Суспільство
Туфлі Gucci за донат. Волонтерки запустили благодійну «комісіонку», аби допомогти маріупольцям. Ось як це працює
Повномасштабну війну Юлія Сімачова зустріла в рідному Маріуполі. Там вона працювала в ресторанному бізнесі, а у вільний час займалася благодійністю. Разом із подругами українка заснувала фонд, який допомагав хворим дітям. Однак після вторгнення робота трансформувалася – волонтерки почали допомагати ЗСУ та переселенцям.
Їм вдалося запустити штаби гуманітарної допомоги в чотирьох містах України, а згодом – відкрити великий Центр допомоги маріупольцям у Києві. Аби залучати донати на закупівлю гуманітарки, Юлія запустила благодійний онлайн-магазин, в якому брендові речі можна придбати практично за безцінь. Про рік допомоги, співпрацю з іншими волонтерами та унікальну «Комісіонку» – у новому матеріалі ШоТам.
Юлія Сімачова
волонтерка, засновниця Центру допомоги маріупольцям та благодійного онлайн-магазину «Комісіонка»
Ніхто не думав, що доведеться рятуватись із Маріуполя
Моя історія почалася з Маріуполя. Я там жила і працювала. Так було і тоді, коли розпочалася велика війна. Але ніхто не думав, що доведеться тікати. На той момент я керувала рестораном і ми готувалися годувати містян і військових.
Почали 26-го лютого, а вже 1-го березня у нас вперше вимкнули світло і воду. Військові волонтери привезли генератор, аби ми могли й далі готувати їжу для тих, хто вже постраждав від війни. Спочатку це було 250 порцій, а вже за кілька днів їхня кількість зросла до двох з половиною тисяч.
Ми готували стільки, скільки це взагалі було можливо. А далі було все те, що всі бачили й чули в новинах. Жах, трагедія і війна. Обстріли й авіаційні удари. Страх і укриття. Мені вдалося виїхати з Маріуполя 15-го березня. І я не одразу опинилася на території вільної України. Ще два дні зайняла дорога через «сіру зону» до Запоріжжя.
Відкрили збір і почали допомагати маріупольцям
Коли з’явився мобільний зв’язок, здавалося, що мій телефон ось-ось перегріється. Мені писала і телефонувала неймовірна кількість людей. І всі ці повідомлення були проханнями про допомогу. Варто сказати, що ще до повномасштабної війни у мене був досвід допомоги та волонтерства. Я займалася благодійністю, тому люди знали, що до мене можна звернутися.
Але ця ситуація була значно складнішою. Хтось просив допомогти із пошуком зниклих, комусь був потрібен одяг, бо люди тікали з Маріуполя без нічого, а хтось розпитував варіанти – як чи куди їхати далі. Прохань було багато і їх потрібно було вирішувати.
Ситуація ускладнювалася тим, що я мусила виїхати за кордон і вивезти молодшу сестру. Тому ми з подругами вирішили відкрити збір, а небайдужі українці почали донатити. На самому початку ми направляли ці кошти на допомогу маріупольцям, які вирвалися з окупації.
Комусь давали дві тисячі гривень, комусь п’ять, а комусь – десять, якщо це була велика сім’я. Тобто це були гроші на перший час, наприклад, на квитки чи їжу. Десь через тиждень я зрозуміла, що варто рухатися далі і робити більше. Я зібрала своїх подруг з Маріуполя і вирішила організовувати штаби гуманітарної допомоги.
Штаби у чотирьох містах України
Таких штабів вдалося відкрити чотири – у різних куточках України. Мої подруги працювали в Одесі, Києві, Миколаєві та Дніпрі. Так було десь до травня. Тоді я повернулася в Україну і вирішила, що вже немає необхідності утримувати всі штаби з гуманітаркою.
До того ж розриватися між чотирма містами було дійсно складно. Постійно перевіряти, що і куди надсилати, розбирати і перенаправляти. І ще одна з причин, чому я вирішила все зібрати в одному місці, – це безпека дівчат. В Одесі у нас працювала дівчина на 9-му місяці вагітності. Уявляєте, яке це навантаження? Остаточно стало зрозуміло, що час закриватися, після одного з прильотів по Одесі, який прийшовся буквально в 700 метрах від нашого штабу.
Схожа ситуація була і в Миколаєві. Обстріли посилилися, і моя подруга виїхала з міста. Тому ми передислокувалися у столицю. А все, що було в штабах, роздали або надіслали в Київ.
Почали співпрацювати з іншими волонтерами
Нам стало простіше. Усе складається в одному місці. Є тільки один штаб, за який потрібно відповідати і контролювати. Одне приміщення, в якому є все і трохи більше. Тепер, коли до нас звертаються волонтери, які їдуть, скажімо, на Донецький напрямок, їм достатньо зателефонувати, приїхати і завантажити автівку гуманітаркою.
Тобто ми почали працювали не лише з людьми, які приходять до штабу, а й з іншими волонтерами. Ми ділимося одне з одним необхідними речами і знаємо, до кого і коли можна звернутися.
І це важливо. Бо із самого початку повномасштабного вторгнення був момент, який мене дійсно турбував. Коли мало не кожен чомусь тягнув на себе ковдру і хизувався, що зміг дістати і не поділитися ні з ким. Зараз я вже бачу іншу тенденцію. Таких ситуацій стає дедалі менше, що не може не тішити.
Ми не відмовляємо тим, кому це дійсно потрібно
Спершу у наш штаб зверталися маріупольці. Напевно, через те, що знали про нас ще з рідного міста. Але коли почали звільняти інші території, міста чи села, то, людей побільшало. І, звісно, ми не відмовляли в допомозі тим, хто до нас звертався.
Ми допомагаємо усім внутрішньо переміщеним особам. Усім, кому вдалося виїхати з окупації, чи тим, хто опинився у скрутному становищі. Знаєте, інколи пишуть і ті, хто не є переселенцями. Але ти заходиш на сторінку людини у соцмережі і розумієш, що їй дійсно необхідна наша допомога.
У таких випадках ми також не відмовляємо. Але посилено контролюємо, хто і що отримує. Адже відколи про нас почали дізнаватися нові й нові люди, періодично почали траплятися неприємні ситуації. І я вважаю, що про них потрібно говорити. Про тих, хто знахабнів і не знає межі.
Гуманітарна допомога – не гумова
Наша громадська ініціатива націлена на гуманітарну допомогу. Це означає, що ми здебільшого роздаємо одяг, харчі, предмети гігієни та першої необхідності, а також памперси й дитяче харчування. І гуманітарна допомога далеко не гумова. Вона не з’являється з повітря.
Попри те, що дехто так думає. Під час нашої роботи траплялися ситуації, коли в штаб зверталися люди, яким ця гуманітарка геть не потрібна. Вони приїжджають на нових машинах і заходять зі словами: «Нам положено». А на питання: «Навіщо?», повторюють: «Нам положено».
Чому ж тоді я, людина, яка також тікала з Маріуполя, не біжу до іншого гуманітарного центру і не прошу продукти та гігієну? Мені ж також «положено». Але це вже риторичне питання.
Важче знайти, важче доставити, важче домовитися
Гуманітарної допомоги стало менше, а от людей, які звертаються за цією нею, – більше. І діставати гуманітарку також стало складніше. До речі, на початку вторгнення я обмінювала побачення на гуманітарну допомогу.
Я не жартую. Пише мені якось чоловік, запрошує на побачення, а я кажу: «Вагон памперсів вперед». І так було не один раз. Інший пише компліменти, а моя відповідь: «Мені це не цікаво, краще підтримай нас донатом». Так, до речі, донати і збиралися.
І якщо рік тому це спрацьовувало, то зараз історія гуманітарної допомоги стала дійсно складнішою. Важче знайти, важче доставити, важче домовитися. І так не лише у нас. Я спостерігаю за іншими ініціативами і бачу, що вони також періодично стикаються з проблемами.
Та попри все наш штаб підтримують мої друзі. На щастя, я маю товаришів у IT-компанії, які можуть фінансово допомагати нашій ініціативі. І ще чимало людей, які були знайомі зі мною до великої війни, мають ресурс, щоби нас підтримувати.
Туфлі Gucci за 500 гривень
Крім того, ми з дівчатами ще до вторгнення організували «комісіонку». Створили сторінку у соцмережі, де продавали одяг, який одягався ледь не один раз, за символічні гроші. І цей одяг – не просто масмаркет, а брендові речі.
Це були подарунки чи спонтанні покупки, які згодом виявилися непотрібними. Але були люди, які дійсно хотіли мати ці речі у гардеробі, а ми були віддавали їх за смішні ціни. Коли стартувала робота штабу, ми згадали про цю сторінку і «комісіонку». У речах гуманітарної допомоги, які ми отримуємо кілограмами, частенько трапляється люксових одяг. І коли ми вперше його побачили, то виникла ще одна ідея, як отримати донати для штабу.
Звісно, запустити знову «комісіонку». Ідея в тому, щоб продати ці речі і закупити на них продукти та гігієну. Тобто замість лейблу, який нікому не потрібен, придбати щось справді необхідне. Тоді ми видалили зі сторінки геть все і дали їй друге життя. Ми виставляємо брендові речі за ціни, яких більше ніде не знайти. Як вам взуття Gucci за 500 гривень?
Попереду – ще один проєкт для українців
Наша ініціатива існуватиме, поки до нас будуть звертатися люди, а ми матимемо змогу їх підтримувати. Окрім цього, зараз ми з друзями розробляємо ще один соціальний проєкт. Про нього я поки що не можу говорити відкрито, адже він ще в процесі створення.
Утім, якщо вдасться це реалізувати, то ми зможемо розширити нашу ініціативу. Тобто допомагати не лише тим, кого окупанти змусили тікати з рідного дому, а й іншим незахищеним верствам населення.
Ми робимо це і зараз, наприклад, опікуємося кількома притулками, де перебувають діти, яких вдалося забрати з окупованих територій. Але ми хочемо надавати якомога більше підтримки. І будемо робити для цього все необхідне.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі