Сучасний лірник: чому інструменти львівського майстра купують навіть у Південній Кореї

Цей харизматичний юнак походить зі справжньої династії скульпторів. Гордій Старух поєднав два своїх найбільших захоплення — скульптуру та музику. Вже понад 10 років він продовжує справу лірництва та займається виготовленням музичних інструментів. Вперше неймовірне звучання ліри Гордій почув ще в дитинстві й це надовго закралось йому в душу. А сьогодні інструменти львівського майстра купують колекціонери з усього світу.

Гордій Старух

Закінчив Львівський державний коледж декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша за спеціальністю скульптор. Студентом почав виготовляти ліри. Створив близько півсотні інструментів. Співзасновник і учасник гуртів Joryj Kłoc, ”Люди Добрі”, Fidel trio Quartet, ”Джалапіта та Lirwak”.

Створення лір як спосіб медитації

Нещодавно мені в руки потрапила ліра, яку я робив кілька років тому. Я взявся за голову, бо там було стільки недопрацювань, що зараз би я собі цього не дозволив. Я постійно вдосконалююсь і просто не можу зробити щось гірше за попередній раз. У роботі ганяюсь саме за хорошим звуком і класним дизайном. Люди повинні розуміти, що це робота майстра, а не якесь штампування. А для мене це спосіб медитації, коли я місяць чи два можу працювати над одним інструментом.

У моїй роботі ще ніколи не було двох однакових інструментів. Це ж ручна робота – десь волокна дерева по-іншому пішли, десь інший колір чи відтінок, а десь – і зовсім інший характер.

Якщо порівняти мою роботу зі світовими майстрами – то я роблю бюджетні інструменти для навчання. На моїх лірах люди вчаться грати, щоб потім купити інструмент за надцять тисяч євро на все життя.

І західний світ я підкорив тим, що поєднав французьку й українську ліру.

Так, у Франції ліри дуже популярні і мають давню історію. Перша згадка про ліру датується ще 9 століттям. Прапрапредком цього інструменту вважався органіструм, який супроводжував церковні меси у давні часи. Але він був нас стільки великим, що на ньому грало одразу двоє людей. Згодом з’явився орган, який витіснив органіструм, бо був набагато меншим та звучав благородніше. А органіструм спростився і пішов в люди. У творах художника Ієроніма Босха ліра зображувалась як інструмент, який забороняла церква.

У Франції у XVIII столітті відбулася революція в ліробудуванні – все сталося через моду, гроші й “корпоративи”. Французькі буржуа переодягалися у бідних селян і робили костюмовані бали. І для цього їм були потрібні народні інструменти. Тому ці вельможі давали завдання придворним майстрам зробити колісну ліру. Тоді ліра отримала шість струн, кількість клавіш із 10–12 збільшилася до 24. Музику для неї почали писати найкращі композитори. Серед них був і Йозеф Гайдн.

Читайте також: Кобзар 21 століття: як харків’янин відроджує український музичний феномен

Я використав французьку клавіатуру, там де вдвічі більше клавіш й традиційну українську форму. Вийшла така компактна штука з класними можливостями й хорошим тембром. На ній можна грати будь-що, а не тільки релігійний репертуар.

Деки та клавіші — все повністю я роблю вручну. До них прикріплюється ручка, класичний варіант якої – літера S, але мені хотілося чогось іншого. Тому зробив форму спіралі – вона має чудовий вигляд і гіпнотизує, коли дивитись на її рух.

Пам’ятав звук ліри ще з дитинства

Я почав робити ліри у 2009 році. Але перший раз почув про них набагато раніше. Коли я був малий (3-4) роки, то мама потягнула мене на концерт українського кобзаря Василя Нечепи, який грав на лірі. Якось з того моменту мені у пам’яті заклався звук інструменту.

Вже коли був студентом, то захотів самостійно зробити ліру. У 2006-2008 роках був такий бабах на темі етномузики та фольку. Була ціла купа колективів, які грали обробки народних пісень і я з друзями створив один з таких – “Люди добрі”.

Я грав на гітарі, але захотів спробувати ліру. Як виявилось, коштувала вона у тогочасних майстрів дуже дорого. Навіть мої зараз втричі дешевші. Тоді подумав: “блін, я ж майстер, вмію з деревом працювати – зроблю сам”. Вийшла повна фігня. Але я навіть примудритися знайти клієнта на ліру, який подивився і сказав, що ні, таке купувати не буде. Я залишив її собі й з того часу почалась така моя мандрівка в царину музичних інструментів.

Не продавши перший інструмент, я отримав замовлення на ще один, потім на ще один. З кожним разом я робив все краще й краще. Потім долучив свого брата, який займається ювеліркою і він мені й досі допомагає. Зараз я вже можу хвалитись своїми лірами — зробив понад 50.

Коли я починав робити ліри, то активно консультувався з братчиками кобзарського цеху, адже вони є реконструкторами традиційної музики. І так я з миру по нитці дізнавався інформацію і робив інструменти.

