Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

У мене немає ніг, але є сили боротися. Історія 55-річного бійця з Закарпаття, який на протезах пішов захищати Україну

Опубліковано

Він втратив обидві ноги ще до початку російсько-української війни в 2014 році. Та це не завадило 55-річному Василю Штефку стати активним учасником Революції Гідності та всіма силами допомагати нашим воїнам.

У перший день нового етапу війни, 24 лютого, чоловік пішов до військкомату, приховавши свою інвалідність. Він розумів: ніхто не погодиться мобілізувати людину з двома протезами. Але у Василя все вийшло. Сьогодні він захищає нашу країну в складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади і наголошує: готовий битися до останнього подиху. Свою історію захисник розповів команді ШоТам.

Василь Штефко

55-річний мешканець села Кушниця Закарпатської області. Без двох ніг (має протези) пішов на фронт боротися з окупантами. Нині – боєць Закарпатського легіону

Втратив обидві ноги на заробітках у Росії

Моя мама була росіянкою, батько – українець. Коли він поїхав працювати на Донбас, там вони й познайомилися та зійшлися. Вона була хорошою людиною, працьовитою. Побудували з батьком будинок, де я зараз мешкаю. Перша дружина у мене теж була росіянка. Майже шість років я жив із нею в Москві – там і працював. Більшу частину життя був водієм. На початку 90-х пробував відкривати бізнес, але не вийшло. Вдома останнім часом займався грибами, садив дерева та ходив у гори.

Фото: Василь Штефко / Facebook

У 2004 році на заробітках у Росії я втратив обидві ноги. Мене ще й обікрали, тож я потрапив до лікарні зовсім без документів. Відвезли у морг, а коли медик почав мною займатися, почув пульс. Мене питають: «Може у вас є якісь родичі?». Кажу, що є – в Україні, на Закарпатті. І моїм двом сестрам написали листа. Я не дуже вірив, що він їм дійде. Але через деякий час дивлюся ­– сестри йдуть коридором. Чесно, аж сльози прорвалися. Та й вони плакали.

Побачив, як спортсмени бігають без ніг

Рідні забрали мене звідти з обрізаними ногами. Там були живі рани, все страшенно боліло. В Ужгороді мені зробили пластичну операцію. У 2017 році я подивився програму, де показували, як спортсмени з інвалідністю бігають на протезах. «Невже я так не можу?», – подумав. І написав їм листа. 

У Закарпатті тоді зібралася медична комісія, мене відправили до Києва. Там мені встановили два протези. Десь пів року я вчився на них ходити, тренувався. Це було важко, адже я на той момент уже чотири роки як не ходив. Протези дозволяють мені швидко ходити, але бігати не виходить.

Відмовився від громадянства РФ, бо я – українець

Коли я ще жив у Росії, мені пропонували зробити там громадянство. Були можливості виїхати до США, зараз уже пропонують і до Канади. Але мені це все нецікаво, адже я – українець. Патріотом був усе своє життя. У 1990-му ми в селі створили осередок «Народного Руху України». Ще були радянські часи, нас за це ганяла міліція, але ми не боялися.

Василь Штефко з прапором 24 серпня 2020 року. Фото: Василь Штефко / Facebook

Ніколи не забуду, як розповідав у селі, що здоровкатися треба словами: «Слава Україні! Героям Слава!». На що мені відповідали: «Та ви що, здуріли? Такого ніколи не буде». До речі, нещодавно на сесії сільради я нагадав усім цю історію. Кажу, треба вірити в Україну.

Я був упевнений, що Радянщина колись закінчиться. Почав читати багато українських поетів. У 1990-му я вивчив вірш Івана Франка, який досі зберігся в моїй пам’яті, і чітко відповідає сучасним подіям:

Мовиш: «Нині інші війни».

Ну, то іншу зброю куй,

Ум гостри, насталюй волю,

Лиш воюй, а не тоскуй!

Лиш борися, не мирися,

Радше впадь, а сил не трать,

Гордо стій і не корися,

Хоч пропадь, але не зрадь!

Щоб потрапити до ЗСУ, трішки збрехав

Я відчував, що повномасштабна війна дійсно може початися. Коли ще напередодні у нас тривав добровільний запис у батальйони тероборони, всі так ставились до цього – аби з’явитися. Багатьом офіцерам я особисто говорив, що буде вторгнення. «Та не буде нічого!», – лише й чув у відповідь. Але мені воно все одно це якось відчувалося. Я був готовий до війни.

24 лютого я прокинувся від повідомлень, що почалися обстріли міст. У мене є багато друзів у Києві та Харкові, тож я дзвонив їм запитати, яка ситуація. Пішов одразу до військкомату. Але там мені довелося трішки збрехати, і ось чому.

