Суспільство
Свято – привід зробити приємно іншим: три новорічні історії, які змусять повірити у добро
Якщо ви думаєте, що дива у Новий рік трапляються тільки у фільмах, ви помиляєтесь. ШоТам розкаже історії трьох українців, які у цей казковий час стають справжніми чарівниками та приносять радість оточуючим. І роблять це безкорисливо. Просто тому, що щиро хочуть допомогти.
Микола Михальнюк
Бізнесмен, ветеран ЗСУ, очолює волонтерську групу міста Хмільник, Вінницької області. Вже шість років поспіль разом з іншими волонтерами возить на фронт допомогу. Останні два роки перед новорічними святами перевтілюється у Діда Мороза або Святого Миколая, аби підняти дух бійцям на передовій та відвідати дитячі будинки у прифронтових зонах.
Святий Миколай заглядає і на фронті
Волонтером я став шість років тому, ще коли був на Майдані. Я тоді брав участь у всіх акціях протесту. А з настанням війни почав збирати допомогу нашим бійцям на фронт. Тоді я згуртував навколо себе чимало небайдужих людей, з якими ми щомісяця возили хлопцям необхідні речі та їжу.
Щоправда, останні два роки вдається їздити лише раз на три місяці. Зараз дуже важко зібрати допомогу – люди не мають такої можливості, як раніше. Та й втомились вже. Але ми не здаємось.
Щороку ми вітаємо наших хлопців з новорічними святами. Останні рази я робив це в одежі Святого Миколая. Мені подобається реакція солдат. Уявіть лише, ми приїжджаємо на блок-пост, де стоїть наша сувора Нацгвардія. Але коли хлопці бачать у машині казкового бороданя, то одразу змінюються в обличчі. Вони виходять обійматись, фотографуватись, обмінюватись подарунками.
Це тепло просто потрібно відчути. Відчути ту радість та побачити посмішки на їхніх обличчях. Вони згадують своє дитинство, Новий рік, трошки відволікаються та розслабляються.
Бійці нас завжди згадують. Тільки но побачать нашу машину, одразу кажуть: “О, так це ж ви Миколаєм до нас приїжджали”.
На передовій як ніколи потребують підтримки
Звичайно, з пустими руками до них не поїдеш. Тому подарунки збираємо всім містом. Хочеться і домашнього їм чогось привезти, і теплих речей, бо ж зима. Зазвичай ми наперед питаємо їх, що необхідно, і вже тоді збираємо.
Школи та садочки нашого району намагаються передати щось зроблене власноруч. Наприклад, щороку збирають ялиночки з цукерок, вирізають паперові іграшки, малюють малюнки. Я привожу ці поробки, а хлопці ставлять їх у себе на блок-пості або у підрозділі. А потім згадають цих діточок, свою рідну домівку, відчувають їхнє тепло.
“Після відвідування дитячих будинків я плакав…”
Минулого року ми їздили в Авдіївському напрямку – це Авдіївка, Золоте 1, Золоте 2, Золоте 3. Дорогою ми зазирали до дитячих будинків. Якщо чесно, мене дуже розчулили дітки там. Ти даруєш їм шматочок батьківського тепла та турботи. А вони сідають тоді на коліна і розповідають про свої мрії. Найбільше мене вразили їхні посмішки, іноді навіть сльози діток, які нарешті побачили Діда Мороза. Виходячи звідти, я плакав, так у мене боліло серце.
Нещодавно я телефонував в один з дитячих будинків, нас там вже чекають. Кажуть, то вже для них традиція, що на Новий Рік приїжджає Дід Мороз. Діти чекають, тож треба збиратись.
Правда, в останню поїздку я їхав своїм автомобілем і зламався. Якщо справлять, то поїдемо. Ні, то будемо сподіватись на київських волонтерів. Вони, до слова, готують 3 тонни олів’є для наших солдат. Минулого року їм вдалось доставити такий сюрприз. А зараз і ми приєднались до цієї акції, щоб підготувати хлопцям салати. Можливо, мене з собою візьмуть Дідом Морозом. Ідея є, але треба втілити її в життя, а часу залишається мало. Та, думаю, все вирішимо. Бо ж наших хлопців на фронті потрібно підтримувати. Хто, як не ми?
Євгенія Токовенко
Графічний дизайнер, фрілансер, координаторка руху Молодь за мир – європейська благодійна організація, яка допомагає бідним та займається миротворчою діяльністю. Щороку Євгенія допомогає організовувати акцію Таємний Санта, де всі охочі збирають подарунки для нужденних – бездомних, бабусь та дідусів з будинків для літніх, дітей, ромських сімей.
Таємний Санта для нужденних
Я вже дев’ять років в організації Молодь за мир (далі – МзМ). Якось на першому курсі мій одногрупник запросив мене приєднатись до роздачі їжі бездомним, і ми пішли на київський вокзал. Того разу я мало що зрозуміла – як все відбувається, хто ці люди, чому вони приходять, чому роздають їжу. Але мені здалось, що це щось дуже вартісне і важливе. Так я і залишилась в МзМ.
Щороку ми проводимо всеукраїнську акцію Таємний Санта. Можна сказати, що це проєкт року нашої спільноти. По-перше, він об’єднує багатьох людей, які хочуть нам допомогти. А по-друге, він добирається до кожної бідної людини, яку ми знаємо і зустрічаємо протягом року.
Читайте також: Як зробити добру справу на свята? 10 варіантів
Це працює так: людина реєструється, щоб зробити подарунок для нужденного. Ми висилаємо їй лист з профайлом того, кому треба зібрати пакунок, та списком речей, які можуть стати йому в пригоді. Це щось достатньо просте. Наприклад, для бездомних ми збираємо рукавички, шапки, ліхтарики, термоси, солодощі. Цього року, до слова, список необхідних речей поповнився. Ми додали багаторазові маски, що особливо потрібно бездомним, адже у них немає можливості постійно їх оновлювати чи купувати нові.
Свято в умовах карантину
Всі подарунки, які присилають нам на пошту або приносять особисто, ми збираємо в наших офісах. Вони вже перетворюються на ельфійські склади. Потім ми сформовуємо пакунки, аби вони були більш-менш однакові. Цього року, до слова, попри карантин ми маємо близько 3 тисяч Таємних Сант. Це доволі багато.
Зазвичай ми проводимо великі свята 6 та 7 січня – влаштовуємо різдвяні обіди з усіма нашими бідними. Там і даруємо їм подарунки. Цього року, на жаль, через карантин ми не зможемо зібратись у приміщенні, але свята все одно відбудуться. Ми готуємо святкові обіди на винос, всі подарунки будуть вручені.
Попередньо ми дамо кожному нашому другу офіційне святкове запрошення на Різдво, де буде написано його ім’я та прізвище, дата і час. Потім на цьому святі кожен отримає свій подарунок. Ми все приготуємо, організуємо, наче ті олені Санти доставимо та подаруємо.
Бездомні не вірять, що таке Різдво організоване для них
Кожне Різдво чимось особливе. Останнє, наприклад, ми влаштовували у готелі Братислава у Києві, у великому банкетному залі. Нас було близько 140 – це наші бідні друзі з вулиці, самотні старенькі.
Найбільше у таких святкуваннях запам’ятовується дві речі. Перше – це те, як дивує вся ця краса людей, які приходять туди. Уявіть, це шикарний зал, де ми все по-святковому розставляємо, на столах красиві скатертини, свічки… Людей з вулиці, які ночують на вокзалі і вже давно відвикли приходити в ресторан чи заклад, це шокує. Вони ніяковіють від того, що їх чекають у такому місці. Траплялось, що деякі нам навіть не вірили, коли ми їх туди запрошували.
Загартовані чоловіки з вокзалу, роботяги побиті життям, доволі нещасні, стають абсолютно іншими людьми, коли потрапляють до нас на Різдво. Вони стають ніжними та чуйними чоловіками, які хочуть пережити разом з кимось це свято.
Друге, що врізається у пам’ять – це подяка від цих людей. Коли вони побували на святковому обіді, посиділи за гарним столом, поспілкувались з людьми, добре поїли, вони щиро дякують тобі за це. Ми витрачаємо багато зусиль та часу на те, щоб все організувати. Коли люди вдячні, ми це бачимо. Навіть якщо вони не виражають це словами, бо часто навіть не можуть. Це видно по виразу їхнього обличчя. Це говорить про те, що ми робимо прекрасну та правильну справу.
“Старенькі навіть не знали, що сьогодні свято…”
Щороку 6 січня ми також збирались великою компанією і йшли вітати стареньких у пансіонатах. Переодягались у святкові костюми. І з великими подарунками, які нам присилали таємні Санти, ходили вітати всіх з Різдвом. Ми заходили до кожного у кімнати, дарували подарунок, вітали, робили фото. Таким чином до людей приходило Різдво.
Люди у будинках для літніх дуже самотні. Деякі, маючи інвалідність, не можуть виходити на вулицю. Вони і не знали про Різдво. Вони питали, які сьогодні місяць та день. Коли ми їм казали, що сьогодні Різдво і ми прийшли їх вітати, деякі люди плакали.
На жаль, вони не мають різнобічного спілкування – з молоддю, старими, сусідами та друзями. Навколо нас багато людей, а вони там закриті. Особливо у карантин. Уявіть, якщо нам тяжко два тижні не виходити з дому, що сказати про тих, хто вже понад 9 місяців в ізоляції. Це жахливий досвід. Тому ми з радістю приймаємо листи для старих. Якщо хтось хоче листуватись з ними, ми можемо надати контакти. Потреба у спілкуванні у них завжди була великою, а особливо зараз.
Читайте також: «Алло! Мені більше нема кому подзвонити». Як волонтери стають телефонними друзями для самотніх людей
Людмила та Олег Донченки
Жителі села Хороше на Дніпропетровщині. Жінка працює директором дитячого садочку, чоловік – шахтарем. Сім’я щороку влаштовує односельцям свято, вітаючи їх у новорічних костюмах. Цьогоріч організували збір коштів, аби прикрасити село до свят.
Захотілось подарувати новорічний настрій оточуючим
Знаєте, для мене Новий рік – це як особлива традиція, яка пішла з дитинства. Коли я була маленька, до моїх батьків чимало людей сходилось на святкування. Тоді всі були такі дружні – ходили по домівках, вітали один одного зі святами. До нас приходили розмальовані Дід Мороз та Снігуронька. І одразу такий настрій був новорічний.
Років з 10 тому я так загорілась святкуванням та запропонувала своєму чоловіку: а що як ми вдвох вітатимемо всіх у святковому вбранні, даруватимемо новорічний настрій оточуючим. Він мене підтримав.
Читайте також: Новий рік у Києві. Як святкуватиме столиця в умовах пандемії
Я звернулась до директора місцевого товариства, який з радістю виділив нам кошти на придбання костюмів. Ми закупили тканину, місцева кравчиня зробила нам вбрання, навіть залишились гроші на перуку та бороду для Діда Мороза. Ми купили подарунки – те, що могли собі дозволити. Якість цукерочки, новорічні прикраси, сніжок. Того року ми відвідували знайомих, але, коли на вулиці нас бачили інші люди – теж запрошували до себе.
Хочеться, щоб хтось зробив добро безкорисливо
Ми ніколи нічого не беремо за наші привітання. Зараз такий скрутний час, коли хочеться, щоб хтось зробив добро просто так. Це і нам задоволення приносить, і людям. Врешті решт, не такі ми зараз багаті, що все потрібно робити за гроші. Подаруночки ж купити не складно. Минулого року ми роздавали цукерки та мандарини.
Щороку я обов’язково пишу новий сценарій. Не ходити ж з однаковими віршами. За кілька днів до свята ми з чоловіком після роботи сідаємо розучувати слова. У Новий рік, 31 грудня, чоловік повертається з роботи о 17:15, трошки відпочиває, п’є каву і ми починаємо переодягатись та фарбуватись.
Потім ми потихеньку ходимо з хати до хати, до тих, хто нас чекає. Людей до 30 за ніч вдається привітати. Але ми завжди намагаємось до 23:30 повернутись додому, бо у нас є діти, які на нас чекають. На диво, більш емоційно на наші привітання реагують не дітки, а люди за 50 років. Діти, мабуть, зараз вже більш сучасні і не сильно вірять вже в Діда Мороза.
А старші люди з нетерпінням на нас чекають. Був, наприклад, один чоловік, до якого ми зайшли, почали вітати, а він каже: “Діду Морозу, я готувався весь рік”. Уявляєте, він вчився грати на баяні, щоб перед нами зіграти. А людині 50 років, і вона на доволі важливій посаді працює.
.
Були ми також у колишнього сільського голови. Йому цього року виповнюється 90. Ми прийшли до нього, почали співати новорічні пісеньки, а він стояв і підспівував. Певне, зараз старшому поколінню не вистачає якогось свята та веселощів.
Привітання в умовах карантину
Тепер через карантин у Новий рік ми не ходитимемо по домівках, щоб не було нарікань. Але ми знайшли вихід. Ми записали відеопривітання від Діда Мороза. Ми кожному готуємо окремий ролик, де до нього звертаються за іменем. Наш старший син допомагає знімати та монтувати ролики.
Та не залишати ж людей взагалі без свята. Як жартує мій чоловік: “Наша мама всюди влізе”. Тож, я влаштувала збір коштів на новорічний декор, аби прикрасити ялинку біля сільради, розвісити гірлянди. Я підгледіла ідею у сусідньому селі – вони того року так робили. Ми вже зібрали близько 4 тисяч гривень, тепер шукаємо, де закупити все необхідне.
***
Кожен з нас у Новий рік може принести трошки новорічного дива оточуючим. Не важливо, багато у вас однодумців, чи мало. Чи маєте ви велику спільноту у столиці, або лише маленьку сім’ю у невеличкому селі. Творити дива насправді може кожен. І зовсім не обов’язково для цього мати костюм Святого Миколая, Санта Клауса чи Діда Мороза. Все починається з добрих намірів.
Редакція ШоТам щиро вітає вас з прийдешніми новорічними святами та бажає тільки позитивних новин у 2021 році!
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
