Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Сучасний лірник: чому інструменти львівського майстра купують навіть у Південній Кореї

Опубліковано

Цей харизматичний юнак походить зі справжньої династії скульпторів. Гордій Старух поєднав два своїх найбільших захоплення — скульптуру та музику. Вже понад 10 років він продовжує справу лірництва та займається виготовленням музичних інструментів. Вперше неймовірне звучання ліри Гордій почув ще в дитинстві й це надовго закралось йому в душу. А сьогодні інструменти львівського майстра купують колекціонери з усього світу.

Гордій Старух

Гордій Старух

Закінчив Львівський державний коледж декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша за спеціальністю скульптор. Студентом почав виготовляти ліри. Створив близько півсотні інструментів. Співзасновник і учасник гуртів Joryj Kłoc, ”Люди Добрі”, Fidel trio Quartet, ”Джалапіта та Lirwak”.

Створення лір як спосіб медитації

Нещодавно мені в руки потрапила ліра, яку я робив кілька років тому. Я взявся за голову, бо там було стільки недопрацювань, що зараз би я собі цього не дозволив. Я постійно вдосконалююсь і просто не можу зробити щось гірше за попередній раз. У роботі ганяюсь саме за хорошим звуком і класним дизайном. Люди повинні розуміти, що це робота майстра, а не якесь штампування. А для мене це спосіб медитації, коли я місяць чи два можу працювати над одним інструментом.

У моїй роботі ще ніколи не було двох однакових інструментів. Це ж ручна робота – десь волокна дерева по-іншому пішли, десь інший колір чи відтінок, а десь – і зовсім інший характер.

Якщо порівняти мою роботу зі світовими майстрами – то я роблю бюджетні інструменти для навчання. На моїх лірах люди вчаться грати, щоб потім купити інструмент за надцять тисяч євро на все життя.

І західний світ я підкорив тим, що поєднав французьку й українську ліру.

Так, у Франції ліри дуже популярні і мають давню історію. Перша згадка про ліру датується ще 9 століттям. Прапрапредком цього інструменту вважався органіструм, який супроводжував церковні меси у давні часи. Але він був нас стільки великим, що на ньому грало одразу двоє людей. Згодом з’явився орган, який витіснив органіструм, бо був набагато меншим та звучав благородніше. А органіструм спростився і пішов в люди. У творах художника Ієроніма Босха ліра зображувалась як інструмент, який забороняла церква.

У Франції у XVIII столітті відбулася революція в ліробудуванні – все сталося через моду, гроші й “корпоративи”. Французькі буржуа переодягалися у бідних селян і робили костюмовані бали. І для цього їм були потрібні народні інструменти. Тому ці вельможі давали завдання придворним майстрам зробити колісну ліру. Тоді ліра отримала шість струн, кількість клавіш із 10–12 збільшилася до 24. Музику для неї почали писати найкращі композитори. Серед них був і Йозеф Гайдн.

Читайте також: Кобзар 21 століття: як харків’янин відроджує український музичний феномен

Я використав французьку клавіатуру, там де вдвічі більше клавіш й традиційну українську форму. Вийшла така компактна штука з класними можливостями й хорошим тембром. На ній можна грати будь-що, а не тільки релігійний репертуар.

«Гаєм зелененьким» інструментал на новенькій лірі

Geplaatst door Gordiy Starukh hurdy-gurdy maker / Майстерня колісної ліри Гордія Старуха op Vrijdag 27 december 2019

Деки та клавіші — все повністю я роблю вручну. До них прикріплюється ручка, класичний варіант якої – літера S, але мені хотілося чогось іншого. Тому зробив форму спіралі – вона має чудовий вигляд і гіпнотизує, коли дивитись на її рух.

Пам’ятав звук ліри ще з дитинства

Я почав робити ліри у 2009 році. Але перший раз почув про них набагато раніше. Коли я був малий (3-4) роки, то мама потягнула мене на концерт українського кобзаря Василя Нечепи, який грав на лірі. Якось з того моменту мені у пам’яті заклався звук інструменту.

Вже коли був студентом, то захотів самостійно зробити ліру. У 2006-2008 роках був такий бабах на темі етномузики та фольку. Була ціла купа колективів, які грали обробки народних пісень і я з друзями створив один з таких – “Люди добрі”.

Я грав на гітарі, але захотів спробувати ліру. Як виявилось, коштувала вона у тогочасних майстрів дуже дорого. Навіть мої зараз втричі дешевші. Тоді подумав: “блін, я ж майстер, вмію з деревом працювати – зроблю сам”. Вийшла повна фігня. Але я навіть примудритися знайти клієнта на ліру, який подивився і сказав, що ні, таке купувати не буде. Я залишив її собі й з того часу почалась така моя мандрівка в царину музичних інструментів.

Не продавши перший інструмент, я отримав замовлення на ще один, потім на ще один. З кожним разом я робив все краще й краще. Потім долучив свого брата, який займається ювеліркою і він мені й досі допомагає. Зараз я вже можу хвалитись своїми лірами — зробив понад 50.

Коли я починав робити ліри, то активно консультувався з братчиками кобзарського цеху, адже вони є реконструкторами традиційної музики. І так я з миру по нитці дізнавався інформацію і робив інструменти.

Збирав дерева по парках та робив струни з кишок

Свої перші 12 лір я робив традиційним способом, як у давнину робили світські інструменти, такі як ліри і бандури. Тоді робили довбанки – інструмент з цілого шматка дерева. Уявіть собі пеньок, який розколений вздовж. З нього видовбується така гігантська ложка, стінки якої робляться дуже тонкими. Раніше саме так і створювали ліри і бандури, бо майстри мали тільки сокири і кайло для дерева, тому довбли. А далі вже приклеювали верхнє деко з клавішами.

Пошук матеріалів для інструменту — це справжній екшн. Я збирав колоди дерев по парках, машинами тарабанив їх в майстерню. Перше деко зробив зі старого піаніно, яке знайшов на смітнику. Кожна моя довбанка — це ексклюзив.

Цікаво, що лір, як робились саме таким “довбаним” способом, не збереглось взагалі. Є теорія, що лірників завжди хоронили з інструментами, а передавати комусь ліру було табу. А друга теорія набагато прозаїчніша — довбанок взагалі не було. Кобз і бандур збереглась ціла купа, а щодо лір, то пов’язують з тим, що цьому інструменту не надавали великого значення. І приходили його робити не до майстрів, а до звичайного столяра, який копіював зразки, як вмів.

Я перейшов до інших технік виготовлення, так як роблять гітари й скрипки: беру фабричний шпон і вигинаю його у потрібну форму. Далі додаю деки й клавіші.

Читайте також: Поціловані вогнем: як луцький майстер створює середньовічні щити та обладунки

Струни для ліри використовую залізні та нейлонові. Якось дізнався, що у давнину їх робили з кишок. Я повівся на те, подивився відео, як японець гарно розрізає кишку і спробував повторити. Брат і досі мені згадує, як я тоді засмердів всю майстерню.

Свої інструменти я розфарбовую — є сині, жовті, червоні. Нудно робити однакові інструменти, бо починаю відчувати себе копіювальним станком. А я ж художник.

Ліри купують навіть в Південній Кореї

Щоб навчитись грати на лірі вистачить і двох тижнів. Зараз є купа матеріалу й онлайн-уроків в інтернеті. Звісно, якщо брати до уваги лірницькі школи, то там опановували матеріал близько трьох років — учень ходив за учителем, вивчав пісні, канти, псальми. Але грати на інструменті вчаться лише два тижні.

Саме ті, хто хоче навчитись грати і купує у мене ліри. Сьогодні цей інструмент – на такому мікрохайпі: у когось він асоціюється з кобзарями, у когось з середньовіччям, у когось з ельфами чи мавками. Та все одно люди цікавляться.

Серед моїх клієнтів є чимала кількість колекціонерів. Їх вабить сам антураж ліри. У мене були такі інструменти, які не звучали нормально, проте люди їх купували, бо перлись від вигляду. За кордоном є цілі династії, які грають і відроджують ліри. Тому у мене є замовлення з усього світу – Південна Корея, Туреччина, Європа, США, Канада.

Коштують ліри від $250


Колісна ліра ще здавнарозповсюдилась по цілій Європі. Навіть якось один дослідник казав, що там, де закінчується ліра — закінчується Європа. Проте кожна країна має свій варіант інструменту і свою назву. У французів — вільяру, англійців — хардігарді, іспанців — самсона, німців — драйляер, поляків — ліра корбова, угорців — текеро. А в нас її ще називають “реля”. Оцей ореол Східної Європи був заповнений нашими лірниками — незрячими старцями. Вони навчались духовного і релігійного репертуару. Лірники мали свою ієрархію, правила, традиції, закони та мову. І саме з ними асоціюється колісна ліра та кобза.

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

Наша ліра є однією з найпростіших. От у Франції її добре розвинули завдяки інвестиціям. Якщо у нас як було 9-13 клавіш, так і залишилось, то у західноєвропейській лірі – 24. Тому на ній можна заграти все, що завгодно. А для наших лір є певний фіксований звукоряд.

Не відроджую традиції, а працюю в задоволення

Я хочу зробити хоча б 300 лір. Є сумна історія про старців, який спіткала нелегка доля. Коли розпочалась антиукраїнізація більшовиками, то кобзарів заганяли в оркестри народної творчості, щоб зліпити з них колективи, які прославляли б партію. А пізніше пішла вказівка зачистити від них міста й містечка. Старців зібрали й посадили в поїзд, мовляв, потрібно поїхати на з’їзд кобзарів. Але їх висадили десь у полі посеред зими і розстріляли. У влади СРСР кобзарі асоціювались з жебраками і контрреволюційними елементами. Кажуть, що розстріляних старців було близько 300. І я собі подумав, що не буду ж вічно займатись виготовленням інструментів, але хоча б 300 потрібно зробити. Такий символізм от.

Коли я лише починав робити ліри, то були такі думки, що от я крутий і відроджую традиції. І знаєте, такий оселедець пробивався з голови і вуса росли до колін. Але у якийсь момент я зрозумів, що набагато кайфовіше просто робити свою роботу і не бити себе в груди. Я ставлю собі за мету тільки класно працювати в задоволення і бути вільною людиною. Але якщо люди на моїх інструментах відроджують українські традиції, то я тільки тішусь.

Суспільство

В Україні вийде воєнна кінострічка, яка була знята до початку повномасштабної війни

Опубліковано

16 травня в український кінотеатр вийде воєнна драма “Обмін” від режисера Володимира Харченка-Куліковського.

Про це повідомляє Держкіно.

Про фільм

Сценарій фільму базується на реальних подіях. Зйомки проводилися на території Київської області наприкінці 2021 року.

Сюжет починається з несподіваного нічного дзвінка столичного хірурга Олександра. З номера його сина дзвонить незнайоме, і батько дізнається, що його син Костя став добровольцем в армії і під час спецоперації потрапив у полон до місцевого сепаратиста, колишнього мента Привида.

Щоб звільнити сина, батько має сам поїхати на лінію розмежування і привезти гроші. Проте на обмін привозять іншого хлопця, і події розвиваються абсолютно непередбачувано.

Читати також: Військові розповіли про пухнастого психолога Матвія, який допомагає тримати силу духу в окопах

У справу втручається російський полковник ГРУ, очільник російських окупаційних військ міста, людина без моралі і правил. Кожен з героїв стоїть перед важливим вибором, а один телефонний дзвінок перевертає долі усіх героїв фільму.

Премʼєра фільму

Прем’єра фільму “Обмін” планувалася на грудень 2022 року. Однак через масштабні відключення світла по всій території України ця стрічка так і не вийшла у широкий прокат. У зв’язку з цим вихід фільму було перенесено на травень 2024 року.

Нагадаємо, що українські воїни знищили російський зенітно-ракетний комплекс “Бук”.

Також ми повідомляли, що в Дії зʼявилися нові іменні військові облігації.

Фото: афіша фільму

Читати далі

Суспільство

“З України: Сміливі мріяти”: 22 митця представлять виставку на Венеційській бієнале

Опубліковано

В рамках офіційної програми 60-ї Венеційської бієнале Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представляють виставку творів 22 художників, художниць та мистецьких колективів під назвою “З України: Сміливі мріяти”.

Про це повідомляє Суспільне.Культура.

Про виставку

Організатори повідомляють, що ця виставка – не лише спільна платформа, яку Україна розділяє з митцями із різних континентів: Африки, Південної Америки та Азії. Команда також активно намагається уявити краще майбутнє, добре розуміючи та завжди усвідомлюючи жорстоку реальність, в якій ми проживаємо зараз.

Проєкти виставки

Катерина Алійник, “Коли сонце сідає на сході”. 

Мисткиня працює із суперечністю, яку викликає зображення недоступного нині через російську окупацію пейзажу сходу України.

Аллора та Кальсаділья презентують серію інсталяцій під назвою “Прищепа”.

Вона відтворює цвітіння баобаба – святого дерева, що символізує “дерево життя” та асоціюється з безмежною міцністю та витривалістю предків. Ця серія натякає на глобальні екологічні зміни.

Алекс Бачинський-Дженкінс презентує хореографічну роботу під назвою “Федеріко”.

У цій виставі тривалістю 8 хвилин два виконавці доторкаються один до одного кінчиками пальців. Шляхом дослідження квір-ідентичності та політики чуттєвості, художник фокусується на емоційності, тілесності та колективній взаємодії.

Фатма Буджак представляє інсталяції “Дамаська троянда” і “Чорне чорнило”.

У першій роботі курдсько-турецької художниці проростають паростки дамаської троянди, яка колись символізувала місто Дамаск, але тепер знаходиться під загрозою зникнення через тривалу війну в Сирії. Ця робота розповідає про втрату рідної землі та важкий шлях міграції.

У другій інсталяції відтворено текст, який нагадує про спалене у липні 2016 року найбільше видавництво Туреччини, що випускало книги курдською мовою. Ця робота демонструє, як мистецтво може виступати як свідоцтво злочину та довготривалого політичного насильства проти піддаваного пригнічення народу.

Читати також: “Свято Музики”: в червні у Львові пройде вуличний музичний фестиваль

Вільфредо Прієто,”Без назви (Глобус світу)”. 

Кубинський художник підкреслює важливість ресурсів, що дає нам Земля — вся планета насправді тримається на маленьких зернинах. Робота перегукується з інсталяцією Анни Звягінцевої, що також розкриває зв’язок людини із землею.

Шилпа Гупта представляє інсталяції “Слухаючи повітря” та “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію”.

У першій роботі індійської художниці звучать пісні з різних країн, що переплітаються та створюють цілісний мистецький твір, який відзначає силу опору та міжнародного спілкування.

У другій інсталяції “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію” використовуються два табло, які утворюють рухому поему про кохання, страх, зв’язок та його втрату. Ця робота відображає складність та вразливість людських зв’язків, що особливо актуально у місцях транзиту, де відбуваються прощання та зустрічі.

Олег Голосій, “Ті, що тікають від грози”. 

Картина одного з ключових митців українського трансавангарду, створена у 1989 році, за два роки до розпаду СРСР. Вона передає тривогу, що накопичувалась у суспільстві напередодні докорінних історико-політичних змін.

Анна Звягінцева презентує інсталяцію “Посадити палицю” та “Недоречні доторки”.

Вона складається з фотографії вербової палиці на аналогову камеру та знайденої записки її дідуся, Ростислава Звягінцева, який також був художником.

У скульптурі “Недоречні доторки” представлені білосніжні гіпсові витвори, які втілюють спогади художниці про інтимне відчуття доторку між близькими людьми, а також тепло, що відчувається після такого контакту.

Нікіта Кадан представляє ряд робіт:

  1. “Силует”: на цій роботі зображено пошрамований обстрілами пам’ятник радянському солдату. Фотографія монумента була зроблена у Гостомелі (Київська область).
  2. “Селянка (за мотивами Жозефіни Діндо)”: ця робота написана за мотивами фотографії скульптури української художниці польсько-єврейського походження Жозефіни Діндо.
  3. “Прапор І”: основою цієї роботи є фотографія зруйнованого будинку, зроблена Каданом у Бородянці (Київська область) у 2023 році.

Жанна Кадирова, “Російське сучасне бароко”. 

У роботі труби органу сполучені з відстріляними ракетами, якими Росія бомбить Україну. Художниця зібрала снаряди у Київській області та приєднала до музичного інструменту, на якому протягом виставки музиканти будуть грати імпровізовані композиції.

Дана Кавеліна, відео “Не може бути такого, щоб нічого не можна було повернути”. 

Це науково-фантастичне відео, що візуалізує утопічний світ майбутнього, де історична справедливість відновлюється, а померлі у війнах повертаються до життя.

Ніколай Карабінович презентує два відео:

  1. “Якнайдалі”: у цій роботі митець досліджує історію своєї родини з грецьким та єврейським корінням.
  2. “Історія про місто, де зникли два кольори”: через це відео художник привертає увагу до постійного зменшення видимості України в європейському контексті.

Давід Клербоут представляє два відео:

  1. “Пташка, що дихає”: у цьому відео акцентується на мотиві вразливості життя. Розташовані впритул одна до одної канарки нагадують симетричне відображення.
  2. “Пташина клітка”: в зацикленому відео зображення залитого сонцем, квітучого саду переходить у довгу глуху сцену вибуху будинку, а потім знову повертається.

Яна Кононова, “Ізюмський ліс”. 

Тут зафіксована процедура ексгумації в Ізюмі, показано скрупульозний та виснажливий процес, що передував розслідуванню.

Катерина Лисовенко, “Переписуючи Біблію” із серії “Пропаганда світу моєї мрії”. 

У роботі мисткиня переосмислює Біблію та створює світ, заснований на ненасильстві й свободі.

Отобонг Нканга Інсталяція “Вистелене брижами, що проростають зі скелі”. 

У роботі килими, які зображують пейзажі, своєю формою нагадують мінерали, зокрема кварц чи малахіт. Водночас килими відсилають до старої фламандської традиції ткацтва. Гобелен “Сонячне світло” із серії “Розкопане”. Тут митець простежує зв’язок між океаном та землею й акцентує на експлуатації природи людиною.

Олексій Сай, із серії “Розбомблені”. 

Роботазображує уражений війною український ландшафт, що оприявнює насилля над країною та природою.

Антон Саєнко представляє різноманітні твори:

  1. Фотографії із серії “Грязне”: ці знімки зафіксовані у його рідному селі Грязне у 2020 році. Вони передають відчуття загрози, що проникає у здавалося б мирний пейзаж, який застиг у часі.
  2. Картина “За горизонтом”: ця робота є продовженням дослідження горизонту як лінії розчинення.
  3. Аудіо “Краєобраз”: у цій аудіороботі Саєнко виконує вірш репресованого поета Василя Стуса “Нехай горить трава по осені…”.

Федір Тетянич, із серії “Біотехносфери. Міста майбутнього” та “Дивна гра”. 

Роботи втілюють візію нескінченності людського буття у сплетінні з космосом. Митець є представником українського космізму та був піонером перформансу в СРСР.

Леся Хоменко, “Після кінця”. 

У роботі зображення повсякденного життя, поміщені під молочне скло, неможливо розгледіти, а отже, й описати. Цим мисткиня підкреслює принципову неможливість побачити та спланувати майбутнє, а також передати досвід буденності у часи війни.

Роман Хімей та Ярема Малащук презентують дві відеоінсталяції:

  1. “Ви не маєте цього бачити”: у цій роботі зафільмовані українські діти, які були депортовані в Росію, а потім повернулися в Україну. Це свідчення злочину, що відображає реальну подію і лише потенційно може вважатися мистецьким твором (який, фактично, ніколи не мав бути створений).
  2. “Додаткові сцени”: це відео привертає увагу до досвіду військового та розкриває конфлікт ідентичностей. Фільм актуалізує питання “Що таке нормальність сьогодні?” та “Як два різних світи можуть співіснувати?”.

Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський, відео “Брязкання, стукіт, суперечка та булькання”. 

У відеороботі митці грають двох чоловіків посеред антропогенних шлакових пейзажів, що спілкуються за допомогою дивних звуків та жестів. Відео є частиною робіт про “Музей людської цивілізації” та зняте на хвостосховищі в Кривому Розі.

Виставку можна відвідати у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 20 квітня до 1 серпня 2024 року.

Нагадаємо, що в Україні можна зробити безоплатну планову операцію.

Фото: надано кураторами Суспільному.Культура

Читати далі

Суспільство

“Свято Музики”: в червні у Львові пройде вуличний музичний фестиваль

Опубліковано

У Львові 21 червня відбудеться міський вуличний фестиваль Свято Музики, де кожного року приймають участь понад сотні музикантів. Протягом цього дня українські та іноземні артисти будуть виступати на різних локаціях міста, граючи електро, техно, рок, джаз, фольк та попмузику. Участь у фестивалі є безкоштовною для всіх бажаючих, незалежно від рівня вмінь та досвіду.

Про це повідомляє Лірум.

Про фестиваль

Свято музики (Fete de la Musique) було започатковано в 1982 році у Франції з метою залучення виконавців будь-якого стилю та рівня для популяризації музики. Кожного року 21 червня воно святкується одночасно у 120 країнах та 800 містах. Львів – єдине місто в Україні, яке офіційно приєдналося до цього свята як учасник.

Минулого року до Свята музики доєдналося більше як 40 локацій та понад 130 музикантів. Серед музикантів, що брали участь у фестивалі – Пиріг і Батіг, Nazva, Warнякання та інші. За словами команди Свята, його створюють самі люди.

Читати також: Діти можуть взяти участь в освітньому проєкті про вирощування мікрозелені та її реалізації: що варто знати

“Зазвичай виконавці самі підтягуються на Свято. Поки ми думаємо кого хотіли б бачити, вони вже подають заявки”, – відзначають організатори.

Як взяти участь

Дедлайн подачі заявок: 10 червня;

Подати заявку можна за посиланням;

Реєстрація не є обов’язковою, але вона допоможе організаторами сформувати інтерактивну мапу з місцями виступів та скласти логістичну програму Свята. 

Нагадаємо, що в Україні запустили відеокурс про взаємодію з демобілізованими військовими.

Також ми повідомляли, що в Києві пропонують створити сквер на горі Щекавиця.

Фото: СвятоМузики

Читати далі