Збирав дерева по парках та робив струни з кишок

Свої перші 12 лір я робив традиційним способом, як у давнину робили світські інструменти, такі як ліри і бандури. Тоді робили довбанки – інструмент з цілого шматка дерева. Уявіть собі пеньок, який розколений вздовж. З нього видовбується така гігантська ложка, стінки якої робляться дуже тонкими. Раніше саме так і створювали ліри і бандури, бо майстри мали тільки сокири і кайло для дерева, тому довбли. А далі вже приклеювали верхнє деко з клавішами.

Пошук матеріалів для інструменту — це справжній екшн. Я збирав колоди дерев по парках, машинами тарабанив їх в майстерню. Перше деко зробив зі старого піаніно, яке знайшов на смітнику. Кожна моя довбанка — це ексклюзив.

Цікаво, що лір, як робились саме таким “довбаним” способом, не збереглось взагалі. Є теорія, що лірників завжди хоронили з інструментами, а передавати комусь ліру було табу. А друга теорія набагато прозаїчніша — довбанок взагалі не було. Кобз і бандур збереглась ціла купа, а щодо лір, то пов’язують з тим, що цьому інструменту не надавали великого значення. І приходили його робити не до майстрів, а до звичайного столяра, який копіював зразки, як вмів.

Я перейшов до інших технік виготовлення, так як роблять гітари й скрипки: беру фабричний шпон і вигинаю його у потрібну форму. Далі додаю деки й клавіші.

Читайте також: Поціловані вогнем: як луцький майстер створює середньовічні щити та обладунки

Струни для ліри використовую залізні та нейлонові. Якось дізнався, що у давнину їх робили з кишок. Я повівся на те, подивився відео, як японець гарно розрізає кишку і спробував повторити. Брат і досі мені згадує, як я тоді засмердів всю майстерню.

Свої інструменти я розфарбовую — є сині, жовті, червоні. Нудно робити однакові інструменти, бо починаю відчувати себе копіювальним станком. А я ж художник.

Ліри купують навіть в Південній Кореї

Щоб навчитись грати на лірі вистачить і двох тижнів. Зараз є купа матеріалу й онлайн-уроків в інтернеті. Звісно, якщо брати до уваги лірницькі школи, то там опановували матеріал близько трьох років — учень ходив за учителем, вивчав пісні, канти, псальми. Але грати на інструменті вчаться лише два тижні.

Саме ті, хто хоче навчитись грати і купує у мене ліри. Сьогодні цей інструмент – на такому мікрохайпі: у когось він асоціюється з кобзарями, у когось з середньовіччям, у когось з ельфами чи мавками. Та все одно люди цікавляться.

Серед моїх клієнтів є чимала кількість колекціонерів. Їх вабить сам антураж ліри. У мене були такі інструменти, які не звучали нормально, проте люди їх купували, бо перлись від вигляду. За кордоном є цілі династії, які грають і відроджують ліри. Тому у мене є замовлення з усього світу – Південна Корея, Туреччина, Європа, США, Канада.

Колісна ліра ще здавнарозповсюдилась по цілій Європі. Навіть якось один дослідник казав, що там, де закінчується ліра — закінчується Європа. Проте кожна країна має свій варіант інструменту і свою назву. У французів — вільяру, англійців — хардігарді, іспанців — самсона, німців — драйляер, поляків — ліра корбова, угорців — текеро. А в нас її ще називають “реля”. Оцей ореол Східної Європи був заповнений нашими лірниками — незрячими старцями. Вони навчались духовного і релігійного репертуару. Лірники мали свою ієрархію, правила, традиції, закони та мову. І саме з ними асоціюється колісна ліра та кобза.

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

Наша ліра є однією з найпростіших. От у Франції її добре розвинули завдяки інвестиціям. Якщо у нас як було 9-13 клавіш, так і залишилось, то у західноєвропейській лірі – 24. Тому на ній можна заграти все, що завгодно. А для наших лір є певний фіксований звукоряд.

Не відроджую традиції, а працюю в задоволення

Я хочу зробити хоча б 300 лір. Є сумна історія про старців, який спіткала нелегка доля. Коли розпочалась антиукраїнізація більшовиками, то кобзарів заганяли в оркестри народної творчості, щоб зліпити з них колективи, які прославляли б партію. А пізніше пішла вказівка зачистити від них міста й містечка. Старців зібрали й посадили в поїзд, мовляв, потрібно поїхати на з’їзд кобзарів. Але їх висадили десь у полі посеред зими і розстріляли. У влади СРСР кобзарі асоціювались з жебраками і контрреволюційними елементами. Кажуть, що розстріляних старців було близько 300. І я собі подумав, що не буду ж вічно займатись виготовленням інструментів, але хоча б 300 потрібно зробити. Такий символізм от.

Коли я лише починав робити ліри, то були такі думки, що от я крутий і відроджую традиції. І знаєте, такий оселедець пробивався з голови і вуса росли до колін. Але у якийсь момент я зрозумів, що набагато кайфовіше просто робити свою роботу і не бити себе в груди. Я ставлю собі за мету тільки класно працювати в задоволення і бути вільною людиною. Але якщо люди на моїх інструментах відроджують українські традиції, то я тільки тішусь.