Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

У мене немає ніг, але є сили боротися. Історія 55-річного бійця з Закарпаття, який на протезах пішов захищати Україну

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Він втратив обидві ноги ще до початку російсько-української війни в 2014 році. Та це не завадило 55-річному Василю Штефку стати активним учасником Революції Гідності та всіма силами допомагати нашим воїнам.

У перший день нового етапу війни, 24 лютого, чоловік пішов до військкомату, приховавши свою інвалідність. Він розумів: ніхто не погодиться мобілізувати людину з двома протезами. Але у Василя все вийшло. Сьогодні він захищає нашу країну в складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади і наголошує: готовий битися до останнього подиху. Свою історію захисник розповів команді ШоТам.

Василь Штефко

55-річний мешканець села Кушниця Закарпатської області. Без двох ніг (має протези) пішов на фронт боротися з окупантами. Нині – боєць Закарпатського легіону

Втратив обидві ноги на заробітках у Росії

Моя мама була росіянкою, батько – українець. Коли він поїхав працювати на Донбас, там вони й познайомилися та зійшлися. Вона була хорошою людиною, працьовитою. Побудували з батьком будинок, де я зараз мешкаю. Перша дружина у мене теж була росіянка. Майже шість років я жив із нею в Москві – там і працював. Більшу частину життя був водієм. На початку 90-х пробував відкривати бізнес, але не вийшло. Вдома останнім часом займався грибами, садив дерева та ходив у гори.

Фото: Василь Штефко / Facebook

У 2004 році на заробітках у Росії я втратив обидві ноги. Мене ще й обікрали, тож я потрапив до лікарні зовсім без документів. Відвезли у морг, а коли медик почав мною займатися, почув пульс. Мене питають: «Може у вас є якісь родичі?». Кажу, що є – в Україні, на Закарпатті. І моїм двом сестрам написали листа. Я не дуже вірив, що він їм дійде. Але через деякий час дивлюся ­– сестри йдуть коридором. Чесно, аж сльози прорвалися. Та й вони плакали.

Побачив, як спортсмени бігають без ніг

Рідні забрали мене звідти з обрізаними ногами. Там були живі рани, все страшенно боліло. В Ужгороді мені зробили пластичну операцію. У 2017 році я подивився програму, де показували, як спортсмени з інвалідністю бігають на протезах. «Невже я так не можу?», – подумав. І написав їм листа. 

У Закарпатті тоді зібралася медична комісія, мене відправили до Києва. Там мені встановили два протези. Десь пів року я вчився на них ходити, тренувався. Це було важко, адже я на той момент уже чотири роки як не ходив. Протези дозволяють мені швидко ходити, але бігати не виходить.

Відмовився від громадянства РФ, бо я – українець

Коли я ще жив у Росії, мені пропонували зробити там громадянство. Були можливості виїхати до США, зараз уже пропонують і до Канади. Але мені це все нецікаво, адже я – українець. Патріотом був усе своє життя. У 1990-му ми в селі створили осередок «Народного Руху України». Ще були радянські часи, нас за це ганяла міліція, але ми не боялися.

Василь Штефко з прапором 24 серпня 2020 року. Фото: Василь Штефко / Facebook

Ніколи не забуду, як розповідав у селі, що здоровкатися треба словами: «Слава Україні! Героям Слава!». На що мені відповідали: «Та ви що, здуріли? Такого ніколи не буде». До речі, нещодавно на сесії сільради я нагадав усім цю історію. Кажу, треба вірити в Україну.

Я був упевнений, що Радянщина колись закінчиться. Почав читати багато українських поетів. У 1990-му я вивчив вірш Івана Франка, який досі зберігся в моїй пам’яті, і чітко відповідає сучасним подіям:

Мовиш: «Нині інші війни».

Ну, то іншу зброю куй,

Ум гостри, насталюй волю,

Лиш воюй, а не тоскуй!

Лиш борися, не мирися,

Радше впадь, а сил не трать,

Гордо стій і не корися,

Хоч пропадь, але не зрадь!

Щоб потрапити до ЗСУ, трішки збрехав

Я відчував, що повномасштабна війна дійсно може початися. Коли ще напередодні у нас тривав добровільний запис у батальйони тероборони, всі так ставились до цього – аби з’явитися. Багатьом офіцерам я особисто говорив, що буде вторгнення. «Та не буде нічого!», – лише й чув у відповідь. Але мені воно все одно це якось відчувалося. Я був готовий до війни.