Читайте також: Керував бізнесом, а тепер – волонтерю. Історія одесита Дениса Когута, який створює бронежилети та «їжаки» для ЗСУ

У 2014 році я ходив в один із батальйонів і намагався там допомагати захисникам. І на Майдані бував. Але в бійці мене не брали. Як тільки чули, що в мене два протези — все, до побачення. Коли росія повномасштабно вторглася в Україну, я просто не зміг сидіти дома. І вирішив нікому не говорити, що я без двох ніг. Прийшов до військкомату і кажу: «У мене один протез, я був водієм, добре стріляю, запишіть мене».

Ніхто б і не знав про протези, якби один з них не зламався

Я потрапив у 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду. Тут я за званням сержант, а за посадою – водій. Служу в роті вогневої підтримки. До речі, мій батько так само «незаконно» потрапив на фронт у Другу світову. Йому було 15 років, але він сказав, що має 18, і пішов воювати. 

Фото: Генеральний штаб ЗСУ 

За два тижні мого перебування у батальйоні ніхто й не здогадався, що зі мною щось не так. Аж потім у мене зламався протез, і я почав кульгати. Мені потрібні були запчастини для ремонту. 

Я попросив свого напарника, щоб той пішов і купив закріплювач на різьби. Він підійшов відпроситися у ротного, а той питає: «Що там у Василя сталося?». «Та в нього болт…», – відповів хлопець. «Який ще болт, де?». Коли я показав протези, всі були здивовані. Так би й не дізналися, якби не злам. Напарник таки замінив деталі, привіз мені, і я знову в строю.

Перемога вже не за горами

У мене немає злості на Росію за те, що там зі мною сталося. Але ця країна наступила на мою землю, а я цього не терпітиму. Ті, хто знають, що я людина з інвалідністю, думають, що я не можу бути корисним державі. Але ні! Навпаки, я боротимуся до останнього за своє. Мене в селі багато хто знає як патріота, у мене є чітка громадянська позиція. Стараюся по-максимуму робити щось для людей, яким потрібна допомога.

Василь Штефко з прессекретарем 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Ярославом Галасом. Фото: Ярослав Галас / Facebook

Дома на мене чекає дружина й 11-річна донька. Вони хвилюються, але й пишаються, що я захищаю країну. Жінка знала: якщо буде повномасштабна війна, я піду боронити землю. А доньці я спершу казав, що допомагаю у Мукачеві як волонтер. А вже потім розповів, коли мене взяли у лави ЗСУ. «Та чого ж ти так?», – питала вона. І я відповів: «Ви ж знаєте мене, вибачте». Донька мене зрозуміла.

Я давно не відчував в Україні такого об’єднання людей. З багатьма бійцями я вже знаюся і бачу, що в них є бажання боротися. Мене підтримують чимало людей. Навіть ті, з ким колись сварився, дзвонять і вибачаються. Перемога вже не за горами, бо окупанти – слабкі. 

Це наші хлопці можуть днями лежати в окопах, бо розуміють, що таке війна. Зараз українцям потрібно ще трохи сил і терпіння. Я вірю, що ми здолаємо ворога, бо ми на своїй землі. І це наш обов’язок!

Василь захищає нашу країну зі зброєю в руках, ШоТам – бореться на інформаційному фронті. Підтримай нас донатом, допоможи незалежній українській журналістиці.

Суспільство

Оголошені переможці премії Jager Music Awards 2024

Опубліковано

Музична премія Jager Music Awards повернулася на початку 2024 року після двох років перерви, вперше з початку повномасштабного вторгнення й оголосила своїх цьогорічних лауреатів.

Про це повідомляється в прямій трансляції премії на YouTube.

фото: ANDRII BARMALII . Суспільне Культура/Юлія Ткачук

Переможці премії

Лауреатами 2024 року стали:

  • “Артист року” – OTOY;
  • “Трек року” – Стасік, “Герої вмирають”;
  • “Відео року” – ANDRII BARMALII, “Я нормально”;
  • “Колаба року” – NAZVA, альбом “ГУРМА”;
  • “Явище року” – Василь Байдак, креативні музичні збори;
  • “Лейбл року” – КONTRABASS PROMO;
  • “Журналіст року” – Олексій Бондаренко, головний редактор та засновник медіа “Лірум”;
  • “Майданчик року” – !FESTREPUBLIC;
  • YOUNG BLOOD:
    People’s Choice – OKAZIA, YAD BAND, ANGELA VERÁ;
    Jägermeister Choice – ALEZJAZZ, RENIE CARES, A04F feat. JorDee;
    Jury’s Choice: SOPHIÈME, YARIMA, Drum&Tuba Band;
фото: Юля Юріна на Jager Music Awards. Суспільне Культура/Юлія Ткачук
  • “Майстерність: сучасні пісні” – ANTON KRAMER, “Знаєш, як болить” (LAMA);
  • “Майстерність: народні пісні” – “Щука-Риба”, BUNHT, YEVHEN PUHACHOV, “То не ластовка”.

