Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Те, що цінніше за життя». Воїни ЗСУ та волонтери – про незалежність України

Опубліковано

Цьогоріч ми вперше відзначаємо День Незалежності під звуки повітряних тривог. Але саме сьогодні кожен із нас по-особливому відчуває вагомість та цінність цієї незалежності. І робить усе можливе, аби вберегти нашу свободу та вибити окупантів з української землі.

Напередодні 24 серпня ми поспілкувалися з українськими воїнами та волонтерами, аби дізнатися, що для них означає цей день та яку ціну доводиться платити, аби зберегти нашу свободу.

Гліб Стрижко

Український військовослужбовець, морський піхотинець. Захищав Маріуполь, де дістав поранення. Колишній полонений

Ще змалку 24 серпня – особливий день

Ще з дитинства 24 серпня було для мене якимось унікальним днем. Цю любов до нього прищепила бабуся, яка говорила, що у День Незалежності я обов’язково маю бути одягнений у вишиванку, бо тисячі борців віддали своє життя за це право.

Фото: Hlib Stryzhko / Facebook

Особливим цей день став у 2014 році, коли у Полтаві ховали першого військового, який загинув у зоні АТО. І тоді я, у свої 17, відчув і побачив те, про що мені говорила бабуся. Люди віддають життя за те, щоб бути українцями.

Прагну оберігати суверенітет

В останні роки для мене цінність незалежності чітко кристалізувалася. Свобода – це моя цінність, і я готовий за неї боротися. Я відчув, як може бути без неї, відчув злість і лють, коли свободу обмежують. Для мене незалежність – це можливість бути собою. Це право називатися українцем і пишатися цим.

Незалежність особиста та країни – це суміжні поняття. Мені важко буде ідентифікувати себе українцем, якщо не буде існувати моєї країни. Мені навіть іншим людям буде складно пояснити, що ось я – Гліб, українець, але моєї країни немає. Я відчуваю потребу оберігати суверенітет нашої держави, бо якщо моя країна не буде вільною, то я також себе таким не відчуватиму.

Читайте також: «Мрію повернутися на службу». Історія морпіха Гліба Стрижка, який потрапив у полон, захищаючи Маріуполь

Що стосується Дня Незалежності, я для себе сформував певний церемоніал цього дня. Зазвичай я спершу вшановую людей, які віддали своє життя за незалежність. Далі йду дивитися на військових на марші, щоб подякувати живим творцям історії, які й нині тримають на своїх плечах цю незалежність. Яким буде наступне 24 серпня, покаже час. Вірю в ЗСУ і сподіваюся на краще!

Маргарита Рівчаненко

Пресофіцерка в ЗСУ на Харківщині

Киянка, журналістка та піар-менеджерка. Раніше – медик одного з батальйонів територіальної оборони Києва

Ціну незалежності відчула на позиціях

24 серпня завжди було для мене великим святом, тим паче в моєму рідному Харкові ми починали святкувати ще 23-го. День Незалежності – це завжди було радісне свято, адже ти розумієш, що це твоя країна, твій народ.

Фото: Facebook / Маргарита Рівчаченко

Цінність незалежності я відчула на власному прикладі. Коли перебуваєш у зоні бойових дій, то розумієш, скільки коштує ця незалежність. Вона коштує життя когось зі знайомих, здоров’я твоїх побратимів. Ця незалежність коштує стільки, що ти не бачиш власну родину. А ще ти ризикуєш своїм життям, причому не тільки фізично. Ми зараз воюємо за те, щоб існувати.

Незалежність для мене зараз – це можливість бути вільній у своєму виборі. Знаєте, як є в пісні Вакарчука «Моя маленька незалежність». Мені здається, що «велика незалежність» нашої країни складається з простого вибору кожного з нас бути вільним і боротися за свободу.

Читайте також: «Я не хочу нікуди бігти». Історія журналістки з Києва, яка замість евакуації обрала службу в теробороні

Я на службі, а моя родина зараз розкидана по країні, тому цьогоріч це одноосібне свято. Дуже вірю, що наступного року ми будемо відзначати День Незалежності в наших кордонах 1991 року всією країною. Можливо, ми будемо десь на яхті в Криму піднімати український прапор.