24 лютого я прокинувся від повідомлень, що почалися обстріли міст. У мене є багато друзів у Києві та Харкові, тож я дзвонив їм запитати, яка ситуація. Пішов одразу до військкомату. Але там мені довелося трішки збрехати, і ось чому.

Читайте також: Керував бізнесом, а тепер – волонтерю. Історія одесита Дениса Когута, який створює бронежилети та «їжаки» для ЗСУ

У 2014 році я ходив в один із батальйонів і намагався там допомагати захисникам. І на Майдані бував. Але в бійці мене не брали. Як тільки чули, що в мене два протези — все, до побачення. Коли росія повномасштабно вторглася в Україну, я просто не зміг сидіти дома. І вирішив нікому не говорити, що я без двох ніг. Прийшов до військкомату і кажу: «У мене один протез, я був водієм, добре стріляю, запишіть мене».

Ніхто б і не знав про протези, якби один з них не зламався

Я потрапив у 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду. Тут я за званням сержант, а за посадою – водій. Служу в роті вогневої підтримки. До речі, мій батько так само «незаконно» потрапив на фронт у Другу світову. Йому було 15 років, але він сказав, що має 18, і пішов воювати. 

Фото: Генеральний штаб ЗСУ 

За два тижні мого перебування у батальйоні ніхто й не здогадався, що зі мною щось не так. Аж потім у мене зламався протез, і я почав кульгати. Мені потрібні були запчастини для ремонту. 

Я попросив свого напарника, щоб той пішов і купив закріплювач на різьби. Він підійшов відпроситися у ротного, а той питає: «Що там у Василя сталося?». «Та в нього болт…», – відповів хлопець. «Який ще болт, де?». Коли я показав протези, всі були здивовані. Так би й не дізналися, якби не злам. Напарник таки замінив деталі, привіз мені, і я знову в строю.

Перемога вже не за горами

У мене немає злості на Росію за те, що там зі мною сталося. Але ця країна наступила на мою землю, а я цього не терпітиму. Ті, хто знають, що я людина з інвалідністю, думають, що я не можу бути корисним державі. Але ні! Навпаки, я боротимуся до останнього за своє. Мене в селі багато хто знає як патріота, у мене є чітка громадянська позиція. Стараюся по-максимуму робити щось для людей, яким потрібна допомога.

Василь Штефко з прессекретарем 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Ярославом Галасом. Фото: Ярослав Галас / Facebook

Дома на мене чекає дружина й 11-річна донька. Вони хвилюються, але й пишаються, що я захищаю країну. Жінка знала: якщо буде повномасштабна війна, я піду боронити землю. А доньці я спершу казав, що допомагаю у Мукачеві як волонтер. А вже потім розповів, коли мене взяли у лави ЗСУ. «Та чого ж ти так?», – питала вона. І я відповів: «Ви ж знаєте мене, вибачте». Донька мене зрозуміла.

Я давно не відчував в Україні такого об’єднання людей. З багатьма бійцями я вже знаюся і бачу, що в них є бажання боротися. Мене підтримують чимало людей. Навіть ті, з ким колись сварився, дзвонять і вибачаються. Перемога вже не за горами, бо окупанти – слабкі. 

Це наші хлопці можуть днями лежати в окопах, бо розуміють, що таке війна. Зараз українцям потрібно ще трохи сил і терпіння. Я вірю, що ми здолаємо ворога, бо ми на своїй землі. І це наш обов’язок!

Василь захищає нашу країну зі зброєю в руках, ШоТам – бореться на інформаційному фронті. Підтримай нас донатом, допоможи незалежній українській журналістиці.

Суспільство

Чоловік заради порятунку пройшов пішки із Маріуполя до Запоріжжя із собакою Жужою (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

61-річний Ігор разом із собакою пішки дійшов із Маріуполя до Запоріжжя. Вони подолали 225 кілометрів за 5 днів.

«Загалом, я не хотів бути рабом», — розповів житель Маріуполя Ігор.

Ігор та Жужа вийшли напередодні Великодня.

«Це мені допомогло, я вважаю. У всякому випадку годували пасками всю дорогу. І яйцями фарбованими. Яєць я поїв чимало», — Ігор, житель Маріуполя.

