Суспільство
Українці взяли під опіку пенсіонерку та оточили її турботою (ВІДЕО)
Це історія, яка повертає віру в людей. У свої 85 пані Галина залишилася без хати та з пораненням в голову: всьому виною російська ракета. Але у хвилини найбільшого відчаю їй на допомогу прийшли небайдужі люди.
Про пані Галину розповідає ШоТам.
«Вони мені душу віддають — хіба ж я не бачу? Алла сама не доїсть, а мені дасть. По-людськи, по-людськи!», — розповідає пані Галина.
Історія пані Галини — з тих, що повертають віру в людей. Коли російська ракета впала прямо на її будинок, то не родичі, а геть чужі люди взяли її під опіку. Дали їй дах над головою, щодня її провідують і навіть влаштували святкування 85-річчя.
Кілька поколінь киян знають пані Галину як продавчиню квітів біля станції метро. Уже пів століття вона торгує тут хризантемами та орхідеями, які вирощує на власному подвір’ї. Вірніше, вирощувала… Бо її хатину вщент знищила російська ракета. Це сталося в червні 2023. Жінка як завжди поливала квіти, аж раптом почула шум у небі.
«Дивлюся на небо — лента біла. Як бахнуло… іще бачила, як хата горіла», — Галина Мисак, пенсіонерка, квіткарка.
Галину відкинуло ударною хвилею, осколки поцілили в голову.
«Очі так одкрила — все в крові, усе ж на мені брудне, і земля… Воно як бахнуло, то й пісок, і кров…», — Галина Мисак, пенсіонерка, квіткарка.
Коли пані Галина потрапила до лікарні, першими до неї примчали не рідні, а покупці її квітів. Старший син і племінниця приїхали пізніше, але ця зустріч завершилася скандалом… Стосунки з родичами — окремий біль пані Галини. Посварилися й зникли. А поки вона відновлювалася після трепанації черепа, інші люди шукали їй житло.
Читайте також: Найкрутіші онуки – ми з вами. Як фонд «Юлині бабусі» допомагає самотнім літнім людям на деокупованій Київщині
Волонтери Віка й Богдан та інші небайдужі орендували Галині затишну квартиру неподалік від метро.
«Ми коли орендували, то це було, по-перше, про те, як вона себе буде тут почувати. По-друге, це невисокий поверх, щоб коли повітряна тривога, мала змогу спуститись у сховище. Квартира підходить по всіх показниках: щоб їй комфортно було, тепло, зручно й близько до її улюбленого метро», — Вікторія, волонтерка.
З того дня Віка й інші добрі люди регулярно навідуються до пані Галини. Приносять їжу, одяг, допомагають з побутом, сплачують оренду квартири та комунальні. Знайшлися й люди, які постачають їй квіти на продаж, поки в неї немає власних. А нещодавно нові друзі влаштували Галині сюрприз і привітали її з 85-річчям!
«І одежу купили — Алла мені таку сукню красиву, хусточку купила. А Віка столову цілу, кафе найняла. Це хіба не подарунок?», — Галина Мисак, пенсіонерка, продавчиня квітів.
Пані Галина неймовірно вдячна всім, хто нею опікується, і називає їх «Божими людьми». Але найбільше все ж мріє про повернення додому.
«Чого хочу? Щоб зробити документи, щоб у мене було моє житло. У мене ж моє забрали, у мене ж усе було!», — Галина Мисак, пенсіонерка, квіткарка.
На жаль, її будинок неможливо відновити. Дивом з-під руїн вдалося врятувати лише кілька ікон і «Кобзар» Шевченка. А ще — портрет молодшого сина, який трагічно загинув ще дитиною. Саме в пам’ять про маленького Юру вона всі ці роки плекає любов до квітів, бо син їх обожнював.
«Він настільки любив квіти, що спеціально директор школи викликав мене й діда і каже: «У вас такий син, що ми йому зробимо уроки квітів», — Галина Мисак, пенсіонерка, квіткарка.
