Суспільство
В Україні знімають фільм «Киснева станція» про історію Мустафи Джемілєва
До жовтня 2021 року в Україні триватимуть зйомки повнометражного ігрового фільму «Киснева станція». На великі екрани стрічка має вийде в 2022 році.
Про це ШоТам повідомив комунікаційний консультант проєкту.
У сюжетній основі стрічки — один із переломних епізодів у житті незмінного лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.
Це вже другий повнометражний фільм Івана Тимченка за сценарієм Михайла Бриниха, заснований на ретельному дослідженні багатого документального матеріалу.
Сюжет фільму
У фільмі «Киснева станція» йдеться про події літа 1980-го року. Мустафа Джемілєв відбуває чотирирічне заслання у якутському селищі Зирянка, де працює на кисневій станції. Щодня він наповнює киснем іржаві балони і котить їх на причал. Це монотонна та виснажлива робота, і в ній він уподібнюється до міфологічного Сізіфа. Це не перше й не останнє його ув’язнення, і здається, що триватиме воно безкінечно…
Читайте також: “Так” українському кіно! Як працює онлайн-кінотеатр Takflix
Марна Сізіфова праця – одна з ключових метафор у світовій культурі. До неї зверталися, зокрема, нобелівські лауреати Альбер Камю та Жан-Поль Сартр. Однак «Киснева станція» пропонує нове, потужне її прочитання.
Сізіф тут – радянський дисидент, який продовжує боротьбу у безнадійній ситуації. Та – зрештою – перемагає, не в останню чергу завдяки власній незламності, наполегливості, глибокій мотивації і віру у власний народ. Так дисидент і багаторічний політв’язень Мустафа Джемілєв стає лідером цілого народу.
Автори фільму
Сценарист фільму, відомий український письменник Михайло Бриних, підкреслює важливість цього перепрочитання метафори для сучасного українського кіно.
«В історії Мустафи Джемілєва мене зацікавила саме ось ця міфологічна, екзистенційна проблематика. Колись Альбер Камю намагався відповісти на запитання: чи може Сізіф бути щасливий? В яку саме мить Сізіф здатен відчути і зрозуміти, що таке щастя? Власне, сценарій фільму “Киснева станція” і почався як спроба знайти відповідь на це питання — завдяки життєвому прикладу Мустафи Джемілєва», – сказав Михайло Бриних.
Іще один важливий референс фільму – естетика українського поетичного кіно, інтерес до якого нині знову дуже високий. Адже передовсім завдяки традиції поетичного кіно Україна присутня на світовій мапі кіномистецтва.
Робота над стрічкою
Робота над проєктом почалася п’ять років тому після знайомства творчої групи особисто з Мустафою Джемілєвим. Протягом року тривали інтерв’ю з паном Мустафою, в яких він докладно розповідав про своє життя, свою боротьбу, друзів і ворогів. Надзвичайно цінними були також спогади дружини Мустафи Джемілєва, пані Сафінар. Один із вагомих наскрізних мотивів фільму – глибока та зворушлива особиста історія, яка познайомить глядачів із цілком несподіваним боком життя лідера кримськотатарського народу.
Іван Тимченко, режисер фільму, відзначає: «Про що цей фільм? Про сильну внутрішню свободу. Але водночас — це й історія кохання, бо як інакше?».
Читайте також: Зроблено в Україні: як український бренд створює унікальні ремені і відновлює традиції гуцулів
«Починалося все навіть не з ідеї, а з доволі болісного усвідомлення, що українці небагато знають про боротьбу кримськотатарського народу за своє право повернутися на рідну землю, і про те, хто такий Мустафа Джемілєв. Сьогодні це дуже актуальна для нас історія, і це історія перемоги, яка надихає. Так, у нас зараз недостатньо військової потуги, щоб змусити Росію забратися геть з окупованих українських територій, але от саме ця модель поведінки, модель опору, яку обрав свого часу Мустафа Джемілєв, – це те, чого Росія та всі інші тоталітарні країни бояться найбільше», – сказав режисер Іван Тимченко.
У свою чергу Світлана Соловйова, продюсерка фільму, розповіла, що кінострічка вже на стадії підготовки стала своєрідним лакмусовим папірцем, який показав актуальні нині проблеми сприйняття трагедії кримськотатарського народу у світі.
Зйомки фільму нині – у розпалі. Нині вони розпочалися на різних локаціях у Києві, плануються в інших регіонах України. Знімальний процес заплановано завершити до осені 2021 року, а фестивальна історія фільму розпочнеться навесні 2022. Українські глядачі побачать «Кисневу станцію» вже наприкінці 2022 року.
Над фільмом працює сильна й досвідчена міжнародна команда. Режисер Іван Тимченко, сценарист Михайло Бриних та продюсерка Світлана Соловйова вже відзначилися потужним фільмом «Іловайськ», який здобувся на переконливі оцінки критиків та глядачів – фільм високо оцінили за оригінальний, нешаблонний стиль на назвали «військовою драмою “здорової людини”».
Читайте також: Відроджуємо дух ремісництва. Як любов до крафту перетворилася на виробництво свічок
Оператор Томас Стоковскі є відомим у Європі фахівцем, а композитор фільму Джун Міяке працював над музикою до фільмів видатних режисерів Віма Вендерса та Олівера Стоуна.
Акторський склад фільму також складається з відомих в Україні та навіть за кордоном митців.
Борис Орлов, виконавець ролі Мустафи Джемілєва, так коментує своє сприйняття глибокої метафоричної механіки фільму: «Про що для мене цей фільм? Про те, що хоч яка б висока була твоя мета і хоч яке шляхетне було твоє прагнення, – ти нічого не зможеш зробити виключно сам».
Читайте також: Озеленення замість бетону. Євгенія Кулеба про те, як створити сквер у великому місті
Стрічка «Киснева станція» створюється за підтримки Державного агентства України з питань кіно і Міністерства культури та інформаційної політики України.
Нагадаємо, FILM.UA та Atlas Weekend починають роботу над українською комедією «Найкращі вихідні».
Також українська стрічка «Стоп-Земля» отримала «Кришталевого ведмедя» Берлінале.
Суспільство
Ветеран АТО Вадим Мазніченко із Черкас як реабілітацію купив вантажівку і ремонтує її, а процес фільмує та викладє в інтернет, щоб показати приклад іншим травмованим хлопцям.
Про це пише Суспільне.
На схід України Вадим пішов на початку 2014-го. Восени цього ж року під селом Старогнатівка на Донеччині під час мінометного обстрілу отримав поранення – втратив руку та ногу.
Протезування, лікування та спортивну реабілітацію пройшов в Америці.
Про власну справу, розповів чоловік, мріяв давно. Тому на отриману одноразову матеріальну допомогу від міста купив автівку.
«Це робота і реабілітація для мене, а для інших – приклад того, що й без руки та ноги можна розпочати власну справу і досягати своєї мети», – зазначив ветеран.
Раніше, розповів він, справи з технікою не мав. Тому поступово опановував ази автосправи. Тепер однією рукою складає двигун своєї вантажівки.
Читайте також: «Забрав у дітей котлети й дав нагетси». Як Євген Клопотенко замінює радянське меню у школах
«Коли я вперше побачив цю машину – зрозумів, що це надовго. Купував книги, дивився, читав, що як називається, як правильно складати», – розповів він.
Свою роботу Вадим знімає на камеру. Потім викладає відео у мережу. Так, розповів, хоче показати іншим бійцям, що життя триває і здаватися не потрібно.
«Дехто каже, мовляв, “Не можу це зробити”. Але ж у мене виходить. Я однією рукою, виходить, насос для підняття кабіни сам поставив», – каже ветеран.
Таке заняття, додав ветеран, ще й допомагає відновитися після війни.
«Я ось так “ковиряюся” – і для мене це така реабілітація. Ремонтуючи автівку, я повністю “відділяюся” від усього світу, соцмереж, відпочиваю», – розповів він.
У планах чоловіка – до кінця року відремонтувати автівку та пускати її в рейси Україною.
Переглянути відеоблог Вадима можна за посиланням.
Нагадаємо, військові заснували проєкт «Ветерани будують» і зводять скейтпарк на Луганщині.
Як ми повідомляли раніше, на Житомирщині розробили турмаршрути на квадроциклах для ветеранів.
Усі фото: suspilne.media.
Суспільство
Під час досліджень на місці реконструкції автодороги «Жовква – Кам’янка-Буська» у Львівській області працівники науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» знайшли залишки залізоплавильного горна, вік якого понад тисячу років.
Про це повідомили у фейсбуці археологічного центру.
Зазначається, що загалом сім давніх поселень дослідили археологи під час реконструкції автодороги «Жовква – Кам’янка-Буська». Два з них науковцям вдалося вивчити докладно.
Дослідження давніх поселень
Серед знайдених артефактів – фрагменти ліпного посуду та крем’яні вироби. Вдалось також зафіксувати об’єкти і знахідки, які датуються ХVІІІ – ХІХ ст. і можуть бути пов’язані з невеликим, нині полишеним, хутором в урочищі «Боднарова».
Читайте також: «Тварини летять до нас через паркан». Як живе найбільший в Україні притулок для тварин
Під час вивчення поселення Воля Жовтанецька-1 найбільш вагомі знахідки датуються раннім залізним віком та належать висоцькій культурі (ХІ-VІІІ ст. до н.е.).
У розкопах було знайдено залишки 15 об’єктів, переважно господарських споруд, та велику кількість предметів цього часу (ліпний посуд, знаряддя з кременю).
Залізоплавильний горн
А от один з найцікавіших об’єктів, які трапились науковцям, – залишки залізоплавильного горна, вік якого понад тисячу років.
Його археологи зафіксували на узбіччі нової дороги, під час проведення археологічного нагляду при будівельних роботах на поселенні Блищиводи-6.
