Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

У Німеччині стартували навчання для групи українських військових на ЗРК Рatriot

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Німеччині стартували навчання для групи українських військовослужбовців. Їх вчитимуть керуванню зенітно-ракетним комплексом Patriot.

Про це у соціальній мережі Х повідомили Військово-повітряні сили Німеччини.

«Наша підтримка України триває. Сьогодні розпочинається чергове тренування на Patriot», — ідеться в повідомленні.

Зазначається, що у ньому бере участь 61 український військовий. Також 10 українських мовних медіаторів розпочинають багатотижневий курс навчання.

Читайте також: «Я хочу, щоб у місті було більше фонтанчиків з питною водою». Як Lviv Open Lab прокачав молодь у «зелених» навичках

Про Patriot

Комплекси Patriot уперше були розгорнуті армією США в середині 1980-х. Patriot модернізується та перебуває на озброєнні понад 10 країн, зокрема США, Ізраїлю, Німеччини, Іспанії. Його роль – захищати від повітряних та ракетних загроз у складі інтегрованої системи ППО. Залежно від модифікації цей комплекс ППО здатний прикривати радіус 100 км, а балістичні ракети – збивати в зоні 15-20 км. Максимальна висота – 20+ км, швидкість – 5000 км/год.

Нагадаємо, українські моряки взяли участь у навчаннях Joint Warrior-23-II у Британії.

Окрім того, українці пройшли курс підготовки у Британії під керівництвом канадських інструкторів.

Також ми повідомляли, як українські морські прикордонники пройшли навчання у Сполучених Штатах.

Фото: twitter.com/Team_Luftwaffe.

Суспільство

Україна отримає від Японії $4,5 млрд

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Японія виділить Україні допомогу на суму 4,5 млрд доларів.

Про це повідомили на сайті японського МЗС.

Зазначається, що Японія вирішила надати 1 мільярд доларів на гуманітарну допомогу та відбудову Україні і ще 3,5 млн доларів — для посилення кредиту для позик Світового банку.

«Загалом Японія готова надати на підтримку $4,5 млрд, включаючи цю додаткову підтримку та збільшення кредиту Світовому банку», — йдеться у повідомленні МЗС Японії.

Японський прем’єр наголосив на важливості відновлення України та анонсував приватний японсько-український економічний Проєкт реконструкції України, який розпочнеться у лютому 2024 року.

Читайте також: Тисячі врятованих життів. Як львівський притулок опікується тваринами, що стали переселенцями

Нагадаємо, Японія планує надати 160 млн євро на проєкти економічного відновлення України.

Також Японія оголосила про передачу Україні трансформаторів і сонячних панелей.

Раніше ми повідомляли, що Японія передала Україні 40 спецмашин та обладнання для розмінування.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

Тисячі врятованих життів. Як львівський притулок опікується тваринами, що стали переселенцями

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Якби пес Боні зміг сказати хоча б одне слово людською мовою, то це було б «допоможіть», але в нього виходило тільки скавчати. Рік тому він зі зламаним хребтом місяць чи два пролежав біля траси на Херсонщині. Здебільшого люди проїжджали повз, лише одна жінка час від часу приходила, аби принести їжі, та все побивалася, що не може його забрати, бо вже має під опікою багато безпритульних тварин.

Одного разу коло нього зупинилася автівка, люди завантажили його всередину та довго-довго кудись везли. Так він опинився у львівській «Домівці врятованих тварин». Двічі Боні бачив довгі собачі сни під анестезією, коли у ветеринарній клініці йому робили операції. Попри це, ліва задня лапка втратила чутливість. Тепер у Боні є чобіток, на який він елегантно спирається під час прогулянки по території притулку.

За допомогою цифр у матеріалі ШоТам розповідаємо про долі тварин-переселенців, які через війну опинились у Львові, про місце, яке їх прийняло, та людей, що мають одне велике серце на всіх.

Львів’яни Орест Залипський і Назар Дулиш не те щоб мріяли про власний притулок — спочатку вони не змогли пройти повз одного коня, якого зустріли на своєму шляху під час відпочинку в Карпатах у 2018. 

Коню Орлику до цієї зустрічі не дуже щастило в житті: він тяжко працював у господарстві, а коли втратив сили, його відправили на скотобійню. Так із ним тричі чинили різні господарі — його «списували» на м’ясо, потім хтось забирав до себе задля роботи, і так по колу. Третій раз для Орлика мав стати справді останнім, бо за станом здоров’я працювати він уже не міг. 

Орест і Назар викупили коня, що їхав у подорож в один кінець. Орлика вирішили поселити у Регіональному ландшафтному парку «Знесіння» у Львові, де працювали з тваринами. Це природоохоронна зона з територією понад 785 га у самому центрі міста. 

Кінь Орлик недовго був без компанії. Випадково хлопці дізналися про лисеня, яке жило в переносці для котів. Тваринка з проблемами зі здоров’ям з рук браконьєрів також потрапила у львівський парк. Потім була сова, а потім і багато інших. Згодом заснували благодійний фонд «Домівка врятованих тварин».

До повномасштабного вторгнення на території парку мешкало понад 200 диких, свійських тварин та птахів. Після 24 лютого 2022 року сюди почали привозити інших, зокрема, домашніх тварин, а їхню кількість уже рахували сотнями. 

Зараз тут мешкають понад 800 тварин різних видів — це коти, собаки, єноти, шиншили, морські свинки, гризуни, копитні. Є багато екзотичних тварин і навіть білохвостий орлан, якого в Харкові використовували для фотопослуг. На початку великої війни пташку Галю чотири доби евакуювали з Харкова. 

«Чому чотири? Бо в Харкові її посадили в потяг. Той приїхав у місто, і за неї працівники залізниці попросту забули, плюс потяг не дозаправлявся — він висадив людей і поїхав. Тому ми її фізично не встигли забрати. Після цього вона поїхала назад, потім знову у Львів, і нарешті ми її отримали», — згадує працівниця «Домівки» Настя.

Без їжі та води Галя все ж пережила цю довгу подорож. Окрім орлана з львівського вокзалу працівники притулку забирали й домашніх тварин, бо українці масово виїжджали за кордон: тварини губилися, для них не було місця, або їх просто не приймали в поїзд на виїзд з України. Усі ці клітки та переноски, що нявкали, гавкали чи цвірінькали, з перонів збирали волонтери.

На початку повномасштабної в притулку всі 10 працівників були залучені 24/7. Дуже допомагали волонтери, що приходили гуляти з собаками та прибирати клітки. Це були й українці, й іноземці — з Польщі, Німеччини, США.

Також у львівський притулок почали привозити тварин з прифронтових територій й з усієї країни.

«Тварини їхали по декілька в одній клітці. З собаками та котами було сотні кліток, настільки багато, що нереально зʼясовувати хто й звідки. Адже люди просто рятували тварин, коли вони траплялись на їхньому на шляху», — розповідає Настя.

Що більше ставало тварин, то менше лишалося місця, тому за донати вирішили будувати другий притулок в області — за 40 кілометрів від Львова. 

Загалом через притулок пройшли й отримали допомогу понад 7600 тварин. Багато з них волонтери самостійно евакуювали з Київщини, Харківщини й інших регіонів. Це число могло бути більшим, але деякі тварини просто не дочекалися допомоги, бо колишні господарі залишали їх на ланцюгу. 

Так сталося з Чупою з Краматорська. Люди евакуювалися, а три собаки та кіт залишилися у дворі. Хтозна-скільки днів вони провели, чекаючи на порятунок. Дві сестри Чупи померли від голоду та спраги, а її саму місцеві волонтери на руках віднесли до авто та встигли врятувати. Кота, який увесь цей час не залишав собак, теж забрали та майже одразу знайшли йому нову сім’ю. Чупу в «Домівці» відгодували та вилікували, і невдовзі собака з «очами кольору проліска», як її називають у притулку, у Львові знайшла дім. 

@shelter_domivka

Історія Чупи ❤️ Цій красуні потрібна любляча родина! Допомогти притулку можна в шапці профілю ❤️ @domivka_fan @domivka #домівкаврятованихтварин #собака #волонтери #пошукгосподаря #допомога #україна #львів

♬ Oceans Lofi (Remix) – Aurel Surya Lie

Схожа історія і в Зубика. Він став справжньою зіркою мережі — про нього писали різні медіа, а українці переживали за його долю в соцмережах притулку. Собаку хотіли навіть забрати за кордон, але волонтери вирішили залишити Зубика для сім’ї, яка особисто з ним познайомиться.

Хоча починалося все не так радісно — його минулі господарі поїхали з Харкова ще на початку вторгнення. Протягом деякого часу песик залишився прив’язаним біля хати, та йому пощастило більше, ніж Чупі — сусіди спустили собаку з ланцюга та підгодовували. Той усе одно віддано чекав на господарів у своєму дворі, допоки в будинок не прилетів снаряд. 

Пораненого Зубика харківські волонтери відвезли до лікарні. Йому ампутували передню лапу, а волонтери «Домівки» забрали до Львова. Тут Зубик зустрів нових господарів, які більш як місяць приходили до нього в гості, щоб він до них звик. Коли вони прийшли востаннє та витягли повідець, аби забрати його додому, пес радів так, неначе отримав одразу всі ласощі світу, та насправді він отримав набагато більше — нову сім’ю, що його взаємно цінує.

Після підриву Каховської ГЕС в червні 2023 року команда притулку вирушила до Херсонщини. Тоді забирали всіх чотирилапих: і домашніх, і безпритульних. Когось виловлювали просто з води та вивозили на ґумовому човні, а за іншими тваринами пливли до дворів та квартир. Так на прохання місцевих евакуювали трьох котів, які були самі в багатоповерхівці, оточеній водою. Тим тваринам, які залишалися з господарями, передавали корм.

Новоприбулих у Львові зустрічали нові клітки, що робили працівники притулку, які залишилися. Земляків вітав і пес Боні, якого зі зламаним хребтом після деокупації Херсонщини у 2022 році забрали біля траси волонтери.

І хоч він досі не знайшов сім’ю, Боні обожнює прогулянки. Гуляти йому дуже допомагає його особливий чобіток, що подарували волонтери.

Усі врятовані життя мають цілком конкретну ціну. Власне, все, що робить цей притулок та багато подібних в Україні, повністю залежить від донатів людей. Так, наприклад, на благодійні пожертви волонтерам «Домівки» вдалося зробити окремий котобудиночок.

Зараз волонтери збирають на нову мрію — власну клініку, яку вже почали будувати на території. Це дасть можливість економити на лікуванні, бо лише за кілька тижнів обслуговування в місцевій клініці притулок отримує чек на понад 200 000 гривень. 

«Цей проєкт є дуже важливим для нашого притулку, бо ми витрачаємо великі кошти на завезення тварин кожного дня в клініки», — ділиться співзасновник притулку Орест Залипський.

Волонтери витрачають ще й час — іноді тварина потрапляє до них у критичному стані, але через корки в місті не може отримати термінову допомогу. 

Окрім мрій у притулку є й потреби, які потрібно закривати тут і зараз — наприклад, борги за корм, медичні препарати, обробку тварин.

Волонтери зізнаються, що фінансування — це найболючіша тема для «Домівки». Благодійні внески, як і витрати, не є постійними сумами. Місто покриває лише 10% від витрат фонду. Ці кошти йдуть на малу частину базових потреб і зарплати працівникам. Час від часу допомагають інші благодійні фонди — Save Pets of Ukraine нещодавно передали п’ять будиночків для скунсів, борсука, носух і бабака Ромчика, аби ті зимували в теплі. Але це лише мала частина від потрібного.

Зрештою, притулок став справжньою домівкою для тварин, які її втратили або ніколи не мали. А через фінансову скруту цей дім раз за разом опиняється на межі закриття.

«Якщо людина може самостійно розв’язувати певні питання, то, на жаль, тварина цього зробити не може — вона потребує допомоги. Хотілося б, звісно, щоб притулків не було, але наразі мусить існувати таке місце, як «Домівка», — вважає працівниця притулку Настя, що тут опікується тваринами вже п’ятий рік. 

І точно якби Боні, Чупа, Зубик чи інші могли б сказати хоч одне слово цим людям — це було б «дякую».

  1. Фінансово. Зробити це можна за реквізитами у цьому пості.
  2. Прийти особисто у львівський притулок щодня з 10:00 до 17:00 за адресою вул. Олекси Довбуша, 24. Тут можна погуляти з тваринами, допомогти з прибиранням вольєрів чи з іншими побутовими справами. 
  3. Адоптувати тварину. Знайти свого чотирилапого можна на сторінці в Інстаграм або просто в притулку. Але у «Домівці» ставляться серйозно до вибору нових господарів: аби взяти тварину, потрібно пройти співбесіду з волонтерами, надати інформацію про умови, в яких житиме чотирилапий (на ланцюг чи у підприємства — не віддають). Також потрібно заповнити договір і після цього час від часу надсилати фото тварини. Бо ніхто з волонтерів не хоче, аби тваринка потрапила у притулок вдруге.

Фото, використані у тексті ШоТам: сторінка у Фейсбуці Остапа Залипського, соціальні мережі притулку «Домівка врятованих тварин». 

Читати далі

Суспільство

«Якби можна було, я б виткала великий рушник, аби вберегти Україну». Як майстриня із Сумщини понад сорок років береже давнє кролевецьке ткацтво

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Через руки цієї жінки пройшли тисячі кілометрів витканих рушників. Людмила Минтус — ткаля з містечка Кролевець, що на Сумщині, яка вже сорок п’ять років зберігає унікальне місцеве переборне ткацтво.

Жінка майже пів століття передає свої знання молоді як викладачка-майстриня місцевого училища. Ткацтво, як каже пані Людмила, є брендом Кролевеччини, тому варто його зберегти для нащадків. 

Для ШоТам Людмила Минтус розповідає про те, як потрапила на Кролевеччину після школи завдяки оголошенню в газеті, про панно, яке прикрашає штаб-квартиру ООН, та про давні узори на народних байрактарах.

Людмила Минтус

ткаля з містечка Кролевець.

З ткацтвом мене познайомила бабуся

Я родом з мальовничого села Слобідка, що на Чернігівщині. Після школи разом з найкращою подругою Любою ми поїхали вступати на навчання до Києва, але не пройшли за конкурсом, тому повернулися в село. Того ж літа Люба прибігла до мене з газетою «Сільські вісті», в якому побачила оголошення про набір до Кролевецького училища художнього ткацтва. Містечко Кролевець, що на Сумщині, славиться своїм давнім ручним переборним ткацтвом — коли майстрині вручну перебирали кожну ниточку. З дитинства мене вабило малювання, а моя бабуся Катря часто розповідала про ткацьке ремесло, яким здавна займалися жінки в моєму рідному селі.

Ми з подругою вирішили разом вступати до Кролевця, тому поїхали туди. Оскільки мали гарні оцінки в атестаті, нам запропонували обирати для себе будь-який фах поза конкурсом. Тоді в Кролевці працювала фабрика художнього ткацтва, тому був великий попит на фахівців цієї спеціальності. Ми з подругою відразу захотіли піти вчитися на два роки. Заняття в нас були дуже цікаві, як і викладачі, що їх проводили. Серед іншого ми вивчали основи рисунка, живопис, композицію. Особливо ми з подругою любили малювати на природі. 

Коли я приїжджала додому, то розповідала рідним про технології, типи тканин, а бабуся знала це все напам’ять навіть без спеціальної освіти. Навчання ми завершили на «відмінно», а потім вирішили здобути не лише середню, але й вищу освіту, тому заочно навчалися в Конотопській філії Харківського політехнічного інституту. Так я стала інженером-технологом у сфері ткацтва. 

Ткацьким ремеслом жінки здавна займалися в рідному селі Людмили. Фото своїх виробів надала героїня

Незабаром після випуску мене запросили викладати в рідному училищі

Після навчання я поїхала в Кролевець, працювала на фабриці в переборному цеху. Якось у гуртожиток прийшла майстриня з мого рідного училища та сказала, що мене беруть на роботу відразу на посаду майстрині працювати з дітьми. Згодом я вийшла заміж, народила двох доньок і вже майже сорок п’ять років працюю в Кролевецькому училищі. 

Я взагалі не уявляю себе на якійсь іншій роботі. Мені дуже подобається створювати нові технічні малюнки, зберігати культурні надбання нашої Кролевеччини, адже тут ткацтво розвивається ще з 18 століття. Для ткацтва Кролевеччини характерні узори червоними нитками на білому полотні. А ще особливість наших кролевецьких рушників у тому, що узори на них виткані, а не вишиті.