Волонтери готові відбудувати оселю наново, але постає питання документів, спадку й родичів. Які палко сварилися в лікарні, але з того моменту жодного разу не навідалися до пані Галини. На щастя, зараз поруч з нею є люди, яким вона небайдужа. Якщо ви теж хочете допомогти пані Галині, підтримайте її гривнею на картку, яку ми лишаємо в дописі.
Нагадаємо, у Києві фонд «Життєлюб» відкриває простір, де літні люди можуть безоплатно займатися танцями і йогою.
Також дивіться відео, як 102-річна бабуся плете кікімори для українських військових.
Про книгу
Про Вікторію Амеліну
На його честь було названо корабль, а доньки в памʼять про нього заснували та розвивають ферму у рідному місті.
Капітан І рангу Юрій Олефіренко хотів займатися власним сільським господарством. А коли у 2014 росія напала на Україну, став на захист Батьківщини та віддав за неї своє життя у битві за Маріуполь… Після загибелі капітана його ім’я присвоїли десантному кораблю, який від початку повномасштабної війни давав відсіч окупантам!
Історія Юрія Олефіренко
Капітан І рангу Юрій Олефіренко був командиром 73-го морського центру спецпризначення. Коли у 2014 росія напала на Україну, він вже 1,5 року як був на пенсії, але повернувся.
“Я кажу: “Куди ти йдеш”?” Я йду за рідну країну, за Україну, за український народ”, – розповідає дружина героя.
16 січня 2015 Юрій давав відсіч навалі окупантів під Маріуполем та отримав тяжкі поранення. Він закрив собою та врятував трьох бійців, однак сам загинув…Посмертно Юрія нагородили відзнакою “Народний герой України”. А на його честь назвали флагман українського флоту – десантний корабель “Юрій Олефіренко”.
Фермерська справа – на честь батька
Після загибелі капітана родині виділили земельну ділянку на ведення сільського господарства. І його доньки вирішили втілити його давню мрію та відкрити власну ферму.
“Десь у цих краях працювала бабуся, тому що вона була передовою дояркою. Ія знаю, що ще маленьким хлопчиком він прибігав туди, до неї. Він був людиною ерудованою, дуже розвиненою, знав багато мов, але не боявся такої роботи: він брав і орав город”, – ділиться Олеся Олефіренка, донька Юрія.
Через рік в Ольги було вже 50 телят, і, здавалося, на ферму чекає велике майбутне. Та через рік ресурсів на її утримання почало не вистачати і ферма припинила своє існування.
Читати також: Саша Махов. Історія журналіста і воїна з Луганська
Подолання кризи
Однак рік тому завдяки конкурсу #Варто “РобитИ” Оля отримала можливість відродити справу. А рідні підтримали та допомогли їй почати з нуля.
Зараз на фермі Олефіренків вже 28 свиней та 45 поросят – завдяки гранту справа рухається вперед. Родина покращує умови утримання та планує збільшити поголівʼя худоби. Справа, про яку мріяв капітан, продовжує жити та розвиватись завдяки його донькам.
Нагадаємо, що переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО.
Також ми повідомляли, що в “Київ Мілітарі Хаб” відкрили безоплатний спортзал для реабілізації ветеранів
Про зміну назви
«Я просто хотіла, щоб якась мама плакала менше, ніж я»: як Вікторія Наумович змінює життя молоді з інвалідністю у своєму місті
«Настя народилася передчасно. Зовсім крихітна — 1 кілограм 100 грамів. Ми одразу розуміли, що будуть...
Врятувати поліських коней: як на Київщині відновлюють українську породу та створюють простір автентичних ремесел
Маленький кінь, більше схожий на поні, невибагливий у їжі та лагідний. Саме такі тварини здавна...
«Без цього бренду не було б мене». Як соціальний бізнес Ohra Home об’єднує матерів дітей з інвалідністю
У житті Юлії Бігун багато різних сфер: сім’я, робота в проєкті з гуманітарного розмінування України,...
Виготовляє «гівняні» прикраси з пташиного посліду. Це історія арт-активістки, яка живе з голубом
Свого першого голуба Валеру вона побачила в закинутій квартирі майже бездиханним пташеням і врятувала. А...