Василь Штефко

55-річний мешканець села Кушниця Закарпатської області. Без двох ніг (має протези) пішов на фронт боротися з окупантами. Нині – боєць Закарпатського легіону

ЗСУ покажуть, що таке незалежність

Для мене 24 серпня – це завжди був великий день, тому що я мріяв про це ще при СРСР. Для мене незалежність у тому, щоб вільно себе почувати. Так, наразі це складно, адже залишається чимало. Але, на щастя, я вже бачу, що потихеньку (не так, як хотілося б) ми просуваємось і вибиваємо російські війська.

Я люблю свою державу, якою б вона не була, які б люди не були в адміністраціях чи держустановах. У своїй країні я можу відкрито говорити, що думаю. Намагаюся і своїй донці, якій 11 років, пояснювати все про державу, і бачу, що вона її любить.

Я вірю, що вже незабаром ми відкинемо окупантів повністю і зачистимо південь. А взагалі, я мрію нарешті написати у фейсбуці: «Шановні українці, у нас перемога, ми вигнали окупантів!». Це, певно, в кожного так.

Читайте також: У мене немає ніг, але є сили боротися. Історія 55-річного бійця з Закарпаття, який на протезах пішов захищати Україну

Андрій Бован

Учитель фізики та математики у Переяславі

З початку повномасштабного вторгнення допомагав як волонтер. Нині член батальйону територіальної оборони

Важливість Дня Незалежності прогресувала

День Незалежності – однозначно особливий день. Я фактично ровесник нашої держави, лиш трохи старший за Україну. Тому незалежність сприймаю як аксіому. Звісно, ставлення до цього дня змінюється з часом. Складно сказати, як я сприймав цей день років 15 тому, але важливість свята прогресувала у моїй свідомості.

Фото: Facebook / Андрій Бован

У певному віці я зрозумів що мені цей день важливий не через колір у календарі, а тому що він один із визначальних в історії нашої держави. Не можу сказати, що це відбулося в якийсь конкретний день. Напевне, це пов’язано з російською агресією у 2014 році. Тоді остаточно зруйнувався міф про «братній народ». І якщо до цього, як я говорив, незалежність сприймалася як аксіома, то тепер це вже теорема, яку потрібно довести всьому світові.

Незалежність – це відповідальність

Незалежність – це, перш за все, відповідальність. Коли ми говоримо про особисту, то це відповідальність за свій вибір і вчинки. У масштабі України – так само, ми визначаємо вектор нашого руху. Для мене важливим є той факт, що незалежність породжує можливості, а їх у нашій державі дійсно багато. Головне – мати щире бажання їх реалізовувати.

Читайте також: «На фізиці говоримо про Bayraktar». Історія вчителя-тероборонівця з Переяслава, який проводить уроки прямо на блокпосту

День Незалежності в моїй родині завжди святкувався, але без помпезності та пафосу. Зараз все значно серйозніше, адже так вийшло, що це тепер ще й наше сімейне свято. Саме 24 серпня народилася одна з моїх донечок. І ми завжди проводимо цей день по-особливому. Бувало, що вдень донька запрошувала друзів і святкувала на канатній дорозі або в дитячому розважальному центрі з атракціонами. А ввечері ми родиною їхали на центральну площу міста і святкували День народження нашої країни.

Зараз складно говорити про очікування щодо наступного Дня Незалежності. Усім серцем хочеться перемоги. Маю надію, що 24 серпня 2023 року ми святкуватимемо в мирній, незалежній і квітучій Україні.

Оксана Мироненко

Волонтерка, співзасновниця благодійного фонду «Наш сокіл»

Лікарка ортопед-травматолог, двічі внутрішня переселенка (у 2014 та 2022 роках)

Незалежність як ціль життя

24 серпня у нашій родині було «маленьким» святом – мама в Луганську пекла торт. З кожним роком воно набувало більшої сили та цінності. Особливо важливим було у 2014 році в Луганську. Так, з початку війни незалежність країни стала для мене найважливіша, всі спроби її оскаржити або притіснити – це зрада.

Незалежність – це єдиний варіант існування людини та країни. Для мене незалежність – ціль життя! Я – частина країни, теж незалежної. Цьогоріч ми з чоловіком працюємо, діти – далеко, але свято в душі відчувається. Я дуже хочу, аби День Незалежності завжди для України був символічним і справжнім.