Разом з ученицями Людмила наткала вже тисячі кілометрів рушників. Фото надала героїня

Я завжди беру участь у змаганнях з ткацтва, маю багато нагород. Щороку на Міжнародний день ткачів у липні ми робили рушники для музею в Пирогово. А ще вже майже двадцять років я є майстринею Національної спілки народних майстрів України. Це визнання дуже важливе для мене, але ще важливішою є подяка та добрі слова від учнів. За ці роки їх було стільки, що вже й не злічити. П’ятеро з них стали президентськими стипендіатами, чим я дуже пишаюся. 

Зберігаємо наше культурне надбання для нащадків

Уже під час повномасштабної війни поза училищем я взяла дванадцять дорослих учениць, які хочуть зберегти нашу культурну спадщину — переборне ткацтво. Раніше в нас була фабрика, і там працювали багато наших випускників. Зараз на місці фабрики стоїть комунальний заклад «Кролевецькі рушники», яким опікується місцева влада, і де також працюють наші найкращі випускники. Молодь виїжджає, не так багато ткаль зараз працюють над збереженням кролевецького ткацтва, тому я завжди охоче ділюся з молоддю знаннями та передаю свій досвід. 

Наші кролевецькі рушники є виробами під захистом Європейського Союзу — ми є носіями культурної спадщини ЮНЕСКО. А ще цього року я отримала відзнаку «Світовий майстер 2023» від міжнародної культурної організації World Masters Committee. Взяти участь мені порадила директорка училища, яка дуже хотіла, аби мої старання гідно оцінили. А з усіма організаційними моментами допомогла старша донька Інна, яка теж має творчу освіту.

Якось вона мені зателефонувала й радісно повідомила, що я отримала світове визнання. Це було дуже приємно, але ще приємніше отримувати відгуки від учнів, які мені говорили чи писали про те, що я гідна цього титулу. Це розчулювало мене аж до сліз.

Музей у Швейцарії на знак подяки отримав рушник з України. Фото надала героїня

Кролевецькими узорами вкриті народні байрактари

Разом з ученицями ми наткали вже тисячі кілометрів рушників. Нашим постійним замовником є Конотопська гімназія, яка щороку замовляє в нас сувенірні рушнички для учнів. Наші вироби яскраві, їх замовляють на весілля чи різні заходи. Іноді є замовлення приватні. Колись жінка, яка живе в Німеччині, їхала в Індію до родичів і замовила для них рушник на подарунок. А ще якось музей у Швейцарії допомагав нашому місцевому музею в якомусь проєкті, і на знак подяки ми надіслали їм такий подарунок. Більше того, наше панно «Я і мої права» вже більше п’ятнадцяти років тому обрали як прикрасу для штаб-квартири ООН. 

У часи повномасштабної війни наші кролевецькі орнаменти прикрашали народні байрактари, на які збирали всі українці. А зараз я планую почати ткати велике панно про нашу Україну. Я ще роздумую над тим, як воно виглядатиме, тому поки не розкриватиму секретів, але це має бути дуже красиво та символічно. 

Велика війна вплинула на кожного з нас — ми щодня хвилюємося за нашу державу та людей. Якби можна було, я б виткала величезний рушник, щоб огорнути всю нашу Україну та зберегти її. Дай Боже, ми витримаємо це все, переможемо, і для нашої України нарешті настане це бажане світле майбутнє.

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство53 хв. тому

Тисячі врятованих життів. Як львівський притулок опікується тваринами, що стали переселенцями

Якби пес Боні зміг сказати хоча б одне слово людською мовою, то це було б...

Суспільство1 годину тому

«Якби можна було, я б виткала великий рушник, аби вберегти Україну». Як майстриня із Сумщини понад сорок років береже давнє кролевецьке ткацтво

Через руки цієї жінки пройшли тисячі кілометрів витканих рушників. Людмила Минтус — ткаля з містечка...

Суспільство2 дні тому

Як поєднується «Кадилак» і кози? Ця фермерка з Київщини робить крафтовий сир, береже своїх «дівчат» і руйнує стереотипи

Фермерка Анастасія Кириленко розвозить замовлення на особливій моделі «Кадилака» — таких у світі всього 2000....

Суспільство2 дні тому

Власноруч робить натуральну олію та хлібці. Історія матері чотирьох дітей з Полтавщини, що започаткувала екобізнес

«Чи є вас щось, заради чого хочеться вставати рано-вранці чи зовсім не лягати спати? Щось,...

РЕКЛАМА: