«У відпустку підемо вже після перемоги». Як команда «Восток SOS» щодня рятує життя тисяч українців

Приблизно 25 тисяч – саме стільки людей із початку повномасштабної війни вже вивезла зі сходу команда «Восток SOS». Благодійна організація існує з 2014 року. Її засновники свого часу були змушені тікати від обстрілів у безпечні регіони. Тепер вони рятують інших українців. 

Також організація займається гуманітарними питаннями, освітнім напрямом та документуванням воєнних злочинів. Майже цілодобово команда приймає дзвінки від сотень людей та допомагає у розвʼязанні їхніх проблем. Вони працюють шість днів на тиждень, але вже запланували відпустку – після перемоги. Аби з новими силами братися за відбудову країни.

Головним «хобі» була робота

Юлія Красільникова, виконавча директорка: Я з Луганська, до 2014 року навчалася на українській філології та працювала у правозахисному центрі «Поступ». Вже тоді, у свої 23, не планувала працювати за спеціальністю, а більше уваги приділяла соціокультурним проєктам, роботі з молоддю та громадській діяльності. Проводила різні культурні події: фестивалі та акції. Любила подорожувати та захоплювалася фотографією. Але головним «хобі» все ж була робота.

Андрій Остриков, координатор гуманітарного напрямку: Я з Києва, до вторгнення Росії в Україну займався організацією різних музичних фестивалів та крутився переважно в культурній тусовці. Долучався до різних волонтерських активностей, але вони не були пов’язані з тим, чим я займаюся зараз. 

Іветта Кузьміна, менеджерка з фінансів: у 2014 році я працювала в луганському Правозахисному центрі «Поступ». Моїм вектором діяльності був правозахист та допомога дітям, які жили на вулицях. 

Катерина Скрипова, голова правління, координаторка гуманітарного напрямку: у 2014 році мені було 26, я працювала лікаркою ветеринарної медицини у кінно-спортивній школі. Також навчалася на ветеринарну лікарку у рідному Луганську. Останні роки захоплювалася археологією. Не займалася ані громадською діяльністю, ані волонтерством. Я дуже любила свою роботу та хотіла розвиватися саме в цьому напрямі. 

Нас обʼєднав Євромайдан

Юлія: Історія «Восток SOS» розпочалася з луганського Євромайдану. Він нас усіх і перезнайомив. Частина команди була з правозахисного центру «Поступ», і саме на базі нашого офісу був штаб місцевого Євромайдану. Люди, які доєдналися до нас та стали співорганізаторами акцій, були друзями наших друзів. Звісно, були й нові люди, але здебільшого ми всі були в культурній тусовці, яка попередньо була вже знайома між собою. 

Спочатку була ідея створити сторінку в соціальних мережах, яка тоді ще називалася «Луганск SOS». Мета – реагувати на те, що відбувається, та допомагати активістам, яких вже починали переслідувати та бити. Ми запустили сторінку та сайт, але вже через декілька днів більшість людей виїхали з області, бо почали з’являтися «зелені чоловічки». Залишатися було дуже ризиковано.

Так ми й почали працювати. Ми вирішили допомагати людям, які постраждали від збройної агресії, окупації та сепаратистських рухів, а також і надалі продовжувати правозахисну роботу.

Дуже скоро ми змінили назву на «Восток SOS», аби не обмежувати себе географічно. Ми допомагали абсолютно всім, не ділили людей на «донецьких» та «луганських». Тому вирішили зробити назву більш універсальною.

Періодично виникали думки та розмови про зміну назви, але це наша впізнаваність та наш бренд, під яким ми працюємо вже більш як вісім років. І попри те, що за цей час ми відійшли від ідеї комунікувати з нашою російськомовною аудиторією російською мовою, перевели абсолютно всі ресурси на українську – чіпати назву не хочеться. Бо так нас знають, і наразі нам із цим окей.

Фокусувалися на гуманітарці, освіті та навчанні громад

Іветта: Перші роки два наша діяльність була направлена саме на «фізичну» допомогу. Ми займалися розселенням, передавали харчі, одяг, засоби гігієни тощо. Поступово гуманітарний напрямок органічно відійшов на другий план. До лютого 2022 року ми працювали над розвитком населених пунктів у Донецькій та Луганській областях.

А ще проводили різноманітні тренінги для освітян, допомагали модернізувати школи в прифронтових містечках, робили обміни вчителів. Щороку організовували у Сєвєродонецьку «Фестиваль Думок», на якому збирали різних активістів, політиків, діячів культури та просто небайдужих мешканців, аби вони обмінювалися точками зору щодо різних аспектів життя в їхніх містах. 

Також ми вчили громади та спільноти самостійно знаходити ресурси й вирішувати власні проблеми, а не жити коштом умовної гуманітарки та підтримки від когось. Було дуже цікаво спостерігати за прифронтовими громадами – як вони намагаються в умовах децентралізації модернізувати свою систему, самостійно вирішити, як їм жити, куди та як рухатися. Але це все вже, на жаль, не актуально.

Відстоювали права людей, які були під окупацією

Катерина: Ми також займалися правозахистом. У Києві, Маріуполі, Рубіжному та Сєвєродонецьку в нас працювала команда юристів, яка допомагала з питань в’їзду на тимчасово окуповані території України та виїзду з них, захисту своїх прав і законних інтересів, складання правових документів (заяв, запитів на інформацію, позовів).

Систематично аналізували державні політики щодо жертв конфлікту, чинне законодавство та нові законодавчі ініціативи. Через постійне спілкування з людьми зі східних регіонів ми добре розуміли, якими є фактичні практики втілення нормативно-правових актів в кожному окремому місті чи навіть відділі соціального захисту.

Наша команда документалістів проводила збір фактів порушень прав людини й гуманітарного права, що були скоєні у контексті збройного конфлікту на сході України. Йшлося про незаконні арешти, вбивства, катування, переслідування через політичні та релігійні переконання, обстріли цивільних об’єктів тощо.

Ми постійно стежили за ситуацією на окупованих територіях і вздовж лінії зіткнення та допомагали родичам зниклих безвісти, колишнім полоненим та їхнім сім’ям. Це може звучати як щось бюрократичне та дуже нудне, але це була дуже важлива робота в регіоні, який вісім років жив зовсім в інших умовах, ніж уся країна.

Юлія: За ці роки випадки були різні. Зрозуміло, що все пов’язане з прифронтовими територіями – це про небезпеку. Іноді траплялися пригоди – приємні й не дуже. Ми й під обстріли потрапляли, і на блокпостах нас затримували та в ноги стріляли, а когось і обличчям в землю клали. Але не було нічого такого, що було б неможливо вирішити. 

Збирали донати та спали на підлозі

Андрій: Напруження відчувалося ще за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення. Почалися масові обстріли вздовж лінії зіткнення. Для всієї нашої команди було очевидним, що щось буде. Ми проводили декілька зустрічей, на яких проговорювали різні варіанти подій. Але 24 лютого все пішло не за планом. 

У нашому уявленні все мало початися на сході, і звідти, можливо, просуватися далі. Думка про те, що в нас буде час, аби зібратися та продумати, що робити, теж виявилася хибною. За декілька годин ми зібрали свої родини та деякі речі, дочекалися сєвєродонецьку команду в Обухові та наступного дня рушили на захід. Досвід 2014 року показав, що сидіти та чекати немає сенсу.

Чіткого плану, куди їдемо та що будемо робити, не було. Усі рішення ухвалювалися ситуативно. Вже в дорозі ми почали збирати донати, зробили чат, де люди могли залишити заявку про допомогу. Наші іноземні колеги, з якими ми працювали, почали збирати за кордоном гуманітарку та направляти нам. 

Юлія: Те, що ми переїжджаємо в Ужгород, теж вирішили дорогою. Ми просто подивилися на мапі, куди ще не «прилітало» та де б нам було зручніше вибудувати логістику всієї роботи.

Перші кілька тижнів після приїзду ми всі спали на підлозі у салоні краси, а працювали в офісі місцевої організації. Розгорнули «гарячу лінію», шукали офіс та склади. 

Частина команди пішла у ЗСУ. Наша діяльність повернулася до того, з чого ми починали у 2014 році: надання гуманітарної допомоги та евакуація. 

Кількісно команда зросла впʼятеро

Катерина: Зараз «Восток SOS» на піку своєї діяльності. Здається, за всі ці роки ми ніколи не робили так багато. Команда розширилася з 20 людей десь до сотні, і це без урахування волонтерів. 

Так само нині більшість нашої команди – зі східних регіонів: Сєвєродонецька, Маріуполя, Рубіжного, Луганська, Донецька тощо. У нас немає принципового відбору, просто так складається. Хтось працював із нами в минулому, хтось чув про нашу діяльність та брав участь у проєктах, з кимось ми були знайомі через інші організації. 

Читайте також: «Ця тема досі табуйована». Як фонд «Сильні» стає підтримкою для людей, які пережили сексуальне насильство під час війни

Зараз ми надаємо допомогу у 19 областях України. Нашим вектором все ще залишається допомога внутрішнім переселенцям, прифронтовим та деокупованим містам.

Головний акцент – гуманітарка та евакуація

Катерина: Найбільшими напрямками наразі є гуманітарна допомога та евакуація людей. З 24 лютого ми передали понад 2,7 тисячі тонн різної гуманітарки та провели закупівлі на 28,6 млн грн. Це витрати на харчі і засоби гігієни, евакуацію, ремонт у деокупованих містах тощо. 