Завдяки чисельним знахідкам уламків посуду, горно датували VІІІ-ІХ ст. Його залишило населення слов’янської райковецької культури, яку пов’язують з племенами ранніх слов’ян – дулібами та білими хорватами.
«Залізоробне ремесло в ті часи було добре розвинуте і зосереджувалось поблизу родовищ болотної руди. Для слов’ян було характерно облаштовувати невеликі горна, що забезпечували потреби одного чи кількох поселень. Найчастіше місцеві металурги самі займалися видобуванням руди на болотах, її збагаченням, випалом деревного вугілля та попередньою обробкою металу. Регіон поблизу нинішнього села Блищиводи має розлогі заліснені болота, тож, очевидно, тут було чимало таких ремісників», – пояснює археолог Рятівної археологічної служби Олександр Сілаєв.
У результаті досліджень на поселенні Блищиводи-6 вдалось розкрити непогано збережену плавильну камеру з каналом для витікання шлаку.
Своєрідною рисою саме цього горна, розміром – 1 х 0,8 м, було використання як каркасу для вихідної труби частини горщика або глека діаметром 20 см, обмазаного поверх товстим шаром глини, що була перепечена до яскраво червоного кольору. Так робили, аби запобігти викришуванню і обвалу горна.
Читайте також: «Забрав у дітей котлети й дав нагетси». Як Євген Клопотенко замінює радянське меню у школах
«До винайдення технології доменних печей виплавлення заліза виглядало дещо інакше. На виході отримували не рідке залізо, а своєрідну напівтверду в’язку масу. Після цього з неї додатково вибивали домішки і вже тоді виготовляли зброю чи знаряддя праці», – розповів Олександр Сілаєв.
Залізо у ранніх слов’ян слугувало здебільшого для виготовлення сокир, наконечників списів та стріл, ножів, інструментів для обробки дерева.
Про регіон
За словами Олександра Сілаєва, у давнину цей регіон був густо заселений. Поселення тут існували майже безперервно починаючи з епохи мезоліту до нового часу.
Під час археологічних розвідок, які провела Рятівна археологічна служба у 2019 році, на пам’ятках виявили матеріали періодів енеоліту (культури лійчастого посуду та волинсько-люблінської), бронзи (тщинецької культури), раннього заліза (висоцької культури), римського часу (пшеворська і черняхівська культури), раннього середньовіччя (райковецька культура) та княжої доби.
Водночас дорога між містами Жовква та Кам’янка-Бузька (давня назва – Кам’янка-Струмилова) була частиною одного з найдавніших історичних торгівельних шляхів, які вели з Галичини на Волинь, а у ХV-ХVІІ ст. тут проходила північна ділянка великого «Чорного шляху» – караванної дороги, яка починалась на землях Османської імперію та вела через Поділля, Галичину і Волинь до Перемишля і Замостя.
Напрямок дороги, що проходив повз села Сопошин, Блищиводи, Зіболки, Воля Жовтанецька та Батятичі, простежується за картографічними матеріалами починаючи з кінця ХVІІІ ст. На цих картах можна бачити густу мережу хуторів, які нині вже не існують.
Читайте також: На околицях Дніпра виявили курган із давнім похованням (ВІДЕО)
Нагадаємо, на Черкащині знайшли один з найперших мегаполісів в історії людства.
Як ми повідомляли раніше, на околицях Львова виявили монети давнього Рима.
Усі фото: facebook.com/ras.1991.ua.
Суспільство
Дзюдоїстка Дар’я Білодід принесла Україні першу нагороду на Олімпійських Іграх-2020 у Токіо.
Українка здобула бронзову медаль в олімпійському турнірі дзюдоїсток.
У сутичці за 3-тє місце у ваговій категорії до 48 кг Білодід перемогла Ширу Рішоні з Ізраїлю.
Читайте також: ШоТам розпочинає нову кампанію з підписки: як підтримати єдине в Україні медіа про добрі новини
Відзначимо, що Дар’я Білодід принесла історичну бронзу Олімпійських ігор. Це не лише перша олімпійська медаль в Токіо, це перша в історії Незалежної України нагорода у жіночому дзюдо.
У півфіналі українка поступилась іменитій японці Фуні Тонакі, яку раніше двічі перемагала у фіналах чемпіонатів світу в 2018 та 2019 роках.
«Золото» розіграють японка Фуна Тонакі та Дістрія Краснікі з Косово.
Довідка
Ігри ХХХІІ Олімпіади в Токіо триватимуть з 23 липня по 8 серпня. Україну на найголовнішому спортивному форумі чотириріччя представлятимуть 158 олімпійців у 25 видах спорту (30-ти дисциплінах).
Нагадаємо, у львівському дворику Ратуші запрацювала олімпійська фан-зона.
Як ми повідомляли раніше, український стартап Refаce перетворив наших олімпійців на супергероїв.
Головне фото: kyivpost.com.