Читайте також: У пам’ять про маму. Історія лікарки з Бучі, яка рятує літніх та маломобільних людей із прифронтових територій

Марія Зайцева

Волонтерка, засновниця Благодійного фонду «Незламний Харків»

Живу в країні, де не лячно критикувати владу

Я завжди полюбляла 23 та 24 серпня, тому що 23-го – День Харкова, і ми завжди ходили на феєрверки, а 24-го – День Незалежності. Коли підросла, дізналася що 23-го – ще й День прапора. Ще з дитинства в мене є така асоціація, що Україна ніби моя однолітка, але я трохи старша, адже народилась у 1990 році. Завжди порівнювала всі кризи та розвиток країни з собою. Не знаю, чому так.

Фото: Facebook / Мария Зайцева

Люди на сході переважно спілкуються російською, на жаль. Але я почала інакше сприймати українську мову. Почала розуміти, що таке інформаційна війна та в чому важливість медіавпливу. Тому з кожним фейком Росії раділа, що живу в країні, де не лячно лаятися на владу, навіть коли працюєш у комунальній газеті. Для мене питання свободи слова та справедливості дуже гостре. Я не зможу жити в країні, де люди бояться висловитися. Для мене це рабство.

Через рік святкуватиму в українському Криму

Незалежність ­– це стан душі, коли ти робиш вибір сам, а не хтось за тебе. У моїх мріях – світ без кордонів і держав узагалі. Але людству до того ще, мабуть, довго. За своє життя я навряд чи це побачу. Але можу сказати точно, що поки Харків – це Україна, я – незалежна. Не хочу бачити тут терористів, убивць і мародерів.

Зазвичай із 2014 року на День Незалежності я їжджу на покладання квітів до пам’ятника Незалежності в центрі Харкова. Ми традиційно зустрічаємося сім’єю чи друзями. Впевнена, що у 2023 році я відзначатиму День Незалежності у Криму, питиму на набережній Ялти прохолодний Мохіто, куплений за гривні.

Читайте також: Я волонтерила на 9-му місяці вагітності, і це мене рятувало. Історія харків’янки Марії Зайцевої

Катерина Скрипова

Голова правління громадської організації «Восток-SOS», координаторка гуманітарного напрямку

День Незалежності завжди збирав родину за столом

Для мене 24 серпня ще з дитинства був особливим днем. Я цінувала його ще з 1990-х років. Усе це прищеплювали батьки. Зазвичай, це було сімейне тепле свято. Ми збиралися за столом, тато з мамою розповідали про Україну, набуття незалежності, важку історію. Згадували майже про всю історію нашої країни.

Фото: Facebook / Катря Скрипова

Для мене незалежність особиста і країни – це поняття взаємодоповнювальні. Незалежність країни – це незалежність особистості, незалежність можливостей від «просто думати» до «діяти». У незалежній країні можна вільно і думати, і діяти.

Перемога стане грандіозним святом

В останні роки святкувань Дня Незалежності у нашій родині, як раніше, вже не було. Але це все одно був день, коли ми згадували останні вісім років. Ці роки ще більше посилили розуміння того, як важливо бути незалежними та боротися за це.

Читайте також: «У відпустку підемо вже після перемоги». Як команда «Восток SOS» щодня рятує життя тисяч українців

Думаю, що перемога над Росією в нас вже є, просто її треба довести до логічного завершення. Буде наступний День Незалежності завершенням війни чи ні – цього ніхто не знає. Усі надії на ЗСУ. Але, думаю, що коли ми вийдемо на наші кордони, це буде грандіозне свято для всіх.

Назар Ющенко

Військовий. До мобілізації -директор відділу маркетингу у міжнародній компанії DSN Group, підприємець, бізнес-консультант у відеопродакшені Arrows production

Не розумів цінність незалежності

Раніше 24 серпня для мене було звичайним днем, коли ти прокидаєшся, збираєшся на роботу. Але, звісно, на тлі теперішніх подій ця дата має особливе значення. Незалежність завжди була у моєму серці, але я не надавав їй стільки значення, скільки було потрібно. Зараз я це розумію.

Сьогодні незалежність для мене – це повністю вільна країна без страху, болю та суму. Вважаю, що незалежні громадяни будують незалежну країну.

Раніше ми з родиною у цей день, 24 серпня, проводили час разом, відвідували різноманітні заходи, які готувала наша громада. Ми гуляли, веселилися, святкували. Сьогодні я вірю, що в майбутньому цей день буде для нас особливим. Вірю у перемогу України над окупантами. Ми звільнимо наші землі та відновимо кордони незалежної держави!

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі