Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Церква – лише про пожертви? Це стереотип». Кейс священника, який відкрив мініпекарню на Хмельниччині та годує ЗСУ

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Понад пів року тому в Кам’янець-Подільському священник Української Греко-Католицької Церкви відкрив мініпекарню, яка не тільки пропонує містянам якісну продукцію, але й підтримує ЗСУ та переселенців. Засновник мініпекарні Тарас Хом’юк розповів ШоТам, як за допомогою соціального підприємства йому вдається робити добрі справи та розвіювати міфи про церкву.

Тарас Хом’юк

священник, засновник мініпекарні в Кам’янець-Подільському (вул. Матросова, 6В)

Соціальним бізнесом можуть займатися не тільки підприємці

З 2010 року, коли став священником, я розвивав Українську Греко-Католицьку Церкву в Хмельницькій області: займався будівництвом храмів і заснуванням нових релігійних парафій. Однак з початком повномасштабної війни діяльність кожної свідомої громади змінилася. Зокрема, ми почали працювати в напрямі допомоги Збройним силам України та внутрішньо переміщеним особам.

Думки про власне соціальне підприємство у мене з’явилися, коли я проходив курс «Молодіжний апостолят парафії», де священники набиралися навичок служіння в соціальному напрямі та навчалися реалізовувати свої проєкти. Я подумав, що зазвичай соціальним бізнесом займаються підприємці, але ж його можна створити й у своїй громаді. І ми почали міркувати, яке це може бути підприємство, щоб воно приносило і дохід, і надавало робочі місця, і було благим ділом для ВПО та ЗСУ. Так з’явилася ідея мініпекарні.

священник у церкві з родиною

Виграли грант і запустили мініпекарню

Невдовзі Михайло Мельник, який є співзасновником Платформи соціальних змін, зателефонував мені й розповів про можливість отримання гранту на втілення свого підприємства. У нас, священників, прийнято завжди звертатися до єпископа про дозвіл на таку справу. Я так і зробив, і коли отримав його, ми розпочали прописувати проєкт, шукати необхідне обладнання, формувати асортимент мініпекарні. До цього ми неодноразово вигравали гранти на минулі проєкти, так сталося і цього разу. 

Завдяки гранту ми закупили техніку: пічку, в якій печуться булочки та хліб, пічку, де швидко підходить хліб, і тістоміс. Окрім цього, я неодноразово брав участь в освітніх проєктах Платформи соціальних змін, де дізнавався про ведення бізнесу, розвиток соціального підприємства, фінансову грамотність і бухгалтерську справу. До цього я мало розумівся на грошах, як вони працюють, що таке дебет і кредит тощо. Платформа соціальних змін дала багато корисних знань у цих темах, адже із запуском мініпекарні нам довелося з усім цим стикнутися.

10-20% доходу – для ЗСУ та ВПО

Далі постало питання, де б знайти таку локацію, щоб можна було і випікати, і продавати. Довго не думали: виявилося, що потрібне місце було у нас під носом. Біля нашої церкви є прохідний двір, що неподалік від міської та районної лікарень і перинатального центру. У цьому районі живе багато людей у п’яти- й дев’ятиповерхівках. Ми провели коротенький моніторинг і побачили, що потреба в нашій продукції є. Потенційні покупці сказали, що готові платити ціну вищу, ніж у інших, якщо буде справді смачно. 

церква пекарня

Ми виготовляємо продукцію, яку фактично всю і продаємо. Це допомагає нам забезпечити три робочих місця: директор пекарні, пекар і помічник пекаря. 10-20% чистого доходу спрямовуємо на благодійність: печемо для ЗСУ, забезпечуємо нашим продуктом ВПО, якщо вони звертаються, та різні верстви населення, що перебувають за межею бідності. Для військовослужбовців, які проходять реабілітацію в лікарні, розташованій неподалік, маємо добру акцію: булочка, кава та чай для них безкоштовні. 

«Козацький» хліб – найпопулярніший серед військових

Ми експериментуємо з продукцією: у нас є п’ять-шість видів хліба, дивимося, чого люди справді потребують. Часто-густо спостерігаємо, що можуть брати один хліб, а потім переходять на інший. Нині найпопулярніший серед покупців – гречаний. Маємо класичний білий хліб у вигляді батона, дуже смачний «Бородинський» із присмаком меду, «Валаска», «Монастирський», «Козацький» із присмаком цибулі – його полюбляють військові.

Рецептурами займається професійний технолог, який також є і постачальником усіх інгредієнтів. Кожен хліб – це окреме мистецтво. Наша продукція відрізняється не тільки за смаком, а й за зовнішнім виглядом: хліб посипають борошном у вигляді тризубів і колосків. Це гарно виглядає, і людям дуже подобається.

Окрім хліба, у нас є й інша продукція, адже щоб догодити кожному клієнту, потрібен великий асортимент. Лідер продажу – це сосиска в тісті. Також маємо й солодкі булочки з маком, яблуком, вишнею, полуницею та шоколадом. Наша булочка досить велика, і кумедно виглядає, коли мама купує її для дитини та зрештою ще й сама наїдається.

«Церковний хліб», ремонт автівок і булочки на фронт

Крім нашої мініпекарні, хліб можна придбати і в інших крамницях. Неподалік від нас є два магазини, розташовані ближче до високоповерхівок. Ми дали людям, які там мешкають, можливість не ходити до нашої пекарні, щоб придбати свіжий хліб, і одразу веземо його в ці магазини. Це наші друзі, партнери та парафіяни, з якими ми співпрацюємо та які ласкаво погодилися допомогти. У крамницях нашу продукцію називають «церковний хліб». Ми плануємо виробляти більше хліба та булочок, щоб розвозити по різних закладах: як магазинах, так і кафе та ресторанах. Нині вже ведемо переговори з деякими з них.

Читайте також: Екопуфи, що рятують довкілля від вуглецю. Як львівські активісти перетворили сміття на корисний бізнес? Кейс ГО «Зелена коробка»

Також на зароблені кошти ми разом із служителями церкви купуємо й лагодимо автівки для фронту. До нас звертаються військові як місцеві, так і з усієї України. Вони приганяють нам автомобіль, і ми його ремонтуємо, зокрема кузову частину, моторний відсік. Полагодили вже з десяток машин. Поки триває війна, ми спрямовані на підтримку Збройним силам – саме це нині у пріоритеті. Якщо до нас звертаються стосовно інших благодійних ініціатив, кажемо, що мусимо спочатку допомогти ЗСУ.

церква допомагає війську

З 2015 року я є військовим капеланом і постійно проводжу служіння на Сході та Півночі нашої держави. Часто коли їду на фронт, везу гуманітарну допомогу, зокрема декілька ящиків нашої випічки. А якщо хтось із військовослужбовців перебуває у відпустці в Кам’янець-Подільському, то приходить до нас і каже: «Слухайте, через тиждень ми будемо їхати. Чи можете спекти вашої продукції?». Ми ніколи не відмовляємо. 

Розвіюємо стереотипи про церкву

Своєю діяльністю я хотів би подолати стереотипи про церкву та священників, які поширені в суспільстві. Якщо запитати пересічну людину, що таке церква та що там роблять, то, найімовірніше, можна почути у відповідь багато різних речей – тільки не те, що ми робимо насправді. Зазвичай люди звикли, що церква потребує підтримки, на неї потрібно жертвувати. А тут навпаки – церква має благодійні ініціативи, створює пекарню й допомагає тим, хто цього потребує.

Одна сільська голова якось сказала про мене: «То не такий священник, як усі, – він з людьми п’є каву». Я ніколи й подумати не міг, що то такий подвиг. Я люблю людей, люблю спілкуватися, люблю каву – по кілька разів на день. Тому можу пити її з людьми в центрі, у кафе, у нашій мініпекарні.

Соціальне підприємництво – це не просто бізнес

Усі наші сили, знання та досвід ми спрямували на розвиток мініпекарні. Просто створити соціальне підприємство й залишити, щоб там працювали люди, – неефективно. Результат буде тільки тоді, коли постійно підтримуєш цю справу, готовий щось змінювати, доповнювати, моніторити, наскільки все з нашого боку продуктивно.

Будь-яке соціальне підприємництво важливе так само, як благодійні фонди або громадські організації, адже є різні верстви населення, які потребують його підтримки. Щоб ця сфера діяльності розвинулася повною мірою та ми мали міцний ґрунт під ногами, необхідно прийняти відповідні закони про соціальне підприємництво. Часто ми не розуміємо, як можемо розвинути свою справу й бути повністю прозорими перед державою. Адже це не просто бізнес – це бізнес із благодійним напрямом, який не тільки підтримує людей, а й надає робочі місця.

Публікацію підготовлено у рамках спецпроєкту «Інновації та милосердя: історії успішних соціальних підприємств України». Спецпроєкт реалізовано за підтримки Платформи соціальних змін та Фонду Renovabis (Німеччина). Платформа соціальних змін – це інноваційна інфраструктура, спрямована на підтримання новаторів для громади та розвитку екосистеми соціального підприємництва, більше про діяльність – на сайті організації.

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі