Технології
Реальніше ніж World of Tanks! Гра Isotopium – 3D-батли в Чорнобилі
Дія гри відбувається не в світі комп’ютерної графіки, а наживо у Броварах. Десятки ДСП-дошок і фанери було використано авторами для виготовлення міні-копії Чорнобильської АЕС, по якій гравці можуть віртуально подорожувати і проходити квести. Гра Isotopium одна з найдивовижніших у світі.
Місто в підвалі
Все почалося в підвалі звичайного будинку на площі 210 квадратних метрів. Саме там броварчанин Сергій Безкрестов створив інноваційний ігровий атракціон Isotopium.
Це – абсолютно точна копія Чорнобильскої АЕС з усіма будинками, парками, реактором і «чортовим колесом». За допомогою камер, встановлених серед декорацій, кожен учасник гри може бачити картинку місцевості з багатьох різних ракурсів та їздити на танку занедбаним містом-привидом. На імпровізованому полігоні одночасно можуть курсувати 20 танків, якими керують гравці з будь-яких країн, що попередньо зареєструвались для участі у грі. Аналогів такого комп’ютерного атракціону немає в жодній країні.
Гра Isotopium. В чому новаторство ?
Сергій зізнається, що завжди цікавився темою робототехніки і вважав, що за нею майбутнє. До цього Сергій вже мав досвід ведення бізнесу: працював у компанії «Водафон» (МТС) і розвивав власні проекти будівельного напрямку, сайти з туризму, тощо. Нині ж він вирішив створити комп’ютерну гру, де дія відбувалася б не в 3D-декораціях, а в реальному світі.
«В Азії та Америці існують популярні бої роботів, або інноваційні випробування відомих фірм-виробників роботехніки, такі як Boston Dynamics» – каже Сергій: «А нам прийшла ідея поєднати інтереси людей, що люблять роботехніку з інтересами аудиторії геймерів і створити комп’ютерну гру, в якій можна керувати реальним роботом-танком». Втім, Безкрестов зізнається, що їх Гра Isotopium – скоріше комп’ютерний атракціон, ніж гра в звичайному розумінні.
Сюжет гри
На перший погляд все дуже просто – з домашнього комп’ютера або телефону в будь-якій країні світу гравці можуть, користуючись віддаленим доступом, керувати реальним 12-дюймовим танком-роботом Avacar. Робот оснащено комп’ютером із операційною системою Linux та батареями живлення такого ж типу, а також якісною відеокамерою, як у деяких автомобілях Тесла. Усі комплектуючі ретельно підбиралися і удосконалювалися. Наприклад, відеокамери тестували біля 3-х місяців, а тестування акумуляторів триває до цього часу. Гра Isotopium це більше ніж гра.
У грі танк збирає контейнери з енергією і пересувається підвалом в декорації чорнобильського полігону. Довжина вулиць по яких можна їздити у грі – близько 170 метрів. Танки не лише пересуваються, а й «заправляються енергією» від контейнерів з ізотопами, які треба відшукати на локації. Кожен танк – справжній, фізично існує так само, як і декорація міста. Всередині танка знаходиться камера, що дозволяє гравцю бачити все навколо, як з відеорегістратору в машині. Коли гравець тисне на комп’ютерні клавіші, танк пересувається по полігону за допомогою вмонтованої всередину нього системи дистанційного керування.
Читайте також: Як “скрєпи” тріщать в Маріуполі: історія арт-платформи “ТЮ”
Під час гри на комп’ютері картинка з камери всередині танку подекуди перемежовується з картинками трьох інших камер, які розставлені в декорації міста. Таким чином гравець іноді має змогу “озирнутися” і побачити дію з різних ракурсів і сторін. Завдяки цим камерам і йде прив’язка танку до мапи. В подальшому розробники планують збільшити кількість таких камер до десяти.
Під час розробки проекту всі танки було надруковано на 3D-принтері. На друк одного танка-робота йшов цілий тиждень, на друк станції «заправки енергією» – один день. Завдання кожного з гравців – зібрати в місті максимальну кількість енергії ізотопів, завдяки яким гра і отримала свою назву. Сергій каже, що на майбутнє планує розробити в танках можливість стріляти, щоб влаштовувати реальні танкові бої – команда проти команди.
Саме завдяки фізичному існуванню всіх об’єктів гра створює ілюзію реальних мандрівок гравця залишеним містом, околицями Чорнобильської АЕС з ефектом повного занурення в атмосферу. Цьому сприяє те, що всі декорації створено з максимально продуманими деталями та елементами: від житлових будинків, до дрібних деталей – дерев, стовпів освітлення, дорожніх знаків та розмітки.
Коли робиш проект – стій на своєму
Сергій розповідає, що працювали над створенням макета міста-привида всього лише четверо людей! «Наша робота тривала два роки» – згадує Сергій: «Звісно ж, ми могли звернутися до спонсорів, які пропонували нам невелике фінансування, але відмовились від цього принципово».
Таку позицію Безкрестов пояснює небажанням в подальшому залежати від спонсора, який вклавши гроші у проект, починає активно втручатися в його творчу частину. Сергій переконаний – спонсор має довіряти естетичному смаку тих, з ким співпрацює, не бажаючи «додати отому персонажу ще дві ноги», або ж якось зіпсувати авторський задум.
Власноруч від створення до презентації
Тому, принципово вибравши саме таку позицію Сергій Безкрестов, разом із своїм колегою, киянином Олексієм Фатєєвим – талановитим інженером та «технічним мозком» проекту – взялися втілювати задум в життя. На постійній основі їм допомагало двоє людей. На даний момент ще 10 долучаються періодично.
Зусиллями художників-оформлювачів декорацію міста було максимально наближено до реального Чорнобилю, як за кольором, так і за текстурою. Аж до піску на підлозі в промислових об’єктах, меблів у житлових будинках, адже «мандрувати» можна як вулицям «міста», так і всередині будівель, поверхами.
«Ми замовляли будинки в майстерні, вирізаними по частинах із фанери і ДСП» – згадує Сергій: «А потім довго збирали їх. Тисячі кубів і квадратів… Адже, деякі будівлі в нас мають від трьох до шести поверхів. Ми відтворили дуже атмосферні місця – кафе, закинутий ресторан, сам реактор, дитячий майданчик, чортове колесо – все пропрацьовано до найменших деталей».
Краудфандинг за кордоном: реальність і очікування
Втім, коли настав час виставити своє творіння для збору коштів на одній з краудфандинговых платформ, реальність виявилась дещо інакшою, ніж уявлялось. «Є дві хороші платформи для збору коштів: kickstarter та indiegogo. Ми обрали kickstarter. Але, його система створена так, що люди радо жертвують кошти на те, що в майбутньому, умовно кажучи, вони зможуть «придбати для себе». Наприклад, виготовлення дзеркала, що розмовляє, або ще якихось цікавих матеріальних речей.
В нашій же грі ми планували продавати саме час гри, щоб відбити закладені нами кошти на її створення. А це не дуже цікавило людей з kickstarter, тому наші грошові здобутки там були мінімальними. Проте, kickstarter дав можливість гарно прорекламувати проект, адже до цієї платформи пильно прикута увага зарубіжних медіа, яких, в свою чергу зацікавив проект. Це дало хороші результати в якості піару.
Майбутне Isotopium
Зараз Гра Isotopium вже вийшла на самоокуповування. Це було нелегко, адже вартість лише одного роботу-танка складає 500 доларів. А таких роботів там 25. Плюс декорації, світло, оплата праці людей… Сергій відзначає, що проект мав більший успіх за кордоном, ніж в Україні. Там людям цікаві містичні, загально знані місця, як Чорнобиль.
До того ж, економічно більш вигідно робити проекти в Україні, де менша собівартість матеріалів і оплати праці, а потім продавати їх за кордон. Найбільше в грі беруть участь жителі США, Канади та країн Заходу. Для бажаючих долучитися до гри жителів України вартість складає – 190 грн за годину, для іноземців – 9 доларів США. Оплата здійснюється звичайною кредитною карткою.
В планах на майбутнє є ідея, що крім просто «прогулянок» територією Чорнобиля з метою збору енергії, у грі додасться функція можливості стріляти, що дозволить вийти на рівень індивідуальних чи командних змагань.
Секрет успіху
В майбутньому Сергій планує робити нову надсучасну гру про колонізацію Марсу. Він наголошує, що готовий працювати із спонсорами, але це мають бути великі компанії світового рівня, на зразок Nintendo. Головне, зазначає Сергій, щоб стосунки з інвесторами складалися за тими ж світовими стандартами: інвестор затверджує етапи бізнес-плану і не втручається в креативну частину.
