Проєкт «не про жалість». Як працює інклюзивна кондитерська «ФіолЄтово»

Бузкових кольорів цукерки, тістечка мафіни, торти, пряники — все це за авторськими рецептами виготовляють в інклюзивній кондитерській студії «ФіолЄтово». Її заснувала Олена Логвіненко, мати хлопця Данили, у якого аутизм. Мета проєкту — щоб молодь з ментальними вадами розвитку могла працювати та соціалізуватися одночасно. Та найголовніше — робити якісну продукцію попри діагнози.

Під керівництвом шеф-кондитера Павла Бодака в закладі працює вісім таких людей. Також приходять стажуватися студенти з коледжів. Після локдауну заклад тільки починає набирати обертів та виходити на прибутковість. 

Іншого вибору не було

Об’єдналися навколо цієї ідеї батьки восьми дорослих дітей із ментальними вадами. Це молодь, якій у середньому 22–23 роки. Моєму сину Данилу 19 років, він наймолодший із команди. Є старші люди, яким 38 років. Вони ходили в соціальні центри, чимось займалися, але цілеспрямовано не опановували жодну з професій.  

Я за це взялася, бо іншого вибору в мене й не було. Коли шукала можливості для спеціалізованого навчання мого сина, нічого подібного в місті не знайшла. Мене не влаштовувало, що він буде просто ходити в соціальний центр. Адже цього було недостатньо для його розвитку. 

Читайте також: «Моїм.Рідним»: як працює соціальне підприємництво для бабусь

Тому довелося створювати інклюзивний простір самостійно — проект, в якому мій син міг добре адаптувався, соціалізуватися, отримати потрібне навчання та професію. Спочатку довелося, а потім уже це перетворилося в ідею, яка стала кондитерським проєктом. Почали долучатися цікаві, люди, наприклад, наш молодий кондитер Павло Бодак із бажанням змінити світ. Поступово ми всі згуртувалися, щоби разом розвивати цей проєкт.

Не про жалість, а про якість

У 2019 році ми починали проєкт, акцентуючи увагу саме на соціальному спрямуванні: молодь з інвалідністю виготовляє солодощі. Тоді він називався «Золоті серця Закарпаття» — інклюзивна кондитерська школа-крамниця. Потім вирішили пройти навчання, щоби посилити наше виробництво, тому що не було продажів. Відтак змістили фокус із соціального складника на бізнесовий і утворився новий бренд «ФіолЄтово».

Тобто ми перевернули модель: над інклюзивним навчанням та працевлаштуванням людей із ментальними вадами стоїть якісна продукція, а не навпаки.

З цією бізнес-ідеєю ми перемогли в Конкурсі стартапів 2020 та отримали фінансування. А також зареєстрували торгову марку «ФіолЄтово». В назві закладені наші цінності — виклик стандартам, свобода, толерантність. 

Хочемо, щоби до нас приходили, тому, що смачно, а не через те, що це соціальний проєкт. Щоби не думали, що якщо людина з інвалідністю, то вона може зробити лише щось простеньке, непоказне, аби тільки «дали грошиків». Це не про жалість. Ми прагнемо, щоб у закладі куштували якісну продукцію, а потім розуміли, що тут ще й працюють люди з діагнозами.

Фіолетові десерти

Бузкові штрихи у нас всюди: в поп-арт- інтер’єрі, логотипі у вигляді еперки та солодощах. Майже вся наша продукція вирізняється кисло-солодким смаком завдяки ягідним ноткам, зокрема шовковиці. Є навіть еперкове лате. Тому і слоган звучить так: «Рестарт зі смаком еперки». Готуємо трюфелі, мафіни, тістечка, пряники, цукерки, еклери. А також торти, чізкейки та фіолетові макаруни з різними смаками: малина, баунті та шоколадний трюфель з меренгою.

Ми не створюємо занадто нудотні десерти й це людям подобається. Коли куштують, кажуть, що неймовірно смачно. Ми вже відрізняємося смаковими якостями й це мене дуже тішить. Хотіли б розширити асортимент, зробити солоно-сиркову випічку, гречані та гарбузові хлібчики.

Суспільство не винне

«ФіолЄтово» — це боротьба зі стереотипним баченням у суспільстві людей з інвалідністю. Адже думають, що можна давати їм якусь дурну роботу — однаково ні на що не годяться. Суспільство не винувато в тому, що склалася така думка. Проєктів, які б показували, що таке насправді аутизм або взагалі не було, або було замало. 

Особлива молодь робить таку тонку і скрупульозну роботу, на яку, навіть звичайній людині, не вистачить терпіння. А от з математикою та логікою набагато складніше.

Читайте також: Кавовий острівець інклюзії. Як у Вінниці люди з інвалідністю займаються бізнесом

Однак вони можуть чудово розвиватися як кондитери, пекарі. Їхніх розумових здібностей із лишком вистачить для того, щоби стати повноцінними помічниками на кухні. Виконувати щоденні обов’язки, наприклад, випікати хліб за рецептурою головного пекаря. Або готувати тістечка, повторюючи дії за шеф-кондитером.

Кухня як майданчик для соціалізації

Молодь завжди під наглядом. Не тому, що вони можуть зробити щось не так, а тому, що це, по-перше, контроль якості. По-друге, кондитер має бути поряд, аби людина не стресувала, якщо ситуація вийде з-під її контролю й вона не знатиме, як себе повести.

Сенс інклюзивного простору в тому, що люди можуть працювати з молоддю, яка має різні діагнози.У такий спосіб останні соціалізуються. Переймають досвід, якого, вони, на жаль, довгий час були позбавлені: сиділи вдома, або ходили в реабілітаційний центр закритого типу. А звідки тоді взятися навичкам спілкування? Тобто, як поводитися в суспільстві вони не знають. Тому спілкуючись із людьми постійно, вони все одно інтуїтивно розуміють, як себе поводити та реагувати. Їх ніхто не вчить цьому, вони все переймають самостійно.

Не їли б і не спали, аби тільки готувати

Навчати кондитерської справи — важка праця. Потрібно багато разів повторювати дії, щоби підопічні запам’ятовували та не хвилювалися при цьому. Адже в нас є гіперактивні люди, у яких вирують позитивні емоції — це також стрес. Їм дуже подобається працювати на кухні. Скажімо, їм настільки подобається, що вони би не їли, і не спали, тільки би там на кухні проводити час. Але вони втомлюються, тому потрібно тримати цей балас, щоби втома не погіршила їхній психічний стан.

Зазвичай, це година-півтори роботи на кухні. Це оптимальний час для того, аби їхній стан покращився і вони виходили звідти задоволені.

У кожного свої уподобання

Поки що наші діти виконують прості дії та напохваті в досвідчених кондитерів. І це правильно. Вони мають пройти свій шлях навчання, а він довгий. Якщо звичайній людині потрібно місяць на опанування прикладних навичок, то людям із ментальними вадами — три-п’ять місяців. У них погана запам’ятовуваність якихось дій та плутаність, але вони здібні. Стараються навчитися, скоріше повторювати й хапаються за будь-яку роботу.

Однакової молоді в нас немає. Вони всі різні: у діагнозах, інтелекті, настроях, характерах. У кожного є сильні та слабкі сторони. Хтось краще малює на пряниках. Хтось взагалі не любить малювати, але з задоволенням місить тісто та випікає. Одним подобається робити мусові десерти, іншим — шоколадні, як от моєму синові. Цукерки в нас загалом ручної роботи, тому він зацікавився цим із самого початку і в нього добре виходить.

Як молодь стає впевненішою в собі

Наші діти раніше приїжджали в студію з соціального центру тільки на автобусі, який їх привозив і відвозив додому. Зараз самостійно дістаються до кондитерської та назад на громадському транспорті. Тобто розвиток суттєвий. Вони стали більш розкутими та впевненими в собі, особливо, коли результати їхньої праці хвалять інші та роблять це щиро.

Команда ставиться до своєї роботи, як до цікавого заняття, а не обов’язку. Немає такого, що кажуть: «Не хочу, набридло». Навпаки, чуємо від них: «Коли моя черга на кухні, ми вже хочемо стати до справи».

Усім кондитерським премудрощам молодь навчає кондитер-шоколад’є Павло Бодак. Солодощі виготовляються за його рецептурою. Під його керівництвом у нас стажувалися чотири учні Ужгородського училища торгівлі та технологій харчування. Вони добре себе зарекомендували, тому найближчим часом працюватимуть із нашою молоддю. 

Кінцева мета — повноцінне працевлаштування

Наші помічники офіційно не працевлаштовані у «ФіолЄтово», адже для цього вони мають виконувати певний обсяг роботи. Нам не важливо скільки десертів вони зроблять, головне, щоб у них виходило. Нехай це буде одне-два тістечка, але добре зроблених, ніж 20 аби як. Усе ж основна вимога — робити якісну продукцію.

Головне завдання полягає в тому, щоб наш помічник кондитера міг перейти в будь-яку іншу кондитерську та повноцінно там працювати. Людину мають взяти на роботу тому, що вона може це робити. А як нам ще довести суспільству, що молодь із ментальною інвалідністю здатна працювати, якщо вона буде зачинена всередині нашого проєкту?

Я би хотіла, щоб декілька людей були працевлаштовані у звичайні пекарні чи кондитерські. Якщо, наприклад, нашого юнака візьмуть на роботу, він буде найвідданішим працівником на кухні. Отримуватиме свою зарплату за якісно виконану роботу. Щоб роботодавець не заплющував очі та не казав: «Краще вдома посидь, я тобі дам якусь компенсацію, бо ти нічого не вмієш, тільки все псуєш».

Змінюють ставлення суспільства до людей з інвалідністю

Усе більше людей приходить до «ФіолЄтово» та спілкується з особливою молоддю під час арттерапії, або інших майстер-класів. Буває, що постійні відвідувачі замість мене розповідають про наших дітей тим, хто завітав вперше та кажуть, що вони класні. 

Читайте також: Замовив піцу – допоміг безхатченку: як на Львівщині працює успішне соціальне кафе

Можливо, у гостей і виникали якісь внутрішні питання через брак досвіду спілкування з такими людьми, але помічаємо що загалом до них добре ставляться і всі їх люблять. Кроки в бік один одного потрібні всім. Таким способом ми популяризуємо наше соціальне підприємство. Але не хотілося, щоби вигукували: «Тут люди з інвалідністю».Так, з інвалідністю, але ж кожний має право на щастя, розвиток та цікаву роботу.