Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Кобзар 21 століття: як харків’янин відроджує український музичний феномен

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Він наче зійшов з гравюр давно минулих століть, що зображують кобзарів. Назар Божинський схожий на справжнього козака – оселедець, жупан, традиційна сорочка та бандура у руках. Чоловік відроджує традиції кобзарства та виготовляє старовинні українські інструменти. Все, на чому колись грали наші прадіди, Назар сьогодні створює у звичайній харківській квартирі. А крім цього, грає на вулицях старовинні пісні і хоче довести, що навіть у часи діджиталізації та буму електронної музики – традиції наших пращурів крізь століття існують разом з нами.

 Назар Божинський

Назар Божинський

За освітою архітектор. Є доцентом кафедри урбаністики у Харківському національному університеті будівництва та архітектури (ХНУБА). Крім цього, Назар є кобзарем та створює традиційні кобзарські інструменти і виступає з ними.

Отримав бандуру за п’ятірки

Коли я ще був малим, то бачив зображення козаків на старовинних народних картинах у музеях. Припало до душі зображення козака Мамая з кобзою і я захотів собі таку. Але це залишалось лише мрією, поки я не побачив у літературному музеї бандуру Григорія Ільченка, який колись навчався у справжнього кобзаря. Тоді зрозумів, що і зараз такі інструменти є. А потім познайомився з майстром кобзарських інструментів, який подарував мені свою книгу. Відтоді я почав захоплюватись цим серйозно.

У мене не було інструменту, тому коли закінчував 11 клас уклав з батьком парі. Він сказав, що якщо я складу всі іспити на п’ятірки, то купить мені все, що захочу. Але єдиним бажанням була бандура. Так у 2001 році батько купив мені інструмент в одного київського майстра.

Згодом я почав потроху вчитись – сам і у кобзарів. Щоб освоїти інструмент потрібно десь три роки. За якийсь час я навчився і на лірі грати, і на кобзі, а потім і на торбані (це такий старовинний інструмент, суміш ліри і бандури, на якому грала козацька старшина в давнину – авт).

Майстерня у квартирі

Зараз я ще й самостійно майструю інструменти. Колись мені віддали недороблену бандуру і я її доробив. З цього все і почалось. Робив і гусла, і бандури, і ліри, і кобзи. Майстерні в мене немає, все роблю у власній квартирі – облаштував окрему кімнату. Іноді у батьків в селі майструю.

Роблю бандури на замовлення, або щоб позичити своїм учням. Розумієте, в кобзарському цеху є умови, що продавати інструменти можна тим, хто справді на них гратиме. Інакше інструмент руйнується. Якщо учень справді хоче вчитись, то можу і безкоштовно віддати.

Коштує бандура, як корова, десь $2000. Вже зробив кільканадцять інструментів – точно вже і не зрахую.

Хочеться, щоб були епічні співці. До нас традиція кобзарства дійшла від живих людей обірваною. Колись, 100 років тому був студент, який захопився кобзарством і вчився у кобзаря грати на бандурі. Згодом поїхав у Москву, а коли повернувся, то побачив, що ніхто вже не вміє грати на цих інструментах. Тоді він сам почав навчати людей, хоча вже йому було 90 років. Чоловік поспішав, бо розумів – традиції треба передавати від людини до людини, а не через книжки. От і роль братчиків (члени кобзарського братства, раніше так називали січовиків, – авт.) козацького цеху – продовжити те, що було здавна.

“Деревину для бандур шукаю попід річками, а клей роблю з риб’ячих міхурів”

У моїй майстерні навіть немає ніяких електричних верстатів для виготовлення інструментів – все роблю традиційним способом, як і колись наші предки. Електроінструменти псують дерево і тоді звук дуже псується. Можна і по готовому інструменту визначити, як він був зроблений. А так мені потрібна сокира, пилка, стамески і тесло.

Бандури та кобзи робляться з великої колоди. Переважно використовую червону вербу, клен, горіх чи грушу. За допомогою сокири й тесла я вирубую таку велику ложку та обробляю її зсередини. Потім роблю верхню частину з сосни чи ялини та склеюю інструмент.

Синтетичні клеї для музики не підходять – лише натуральні. Для мене найкращим є риб’ячий клей. Для цього я беру міхури осетрової риби, чищу їх, висушую, кришу і варю. Так утворюється міцний клей, який, за потреби, легко розчиняється теплою водою.

Фарби для інструментів беру теж натуральні. Використовую бджолиний віск, прополіс, переварену смолу різних дерев, ефірні олії. Якщо потрібно додати кольору – беру корені рослин, які мають яскраве забарвлення. Воно дуже чути, коли щось не те в інструменті.

До речі, матеріал для інструментів я шукаю понад річками: може якесь дерево впало чи засохло. Колоди для виготовлення потрібні великі, тому купити просто неможливо. Щоб зробити інструмент потрібен десь рік. Готову бандуру варто освятити в церкві, зазвичай робимо це на Покрову чи Трійцю.

Інструмент має свою історію

Здавна вважалось, що кожний інструмент має свою історію. Є таке повір’я: щоб інструмент звучав жалібно, потрібно його зробити, поки не похована якась людина, яка померла. Тоді він закриває у собі її душу.

І якось зі мною трапилась така історія. Був майстер на прізвище Шльончик, він дідусь співачки ONUKA. Колись з його майстерні викинули заготовки дерева, які я забрав. Тоді з них зробив інструмент. Так вийшло, що дороблював я його у 20-х числах лютого – коли розгортались події на Майдані Незалежності.

Пам’ятаю, що одного дня була гарна сонячна погода і я вивісив інструмент просушитись. Але раптом здійнявся вихор, який зірвав бандуру і та розбилась на друзки. А все закрите в ній ніби вийшло назовні. Згодом я переробив інструмент, ще і їздив до Києва, грав на ньому на Майдані й залишив там. А після розгону на Майдані він десь пропав. З часом знайшовся, але замість інструменту я отримав пакетик з друзочками. Я вирішив, що раз бандура має таку історію – я повинен її відновити. Склеїв ті друзочки – і інструмент отримав нове життя. Зараз він у мого учня.

Охоронці виганяли, щоб не співав біля базарів

З 2003 року я почав грати на місцях в Харкові, де здавна виступали кобзарі. Це Благовіщенський базар, Університетський садок, вулиці Університетська, Пушкінська, біля Покровського монастиря та Мироносицької церкви. Про ці місця дізнавався також з розповідей кобзарів та з книжок. Якщо буваю десь у гостях в Полтаві чи Миргороді – там теж граю.

Зазвичай виконую духовні псалми, історичні козацькі пісні (думи), або веселі пісні. Почав грати на кобзарських місцях десь з 2003 року.

Буває сідаю десь біля крамниць, то просять посунутись, або проганяють. Якось грав біля базару, то виходили охоронці та казали, щоб я звідти пішов. Люди у таких випадках заступаються. Але зараз вже всі звикли, тому проганяють рідко.

Ми не збираємо гроші. Але пішла така традиція, що варто поставити якийсь кухлик чи картуз – тоді й люди уважніше прислуховуються до пісні. Грати кілька годин на вулиці – це теж робота. Якщо хтось хоче, то може дати якісь гроші, цукерку чи пиріжок. Але, якщо я сиджу і граю 8 годин і підійде тільки одна людина з п’ятаком, то я не ображаюсь. Для мене важливо, щоб люди чули та знали козацькі пісні. Я хочу відновити традицію і зберегти місце для тих незрячих співців, які були здавна. Бо саме незрячі люди можуть осягнути ввесь той гігантський кобзарський репертуар.

Мене запрошують і на поминальні дні грати. Біля церков люди ставлять свічки і замовляють поминальну псальму. Це дуже важлива моя місія.

На свята рідше запрошують грати, хіба що на дні народження чи у гості до друзів. Люди зараз оглушені електронною музикою, тому танцювати під традиційні акустичні пісні їм важко.

Планую безкоштовно навчати незрячих військових та дітей

Зараз я планую навчати незрячих дітей та АТОвців музики та гри на бандурі. Здавна козаки, які втратили зір не впадали в депресію, бо попадали в кобзарський цех і лікувались музикою. Навіть якщо не було хисту грати, то вони просто співали.

Травмовані ветерани після війни втрачають сенс існування, замикаються в собі. Тому я хочу їм допомогти. Навчання абсолютно безкоштовне. Я готовий допомагати всім, хто опинився в такій ситуації та разом відроджувати традиції.

Підтримай ШоТам

Суспільство

Чому так багато їжі викидають на смітник? (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Уявіть собі безкрайнє поле, що займає площу Індійського субконтиненту. На ньому поміститься одна з найбільших країн світу – Індія. А також Пакистан, Бангладеш і ще кілька країн. На цьому полі вирощуються мільйони тонн зерна, овочів олійних та інших культур. Але потім – весь цей урожай викидається у смітник!

Це не вигадка і не дивне перебільшення. Щороку кількість їжі, яку можна зібрати з поля розміром із субконтинент, опиняється просто в смітнику. Ми розкажемо, чому втрачена і викинута їжа – це вугілля в топку глобального потепління, бомба швидкої дії для природи та отрута для питної води.

Упродовж багатьох тисяч років більшість людей тяжко працювали і навіть ризикували життям, щоб забезпечити їжу собі та родині, а потім зберегти її від шкідників чи ворогів. На тих, кому це не вдавалося зробити, чекали голод і смерть. Про те щоб викидати їжу міг думати лише навіжений.

Читайте такожПочни з органіки Що таке компостування та чому воно рятує нашу планету

Але в наш час, коли від зайвої ваги потерпає більше людей, ніж від голоду – все перевернулося з ніг на голову. Щороку людство фактично викидає у смітник два з половиною мільярди тонн продовольства. Це понад 400 великих пірамід Хеопса. Про це свідчать результати нещодавнього дослідження, проведеного Всесвітнім фондом природи і корпорацією Tesco. Це майже удвічі більше, ніж вважалося донедавна.

На перший погляд може здатися, це ознака того, що людство нарешті живе дуже добре. Але насправді, це велика проблема для всього світу і далі ми розкажемо чому.

Їжу викидають, а голод залишився

Людство досі не позбавилося голоду. В  цьому світі, де викидаються мільярди тонн продовольства, все ще є мільйони людей, які потерпають від недоїдання. За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, упродовж останніх років понад 100 мільйонів людей в десятках країн відчували гостру нестачу їжі. Але це ще не все. Викинута і втрачена на різних етапах їжа сама перетворюється на проблему.

Щоб виростити урожай потрібно витратити ресурси – зокрема гроші, воду, мінеральні добрива і, звісно, людські зусилля й час. Наприклад, щоб виростити урожай на нашому уявному полі, що займає Індійський субконтинент, потрібно витратити 760 кубічних кілометрів води. Її вистачить для того, щоб наповнити понад 300 мільйонів олімпійських басейнів.

Коли ми викидаємо їжу – ми викидаємо воду та інші дорогоцінні ресурси. Це відбуваються в той час, коли понад два мільярди людей у світі не мають доступу до чистої питної води, а через це хворіють і помирають.

«Ми здійснюємо дуже великий тиск на планету. І колим ми говоримо про те, що ми цей тиск збільшуємо, але при цьому не використовуємо всі здобутки, які отримуємо, ми говоримо про те, що цей тиск фактично є марним», – керівниця з комунікацій і партнерства Всесвітнього фонду природи WWF-Україна Тетяна Рябоконь.

Та на цьому проблеми не завершуються. Продовольство, втрачене на різних етапах потрапляє на сміттєзвалища. І тут вже починається небезпека.

Результати українського дослідження

Дослідження, проведене у двох українських містах – Києві та Львові показало, що від 20 до 55 відсотків відходів на сміттєзвалищах – це залишки їжі. Вони поступового розкладаються і виділяють в атмосферу парникові гази, що призводять до зміни клімату. За попередніми розрахунками 10 відсотків усіх парникових газів утворюються із продовольчих відходів. Це майже удвічі перевищує об’єм викидів від транспорту в США та Європі.

Читайте також: Солодка пам’ять. Історія кондитерки із Закарпаття, яка відроджує рецепти легендарного Йозефа Шнайдгена

Отже, викинута або втрачена їжа – це змарнована праця та інвестиції, даремно витрачена вода, знищена заради полів дика природа, додаткове забруднення довкілля і посилення парникового ефекту.

Іншими словами, коли ми викидаємо їжу, ми створємо ще одну проблему для планети, на якій живемо. І не так важливо де саме викидається їжа – в Європі, Америці, Азії чи іншому куточку світу. Адже парникові гази не знають кордонів і від глобальної зміни клімату страждають усі.

Хто винен у тому, що продовольство викидають?

Втрати відбувається на різних ланках. Значна частина врожаю залишається на полях, губиться на етапі транспортування, або під час зберігання. Супермаркети й ресторани викидають продукти, які не встигли продати, або використати. І багато хто з нас також викидає їжу.

Середньостатистичний українець щороку викидає до 300 кілограмів сміття, із якого 60 відсотків – це органіка, включно із харчовими відходами. Ми марнуємо їжу з різних причин, але в більшості випадків цього нескладно уникнути.

«У п’ятницю замовити піцу як на сто людей, коли в компанії сидить п’ять, це теж історія про те, що ми не використовуємо ту їжу, яка є», – керівниця з комунікацій і партнерства Всесвітнього фонду природи WWF-Україна Тетяна Рябоконь.

Як вирішити проблему?

То що ж слід робити для того, щоб зменшити обсяги втраченої їжі і тим самим заощадити ресурси та зменшити навантаження на довкілля? На різних етапах життєвого циклу їжі проблема вирішується по-різному.

Наприклад, супермаркети мають потурбуватися про те, щоб продати товар, який скоро зіпсується. Зазвичай для цього запроваджуються знижки.

«Особливо це видно на прикладі кулінарії, яка кожного дня в нас готується і щоб вона не зіпсувалася, ввечері у нас діють знижкі і таким чином ми зменшуємо втрати продуктів, які швидко псуються», – менеджерка проєктів компанії Fozzy Group Тетяна Карпюк.

Читайте також: Екоактивістка відкрила перший в Одесі магазин «без упаковки» (ВІДЕО)

Ще одна проблема, полягає в тому, що люди не хочуть купувати овочі або фрукти, які на їхню думку виглядають не так ідеально, як могли б.

«За статистикою, мало людей купляють «поодинокі» банани, тому на стійках з фруктами можна знайти заклик «врятуй банан», як-раз щоб привернути увагу до цієї проблеми», – менеджерка проєктів компанії Fozzy Group Тетяна Карпюк.

Але правда в тому, що поодинокі банани не поступаються смаком іншим плодам.

«Не всі яблука мають бути абсолютно однакового розміру і абсолютно в одному відтінку, як в поліграфії», – керівниця з комунікацій і партнерства Всесвітнього фонду природи WWF-Україна Тетяна Рябоконь.

Якщо після вечірки у вас залишилася їжа і ви не впевнені, що з’їсте її наступного дня – роздайте гостям, або заморозьте, якщо це можливо.

«Крім того, дуже радимо складати попереднє меню. Наприклад, якщо ви знаєте, що хочете зробити сьогодні вареники, то вам не потрібно купляти кефір або сир з найдовшим терміном придатності. Таким чином, ви зможете зменшити свої витрати, свої зіпсовані продукти вдома і не лише в магазинах», – менеджерка проєктів компанії Fozzy Group Тетяна Карпюк.

Деякі відомі національні страви з’явилися на світ тому, що люди не хотіли викидати залишки їжі. І сьогодні в інтернеті можна знайти безліч рецептів страв із залишків їжі. Більшість із цих порад прості й не потребують жодних витрат. Натомість дозволяють кожному з нас долучитися до порятунку планети. 

Нагадаємо, активісти розробили проєкт, що із супутника показує сміттєзвалища на Сході України.

Як ми повідомляли раніше, неподалік Сєверодонецька на Луганщині відновили унікальне озеро.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Український криголам «Ноосфера» вирушив в Антарктику (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Український криголам «Ноосфера» вирушив у свій перший рейс до Антарктиди.

Востаннє корабель під українським прапором виходив до Південного океану понад 20 років тому. І сьогодні Україна повертається до кола морських держав світу.

«Ноосфера» стала першим українським судном, оснащеним суперсучасною системою динамічного позиціювання. Досі наші моряки, щоб опанувати управління такою системою, були змушені сплачувати значні кошти за навчання за кордоном, а тепер зможуть навчатися вдома.

Це по суті, унікальний інститут з лабораторіями для вивчення таємниць світового океану. Корабель входить до ТОП-20 світових лідерів океанографічних суден.

Читайте такожЗберегти символ Карпат. Чому бурий ведмідь опинився на межі зникнення, та хто рятує українського хижака

Перший рейс судна прокладено з порту приписки Одеси на науково-дослідну станцію ім. Академіка Вернацького, що дасть потужний поштовх для розвитку як вітчизняної, так і світової науки.

Судно символічно стартувало 28 січня – у День відкриття Антарктиди. Лише за 5 місяців від моменту купівлі криголама у Великобританії вдалося повністю пройти сертифікацію, сформувати експедиційні завдання і вже в грудні почалася доставка необхідних вантажів.

Читайте також: Солодка пам’ять. Історія кондитерки із Закарпаття, яка відроджує рецепти легендарного Йозефа Шнайдгена

Перед тим тривала 20-літня перерва, коли жодне океанографічне судно під українським прапором не виходило в плавання, а вантажі на нашу полярну станцію доставлялися завдяки фрахту іноземних криголамів.

Нагадаємо, криголам «Ноосфера» пройшов випробування перед виходом в Антарктичну експедицію.

Фото: facebook.com/AspikGroup.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Показали, як виглядатиме медичний хаб у Львові площею 16 тис. м²

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Львові на вул. Вернадського зведуть цілий медичний хаб. Йдеться про медичний центр, поліклініку та пологовий будинок.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Львів. Містобудування.

Хаб буде п’ятиповерховим загальною площею орієнтовно 16 тис. кв. м. У планах інвесторів – поліклініка, медичний центр з лікування суглобів, приватний пологовий будинок і готель для клієнтів.

Читайте також: «Вакцинація рятує не гірше за молитву». Історія лікаря з Сум, який став священником та руйнує стереотипи серед вірян

Ділянку площею 4,6 га на вулиці Вернадського у жовтні 2020 року Львівська міська рада віддала в оренду на 10 років ПП «Лев міста 2012».

Читайте також: Врятувати стародавню традицію. Як бренд Vereta перетворює ганчір’я на стильні килими та наповнює життям село на Вінниччині

Стартова вартість річної оренди на аукціоні становила понад 300 тис. грн, але через велику зацікавленість ділянкою – в аукціоні взяли участь п’ять учасників – зросла до двох мільйонів гривень. Саме така сума вже надійшла за останній рік до міського бюджету. І так буде і в наступні роки.

Нагадаємо, на Дніпропетровщині завершують капремонт амбулаторії сімейної медицини.

Як ми повідомляли раніше, у Вінниці дитяча лікарня отримала благодійну допомогу від Ізраїлю.

Фото: facebook.com/lvivmistobud.

Підтримай ШоТам

Читати далі