекту часто публікує людські історії, які надихають інших вміти цінувати кожен момент. Адже ці бабусі пережили складні часи і попри це змогли бути щасливими. Авторки проекту поділились, що їх найбільше вразило та зворушило під час візитів.

“Мене вразила експедиція в село Розумівка Олександрівського району. Я звернула увагу на одну бабусю і зрозуміла, що вона справді є носієм автентики, але їй важко одразу все згадати. Ця бабуся – Анастасія Павлівна Зеленько, баба Настя. Вона живе в кінці села і категорично не хотіла запрошувати нас до себе, каже, що “вдома москалі живуть”. Виявилось, що так кажуть, коли хата не побілена. І баба Настя постидалась нас запросити до себе. Ми вирішили приїхати ще раз навесні і записати ще більше пісень.


Анастасія Павлівна вже побілила хату і радо приймає гостей

Зараз бабуся телефонує нам майже щодня і каже, що згадала веснянку чи петрівчанку. Я прошу все записати на листочок, щоб не забула. Також пообіцяла показати нам і діткам обрядове весняне дійство. Що дуже вразило в бабі Насті, так це те, що коли ми приїхали вдруге, вона наготувала нам казанки з їжею. Два дні готувала, для неї було важливо нагодувати нас. Вона не має дітей, зовсім самотня. Це дуже високодуховна жінка, яка є онучкою панів. Після розкуркулення в неї залишився дукач 1787 року, корали, намисто від бабусі. Те, що несе ця жінка – на вагу золота. Я хочу привезти її в місто, щоб вона дала майстер-клас автентичної пісні”, – поділилась Світлана.

Анастасія Павлівна співає

Інна Тільнова також розказала історію, яка запала в серце.

“Бабуся з села Рівне розповідала про пережиті роки Голодомору. Було страшно слухати, як її мама ходила в ліс по бур’ян, той, що їсти, як їли жмут трави, а навесні – листочки вишні з сіллю, що і було сніданком. Це було найбільшим духовним потрясінням, яке ми відчули під час експедиції”.

"Помню все. Як ходили до матері в поле, а вони нам пшенички… Зав'яжуть нам (показує) і ми з поля приїжджаємо додому і не несемо в хату, а там у нас терник був і ми в той терник заховали зерничко. А потом вже приходять вони з роботи і наварять якогось супчику. А в школі, де Ірина Терентіївна жила, там була столовка, підкормлювали діток, які вже слабенькі. Там ото затірку варили. – А з чого затірку варили?- Пшениця. … З муки. Тільки затірку (показує) муки заколотять. Довго… я вмію. Тільки сильно довго треба, не так що живо. Потрошечку, потрошечку.- А варили затірку в молоці?- У воді, моя дитино. Вода, обикновенна вода. Вкинули, закипіло і нас годували затірку в школі. Так і вижили. І живемо до цих пір. Довгожителі".Валентина Дмитрівна Могильна 1937 р.н.Експедиція проекту "Баба Єлька" у с.Мошорине Знам'янського району (Кіровоградщина) 17 січня 2018 р.#БабаЄлька #НоваГазета #Мошорине

Geplaatst door Баба Єлька op Zaterdag 19 januari 2019

Вікторія Семененко планує створити збірку оповідань та новел з історіями кохання цих людей за результатами експедицій.

“Під час першої поїздки ми познайомились з бабусею та дідусем, які мали сімейне життя за плечима, але їх другі половинки померли. Вони живуть в хатинці, яка береже їх минуле – картина, яку вишивала бабуся, коли помер її чоловік, або сімейні фотографії дідуся. Мене вразили історії кохання цих людей. Попри свій вік вони зберегли ніжність. Бабуся, розповідаючи свою історію, говорила “мій золотушка”.

Від маленької ідеї до масштабного проекту

Проект “Баба Єлька” вже 8 місяців активно розвивається. В планах – об’їхати кожен куточок Кіровоградщини і записати якомога більше автентичних пісень для збереження скарбу їхнього краю.

“Можливо, “Баба Єлька” народиться на Поліссі чи Поділлі. Було б круто, якби в інших регіонах були такі філії”, – поділилась Світлана


Домашні архіви Марії Сірої

Команда проекту отримала нагороду від UA:Суспільного “Відкриття року. Історія, культура”. Також на медіафорумі представляли проект як локальний і проект місцевої преси. В арсеналі “Баби Єльки” є вже більше 200 пісен. Кінцева мета – записати диск, де будуть зібрані найкращі зразки автентичних пісень. Також організаторки залучають музичну студію, щоб записати співи бабусь.

“Плануємо зробити арт простір для молоді, де ми б могли зробити майстер класи автентичних пісень і танців”, – ділиться Інна.

Ще одним пластом роботи команди є запис маловживаних слів, з яких потім складуть словник. “Баба Єлька” збирає відомості про традиційне вбрання. Планують зібрати повний образ, щоб пошити репліки. Вже є чоловіча та жіноча сорочки і дві старовинні хустки. Зараз активно шукають грантові джерела фінансування, розвивають і пополяризують проект.

Суспільство

У Києві на Оболоні створюють парк вейкбордингу

Опубліковано

На столичній Оболоні цього літа з’явиться свій парк вейкбордингу, пише Великий Київ.

Зазначається, що необхідне обладнання вже монтують спортсмени на березі затоки Верблюд.

Читайте також: Зручна та стильна: сім українських брендів базової нижньої білизни

Вейкбординг – це вид спорту, що поєднує в собі елементи воднолижного слалому, акробатики і стрибки. Вейкбординг має схожість зі сноубордом, скейтбордом і серфінгом на дошці.

 

Читайте такожБезрукавки з історією: як прикарпатець шиє та реставрує автентичні гуцульські кептарі

Як розвивався вейкбординг?

Особливо динамічно вейкбординг став розвиватися на початку 90-х років. Він зробив революцію у водному спорті так само, як у свій час сноуборд у гірських лижах. Із захоплення невеликої групи ентузіастів він перетворився в популярний спорт зі своєю філософією і культурою.

Займатися вейкбордингом краще на малих річках та озерах, оскільки вони мають найкращі умови як для гладкої води.

Вейкбординг в Україні

Вейкбординг в Україні з’явився наприкінці 90-х років і наразі є визнаним державою як спорт. Хоча вейкбординг в Україні тільки-но почав розвиватися, Україна приймала декілька змагань із цього виду спорту світового рівня.

Спробувати заняття вейкбордингом можна у Києві, Харкові, Дніпрі, Полтаві, Львові та морському узбережжі. У селі Малодолинське біля Чорноморська знаходиться вейкпарк, інклюзивний для людей з інвалідністю.

Нагадаємо, киян закликають долучитися до відкриття парку Юрковиця під час фестивалю.

Як ми повідомляли раніше, на Рівненщині створять новий національний парк «Пуща Радзівіла».

Усі фото: bigkyiv.com.ua.

Читати далі

Суспільство

Кооператив учасників бойових дій «Оберіг-Агро» виростив перший врожай

Опубліковано

Команда кооперативу учасників бойових дій «Оберіг-Агро» з Доманівки Миколаївської області отримала перший врожай з теплиць, що встановили минулого року за канадські грантові кошти.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці кооперативу.

Зазначається, що серед врожаю – смачний редис сорту Viena, який виростили без застосування добрив та засобів захисту рослин.

Оголошення про продаж дали у соціальних мережах. Покупці записуються на вітамінні овочі, бо у Доманівці ніхто не вирощує такий ранній редис.

 

Читайте такожКомбуча, або чайний гриб: 5 українських виробників та де можна купити

Спочатку члени кооперативу збирались у теплицях саджати ранні огірки та томати, але досвідчений агроном порадив  почати з редису та картоплі. Хоча овочі висадили на початку лютого, редис витримав усі температурні перепади та дав 100-відсоткову схожість – учасники кооперативу прислухались до кожної поради агронома.

Нині у теплицях підростає молода картопля, а на літній сезон планують висадити огірки, томати, кабачки.

Довідка

Чотири теплиці загальною площею 1200 кв. м кооперативу учасників бойових дій допомогли встановити канадські донорські організації. У березні 2020 року «ОБЕРІГ-Агро» отримав кошти від Манітобської ради з міжнародного співробітництва (MCIC) Канада, грантовий проект також  підтримали Міністерство міжнародних справ Канади та Менонітська Асоціація Економічного Розвитку (MEDA), Канада. 

Нагадаємо, українські вина здобули нагороди на London wine competition 2021.

Як ми повідомляли раніше, в Україні вивели новий сорт сої стійкої до хвороб.

Усі фото: facebook.com/uhbdp.

Читати далі

Суспільство

Світовий рекорд у Харкові: виготовили шоколадний батончик вагою 3 тонни

Опубліковано

У Харкові зареєстрували світовий рекорд  – найважчий шоколадний батончик вагою 3 тони 59 кілограмів.

Про це повідомило місцеве видання Новости Объектив.

За інформацією, це збільшена копія стандартного вафельного батончика із шоколадною начинкою з додаванням фундука та покритий темною кондитерською глазур’ю.

Над батончиком працювали 9 майстрів  і декілька фахівців були задіяні в глазуруванні.

 

Читайте такожЗ чілі, полуницею чи вином: сім локальних виробників цікавих соусів

Для того що виріб був занесений в книгу рекордів Гіннеса, він повинен відповідати трьом критеріям:

  • вага не менше ніж одна тонна,
  • не менше 80% має бути їстівним,
  • після виготовлення має бути придатним до споживання.

Керівник національного реєстру рекордів Лана Вєтрова розповіда, що всі три критерії дотримані.

Читайте такожСумчанин встановив рекорд із запам’ятовування числа Пі

За її словами, це дає можливість у Харкові  оголосити світовий рекорд в номінації «кулінарне мистецтво», а саме найважчий шоколадний батончик покритий кондитерською глазур’ю.

Відомо, що батончик складається із 1402 вафельних шарів.

Читайте також: Франківець готується створити найбільший в Україні шкварок

Нагадаємо, волинянин встановив два світові рекорди.

Як ми повідомляли раніше, переселенець з Криму створив унікальне панно з дерева та бурштину і встановив рекорд.

Усі фото: objectiv.tv.

Читати далі