На художника з протезом полювала ціла опергрупа: як українець створив образ УПА

У підлітковому віці Ніл Хасевич втратив ліву ногу до коліна, але це не завадило йому стати відомим художником. Він міг побудувати міжнародну мистецьку кар’єру, але свідомо обрав інший шлях — долучився до УПА та пішов у підпілля. Художник не міг воювати зі зброєю нарівні з іншими повстанцями, тому взяв на себе мистецький бік боротьби.

Він створював гравюри, листівки, плакати й інші матеріали для підпілля, а також фактично сформував візуальний образ УПА. Завдяки цій графіці про повстанців та становище українців дізнавалися за кордоном. #ШОТАМ розповідає, як український художник перетворив своє мистецтво на зброю.

Сам вирізав собі дерев’яний протез, щоб продовжити навчання

Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року в селі Дюксин на Рівненщині. Його батько Антон був дияконом, тож хлопець зростав у родині, де приділяли увагу освіті й культурі. З дитинства Ніл виявляв хист до творчочті, малювання, навчався іконопису та цікавився мистецтвом.

У 1918 році сталася трагедія, яка назавжди змінила його життя. Ніл разом із матір’ю Федосією повертався з Рівного, коли на залізничному переїзді вони потрапили під потяг. Мати загинула на місці, а хлопець втратив ліву ногу.

Попри важку травму, Ніл не відмовився від навчання й творчості. Він умів працювати з деревом, тож самостійно виготовив собі дерев’яний протез. Це допомогло йому продовжити освіту та рухатися до своєї мети — стати професійним художником. Попри складні життєві обставини, Хасевич наполегливо розвивав свій талант і шукав можливості для подальшого навчання.

Керівництво залізниці виплатило Нілу грошову компенсацію за нещасний випадок. Ці кошти він вирішив витратити на навчання у Варшавській академії мистецтв. Однак грошей не вистачило, щоб її завершити. Майбутньому художнику доводилося самостійно шукати заробіток і просити академію про звільнення від оплати.

Гусячим пером власноруч переписав Пересопницьке Євангеліє

У польській столиці Хасевич опановував дереворит під орудою відомого графіка Владислава Скочиляса. Саме ця техніка граверного мистецтва надалі стала основою його художнього стилю. Хист митця помітили ще в студентські роки — його твори показували у Львові, Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі та самій Варшаві. 

У 1939 році у Варшаві вийшов альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». На той час він уже мав професійне визнання й міг розвивати кар’єру за межами України. Проте Хасевич не лише прагнув особистого успіху, — він прагнув зберігати українську культурну самобутність і працювати для свого народу. Згодом саме це переконання визначило його подальший життєвий шлях.

Хасевич цікавився не лише сучасною йому графікою, а й українською культурною спадщиною. Щоб удосконалити майстерність письма та роботи з лінією, він гусячим пером власноруч переписав Пересопницьке Євангеліє — одну з найважливіших пам’яток української рукописної традиції.

Ця робота вимагала терпіння, точності й великої уваги до кожної літери. Переписування стало для художника не просто вправою, а способом глибше опанувати графічну форму та відчути традицію українського книжкового мистецтва.

Змінив виставкові зали на повстанські криївки

Наприкінці 1942 року Ніл Хасевич пішов у підпілля, і в 1943-му став бійцем Української повстанської армії (УПА). Там його знали під псевдами «Бей-Зот», «Старий», «333», «Левко», «Джміль», «Рибалка». 

«У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються», — казав Ніл Хасевич.

Художник створив візуальний образ УПА — робив графіку для її видань, оформлював антирадянські листівки й брошури, виготовляв гравюри, розробляв ескізи нагород і відзнак. Його роботи допомагали поширювати інформацію про визвольну боротьбу та доносити її ідеї до людей.

Хасевич також навчав інших підпільників графічного мистецтва. Він передавав їм свої знання та допомагав розвивати цілу мережу підпільного друку.

Радянські спецслужби створили цілу опергрупу, щоб ліквідувати митця

Практично весь час митець проводив у криївці. Працював нерідко без необхідного обладнання та нормального освітлення. Життя в підпіллі було небезпечним і вимагало постійної обережності. Хасевич не міг довго залишатися в одному місці. Час від часу його перевозили до інших схронів — для цього навіть виготовили спеціальний велосипед, пристосований для перевезення художника.

Хасевич прагнув, щоб увесь світ знав про боротьбу українців. Його графіка не лише ілюструвала повстанські видання, а й документувала події та передавала позицію українського визвольного руху міжнародній аудиторії. Зрештою, в 1951 році роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй та іноземних дипломатів. Радянська влада назвала поширення цих матеріалів «провокацією» та «фейком».

Радянські спецслужби почали цілеспрямовано полювати на художника — створили спеціальну міжобласну оперативну групу, завданням якої було знайти й ліквідувати українського митця. Проте Хасевич постійно змінював криївки, а про його точне місце перебування знали лише найближчі соратники та зв’язкові.

Знищив документи, щоб не видати побратимів під тортурами

На початку 1952 року Міністерству державної безпеки (МДБ) СРСР вдалося отримати важливу зачіпку. В одній із викритих криївок радянські спецслужби знайшли зашифровані документи. Серед них була згадка про те, що для художника потрібно підготувати п’ять кілограмів паперу та вишневе дерево — матеріал, з якого Хасевич виготовляв друкарські кліше для своїх гравюр. У документах також вказувалося місце однієї з криївок — поблизу села Сухівці, приблизно за 12 кілометрів від Клеваня.

Однак навіть після цього Хасевича не вдалося спіймати. За однією з версій, до його останньої криївки МДБ потрапили випадково. Спершу радянські силовики викрили схрон у Радухівці, де художник перебував раніше. Згодом зв’язковий, який знав про інші схованки, перевіряв криївку в Сухівцях. Там на нього напав заготівельник і поранив йому ногу. Чоловік утік і повідомив про напад міліцію. Так силовики отримали ще одну зачіпку, яка привела їх до схованки художника.

4 березня 1952 року радянська оперативна група оточила хутір поблизу Сухівців. Криївка, де перебував Хасевич і двоє його побратимів, була облаштована на селянському дворі — вхід до підземного сховку заховали в клуні під дровами.

Почався бій, і Хасевич розумів, що потрапити до рук МДБ живим означало ризик видати під тортурами інформацію про підпілля. Перед загибеллю він знищив важливі документи, після чого разом із двома побратимами наклав на себе руки. Водночас є й інша версія подій — що криївку закидали гранатами, а повстанці загинули під час бою.

Після цього тіла всіх трьох вивезли в невідомому напрямку — місце поховання Хасевича та його побратимів досі невідоме. Та радянській владі не вдалося стерти те, що художник залишив після себе. Його графіка назавжди стала частиною українського спротиву. А також свідченням того, як мистецтво може бути зброєю, а художник — борцем за свободу.