Читати також: “Doc Kyiv Fest”: в Україні стартував фестиваль документального кіно

До шортліста номінації YOUNG BLOOD потрапило одразу 56 молодих виконавців, які гучно заявили про себе цьогоріч.

Медіа “Ти.Київ” окремо нагородило ANGELA VERÁ — вони отримали інтерв’ю у виданні.

Фото: Гурт NAZVA “Колаба року” за альбом “ГУРМА”. Суспільне Культура/Юлія Ткачук

Про премію

Jager Music Awards — перша премія української незалежної музики, яка підтримує представників альтернативної сцени з 2018 року. У 2023 році вона не проводилася, замість цього у рамках ініціативи #SupportUkrainianCreators організатори підтримали 56 українських артистів і креативників мінігрантами на загальну суму 840 000 гривень.

Нагадаємо, що у Мілані відкрили читальну залу в памʼять про Вікторію Амеліну.

Фото: Jager Music Awards

Читати далі

Суспільство

“Doc Kyiv Fest”: в Україні стартував фестиваль документального кіно

Опубліковано

В четвер 28 березня в залі “Планета кіно” в Києві відбулася церемонія відкриття триденного фестивалю документального кіно Doc Kyiv Fest. Участь у конкурсі взяли шість українських документальних стрічок.

Про це повідомляє фестиваль на своїй сторінці в Facebook.

Фестивальний конкурс

В перший день анонсували цьогорічних конкурсантів – ними стали шість документальних стрічок українських режисерів та режисерок:

  • “Коли закінчиться зима 2022?”, режисерка Ганна Трофімова;
  • “Лінії”, режисерка Ганна Трофімова;
  • “Мій тато — дослідник блискавок”, режисерка Ірина Шостка;
  • “Фортеця Маріуполь. Саймон”, режисерка Юлія Гонтарук;
  • “Домівка на спині”, режисер Володимир Бакум;
  • “Одеса уві сні”, режисер Кирило Наумко.

Вирішувати, який із фільмів стане переможцем, буде міжнародне журі, до якого ввійшли українська продюсерка Ольга Бесхмельниціна, ізраїльський режисер Ітай Енгель та німецький продюсер Ерік Холланд. Окрім міжнародного журі оцінювати фільми буде журі Спілки кінокритиків України.

Читати також: Дві подруги в розкішних вишиванках. Як виглядали українки у Бахмуті в 1913 році

Про фестиваль

Doc Kyiv Fest – щорічний міжнародний кінофестиваль середньометражного глядацького документального кіно, започаткований Громадською організацією “Кінофест” за підтримки Одеського міжнародного кінофестивалю та Starlight Media.

Місією кінофестивалю є розвиток та популяризація середньометражної глядацької документалістики в Україні та її інтеграція в світову.

Програма фестивалю:

Нагадаємо, що ЮНЕСКО підтримує Україну: нова програма культурного розвитку.

Також ми повідомляли, що в Мілані відкрили читальну залу в памʼять про Вікторію Амеліну.

Фото: Doc Kyiv Fest

Читати далі

Суспільство

У Мілані відкрили читальну залу в памʼять про Вікторію Амеліну

Опубліковано

26 березня в бібліотеці Gallaratese в Мілані відбулося відкриття читальної зали імені Вікторії Амеліної – української письменниці, яка загинула 1 липня 2023 року під час російського обстрілу Краматорську.

Про це повідомляє PEN Ukraine.

Про Вікторію Амеліну

Вікторія Амеліна – українська письменниця, авторка романів “Синдром листопаду, або Homo Compatiens”, “Дім для Дома” та книжок для дітей. Була волонтеркою, громадською діячкою. Від початку російсько-української війни здійснювала волонтерські поїздки на деокуповані території Україні.

фото: PEN Ukraine

Читати також: Вікторії Амеліній присудили норвезьку премію за свободу слова

Про бібліотеку на читальну залу

Gallaratese – це людний бібліотечний простор, де знаходять для себе місце всі ті, хто прагне отримати додаткові знання. На книжкових полицях зберігається якісна підбірка українських текстів та текстів про Україну.

фото: PEN Ukraine

Ініціатива з присвоєння зали імені Вікторії Амеліної належить головному редактору італійського видання Linkiesta Крістіану Рокка, чия газета з відповідальністю та щирістю ставилася до місії Вікторії, яку вона несла у своїх текстах та на ділі. Мерія міста Мілан відповіла на заклик головного редактора Linkiesta й одразу знайшла відповідну бібліотечну залу варту імені Вікторії Амеліної.

Нагадаємо, що театр на Подолі відзначено премією Олега Вергеліса за виставу “Процес”.

Також ми повідомляли, що фільм-лауреат Крістіни Тинькквич “Як там Катя?” зʼявився на Takflix.

Фото: PEN Ukraine

Читати далі