Гранти — це не кредит, а підтримка: як переселенка з Донеччини заснувала проєкти для ВПО в Миргороді

Ірина Соколова з сім’єю полишала дім щонайменше чотири рази. Через окупацію у 2022 році їм навіть довелося покинути власну квартиру, до якої родина прагнула все життя. 

Так вони опинилися на Полтавщині. У Миргороді завдяки підтримці небайдужих людей Ірина організувала майстерню, реалізувала унікальний проєкт зі створення фетрового вертепу та відкрила гурток зі стоп-моушн анімації. 

Для ШОТАМ підприємиця розповіла, як їй вдалося відкрити бізнес в іншому місті та як вона допомагає іншим переселенцям інтегруватися в нову громаду. 

Ірина Соколова

переселенка, яка заснувала проєкти для ВПО в Миргороді.

Народила доньку в день масштабного обстрілу Маріуполя

Я виросла в селі Благодатне на самому сході Донеччини. Село було велике, красиве і, головне, українськомовне. Протягом усього життя у мене в родині було розуміння, що ми є Україна.

У 2013 році, коли почався Майдан, я чекала на другу дитину. За рік — війна, і ми поїхали до родичів у Маріуполь, аби перечекати. Там я 5 вересня народила доньку — саме в день підписання Мінських домовленостей, під час масштабного обстрілу міста.

Навесні 2015 родичі запропонували допомогу з житлом, і ми переїхали до Миргорода, що на Полтавщині. Прожили там рік, але чоловік часто їздив на роботу на Донеччину, тому ми мусили шукати інший дім.

Ірина з доньками. Фото надала Ірина

Купили своє перше житло в Бердянську 

Ми подумали, подивилися на мапу, де більш-менш безпечно, й обрали Бердянськ. Так вийшло, що ми там купили своє перше житло. У мене була гарна робота — я мала майстерню в центрі розвитку дітей та юнацтва, там ми з дітьми виготовляли іграшки і готувалися до ЗНО. Згодом у цьому центрі стала заступницею директора.

Родина Ірини Соколової — у подружжя троє дітей. Фото надала Ірина

Та 24 лютого о 3:30 ночі ракета прилетіла поряд з нами у військову частину — я ось-ось мала народжувати третю дитину. 1 березня народився Данилко, а вже за місяць ми знову зібрали речі й покинули свою квартиру. 

У нас не було ні зв’язку, ні інтернету, ні якоїсь інформації про евакуаційні рейси, тому ми сіли в машину й доїхали до Запоріжжя. Дорога у 230 кілометрів у нас заняла більше 10 годин. На кожному блокпості нас спрямовували в нове село: десь були вуличні бої, десь обстріли, десь їздили танки — доводилось об’їжджати. Ми заночували в Запоріжжі, а вже зранку вирушили до Миргорода. 

Із собою взяла лише швейну машинку — інше купила за грант

Я зрозуміла, що мені треба відновлювати свою роботу, але вже на новому місці. Зі мною зв’язалися благодійники Данської ради у справах біженців, які колись мені дали грант у Бердянську на швейну техніку. Я розповіла, що змогла виїхати, але з собою взяла лише одну швейну машинку. Вони запропонували відновити мою майстерню. Тож я заповнила, подала та виграла грантову заявку. На ці гроші купила оверлок, ножиці й інші професійні інструменти. 

Ірина Соколова проводить заняття з анімації. Фото надала Ірина

На цьому не зупинилася — виграла ще один мікрогрант від Естонської ради у справах біженців на купівлю офісної техніки та вирішила відкрити майстерню з виготовлення іграшок. І тут я зрозуміла, що хочу, аби шила не тільки я, але й люди навколо мене. Коли ми хрестили нашу дитину, я запропонувала священнику відкрити в храмі творчий простір, де ми будемо шити фетровий вертеп. Ініціативу церква підтримала, і простір запрацював. 

Новорічний майстер-клас — вінки з фетру прикрасили домівки дітей. Фото надала Ірина

Навчилася монетизувати свою творчість

Тоді нас помітила Інна Ковальська — директорка культурно-освітнього простору «Гончаренко центр Миргород». Взимку 2023 року вона подала ідею провести майстер-клас із рукоділля з розвагами для дітей, які приходили в центр. Думка всім сподобалася, тож мені запропонували робити такі заходи постійно. Про мене в місті почали дізнаватися все більше й більше людей, також запросили робити майстер-класи в приватній школі.

Заняття з мультиплікації. Діти працюють у групах, спілкуються, обговорюють ідеї та вчаться працювати в команді. Фото надала Ірина

Згодом я пройшла грантове навчання Естонської ради у справах біженців, реалізоване через запорізький благодійний фонд «Єдність за майбутнє» — там мені допомогли розібратися в основах ведення бізнесу. Я відкрила ФОП, і тоді почала вже брати гроші за свої заняття та сплачувати податки. Хотіла відкривати свій простір, але не наважилася — у нас тут дуже дорога оренда. 

Одного разу я побачила оголошення в місцевій групі у фейсбуці про те, що в Миргороді відкривається творча студія. Я зателефонувала за номером і так познайомилася з Алевтиною Тамбовою-Романовською — переселенкою з Харківщини. Я спитала, чи можу в неї в студії проводити свої заняття на правах суборенди, і вона радо погодилася. 

Більшість дітей у студії — переселенці

На мої заняття ходять, зокрема, діти-переселенці, що раніше жили в Донецьку, Бахмуті, Маріуполі чи Харкові. Їхні батьки багато уваги приділяли розвитку й освіті своїх дітей, і я намагаються зберігати ці пріоритети.

У мене завжди була мрія відкрити гурток з анімації — придумувати своїх героїв, історії та оживляти їх на екрані. Один з цікавих способів анімації — стоп-моушн: це коли ти береш ляльки, іграшки чи інші предмети, фотографуєш їх багато разів, трохи змінюючи їхнє положення, а потім усі фото з’єднуєш у відео, і виглядає, ніби ці предмети рухаються самі. 

Гурток з анімації для школярів. За словами Ірини, через творчість діти можуть виражати свої емоції, мрії чи переживання, що сприяє емоційному розвантаженню та розвитку. Фото надала Ірина

Цього літа я вирішила, що треба спробувати, і подалася на державну освітню програму «Мрій та Досягай» — спільний проєкт Impact Force і UN Women, який розширює можливості українських жінок-переселенок. Після навчання фіналісткам надавали невеличку стипендію в розмірі тисячі доларів — ці гроші я витратила на професійне навчання анімації.

Творчість — потужний інструмент для об’єднання 

Для мене анімація — це арттерапевтична техніка. Поки ми знімаємо, у процесі фантазуємо, щось обговорюємо, діти розкривають свою душу. Також це художній напрям — можна знімати авторські мультики: мальовані, ліплені, з фольги, з целофану. Я розповідаю дітям, що якщо вони навчаться робити це професійно, то зможуть працювати та заробляти у цій сфері. 

Ми знімаємо коротенькі анімації. За півтори години діти рухають певний предмет, фотографують, монтують і дивляться, як він оживає. Але також у мене в планах є зібрати жінок і зняти анімацію на тему втрати рідного дому, — щоб люди знали, які в нас були будинки, які почуття ми в них вкладали. 

Жінка впевнена, що творчі заняття в групах допомагають об’єднувати людей. Фото надала Ірина

Я впевнена, що такі проєкти створюють унікальне середовище, де й діти, і дорослі можуть разом працювати, вчитися одне в одного та будувати справжні дружні зв’язки. Творчість — це не просто спосіб самовираження, а потужний інструмент для об’єднання людей. 

Хочемо знову дихати повітрям Азовського моря

У мене є надія на повернення, але дуже маленька. Ми хочемо знову дихати повітрям Азовського моря, а поки такої можливості немає, я всім раджу розвиватися, допомагати країні стати на ноги, працювати. 

Важливо озирнутися навколо й подумати, яку проблему ви могли б вирішити у своєму новому місті чи селі. Не бійтеся пропонувати ідеї — це не тільки допоможе зробити щось корисне для громади, а й дасть змогу знайти своє місце в новому житті.

У цьому дуже допомагають гранти, їх не треба боятися. У деяких людей чомусь є враження, що грантові гроші треба повертати, — але це не кредит, а підтримка. Просто треба показувати свої результати й бути соціально відповідальним.