В інвестори навіть планують запросити самого Ілона Маска – великого шанувальника «космічної теми». Сергій Безкрестов переконаний – головний секрет успіху в тому, щоб довіряти собі, і слухати перш за все свої бажання, не підлаштовуючись під мінливий настрій інвестора чи одноденні примхи аудиторії. «Якщо ти ідеш за собою і лишаєшся вірним собі – за тобою слідуватимуть інші»
Пенсіонерка Тетяна Силенко шукала якесь заняття, яке б допомогло їй оговтатись у складний період життя, і натрапила на оголошення про набір команди для гри в Counter-Strike. Записалась, навіть не маючи уявлення, що це таке. Так програму для вишивки на комп’ютері 59-річної киянки замінила всесвітньо відома «стрілялка».
Відтоді кіберспорт став для Тетяни не просто хобі, а важливою частиною життя, де є адреналін, командний дух і жага перемоги.
«Усі мої знайомі та рідні знають, що зі мною можна спілкуватися тільки до 19 години. Опісля марно мені писати, телефонувати, бо я вся в грі», — ділиться жінка.
Як знайшла себе в кіберспорті та навіщо Counter-Strike потрібен у будинках престарілих, Тетяна розповіла ШоТам.
Тетяна Силенко
учасниця Ageless Shooters — першої в Україні кіберспортивної команди з CS:GO віком 60+
У мене залишились тільки вишивка й кицька
У 2017 році раптово помер мій чоловік — просто ліг спати і не проснувся. Це був дуже тяжкий удар для мене. Я не бачила сенсу вранці вставати з ліжка. І, мабуть, так би й злягла в депресії, але в мене на руках лишався хворий свекор — його треба було годувати, мити, переодягати.
Паралельно ще мала заробляти. Я професійна вишивальниця, маю вишивальну машину. Дуже багато українських політиків і публічних людей ходять у моїх вишиванках. Я розробляла під кожного окрему схему узорів, вивчаючи перед тим замовника чи замовницю: який у них характер, стиль життя, колір очей, волосся, статура, — все це важливо, аби вишиванка стала дійсно індивідуальною.
Вишивка й турбота про свекра трохи допомагали відволікатися, але за два роки я залишилась у своїй квартирі сама з кицькою Нафанею. Активно шукала, чим ще, крім вишивки, можна зайнятися на пенсії.
Взагалі не розуміла, що це за гра
У 2019 році я випадково побачила оголошення про набір команди з Counter-Strike (укр. «контрудар», скорочено CS — прим. ред.) серед людей, старших за 55 років.
Це був спільний проєкт компанії Lenovo та БФ «Життєлюб» з Гаріком Корогодським. Команду з CS у цій віковій категорії збирали спеціально для участі в шоу-матчі на фестивалі косплею та коміксів Comic Con Ukraine. До події лишалося кілька тижнів, часу на підготовку було обмаль, а тим більше на підготовку гравців з нуля.
Кіберспортсмени в 30 років зазвичай уже виходять на пенсію, а мені було 59, коли я прийшла на цей відбір.
На той момент я взагалі не розуміла, на що зголосилась. На відборі мене посадили за комп’ютер і поставили завдання стріляти по фігурках на картинці, як у тирі, — хто більше фігурок поцілив, той і переміг.
А я в школі на уроках військової підготовки дуже добре стріляла. У нас був спеціальний тир, і кожному учневі видавали по 10 пульок. Усі мої подруги ненавиділи ці уроки, а я їх обожнювала й вистрілювала пульки за всіх дівчат. Ну і потім, дорослою вже, коли траплявся тир десь, обов’язково заходила.
Завдяки цьому, гадаю, я й показала гарний результат на тих пробах, де ми стріляли по фігурках на картинці. Я собі так подумала, що це вже і є Counter-Strike. Телефоную доньці, кажу, що мене взяли в команду з CS, а вона мені: «Ти хоч знаєш, що це за гра? Це ж стрілялки жорсткі».
Тренери сварили за кожну зайву секунду
Коли я вперше спробувала саму гру, мене вразило, настільки вона реалістична. Ця фігурка, якою ти управляєш, — ти ніби відчуваєш себе нею, наче переносишся на всі ці локації. Це і страшно, і драйвово водночас. Мені сподобалось.
