«Стала матір’ю дронів». Історія волонтерки, яка з допомогою блогу надіслала на фронт понад 50 «пташок»

До повномасштабного вторгнення Ольга Кричинська жила музикою, уроками в музичному ліцеї та вела блог в Instagram, де ділилась оглядами на книжки. Коли почалась велика війна жінка намагалася записатись в тероборону, чергувала в поліклініці, а потім з рідними поїхала на захід України та допомагала ГО «Валькірія». 

На свій день народження в березні минулого року завдяки читачам свого блогу Ольга зібрала на перший дрон, а вже через два місяці – перший мільйон на підтримку війська. Зараз військові отримали від волонтерки 53 дрони, а загальна сума зборів перевищила 8 мільйонів гривень. Сама жінка жартівливо називає себе «матір’ю дронів» і каже, що допомагатиме армії, поки буде така потреба.

Про початок волонтерства, підписників, які довіряють та завжди підтримують, а також «материнство для дронів» Ольга Кричинська розповіла для ШоТам.

Ольга Кричинська

Волонтерка

Мріяла бути шпигункою, а стала піаністкою

До повномасштабної війни я жила своїм прекрасним звичайним життям. Але з 2014 року в ньому була присутня війна, бо я завжди хвилювалась за ситуацію в країні. Від початку війни я активно донатила, але не мала багато читачів, тому залучати кошти від людей через блог не могла і навіть не думала про це. Своїм підписникам прищеплювала любов до країни, української мови, намагалась мотивувати людей ходити на мітинги, захищати свою думку, мову, читати книжки, аби допомагати українським видавцям. Виходить, що до повномасштабного вторгнення мій блог був про все і одночасно ні про що.

В дитинстві я мріяла стати шпигункою, але школи шпигунства не було, тому батьки віддали мене вчитись в спеціалізовану школу, яка зараз стала музичним ліцеєм. Зараз я тут працюю концертмейстеркою, граю на фортепіано, а мої учні – на духових інструментах. Ми об’єднуємось заради музики та працюємо над тим, щоб створити ансамбль. Я дуже люблю свою професію і переконана, що музика ошляхетнює людей.

Я кандидатка з музикознавства, але часто жартую, що і з мемознавства теж. В мене непогане почуття гумору, тому я завжди бачу, де можна зачепитись за смішне. Зараз людей треба підтримувати, щоб вони не впадали у відчай. Нам страшно, багато важких новин, невизначеність, але коли є над чим посміятись, то стає трохи легше. Тому будь-яку новину, яку я бачу, намагаюсь перетворити на мем.

24 лютого я ходила записуватись у тероборону

З дитинства я думала, що буде велика війна з росією. Мій дідусь був ученим, досліджував це і завжди казав, що буде війна. Але я не могла повірити, що війна таких масштабів буде в 2022 році. Але нас про це попереджали напередодні, було багато новин в ЗМІ, тому я на щось напружено очікувала. І от ввечері напередодні вторгнення ми з сестрою переписувались і сказали, що хай це вже нарешті станеться. Вранці мене розбудило повідомлення від сестри – «просто напиши, що ти ціла». Всю ніч перед тим мені снились кошмари та тупіт ніг довкола. Уві сні я думала, що це російські диверсанти. Мабуть, це вже були вибухи. 

В той день ми з усією сім’єю з’їхались та випили просекко за майбутню перемогу. Потім я, сестра, її чоловік та повнолітня племінниця поїхали у військкомат, аби записатися в тероборону. Якраз тоді відбувся авіаналіт на Гостомель і нам сказали пройти у бомбосховище, де ми провели дві години. Це перший раз, коли я сиділа в укритті під час повітряної тривоги. Коли вона завершилась, то нас попросили піти додому. Ми прийшли і наступного дня, але зброю видавали лише тим людям, які вміли нею користуватись. В тероборону ми так і не потрапили.

Найкращим подарунком на день народження стали гроші на дрон

Два наступні тижні я перебувала в Києві та області, але знаходитись тут було дуже важко. В моєму районі прилетіло кілька разів, було гучно, а сусіди в кожному повідомленні писали, що мабуть, воно вже останнє. Навіть за таких умов ми з сестрою якось чергували в медпункті тероборони. Саме тоді я отримала перше повідомлення про можливий вибух на ЗАЕС і в ту ніч в мене сталась перша панічна атака. Тоді ми з рідними вирішили переїхати до дядька на захід України, де жили майже місяць. Звідти я написала колезі по книголюбству Катерині Ільчук, яка була в громадській організації «Валькірія» у Львові, та спитала, чи потрібні мої руки. Катя відповіла, що я можу допомогти зібрати кошти на щось вагоме, бо запитів дуже багато. 

На свій день народження 31 березня я нарешті наважилась та відкрила збір на дрон для полку імені Кастуся Калиновського. Тоді вдалось зібрати більше 155 тисяч, але люди за інтерцією надсилали кошти. Запитів було багато, тому я вирішила допомагати далі. Переключилась на речі, які були в Україні в дефіциті. Через своїх знайомих закордоном я та дівчата з «Валькірії» замовляли все, що у нас просили – РПС-ки, плитоноски, каски, навушники чи тактичні рукавиці. 

«Що означає з першим мільйоном? Другого вже не буде»

Після дня народження я написала допис, в якому подякувала всім читачам за підтримку мого віртуального «Хепібьоздного фонду». Я була вражена, що ми зібрали таку суму, адже тоді в моєму блозі було десь чотири тисячі підписників. Коли наприкінці червня минулого року я зібрала мільйон, то була шокована. А ще сміялась, коли мене вітали «з першим мільйоном», бо була впевнена, що другого вже не буде. Не може одна людина з невеликою кількістю читачів збирати такі суми і бути впевненою, що їй довірятимуть. 

За час повномасштабного вторгнення кількість читачів збільшилась вдвічі, але блог часто потрапляє в тіньовий бан. Ідея з «Хепібоьздним фондом» сподобалась читачам блогу – вже півтора року люди, які святкують свої дні народження, роблять збори та надсилають гроші мені. Нещодавно в свій день народження читач перерахував на мій рахунок 15 тисяч гривень. Станом на зараз вдалось зібрати понад 8 мільйонів гривень і я робитиму це доти, коли матиму сили та запити. За допомогою до мене звертаються підписники чи їхні знайомі, але може написати будь-то. Я допомагаю усім, але за однієї умови – наявність документів. Іноді є черги, але стараюсь закривати всі потреби, які мають офіційні листи. Зараз зосередилась на великих покупках, переважно дронах, адже це розхідний матеріал.

Мій портрет з дроном показували на виставці у Швеції

Якось в історіях я поширила хороший відгук від військового про дрон, який ми йому передали. В мене поки нема дітей, але я написала, що тепер розумію, яку гордість відчувають батьки на зборах в школі, коли хвалять їх дітей. Тоді хтось з підписників пожартував про Кхалісі – матір ліцеїстів та всіх дронів, мене це насмішило.

А ще через спільних друзів зі мною познайомилася художниця з Херсона Олександра Єльнік, яка через окупацію виїхала закордон. Спершу вона продавала свої роботи по всьому світу та донатила мені на PayPal, а потім зробила сюрприз – намалювала чудовий портрет з дроном. В Швеції в місті Лунд була її персональна виставка, де показували цей портрет, а потім ми вирішили його розіграти. В результаті я викупила цей портрет за 10 тисяч гривень, які теж полетіли на дрон. За час повномасштабної війни ми з читачами передали на фронт 53 дрони. Коли після перемоги я зроблю вдома ремонт, то цей портрет висітиме у вітальні на найбільш видному місці.

Найкраща подяка від військових – документ для податкової

Поки в мене вдома ніде яблуку впасти, адже маю у війську багато друзів, які часто надсилають мені різні подарунки з фронту. Розмальовують для мене тубуси, гільзи та снаряди, а ще дарують грамоти та статуетки. Я бережу всі ці вази-гільзи для квітів, дуже ціную цю увагу від військових і не можу розлучитись з цими речами. З військовими ми завжди на зв’язку, постійно переписуємось, але зараз стараюсь не зближуватись з тими, кому допомагаю, бо один з перших дронів ми везли для аеророзвідника 72-ї бригади Олега Собченка і коли він загинув, то мені було нестерпно від втрати. 

Колись я хотіла після перемоги зробити вдома музей війни, а тепер розумію, мені вже не потрібні підтвердження, що я роблю все достатньо і правильно, бо їх просто нема куди складати. Тепер я зрозуміла, що найкраща подяка від військових – вчасна документація, бо це мій найбільший біль та привід для панік. Вночі я не можу спати, якщо не знаю, чи зможу закрити всі питання в податковій.

Страшно в дорозі, а поряд з військовими – безпечно 

Кілька разів я їздила до військових на фронт, якщо в нас було багато речей, які мали їм передати. Страшно було перед поїздкою, коли ми аналізували карту та знали, що їдемо близько до лінії вогню, де може в будь-який момент прилетіти. А коли вже приїздили до військових, то нас завжди зустрічали з радістю та теплом. 

Зазвичай ми їздили до військових, яких бачили вперше, але вони завжди зустрічали нас як рідних і радо розповідали про свої умови на фронті. Цікаво, що вони завжди це робили в піднесеному настрої. Позитивна енергія хлопців – це дуже добре, але боляче дивитись, на що перетворюється територія України. Коли я їхала з Харкова, то плакала, бо не побачила жодного неушкодженого будинку. Але це все можна відбудувати, аби лише були оці щасливі та заряджені від наших приїздів військові.

Привертаю увагу до зборів креативністю

В мене чудові підписники, які допомагають мені закривати збори, але їм теж потрібна якась мотивація, аби робити це частіше. Якось сестра порадила переробити якусь відому пісню під тему зборів, тому я вирішила використати  свою музичну освіту, аби мотивувати людей донатити.  Так народилась після «Донать зі мною невпинно». Я записала цю пісню, а потім вирішила вразити своїх підписників іншими вміннями і взяла до рук окулеле, хоча не вмію нормально на ньому грати. Під неї я виконала «Справа в тому, що у мене немає дрону», яка викликала ажіотаж в Instagram.

Креативність допомагає зі зборами, бо люди таке репостять. Якщо просто зробити допис з реквізитами, то люди перераховують певні суми і на цьому все. Зараз дуже багато зборів, тому доводиться привертати увагу. Я знаю, що є багато жінок, які закуповують дрони в більшій кількості, ніж я. Але придумала собі цей бренд «мама дронів» і це допомагає. Я розраховую, що наші люди дуже добрі та жалісливі, можуть підтримати за старання чи спів без голосу.

Шматок торта за 10 тисяч гривень

Мене регулярно підтримують книжкові блогери, які розігрують книги і надсилають кошти мені. Підписники передають кошти зі святкувань днів народжень чи весіль – хтось на власному весіллі розіграв шматок торту і надіслав мені 10 тисяч гривень. Мені дуже подобається, коли це несподівано, тоді мені саме бракувало цих коштів для дрону. 

Ще є гарна ініціатива «Нумо біжімо», яку організовує блогерка Вікторія Квітка. Вона бігає з читачами, які донатять і наприкінці місяця розподіляють між волонтерами, яким довіряють. Була кулінарна ініціатива від дітей, які ліпили вареники, ділились рецептами, знімали відео і зібрали на три чверті дрону. А ще якось Олена Зарецька з блогером Андрієм Носачем розігрували ескіз бабусі Олени Алли Горської і передали всі кошти мені. Хтось продає свої картини, хтось – надає послуги за донати. Я дуже не люблю балачок про те, що тил втомився від війни, я цього не бачу. За серпень мені вдалось зібрати рекордних 800 тисяч. Ми стараємось не втомлюватись та продовжувати свою роботу.

Вдячна, що мені настільки довіряють

Мене мотивує довіра моїх читачів. Коли я від незнайомих людей чую про те, що вони надсилають кошти, бо вірять мені, то переконуюсь, що мені судилось цим займатись. Якщо за весь цей час я не вигоріла емоційно, мені зовсім не важко, то можу це тягнути і далі. В ці жахливі часи мене рятує гумор та блог, який тримає мене на плаву. Ми допомогли багатьом військовим і бачимо результати роботи, бо нам надсилають відео знищених окупантів, їхньої техніки чи складів. 

Зараз найбільше мрію про нашу перемогу. А ще вже два роки я не купалась на морі, тому хотіла б поїхати на відпочинок. Поки війна, то не можу собі цього дозволити, хоча маю таку можливість. Тому мрію ще про свій маленький Париж, гарний вечір з вином та музикою, але він буде після перемоги. Колись війна закінчиться і в мене буде інше життя. Я хочу до нього дожити, тому маю допомагати весь час.