Замовив піцу – допоміг безхатченку: як на Львівщині працює успішне соціальне кафе

На Львівщині, у місті Дрогобич, вже сім років працює соціальне кафе Витанія. Тут знайшли роботу люди з інвалідністю, для яких заклад став другою домівкою, а нужденні щоденно отримують безкоштовні обіди. У Витанії по-домашньому смачно та затишно, а без ситного обіду та гарячого чаю звідси не йде ніхто. І навіть хліб тут особливий – його випікають хлопці, що знаходяться на реабілітації від залежностей. 

ШоТам поспілкувались з адміністратором кафе-піцерії Любов’ю Коваль, щоб дізнатись, як працює заклад.  

Острівець благодійності на Львівщині

Ми християнське соціальне кафе. Чому соціальне? Бо допомагаємо людям, які опинились у скрутних життєвих обставинах – самотнім, малозабезпеченим, безхатченкам, дітям з багатодітних сімей тощо. 

Назва наша символічна. Витанія – це біблійне місто неподалік Єрусалиму, яке здавна асоціювалось з урочистостями, веселощами і банкетами. Там завжди було багато їжі та напоїв, а гостей дуже привітно зустрічали. Бідні, які приходили туди, завжди могли розраховувати на смачний обід. У нас в дрогобицькій “Витанії” так само – нужденні завжди отримують їжу, тепло і допомогу. 

Влаштувалась у кафе, яке роками не помічала

Наше соціальне кафе працює вже 7-й рік. Воно діє від благодійного фонду “Карітас“ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Але я керую ним лише другий рік. До цього, проживаючи у Дрогобичі, я навіть уявлення не мала, що у нашому місті є такий заклад. Я ходила повз нього кожного дня, добираючись на роботу і додому, але не звертала на нього уваги.

Читайте також: Роблять килимки та віддають на благодійність: як у соціальному магазині «Ласка» дають друге життя старим речам

Потрапила я сюди, коли вирішила змінити роботу. Я працювала у державній службі. Роботи було багато, а моя дочка йшла до першого класу, тож я вирішила знайти щось ближче до дому та з гнучкішим графіком. Знайома, яка працює у благодійному фонді, розповіла, що у них відкрилась вакансія адміністратора у Витанію. Я спробувала свої сили, пройшла співбесіду, але пропрацювавши два-три дні, я злякалась відповідальності і відмовилась. Через декілька місяців вони знову мене запросили, хоча б на місяць. Так я тут і залишилась. 

Тут ніколи не відмовлять нужденному

Близько 35% від прибутку соціального кафе йде на обіди для безпритульних. В часи пандемії кількість таких людей збільшується і зараз ми видаємо близько 15 обідів на день.

Даємо ті самі страви, що готуємо для продажу. Приміром, сьогодні у нас в меню грибний суп, помідорова зупка (перша страва, – Ред.), суп з фрикадельками. На друге – пшенична каша, булгур чи пюре, котлетка або смажена риба.

Я знаю всіх щоденних відвідувачів поіменно і вже вивчила їхні вподобання. Наприклад, є у нас пан Влодко, він же Володимир. Він не їсть салат, лише кашу і завжди просить більше підливи. 

В час карантину принцип нашої роботи дещо змінився. Безхатченки – вразлива категорія. Тому ті люди, які приходять у соціальне кафе за обідами, мають відповідні документи – заяву на ім’я нашого директора, довідку від священника нашої парафії, що людина дійсно у скрутному становищі та довідку про стан здоров’я. 

Хоча тим, хто приходить вперше, я ніколи не відмовляю. Я завжди нагодую, дам все, що попросять  і відправлю на сусідню вулицю у нічліжку, де їм допоможуть. У мене лише один єдиний принцип –  я можу відмовити в обіді, якщо людина в стані алкогольного сп’яніння. 

Безхатченки – це не алкоголіки та нероби

Безпритульні бувають різних категорій. Є ті, хто опинився на вулиці через алко- і наркозалежність. А хтось не знайшов спільної мови з рідними. Хтось повернувся з заробітків, а дружина знайшла іншого і вигнала. 

Один з наших постійних відвідувачів – пан Тарас. Це дуже акуратний та толерантний чоловік. Так, у нього є сім’я, є двоповерховий дім. Він переписав все своє майно на дітей, але так склались обставини, що він не може знайти з ними спільну мову. Пан Тарас у нас часто волонтерить, допомагає, а ми даємо йому пообідати. У нього є мрія – він вже бачить, як буде жити у нашому хоспісі. Зараз благодійний фонд “Карітас” добудовує хоспіс для людей такої категорії.

Буквально вчора пан Тарас у нас обідав і розповідав: “Любо, я багато не хочу. Лише одну кімнатку, щоб вона була чистенька, акуратна і щоб мені ніхто не казав “забирайся звідси”.

Є у нас і пані Оксана – дуже інтелігентна жінка. У часи Радянського Союзу працювала завідувачкою аптечного складу. Якось на неї напали і вона перенесла тяжку травму голови. Вона ніколи не була заміжня, а коли батьки померли, залишилась сама. Пані Оксана у нас щодня. Вона дуже вдячна жінка. Наллєш їй пляшечку гарячого чаю, а вона починає: “Хай вас Бог благословить, всі ангели, архангели…”

Соціальні ціни, домашня кухня та біблійний розпис на стінах

Наш гастрономічний заклад також має попит і серед звичайного населення. Часто приходять поїсти ті, хто працює в околицях, заходять посидіти в кафе та скуштувати смачну піцу. 

Інтер’єр у нас у християнському стилі. На стінах кожного з трьох залів біблійні малюнки – весілля в Кані Галілейській, Ісус Христос з апостолами. Ще у нас є дитяча кімната та мінібібліотека. Тут можна залишити або взяти будь-яку книжку. До слова, ми не ведемо їх облік, але за весь час ще не було випадків, щоб хтось не повернув літературу. 

Наша фішка у різномаїтті страв. Кожного дня наше меню змінюється. Сьогодні ми отримали кошти від замовлень у кафе, подивились, скільки маємо і плануємо, що ми на завтра можемо купити. Іноді люди приносять нам продукти – консервацію, каші, хліб, домашні яйця з села привозять. Тож ми з кухарем затверджуємо меню і вже завтра він готує щось нове. 

А рік тому завдяки Департаменту соціального захисту населення, який виділив нам кошти, у нас запрацювала піцерія. Тепер у нас є острівець з відкритою кухнею, де працює піцейола. Ми навіть проводимо майстер-класи з приготування піци для діток.  

Ціни у нас соціальні, можна навіть сказати занижені. Суп грибний – 23 гривні, куряча відбивна – 27 гривень. А ще у нашому кафе не продається алкоголь. Навіть якщо відбуваються урочисті заходи, я завжди кажу, що я проти. І є такі компанії, що прислухаються. 

“Витанія” для Андрія з ДЦП – це все його життя

У нас працює 12 осіб – два кухарі, два їхніх помічники, два офіціанти, дві прибиральниці, посудомийник, піцейола, бармен. Витанія – це про інклюзію, бо у нас працюють люди різних категорій. Наша кухар пані Світлана має інвалідність 3-ї групи. А наш 39-річний посудомийник Андрій – вроджене  ДЦП легкої форми. 

Читайте також: Інклюзивні теплиці: як на Вінничині люди з інвалідністю стають аграріями

Між іншим, Андрійко працює від самого заснування кафе. Він ходив у Благодійні долоні – група, де займаються з дітьми з вродженими вадами, дітьми сонця, дітками з ДЦП. Потім допомагав у їдальні благодійного фонду, де готували їсти безпритульним.

А коли відкрилось соціальне кафе – перейшов сюди. Це його життя. Він приходить сюди і відчуває себе потрібним.

Він звикає до стабільності і дуже різко реагує на будь-які зміни. Коли привезли другу посудомийну машинку, для нього це був справжній стрес. Він мені жити не давав ні вдень, ні вночі (сміється). Об 11-й годині дзвонив і питав, чи не звільню я тепер його. Але вона на його роботі не позначилась. Посудомийні у нас для столового приладдя, а Андрій миє посуд, який потрібен на кухні – каструлі, пательні. 

Ароматний хліб на дровах від тих, хто став на вірний шлях

Домашній хліб у нас, до слова, печуть хлопці, які знаходяться на реабілітації від алко- та наркозалежності у центрі Назарет при нашому благодійному фонді. Маю сказати, що їхній хліб найсмачніший. Він готується на дріжджах і печеться на дровах. 

До карантину ми допомагали їм реалізовувати випечену продукцію – вони привозили спечений у центрі хліб у наше кафе, а ми тут подавали його до столу. Та оскільки зараз відвідувачів у нас не так багато і  ми обходимось маленькою кількістю хліба, хлопці до нас не їздять. Бо вони більше витрачають коштів на доставлення, ніж ми можемо їм допомогти продати. 

Святкові вечері з колядками, душевними розмовами та кутею

Двічі на рік ми влаштовуємо масштабні застілля для всіх нужденних – на Святу Вечерю та Великдень. Цього року карантин нашу традицію дещо змінив. Але у наше соціальне кафе завжди приходить чимало людей. Дехто знає про те, що ми робимо, і передає  один одному, інші дізнаються від центрів соціального захисту. Так торік 6-го січня до нас завітало 110 осіб. У нас було 12 страв на столах, кутя, все як треба. До святкування долучився Владика Григорій Комар. З його благословення ми розпочали ту вечерю. Дівчата-волонтери грали нам колядки на музичних інструментах. Словом, було дуже душевно.

Читайте також: «Алло! Мені більше нема кому подзвонити». Як волонтери стають телефонними друзями для самотніх людей

А вже Великдень відбувся у розпал карантину. Тоді ми просто повидавали з собою пакуночки в одноразових контейнерах і все. Цей рік надзвичайно складний. А особливо для незахищених груп населення. Тому  зараз як тільки маємо кошти, влаштовуємо обіди. Одного разу наварили на 30 осіб, іншого – на 60. Готуємо перше, друге, потім наші працівники та волонтери виходять у місто і роздають їжу усім, хто цього потребує. 

Мотивація у нас одна єдина – робити добро людям. Коли я видаю той безкоштовний обід, дивлюсь в очі людині, а вони повні вдячності, мені більше нічого не треба.