Готуючись до Comic Con Ukraine, ми тренувалися щодня по чотири години. Тут я вже зрозуміла, що просто влучно стріляти по мішенях, як у тирі, недостатньо — треба працювати в команді, орієнтуватися по картах, тримати таймінг. У правій руці в тебе ігрова мишка з купою кнопок, а ліва — на клавіатурі, де «грають» 17 клавіш! І треба, не дивлячись на кнопки, швидко задавати команди, аби твій персонаж вчасно пригинався, стрибав, кидав гранату.
Коли тренери казали: «Дуже, дуже повільно! Ти спізнилась на цілу секунду!», я спочатку не розуміла, що одна секунда може вирішити. Але в CS таймінг дуже важливий. Якщо ти бодай кинув погляд на клавіатуру, то все, вважай, тебе вже «стратили».
З першої битви стала Валькірією
Свою команду ми назвали Ageless Shooters — «Стрільці, які не старіють». Моя ігрове ім’я — Valkyria. Валькірії — це воїнки-божества в скандинавській міфології, помічниці Одіна.
Я знала, що наш перший серйозний командний матч буде зі шведами, і мені хотілося обрати ім’я, яке і їм передасть мій настрой.
У вересні 2019 на Comic Con у Києві наша команда зіграла шоу-матч із Silver Snipers зі Швеції. Це теж команда «дуже дорослих», але вони на той час уже були чемпіонами в Лізі сеньйорів і мали більше трьох років досвіду, а ми, нагадаю, лише два місяці як познайомились і взяли в руки ігрові мишки.
Ми старшенно боялися таких іменитих суперників, просто-таки мандраж у всіх був. Тренери нас підбадьорювали, як могли. І ми перемогли чемпіонів з рахунком 16:1!
В шоці були і Silver Snipers, і їхні фанати, і ми самі.
Стала піар-менеджеркою команди й знялась у рекламі
Від самого створення Ageless Shooters нас активно підтримувала компанія Lenovo: вони допомогли придбати необхідну техніку, найняли для нас менеджера та тренера. Але через війну у 2023 році цю програму підтримки призупинили.
Ми спочатку розгубились, а тоді вирішили, що все в наших руках, — будемо тепер самоорганізовуватись.
Я взяла на себе роль PR-менеджерки. Почала активно шукати, хто міг би нас тренувати, і вийшла на Кіберспортивну академію The Champion. Розповіла їм, хто ми, чим займаємось і як сильно хочемо не збавити темп. The Champion безкоштовно надали нам тренера, який займається з нами двічі на тиждень.
А граємо ми практично кожного дня. У нас є три дні на тиждень, коли всі обов’язково мають вийти на тренування. В інші дні збираємось, хто може, і відпрацьовуємо ті домашні завдання, які нам дав тренер.
Також нас почали запрошувати для реклами — ми знялися в ролику для одного столичного кіберспортивного клубу.
Мене запросили й у рекламне відео для соцмереж українського виробника спортивних товарів. Там маю незвичну для мене роль: така собі бабуся Свєта в халаті, калошах. Я довго сумнівалась, чи братись, бо за характером цей персонаж мені не близький, але донька мене вмовила. І людям сподобалось!
Чому нам складно знайти нових гравців
Всі учасники Ageless Shooters — пенсіонери. Зрозуміло, що на саму пенсію комп’ютер, та й навіть ігрову мишку чи хороші навушники не купиш. Займатися кіберспортом у пенсійному віці в Україні важко — не через вік, а тому, що мало хто може дозволити собі придбати відповідну техніку.
Це одна з причин, чому нам так складно знайти нових гравців. Я розмістила пост на нашій сторінці в інстаграмі, що ми відкрили набір у команду. І от дивлюсь статистику — 479 тисяч переглядів!
Чимало є охочих серед молодих людей, але максимум, що можемо їм запропонувати, — це дружити онлайн і грати з нами на тренуваннях, адже ми орієнтуємось на участь у Лізі сеньйорів, а значить, вік усіх учасників команди має бути більше, ніж 50.
Мрію про CS у наших будинках для престарілих
Я мрію, щоб кіберспорт став популярним серед українців старшого віку, як він популярний серед шведських пенсіонерів.
Швеція менша за Україну територіально, населення теж у чотири рази менше. А в них аж чотири команди у віковій категорії старше 50!
Команда Silver Snipers, з якими ми грали перший наш професійний матч у 2019, зараз є більше медійною — вони практично не грають, але займаються популяризацією комп’ютерних ігор серед своїх однолітків. Їх дуже підтримує держава, і вони проводять майстер-класи в будинках престарілих. Хочу, щоб колись так було і в Україні.
Їх запрошують також на дитячі змагання, де вони грають з юніорами та просять хлопчиків і дівчаток розповісти про гру своїм дідусям і бабусям, навчити їх грати.
До речі, був такий випадок: онук моєї подруги Людмили побачив мене в рекламі й показує їй: «Ось, глянь — це Валькірія. Вона така крута кіберспортсменка! Ну чого ти в мене не граєш?». А та йому: «Так це ж моя подруга! Хочеш, познайомлю вас?».
Він був у захваті, і ми тепер з ним часто граємо. Подруга жартує, що коли треба, щоб онук до чогось дослухався, то вона каже, що це Валькірія, себто я, так сказала. Так що комп’ютерні ігри допомагають і краще порозумітися різним поколінням.
Таймінг на світлофорах і нові нейронні зв’язки
Зараз мені 65 років, і шість з них я граю в Counter-Strike. Я сама (та й близькі теж) помічаю, що за цей час у мене покращилось мислення, я швидше оцінюю якісь ситуації, ухвалюю рішення.
Навичка розраховувати час до секунди в грі перейшла і в реальне життя. Наприклад, я підходжу до світлофора, де є табло з відліком часу, й автоматично в думках прораховую: «Так, на десятій секунді я вже перейду, і ще пʼять секунд у мене залишиться». Це працює навіть на нерегульованих перехрестях: я тепер можу добре вирахувати, встигаю я зі своєю швидкістю перейти чи ні. А раніше, бувало, могла стояти по кілька хвилин, зважувати.
Завдяки грі в Counter-Strike мої реакції стали швидшими, а рухи — точнішими. Моя кицька Нафаня — це як додаткова перешкода в матчах: то вистрибне перед монітором у найменш підходящий момент, то на клавіатуру лапками стане.
Одного разу я залишила чашку з кавою біля комп’ютера — не встигла прибрати до старту гри. І Нафаня тут як тут: заскакує й ненароком штовхає чашку! Я кидаю мишку й вільною рукою встигаю перехопити горнятко, а інша продовжує контролювати клавіатуру. Сама від себе такого не чекала.
Геймерство допомагає мені втікати від старості. Коли ми граємо в такі багатозадачні ігри, як CS, у нас задіяні обидві півкулі головного мозку, утворюються нові нейронні зв’язки. Ця гра вимагає постійного навчання, вдосконалення навичок. Мозок увесь час активно працює.
Ми з хлопцями й дівчатами в Ageless Shooters жартуємо, що ставимо експеримент самі над собою, — цікаво, як довго ми будемо активно грати? Може, і до 100?
Технології
Розробників з Rovertech об’єднала війна, а тікток допоміг зустрітися. Усі довкола казали, що їхній задум нереальний — вони просто витрачають час і ресурси. Та тепер роботи «ЗМІЙ» очищують українську землю від мін і беруть участь у спецопераціях на фронті.
Співзасновник компанії — український айтівець Борис Дрожак — повернувся додому з-за кордону, аби його розробки змінювали правила гри на полі бою.Як побудувати технологічну компанію, що змінює підхід до розмінування, читайте в ШоТам.
Борис Дрожак
співзасновник компанії Rovertech, один з розробників «КНРО ЗМІЙ», ІТ-фахівець, автор патентів у сфері штучного інтелекту
Я був на піку своєї кар’єри
Я працюю DevOps-інженером у великій міжнародній американській компанії DataRobot, яка займається автоматизацією створення моделей штучного інтелекту. До цього співпрацював з такими гігантами, як Cisco, SoftServe та OpenDNS, створюючи для них ІТ-програми. У своїй сфері я став доволі впізнаваним: виступав на конференціях, ділився знаннями та піонерив новий напрямок — Engineering productivity. Зрештою, виріс до рівня архітектора.
На момент повномасштабного вторгнення я жив в Ірландії. Мій робочий контракт дозволяв працювати лише за кордоном, утім, за рік компанія зробила виняток і надала дозвіл на переведення в Україну.
У Львові залишався наш дім і ресторан, який ми оперативно переорієнтували на допомогу фронту, — люди приносили продукти, а ми готували їжу для військових. Також донатили на армію, шукали автомобілі для транспортування гуманітарної допомоги. Згодом я почав працювати з інженерами — багато хто розробляв важливі технологічні рішення, і я залучав відвідувачів ресторану до фінансування цих проєктів.
Паралельно займався інформаційною безпекою. Я звертався до Snapchat, щоб вимкнути геолокацію в Україні, але залишити її активною в росії, і мені це вдалося реалізувати.
Борис Дрожак. Фото надав Борис
Партнерів знайшов у тіктоці
Історія нашої військової компанії почалася з одного коментаря в тіктоці. Хтось із підписників написав, що є хлопці, яким потрібна допомога. Тоді я поділився їхнім дописом, і він зібрав велику кількість переглядів та відгуків. Так я дізнався про ветерана Василя, який воював з 2014 року та створював робота для побратима з фронту, і власника СТО Богдана Змия, який виявився неймовірним інженером.
Розробка самого розміновувача почалася з простого малюнка бійця з позивним Борода. Одного дня він намалював на аркуші квадрат з колесами й надіслав Василю, щоб той подумав, що можна з цього зробити. Борода хотів мати робота, який коситиме траву, щоб військові не ризикували життям під час розмінування, тож Василь і Богдан підхопили ідею та почали працювати над першим прототипом. Ця історія почалася з бажання одного військового врятувати своє життя, а сьогодні наші розробки допомагають берегти бійців з інших підрозділів ЗСУ.
Команда Rovertech: Борис Дрожак, Василь Кореневський і Богдан Змий. Фото надав Борис Дрожак
Ми створили компанію, яка розробляє роботизовані наземні дрони
Наша компанія залишається незалежною — без американських чи європейських інвестицій. Це дозволяє нам самостійно ухвалювати рішення та не переживати, що ми багато вкладаємо в підтримку донатами чи можемо мати збитковий бізнес.
І головне — усе, що ми створюємо, зроблене українськими спеціалістами.
Першим нашим прототипом стала невелика косарка для розмінування на дистанційному управлінні, яку ми назвали v0. За собівартістю матеріалів вона коштувала близько 250 тисяч гривень і могла очищати до 50 соток на день.
Далі одним з найважливіших досягнень стало те, що ми змогли зробити справжній робот для розмінування — комплекс наземного роботизованого очищення. Він значно легший, ніж аналогічні зразки, які зазвичай важать 16–20 тонн. Це кардинально змінює економіку розмінування: завдяки меншій вазі можна виготовити більше машин, а значить швидше очищати території. Ми створили модель вагою всього в одну тонну, але з такою ж ефективністю, як і в більших приладів.
Спочатку ми називали її по-різному — було кілька ідей, навіть думали над варіантом «Шлях». Але зрештою вирішили найменувати «ЗМІЙ» на честь Богдана Змия, який довів, що машина може витримати чотири танкові міни.
Зараз працюємо над ще одним важливим проєктом — навігацією на базі штучного інтелекту. GPS на полі бою майже не працює, тому нам потрібно створити альтернативну систему, яка дозволить наземним дронам виконувати бойові задачі. Ми розробляємо систему навігації без GPS, які допоможуть машинам працювати в умовах глушіння сигналів.
«ЗМІЙ» косить високу рослинність. Фото надав Борис Дрожак
«Ти перший, хто це зробив»
Коли ми тестували робот на протипіхотних мінах, то взагалі не переживали. Але якось під час випробувань розмінування танкових мін біля Миколаєва одна з наших машин ледь не перекинулась, а вал застряг у землі після падіння.
Ми зрозуміли, що конструкцію треба покращувати, щоб робот ніколи не могло перевернути, тож почали думати над новими ідеями. Дорогою додому просто взяли з собою в машину міну без тротилу та почали крутити її, аналізувати й шукати рішення. Саме так придумали ще один компонент і новий елемент в розмінуванні — це також стало нашим патентом трохи пізніше.
Річ у тому, що ми створили перший у своєму класі розмінувальний робот і першими в Україні сертифікували машину ланцюгового типу за стандартами НАТО. Нам довелося зібрати величезний пакет документів для комісії, щоб отримати дозвіл на введення її в експлуатацію в ЗСУ.
Окремо треба було пройти військові випробування й задокументувати їх. Зокрема, за технічними умовами наша машина мала витримати підрив на одній протитанковій міні.
Пам’ятаю момент, коли ми вперше успішно протестували так «ЗМІЯ». Я сидів на конференції, розповідав про розмінування та використання штучного інтелекту в цьому процесі, і тут мені дзвонить Богдан: «Вийшло!». Я взяв мікрофон і сказав: «Щойно мені подзвонили й повідомили, що тепер ми можемо розміновувати протитанкові міни».
Нам всі довкола казали, що це нереально, що ми просто витрачаємо час і ресурси. Але одного разу Богдану Змию наснилося, що робот витримає чотири вибухи поспіль. Це звучало нереально, але ми вирішили ризикнути й інвестувати ще більше коштів у випробування. І він справді витримав вибухи! Ми не могли повірити своїм очам і натхненно чекали, що скажуть на такі результати наші друзі-сапери.
Змінили підхід до розмінування
Розмінування великими машинами має свої проблеми. Вони можуть копати більш ніж на 30 см у глибину, але це руйнує структуру ґрунту: змішуються глина й чорнозем, піднімається пил, що шкодить екосистемі. Саперам теж складно працювати в таких умовах, та й використання пального в цих машинах просто колосальне.
Ми пішли іншим шляхом. Наш розміновувач працює на 15 см. Він не копає, а спрацьовує ударно, провокуючи детонацію. У традиційних великих машинах міни просто розбиваються, а ми робимо так, щоб тротил вибухав на місці, а не розлітався.
Борис Дрожак демонструє роботу «ЗМІЯ» історику Тімоті Снайдеру, віцепремʼєрці Юлії Свириденко та Міністру цифрової трансформації Михайлу Федорову. Фото надав Борис
У «ЗМІЯ» з’явився брат
Згодом у нас з’явилася ідея створити логістичний робот — ми зробили тестову модель і передали її 3-й ОШБр на випробування. З того моменту у «ЗМІЯ»-розміновувача з’явився брат «ЗМІЙ логістичний», який дозволяє перевозити поранених і боєприпаси. Наші розробки вже брали участь у деяких спецопераціях на лініях фронту.
На фото «ЗМІЙ логістичний» евакуйовує причіпною системою «Журавель» робот для розмінування. Фото надав Борис Дрожак
Наш робот намалював 24 картини
Одного разу ми продали картину за мільйон гривень — половину коштів витратили на дрон. Цим дроном намалювали 24 картини, що символізують області України, — замість ланцюгів для розмінування тимчасово поставили на нього швабри. А області, які постраждали від війни, пробили ланцюгами розміновувача. Це не просто мазня — на картинах закарбований рух очищення української землі.
Читайте також: Анонімний митець зі Львова зібрав понад 1 млн гривень на військо за допомогою картин
Одна з них потрапила до Міністерства економіки — потім її передали Женевському центру розмінування. Інші продали: одну за тисячу доларів, іншу за 2 тисячі. Деякі люди просто зберігають їх, бо зараз ціна вже виросла до 10 тисяч.
Окремо ми вдячні данському волонтеру Сьорену Людвігу, який створив франчайзингову платформу для допомоги в розмінуванні України. Зокрема, він залучає своїх громадян донатити й на наш розміновувач. Наразі його збір вже сягнув 176 559,69 данських крон (понад мільйон гривень).
Сьорен Людвіг керує «КНРО ЗМІЙ». Фото надав Борис Дрожак
«ЗМІЯ» придбала найбільша міжнародна організація з розмінування HALO Trust
Робот може розміновувати 0,7 га за день, з яких частина — бойове розмінування, а частина — гуманітарне. Наразі в середньому день в день використовують біля 20 наших роботів.
Rovertech співпрацює з міжнародними партнерами, які допомагають розміновувати українські території. Наприклад, HALO Trust уже придбали одну з машин і планують закупівлю нових. Вони проводять саперні операції по всьому світу й мають намір використовувати як наших роботів, так і великі машини.
«КНРО ЗМІЙ» та «ЗМІЙ ЛОГІСТИЧНИЙ». Фото надав Борис Дрожак
Ми також є партнерами ООН, яка працює над подоланням глобальної продовольчої кризи та зацікавлена у швидкому розмінуванні українських земель. За нашими підрахунками, якщо активно залучити роботи, Україна може повністю очистити більшість сільськогосподарських полів від мін за 10 років, а після закінчення війни роботи зможуть перекваліфікуватись на агросектор.
Українські метеорологи в Антарктиці уперше за весь час досліджень провели паралельне радіозондування атмосфери зі станції «Академік Вернадський» та судна «Ноосфера», яке вже було за 200 кілометрів від континенту.
Про це повідомили в Національному антарктичному науковому центрі.
Що відомо про дослідження
Радіозонд — це пристрій, який підіймається у повітрі на кульці, яку заповнили гелієм. Увесь свій шлях він вимірює низку параметрів й одразу передає дані на землю. Такі дослідження на висоті до 20 кілометрів дозволяють отримати точніші дані для вивчення процесів в атмосфері та прогнозування погоди.
«Одночасний запуск зондів на “Вернадському” та “Ноосфері”, яка вже була за 200 кілометрів від станції, допоміг зафіксувати, як змінюється погода. Це дасть змогу науковцям більше дізнатися про те, як утворюються хмари й опади в цьому районі, а також як це впливає на океан, морський лід і танення льодовиків»‚ — написали в НАНЦ.
Читайте також: Український полярник, який воював у ЗСУ, повертається в Антарктику після протезування (ФОТО)
Науковці проводили цей експеримент два дні поспіль та запустили по чотири радіозонди. Зі станції дослідження проводили науковці 30-ї експедиції, а з українського судна — учасники 29-ї експедиції та сезонного загону.
«Такі паралельні запуски важливі під час зміни погоди, а також коли відбуваються процеси, цікаві з точки зору утворення хмар та опадів. Зокрема, циклонічні вихори та атмосферні фронти. За допомогою радіозондування ми можемо краще зрозуміти ці процеси та відповідно — змоделювати їх на майбутнє», — розповіла авторка дослідження, метеорологиня Анастасія Чигарева.
ВПЕРШЕ ВІДБУЛОСЯ ОДНОЧАСНЕ РАДІОЗОНДУВАННЯ АТМОСФЕРИ З «ВЕРНАДСЬКОГО» ТА «НООСФЕРИ» Наші метеорологи провели унікальний експеримент — паралельно запустили радіозонди зі станції «Академік Вернадський» та судна «Ноосфера». Це відбулося вперше за весь час досліджень українців в Антарктиці 🇦🇶 Нагадуємо, що радіозонд — це спеціальний пристрій, який піднімається в повітрі на заповненій гелієм кульці 🎈. Весь шлях він вимірює низку параметрів (температуру, вологість тощо) й одразу передає дані на землю 🌎 Таке «сканування» на висоті до 20 км дає найточнішу інформацію, щоб вивчати різні процеси в атмосфері та прогнозувати погоду. Адже приповерхневий моніторинг (до 2 метрів) дозволяє побачити лише частину того, що відбувається в атмосфері. Одночасний запуск зондів на «Вернадському» та «Ноосфері», яка вже була за 200 км від станції, допоміг зафіксувати, як змінюється погода 🌫. Це дасть змогу науковцям більше дізнатися про те, як утворюються хмари ☁️й опади 🌨в цьому районі, а також як це впливає на океан, морський лід і танення льодовиків. Наші полярники проводили експеримент два дні поспіль, загалом запустивши по 4 радіозонди. З «Вернадського» це робили науковці 30-ї експедиції, а з «Ноосфери» — учасники 29-ї УАЕ та сезонного загону. Авторка дослідження, метеорологиня Анастасія Чигарева зауважила: «Такі паралельні запуски важливі під час зміни погоди, а також коли відбуваються процеси, цікаві з точки зору утворення хмар та опадів. Зокрема, циклонічні вихори та атмосферні фронти. За допомогою радіозондування ми можемо краще зрозуміти ці процеси та відповідно — змоделювати їх на майбутнє». Як відбувався скоординований запуск радіозондів, дивіться у відео.
Опубліковано Національний антарктичний науковий центр Вівторок, 25 березня 2025 р.
Нагадаємо, що ювілейна антарктична експедиція розпочала роботу на «Вернадському» (ФОТО).
Раніше ми писали, що в Антарктиці здійняли прапор «Азову» та втілили мрію захисниці Маріуполя (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка НАНЦ
