Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Поблизу центрального входу найбільшого торгово-розважального центру у Вінниці розташувався, на перший погляд, звичайний кавовий острівець. Насправді ж це соціальний проєкт «Кульбабка», де працюють люди з інвалідністю. Реалізували ініціативу за підтримки Проєкту ПРОМІС в рамках реалізації проекту «Соціалізація людей з інвалідністю через підприємницьку діяльність у Вінниці». Тут змінюють стереотипне ставлення й руйнують бар’єри навколо працевлаштування людей з порушенням опорно-рухового апарату.
Ми поспілкувалися з керівницею проєкту Людмилою Нецкіною та дізнались, як побудувати суспільство, де кожна людина з інвалідністю знайде гідне місце. А також як завдяки соціальному підприємництву створити не лише прибутковий, а й корисний бізнес.
Голова правління ГО «Гармонія» та керівниця
соціального проєкту «Кульбабка»
Має набуту інвалідність з 24-х років
внаслідок нещасного випадку
Моя інвалідність не вроджена. Я тільки закінчила університет і навіть півтора року встигла попрацювати за спеціальністю в школі. Була вчителькою історії та правознавства. Проте у 2008 році отримала травму. Мені було 24 роки, коли нещасний випадок розділив життя на «до» та «після». Впала з двох метрів, але дуже невдало: пошкодила хребет і спинний мозок. Внаслідок чого почала пересуватися на інвалідному візку.
Після травми мені так хотілося повернутися працювати до школи, але все довкола ніби було проти. Школа розташована в невеликому селі та взагалі не пристосована для людини на візку. Тим паче, в іншому селі, а громадського транспорту немає. Складно було не лише туди дістатися, а й переміщатися всередині двоповерховою будівлею. Та навіть увійти туди не було можливості: на вході — високі сходи, які не давали шансів мені туди потрапити.
У нас в Україні слабка система реабілітації. Отримавши травму, я чотири роки пробула вдома. І протягом цього часу я чекала, поки стану на ноги й буду далі працювати. Проте чудес не трапилось. Так і не змогла ходити через дуже сильну компресію спинного мозку. Однак вже у 2012 році мені пощастило — я потрапила до табору «Школа самостійного життя», який організовувала ГО «Гармонія».
ГО «Гармонія» — громадська організація молоді з обмеженими фізичними можливостями, реалузіє соціальні програми та проєкти у Вінниці та Вінницькій області щодо залучення молоді з інвалідністю у суспільство. Заснована 18 березня 2002 року. Команда складається зі спеціалістів різних професійних сфер, які надають соціальну, психологічну, медико-реабілітаційну, юридичну підтримку молоді з опорно-руховими порушеннями.
Там я побачила зовсім інше життя: люди на інвалідних візках працюють і самостійно пересуваються містом. Для мене це стало відкриттям, і я подумала: «Чому ж я не можу?».
А потім представники ГО «Гармонія» почали мене залучати до деяких своїх програм. Вже через рік, у 2013-му, засновниця Раїса Панасюк дала мені шанс. Та й все склалось — була посада соціального педагога й мала бути людина з педагогічною освітою.
Довідка: Раїса Панасюк (1973-2018 рр.) — видатна вінничанка та колишня Урядова уповноважена з прав осіб з інвалідністю. Відома своєю боротьбою за права людей з інвалідністю. Завдяки її зусиллям та очолюваною нею ГО «Гармонія» Вінниця стала одним з найкомфортніших міст для людей з інвалідністю та поширила практику створення безбар’єрного середовища на всю країну.
Тоді Раїса запропонувала мені пожити деякий час у неї. Але у таборі від «Гармонії» я познайомилася з хлопцем, який теж на візку. В нас зав’язалися стосунки, а коли через рік мені запропонували роботу, Андрій наполіг: «Їдемо жити до мене!». Так в один день я почала працювати й пішла в невістки. А вже у 2017-му році завдяки численним зусиллям, підтримці мами та допомозі міста змогла здійснити найзаповітнішу мрію — купила собі квартиру.
До 2018 року наша організація в підприємництві не мала жодного досвіду. Проте, завдяки Проєкту ПРОМІС, вирішили все ж спробувати, адже світ не стоїть на місці й останнім часом з’являється все більше соціальних підприємств для людей з інвалідністю.
Кавова індустрія в Україні стрімко розвивається, тому зупинились на кавовому острівці в торговому центрі. Соціальний проєкт допомагав вирішити одразу декілька гострих проблем. По-перше, підвищення толерантності до працевлаштування людей з інвалідністю. По-друге, зміна ставлення до людей з інвалідністю. Тому ми обрали саме ту сферу, де людина від людини отримує послугу. Це допомагає руйнувати бар’єри й стереотипи щодо людей з інвалідністю. Тоді вирішили, що цим займатися буду я. Написали проєкт і виграли грант на нього.