Найбільшою складністю стали горбистий хвилястий рельєф Запоріжжя. Та візок завважки 56 кг, який дорогою став вдвічі легший. Маленьку супутницю іноді доводилось нести на руках.

«8 кг живої ваги (…) Вихід один був – нести на собі і пішки тупцювати у бік вільної країни».

«Він вже на руках її ніс, бо там тваринка… Знаєте, що дуже цікаво? Це звичайнісінька тваринка, дворняжка, «хвіст бубликом». Але не тому, що вона якась там цінна порода дорога або ще щось там, родовід… Звичайнісінька. Але, мабуть, це просто його друг» — Галина Гончаренко, волонтерка.

«Підходячи до блокпосту, зазвичай, нову легенду придумував. Йдеш і вже її проговорюєш. А він бачить, що я йду і щось говорю і він думає, що я втратив глузд. Вже до мене ставлення примітивніше. Він думає, що я не такий небезпечний. Ну, йде дурень якийсь», — згадує Ігор.

У Запоріжжі подорожніх зустріли волонтери.

«Довкола Жужі зібралося 20 людей, а довкола мене – троє. Мені було образливо навіть за себе, що увага вся не мені. Наче це вона мене довела, донесла на плечах, а не я її тягнув всю дорогу. І їжу для неї тягнув, і воду для неї також», — розповів Ігор.

Тепер вони неквапливо гуляють вулицями Києва, адже Жужа ще шкутильгає через мозолі на лапках.

Дивіться відео: Як 16-річний підліток рятував людей від авіанальоту у Чернігові

Читати далі

Суспільство

59 ОМБр розбомбила танк і ракетний комплекс ворога (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські воїни знищили танк та зенітний ракетний комплекс окупантів. Відео опублікували на ютуб-каналі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

«Витравимо будь-яку погань зі своєї благодатної землі з усім корінням», — йдеться у повідомленні наших захисників.

Читайте також«Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової

Про 59 ОМБр

59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка — військове з’єднання Збройних сил України. Бригада підпорядкована оперативному командуванню «Південь». Бригада була сформована після початку російської агресії, наприкінці 2014 року. До її складу увійшли три батальйони.

Бригада має почесну назву на честь Якова Гандзюка — українського військового діяча часів Перших Визвольних змагань.

Дивіться відео: Дівчинка вивезла людей з-під обстрілів із простреленою ногою

Нагадаємо, артилеристи 59 бригади ЗСУ розбили колону техніки окупантів.

Як ми повідомляли раніше, ЗСУ із кулемета збили ворожий безпілотник, який «дирчав як мопед».

Фото: facebook.com/59ompbr.com.ua.

Читати далі

Суспільство

ЗСУ із кулемета збили ворожий безпілотник, який «дирчав як мопед»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Військові 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого збили ворожий безпілотник «Орлан-10» із великокаліберного кулемета, повідомили на фейсбук-сторінці бригади.

«Снайперська срільба із ДШК … і ворожий «Орлан» вже не літає», — йдеться у повідомленні.

«Орлан» був збитий Князівськими воїнами зі зброї, яку ласкаво називають «дашкою». Зазначається, що воїни 14 бригади описують збиття лаконічно: «Почули, бо він же ж дирчить як мопед. А тут він нижче йшов, ну і вальнули по ньому! Попали, він впав і завис на дереві… ».

Читайте також«Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової

Відзначимо, що ДШК — це великокаліберний радянський кулемет. Його застосовували для боротьби з повітряними цілями, легкоброньованою технікою противника, його живою силою на великих і середніх дальностях. Нині українські військові використовують ДШК для оборони блокпостів і опорних пунктів.

Про бригаду

14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого — з’єднання Сухопутних військ. Сформоване 1 грудня 2014 року із 51-ї механізованої бригади й нових мобілізованих.

Підрозділи бригади були залучені до зимових боїв 2015 року за Дебальцеве. 14 жовтня 2019 року бригаді було присвоєно почесне найменування «імені князя Романа Великого».

8 березня 2022 року у бою за визволення від російських окупантів селища Макарів Київської області підбили шість російських танків.

Дивіться відеоЯк 14-та ОМБр перекрила окупантам маршрут просування на Київ

Нагадаємо, бійці 14-ї бригади ЗСУ спопелили техніку ворога з феєрверками.

Як ми повідомляли раніше, князівська арта 14-ї бригади знищила бронетехніку з окупантами.

Фото: facebook.com/14ombr.

Читати далі