Ми доставляємо продукти до прифронтових міст та селищ, допомагаємо з обладнанням та утриманням компактних поселень і шелтерів. Доставляємо будівельні матеріали організаціям, які займаються відбудовую деокупованих територій. Також підтримуємо лікарні та ДСНС, передаючи їм різне обладнання, розхідні матеріали, інструменти, генератори, сонячні панелі.

Крім того, ми направляємо допомогу у військові цивільні адміністрації, локальні волонтерські центри та гуманітарні штаби. Зараз працюємо над проєктами підготовки компактних поселень до зими, адаптації переселенців до нових громад тощо. 

Вже вивезли в безпеку десятки тисяч людей

Катерина: Наразі ми вже вивезли з Донецької та Луганської областей приблизно 25 тисяч людей. І ми одні з небагатьох організацій, які займаються вивезенням саме мало- та немобільних груп населення з подальшим їхнім розміщенням. Наразі ми евакуювали у безпечні місця понад тисячу таких людей. 

Андрій: Щоденно у нас працюють загальна, психологічна та юридична «гарячі лінії». За нашими останніми підрахунками, з моменту початку  роботи линії ми прийняли понад 51 тисяч дзвінків.

Ми консультуємо людей із питань отримання гуманітарної допомоги, евакуації, правил перетину кордону, отримання необхідних для переселенця документів. А психологи надають безкоштовні консультації. 

Отримуємо фото та відео з подяками

Андрій: Ми поновили роботу освітнього напряму та проводимо різні навчання для освітян, аби допомогти їм адаптувати свою діяльність у сучасних реаліях. Також допомагаємо з технікою вчителям із тимчасово окупованих міст.

Як і до повномасштабного вторгнення, продовжуємо документувати воєнні злочини росіян. Ми записали вже приблизно 80 історій різних людей, аби передати ці свідчення у міжнародні суди. І також, за згодою респондентів, публікуємо ці історії на наших ресурсах та в медіа, аби світ знав про жахіття, які зараз відбуваються в Україні.

Щоденно ми отримуємо багато подяк від тих, кому допомогли. Люди пишуть, що такого повного набору допомоги вони ні від кого не отримували. 

Родичі евакуйованих надсилають щасливі фотографії своїх родин, а заклади, куди ми направляємо допомогу, записують відеоподяки. Усе це неймовірно приємно чути та бачити, бо ти розумієш, заради чого працюєш майже цілодобово шість днів на тиждень. 

Донат у кілька гривень може врятувати життя

Іветта: Ми є благодійним фондом, тому всі ресурси залучаємо самостійно. Пишемо проєкти, подаємося на гранти, збираємо донати. Дуже вдячні нашим друзям із Libereco – Partnership for Human Rights та MTÜ Mondo за всю ту підтримку, яку вони надавали нам упродовж усіх років нашої діяльності та продовжують це робити сьогодні. Мабуть, валова частина всієї отриманої допомоги була саме від них. 

Зараз ми активно шукаємо різні програми, аби залучити кошти та розв’язувати ті проблеми, які бачимо. Почали співпрацю з японськими організаціями PWJ та JPF, які будуть фінансувати напрям евакуації, обладнання шелтерів та мобільних груп. Також працюємо з Diakonie Katastrophenhilfe, які направляють нам харчі та засоби гігієни, та Care, що фінансують закупівлю обладнання для компактних поселень.

Але донати залишаються дуже важливими для нас, бо це гнучкість. Коли ти працюєш за проєктом із донором, то повинен чітко дотримуватися затвердженого бюджету. А зараз така ситуація, що реагувати потрібно оперативно, адже час може йти на хвилини. Ми вдячні всім, хто продовжує підтримувати нашу діяльність навіть найменшими донатами, бо навіть дві гривні можуть кардинально змінити ситуацію.

Війна триває століттями, та перемога вже скоро

Юлія: Після 4 місяців повномасштабної війни ми всі відчуваємо втому. Життя в шаленому ритмі та фізичне навантаження дає про себе знати. Рівень поки що не критичний, і ми намагаємося його не допускати. Сили продовжувати працювати дає команда.

Ми іноді жартуємо, що в нас організація сімейного типу. Ми всі багато років знаємо один одного, і навіть ті, хто приєднався до нас нещодавно, вже ніби рідні. Разом святкуємо дні народження, підтримуємо одне одного. Ми дійсно стали великою родиною. 

Ходять чутки, що після перемоги України у нас нарешті буде відпустка. А от після неї буде ще більше роботи – бо треба відновлювати та будувати все, що зруйнувала російська армія.

Наша фізична перемога буде означати тільки новий етап у цій боротьбі. Бо війна точно триває не 4 місяці й навіть не 9 років, а десь 300. Українська нація століттями виборює право на свою свободу та власну країну, і ми маємо продовжувати цю боротьбу. І розуміти, що попереду на нас чекає ще більший обсяг роботи.