Було б логічно назвати наш соціальний проєкт «Гармонія» — це був би найпростіший варіант. В місті Вінниця це бренд, про який більшість знає. Однак ми захотіли іншу назву, й було безліч варіантів. А потім ми брейнштормили, і я ненароком згадала, як в дитинстві бабуся відправляла рвати кульбабки на варення. Тоді всі в один голос закричали: «О, кульбабка, давайте так і назвемо!».
Місце обирали за принципом доступності та вдалим розташуванням. Острівець розміщений у ТРЦ «Мегамол» — це найбільший доступний для людей на візках ТРЦ у Вінниці. Та й власник — прогресивний чоловік, який погодився нам дати пільгу на оренду. Ми домовилися про 1 грн/місяць за квадратний метр, тому всього платимо за 3,2 м² — 3,20 грн.
Окремо хотіли надавати можливість людям з інвалідністю продавати свої вироби. Тому на нашому кавовому острівці є різні вироби від хендмейд-майстрів з інвалідністю. Різні сувенірчики стоять в окремій скляній шафі, й кожен охочий може їх придбати. А минулого року до нас звернулося соціальне підприємство ветеранів АТО, які працюють на власній пасіці. Ми продаємо їхній мед і цукерки з ним, які вони також самостійно виготовляють.
Пошуки працівників ми почали з членів своєї організації, і одразу знайшли трьох людей, які працюють і досі. Згодились два хлопці й дівчина — Юлік, Влад та Катя. В них різні порушення опорно-рухового апарату, але всі вони пересуваються без візка. Завдяки Проєкту ПРОМІС провели їм серію тренінгів й запросили спеціаліста, який їх навчав. Водночас придбали апарати, на яких наші баристи могли б вчитись робити смачну каву, необхідні меблі та посуд.
У кожного з нас є індивідуальна програма реабілітації, де вказано ступінь можливості і ступінь пошкоджень: що саме людина з інвалідністю може, а що — ні. І якщо там вказано, що вона має працювати п’ять годин на добу, то на це варто зважати. Але у наших працівників друга й третя групи інвалідності, тому нам простіше. Працюють вони змінами по два дні з 9 ранку до 21 вечора, а чотири дні — відпочивають. Такий графік вибудували разом через певний час. Спочатку працювали по пів дня кожен, але було незручно. Тому втрьох прийшли до мене й попросили змінити режим роботи. Серед особливостей й те, що у людей з інвалідністю відпустка трохи довша — замість 24 днів ми маємо 30. Все решта — так само!
Для нас було гарним результатом, коли з сусідньої кав’ярні прийшов власник: «Бачу, вони в тебе нормально працюють. Може, й мені знайдеш ще когось? Я готовий допомогти працевлаштувати когось з інвалідністю». Тож внаслідок нашої роботи підприємці менше бояться людей з інвалідністю й сприймають як звичайних працівників. Радіємо, що ми недаремно це все влаштували!
Всі наші співробітники працюють в «Кульбабці» вже близько півтора року. Протягом цього часу вони стали відповідальнішими та самостійнішими. В них є певні обов’язки, які вони мають виконувати. Іншими словами, соціалізуються та вливаються в рутину. Показово й те, що вони готові брати відповідальність за себе, за своє робоче місце по 12 годин на день. Хіба це не адаптація? Вона!
Юлік, Влад та Катя вже мають дружні стосунки не лише між собою, а й з іншими працівниками ТРЦ. Наприклад, одна з прибиральниць обожнює нашу Катю й весь час носить їй бутерброди. Це дуже мило!
Всі троє говорять, що йдуть не на роботу, а до своїх друзів — в приємне коло для спілкування. Вони комунікують й вчаться налагоджувати контакти з іншими людьми. У кожного є вже свої постійні клієнти-фанати. Така адаптація допомагає їм вільно почуватися в колективі.
До того ж, крім пенсії, отримують додаткові гроші, хіба це не плюс? Коли люди з інвалідністю стають фінансово незалежними — їх це мотивує, стимулює рухатися далі та підіймає самооцінку.
Пам’ятаю, як я почала працювати і отримала свою першу зарплату, коли вже була на візку. Це було вау!
Хотілося б надалі масштабуватися й створити ще один острівець. Також в нас є плани соціального підприємництва — ресторан та хостел, які будуть доступні для людей з інвалідністю. Це глобальна мрія на майбутнє ще нашої засновниці Раїси Панасюк, яку вона не встигла здійснити.
